Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Весна. Знову в Польщу на заробітки...
#1
Весна 2019. Знову в Польщу на заробітки.
  У квітні знову у Польщу. Цього разу на підприємство, де працював минулої зими. Там під час роботи не дихаєш шкідливим пилом тому що.
Колектив як колектив. З першого погляду ми ніби нормальні люди та як у помешканні понапиваємось…
На роботі сухий закон (перевірити алкотестером можуть в будь-який момент) та от обстановка не дружня.
Звичне явище: Бригадир їде на автонавантажувачі, зупинився біля верстата й дивиться на працюючого. Той здивовано: - Що не так?
- Ножиці прибери з дороги, … твою мать!
Спочатку подібне дивує а потім звикаєш. Поляки дивляться на нашу поведінку й тільки головами хитають.
Вони жартують і сміються а ми підйобуємо й регочемо. Якийсь незначний проступок, помилка, фізична вада й тебі ще не раз те глумливо пригадають. Таке враження, що ми якісь енергетичні вампіри – довів людину до сліз й цвіте від задоволення.
На шляху до поменшкання теж демонструємо своє гниле нутро. Їде чоловік на велосипеді вузькою стежиною а назустріч поляк. Поляк люб’язно дав  дорогу - зупинився, відійшов з велосипедом на траву. Наш прошмигнув мовчки - не подякував, як це там прийнято.
І почув вслід: - Пан поляк!?
- Українець!
- Воно і видно!
Пропрацював один із наших дозволений біометрикою термін й виїздив. Я працював у другу зміну отож вирішив провести колегу на зупинку. Обнялися, побажав щасливої дороги...
Вранці бригадир звинуватив мене, що я при провожанні зайшов у їхню кімнату й поцупив пауербанк (накопичувач енергії для підзарядки мобільників) та крем для гоління. Я поклявся, що у їхню кімнату не заходив.
- А мій земляк при розмові по мобільному заявив, що нічого з кімнати не крав і що ти таки заходив за його сумкою.
- Та мені той пауербанк ні до чого – зарядку маю. Крем для голінн теж – електробритвою голюсь тому що. Можу привселюдно перехреститися та ікону поцілувати. 
Славко не повірив. Той йому односельчанин а я хто? 
Наша домовласниця якось висловилась в тему: - Я 15 років по світах гроші заробляла, щоб побудувати собі цей будинок. Ми поляки тут та на чужині завжди дружні, тримаємося один одного, відстоюємо свої права, довідуємось про проблеми кожного співвітчизника й витягуємо із всякої ями. Грузини з нами працювали. У них подібне відношення один до одного. А от у вас…
В цей момент пригадалися слова вірша:
 Хоч прапори здіймай до хмари,
 Під саму шию шаровари,
 На лобі тризуб намалюй –
 І був холуй і є холуй.
В перші дні праці у колеги закінчилися пігулки від тиску.
Спекотного дня йому стало зле. Шефова (власниця підприємства) вмить принесла валідол та склянку води. Викликала карету невідкладної меддопомоги. "Швидка" прибула напрочуд швидко. Зміряли тиск, дали укол. Шефова повезла Олега до приватного кардіолога, оплатила обстеження а потім підвезла до поменкання.
Спека страшенна та ще й до того працюємо на сонці. Облився водою й намочену бейсболку на голову. Через 20 хвилин вона вже суха. Періодично мусили повторювати обливання. А інакше ж ніяк… І не присядеш – відеокамери скрізь. Декілька разів заходив в туалет, щоб дві-три хвилини перепочити на унітазі.
Олег, з котрим одночасно прибули на металобазу, отримав першу зарплату й заявив: - Власниця підприємства зі мною поступила по-людськи отож я повинен їй чимось віддячити.
Купив у супермаркеті горщик із квітами, зайшов у кабінет й вручив в подяку за турботу. Шефова була шокована такою вдячністю але під тиском компліментів взяла й поставила подарунок на підвіконня..
Настав час нам повертатися. В останній день до нас підійшов службовець й вручив кожному по конверту. Ми були шоковані – до нас ще нікого не преміювали при поверненні. В конверті Олега виявилося 200зл. А у моєму 100.
Олег пояснив: Власниця мені віддячила за ті квіти а ти пройшов прицепом. Ми виїздимо в один день отож їй якось незручно було одного преміювати, а другого – ні.
    Люди, знаєте, різні. Олег є середньостатистичним представником нашого народу. 
 
  Живемо в одній кімнаті, працюємо поряд. Лежимо в ліжках й колега час від часу зі словами "Ой, блядь!" гучно псує повітря.    
 
  Випив пиво а банку пожбурив в кущі. З'їв шоколадний батончик а обгортку під ноги. В супермаркеті ховає за пояс то дезодорант, то станочок для гоління, то шоколадку. Заграє з касиркою, щоб цим самим відволікти її від підозри про крадіжку. "Вы таккая красссивая! Ай лав ю!"
    Я зрозумів, що він намисно бере мене з собою в супермаркет – використовує як ширму проти відеокамер. Це ж у випадку провалу камери покажуть все і я при розборках піду як подільник! Навіщо мені той клопіт? Став вигадувати так, щоб ходити в супермаркети самому.
І при тому всьому у нього Біблія та іконки на тумбочці, хрестик на грудях.
  Пішли в місто купити обновки. Перед тим Олег випив пива. Зайшли в магазин. Я купив собі джинси, Олег футболку.
  Каже до мене довірливо: - Так хочу сцать,
что пиз.ец. Вот стоит бутылка, я её возьму и в примерочной в неё отолью.
  Я
ошелешено: - Та ти з глузду з'їхав! Мо в магазині є туалет? Запитай.
  Продавщині сказали, що немає.
  Олег при виході дав
мені потримати покупку а сам кудись побіг. Прибіг й розповідає як оригінально в людному місті відлив: - Прислонился к авто и сделал вид что открываю дверцу а сам тем временем облегчился…   
 
Я в магазині надягнув на себе обновку отож зараз шукав очима урну, щоб викинуті зношені джинси. 
  Олег до мене: - Дай сюда!
  Взяв і швирнув у підворітню.
     Йде назустріч дівчина. Олег загоплено: - Пиз.ец какая жопа!
     Дівчина у відповідь чемно відповіла на привітання. (Подумала що це у нас так вітаються) 
     В людним місцях мова пересипана прибутками: "Тишина, спит тюрьма!", "Ипанутся, кони гнутся!",, я ипу бабу Ягу
     Іноді філософствував: - Тяжело но главное что жив, здоров и на воле...
    Чомусь подумалося: Якби нас усіх поголовно переселити у Польщу а поляків до нас то… То через рік-два на заселеній нами території Польщі був би наш безлад, а на нашій заселеній поляками – процвітання.
     Спакували сумки й мій колега став перевіряти чи не забув чого. Не виявилося вишуканого дезодоранту, котрий він купив за 120зл.
 
    Підозра впала на мене отож зі словами "Ипанутся кони гнутся" я став розпаковувати сумку для доказу невинуватості. Тим часом Олег здогадався заглянути у свій пакет.
     Чую радісний голос: - О, я ипу бабу Ягу! Дезодорант в пакате!
     Ніяково вибачився.
     Я на те: - Та ладно. Тишина спит тюрма.
     По дорозі на автовокзал я нагадав колезі про борг - 4 зл. Він до мене повчально: - Из-за моей доброты ты прицепом премию 100зл. получил и ещё требуешь от меня вернуть каких то 4 злотых…
    Я винуватим тоном: - Ти маєш рацію. Мир-дружба. Тишина – спит тюрма. Часовые охраняют наш личный покой!
  В автобусі пили вино. При прощанні обнялися й розійшлися друзями.
  Прибув на автовокзал на світанку. Дивлюсь: троє бомжів риються в урнах для сміття та лаються при розподілі "здобичі". Поряд дрімають 5 бездомних собак. Вітер розвіює целофанові пакети, папірці. І я пошепки сказав: - Впізнаю тебе, моя рідна земля. І тебе, мій народ... 
  П.С. Прошу зацінити тематику та стиль викладення.
Відповісти
#2
(04-09-2019, 17:14 )antik писав(ла): Весна 2019. Знову в Польщу на заробітки.
  У квітні знову у Польщу. Цього разу на підприємство, де працював минулої зими. Там під час роботи не дихаєш шкідливим пилом тому що.
Колектив як колектив. З першого погляду ми ніби нормальні люди та як у помешканні понапиваємось…
На роботі сухий закон (перевірити алкотестером можуть в будь-який момент) та от обстановка не дружня.
Звичне явище: Бригадир їде на автонавантажувачі, зупинився біля верстата й дивиться на працюючого. Той здивовано: - Що не так?
- Ножиці прибери з дороги, … твою мать!
Спочатку подібне дивує а потім звикаєш. Поляки дивляться на нашу поведінку й тільки головами хитають.
Вони жартують і сміються а ми підйобуємо й регочемо. Якийсь незначний проступок, помилка, фізична вада й тебі ще не раз те глумливо пригадають. Таке враження, що ми якісь енергетичні вампіри – довів людину до сліз й цвіте від задоволення.
На шляху до поменшкання теж демонструємо своє гниле нутро. Їде чоловік на велосипеді вузькою стежиною а назустріч поляк. Поляк люб’язно дав  дорогу - зупинився, відійшов з велосипедом на траву. Наш прошмигнув мовчки - не подякував, як це там прийнято.
І почув вслід: - Пан поляк!?
- Українець!
- Воно і видно!
Пропрацював один із наших дозволений біометрикою термін й виїздив. Я працював у другу зміну отож вирішив провести колегу на зупинку. Обнялися, побажав щасливої дороги...
Вранці бригадир звинуватив мене, що я при провожанні зайшов у їхню кімнату й поцупив пауербанк (накопичувач енергії для підзарядки мобільників) та крем для гоління. Я поклявся, що у їхню кімнату не заходив.
- А мій земляк при розмові по мобільному заявив, що нічого з кімнати не крав і що ти таки заходив за його сумкою.
- Та мені той пауербанк ні до чого – зарядку маю. Крем для голінн теж – електробритвою голюсь тому що. Можу привселюдно перехреститися та ікону поцілувати. 
Славко не повірив. Той йому односельчанин а я хто? 
Наша домовласниця якось висловилась в тему: - Я 15 років по світах гроші заробляла, щоб побудувати собі цей будинок. Ми поляки тут та на чужині завжди дружні, тримаємося один одного, відстоюємо свої права, довідуємось про проблеми кожного співвітчизника й витягуємо із всякої ями. Грузини з нами працювали. У них подібне відношення один до одного. А от у вас…
В цей момент пригадалися слова вірша:
 Хоч прапори здіймай до хмари,
 Під саму шию шаровари,
 На лобі тризуб намалюй –
 І був холуй і є холуй.
В перші дні праці у колеги закінчилися пігулки від тиску.
Спекотного дня йому стало зле. Шефова (власниця підприємства) вмить принесла валідол та склянку води. Викликала карету невідкладної меддопомоги. "Швидка" прибула напрочуд швидко. Зміряли тиск, дали укол. Шефова повезла Олега до приватного кардіолога, оплатила обстеження а потім підвезла до поменкання.
Спека страшенна та ще й до того працюємо на сонці. Облився водою й намочену бейсболку на голову. Через 20 хвилин вона вже суха. Періодично мусили повторювати обливання. А інакше ж ніяк… І не присядеш – відеокамери скрізь. Декілька разів заходив в туалет, щоб дві-три хвилини перепочити на унітазі.
Олег, з котрим одночасно прибули на металобазу, отримав першу зарплату й заявив: - Власниця підприємства зі мною поступила по-людськи отож я повинен їй чимось віддячити.
Купив у супермаркеті горщик із квітами, зайшов у кабінет й вручив в подяку за турботу. Шефова була шокована такою вдячністю але під тиском компліментів взяла й поставила подарунок на підвіконня..
Настав час нам повертатися. В останній день до нас підійшов службовець й вручив кожному по конверту. Ми були шоковані – до нас ще нікого не преміювали при поверненні. В конверті Олега виявилося 200зл. А у моєму 100.
Олег пояснив: Власниця мені віддячила за ті квіти а ти пройшов прицепом. Ми виїздимо в один день отож їй якось незручно було одного преміювати, а другого – ні.
    Люди, знаєте, різні. Олег є середньостатистичним представником нашого народу. 
 
  Живемо в одній кімнаті, працюємо поряд. Лежимо в ліжках й колега час від часу зі словами "Ой, блядь!" гучно псує повітря.    
 
  Випив пиво а банку пожбурив в кущі. З'їв шоколадний батончик а обгортку під ноги. В супермаркеті ховає за пояс то дезодорант, то станочок для гоління, то шоколадку. Заграє з касиркою, щоб цим самим відволікти її від підозри про крадіжку. "Вы таккая красссивая! Ай лав ю!"
    Я зрозумів, що він намисно бере мене з собою в супермаркет – використовує як ширму проти відеокамер. Це ж у випадку провалу камери покажуть все і я при розборках піду як подільник! Навіщо мені той клопіт? Став вигадувати так, щоб ходити в супермаркети самому.
І при тому всьому у нього Біблія та іконки на тумбочці, хрестик на грудях.
  Пішли в місто купити обновки. Перед тим Олег випив пива. Зайшли в магазин. Я купив собі джинси, Олег футболку.
  Каже до мене довірливо: - Так хочу сцать,
что пиз.ец. Вот стоит бутылка, я её возьму и в примерочной в неё отолью.
  Я
ошелешено: - Та ти з глузду з'їхав! Мо в магазині є туалет? Запитай.
  Продавщині сказали, що немає.
  Олег при виході дав
мені потримати покупку а сам кудись побіг. Прибіг й розповідає як оригінально в людному місті відлив: - Прислонился к авто и сделал вид что открываю дверцу а сам тем временем облегчился…   
 
Я в магазині надягнув на себе обновку отож зараз шукав очима урну, щоб викинуті зношені джинси. 
  Олег до мене: - Дай сюда!
  Взяв і швирнув у підворітню.
     Йде назустріч дівчина. Олег загоплено: - Пиз.ец какая жопа!
     Дівчина у відповідь чемно відповіла на привітання. (Подумала що це у нас так вітаються) 
     В людним місцях мова пересипана прибутками: "Тишина, спит тюрьма!", "Ипанутся, кони гнутся!",, я ипу бабу Ягу
     Іноді філософствував: - Тяжело но главное что жив, здоров и на воле...
    Чомусь подумалося: Якби нас усіх поголовно переселити у Польщу а поляків до нас то… То через рік-два на заселеній нами території Польщі був би наш безлад, а на нашій заселеній поляками – процвітання.
     Спакували сумки й мій колега став перевіряти чи не забув чого. Не виявилося вишуканого дезодоранту, котрий він купив за 120зл.
 
    Підозра впала на мене отож зі словами "Ипанутся кони гнутся" я став розпаковувати сумку для доказу невинуватості. Тим часом Олег здогадався заглянути у свій пакет.
     Чую радісний голос: - О, я ипу бабу Ягу! Дезодорант в пакате!
     Ніяково вибачився.
     Я на те: - Та ладно. Тишина спит тюрма.
     По дорозі на автовокзал я нагадав колезі про борг - 4 зл. Він до мене повчально: - Из-за моей доброты ты прицепом премию 100зл. получил и ещё требуешь от меня вернуть каких то 4 злотых…
    Я винуватим тоном: - Ти маєш рацію. Мир-дружба. Тишина – спит тюрма. Часовые охраняют наш личный покой!
  В автобусі пили вино. При прощанні обнялися й розійшлися друзями.
  Прибув на автовокзал на світанку. Дивлюсь: троє бомжів риються в урнах для сміття та лаються при розподілі "здобичі". Поряд дрімають 5 бездомних собак. Вітер розвіює целофанові пакети, папірці. І я пошепки сказав: - Впізнаю тебе, моя рідна земля. І тебе, мій народ... 
  П.С. Прошу зацінити тематику та стиль викладення.

не на заробітки, а на перевиховання до ляхів (історичних співвітчизників). До речі, яку державу предки просрали... а тепер прийшов час спокувати цей тяжкий гріх чесною працею.
Відповісти
#3
  Пазли моєї долі склалися так, що мушу ради виживання (пенсія мінімальна – 63$) працювати на чужині. (Молодий Мойсей теж колись пас на чужині вівці свого тестя.)
  Прибуваєш. Знайомишся із нашими. Виставляєшся. Спочатку все ніби нормуль та… Та скоро з кожного лізе наша гниль. Кожен виказує своє "Я" - ставить себе вище інших. А інакше ж ніяк – даси слабинку – на голову сядуть.
  Йде незриме суперництво між виходцями зі Сходу та "западенцями". Також між російськомовними та українськомовними. Щоправда, на цьому грунті до мордобою не доходить але…
  Роздратування виливається на оточуючих – матюки, сварки, іноді і мордобій.
  Досвід показує, що краще говорити менше а більше мовчати – будь-яке тобою сказане слово може бути у підковирках та глузуваннях використане проти тебе.
  Життя також вчить, що краще працювати в колективі, де наших один чи двоє – щоб хоч іноді мову рідну чути. Пересвідчився також, що із росіянами, білорусами, молдаванами, таджиками, узбеками працювати комфортніше…
  А ви думали, що наші на чужині дружно моляться та співають повстанських пісень?   [Зображення: smilie7.gif]
  Війна серед наших вже йде. Спершу бомбануло на Сході. Як і де далі буде – тільки Бог знає…
  Скоріше всього таки справдяться прородства мольфара Нечая. Читали?  
Відповісти
#4


Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  знову про Іловайськ Torr 4 230 23-06-2019, 17:57
Ост. повідомлення: Николай Шевченко
  Погані прикмети: Юля знову захіхікала Torr 0 154 08-03-2019, 00:50
Ост. повідомлення: Torr
  Мої заробітки в Польщі по біометричному паспорту. antik 12 1254 08-05-2018, 15:08
Ост. повідомлення: Torr

Перейти до форуму: