Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Дитинство Ісуса (Євангеліє від Анатоля)
#1
Йосип.

Після заручин з Марією Йосип подався в Дамаск, щоб купити дещо для весілля.
Це можна було б купити і ближче, але Йосипа цікавили інструменти для роботи.
В Дамаску був великий їх вибір і хорошої якості, тож він не міг не скористатись нагодою потішити себе новими інструментами.
Та й просто хотілось побути на самоті кілька днів дороги, подумати про своє життя, яке ось-ось мало сильно змінитись.

Вирушив він на світанку, поклав на осла необхідне для дороги, а сам йшов поруч.
Йосип ніколи не сідав на осла, сідати на спину живої істоти йому було совісно, та й незручно це.
Він любив ходити пішки, про щось думаючи.
Йдучи своїми ногами він почувався вільним.

Раптом осел зупинився і зробив задумливий вигляд, непомітно з цікавістю і деяким викликом спостерігаючи за Йосипом.
- Почалось,- зітхнув Йосип.
Він оглянувся. Позаду виднівся Капернаум, пройшли вони ще зовсім мало.

Раніше Йосип сердився на осла за такі витівки, пробував на нього кричати, тягнути, пхати, навіть бити.
Але це мало лише зворотній ефект, осел ставав все більш впертим.

Тепер Йосип став мудрішим, він розумів, що кожна жива істота має свій характер, свою гідність, не хоче бути просто рабом, власністю, інструментом в чиїхось руках.
Вона може погодитись служити, діяти за певними правилами, виконувати певну роботу, але завжди хоче мати свою територію приватності, територію своїх невідємних, непорушних прав і свобод.
Хай навіть і в якійсь дрібниці. 
Але ця дрібниця стає найважливішим в житті, бо дозволяє залишатись собою.
Тож Йосип просто став чекати, поки осел задовольнить своє почуття гідності.

Осел ще трохи постояв, зиркнув на Йосипа трошки зверхньо і з деяким розчаруванням, що не вдалось показати свій характер, і рушив далі.

Йосип був людиною віруючою, навіть набожною.
Він з дитинства цікавився біблійними розповідями.
Коли інші діти бігли гратись, Йосип шукав можливості послухати розповіді і дискусії дорослих про Бога, про створення світу і людини, про вихід з рабства єгипетського.

Йосип з дитинства мріяв посвятити себе служінню Богу.
І батько, бачивши такі його схильності, збирався коли тому виповниться 15 років, віддати його в Єрусалимську духовну школу при Храмі.
- Віддам первістка свого на посвяту Господу Богу, - казав він гордо.

Але цьому не судилось збутися.
Батько раптово помер, і Йосипу, як старшому чоловіку в сімї прийшлось взяти на себе турботу про матір і менших братів і сестер.
Він став мовчазним і замкнутим, багато працював, і здавалось, нічого крім роботи його не цікавило.
Але душу його постійно гризла одна й та ж думка: "Чому Господь не взяв мене служити Йому? Що я робив не так? Чому я не гідний служити Господу?"

Вже й молодші брати і сестри повиростали, поженились, повиходили заміж і покинули дім.
А Йосип, здавалось ніким не цікавився, жив з матірю і був таким же мовчазним і нелюдимим.

Лише коли померла мати він ніби проснувся від довгого сну і подивився на світ.
Невдовзі, повертаючись в свій Капернаум з Назарету, де останнім часом працював на будівництві, він познайомився з Марією, що жила з матірю в невеликому селі між Назаретом і Каною, і згодом вони домовились повязати свої долі.

В таких невеселих роздумах пройшло три дні дороги.
Відповісти
#2
Загадкова жінка.

Ввечері третього дня вони прибули в Дамаск.
Йосип розмістився на ночівлю з західного кінця Рівної вулиці, поблизу будинку для мандрівників, де вже було багато таких як він.

На другий день з самого ранку він вирушив вздовж цієї довгої прямої торгової вулиці, щоб купити потрібне і бажане.
Справившись за пів дня Йосип повернувся в другій половині дня на місце своєї ночівлі.
Вирушати назад було пізно, та й треба було відпочити після шумного і багатого враженнями дня.
Тож Йосип розмістився під великим густим кипарисом, дав їсти ослу і сам сів перекусити і відпочити.

Йосип їв і перебирав в умі свої сьогоднішні покупки, згадуючи  як вибирав їх, як торгувався з продавцями.
Раптом його увагу привернула жінка з дитиною на руках, що повільно йшла вздовж рядів відпочиваючих мандрівників, придивляючись до них, ніби шукала когось.
Кинулась в очі якась незвичайність, невідповідність між простим одягом жінки і її красивим і благородним обличчям, на якому було помітне сильне переживання, неспокій, тривога.
"Якісь в неї проблеми" - подумав Йосип.

Жінка зупинилась біля Йосипа і уважно дивилась на нього.
- Можна я присяду тут? - Спитала вона арамейською з помітним акцентом.
- Сідай, - Йосип посунувся під кипарисом поближче до осла.
- Я бачу ти добрий чоловік, звідки тут?
- З Галілеї, з Капернауму, а ти?
- Я з зовсім іншого боку, - кивнула жінка чи то на північ, чи то на схід.

Жінка поклала свої речі і дитину, хлопчика приблизно річного віку під кипарисом, розгорнула згорток з речами і почала годувати його козячим сиром з хлібом.
Потім понесла його за дерева справити природні потреби.
Повернувшись, посадила хлопчика на ковдру і щось говорила йому на незнайомій мові, показуючи кивком голови на Йосипа.
- Приглянь за ним, мені треба відійти, - сказала вона Йосипу.
Йосип кивнув.
Жінка поцілувала хлопчика в голову і пішла.
Відійшовши кілька метрів вона повернулась, підняла руку, спробувала усміхнутись, потім різко повернулась і швидко пішла.
Йосипу здалось, що жінка плакала.

Пройшло багато часу, а жінка не поверталась.
Йосип почав непокоїтись.
Він встав, пройшовся в напрямку куди пішла жінка, не випускаючи з виду свого осла і дитину, але жінки ніде не було.
Відповісти
#3
Перстень.

Вже вечоріло, хлопчик почав щось говорити, показуючи на згорток з речами.
"Мабудь проголодався", - подумав Йосип.
Він розгорнув згорток, щоб подивитись що там їстивного для хлопчика.

Крім їжі для хлопчика там виявились і деякі речі жінки, що свідчили про її непросте походження.
Якась косметика, пляшечка з дорогим миром, золоті прикраси, золоті монети і якийсь дивний перстень.

Дивний перстень був не лише своїм виглядом і символами на ньому.
Він був не золотий, навіть не срібний, а залізний.
"Навіщо робити з заліза таку складну ювелірну роботу?" - дивувався Йосип, - воно ж поржавіє і нічого не варте..

Йосип чув легенду, що буває залізо з неба, речі з якого не ржавіють і мають чарівні властивості, але не вірив в це.
"З неба лише вода падає, ну ще сніг і град, але то теж вода"- думав Йосип.
"В Писанні є, що може манна падати, риба, сірка вогняна, а от залізо... 
Хоча хто зна, падають же й зірки, а з чого вони? Може цей перстень з зірки."

Нагодувавши хлопчика Йосип знову подумав про жінку.
"Вона певне спостерігає десь з-за дерева" - подумав він.
"А коли побачить, що я пішов, то забере дитину".

Йосип поклав свої речі на осла і пішов з ним вздовж вулиці, потім звернув в провулок, пройшов трохи, привязав осла до дерева і повернувся трошки назад, щоб бачити з-за дерева і хлопчика і осла. 
Час йшов, вже почало темніти, а жінка не поверталась.

До хлопчика підійшов якийсь чоловік, сів поруч, посидів трохи, щось заговорив до нього, подивився кругом і став нишпорити в речах.
"Бродяга"- здогадався Йосип, "таких багато на ринку".
Він вибіг з-за дерева і почав кричати, розмахуючи руками.
- Що ти там поклав?!
Бродяга втік.

Йосип взяв осла і повернувся під кипарис.
Речі жінки були розгорнуті, золотих прикрас, монет і дорогої косметики вже не було.
Йосип був сильно роздратований і незадоволений і собою і всім світом.
"І жінка пропала, а якщо й повернеться, то що я їй скажу?"

Він в серцях прикрив чужий згорток.
Раптом щось тверде і важке стукнуло його по руці. Перстень. 
Чи то бродягу він не зацікавив, чи той не помітив перстня.

Йосип зі здивуванням відмітив, що його якось заспокоїло те, що перстень не пропав.
Ніби це було так важливо на фоні інших проблем, що звалились на його голову.
Десь в підсвідомості Йосипа було відчуття, що перстень цей ще зіграє якусь важливу роль в цій історії.
Можливо він допоможе колись розгадати тайну жінки, що залишила Йосипу дитину, чи знайти когось з родичів хлопчика, хто зна...
Відповісти
#4
Важка ніч в Дамаску.

- Треба виспатись і відпочити, - сказав Йосип до осла, - бо завтра на світанку в дорогу.
Осел робив вигляд ніби ці слова були не до нього, і взагалі йому нема ніякого діла до проблем Йосипа.
"Добре бути ослом", подумав Йосип, "ні за що не відповідаєш, не треба приймати важких рішень, просто робиш що тобі скажуть."

Йосип не хотів думати про завтрашній ранок.
Просто хотілось, щоб до ранку проблеми не стало, щоб вона якось сама-собою зникла, вирішилась, але як він не знав.
Хотілось, щоб це був лише сон, а завтра проснутись - і нічого цього не було, все це лише приснилось, і не треба нічого вирішувати, а просто встати і йти додому.
Але заспокоїтись не вдавалось, Йосип розумів, що це не сон.
- О, Господи, за що Ти мене так?

Вночі почався дощ.
Різко похолодало.
Йосип загорнув хлопчика в ковдру і сам загорнувся в теплий плащ.

Десь недалеко замявкало котеня, згодом почувся голос ще одного.
"Хтось викинув їх на ринку в надії, що якісь добрі люди візьмуть, чи й так якось проживуть серед торгових лавок", подумав Йосип.

Дощ все не вщухав, і крик котят ставав все нестерпнішим.
Котят залишили в невеличкій корзинці на відкритому місці.
Вони могли б сховатись від дощу десь під навісом, чи під деревом, але боялись вилізти з корзинки, бо тоді їх не знайде мати кицька..
Корзинка - єдине що їх звязувало з попереднім веселим і безтурботним життям з матірю.

Перше вже не мявкало, а кричало охрипшим голосом.
Йосип злився на тих людей, що викинули безпомічних котят в цей жорстокий холодний світ, хотілось, щоб хтось з людей, хто там поближче, взяв їх, пригрів, заспокоїв.
Але кожен, мабудь, думав так само, надіючись, що це зробить хтось інший.

Перше котеня вже вибилось з сил і тільки хрипіло.
Друге, що спочатку тільки трохи мявкало, почало вже кричати.

"Перше гостріше реагує на несправедливість світу, і раніше згоряє", подумалось Йосипу.

Не було вже сил слухати це.

Раптом до корзинки з котятами підійшов великий білий собака.
Він був бездомний і жив на цій великій торговій вулиці.
Собака подивився на мокрих, змерзлих котят, що вже втомились кричати з відчаю, страху і болю і загавкав.

Гавкав він не на котят, а на людей, що сиділи під навісами і деревами, ситі, сухі, в теплі, великі, сильні і ніхто з них не зробив нічого, щоб допомогти нещасним.
Він бігав вздовж рядів і гавкав, голос його зривався вже на високі ноти.
"Люди, ну як ви так можете? Собаче серце не може цього винести", чулось в його голосі.

"В бездомного собаки більше совісті ніж в людей", подумав Йосип, "так не заснеш".
Він встав, переніс корзинку з котятами під дерево, витер їх насухо, поклав їм козячого сиру і накрив корзинку куском полотна, в який загортав інструменти.
Стало тихо і Йосип нарешті зміг задрімати.

Але і вві сні він не знайшов полегшення.
Снилось йому, що він один в якомусь незнайомому темному лісі.
І не знає для чого він тут, як сюди попав і куди йому йти.
І від цього така туга і безнадія стискає його душу, яка гірше всякого страху.
Він зрадів би навіть, побачивши якогось хижого звіра, вовка чи лева, все ж з'явилася б якась мета, якась задача..

Раптом він почу голос, що звучав нізвідки і звідусіль:
- Йосипе, ти хотів служити Господу?

- Хотів, але Господь не захотів прийняти мого служіння.

- А в чому служіння Господу? Ти знаєш яке служіння Йому потрібне?

- Раніше думав, що знаю, а тепер я в відчаї і вже нічого не знаю. 

- А може ти знаєш, що тобі потрібно від Господа?

- Потрібна надія, потрібна віра, що моє життя комусь потрібне, що моя дорога правильна, потрібна любов, що надає життю смислу.
А що Господу потрібно від мене, чим я можу Йому послужити?

- А це кожен сам повинен знайти, цей екзамен для кожного індивідуальний.
І ти вже готовий знайти правильну відповідь. 
Невеличка підказка: шлях істини не буває легким, вгору йти завжди важче.

Йосип оглянувся кругом. В одному напрямку ліс йшов вгору.
Зразу стало на душі легше, безнадія відпустила, він став карабкатись вгору, ставало світліше і радісніше і чим було важче, тим більша була віра, що шлях правильний і ставало все світліше.

Йосип проснувся. Починало світати.
З вчорашньої безнадії не лишилось і сліду.
В голові була ясність, в серці твердість і рішучість.
Йосип знав, що має робити і це надавало впевненості і сил.
Він спакував речі на осла, посадив на осла між клунками хлопчика, який ще спав, і відправився додому. 

(Далі буде.)
Відповісти
#5
Thumbs Up 
(29-05-2017, 22:41 )Анатoль писав(ла): Важка ніч в Дамаску.

- Треба виспатись і відпочити, - сказав Йосип до осла, - бо завтра на світанку в дорогу.
Осел робив вигляд ніби ці слова були не до нього, і взагалі йому нема ніякого діла до проблем Йосипа.
"Добре бути ослом", подумав Йосип, "ні за що не відповідаєш, не треба приймати важких рішень, просто робиш що тобі скажуть."

Йосип не хотів думати про завтрашній ранок.
Просто хотілось, щоб до ранку проблеми не стало, щоб вона якось сама-собою зникла, вирішилась, але як він не знав.
Хотілось, щоб це був лише сон, а завтра проснутись - і нічого цього не було, все це лише приснилось, і не треба нічого вирішувати, а просто встати і йти додому.
Але заспокоїтись не вдавалось, Йосип розумів, що це не сон.
- О, Господи, за що Ти мене так?

Вночі почався дощ.
Різко похолодало.
Йосип загорнув хлопчика в ковдру і сам загорнувся в теплий плащ.

Десь недалеко замявкало котеня, згодом почувся голос ще одного.
"Хтось викинув їх на ринку в надії, що якісь добрі люди візьмуть, чи й так якось проживуть серед торгових лавок", подумав Йосип.

Дощ все не вщухав, і крик котят ставав все нестерпнішим.
Котят залишили в невеличкій корзинці на відкритому місці.
Вони могли б сховатись від дощу десь під навісом, чи під деревом, але боялись вилізти з корзинки, бо тоді їх не знайде мати кицька..
Корзинка - єдине що їх звязувало з попереднім веселим і безтурботним життям з матірю.

Перше вже не мявкало, а кричало охрипшим голосом.
Йосип злився на тих людей, що викинули безпомічних котят в цей жорстокий холодний світ, хотілось, щоб хтось з людей, хто там поближче, взяв їх, пригрів, заспокоїв.
Але кожен, мабудь, думав так само, надіючись, що це зробить хтось інший.

Перше котеня вже вибилось з сил і тільки хрипіло.
Друге, що спочатку тільки трохи мявкало, почало вже кричати.

"Перше гостріше реагує на несправедливість світу, і раніше згоряє", подумалось Йосипу.

Не було вже сил слухати це.

Раптом до корзинки з котятами підійшов великий білий собака.
Він був бездомний і жив на цій великій торговій вулиці.
Собака подивився на мокрих, змерзлих котят, що вже втомились кричати з відчаю, страху і болю і загавкав.

Гавкав він не на котят, а на людей, що сиділи під навісами і деревами, ситі, сухі, в теплі, великі, сильні і ніхто з них не зробив нічого, щоб допомогти нещасним.
Він бігав вздовж рядів і гавкав, голос його зривався вже на високі ноти.
"Люди, ну як ви так можете? Собаче серце не може цього винести", чулось в його голосі.

"В бездомного собаки більше совісті ніж в людей", подумав Йосип, "так не заснеш".
Він встав, переніс корзинку з котятами під дерево, витер їх насухо, поклав їм козячого сиру і накрив корзинку куском полотна, в який загортав інструменти.
Стало тихо і Йосип нарешті зміг задрімати.

Але і вві сні він не знайшов полегшення.
Снилось йому, що він один в якомусь незнайомому темному лісі.
І не знає для чого він тут, як сюди попав і куди йому йти.
І від цього така туга і безнадія стискає його душу, яка гірше всякого страху.
Він зрадів би навіть, побачивши якогось хижого звіра, вовка чи лева, все ж з'явилася б якась мета, якась задача..

Раптом він почу голос, що звучав нізвідки і звідусіль:
- Йосипе, ти хотів служити Господу?

- Хотів, але Господь не захотів прийняти мого служіння.

- А в чому служіння Господу? Ти знаєш яке служіння Йому потрібне?

- Раніше думав, що знаю, а тепер я в відчаї і вже нічого не знаю. 

- А може ти знаєш, що тобі потрібно від Господа?

- Потрібна надія, потрібна віра, що моє життя комусь потрібне, що моя дорога правильна, потрібна любов, що надає життю смислу.
А що Господу потрібно від мене, чим я можу Йому послужити?

- А це кожен сам повинен знайти, цей екзамен для кожного індивідуальний.
І ти вже готовий знайти правильну відповідь. 
Невеличка підказка: шлях істини не буває легким, вгору йти завжди важче.

Йосип оглянувся кругом. В одному напрямку ліс йшов вгору.
Зразу стало на душі легше, безнадія відпустила, він став карабкатись вгору, ставало світліше і радісніше і чим було важче, тим більша була віра, що шлях правильний і ставало все світліше.

Йосип проснувся. Починало світати.
З вчорашньої безнадії не лишилось і сліду.
В голові була ясність, в серці твердість і рішучість.
Йосип знав, що має робити і це надавало впевненості і сил.
Він спакував речі на осла, посадив на осла між клунками хлопчика, який ще спав, і відправився додому. 

(Далі буде.)
Відповісти
#6
Нічний кошмар.

Йшлось легко, ранкова прохолода, свіжість після дощу.
Почало сходити сонце, дихалось вільно, на душі було світло і легко, як після успішно складеного важкого екзамену.

Хлопчик вже проснувся, сидячи на ослу з цікавістю дивився кругом і часом щось коментував, показуючи ручкою.
Коли проходили через якесь село він побачив жінку, що йшла назустріч, і радісно почав щось говорити, показуючи на неї.
"Думає, що то мати", зрозумів Йосип.
Жінка пройшла мимо, хлопчик дивився їй вслід зі здивуванням і не розуміючи, чому вона пройшла і навіть не подивилась на нього.

При наближенні до Галілеї настрій Йосипа почав псуватись.
Відчуття свободи і окриленості після зданого іспиту вже пройшло і тягар майбутніх проблем все більше схиляв його голову.

Хлопчик був необрізаним і в цьому була головна проблема.
Його не можна було вводити в свій дім.
Впринципі то і поганин міг укласти заповіт з Богом Мойсея, пройти певний обряд очищення і посвячення і бути прийнятим в єврейську спільноту.
Але то свідомий вибір дорослої людини, однорічний хлопчик якою не є.
А принести дитину для обрізання можуть лише батьки євреї.
Тож і цей варіант виключався.

Йосип не бачив виходу, і це його все більше гнітило.
А ще Марія. Як їй пояснити появу дитини? Ладно б ще якби це був законний син Йосипа.
А вводити в дім Марії поганську дитину...

З цими сумними думками Йосип зустрів свою першу ніч в дорозі додому.

Знов йому снились якісь кошмари і приснився найстрашніший кошмар, який переслідува його все життя, починаючи з 15 років.
Кошмар очікування майбутнього екзамену, який він не може здати.

Всі учні метушаться, щось вчать, щось питають один в одного, списують, конспектують, ходять на консультації, а Йосип випав з колії.
Він пропустив щось дуже важливе, і розуміє, що наздогнати вже нема ніякої можливості.
Інші всі підуть далі, здавши цей екзамен хто краще, хто гірше і лише він один залишиться, не маючи жодного шансу.
І невимовно пекуче, нестерпне почуття покинутості, безнадії охоплює всю його душу.

Йосип проснувся від нестерпної муки і заплакав.
Відповісти
#7
Страх.

Була тиха ніч. Осел щось собі жував і відганяв вухами комарів, хлопчик спав з ангельськи спокійним виразом личка.
"І чого ти так розпереживався? Нічого ж поганого не трапилось".
Заспокоєний трохи цією думкою Йосип знов задрімав.

Йосип опинився на крутому, камянистому, високому березі якоїсь річки.
І йому чомусь треба було перебратись на інший беріг.
Містка не було, на той бік вела тільки кругла гладенька колода.

Йосип зробив один крок і зразу ж відстрибнув назад.
Внизу текла вода і складалось враження, що колода рухається в інший бік і неможливо було зберегти рівновагу.
Крім того колода була слизька від намоклого на дощі моху.
На дні неглибокої річки виднілись великі гострі камені.
Йосип зупинився в нерішучості.

- Боїшся? - Почув він знайомий вже голос, що лунав нізвідки.

- Ти хто? - Насмілився спитати Йосип.

- Я ангел-хранитель твоєї душі, твоя совість.

- То порадь мені, що робити.

- Що робити ти й сам знаєш, але боїшся.

- Боюсь,- чесно визнав Йосип.

- Я не можу сказати тобі "не бійся". Але ж не одному тобі доводиться ризикувати життям в цьому світі.
Важливо лише, чи оправданий ризик чи навіть пожертва. Чи достойна мета.

- Я розумію, але чому Ти говориш зі мною лише у снах? Чому ніколи наяву? Чому нічого не радиш мені?
- Мій голос тихий, наяву його важко почути. Та й чи прислухався ти? Ну і це ж твоє життя, ти сам повинен вирішувати і нести відповідальність.

Йосип зняв сандалі, взяв їх в дві руки і обережно ступив на колоду, намагаючись не дивитись вниз, а тільки під ноги і чуть далі.
Він підходив вже до середини, шляху назад не було, напруга зростала, почали труситись коліна.
Раптом нога посковзнулась на слизькому мокрому мохові.

Якимсь чудом Йосип не впав, а присів на другу ногу.
Повільно випростався і обережно, але вже впевненіше пішов далі.
"Все-таки я не сам, якусь підтимку мій шлях має", подумав Йосип і проснувся.

Світало, треба було збиратись в дорогу.
Відповісти
#8
Буква.

Вечоріло. Вдалині показався Капернаум.
Осел відчував близькість дому і прискорив крок.
Йосип його стримував, чим дивував осла.
"Це він хоче показати мені як воно, коли спішиш, а твій супутник спеціально гальмує", подумав осел.

Але Йосип хотів добратись додому вночі, щоб ніхто не побачив хлопчика і не було зайвих питань.

Добрались додому без пригод, ніким зі знайомих не помічені.
Йосип розвантажив осла, впустив його в хлів, постояв трохи, оглядаючи хлів і про щось міркуючи, потім рішуче повернувся, взяв речі і хлопчика і пішов в будинок.

Будинок Йосипа був великий, колись тут жило багато людей, а тепер один Йосип.
Тож більшу частину будинку тпер займала майстерня, кругом були якісь заготовки деревини різних порід, складені для сушіння, заготовки колес, хомутів...

Поївши і помившись з дороги полягали спати.
Хлопчика Йосип поклав в велику корзину, застеливши її шерстяним лоскутом.
І зразу ж заснув, втомлений і дорогою і переживаннями останніх днів.

І приснилось йому, що він знаходиться в величезній залі, залитій світлом.
І кругом, по обидва боки, аж до самого трону в кінці зали, сидять важні бородаті мужі в білих одежах.
Напевне тут зібрались всі праотці, починаючи з Адама, Ноя, Абрама, Мойсея, царі, пророки, судді, священники...
Всі вони, не приховуючи свого осудження, дивились на Йосипа і мовчали.
"Напевне чекають ще когось", подумав Йосип, глянувши на пустий трон.

Але тут піднявся старець з довгим жезлом і сказав: - Йосип, син Якова, порушив Закон і Заповіді, знеславив батьків своїх і рід Ізраєлів.

- Закон,.. знеславив,..Ізраєлів,.. - загомоніли всі присутні, потрясаючи кулаками, жезлами і бородами.

- Земля і Небо минуться, та не минеться жодна буква Закону, допоки не буде виконана!

- Горіти йому в геєні вогняній і пройти всі сім кругів Пекла! - прогримів вирок.

- Горіти,..горіти,..сім кругів,.. - загуділа зала.

Якась сила підняла Йосипа в повітря, перевернула кілька разів і опустила десь в темноті.
Йосип озирався навкруги, але нічого не бачив, засліплений і вражений попередньою сценою.
Поступово його очі призвичаїлись до темноти і він почав щось розрізняти.
Десь далеко спалахували якісь темно-червоні вогні, миготіли якісь тіні, доносились крики...

Раптом Йосип глянув собі під ноги.
Недалеко від нього сиділа маленька дівчинка і чимсь гралась, не звертаючи ні на що уваги.
- Як тебе звати? - Спитав Йосип.
- Ая.
- А мене Йосип.
- Я знаю.
- А що ти тут робиш?
- Тебе чекаю.
- Навіщо?
- Проведу тебе.
- Туди? - Йосип кивнув в напрямку вогнів і крику.
Дівчинка кивнула.
Вона встала, обтрусила платтячко і протягнула до Йосипа свою ручку.
- Дай руку,- сказала вона.
Йосип покірно протягнув їй руку.
Вона взяла його вказівного пальця в свою маленьку ручку.
- Пішли.
Йосип мовчки пішов поряд з дівчинкою, чуть позаду.
- Не бійся. Буква то не минеться, але ж буква не головне.

Кругом творилось щось неймовірне і страшне.
Якісь червоно-чорні тіні з перекошеними від болю і злоби лицями простягали до Йосипа свої кістляві руки, намагаючись схопити.
Крик і вереск рвав душу, не було ні верху, ні низу, лише суцільна біль, злоба, ненависть, відчай...
Перед дівчинкою все це розступалось, відділялось якимсь невидимим барєром, і після Йосипа все знов схлопувалось в суцільне місиво.
Відчуття Йосипа зашкалили, він вже нічого не міг сприймати, не розумів де він і скільки часу пройшло.

Раптом все скінчилось.
Дівчинка зупинилась і відпустила Йосипового пальця.
- От і вся буква.
і показавши на двері сказала: 
- Йди.
- Куди?
- Додому.
- А ти?
- Не прийшов ще Мій час.

Йосип відчинив двері і проснувся.
Відповісти
#9
Починало світати.
Йосип швидко зібрав в велику корзину речі, необхідні в дорозі і для подарунків Марії і її матері.
Другу корзину, в якій спав хлопчик, накрив шерстяним лоскутом, і розмістивши обидві корзини по боках осла, вирушив в дорогу.

В нього ще не було чіткого плану.
Чи то поїхати з Марією і хлопчиком кудись, де їх ніхто не знає, чи залишити хопчика в Марії, ніби як сина Йосипа.
Одне було зрозуміло - залишати його в Капернаумі в своєму домі не можна. Тут Йосипа всі знають.

Коли відійшли вже далеченько від міста Йосип відкрив корзину, хлопчик вже не спав, і дивився кудись вгору, ніби задумавшись.
- Відїдемо ще трохи і тоді поїмо і все таке, - сказав Йосип хлопчику.
Хлопчик не заперечував.
- Ну й добре, - сказав Йосип.

Коли вони підходили до Кани, сонце вже повернуло на вечір.
- Ну, не багато залишилось, години дві і ми вже вдома, побачиш свою нову маму.
Ох, не знаю як ви зустрінете одне одного,- продовжив Йосип після деякого мовчання.

Марія жила з матірю в невеличкому селі.
Вона була молодшою дочкою, дві старші сестри вийшли замуж і виїхали з села.
Жили вони з сільського господарства.
Крім того Марія займалась лікарською практикою, вона зналась на різних травах, корінцях, заговорах.
Це доходу практично не приносило, бо Марія ніколи не вимагала якоїсь плати за лікування, але часом вдячні люди давали якісь подарунки, в основному продуктами.

Марія не була знахаркою від Бога, від природи.
Вона навчилась цьому від своєї старшої сестри, в якої був природжений талант знахарки.
Який проявився в тої ще з дитинства, коли їй було років 9.

Ні в кого не вчившись цьому, сестра збирала в лісі чи в полі якісь рослини, гриби, ягоди, якихось комах, сушила їх, розтирала, робила навари, настойки і мазі...
Звідки вона знала що для чого? Яку частину рослини треба взяти, в який період, як готувати, з чим змішувати...
Можливо вона відчувала якісь запахи чи смаки, недоступні іншим людям і могла аналізувати їх значення, прогнозувати їх дію.
Що цікаво,  в неї ніколи не було вошей, що було найбільшим дивом на той час.

Крім того вона знала всякі заговори, які певне сама й придумувала, бо ні в кого не вчилась цьому.

Марія памятає, як маленькою вона сильно розбила пальчик на нозі.
Сестра взяла її ніжку в руки і швидко прошепотіла: 
"Біг пес через овес, щоб не шкодило ні псові, ні вівсові, фу-у, фу-у", подула на палець і зразу припинила йти кров і перестало боліти.
Потім зімяла листок подорожника, приклала до пальчика, обвязала ниткою і Марія побігла гратись ніби нічого й не сталось. 

Коли сестрі виповнилось 14 вона раптом перестала займатись знахарством.
А Марію ця тема дуже цікавила.
Але на всі розпитування Марії сестра казала, що нічого не знає і взагалі нічого такого не було.

Тож Марії приходилось далі самій щось згадувати з дій сестри, щось взнавати від інших, щось пробувати, експерементувати на собі, на хворих, на тваринах..
Їй допомагало те, що люди вірили, ніби і в неї був той дар, що був в її сестри, а тепер перейшов до Марії.
Марія не старалась їх переконувати, що це не так, бо розуміла важливу роль в лікуванні віри і авторитету лікаря.

До будинку Марії Йосип добрався вже під вечір.
На щастя вона була вдома і побачила Йосипа з ослом ще здалеку.
Мати теж вийшла і стояла біля дверей.

Йосип привітався.
Марія радісно відповіла.
Раптом хлопчик, напевне почувши жіночий голос, висунувся з корзини і почав щось радісно лепетати, простягаючи до Марії ручки.
Марія від несподіванки остовпіла.
Лице її змінилось, вона дивилась на Йосипа з німим запитанням.

Йосип коротко розказав про пригоду в Дамаску.
Марія не вірила.
- Сказав би, що в тебе є дитина, навіщо ж придумувати такі вигадки.
- Якби ж то так,- сумно сказав Йосип, - але ж...
- Що ще?
- Він необрізаний...

Запала довга мовчанка.
Марія не була сильно релігійною людиною, але Закон вона знала і ставлення людей для неї було важливим.

- Так до мене ж тепер в хату ніхто не зайде, - сказала вона. 
- А враховуючи, що ми тут і так білі ворони, то цілком можуть і хату спалити, і каменями побити.

- Можемо поїхати звідси кудись.
- Куди, до тебе?
- До мене теж не можна, там всі знають, що в мене нема дітей.
Поїдемо кудись в інше місто, я продам дім в Капернаумі і куплю в іншому місті, а поки хлопчик хай побуде в тебе, ніби мій син.

- Але ж він не обрізаний, як я можу взяти його в хату?
- Ну, може пожити поки-що в хліві, а потім щось придумаєм.

- Сину, ну що ти таке кажеш? Людську дитину в хліві? - вступила в розмову мати Марії.

- Мамо, не втручайся,- різко обірвала її Марія, - що ти в цьому розумієш?
- Що розумію... я все розумію, - трохи ображеним голосом сказала мати.

- Так, осла і дитину в хлів, там зараз корови нема, сухо, корзинку з дитиною в ясла - скомандувала Марія.
Вона була хоч і наймолодшою тут, але з сильним і рішучим характером, фактичним главою сімї.

- А як його звати?- Спитала Марія.
- Не знаю, треба якось назвати. Його Господь спас, тож можна назвати Єшуа.
- А може то Йосип його спас і треба назвати Йошуа? - з сарказмом сказала Марія.

Помивши руки з дороги, і роздавши подарунки, Йосип сів за стіл.
Марія клопотала по кухні, подавала страви.

Раптом з двору почувся її занепокоєний голос.
- А де дитина? Хто бачив дитину?
І, щось здогадавшись, вона закричала - Мамо! - і побігла в кімнату матері.

На підлозі біля миски з молоком сидів хлопчик, вмокав в миску хліб і їв.
Товстий полосатий кіт теж пив молоко з цієї миски.
Мати сиділа і з щасливим виразом на обличчі дивилась на цю ідилію.
- Мамо, ну що ти наробила!
- Їсти дала.
- І ще й кіт! - Не знайшлась вже що сказати Марія.
- А що кіт? Він чистий.

Марія присіла на лавочку біля стіни і замовкла, вона не знаходила слів.
- Не переживай ти так, це ж я його взяла, в свою хату. Ти не винна, - примирливо сказала мати.
Відповісти
#10
Матір Марії звали Анастасія, що в перекладі з грецької означає воскресша.
Було великою загадкою як вона могла жити серед людей.
Бо вона не ходила в синагогу, ніколи не бачили, щоб вона молилась чи постилась, чи дотримувалась суботи.

І в той же час в неї не було ворогів, чи недоброзичливців.
Вона була завжди спокійна, з усіма привітна, завжди готова допомогти.
При цьому ніколи нічого не просила і не чекала допомоги від інших.

Ні з ким ні про що не сперечалась, якщо від неї щось вимагали - погоджувалась, але робила по-своєму, якщо це стосувалось її життя.
Ніхто від неї не чув образливого слова чи кривотолків.
Не робила нікому ніякого зла і навіть уявити не можна було, що вона здатна на таке.

Її любили тварини і вона їх любила.
До неї приходили коти і собаки і вона їх годувала, сама їла будь-що, а краще і смачніше лишала їм.

Постійно щось робила, ніхто навіть не бачив, щоб вона хворіла, бо на ногах переносила хвороби.

Люди не могли зрозуміти, чи вона велика грішниця, чи свята.
Тож просто вирішили, що вона не від світу цього і на тому так і залишили, не вимагаючи від неї дотримання якихось суспільних норм.
- Що з неї візьмеш, це ж Настя...

Але за цією простотою була дуже розумна і мудра людина, хоч і малограмотна в силу тих умов, в яких їй довелось жити.
Вся її освіта тривала одну зиму.

Коли їй було 9 років приїхав до них дядько з Кесарії, рідний брат її батька, що зробив в Кесарії карєру.
Дівчинка з цікавістю слухала розмови дядька з дорослими, розповіді про далекий і загадковий світ.

Помітивши цікавість і здібності дівчинки дядько спитав батьків чи ходить вона в школу.
Ті відповіли, що навіщо сільській жінці грамота, в неї інші задачі і обовязки.

Дядько почав вчити дівчинку читати і писати, а також розказував про арифметику, геометрію і географію.
Побачивши, з якою неймовірною швидкістю дівчинка сприймає науки дядько вговорив батьків хоч на зиму відпустити її в школу, однаково взимку роботи мало.
Батьки погодились і дядько взяв її в грецьку школу, бо вважав, що в єврейських вчать тільки релігії.

Вчитель побачив, що програму першого класу дівчинка знає, і перевів її зразу в другий клас.
За зиму Анастасія пройшла чотирирічний курс грецької школи.
В кінці зими дядько відвіз її додому і на цьому наука Насті завершилась.

Настю рано віддали заміж і вона рано овдовіла, залишившись сама з чотирма малими дітьми.
Чоловіка її заарештували за свободолюбиві погляди і критику влади і кудись відправили.
Більше вона нічого про нього не чула.
Весь її великий життєвий потенціал пішов на те, щоб вижити і виростити чотирьох дітей в той важкий час.

В неї виросли хороші діти, син і три дочки.
Особливо її тішив старший син Іван.
Він вже був красивим сильним юнаком років шістнадцяти, веселим, розумним, прекрасно співав, був душею всякої компанії...

Одного разу Анастасії приснився сон.
Пішла вона доїти корову, тільки взяла корову за цицьку і та відірвалась від вимені, потекла кров.
Настя плакала, пробувала в відчаї приставити цицьку назад, але та відвалювалась.
Проснулась Настя серед ночі в великій тривозі і вже не змогла заснути до ранку.

Невдовзі сон справдився.
Івана заарештували, за участь в якомусь підпільному русі і відправили в Кесарію.
Там десь він і пропав без сліду.

Настя рано посивіла.
Все своє довге життя, аж до самої смерті вона чекала, що от-от повернеться її син додому і постукає в вікно.
Відповісти
#11
(31-05-2017, 12:54 )Анатoль писав(ла): Матір Марії звани Анастасія, що в перекладі з грецької означає спасенна.

"Анастасія" грецькою означає "повстала," або "така, що встала" (мається на увазі воскресла з мертвих. Євреї тоді ще такого імені своїм дочкам не давали). За свідоцтвами отців ранньої Церкви, мати Діви Марії звали Анна або Ганна (що означає "улюблениця," див. http://www.sheknows.com/baby-names/name/hannah). Її чоловіка, батька Діви Марії, звали Йоаким (українське Яким).
Відповісти
#12
За вечерею Йосип домовився з Марією про план дій.
Хлопчик лишається поки-що тут, а Йосип їде в Капернаум, продасть свій будинок, купить в якомусь іншому місті, бажано недалеко звідси і забере тоді Марію туди.

Задоволений тим, що справа якось владналась Йосип пішов в хлів стелитись на ніч.
Осел здивовано глянув на Йосипа і подумав: "О, я такий популярний став, всі хочуть зі мною спати.."

Марія постелилась в своїй кімнаті, зітхнула: "Ще й чоловіка не знала, а вже дитину маю.." і теж лягла.

Вперше за багато часу Йосип заснув спокійно і йому не снились кошмари.
Навпаки, він йшов додому щасливий, радісний, вільний.
Ось вже видно його дім.

Раптом серце Йосипа зупинилось на мить і забилось часто-часто.
Біля його порогу сиділа маленька дівчинка і щось пальцем малювала по пилюці.
- Ая?!

- Впізнав?

- Як же таке забути?..

- А старою і сивою не впізнав?
Раптом дівчинка почала на очах старіти, перетворюючись в сиву жінку.

- Анастасія?!

Дівчинка повернулась до свого попереднього вигляду.
- Ну не зовсім, але щось від мене там є.

- Ти чого прийла? Забрати мене туди? - Йосип боявся вимовити слово "пекло".

- Що, сподобалось?

- Як таке може сподобатись.

- А Я вже майже звикла,- сказала сумно дівчинка.
- Ні, Я прийшла звільнити тебе.

- Від чого?

- Ну, наприклад від нічних кошмарів.

- І екзамен більше не буде мені снитись?

- Не буде, ти ж виконав свою місію. Живи далі спокійно, нормальним людським життям.

- А в чому була моя місія?

- А тобі тепер не однаково?

- Цікаво.

- Щоб звести хлопчика і Анастасію.

- Єшуа?

- Може Єшуа, може Йошуа,- дівчинка насмішкувато подивилась на Йосипа.

"І це знає", подумав Йосип.

- Якже не знати, коли це твій сон,- дівчинка зробила наголос на "твій".

- Так що, я не випадково познайомився з Марією, не випадково ходив в Дамаск?
І все лише для того, щоб звести якогось хлопчика з якоюсь бабусею?
Навіщо все так складно?

- Складно? - Дівчинка розсміялась.
- Ти не уявляєш скільки для цього було задіяно людей на протязі багатьох століть. І не тільки людей.

- А ради чого це все? Навіщо їх потрібно було звести?

- Колись взнаєш. Можливо...

- Нічого не розумію. Хіба Бог не може просто зробити що захоче?

- Багато питань задаєш, так ще знов втратиш спокійний сон. Прощавай, - дівчинка піднялась.

- Ми вже більше не побачимось?- Спитав Йосип з деяким жалем.

- А ти не боїшся зі Мною знов зустрітись?

- Але ж це лише мій сон, - спробував пожартувати Йосип.

- В сні теж можна залишитись назавжди і ніколи з нього не вийти. Особливо якщо це кошмарний сон.
Живи спокійно, а там подивимось як воно складеться, можливо й ще побачимось.
Відповісти
#13
(31-05-2017, 16:49 )gvp писав(ла):
(31-05-2017, 12:54 )Анатoль писав(ла): Матір Марії звани Анастасія, що в перекладі з грецької означає спасенна.

"Анастасія" грецькою означає "повстала," або "така, що встала" (мається на увазі воскресла з мертвих. Євреї тоді ще такого імені своїм дочкам не давали). За свідоцтвами отців ранньої Церкви, мати Діви Марії звали Анна або Ганна (що означає "улюблениця," див. http://www.sheknows.com/baby-names/name/hannah). Її чоловіка, батька Діви Марії, звали Йоаким (українське Яким).

Дякую, виправлю. Справді спасенна і воскресша, це за буквою не зовсім одне й те ж.
Хоча за змістом спасіння, це ж воскресіння для вічного життя.

А щодо батьків Марії за євангеліями, то то просто вигадки Луки, в нього багато таких вигадок.
Відповісти
#14
(31-05-2017, 17:29 )Анатoль писав(ла):
(31-05-2017, 16:49 )gvp писав(ла):
(31-05-2017, 12:54 )Анатoль писав(ла): Матір Марії звани Анастасія, що в перекладі з грецької означає спасенна.

"Анастасія" грецькою означає "повстала," або "така, що встала" (мається на увазі воскресла з мертвих. Євреї тоді ще такого імені своїм дочкам не давали). За свідоцтвами отців ранньої Церкви, мати Діви Марії звали Анна або Ганна (що означає "улюблениця," див. http://www.sheknows.com/baby-names/name/hannah). Її чоловіка, батька Діви Марії, звали Йоаким (українське Яким).

Дякую, виправлю. Справді спасенна і воскресша, це за буквою не зовсім одне й те ж.
Хоча за змістом спасіння, це ж воскресіння для вічного життя.

А щодо батьків Марії за євангеліями, то то просто вигадки Луки, в нього багато таких вигадок.

Жодна з чотирьох канонічних Євангелій не згадує імена батьків Діви Марії. Про них можна дізнатися з т.зв. Протоєвангелія Якова, яке не увійшло в канон. Але у проповідях отців (починаючи вже з св. Йоана Дамаскина, 6 ст., а також з проповідей менш відомого св. Геласія) згадуються і Йоаким, і Анна. Імператор Юстиніан (7 ст.) побудував у Константинополі церкву св. Анни (або Ганни). Про Йоакима дійсно кажуть, що він рано помер, і деякі богослови думають, що Ганна після його смерті ще раз вийшла заміж за чоловіка на ім"я Клеопас або Клопас (звідси "Марія Клеопова" з Івана 19:25). Але це все окремі думки; консенсус Православної Церкви тільки такий, що батьків Пресвятої Богородиці звали Йоаким і Анна. При цьому Церква, як завжди, базується і на Св. Письмі, і на "консенсусі отців."

Щодо "вигадок Луки." Всі Євангелія є просто листами, аж ніяк не дослідженнями фахівців-істориків. У 1-2 ст. н.е. фахівців-істориків у нашому теперешньому розумінні навіть і не існувало. Тому в листах люди дійсно часто перемішували ті події, які дійсно мали місце згідно з очевидцями або документами, і події, які були породжені фантазією. Але Церква на Лаодикійському соборі, коли складався новозавітній канон, вирішила не прискіпатися до того, що нам може здатися фантазіями, ЯКЩО ці "фантазії" не суперечать провідній думці Доброї Звістки, що Христос є Спасителем людства і всього сущого. Відкинуті були також ті Євангелія, які містили очевидний вплив гностицизму і маніхейства. Але Євангелія від Луки не суперечила Добрій Звістці і не показувала маніхейського чи гностичного впливу, тому вона була збережена як канонічна.
Відповісти
#15
(31-05-2017, 18:06 )gvp писав(ла): консенсус Православної Церкви тільки такий, що батьків Пресвятої Богородиці звали Йоаким і Анна. При цьому Церква, як завжди, базується і на Св. Письмі, і на "консенсусі отців."
Але ж Ви, надіюсь, не очікуєте, що тут буде за канонами Православної церкви і на консенсусі "отців"?
Відповісти
#16
(31-05-2017, 20:14 )Анатoль писав(ла):
(31-05-2017, 18:06 )gvp писав(ла): консенсус Православної Церкви тільки такий, що батьків Пресвятої Богородиці звали Йоаким і Анна. При цьому Церква, як завжди, базується і на Св. Письмі, і на "консенсусі отців."
Але ж Ви, надіюсь, не очікуєте, що тут буде за канонами Православної церкви і на консенсусі "отців"?

Ні. Я просто передаю точку зору моєї Церкви. Кожна людина вільна з нею згодитися, або не згодитися. Я тільки не хочу, щоби ця людина, яка не погоджується, вважала свою думку істиною в останній інстанції.
Відповісти
#17
(31-05-2017, 21:45 )gvp писав(ла): Ні. Я просто передаю точку зору моєї Церкви. Кожна людина вільна з нею згодитися, або не згодитися. Я тільки не хочу, щоби ця людина, яка не погоджується, вважала свою думку істиною в останній інстанції.

Але ж самі Ви вважаєте точку зору Вашої церкви (а значить і Вашу) істинною.
А хочете щоб інші люди, в кого відмінна точка зору, не вважали її існинною.
Відповісти
#18
(31-05-2017, 22:08 )Анатoль писав(ла):
(31-05-2017, 21:45 )gvp писав(ла): Ні. Я просто передаю точку зору моєї Церкви. Кожна людина вільна з нею згодитися, або не згодитися. Я тільки не хочу, щоби ця людина, яка не погоджується, вважала свою думку істиною в останній інстанції.

Але ж самі Ви вважаєте точку зору Вашої церкви (а значить і Вашу) істинною.
А хочете щоб інші люди, в кого відмінна точка зору, не вважали її існинною.

Церква є об"єднанням мільйонів людей. Свою точку зору вона вистраждала століттями Соборів, дебатів, переслідувань, річок крові мучеників.

Є, власне, дві категорії точок зору Церкви. Одна - це просто думка більшості вірних. З нею не обов"язково погоджуватися. Я, наприклад, не погоджуюся з точкою зору, що гомосексуали повинні або міняти свою статеву орієнтацію, або залишатися все життя у цноті. Або що аборт - це завжди вбивство, тому що життя починається з запліднення. Ці точки зору відносно нові, ніколи не були об"єктом серйозних дебатів на Вселенських Соборах, і стали "модними" головним чином через вплив протестантських фундаменталістів. Але є друга категорія: рішення "догматичні," рішення Церкви в найважливіших питаннях віри, без яких наша віра не є вірою. Наприклад, догмат Тройці, або догмат Боголюдини. З ними не можна не погоджуватися, якщо Bи в Церкві. Якщо поза Церквою - добре, Ваша справа, Ваша совість, Церква нічого не нав"язує.
Відповісти
#19
(31-05-2017, 22:58 )gvp писав(ла): Церква є об"єднанням мільйонів людей. Свою точку зору вона вистраждала століттями Соборів, дебатів, переслідувань, річок крові мучеників.

Але є друга категорія: рішення "догматичні," рішення Церкви в найважливіших питаннях віри, без яких наша віра не є вірою. Наприклад, догмат Тройці, або догмат Боголюдини. З ними не можна не погоджуватися, якщо Bи в Церкві. Якщо поза Церквою - добре, Ваша справа, Ваша совість, Церква нічого не нав"язує.

В КПСС теж були мільйони людей і важливі рішення на зїздах приймались, тож це не аргумент істиності.
А от виділене - інша справа, на цьому і погодимось, я ж не виявляв бажання бути в церкві.

А догмат трійці, чи догмат боголюдини - це абсолютно довільні догмати.
Які жодного відношення до вчення Ісуса не мають.
Його вчення ніяк з цими догматами не звязане і при їх відкиданні нічуть не постраждає.

Та й вчення Ісуса не є якоюсь священною коровою, яку треба приймати на віру.
В ньому є цікави моменти, але є й очевидні ляпсуси.
Воно абсолютно нежиттєздатне, одностороннє, потребує суттєвих доповнень.

(Але ж в корзинці було двоє підкинутих котят...)
Відповісти
#20
- Зачекай, не йди, - попросив Йосип.
- Я все ж хочу знати, я нічого не зрозумів, в чому була моя місія, хто цей хлопчик, чому навколо нього така катавасія, чому його треба було відривати від матері і везти кудись в якесь глухе село, чому Бог не може просто...

- Зупинись, - перервала його Ая, - Я можу все це тобі розказати, але чи потрібно це тобі?
В тебе нарешті появився шанс жити спокійним, щасливим життям, забувши все попереднє як поганий сон.
З молодою жінкою, з почуттям виконаного обовязку, з гордістю, що ти все ж послужив Господу і заслужив людське щастя.

- Але ж чи матиму я спокій, знаючи, що був на порозі якоїсь великої тайни і не переступив через поріг.
Чи ж не нагадуватиме мені весь час Щось, чи точніше Хтось, що я відмовився від істини заради спокою, чи ж принесе мені такий спокій щастя?

- Хлопчика ти можеш залишити Анастасії і ніколи про нього більше не думати, думаю Марія теж не буде проти.
Можеш і не покидати Капернаум, взяти сюди Марію і жасливо собі жити.
В тебе є дім, професія, робота, дружина, якісь заощадження, - дівчинка кивнула на хлів, де Йосип закопав золоті монети.

- Як я зможу забути Тебе, всі  ці події останніх днів?

- Але ж по суті нічого незвичайного не сталось, а все решта - це лише сон.

- Не було в мене раніше таких снів, в яких все виглядає більш справжнім, ніж наяву.
Я вже й не знаю, де справжнє життя, а де лише його тінь.

- Ти просто втомився, психічно виснажений і збуджений, тому й такі яскраві сни.
Та й трошки лукавиш, хіба твої кошмари про екзамен були менш яскравими і справжніми?

- Чому Ти не хочеш мені розповісти?

- Я ж сказала, для твого ж блага.
Ти доросла людина, з сформованими уявленнями, переконаннями, і те, що ти почуєш, буде настільки разюче розходитись з твоїми уявленнями і переконаннями, що ти не зможеш його сприйняти.
Але не зможеш і забути. І буде твоя душа розриватись, не знаючи, що є істиною, і серце твоє не знатиме, що насправді є добром, а що злом, і розум твій не зможе допомогти в цьому розібратись.
І буде твоє життя таке ж нещасливе, як і до цього. І воно тобі треба?

- Ну, я вже до цього майже звик, - передражнив Йосип дівчинку.

- Твоя справа, твоє життя, але рішення ти повинен прийняти не у ві сні, а будучи при ясній свідомості.

- А коли я вирішу, що все ж хочу почути істину, як я дам Тобі знати про це?

Дівчинка з легким здивуванням чи навіть з жалем глянула на Йосипа.

- Ах ну да, - здогадався Йосип,- Ти ж все про мене знаєш, Ти ж мій сон.
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Запитання до пана Анатоля gvp 60 988 29-05-2017, 16:45
Ост. повідомлення: Василь Васьківський
  НАГІРНА проповідь ІСУСА stryjko_bojko 0 237 12-02-2017, 19:04
Ост. повідомлення: stryjko_bojko
  Відновили домовину де думають положили тіло Ісуса Христа hrushka 0 130 07-11-2016, 01:16
Ост. повідомлення: hrushka

Перейти до форуму: