Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Дитинство Ісуса (Євангеліє від Анатоля)
#21
Йосип проснувся. Світало.
- Ну що, готовий? - Спитав Йосип осла?

Осел лише зиркнув на Йосипа і як завжди проігнорував його питання.

Йосип вийшов на подвіря.
Анастасія вже поралась в городі.
Йосип заглянув в кімнату Марії, та ще спала.

- А як там наш Єшуа? - Подумав вголос Йосип і зайшов в кімнату Анастасії.

Хлопчик, скрутившись калачиком, спав біля корзини.
А в корзині, на шерстяній підстилці спав товстий полосатий кіт, розтягнувшись на всю корзину, пузом вгору, витягнувши від задоволення шию.
- М-да-а, і чому це мене не дивує?

- Ну я вже піду, - сказав Йосип Анастасії.

- Може, сину, поїсиш спочатку, буди Марію хай приготує.

- Та хай спить, я пізніше в дорозі перекушу.

- Я там тобі приготувала на дорогу, вузлик на столі.

- Дякую.
Йосип взяв вузлик, і пішов з ослом з двору.

Хата Марії була на краю села, тож скоро вони вийшли на дорогу і повернули на північ.
Дорога була пуста, десь попереду ледь виднілась Кана.
Йосип почав думати про сьогоднішній сон.

- А я ж так додому і не прийшов, - повідомив Йосип ослу.
- Дверей не відчинив, через поріг не переступив.
Якщо вона вирішала відпустити мене, то навіщо чекала біля порогу?
Можна ж було їй просто не появлятись більше.
Значить не звільнити мене вона приходила.
А тоді навіщо? - Підвищив голос Йосип.

Ослу набридло Йосипове базікання.
"Ніби мені нема самому про що подумати, що я вимушений вислуховувати його проблеми".
Осел став як вкопаний.
- Ну добре, пробач, більше не буду,- примирливо сказав Йосип.
Далі йшли мовчки.

"Так все ж таки, що я хочу? 
Спокійного щасливого життя, чи істину, яка зруйнує мою душу?

А звідки знати, що то буде істина, а не просто сон, чи й обман?

Та й хто така та дівчинка, щоб їй вірити?
І що вона може такого сказати, що б похитнуло мою віру, примусило сумніватись?

Казки все це.
Але чому б не подивитись продовження казки?
Хіба мені не цікаво почути щось про цього хлопчика?
Та й при чому тут Анастасія? яка її роль?

Ні, я нічим не ризукую, а подивитись продовження казочки просто цікаво.
Ну і як якісь казочки, які розкаже в сні якась дівчинка, можуть вплинути на моє життя, чимсь мені загрожувати?"

Заспокоєний і підбадьорений такими думками Йосип вирішив, що хоче послухати казочки дівчинки.

Хоча, десь в глибині душі щось застерігало його: "Не треба, зупинись, це не твоє, ти не готовий".

Але Йосип подавив в собі цей тихий голос і задоволений собою, своєю сміливістю, смакував в думках майбутню пригоду.
Відповісти
#22
З наближенням до Капернаума впевненість в правильності свого рішення і сміливість почали покидати Йосипа.
Все більше йому здавалось, що сни останніх днів не були довільними казочками, що все те якось повязане з подіями реального життя.
І, заглиблюючись в спогади свого життя, Йосипу вже не здавались абсурдними натяки Аї, що його готували до цієї місії ще з дитинства.
Але хто? і чому все так складно?

Неспокій і тривога проникали все глибше в душу Йосипа.
"А раптом я підхожу до дому, а біля порога сидить дівчинка, і вже не в сні, а на яву", подумалось Йосипу.
"Як тобі така казочка?"

Йосип проганяв такі думки, але тривога в душі, незрозуміло чому, тільки наростала.

Вечоріло, за кущами акації вже виднівся Йосипів дім.
Осел прискорив крок. Раптом розірвалась одна мотузка і корзина нахилилась на боку осла.
Йосип став поправляти її на ходу, не зупиняючи осла.

Коли заходили на двір Йосип підняв голову і остовпів - біля порога сиділа дівчинка і захоплено водила соломинкою по землі.

В Йосипа підкосились ноги, він сперся на осла, корзина відірвалась і з шумом впала на землю.

- О, дядько Йосип,- закричала дівчинка,- дивіться який жук!

Йосип нервово засміявся.
То була сусідська дівчинка, вона соломинкою притримувала жука, який хотів втекти в траву.

- Що ти тут робиш? - вже заспокоївшись спитав Йосип.
- Мама послала повернути сіль, що позичала минулого тижня.
- Ну добре, можеш взяти жука собі.
- Та хай йде собі додому, я вже награлась.
- Ти добра дівчинка, щасти тобі.
Дівчинка пішла.

Йосип завів осла в хлів і підійшов до дверей хати.
Постояв, не наважуючись їх відчинити, ніби чогось очікував.

- Ну ти вже зовсім розклеївся,- сказав він собі з докором,- візьми себе в руки.

Йосип відчинив двері і зайшов у хату.
Нічого не сталося.

Йосип запалив каганця, помив руки, повечеряв.
Він весь час очікував, що ось-ось має щось статись, але нічого не відбувалось.

- Перестань, а то так і справді з ума зійдеш,- сказав собі Йосип і ліг спати.
Але заснути не міг.

Йосип відчував, що щось було не так, щось кругом відбувалось, щось приховувалось і тільки й чекало часу коли Йосип засне.
То щось зашарудить десь в кутку, то тріне пересохша дошка, то закричить пташка десь на вулиці, то зашелестить дерево листям...
Пролетіла муха десь над головою.

- Хіба мухи в темноті літають? - Подумав Йосип з тривогою.

- Перестань,- вмовляв себе Йосип,- це все звичайні звуки, на які ти ніколи не звертаєш уваги, просто в тебе зараз загострені від страху відчуття, візьми себе в руки, будь чоловіком.

Але тільки аж під ранок, коли за вікном вже починало сіріти, Йосип нарешті трохи заспокоївся і заснув.
Відповісти
#23
Видовище було сумне - сіра земля, сіре небо, сіре від диму повітря.
Кругом, на скільки сягав зір, були якісь руїни, які в окремих місцях ще димілись.
Повітря було важке від диму, запаху паленого мяса і мертвечини.
Літали великі сірі круки, часом пронизливо каркаючи, видивляючи здобич.
Мимо пробігав якийсь сірий собака, одні ребра й шкура, побачив Йосипа і злякано шарашнувся від нього кудись вбік.

Серед цих руїн стояв чоловік, піднявши руки і кричав.
- Ви чинили неправедний суд за хабарі,
обкрадали бідняків, сиріт і вдів,
думали не про народ, не про царство Ізраїльське,
а про свої маєтки і комори, про здирство, обман і розпусту.

Я вам казав: - Покайтесь, перестаньте грішити, не гнівіть Господа!
Ви не чули і продовжували чинити неподобства.

А тепер я кажу: - Тікайте, ховайтесь в пилюку, заривайтесь в нори, забивайтесь в розщелини,
бо відвернув Господь лице Своє від вас.
І простягнув ангел руку свою з караючим мечем.
І земля вас відторгне за ваші злочини.

І розваляться ваші храми, бо нема там правди, закону і справедливості.
І розсипляться в пилюку ваші жертовники, бо огидні Господу ваші жертви, о, лицеміри!

І камінь спотикання стане каменем поклоніння.
І будете ви поклонятись пацюкам, кротам і кажанам.
Аж поки не будете винищені з лиця землі і небесний вогонь не очистить скверну...

- А, от ти де,- почув Йосип голос Аї. Він і не помітив коли вона підійшла.
- Хто це? - Спитав Йосип.
- Ісая.
- А що він тут робить?
- Те саме, що й за земного життя робив, пророкує.
- А що це за місце?
- Рай.
- Оце Рай?!
- В кожного свій рай, що кому по душі.
Знаєш, люди не хочуть мінятись, і після смерті бажають займатись тим же чим і за життя. 
Але пішли далі.

Вона взяла Йосипів палець в свою ручку і кудись повела.

Не зробили вони й кількох кроків, як картина змінилась.
На великій площі біля якогось храму гаряче дискутували якісь сивобороді мудреці під захоплені вигуки чи осуджуюче гудіння натовпу.

Через кілька кроків картина знову змінилась.
Йосип побачив якось високого чоловіка, що йшов вулицею ремісників.
Над головою чоловіка світився німб.

- А це хто,- спитав Йосип?
- Каїн.

Ще через кілька кроків появився прекрасний оазис з лісом, галявиною і струмком, що впадав в озерце.
На галявині, вкритій квітами радісно бігали голі люди, чоловік і жінка.
Вони, сміючись, кидали одне одному велике червоне яблуко, яке змій намагався перехопити.
"Адам з Євою", подумав Йосип.

Дівчинка привела Йосипа до височенних воріт, які самі відчинились, пропустивши їх в уже знайому Йосипу залу, залиту світлом.
Вони йшли вздовж зали і поважні старці в білому шанобливо їм вклонялись.
Коли підійшли до трону дівчинка відпустила Йосипового пальця і, кивнувши на трон, сказала:
- Сідай.
- Навіщо? Чому я?
- Будеш їх судити, вони ж тебе судили.

Йосип потупився в нерішучості.
- Що, не хочеш їх судити? А вони тебе не пожаліли, судили навіть не вислухавши.
А я б їх з задоволенням би судила. Але не можу.

- Чому?
- Бо вони не люди?
- А хто?

Ая з трудом залізла на високий трон. 
До її рук звідкись припливла повітрям якась напівпрозора сфера, що миготіла кольоровими вогнями, які мінялись, коли дівчинка торкалась сфери.
- Дивись,- показала дівчинка поглядом в залу.

Вона торкалась пальчиком сфери і поважні старці то вклонялись, то сердито кричали страшні звинувачення, то співали осанну...
- Це просто механізми, манекени, а оце все, - вона обвела поглядом залу, - просто вистава.
- А де ж ці люди?
- В Раю. Ну кому ж охота тут сидіти і судити нескінченний потік грішників.
- А хто ж в шеолі?
- В Пеклі? Нікого нема.
- Як так?
- А який смисл? Пекло потрібне для живих, щоб боялись і не грішили, а не для мертвих. Тут всі однакові, тобто рівні перед Богом.
- Але ж я був там, ти сама мене водила.
- То теж просто вистава. Пішли покажу.

Вона торкнулась сфери, світла зала зникла і вони опинились в темному вузенькому коридорчику, що йшов по колу.
Стінки коридорчика були ніби скляні.
- Торкнись стінки, - сказала Ая.
Йосип з деяким ваганням протягнув руку і торкнувся холодної стінки.

Зненацька його оглушив дикий крик, вереск, плач, прокльони, погрози, мольба..
З усіх боків до нього тягнули руки якісь примари з перекошеними обличчями..
Ая торкнула Йосипа і все це так само раптово зникло.
 
Вони сиділи десь на горбку, порослому степовою травою під одиноким деревом.
Була тиха ніч, небо було всіяне зірками.
"Ще ніколи не бачив стільки зірок",- подумав Йосип.
- Ну як, відійшов?- Спитала дівчинка.
Йосип кивнув. 
Обстановка була звична, земна, нічого надприродного, поруч сиділа звичайна, здавалось,  дівчинка.
Йосип відчув себе впевнено.

- Ну що ж, питай, що ти там підготував,- сказала Ая.

Йосип і справді по дорозі додому обдумував які питання він буде задавати, але зараз все якось змішалось і він не знав з чого почати.

- Навіщо хлопчика треба було доставити до Анастасії,- спитав він перше, що спало на думку.

- Він буде навчатись в багатьох людей, але перші пять років ним повинна опікуватись Анастасія.
Це найголовніші роки в житті людини, коли формуються основи її душі, - з деякою гордістю сказала Ая.

- А хто цей хлопчик, чому кругом нього такий..,- Йосип не міг підібрати слова. 

- Він повинен зіграти важливу роль в житті людства.

- А чому все так складно і запутано, хіба Бог не міг би...

- Ні, не міг би.
В людей неправильні уявлення про богів.
Люди думають, що боги керують стихіями, а насправді жоден бог не може і пушинки з місця зрушити.

- Як це? - Не повірив Йосип, - поясни.

- Пояснення дуже просте, але ти його не зрозумієш, тому вважай, що такий Закон.

- Закон для людей, а не для Бога,- впевнено сказав Йосип,- Бог сам є Закон.

- Для людей є багато різних законів, які вони, до речі, часто порушують.
А от для богів є лише один Закон - вони не можуть нічого вчинити в матеріальному світі, зовсім нічого.
І порушити цей Закон теж ніколи не можуть.
Тож коли люди гинуть від землетрусу, урагану, засухи, повені чи блискавки, знай, Бог тут ні при чому.

- І що, навіть волосина не впаде з людської голови по Божій волі? - з сарказмом спитав Йосип.

- Е ні. Не тільки волосина, а й великі царства і мільйони голів людських можуть впасти.

- Не розумію.

- Боги не мають ні найменшого впливу на природу, але от на душу людську...
Хоча й тут не все так просто і не може жоден бог отак просто схилити душу людини в той чи інший бік.

- А той хлопчик значить зможе?
Ая кивнула.

- А яка в нього місія, що він повинен зробити?

- Ось якраз це тобі краще не знати.

- Та кажи вже, ти стільки вже всяких дур... стільки вже всього незвичного наговорила, що мене вже нічим не здивуєш.

- Ну, як знаєш,- сказала Ая.
- Його місія в тому, щоб відмінити Мойсеїв закон, щоб вбити Мойсеєвого бога.

- Страшні слова ти говориш,- сказав Йосип після довгої мовчанки.
- Як же без Закону, без Бога?

- Він встановить нові закони, і нового Бога.

- Як же таке може бути? Бог є один, сущий, і Закон Його один.

- А як жили до Мойсея?, був же і тоді якийсь бог і якісь закони. Та й в інших народів є свої боги і свої закони.

- Але ж то все ідоли, а Бог один, сущий.

- Припустимо, але ж звідки ти знаєш хто є ідолом, а хто справжнім богом?
І звідки ти можеш знати щось про справжнього Бога?

- Зі Святого Письма, від пророків, священників... Та й душею відчуваю, вірою.

- В різних богів є свої пророки, священники, та й святі письмена - це справа їх рук, людей.
А віра, звідки вона в тебе? Хіба не від людей ти почув про бога Мойсея? А звідки в інших людей віра в інших богів? Чи теж не від людей? 

- Але ж я відчуваю, що моя віра справжня, що мій Бог справжній.

- Думаєш віруючі в інших богів не відчувають того самого?
До Мойсея євреї поклонялись Ваалу, і не хотіли приймати нового бога.
Пустинею, левітами і мечем Мойсей викорінив віру в Ваала і встановив нову віру, нового бога.
І тепер євреї готові помирати за цю нову віру і за цього нового бога.

От встановить Єшуа нову віру і нового бога і стане ця нова віра правильною, а стара хибною.
І стане новий бог справжнім Богом, а старий - древнім ідолом.
І будуть люди готові вмирати за нову віру і нового Бога...

- А навіщо міняти Бога, віру, Закон?

- А навіщо міняють старий зношений одяг на новий, кращий?

- Хіба може бути кращий Закон, ніж даний Богом?

- Якщо за цим законом ти заслужив жорстоку кару за добру справу, то хіба це досконалий закон?
І хіба це досконалий бог, що дає такі закони?

- А чому б не дати зразу досконалий Закон, щоб вже ніколи його не міняти?

- Неможливо переступити через те, що маєш пройти.

- І Єшуа  зможе все це зробити?

- Не знаю, це залежить від дуже багатьох людей і випадковостей. І від тебе теж.

- Що залежить від мене, то я постараюсь, щоб він став справжнім євреєм і щиро віруючим в Бога Мойсея, сущого Господа нашого.

- Важкий шлях істини, сумно сказала дівчинка.

Йосип проснувся. Сонце вже було високо.
Відповісти
#24
Весь день Йосип провів в роздумах (благо була субота).
Йому потрібно було розібратись в подіях останніх днів і вирішити про своє майбутнє життя.

По дорозі від Марії додому Йосип вже почав схилятись до думки, що нічого міняти не треба, а просто взяти Марію до себе, а хлопчика залишити в її матері.
Це здавалось найпростішим і найкращим рішенням.
Та й Ая натякала на це. І Анастасія не буде проти.

Але щось тут було не так.
Йосип відчував, ніби якісь невидимі сили таким варіантом не задоволені і хочуть  відвернути Йосипа від цього.

Він згадав з яким страхом підходив вчора до свого дому, як боявся зайти всередину, всю ніч не міг заснути.
Та й ця сусідська дівчинка, що так налякала його...
Ох, не випадково це все.

Ая сказала, що місія Йосипа була саме в тому, щоб хлопчик опинився в Анастасії.
Але хто така ця Ая?
Кого вона представляє, Бога чи диявольські сили?

Її розповіді зовсім не схожі на те, що пише Святе Письмо.
Каже, що шеолу (та й Суду Божого) нема зовсім, що то лише вистава, а Рай якийсь дуже дивний.

Йосип уявляв собі Рай зовсім інакшим, де щасливі праведники бачать Бога в усій Його славі і співають Йому осани.

Коли Йосип сказав це Аї, та відповіла:
- Так і є. Хто за життя любив цим займатись то і в Раю продовжує. Але таких дуже мало.
А якщо інших примушувати на таке життя, то що ж це за Рай буде для них, це буде Пекло.

- А як же грішники? Всякі розбійники, злодії, розпусники, обманщики... вони і в Раю продовжують цим займатись? - З недовірою спитав Йосип.

- Звичайно. Але займаються цим з такими ж як і вони самі.

Але й на представника темних сил Ая зовсім не схожа.
Хоч Йосипу і не подобалась ця думка, але він все ж відмітив, що Ая якась більш людяна і добра ніж Бог Мойсея, ну не схожа вона на біблійного Сатану.

Але ж вона говорила страшні речі - місія хлопчика - вбити Бога і відмінити Закон (чи, точніше, замінити їх іншими).
І вона ж явно грала в цій страшній місії якусь важливу роль.

А як вона пояснювала необхідність цього:
- А навіщо люди змінюють одежу, коли виростають з неї?

Ніби Бог і Його Закон - це щось таке, що люди можуть перерости і їм вже в цьому тісно.
Звичайно, щодо інших богів і їх законів, то це справедливо, але ж це не може стосуватись Бога Мойсея і Його Закону.

Але якщо Ая готує хлопчика для цієї страшної місії, то чому вона розказала про це Йосипу?
Вона ж не може не знати, що Йосипу це не сподобається і він постарається цьому протидіяти.

Все виглядало дуже неоднозначно і Йосип не міг зрозуміти в чому ж насправді воля Вищих Сил.
Що Вони хочуть від нього.
Він з радістю готовий був сказати: - Хай буде Твоя воля, а не моя.
Але в чому та Його воля було незрозуміло.

"Дорогу ти сам повинен обрати", згадав Йосип.
"Жоден Бог не може схилити твою душу в той чи інший бік, вибір завжди за тобою. Такий Закон".
Відповісти
#25
- Ну добре, давай будемо думати,- сказав собі Йосип, хоч саме це й весь час пробував робити.
- Якщо хлопчик потенційно такий небезпечний, і Анастасія грає в цьому якусь важливу роль, то може навпаки, не треба його допускати до неї?

Але чим вона може зашкодити? Хіба вона може навернути його до якоїсь нової віри, до нового бога, дати якийсь новий закон?
Та ні. Нема нічого цього в цієї простої жінки.
Та й малий ще хлопчик, щоб щось таке сприйняти.
Найбільше, на що вона здатна, це навчити його котів чи горобців жаліти,- промайнула заспокійлива думка.

- Але чому Ая зацікавлена, щоб раннє дитинство хлопчик провів з Настею?
І що спільного між дівчинкою з мого сну і цією сивою жінкою?
А щось їх таки повязує. І Ая сама на це натякала.

Йосип знав, що в деяких релігіях боги можуть являтись в вигляді людей, чи навіть тварин, чи народжуватись людиною і проживати людське життя.
Тож може Анастасія і є таким людським втіленням Аї?

Але щось вона не схожа на боголюдину.
Та й який смисл богу проживати життя простої людини в глуші, в невідомості, в важкій праці лише задля того, щоб прогодувати себе і своїх дітей?

Та й взагалі не ясно, що в боголюдини від бога, а що людське.
І як вони між собою взаємодіють?
І чи знає така людина взагалі щось про свою божественну частину і місію?
Навряд чи в Насті навіть думки такі є.

А чия воля керує поведінкою такої людини?
І чи розрізняє людина де її воля, а де чиясь інша, божа?
А якщо розрізняє, то чия воля головна?
Чи може така людина діяти всупереч божій волі?
Чи вона лише лялька, маріонетка в чужих руках?

Чи сама вирішує, коли діяти по своїй волі, а коли по волі божій?
Але ж в такому разі божої волі взагалі нема, а є лише порада, підказка.
Йосип і сам не проти був би отримати таку пораду, якій би він міг довіритись.
Бо так легше, простіше.
Але ж нема її!
Легко сказати: "Хай буде Твоя воля", але важко знайти в чому ж вона.

З такими роздумами Йосип заснув.

Він ходив людними вулицями якогось незнайомого міста і вдивлявся в обличчя людей.
"Шукайте - і знайдете, стукайте - і відчинять вам", підтримувала Йосипа надія.
- Як таке може бути,- дивувався Йосип,- стільки людей і серед них нема того, кого я шукаю.
Він хотів спитати в перехожих, чи не бачили вони, але не міг згадати кого ж він шукає.
Тільки впевненість, що побачивши, зразу впізнає, давала йому сил продовжувати пошуки.

Напевне не там я шукаю, промайнула рятівна думка.
Сказано ж: "В пустині рівняйте дорогу для Бога".

Йосип йшов пустинею і вдивлявся в кожен кущ, в кожен камінь.
Але того, кого він шукав ніде не було.
Кругом, наскільки було видно, була лише пустиня.
Надія згасла, Йосип відчув сильну втому і присів на камінь.

Йосип втратив відчуття часу і вже не знав скільки він тут сидить.
Раптом його плеча хтось легенька торкнувся.
Йосип різко обернувся.
З боку стояла маленька дівчинка і дивилась на Йосипа.

- Ая! А я тебе шукаю.
- Шукайте - і знайдете, - насмішкувато сказала дівчинка.

- Я зовсім заплутався, в мене стільки питань появилось після твоїх розповідей.
- Не хочеш ти спокійно жити, справді звик вже мучити себе.
Ти думаєш, що одержавши відповіді на них, питань стане менше, а не більше?
Щоб позбутись питань треба просто їх відкинути.

- Я так не можу. Мені не дають спокою твої слова про місію хлопчика.
Ти казала, що його місія в тому, щоб дати новий Закон, нового Бога.
- Я таке казала?! - здивовано вигукнула Ая,- ти ще скажи, ніби я казала, що він буде Месією, царем Ізраілю, чи первосвященником.
- Але ж ти сама сказала,- вже здувувався Йосип.
- То ти так зрозумів. 
Та й взагалі не приділяй уваги тому, що тобі сниться,- додала Ая після короткої паузи.

Йосип ображено мовчав. Не так він уявляв собі розмову, яку так шукав.

- Ну добре,- примирливо сказала дівчинка, торкнувшись його руки.
- Його місія справді не в тому, щоб дати новий закон, нового бога чи нове царство.
Це все переходяще, тимчасове, для кожної епохи своє.
Люди самі все це зроблять для себе відповідно до свого часу.
Його місія в тому, щоб дати нову людину.

- Як це,- не зрозумів Йосип.
- Своїм життям, своїм прикладом показати якою може бути людина, як можна ставитись до людей, до світу.
- Може, чи повинна?
- Я сказала те, що сказала.

- А при чому тут Анастасія? Яка її роль?
- Вона і є таким прикладом.
- А хіба вона змінила людей, змінила світ?
- Навіть дуже добре зерно не дасть великого колоса, коли попаде на поганий грунт.
Але і в тій маленькій зернинці, що вродила, є великий потенціал, нова якість, і з неї можна виростити новий врожайний сорт.

- Чому ж Єшуа зробить те, чого не зробила Анастасія?
- Вона зуміла виростити зернинку нової людини, зберегти її в край несприятливих умовах, а він має посіяти її, розмножити.
Відповісти
#26
- А чим нова людина має відрізнятись від старої? Що вона має робити, чи чого не робити порівняно з старою, - спитав Йосип.
- Мова не про це. То закон вказує що людина має робити, а чого не можна.
А тут йдеться про те чим чи ким, якою людина може бути.

- А навіщо їй бути хорошою, навіщо чинити добрі справи, навіщо утримуватись від гріха, від зла, якщо нема Суду Божого, якщо нема Пекла, якщо в Раю буде те саме, що й за життя?
- Є суд людей, я маю на увазі не лише офіційний, а й норми моралі. Але мова не про це.
Нова людина буде чинити добро і утримуватись від зла не із-за страху покарання, не для того, щоб заслужити нагороду, і навіть не тому, що намагатиметься керуватись якимись хорошими принципами.
А просто тому, що такою вона є, і це для неї нормально, природно.

- Людина не така. Щоб її тримати в певних рамках повинен бути Закон, повинен бути страх перед Богом, який все бачить, і за все воздасть.
- Я ж не кажу, що не повинно бути держави, законів, релігій чи моралі.
Але не в цьому наша місія.

- А от скажи, чому навіть в вашому Раю люди не каються, не кидають своїх звичок, не міняються, продовжують займатись тим же чим і в житті?
Чому ж вони будуть мінятись за життя?

- Так тільки за життя і можуть мінятись, після вже ні.
- Чому?
- Нема такої технічної можливості.
- Поясни.
- Память не поповнюється. Тому й людина не міняється вже.
- Але ж я бачив як дискутували якісь мудреці, вони цілком аргументовано відповідали на репліки.
- В Раю є лише короткотермінова память. На тридцять секунд.
А довготермінова лише та, що з земного життя. І вона не поповнюється.
Тож вони все розуміють, свідомо реагують, але чомусь новому вчитись і змінюватись не можуть.
Це і в старих людей так буває.

- Бідні і нещасні залишаються такими ж і в Раю, а багаті і ситі грішники і злочинці продовжують розкошувати?
Це ж хіба справедливо?

- Справедливості і в житті нема, а ти хочеш, щоб справедливість в смерті була?
А як би ти хотів, що якщо в житті вовк козу задер, то в Раю повинно бути навпаки, вовк і його діти померли з голоду?
І це буде справедливість?
- А хіба справедливо, щоб і в Раю вовк козу зїв і померли козенята?
- Так в тому ж то й справа, що в кожного свій рай, індивідуальний.
В раю вовка він козу їсть.
А в раю кози вона жива і шовковницю обїдає.

Та й чому ти думаєш, що багаті обовязково щасливіші за бідних?

- Ну і яке ж таке райське життя чекає Анастасію, наприклад?
- Подивись сам,- Ая взяла Йосипову руку.

Був теплий спокійний сонячний день. По голубому небу повільно пропливали білі хмаринки.
На городі, оточеному садком, засадженому різноманітними овочами, зігнувшись, поралась невисока худощава жінка, з сильними, вузлуватими, коричневими від сонця руками.
Серед овочів сидів хлопчик років пяти і розглядав якусь комаху.
- Бабуню, а ти колись теж помреш? - Спитав хлопчик.
- А хіба, сину, тепер вмирають?
- Сусід же, дід Андрій помер от недавно.
- Ну, хіба, може, десь, місцями,- сказала жінка після деякої паузи, ніби пробувала щось згадати.
- Раз вмирають, то і я колись помру.

- А я теж помру?
- Ти ні. Ти ще малий.
Поки ти виростеш до тих пір щось зміниться.
Може мудреці придумають щось, щоб більше не вмирати. Може й ти станеш вченим і до цього долучишся...
Жінка почала розказувати хлопчику про чудесне майбутнє, коли люди зможуть літати краще за птахів і бачити, не виходячи з дому, що робиться десь на іншому кінці світу.

Яскраво-руда кицька без передньої лапи піднімалась на задні лапи і уважно дивилась в різні боки, охороняючи спокій і безпеку жінки і хлопчика.
Вона готова була блискавично, без найменших вагань кинутись на всяку можливу загрозу їм.

Ая відпустила руку Йосипа. Вони знову були в пустині.

- Ая, а ти хто? - спитав Йосип після довгої паузи.
- Ти ж сам знаєш.
- Так, знаю, що ти лише мій сон, але все ж.
- Ну, вважай, що в твоєму сні я - Бог.
- А може Диявол?
- Може й Диявол.
- Так хто ти насправді, Бог чи Диявол?
- І ти повіриш моїм словам більше ніж своїм очам, своєму серцю, своєму розуму?
- Ні, навряд, але я сам не можу зрозуміти.
- Якщо не можеш розрізнити, то яка тобі різниця?
- Але ж для мене це важливо.
- Важлива назва, чи суть?
Якщо не можеш розрізнити то може твоя класифікація не правильна.
- Поясни.
- Ти не можеш визначити чи хмаринка належить до овочів, чи до фруктів.

- А можна подивитись майбутнє хлопчика? - Спитав Йосип після деякого мовчання.
- Ні, не можна.
- Чому?
- Воно ще не здійснилось.
- Так ти не знаєш його майбутнього?
- Ні, можливі варіанти, все залежить від багатьох обставин, протидій, та й випадковостей принципового характеру.
- Значить ти не справжній Бог, якщо не все знаєш, і не все можеш.
- Звичайно, я не бог, яким ти його уявляєш.
Але такого як ти уявляєш просто нема і не може бути.

- Так з місії Єшуа може нічого й не вийти?
- Може. А може вийти й зовсім не те, на що сподіваємось.
- І що тоді?
- Світ на ньому клином не зійшовся.

- До речі, а хто його батьки?
- Цього ти не маєш знати.
- А хлопчик, він колись взнає?
- Можливо.
- А той загадковий залізний перстень зіграє якусь роль?
- Повинен.
- Яку?
- В корзинці було двоє котят,- сказала дівчинка щось недоречне.
Відповісти
#27
(04-06-2017, 21:01 )Анатoль писав(ла): - А чим нова людина має відрізнятись від старої? Що вона має робити, чи чого не робити порівняно з старою, - спитав Йосип.
- Мова не про це. То закон вказує що людина має робити, а чого не можна.
А тут йдеться про те чим чи ким, якою людина може бути.

(...)

... і дуже добре написано. Дає матеріал для роздумів.

Пане Анатолю, Ви талант. Ви, на мій скромний погляд, прекрасно поєднуєте в собі логічне мислення і щирість, живе тепло у ставленні до Ваших героїв.

Добре було б пізніше об"єднати всі ці Ваші фрагменти в один великий файл (може у форматі ".zip").
Відповісти
#28
Йосип проснувся, але не міг зрозуміти де він знаходиться. Сон повільно відпускав його.
Якась чужа незнайома кімната.
- Чому я тут? Що я тут роблю?
Йосип почав придивлятись. Кімната ніби знайома, але чия вона?
- Ох,- зітхнув Йосип і похитав головою, він нарешті зовсім проснувся і зрозумів, що знаходиться в себе вдома.
Але почуття, що дім став якимсь чужим, незважаючи на прожиті тут роки, не покидало Йосипа.

Йосип повільно відходив від сну.
Залишалось багато питань після сну, появились нові, але Йосип вже знав, що він має робити.
Хату в Капернаумі треба продати і купити в якомусь місті небалеко від Маріїного села, в Кані чи Назареті.
Щоб хлопчик міг жити і з Настею, і з ними, щоб можна було частину часу проводити і в місті і в селі.

Весь тиждень Йосип займався цими справами.
Він вже визначився з продажею і купівлею будинків.
Вибір впав на Назарет. Там знайшовся хороший будиночок, менший ніж цей, але в хорошому місці, на краю міста, з невеличким садочком і городом.
Залишилось лише перевезти речі.
Йосип хотів побільше перевезти з того, що потрібно для роботи, але дещо прийдеться продати тут, особливо з матеріалів, бо дорога все ж не близька.

Завтра субота, робити нічого не можна, треба буде сходити в синагогу на богослужіння.
Це допоможе укріпити віру, відновити душевний спокій...
З цими думками Йосип заснув.

Перше, на що Йосип звернув увагу в синагозі, це був якийсь неприємний запах.
Запах був знайомий, але Йосип не міг згадати що це, але це був явно не той приємний запах масел і смол який буває під час богослужінь.

Йосип зразу ж забув про запах, коли помітив, що синагога була пуста, в ній не було людей.
- Що за чортівня (прости Господи)? Чи то я рано прийшов, чи тут щось сталось?

Раптом побачене примусило Йосипа забути і про запах і про відсутність людей.
На місці, де повинен стояти священник сиділа дівчинка, спиною до Йосипа.

- Ая?! Ти що тут робиш?
Дівчинка повернула голову, глянула на Йосипа і, нічого не сказавши, продовжила свою роботу.
- Ти чому не в відділі для жінок,- спитав Йосип.
- А ти нічого розумнішого не можеш спитати? - відповіла та не відволікаючись від своєї роботи.

Йосип підійшов ближче і остовпів.
Дівчинка порізала рулон Тори на куски і нанизувала їх на шнурки.

- Ая, що ти наробила?! Це ж Святе Письмо! - Закричав в відчаї Йосип.
- Так зручніше,- спокійно сказала Ая.
- Але ж...- Йосип не знаходив слів.
- Паралельний доступ дозволяє швидше знайти інформацію ніж послідовний,- грайливо-повчально сказала дівчинка.

- Але ж це якесь богохульство, богозневага,- Йосип не знаходив підходящих слів, щоб виразити глибину гріховності вчинку дівчинки.
- Що Богу поганого від того, що людям буде простіше і швидше знаходити потрібні тексти, - дівчинка чи то справді не розуміла вчиненого нею чи просто знущалась над Йосипом.

Йосип розумів весь жах того, що відбувалось і що мало статись далі.
Помітивши страх Йосипа Ая постаралась його заспокоїти.
- Та не бійся ти так, про це ніхто не взнає.
- Зараз прийдуть люди і...
- Не прийдуть, двері зачинені.
Йосип оглянувся, двері й справді були зачинені.
"А як же я зайшов?" - Подумав він.
- Та й чого б їм серед ночі сюди приходити? - Додала Ая.
Йосип знов оглянувся. За вікном і справді було темно.

Дівчинка встала, підійшла до світильника, розігріла в полумї голку і проштрикнула кусок пергаменту.
"Ось звідки запах", здогадався Йосип.
- Смердить як жертва богу,- сказала Ая, ніби прочитавши Йосипову здогадку.

- От і все, сказала вона завязуючи два шнурки, що скріплювали куски пергаменту, які були колись Законом і Пророками.

- Я певне піду,- сказав Йосип.
- Стій, ти ж для чогось сюди прийшов.
- На службу Божу.
- І що, вже відбув?
- Але ж...
- На, читай,- протягнула Ая велику книжку, яку зробила з рулона пергамнту, і яку ледве підняла.
Йосип стояв в нерішучості.
- Що читати?
- Що випаде. Відкривай де попало, постав палець навмання і читай.
Йосип взяв книжку.
- Очі закрий поки палець не поставиш, - підказала дівчинка.

Йосип відкрив очі, але було погано видно.
- Підійди до світильника.
Йосип тільки тепер помітив, що горіла лише одна свічка з семи.
- Не будь забобонним,- сказала Ая, - просто для економії, ніякої символіки тут нема.

Йосип почав читати:
"... меч Господній наповнився кровю,
став ситий від лою,
від крові телят та козлів,
від лою баранячих нирок,
бо Господу жертва..."
- Ой, досить,- сказала, скривившись, дівчинка, - не можу цього чути. Давай щось інше.

Йосип відкрив  інше місце і прочитав:
"Ударить Господь тебе сухотами і пропасницею, і запаленням, і гарячкою, 
і мечем, і посухою, і іржею,
і вони будуть гнати тебе, аж поки ти не загинеш..."

- Давай краще сядемо поговоримо, - перервала Йосипове читання дівчинка.
- І як таке може відновити душевний спокій? - Задумливо сказала вона.

Вони присіли. Йосип продовжував тримати в руках велику важку книжку.
- Дай сюди, - сказала Ая.
Вона взяла в Йосипа книжку, поклала на підлогу і сіла на неї.
Йосип підскочив.
- Ая! - Закричав він.
- Підлога холодна,- сказала дівчинка, - та й так зручніше сидіти, дивись, о,- вона замахала ногами.
- Але ж це кощунство!
- Йосипе, сину Якова,- сказала Ая вдавано суворим голосом, - та ти ж просто ідолянин і боговідступник.
Адже сказано: "Не створи собі кумира, не поклоняйся творінням рук людських".
А може ще й єретик, опортуніст і ревізіоніст,- додала вона вже сміючись.
- Це ж лише купа шкур,- продовжила вже спокійним голосом,- кізок шкода, але то не наш гріх.

І взагалі,- продовжила вона удавано ображеним тоном,- ти, можна сказати, в мене в гостях, в моєму домі, а поводишся, як якийсь ментор.
Будь простішим, і до тебе потягнуться,- додала вже насмішкувато-кокетливо.

І щоб перевести тему спитала: - Ну як, ти справився вже з переїздом?
- Ще ні, але все вже домовлено.

В Йосипа було багато питань до Аї, але її вчинки його шокували, і він був не в тому настрої, щоб задавати їх зараз.

- Ая, ну хіба ж можна в Храмі Господньому так поводитись?
- А де можна? Вдома можна?
- Але ж це Господній дім.
- А ким є для тебе господь? І ким ти є для нього?
- Я просто раб Господній.
- Раб. В тому то й справа, що раб, - Ая надовго замовкла.

- А місія Єшуа буде в тому, щоб бог став люблячим батьком, а люди - його любимими дітьми, тихо сказала дівчинка.

- То ти казала, що його місія - вбити Бога, то замінити на іншого, то взагалі до Бога стосунку не має, а тільки нову людину показати.
А тепер ти кажеш, щоб зробити Бога люблячим батьком.
Ти весь час кажеш щось інше, не послідовна ти, як тобі можна вірити? - Настрій Йосипа був зіпсований і він не приховував свого роздратування.

- Ні, ну ви тільки послухайте його,- дівчинка передразнювала тон Йосипа,- йому сниться весь час щось різне, а я, виявляється, винна!
Нема щоб подумати, що то він росте і тому міняється.

- Як росте, духовно? - З іронією спитав Йосип.
- Росте в розумінні. Починає все правильніше розуміти.

- Ая, так все-таки, в чому місія хлопчика, дати нову людину, чи зробити Бога люблячим батьком для людей? - Йосип був роздратованим і хотів зловити Аю на протиріччі.
- От сядь, заспокойся, і ти побачиш, що ніякого протиріччя тут нема.
Йосип сів, але роздратування не проходило.

Ая легенько торкнулась його руки і примирливим тоном почала говорити.
- Тут питання про механізм, як дати нову людину.
- Так все-таки мова про нову людину, а не про люблячого Бога.
- От дивись, Анастасія є тою новою людиною, але як це передати іншим людям?
Вона живе серед людей, люди її бачать, знають, але чи хочуть вони бути такими як вона?
Ні.
А як зробити, щоб захотіли?
Потрібно використати інструменти впливу на людей, на їхню душу.
Таким інструментом є релігія, віра в бога.

Але важко дати нового бога.
Згадай як не просто це було зробити Мойсею. Навіть в пустині, з армією левітів.
Прийшлось їх запевняти, що це не новий бог, а бог їхніх предків, Абрама і Якова, який ось тепер, через 400 років відсутності, невідомості раптом згадав про них і свою обіцянку.
І то скільки довелось прикласти насильства, фізичного і духовного диктату, щоб встановити нового бога.

В Єшуа такої можливості не буде. Та й такі методи нам не підходять.
Тож задача буде не нового бога дати, а старого реформувати.
Це задача набагато простіша, хоча й навіть вона не проста.

- А чому для цього обрали євреїв і їхнього Бога?

- В інших народів боги живуть самі-по-собі. До людей вони байдужі.
З таких неможливо зробити особистого бога.

А бог євреїв вже є родовим богом, який має зацікавленість в своєму народі.
Він небайдужий до свого народу.

Лишився лише невеликий крок, зробити з племінного бога - особистого.

З властолюбного ревнивого тирана, що твердою рукою веде свій народ і жорстоко карає за всякий непослух - доброго люблячого батька для кожної людини.
Бога, який розглядає кожну людину, як свою любиму дитину.
Який хоче всім своїм дітям добра, щастя, який готовий прощати своїх дітей, якщо вони хочуть вернутись на правильну дорогу, який проявляє не тільки справедливість, а й милосердя.

- І як же такий люблячий батько сприятиме становленню нової людини?

- Який батько - такі й діти.
Старатись бути таким, як якась дивна бідна жінка ніхто не буде.
А от прагнути досконалості як твій всемогутній бог-батько - великий стимул.

- Ну не знаю. Може я тебе і не зловив на протиріччі, але й ти мене ні в чому не переконала.

- Переконання появляються не від аргументів, а від віри,- тихо сказала дівчинка.
Відповісти
#29
(05-06-2017, 00:57 )gvp писав(ла):  Дає матеріал для роздумів.
Дякую, я радий, що Вам подобається моя писанина, хоча і не вважаю, що в мене до цього є якийсь хист.
В школі твори я вимучував максимум на пів сторінки.
І по мовах-літературах в мене в атестаті трійки.
Це може трошки на форумі руку набив.
Відповісти
#30
- Давай підемо звідси,- сказала Ая. - Щось це місце погано на тебе впливає. Та й запах цей...
Вона встала і подала Йосипу руку.
- Пішли, погодився Йосип.

Вони йшли безкраїм степом.
Над горизонтом висів величезний круглий місяць.
І здавалось ставав ще більшим, ніби вони до нього наближались.
- Ніколи не бачив такого місяця,- сказав Йосип з захопленням.

Роздратування почало проходити.
На фоні цієї урочистої і загадкової картини недавні події в синагозі здавались дрібязковими і Йосипу було соромно за свою реакцію на них.
"І чого я так поводився?", думав Йосип. 
"Нічого ж такого страшного там не сталось. 
Але ж і Ая в цьому винна. Хіба вона не знала яка буде моя реакція на її витівки? Знала ж.
Значить спеціально так поводилась. Хотіла щось мені показати, щось донести.
Але ж я однаково нічого з того не зрозумів і не сприйняв, бо був роздратований."
- І зляканий,- додала дівчинка.

- Ая, а навіщо місяць? - Неочікувано для себе спитав Йосип.
- Ну як же, ніччю і зірками управляти.
Йосип вловив її сарказм, але не образився.

- Цікаво, що він собою являє,- замріяно продовжив Йосип.
- Камінь, пилюка, пустиня, як земля, тільки менший.
- Скажеш таке, на Небі - і пилюка, земля...

- Хочеш казочку розкажу звідки він взявся?
- Розкажи.
- Колись могутні боги Юпітер і Марс сперечались чиїм сином є Фаетон.
Кожен тягнув його до себе поки не розірвали на багато шматків.
Частина шматків Фаетона дісталась Юпітеру, частина Марсу, а велику голову Фаетона Марс не втримав і вона впала на землю.
Земля перетворилась на хмару вогняних бризгів, більша частина яких знов стала землею, а з меншої частини утворився місяць.

- Таких казочок скільки завгодно можна придумати, - сказав Йосип.
- Ну ясно, а істина в тому, що бог прикріпив його на тверді небесній.

- А хто ж прикріпив, не диявол же.
Хоча місяць чомусь популярний саме в темних сил.
Але це напевне тому, що вночі легше різні чорні справи робити.
До речі, ти казала, що якийсь Закон забороняє богам найменший вплив на матеріальний світ, а як же ці боги когось там розірвали і землю в вогняні бризки перетворили.
- Та то ж казочка.
- Одна твоя казочка протирічить іншій, - торжествував Йосип.

- І ще, цей твій Закон тільки богів стосується чи й темних сил?
Ті теж не можуть ні на що впливати, навіть душу людську не можуть схилити кудись?

- Всіх стосується. І темних, і світлих, і в полосочку, і кольорових.
- Не серйозна якась ти сьогодні.
А як же нечисті духи, що вселяються в людину і керують нею?
- Хіба тільки нечисті? Буває що й чисті і святі і в крапинку, і в полосочку.
А люди їм кажуть: "Хай буде воля Твоя, а не моя".
Так чому б їм і не керувати?

- Але ж буває, що вселяються і не питаючись.
- Якщо душа готова їх прийняти, чи навіть чекає, шукає...
- І що, лише в таких випадках?
- Бувають і інші випадки. Як хвороби, наприклад. 
Бувають хвороби  душі, бувають тільки тіла, а часто взаємоповязані.

- Ага! Але ж хвороби бувають без згоди людини. Знов ми тебе спіймали. Два-нуль на мою користь!
- Да-а, ти сьогодні в ударі.
Чи не місяць на тебе так діє,- лукаво глянула дівчинка на Йосипа.

- Ая, а що взагалі являють собою ці духи?
- Фантазії розуму і душі.

- Я багато чого можу собі нафантазувати, але ж це не буде мною керувати, я ж завжди знаю де реальність, а де фантазії.
- А я реальність, чи фантазія?
Дівчинка тупнула пяткою по нозі Йосипа.
- Ой, боляче ж. Звичайно ти реальна.
- Невже? А що ти скажеш коли проснешся?
- Так це зараз я сплю?
Ну, значить ти не реальна, я проснусь, і тебе не стане.

- А якщо не проснешся? Чи не зовсім проснешся. Чи не будеш знати сон це чи дійсність. Чи не зможеш розрізнити, що сон, а що реальність.
- Ти не дух. Ти ж мною не керуєш, не примушуєш робити щось погане. Я з тобою можу і не погоджуватись.

- Не всі духи такі. Та й твій дух зараз не спить.
Коли твоє тіло проснеться ним керуватиме твій дух, а мій сховається.
Не пропаде безслідно, а саме сховається, затишиться, засне.
А може ж бути й навпаки. Проснеться твоє тіло з моїм духом, а твій спатиме.
І, можливо, лише в сні буде часом пробуджуватись.
А для сторонніх людей виглядатиме ніби в тебе вселився якийсь дух, бо змінився ти, змінилась твоя поведінка.
І добре, якщо цей дух буде благородним, розвиненим, але ж може бути й дуже примітивним, вульгарним, такого легше нафантазувати...

- Хіба кожен сон, що сниться стає духом?
- Ні, звичайно. Сни - це просто фантазії розуму.
Який малює якісь картинки, ситуації. Ці ситуації викликають певні відчуття, почуття.
Все це в основному забувається при пробудженні.
А дух - це більш-менш сталий образ, який зайняв певне важливе місце в душі людини.

- Так ти дух? Бо ти біль-менш сталий образ,- Йосип з задоволенням зробив акцент на "більш-менш".

- Ні я не дух, ніякого місця в твоїй душі я не зайняла. Так лише, картинка.
Відповісти
#31
- А якби ти зайняла потрібне місце в моїй душі, то стала б духом і керувала б мною?

- Ти б мені тоді в усьому довіряв би.

- А звідки ти взялась?

- Я ж казала - твій розум мене вигадав.

- А чому він тепер тебе вигадав? Раніше ж тебе не було.

- Раніше ти Анастасії не знав.

- Але ж її багато людей знають, і більше ніж я, Марія, наприклад, але ж їх розум тебе не вигадав.

- Значить їх розум не налаштований мене вигадувати. А в тобі є щось таке, що допомогло зрозуміти Анастасію.

- Та ні, не міг я тебе вигадати, ми зовсім різні.

- А що ти від мене почув такого, чого б не міг сам вигадати?

- Ну я не міг би й уявити, що можна отак в синагозі поводитись.

- Може ти себе не знаєш? Привів же ти поганську дитину в свій дім. А це хіба менший переступ?

- А чому ти не зайняла місця в моїй душі? Не змогла? Не захотіла?

- Значить твоя душа не готова була мене прийняти.

- А душа Єшуа прийме?

- Надіюсь. Але то вже буду не я, то буде вигадка його розуму, а не твого.

- Ая, от я так і не зрозумів щодо Раю.
Я можу зрозуміти, що Суд Божий не потрібен, Пекло не потрібно.
Що насправді треба лише, щоб люди вірили, що це є і обовязково їх чекає, щоб утримувались від гріха і злих справ.
Що це потрібно лише для живих людей, щоб боялись і стримувались. А там можна всіх і помилувати, тільки б живі про це не знали.
Але навіщо потрібен Рай? Можна ж щоб і його не було. Живі ж однаково про це не знатимуть.
Та ще й якийсь дивний Рай.

- Як заповідник чи музей,- продовжила Ая думку Йосипа,- де експонати зберігаються в незмінному вигляді.

- От-от. Навіщо він потрібен.

- Як заповідник чи музей.

- Чий?

- Божий.

Йосип мовчав, намагаючись щось зрозуміти.
- Ага, знов попалась! Три - нуль, - радісно оголосив Йосип.
- То вона каже, що боги - лише вигадка людей і нічого не можуть, то вони раптом якісь заповідники-музеї десь організовують.

- Ні, ну подивіться з чого він радіє,- засміялась дівчинка, - з того, що витвір фантазії його розуму допускає, як йому здається, якісь протиріччя.

- Е ні, тепер ти не викрутишся, прийдеться вибрати одне з двох: або боги є і вони щось реально можуть, або вони тільки людська вигадка, і тоді і раю теж нема.

- Викрутитись мені не складно, адже Рай ти бачив лише у сні, але я не стану викручуватись, бо насправді все значно складніше,- сказала Ая.

- Ну то розкажи.

- Краще залишайся при думці, що я лише твій сон.
Який минувся як і кошмари про екзамен, бо ти свою місію виконав.
Відповісти
#32
- Звідки ти знаєш, що мені краще? - Незадоволено сказав Йосип,- мені з дитинства цікаво все, що звязано з Богом, з вірою.
Розкажи що таке душа, розум, які між ними відносини.

- Душа - це господар і тіла і розуму.
- Хіба розум не головний? Хіба не він приймає рішення?
- Ні, розум - вірний раб на службі в душі. Він може давати лише поради, а рішення завжди за душею.
- А якщо він не згоден з рішенням душі, з її позицією?
- А як він може бути незгодним? В нього нема свого я, він завжди буде шукати аргументи на захист позиції, яку займає душа.

- А душа незмінна, чи міняється?
- Вона розвивається, росте, міняється. Особливо в дитинстві, трошки в молоді роки.
- А при народженні людини вона чиста, пуста, чи там вже щось є.
- Там багато чого вже є. Задатки її характеру, схильностей.

- А що потім добавляється?
- Задатки розвиваються в схильності, характер.
Умови життя, оточення сильно впливають на те які схильності, здібності чи риси характеру краще розвинуться, які гірше.

- І все?
- Ні. Важливою особливістю людської душі є те, що в неї крім природженого можуть добавитись і набуті, і зовнішні сутності деякого типу.
- А що ж тут особливого? Память весь час чимсь поповнюється на протязі життя. І не тільки в людей.
- Мова не про память. Память, то відноситься до розуму.

- А про що йдеться?
- Про переконання, вірування, релігії, світоглядно-ціннісні вчення, духів, богів.
- А це хіба не до розуму відноситься, не до памяті, не до знань?
- Розум багато чого може знати, але не до всього людина ставиться як до свого, істинного.
Тільки те, що пройде через сита душі стає своїм.
От ти ж, наприклад, багато богів знаєш, але тільки один в тебе свій, істинний.

- А що таке віра?
- Це дорога до душі. Саме цією дорогою потрапляють до душі переконання, боги, певного типу вчення, духи.
Але це не тільки дорога, але й двері і сито.
Ці двері в дитинстві широко відкриті, і туди може зайти будь що.
Хоча й не все там може міцно закріпитись, це залежить від наявних там від народження схильностей.
В міру заповнення світоглядно-ціннісних вакансій двері ці причиняються і стають ситом, через яке відбирається лише те, що доповнює, розвиває, збагачує вже наявне там.

- А може в дорослому віці потрапити в душу щось нове?
- Може, але душа повинна бути підготовленою до цього, хотіти цього, шукати.
- І шлях до душі той же, віра?
- Це головний шлях, але є й багато лазійок, шпаринок, через які може проникнути, можна протягнути щось.
- І що це?
- Якщо душа знаходиться в рівновазі, спокої, впевненості, то нічого нового, ні хорошого, ні поганого туди не проникне.
Щоб вона відкрилась і готова була впустити щось нове її треба вивести з рівноваги, порушити її спокій і впевненість, чимсь ошелешити, горем, страхом, чимсь несподіваним, якимсь дивом...
Відповісти
#33
- От ти серед того, що може попасти в душу назвала і богів. Так боги є чи їх нема?
- Таких як люди собі уявляють нема.
- Але щось таки є?
- Щось є.
- А Бог один, чи богів є багато.
- Це як людям зручніше вважати.
- Так що ж таке Бог, чи боги, які вони?
- Хочеш, казочку розкажу?
- Ну розказуй.

- До цього світу був інший світ, зовсім не схожий на теперішній. 
В деякому смислі від був ідеальним і досконалим, але настільки відмінним від нашого, що й розказувати про нього не варто.
І от трапилась страшна катастрофа і він розколовся на два світи.
На цей, матеріальний світ з чотирма розірваними напрямками і інший світ з сімома замкненими напрямками.

- А в тому, колишньому світі було 11 напрямків?
- В тому було 12 напрямків, і всі були замкнені.
- А де ж ще один напрямок дівся?
- Він розпорошився між цими світами.

- І той світ з сімома замкненими напрямками то світ богів? - здогадався Йосип. А де він знаходиться, на Небі?
- Хай буде на Небі. Бо в якому напрямку не покажи - то буде наш світ.
- А який світ кращий?
- З сімома напрямками скланіший ніж з чотирма.
- Ясне діло,- погодився Йосип,- божий світ повинен бути досконалішим.

- Значить люди опинились в одному світі, а боги в іншому?
- Можна й так сказати, хоча на момент коли це сталось не було ні людей ні богів.

- А звідки ж вони взялись?
- Після цієї катастрофи світи змінювались.
За мільярди років в цьому світі появилось життя, а потім і люди.
- Саме появилось?- З іронією спитав Йосип?
- Так, як сніжинка появляється з водяної пари чи кристалик солі з розсолу.

- Ага, і боги тому не можуть ні на що тут впливати, бо їхній світ замкнений?- Висловив здогадку Йосип.
- Ну не зовсім тому, якби він був і не замкнений, то однаково б не могли.
А просто тому, що то інший світ. І нема доріг, що зєднують ці світи.

- Якщо нема, то як про той світ і богів взагалі можна щось знати? І про що взагалі говорити?
- Це було б так, якби не той розсіяний між світами вимір. Завдяки йому можливі часом окремі слабі точкові контакти.

- І по них боги передають людям свою волю?
- Не те щоб волю, а намагаються передати деякі повідомлення і впливи.

- І люди їх чують, сприймають?
- Вон настільки слабі і фрагментарні, що гарантовано передати якесь цілісне повідомлення практично неможливо.
Але, попадаючи в людські душі, можуть збуджувати певні смутні відчуття, запускати процеси уяви, які з цих окремих кусочків мозаїки намагаються відтворити, побудувати якусь картину.

- А навіщо це богам? Що вони хочуть передати?
- Що цей світ не стабільний, що йому загрожує загибель, або розпад в ніщо, або схлопування в вогняну точку.
- А яка людям від того радість, що вони будуть про це знати?
- Цьому можна протидіяти.

- Якщо боги цьому не можуть протидіяти, то як же люди зможуть?
- Боги не можуть, і теперішні люди не можуть, але тільки те, що знаходиться в цьому світі, може на нього впливати.

- Так в чому ж місія богів? Що вони хочуть? Сказати людям як можна врятувати світ?
- В людей мало сил, нема можливості вирішувати вселенські проблеми. Для цього потрібна розвинена цивілізація.
- Що це таке?
- Вселенське царство.
- Щоб на всій землі одне царство для всіх людей?
- Та ні, на міліардах земель і зірок, і царство не лише людей.

- Як же такими нікчемними впливами можна побудувати таке царство?
- Воно виросте, як з малої насінини виростає велике дерево. Потрібно тільки посіяти таку насінину.
До речі, так і життя розвинулось за кілька мільярдів років з простих і невидимих оком форм до теперішнього різноманіття, до людини, з її розумом і душею, здатною сприймати ідеї і міняти життя людини.

- Ну й хай собі далі розвивається.
- Часу обмаль. Сім мільярдів років тому запустились процеси незворотнього розпаду цього світу.
А біологічний розвиток дуже повільний.

- І що ж робити?
- Завдяки тому, що в людини появилась душа, яка могла сприймати ідеї, появилась можливість соціального, суспільного розвитку.
А це вже зовсім інші швидкості розвитку порівняно з біологічним.

- Ну й добре, а що ще треба?
- Потрібно дати такі ідеї, які б зробили людину більш соціальною.
В людини дуже багато тваринного, вона багато сил тратить на конфлікти, свари, війни.
Вона егоїстична і недовірлива, жадібна і пихата, намагається тягнути все на себе більше ніж їй потрібно для життя.
Все це не сприяє співпраці і швидкому розвитку суспільства.
Крім того вона часто забагато дивиться собі під ноги і мало на небо.

- І Єшуа повинен дати таку соціальну, неконфліктну людину?
- Саме так.
- Тож саме нову людину, а не люблячого батька-бога?
- То лише інструмент. Один з можливих.

- Але якщо вплив ваших богів такий мізерний, що їх повідомлення - це насправді лише результат уяви людей під якимсь слабким невизначеним впливом, то де гарантія, що ми маємо справу з повідомленням богів, а не фантазією людей?
- Жодної гарантії нема.
Тому й так багато всяких богів, релігій, вірувань, вчень.
Часом в деяких з них і трапляються правильні ідеї.
Але навіть в такому разі не можна сказати, що то від впливу богів, а не придумано людьми.

- Якась ця казочка не дуже надихаюча.
Хто буде вірити в таких богів, боятись їх, поклонятись їм, слідувати їхнім вказівкам, якщо ніколи й не знаєш, чи це справді від бога?
- Але ж я тобі лише казочку розказала, а не релігію дала.
Пора тобі вже просипатись, сонце вже зійшло, ти ж в синагогу ще збирався.

Та й взагалі, пора з цим вже закруглятись, а то виходить якась євангелія не про Ісуса, а про Йосипа.
- Не розумію про що ти.
- Та то я вже не до тебе, а до Анатоля.
Відповісти
#34
(07-06-2017, 17:40 )Анатoль писав(ла): - От ти серед того, що може попасти в душу назвала і богів. Так боги є чи їх нема?
- Таких як люди собі уявляють нема.
- Але щось таки є?
- Щось є.
- А Бог один, чи богів є багато.
- Це як людям зручніше вважати.
- Так що ж таке Бог, чи боги, які вони?
- Хочеш, казочку розкажу?
- Ну розказуй.

- До цього світу був інший світ, зовсім не схожий на теперішній. 
В деякому смислі від був ідеальним і досконалим, але настільки відмінним від нашого, що й розказувати про нього не варто.
І от трапилась страшна катастрофа і він розколовся на два світи.
На цей, матеріальний світ з чотирма розірваними напрямками і інший світ з сімома замкненими напрямками.

- А в тому, колишньому світі було 11 напрямків?
- В тому було 12 напрямків, і всі були замкнені.
- А де ж ще один напрямок дівся?
- Він розпорошився між цими світами.

- І той світ з сімома замкненими напрямками то світ богів? - здогадався Йосип. А де він знаходиться, на Небі?
- Хай буде на Небі. Бо в якому напрямку не покажи - то буде наш світ.
- А який світ кращий?
- З сімома напрямками скланіший ніж з чотирма.
- Ясне діло,- погодився Йосип,- божий світ повинен бути досконалішим.

- Значить люди опинились в одному світі, а боги в іншому?
- Можна й так сказати, хоча на момент коли це сталось не було ні людей ні богів.

- А звідки ж вони взялись?
- Після цієї катастрофи світи змінювались.
За мільярди років в цьому світі появилось життя, а потім і люди.
- Саме появилось?- З іронією спитав Йосип?
- Так, як сніжинка появляється з водяної пари чи кристалик солі з розсолу.

- Ага, і боги тому не можуть ні на що тут впливати, бо їхній світ замкнений?- Висловив здогадку Йосип.
- Ну не зовсім тому, якби він був і не замкнений, то однаково б не могли.
А просто тому, що то інший світ. І нема доріг, що зєднують ці світи.

- Якщо нема, то як про той світ і богів взагалі можна щось знати? І про що взагалі говорити?
- Це було б так, якби не той розсіяний між світами вимір. Завдяки йому можливі часом окремі слабі точкові контакти.

- І по них боги передають людям свою волю?
- Не те щоб волю, а намагаються передати деякі повідомлення і впливи.

- І люди їх чують, сприймають?
- Вон настільки слабі і фрагментарні, що гарантовано передати якесь цілісне повідомлення практично неможливо.
Але, попадаючи в людські душі, можуть збуджувати певні смутні відчуття, запускати процеси уяви, які з цих окремих кусочків мозаїки намагаються відтворити, побудувати якусь картину.

- А навіщо це богам? Що вони хочуть передати?
- Що цей світ не стабільний, що йому загрожує загибель, або розпад в ніщо, або схлопування в вогняну точку.
- А яка людям від того радість, що вони будуть про це знати?
- Цьому можна протидіяти.

- Якщо боги цьому не можуть протидіяти, то як же люди зможуть?
- Боги не можуть, і теперішні люди не можуть, але тільки те, що знаходиться в цьому світі, може на нього впливати.

- Так в чому ж місія богів? Що вони хочуть? Сказати людям як можна врятувати світ?
- В людей мало сил, нема можливості вирішувати вселенські проблеми. Для цього потрібна розвинена цивілізація.
- Що це таке?
- Вселенське царство.
- Щоб на всій землі одне царство для всіх людей?
- Та ні, на міліардах земель і зірок, і царство не лише людей.

- Як же такими нікчемними впливами можна побудувати таке царство?
- Воно виросте, як з малої насінини виростає велике дерево. Потрібно тільки посіяти таку насінину.
До речі, так і життя розвинулось за кілька мільярдів років з простих і невидимих оком форм до теперішнього різноманіття, до людини, з її розумом і душею, здатною сприймати ідеї і міняти життя людини.

- Ну й хай собі далі розвивається.
- Часу обмаль. Сім мільярдів років тому запустились процеси незворотнього розпаду цього світу.
А біологічний розвиток дуже повільний.

- І що ж робити?
- Завдяки тому, що в людини появилась душа, яка могла сприймати ідеї, появилась можливість соціального, суспільного розвитку.
А це вже зовсім інші швидкості розвитку порівняно з біологічним.

- Ну й добре, а що ще треба?
- Потрібно дати такі ідеї, які б зробили людину більш соціальною.
В людини дуже багато тваринного, вона багато сил тратить на конфлікти, свари, війни.
Вона егоїстична і недовірлива, жадібна і пихата, намагається тягнути все на себе більше ніж їй потрібно для життя.
Все це не сприяє співпраці і швидкому розвитку суспільства.
Крім того вона часто забагато дивиться собі під ноги і мало на небо.

- І Єшуа повинен дати таку соціальну, неконфліктну людину?
- Саме так.
- Тож саме нову людину, а не люблячого батька-бога?
- То лише інструмент. Один з можливих.

- Але якщо вплив ваших богів такий мізерний, що їх повідомлення - це насправді лише результат уяви людей під якимсь слабким невизначеним впливом, то де гарантія, що ми маємо справу з повідомленням богів, а не фантазією людей?
- Жодної гарантії нема.
Тому й так багато всяких богів, релігій, вірувань, вчень.
Часом в деяких з них і трапляються правильні ідеї.
Але навіть в такому разі не можна сказати, що то від впливу богів, а не придумано людьми.

- Якась ця казочка не дуже надихаюча.
Хто буде вірити в таких богів, боятись їх, поклонятись їм, слідувати їхнім вказівкам, якщо ніколи й не знаєш, чи це справді від бога?
- Але ж я тобі лише казочку розказала, а не релігію дала.
Пора тобі вже просипатись, сонце вже зійшло, ти ж в синагогу ще збирався.

Та й взагалі, пора з цим вже закруглятись, а то виходить якась євангелія не про Ісуса, а про Йосипа.
- Не розумію про що ти.
- Та то я вже не до тебе, а до Анатоля.

"- Потрібно дати такі ідеї, які б зробили людину більш соціальною.
В людини дуже багато тваринного, вона багато сил тратить на конфлікти, свари, війни.
Вона егоїстична і недовірлива, жадібна і пихата, намагається тягнути все на себе більше ніж їй потрібно для життя.
Все це не сприяє співпраці і швидкому розвитку суспільства."


Та вже дали таку ідею - комунізм називаєцця. Відомо чим то закінчилося. Але ж тому що багато людей ще й тупі як пробки, то нічому не вчаться.
#цинічнийбандера #цинічнібандери #cynicalbanderites http://coub.com/view/5lw0m
Відповісти
#35
(07-06-2017, 19:15 )Sych писав(ла):
(07-06-2017, 17:40 )Анатoль писав(ла): - От ти серед того, що може попасти в душу назвала і богів. Так боги є чи їх нема?
- Таких як люди собі уявляють нема.
- Але щось таки є?
- Щось є.
- А Бог один, чи богів є багато.
- Це як людям зручніше вважати.
- Так що ж таке Бог, чи боги, які вони?
- Хочеш, казочку розкажу?
- Ну розказуй.

- До цього світу був інший світ, зовсім не схожий на теперішній. 
В деякому смислі від був ідеальним і досконалим, але настільки відмінним від нашого, що й розказувати про нього не варто.
І от трапилась страшна катастрофа і він розколовся на два світи.
На цей, матеріальний світ з чотирма розірваними напрямками і інший світ з сімома замкненими напрямками.

- А в тому, колишньому світі було 11 напрямків?
- В тому було 12 напрямків, і всі були замкнені.
- А де ж ще один напрямок дівся?
- Він розпорошився між цими світами.

- І той світ з сімома замкненими напрямками то світ богів? - здогадався Йосип. А де він знаходиться, на Небі?
- Хай буде на Небі. Бо в якому напрямку не покажи - то буде наш світ.
- А який світ кращий?
- З сімома напрямками скланіший ніж з чотирма.
- Ясне діло,- погодився Йосип,- божий світ повинен бути досконалішим.

- Значить люди опинились в одному світі, а боги в іншому?
- Можна й так сказати, хоча на момент коли це сталось не було ні людей ні богів.

- А звідки ж вони взялись?
- Після цієї катастрофи світи змінювались.
За мільярди років в цьому світі появилось життя, а потім і люди.
- Саме появилось?- З іронією спитав Йосип?
- Так, як сніжинка появляється з водяної пари чи кристалик солі з розсолу.

- Ага, і боги тому не можуть ні на що тут впливати, бо їхній світ замкнений?- Висловив здогадку Йосип.
- Ну не зовсім тому, якби він був і не замкнений, то однаково б не могли.
А просто тому, що то інший світ. І нема доріг, що зєднують ці світи.

- Якщо нема, то як про той світ і богів взагалі можна щось знати? І про що взагалі говорити?
- Це було б так, якби не той розсіяний між світами вимір. Завдяки йому можливі часом окремі слабі точкові контакти.

- І по них боги передають людям свою волю?
- Не те щоб волю, а намагаються передати деякі повідомлення і впливи.

- І люди їх чують, сприймають?
- Вон настільки слабі і фрагментарні, що гарантовано передати якесь цілісне повідомлення практично неможливо.
Але, попадаючи в людські душі, можуть збуджувати певні смутні відчуття, запускати процеси уяви, які з цих окремих кусочків мозаїки намагаються відтворити, побудувати якусь картину.

- А навіщо це богам? Що вони хочуть передати?
- Що цей світ не стабільний, що йому загрожує загибель, або розпад в ніщо, або схлопування в вогняну точку.
- А яка людям від того радість, що вони будуть про це знати?
- Цьому можна протидіяти.

- Якщо боги цьому не можуть протидіяти, то як же люди зможуть?
- Боги не можуть, і теперішні люди не можуть, але тільки те, що знаходиться в цьому світі, може на нього впливати.

- Так в чому ж місія богів? Що вони хочуть? Сказати людям як можна врятувати світ?
- В людей мало сил, нема можливості вирішувати вселенські проблеми. Для цього потрібна розвинена цивілізація.
- Що це таке?
- Вселенське царство.
- Щоб на всій землі одне царство для всіх людей?
- Та ні, на міліардах земель і зірок, і царство не лише людей.

- Як же такими нікчемними впливами можна побудувати таке царство?
- Воно виросте, як з малої насінини виростає велике дерево. Потрібно тільки посіяти таку насінину.
До речі, так і життя розвинулось за кілька мільярдів років з простих і невидимих оком форм до теперішнього різноманіття, до людини, з її розумом і душею, здатною сприймати ідеї і міняти життя людини.

- Ну й хай собі далі розвивається.
- Часу обмаль. Сім мільярдів років тому запустились процеси незворотнього розпаду цього світу.
А біологічний розвиток дуже повільний.

- І що ж робити?
- Завдяки тому, що в людини появилась душа, яка могла сприймати ідеї, появилась можливість соціального, суспільного розвитку.
А це вже зовсім інші швидкості розвитку порівняно з біологічним.

- Ну й добре, а що ще треба?
- Потрібно дати такі ідеї, які б зробили людину більш соціальною.
В людини дуже багато тваринного, вона багато сил тратить на конфлікти, свари, війни.
Вона егоїстична і недовірлива, жадібна і пихата, намагається тягнути все на себе більше ніж їй потрібно для життя.
Все це не сприяє співпраці і швидкому розвитку суспільства.
Крім того вона часто забагато дивиться собі під ноги і мало на небо.

- І Єшуа повинен дати таку соціальну, неконфліктну людину?
- Саме так.
- Тож саме нову людину, а не люблячого батька-бога?
- То лише інструмент. Один з можливих.

- Але якщо вплив ваших богів такий мізерний, що їх повідомлення - це насправді лише результат уяви людей під якимсь слабким невизначеним впливом, то де гарантія, що ми маємо справу з повідомленням богів, а не фантазією людей?
- Жодної гарантії нема.
Тому й так багато всяких богів, релігій, вірувань, вчень.
Часом в деяких з них і трапляються правильні ідеї.
Але навіть в такому разі не можна сказати, що то від впливу богів, а не придумано людьми.

- Якась ця казочка не дуже надихаюча.
Хто буде вірити в таких богів, боятись їх, поклонятись їм, слідувати їхнім вказівкам, якщо ніколи й не знаєш, чи це справді від бога?
- Але ж я тобі лише казочку розказала, а не релігію дала.
Пора тобі вже просипатись, сонце вже зійшло, ти ж в синагогу ще збирався.

Та й взагалі, пора з цим вже закруглятись, а то виходить якась євангелія не про Ісуса, а про Йосипа.
- Не розумію про що ти.
- Та то я вже не до тебе, а до Анатоля.

"- Потрібно дати такі ідеї, які б зробили людину більш соціальною.
В людини дуже багато тваринного, вона багато сил тратить на конфлікти, свари, війни.
Вона егоїстична і недовірлива, жадібна і пихата, намагається тягнути все на себе більше ніж їй потрібно для життя.
Все це не сприяє співпраці і швидкому розвитку суспільства."


Та вже дали таку ідею - комунізм називаєцця. Відомо чим то закінчилося. Але ж тому що багато людей ще й тупі як пробки, то нічому не вчаться.
Що поробиш? Люди вважають, що проблема в ідеї, а не у владі насилля.
Відповісти
#36
- Ая, стій, ти не можеш так піти,- енергійно сказав Йосип.
- Чому не можу?
- Бо ти попалась!
- Ой,- засміялась дівчинка,- що ж мені бідній тепер робити?
- Визнавати свої помилки, протиріччя.
- Ну, визнаю, що ще?
- Що ти визнаєш?
- Свої помилки, протиріччя.
- Ти дражнишся з мене?
- Тобі не вгодиш, і не визнай,- то винна, і визнай - винна.

- Е ні, ти так просто не викрутишся. Тут ми тебе вже точно до стінки приперли.
Як же боги, які навіть простого повідомлення не можуть людям передати, можуть зробити такий складний рай-музей-заповідник?
Проста ж логіка.

- Яка легко розбивається, якщо вони можуть надійно одержувати звідси інформацію.
- А вони можуть це?
- Ні, звичайно.

- Ага, так все-таки попалась,- торжествував Йосип,- проти логіки не попреш.
- Ну що ти знаєш про логіку?
- Я знаю, що не можна одночасно бути і не бути. А тут саме така ситуація.
Не можна бути богом, який нічого не може і в той же час таким могутнім, щоб Рай створити.

- Це не логіка, а просто твої хибні думки, які ти чомусь вважаєш логікою.
- Так ти не хочеш визнати своєї очевидної поразки?
- Якщо тобі так хочеться, то можу визнати.

- А тобі не хочеться визнати свою помилку, явне протиріччя.
- Ну чого б мені хотілося визнавати те, чого нема?

- І що, ти думаєш, що зможеш викрутитись?
- А ти чого хочеш, щоб я викрутилась, чи здалась?

- Я не думаю, що тут можна викрутитись, ситуація в тебе очевидно програшна, але цікаво як ти будеш викручуватись.
- Ну, тоді мені прийдеться колотись.
Справа в тому, що і в цьому світі є боги.
І вони дуже могутні. Їм зовсім не складно і Рай створити чи Пекло, чи Страшний Суд, чи й всю землю знищити.

- Здрасті, де ж вони взялись, якщо всі боги лишились в тому світі?
- Розвинулись, виросли, як і життя на землі.
- Де?
- На інших землях і зірках цього світу.
Таких земель в цьому світі стільки, що ти і чисел таких не знаєш.
І багато з них появилось набагато раніше ніж земля і сонце.
І життя на багатьох з них виникло раніше і розвинулось до значно вищих форм, ніж на землі.
Тож порівняно з людьми вони могутні як боги, можуть прилітати сюди з інших земель, інших зірок.

- А вони знають, що цей світ в небезпеці?
- Знають, звичайно.
- Звідки?
- Вони багато про світ знають, вивчають, досліджують.
- Чому ж вони його не врятують?
- Це поки що не в їх силах.

- Якщо могутні боги цього світу не можуть, то чим тут люди допоможуть?
- Люди теж колись стануть такими могутніми і тоді, можливо, чимось і допоможуть.

- А чому ці боги, якщо вони такі могутні, не допомагають людям? Вони могли б щось для людей зробити?
- Вони багато чого могли б.
- Наприклад що?
- Літати, бачити все на величезні відстані і таке мале, що оком не побачиш, лікувати всякі хвороби.
Могли б зробити, щоб і прості люди жили краще ніж теперішні царі, не орали, не сіяли, а щоб ангели всю їхню роботу виконували.

- Чому ж вони цього не роблять, не допомагають нам?
Так би ми швидше стали богами і разом з ними б вирішували як врятувати світ.

- Не все так просто.
Вони зіткнулись з проблемою, що головне не рівень могутності і можливостей, а стимул для росту, для розвитку.
Колись вони пробували допомагати на інших землях, але нічого доброго з цього не вийшло.
Виросли не боги, а трутні. Без бажання рости, розвиватись, думати, шукати, вчитись, досліджувати.
Користі і допомоги від таких ніякої.

Тож вирішили не втручатись в життя людей на землі. Такий Закон встановили для себе.

А раптом людська цивілізація не втратить стимулу для розвитку і зможе й їх обігнати.
Якісь кілька тисяч, чи й мільйонів років значення не мають.
Вони спостерігають за нами, але втручатись не будуть.

- А навіщо вони Рай створили?
- Ну я ж казала.
- А навіщо їм музей-заповідник?
- На всякий випадок. Раптом станеться якась катастрофа і все живе на землі загине.
Можна буде тоді все відновити.

- І саме для цього там всі залишаються такими як і були за життя, а не стають праведниками?
- Так. Адже нема ніякої гарантії, що суспільство з одних праведників буде краще розвиватись, ніж з таких різних персонажів.
Навіть навпаки, є дані, що воно буде погано розвиватись.

- Звідки такі дані?
- Вони  експериментують. Поміщають на віртуальних землях різні типи персонажів чи їх комбінації і спостерігають.
- А землю боги як заповідник залишили, тут ні у що не втручаються?
- Точно.
- Дивно це все,- сказав Йосип і проснувся.
Відповісти
#37
(07-06-2017, 22:04 )Василь Васьківський писав(ла): Що поробиш? Люди вважають, що проблема в ідеї, а не у владі насилля.

Не знаю, не знаю.
Навпаки, люди вважають, що всі проблеми у владі і всі їхні біди від поганої влади.
А чому влада весь час погана?
Відповісти
#38
(07-06-2017, 22:15 )Анатoль писав(ла): - Ая, стій, ти не можеш так піти,- енергійно сказав Йосип.
- Чому не можу?
- Бо ти попалась!
- Ой,- засміялась дівчинка,- що ж мені бідній тепер робити?
- Визнавати свої помилки, протиріччя.
- Ну, визнаю, що ще?
- Що ти визнаєш?
- Свої помилки, протиріччя.
- Ти дражнишся з мене?
- Тобі не вгодиш, і не визнай,- то винна, і визнай - винна.

- Е ні, ти так просто не викрутишся. Тут ми тебе вже точно до стінки приперли.
Як же боги, які навіть простого повідомлення не можуть людям передати, можуть зробити такий складний рай-музей-заповідник?
Проста ж логіка.

- Яка легко розбивається, якщо вони можуть надійно одержувати звідси інформацію.
- А вони можуть це?
- Ні, звичайно.

- Ага, так все-таки попалась,- торжествував Йосип,- проти логіки не попреш.
- Ну що ти знаєш про логіку?
- Я знаю, що не можна одночасно бути і не бути. А тут саме така ситуація.
Не можна бути богом, який нічого не може і в той же час таким могутнім, щоб Рай створити.

- Це не логіка, а просто твої хибні думки, які ти чомусь вважаєш логікою.
- Так ти не хочеш визнати своєї очевидної поразки?
- Якщо тобі так хочеться, то можу визнати.

- А тобі не хочеться визнати свою помилку, явне протиріччя.
- Ну чого б мені хотілося визнавати те, чого нема?

- І що, ти думаєш, що зможеш викрутитись?
- А ти чого хочеш, щоб я викрутилась, чи здалась?

- Я не думаю, що тут можна викрутитись, ситуація в тебе очевидно програшна, але цікаво як ти будеш викручуватись.
- Ну, тоді мені прийдеться колотись.
Справа в тому, що і в цьому світі є боги.
І вони дуже могутні. Їм зовсім не складно і Рай створити чи Пекло, чи Страшний Суд, чи й всю землю знищити.

- Здрасті, де ж вони взялись, якщо всі боги лишились в тому світі?
- Розвинулись, виросли, як і життя на землі.
- Де?
- На інших землях і зірках цього світу.
Таких земель в цьому світі стільки, що ти і чисел таких не знаєш.
І багато з них появилось набагато раніше ніж земля і сонце.
І життя на багатьох з них виникло раніше і розвинулось до значно вищих форм, ніж на землі.
Тож порівняно з людьми вони могутні як боги, можуть прилітати сюди з інших земель, інших зірок.

- А вони знають, що цей світ в небезпеці?
- Знають, звичайно.
- Звідки?
- Вони багато про світ знають, вивчають, досліджують.
- Чому ж вони його не врятують?
- Це поки що не в їх силах.

- Якщо могутні боги цього світу не можуть, то чим тут люди допоможуть?
- Люди теж колись стануть такими могутніми і тоді, можливо, чимось і допоможуть.

- А чому ці боги, якщо вони такі могутні, не допомагають людям? Вони могли б щось для людей зробити?
- Вони багато чого могли б.
- Наприклад що?
- Літати, бачити все на величезні відстані і таке мале, що оком не побачиш, лікувати всякі хвороби.
Могли б зробити, щоб і прості люди жили краще ніж теперішні царі, не орали, не сіяли, а щоб ангели всю їхню роботу виконували.

- Чому ж вони цього не роблять, не допомагають нам?
Так би ми швидше стали богами і разом з ними б вирішували як врятувати світ.

- Не все так просто.
Вони зіткнулись з проблемою, що головне не рівень могутності і можливостей, а стимул для росту, для розвитку.
Колись вони пробували допомагати на інших землях, але нічого доброго з цього не вийшло.
Виросли не боги, а трутні. Без бажання рости, розвиватись, думати, шукати, вчитись, досліджувати.
Користі і допомоги від таких ніякої.

Тож вирішили не втручатись в життя людей на землі. Такий Закон встановили для себе.

А раптом людська цивілізація не втратить стимулу для розвитку і зможе й їх обігнати.
Якісь кілька тисяч, чи й мільйонів років значення не мають.
Вони спостерігають за нами, але втручатись не будуть.

- А навіщо вони Рай створили?
- Ну я ж казала.
- А навіщо їм музей-заповідник?
- На всякий випадок. Раптом станеться якась катастрофа і все живе на землі загине.
Можна буде тоді все відновити.

- І саме для цього там всі залишаються такими як і були за життя, а не стають праведниками?
- Так. Адже нема ніякої гарантії, що суспільство з одних праведників буде краще розвиватись, ніж з таких різних персонажів.
Навіть навпаки, є дані, що воно буде погано розвиватись.

- Звідки такі дані?
- Вони  експериментують. Поміщають на віртуальних землях різні типи персонажів чи їх комбінації і спостерігають.
- А землю боги як заповідник залишили, тут ні у що не втручаються?
- Точно.
- Дивно це все,- сказав Йосип і проснувся.


Тому що комунізм ще встановили всесвітній? Smile
#цинічнийбандера #цинічнібандери #cynicalbanderites http://coub.com/view/5lw0m
Відповісти
#39
(07-06-2017, 22:22 )Анатoль писав(ла):
(07-06-2017, 22:04 )Василь Васьківський писав(ла): Що поробиш? Люди вважають, що проблема в ідеї, а не у владі насилля.

Не знаю, не знаю.
Навпаки, люди вважають, що всі проблеми у владі і всі їхні біди від поганої влади.
А чому влада весь час погана?

Тому що базується на одному і тому ж механізмі - примусі та агресії. Дітей шизофрениками ростите. Спочатку "красти і першим починати битися не можна", а потім "податки це святе і Закон є Закон".
#цинічнийбандера #цинічнібандери #cynicalbanderites http://coub.com/view/5lw0m
Відповісти
#40
(07-06-2017, 23:02 )Sych писав(ла): Тому що комунізм ще встановили всесвітній? Smile

Ну, як варіант небезпеки...
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Запитання до пана Анатоля gvp 60 1433 29-05-2017, 16:45
Ост. повідомлення: Василь Васьківський
  НАГІРНА проповідь ІСУСА stryjko_bojko 0 279 12-02-2017, 19:04
Ост. повідомлення: stryjko_bojko
  Відновили домовину де думають положили тіло Ісуса Христа hrushka 0 161 07-11-2016, 01:16
Ост. повідомлення: hrushka

Перейти до форуму: