Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Дитинство Ісуса (Євангеліє від Анатоля)
#81
(09-06-2017, 16:44 )Анатoль писав(ла): Якщо особистість не керується ідеологіями, то вона керується інстинктами, тобто є твариною, оскільки крім природних схильностей і ідеологій нічого більше в особистості нема.
Особистість = природні схильності + ідеології.

Цілком вірно!  Ідеології є тим самим, що і релігії.  Тому можна все це називати або релігіями або ідеологіями - їх суть та сама і та сама необходність і дія.  Людима Розумна (Homo Sapiens) перемогла інші види людини (неандерталець, австраліопітек, тощо) лише тому, що була здатною створити ідеології або релігії.  Ці штучні, розумово-ментальні творіння, допомогли Сапієнс об’єднати величезні маси собі подібних і знищити інших, які не зуміли створити релігії.  Без релігії об’єднання між людьми можливе лише на рівні персональних відносин - сім’я, рідня, невелике плем’я. Якщо кількість в групі починає перевищувати десь 150 осіб, то така група не може існувати, розпадається на частини, бо людина не може  знати персонально більшу кількість людей.  Тримати вкупі  групу людей величезної кількості допомагає релігія, коли люди зовсім незнайомі і не рідні, тримаються разом догматами штучно створених розумових субстанцій, як то - БОГ, Соціалізм, Фашизм, Лібералізм.
Відповісти
#82
От такі роги виросли на кактусі.


Долучення Міні-зображення
   
Відповісти
#83
Ще тиждень потратив Йосип на перевіз речей.
Але це вже остання ходка.
Йосип останній раз оглянувся на будинок, що стільки років був його домом.
Нічого в нього в душі не защеміло.
Попереду було нове життя. За минулим Йосип не шкодував.

На пів-дорозі між Каною і Назаретом Йосип оглянувся на сільську дорогу, що вела до Маріїного села.
Тут він вперше зустрівся з Марією.
Теплі, але трохи сумні спогади нахлинули на Йосипа.

Він працював тоді на будівництві в Назареті.
Сталась аварія, тріснула дошка і вдарила Йосипа кінцем з цвяхом по нозі.
Великий цвях глибоко впився в праве стегно Йосипа.
Йосип спочатку не приділив цьому багато уваги і продовжував працювати.
Але через кілька днів нога розпухла, рана почала гноїтись і він зрозумів, що потрібно щось робити.
Йосип виріший йти додому, в свій Капернаум, де лікуватись було б зручніше ніж в чужому місті.

По дорозі з Назарету до Кани до нього приєдналась молода дівчина.
Вона йшла в Кану до своєї сестри, що жила там з чоловіком після виходу заміж.
Побачивши, що Йосип шкандибає на праву ногу дівчина поцікавилась що сталось з ногою.
Йосип розказав про травму на будівництві.

Дівчина виявилась лікаркою. Вона захотіла оглянути рану.
Йосипу було трохи ніяково, але він подумав, що допомога чи порада йому не завадить  і після недовгих вагань показав ногу.
Оглянувши рану дівчина похитала головою. Рана була серйозною. Цвях пробив ногу аж до кістки.
Вона дістала з своєї торбини якусь мазь і змастила рану.
Потім пояснила Йосипу всю серйозність ситуації, хоч він і сам про це здогадувався. Рана була запущеною.

Дівчина сказала, що відтягувати з лікуванням не можна.
Вона вмовила Йосипа зайти до її сестри в Кані, де вона зможе обробити рану.
Йосип погодився.
Він пробув в Кані кілька днів.
Марія глибоко промивала рану відварами трав і змащувала мазями.
Коли Йосипу стало легше він відправився додому в Капернаум.
Марія дала йому на дорогу трав, мазей і розказала що потрібно робити.

Через місяць рана зажила і Йосип міг ходити майже не шкутильгаючи.
Він вирішив провідати Марію щоб подякувати.

Марія жила з матірю, зустріла його привітно, розпитала про ногу.
Йосип продемонстрував який він герой, що може ходити не шкутильгаючи.
Марії треба було йти в сусіднє село, до хворого.
Йосип зголосився її провести, Марія не заперечувала.

По дорозі, серед розмов, Йосип раптом запропонував їй вийти за нього заміж.
Він сам здивувався такій своїй сміливості.
Марія, теж неочікувано для себе, зразу ж погодилась.
Хоча до неї залицялось немало хлопців молодших і гарніших за Йосипа.
Відповісти
#84
Йосип з ослом прибули в Назарет.
- Ну як тобі нова хата? - Спитав Йосип осла,- подобається?
Осел глянув на Йосипа, хотів сказати, що він про це все думає, але промовчав.
- Ну, якщо не подобається, то можу тебе залишити в Капернаумі, а тут собі іншого куплю,- сказав Йосип.
Осел знов промовчав.
- Ну, тоді завтра їдемо за Марією, а поки-що треба відпочити.
Йосип розвантажив осла, дав йому їсти, сам поїв і ліг спати.

Йосип з Марією перебрались в Назарет.
Єшуа залишився з Анастасією в селі.

Весілля вирішили поки-що не робити.
В кожного на це були свої причини.
Йосипа втомили турботи останніх тижнів і добавляти ще нових йому не дуже хотілось.
Марія ще якось не звиклась зі своїм заміжжям і відносилась до нього не дуже серйозно.
Вона взагалі не розуміла чому погодилась вийти за Йосипа, адже не могла сказати, що покохала його.
Можливо вона погодилась бо їй лестило, що вона має владу над дорослим чоловіком, чи була якась інша причина.
Але весілля їй чомусь теж не хотілось. Може вона трохи соромилась людей за свій вибір.
Щодо Анастасії, то для неї такого питання взагалі не існувало, їй було байдуже.

Марія часто провідувала матір. Деколи разом з Йосипом.
Дорога була не довга - дві-три години ходьби, що для молодих людей не було проблемою.
Часом вони брали Єшуа до себе в Назарет на кілька днів, перевозячи його в корзині на ослі.

Одного разу Марія спитала:
- Так все-таки, що це за хлопчик?
- Та я ж вже розказував.
- Ти то розказував, але я відчуваю, що ти не все розказав, щось ти приховуєш.
- Ая казала, що в нього буде велика місія.
- Що ще за Ая?
- Та це так, з моїх снів.
- Якась Ая йому сниться...
- Та це маленька дівчинка.
- Так крім хлопчика ще й якась дівчинка в тебе є?
- Та ні, кажу ж, це мені снилось.
- А я для нього, бач, вже стара. Йому маленькі дівчатка сняться.
- Та вона зовсім маленька.
- Збочинець.
Йосип вже пожалкував, що промовився про свої сни.
- Що було насправді я тобі розказав. А сни - це таке...- сказав він вже роздратовано.
- Раз почав, то вже розказуй, мені ж цікаво хто це моєму чоловіку сниться.
- Та не знаю я її, раніше вона мені ніколи не снилась. Вона натякала, що вона - бог.
- Богиня. І що ж ця богиня сказала тобі про хлопчика?
- Що він буде Месією.

Марія не була людиною віруючою, релігійною тематикою не цікавилась, але про очікуваний прихід Месії знали в Палестині навіть собаки.
- Та він же поганська дитина, а Месія повинен бути з роду Давида,- сказала вона.
- Я знаю, але це буде інший Месія, і від інших богів.
- А хіба Бог не один, хіба існують поганські боги?
- Та там в них взагалі три типи богів є. Боги іншого світу, боги цього світу, і боги - людські вигадки.
- І які ж з них найбільш могутні?
- Людські вигадки.
- Як це?
- Найбільш могутні боги іншого світу, але нема дороги між тим світом і нашим, тому вони майже нічого тут не можуть.
Боги цього світу теж дуже могутні, але в них є Закон, що забороняє їм втручатись в земні справи.
А от боги-вигадки  мають на людей найбільший вплив, бо живуть в людських душах і жодними законами не обмежені.
- А до якого з цих типів відноситься наш Господь.
- До вигадок, як і боги всіх інших народів.
- А Ая твоя?
- Думаю, що до богів цього світу. Може не до богів, а до е-е-е... до опозиції.
Бо богам заборонено втручатись в земні справи, а ці тихенько непомітно плетуть якісь інтриги, щось хімічать, партизанять.
- Ого, стає все веселіше. Так ти не просто поганську дитину в дім привів, а воно ще й має стати Месією від Диявола.
- На Диявола вона не схожа, та й там в них не зрозуміло, хто боги, а хто чорти. Може там при владі погані боги, і тоді опозиція їм - хороші.
Хоча, я думаю вони всі нам хочуть добра, але між ними розбіжності в тому, що є для нас добром.
Та й може в них якісь свої інтереси і розрахунки на нас.

- Що ж тут доброго в тому, щоб забрати в матері дитину і підкинути якомусь незнайомцю на ринку?
Ще й його  мало з ума не звести і примусити з дому тікати.
- Щодо жінки  я не знаю яка там ситуація, вона ж сама дитину віддала, ніхто в неї не забирав.
А щодо мене, то в мене нема претензій. Моє життя не погіршилось. Мені перестали снитись кошмари.
Та й взагалі я ніби прокинувся від важкого кошмару, де було лише почуття покинутості і безнадії, а тепер світ став світлішим і я ніби тільки тепер почав жити.

- Ніяка мати не віддасть добровільно свою дитину кому попало.
- Але ж мати Мойсея віддала свого сина ріці.
- Так тож щоб вберегти від вірної смерті, дати шанс.
- Може й тут така ж ситуація.
- Ти ж сам казав, що жінка була не простою,  якогось знатного роду чи стану.
- В сильних світу цього теж є свої проблеми. 
Може дітей жінки повинні були вбити, щоб не претендували на владу, чи тому, що вона десь гульнула на стороні, хто зна.
- Ти сказав "дітей"?
- Дівчинка щось натякала про двох котят...

- Значить наш Господь, сущий, що вивів з єгипетського рабства - лише вигадка, а дівчинка, що приснилась Йосипу - справжній бог?
- Запутано все це дуже.
- Для тебе запутано, а для мене все ясно,- сказала Марія.
- Що тобі ясно.
- Що ти перевтомився, перехвилювався і наснилось тобі всякої фігні.
- Схоже, що так і було,- погодився Йосип.
- А тепер не сниться?
- Ні.
- Ну й добре.
Відповісти
#85
Єшуа ріс звичайною дитиною.
Ні чудес ніяких не творив, ні ангели йому не прислуговували і не охороняли його.
Як і інші діти часом хворів, часом падав, проколював ноги, розбивав пальці, обдирав коліна і лікті, розбивав носа, набивав шишки на голові...
Відрізнявся, можливо, від інших дітей тим, що жив без материнської любові і ласки, без батьківського виховання.
Хоча і це не така вже й рідкість.

Анастасія не була йому вихователем. Вона була другом, товаришем, з яким можна про все поговорити, про все спитати, все розказати.
Батьки теж не старались його виховувати, якщо в них були якісь зауваження, то висловлювали їх Анастасії.
Старались триматись на певній відстані. Хоч і заспокоювали себе тим, що то були лише сни, але до хлопчика відносились з деякою повагою чи побоюванням - а раптом і справді він має якесь небесне покровительство.

Можливо єдине, чим Єшуа відрізнявся від інших дітей - він не виносив насильства.
Коли різали теля, чи курку він йшов з дому і не повертався поки це все не скінчиться.
А потім довгий час відмовлявся їсти мясо.
Не міг пити також парного молока, аж поки воно не охолоне, втратить запах корови і стане просто їжею.

Уявлення про характер хлопчика, його стосунки з іншими дітьми можна отримати з епізоду, що стався коли йому було 4 роки.
Після великого дощу Єшуа грався на дорозі, по якій текли струмки води.
Він будував на шляху струмка греблі з грязюки, робив ставочки, водопади, обвідні русла, і так просувався вгору по дорозі.
Єшуа обернувся оглянути свою роботу і завмер. Позаду стояв Яків, сусідський хлопчик.
Він поламав всю роботу Єшуа і насмішкувато дивився на того зверху вниз.

За короткий час кілька різних почуттів змінились на обличчі Єшуа від здивування і обіди до злості.
Раптом він сплеснув в долоні і засміявся.
- О, це в нас гра така. Я - бог, створюю світ, а ти - диявол, руйнуєш його.
- Ні, я буду богом, а ти дияволом,- не погодився Яків.
- Але ж тобі приємніше руйнувати, а не будувати.
- Я буду богом, бо я більший за тебе, а бог - більший.
- Ну добре, будь ти богом, погодився Єшуа.

- Отже, я - бог, а ти - диявол, тож ставай на коліна і повзи до моїх ніг,- наказав Яків.
 Єшуа глянув на калюжу, на Якова і сказав:
- Ангелам своїм будеш наказувати, а я не раб твій, я - диявол.
- Ах, то це бунт проти бога? Скину тебе з неба на землю!
З цими словами Яків пихнув Єшуа в калюжу і побіг до інших дітей з криком:
- Я скинув диявола з неба на землю!
Єшуа піднявся з калюжі і пішов додому, гордий з того, що не плазував перед богом.

Марія, побачивши Єшуа в такому вигляді сказала:
- Хто це тебе так? Знову  Яків?
- Це мене бог скинув з неба на землю за бунт проти нього,- гордо сказав Єшуа.
- Ну роздягайся, будемо з тебе гріхи змивати.
Відповісти
#86
Якось холодного зимового ранку Марія вийшла з хати і йшла в хлів до корови.
В купі дров біля хліва щось жалібно мявкнуло.
Марія придивилась. На дровах сиділа худюща яскраво-руда, майже червона кицька без передньої лапи.
Чи то якийсь собака відкусив їй лапу, чи може десь в капкан попала і сама відгризла...
Кицька трусилась від холоду і підгинала огризок лапи, який гноївся і болів.
Марія взяла кицьку до хати, вимочила лапу в наварі трав, намастила маззю і перевязала куском полотна.
Потім подоїла корову і дала кицці молока.

За пару тижнів лапа в кицьки загоїлась і вона приступила до служби.
Вночі кицька ходила на полювання.
Кожного ранку біля дверей рядочком були складені миші, впольовані нею за ніч. Деколи до восьми штук.
Кицька їх не їла, аж поки не побачать її роботу.
Вдень вона допомагала по господарству, проганяла з двору і городу горобців і сусідських курей.
Єшуа дивувався як вона розрізняє своїх курей і чужих, бо сам він їх не розрізняв.

Запамятався випадок біля криниці.
Була літня спека. Настя погнала напувати корову, Єшуа пішов з нею, кицька теж шкутильгала поруч.
Біля криниці проходила дорога.
За невеликим караванчиком з трьох верблюдів біг великий жовтий собака.
Собака побачив корову і вирішив собі порозважатись в свій собачий спосіб.
Він підбіг до корови і почав гавкати, намагаючись її налякати.
Корова мотнула головою, фукнула на собаку, той відскочив і забіг ззаду, продовжуючи гавкати.
Раптом  кицька блискавично, одним довжелезним стрибком, червоною стрілою метнулась на собаку.
По пилюці дороги покотився жовто-червоний клубок з дикими вересками.
Собаці вдалось вирватись і він з усіх ніг дременув за караваном, зрідка оглядаючись.
Ще довго чулось його перелякане вищання.
Кицька обтрусилась від пилюки, повільно, з гідністю повернулась до криниці  і почала вилизуватись, приводячи себе в порядок.

Одного разу Єшуа пішов з дітьми до ставка.
Марія забороняла йому купатись в ставку, але сусідські діти пішли і він з ними пішов.
Малі діти купались на мілині, а більші біля греблі, де було глибоко і діти стрибали з греблі в воду.
Єшуа задивився  як стрибали старші діти і захотів сам попробувати.
Плавати він ще не вмів і почав тонути. Він борсався і то виринав, то знов йшов під воду.
При черговому виринанні його помітив один з старших хлопчиків і витягнув з води.
Пізніше, коли виріс, цей хлопчик став розбійником.

Анастасія ніколи не сварила Єшуа, але коли взнала від дітей про пригоду на ставку, вперше зірвалась на крик.
Єшуа не усвідомлював того, що міг втопитись, він навіть був не злякався і взагалі вже й не памятав, що ж там такого особливого сталось, тож він не розумів чому на нього кричать, вважав це  несправедливим і розплакався від обіди.
Червона кицька, що дрімала на лавці зістрибнула з лавки, стала між хлопчиком і Настею на задні лапи, і з шипінням відштовхувала єдиною передньою лапою жінку від хлопчика.
Анастасія розплакалась. Її вразило, що кицька заступається за меншого, бо подумала, що того обіжають.

В житті Єшуа було багато незрозумілих випадків, коли хтось з більших і сильніших заступався за нього.
Незрозумілих тому, що як правило це були найбільш хуліганисті хлопці,  які і самі не проти були познущатись з інших, але з невідомих причин заступались за Єшуа, коли того хтось обіжав.
Такі випадки, вдобавок до підслуханої розмови батьків, зародили в хлопчика переконання в його особливості.
З розмови своїх теперішніх батьків він зрозумів, що в нього є ще й небесні батьки, які послали його на землю з якоюсь важливою місією.
Єшуа не знав в чому його місія, але йому здавалось, що небесні батьки спостерігають за ним, він відчував їх підтримку і старався своєю поведінкою не засмучувати їх, бути їх гідним сином, щоб вони пишались ним.
Відповісти
#87
Єшуа любив говорити з Анастасією на різні теми.
Вона ніколи не відмовлялась з ним говорити під приводом що зайнята, як інші, а говорила не відволікаючись від роботи.
- Бабуню, а чому ти ніколи в синагогу не ходиш, ти що, в Бога не віруєш?
- А хіба, сину, бог в синагозі живе?
- А чому туди люди ходять?
- Послухати інших людей, що ті про бога думають.
- А тобі хіба не цікаво про Бога? Що він каже людям, що він хоче від людей?
- Я думаю, якби він хотів щось сказати, то і сам би сказав.
- А тобі Бог ніколи нічого не казав?
- Ні, ніколи.
- І мені теж ніколи, нічого,- задумливо і трохи ображено сказав Єшуа,- а чи є він взагалі?
- Щось воно певне є в природі. Ми прості люди, нам то не дано знати, а є знаменіті, їм відкривається те, що іншим не дано.
- А ти не знаменіта?
- Ні, я проста людина.
- А я буду колись знаменітим?
- Ти й зараз знаменітий, такі питання задаєш.
- А дід Андрій каже, що й дурень може таке питання задати, що й сто мудреців не зможуть відповісти.
- Ну не скажи, правильні питання поставити багато варте.

- Бабуню, розкажи як колись люди будуть жити.
- Мій дядько, коли я була мала, казав, що колись люди будуть інші.
Що можна буде в полі плуг лишати і його ніхто не вкраде. І хату лишати незамкненою і ніхто нічого не візьме.
І коня чи корову відпускати пастись, і нікуди вони не дінуться.
- А коли це буде?
- Я його й питала: - А звідки знати?
А він казав: - Времня покаже.
- А звідки твій дядько все знав? Він знаменітим був?
- Ну він і сам був знаменітим, а може і від ще більш знаменітих людей чув.

- А чому люди стануть іншими? Куди подінуться злодії, розбійники, злі, жорстокі?
- Я теж це питала в дядька. Він казав, що злі і жорстокі винищать одні одних і земля дістанеться добрим і лагідним.
- А чому ж цього не сталось до цих пір?
- Можливо злі і жорстокі не спішать винищувати один одного, а часто обєднуються, щоб разом гнобити мирних і добрих.
Але і коли я мала була, то були всякі люди, і добрі і злі, і тепер так само.

- А чому ж Бог терпить злих? Він же міг би зробити так, щоб були одні добрі.
- Я от дивлюсь в природі теж ростуть не лише фіги, виноград та пшениця. А й осот і будяки і пирій.
І всім знаходиться місце під сонцем,  і для всіх йде дощ.
Може в цьому є якийсь смисл, який нам не дано поки-що знати. Може і для них є якийсь задум і якась роль.
От взяти - якийсь бурянець ні на що не годний. А виявляється ним можна якусь хворобу лікувати, чи глисти виганяти.
Може колись кожна рослинка, кожна комашка для чогось пригодиться.
Може так і люди потрібні різні для чогось.
А може богу просто нема ніякого діла до того, що робиться на землі і все йде само-собою.

- А чому ти суботи не виконуєш, працюєш в суботу, це ж гріх.
- А не дати курам їсти в суботу, не напоїти корову, не подоїти її хіба не гріх?
Природа не знає суботи. Всяка рослина і в суботу росте, і тварини в суботу так же хочуть їсти і пити, як і в інші дні.
- Так ти думаєш, що субота - це погано?
- Я думаю, що субота для людини, а не людина для суботи. 
Субота потрібна, щоб людина змогла перепочити, підняти трохи голову від повсякденних турбот, поглянути ширше на світ, на своє життя, щось спланувати, щось переглянути, зайнятись тим чим хотілось, але руки не доходили.
Людина не раб суботи,  субота повинна бути на користь людині, а не вимушеним тягарем, який мусиш нести.

- Всі люди моляться Богу, а ти не молишся, чому?
- Може їм щось треба, вони щось просять.
- А тобі хіба нічого не треба, що ти не просиш?
- Буду я ще своїми проблемами комусь набридати. Хто  я така...
- І ти ніколи нічого не просила в Бога?
- Просила. Один раз. За Ваню, сина мого. Але ніхто мене не почув.
- Так ти думаєш, що молитись не треба?
- Ну, якщо когось це заспокоює, надає впевненості, віри, надії, то хай собі моляться.
- А тобі не надає?
- Те, що для мене було важливим і що я просила, мене не почули. А піклуватись за дрібниці...

- Бабуню, а навіщо корові роги?
- Така її природа.
- А навіщо така природа?
- Може щоб захищатись, захищати своїх дітей.
- А чому вона така велика, сильна, з рогами і не захищається від людей.  Люди молоко забирають в її дітей, ріжуть їх, а вона не захищає.
- Свята істота.
- А святі не повинні себе захищати?

- Якби не корова, то ми б не вижили,- втрутилась в розмову Марія.
Памятаю ті важкі роки. Голод, неврожаї, розбої, грабежі. І мама одна з чотирма маленькими дітьми.
Тільки й вижили завдяки корові.
На ніч корову в хату брали, щоб ніхто не вкрав. Бо тоді  була б вірна смерть від голоду.

Мама йде корову доїти, а ми, четверо, стоїмо з своїми горнятками, чекаємо.
Штовхаємось, більші попереду, поближче стали, а я, найменша - позаду всіх.
А мама  й каже:- Хто  першими стоять - останніми отримають, а останні - першими.
Тут старші мене виштовхують наперед, а мама й каже: - Оце правильно, хто найменший - тому найперше буде.

Хоча це й особливого значення не мало, адже ми  пили кожен з свого горщичка.
І  це було дуже зручно, бо можна було не спішити, ніхто твого не зїсть.
В інших людей всі їли з одної миски, треба було щоб порядок якийсь був, а який порядок при голоді - кожен старається сам пошвидше і посмачніше ухватити.
А особливо безсовісні ще й плюнуть  в миску чи соплю ніби ненароком випустять з носа, щоб інші покинули і самим доїсти.

В нас же кожен одержував в свій горщичок і їв спокійно.
А голод був страшний. Молока не вистачало. Мама варила якесь пійло на воді, трохи борошна, трохи молока, щоб забілити, якоїсь кропиви, щавелю, навіть глини добавляла для ситості.
Коржі пекла з липового листя і лопухового кореня.
Набідилась вона.
Але виростила всіх чотирьох нормальними, здоровими.
Відповісти
#88
В Єшуа появився молодший братик. Але в житті хлопчика від цього майже нічого не змінилось.
Братик жив з батьками, а Єшуа був в основному в селі з бабою Настею.

Якось Йосип сказав Марії: - Вже 5 років Єшуа живе в твоєї матері.
- Ну і що? - Не зрозуміла Марія.
- Ая казала, що він має 5 років жити в неї.
- Знов твоя Ая. Знов вона тобі сниться?
- В тому то й справа, що ні. І я не знаю, що далі робити.
- Ну раз тобі нема нових вказівок,- сказала Марія з певним єхидством,- то хай і далі там живе собі. І мамі не скучно одній.
- Що йому в селі робити? Тут професії потроху вчитиметься, та й в школу йому пора.
- Ну добре що хоч своєю головою думаєш, а не чекаєш, що тобі Ая накаже.


Єшуа став жити в Назареті зі своїми земними батьками, як він собі визначав Йосипа і Марію.
Хоча кілька разів на рік вони провідували Анастасію.
Невдовзі до Анастасії в село повернулась її старша дочка з сімєю - чоловіком, дочкою і сином Іваном, десь на рік старшим за Єшуа.
Для Анастасії зробили невеличку прибудову до хати, де б вона могла сама жити, виділили їй клаптик городу.
Такі зміни дали їй певну свободу. Вона могла подовгу гостювати тепер то в середньої дочки в Кані, то в молодшої в Назареті.

Єшуа почав ходити в школу. Школа була при синагозі. 
Вчителем був газар - читець синагоги.
Священники були лише при Єрусалимському храмі. І функції їх були церемоніальними, в основному звязані з святами і жертвоприношеннями.
А синагоги були фактично автономними органами влади місцевих громад. Крім релігійних функцій вони виконували і адміністративні функції громад.
Релігійні функції зводились до читання і коментування Закону і Пророків, чим займався в основному газар - адміністратор синагоги і головний читець.
За погодженням з адміністрацією читання і коментування Тори могли також проводити місцеві жителі чи заїзджі гості.
Чим часто користувались представники різних релігійних шкіл і течій для пропаганди своїх поглядів.

Навчання зводилось в основному до заучування напамять окремих місць Святого Письма.
Питання чи дискусії по змісту Письма не були поширеними.
Хоча це залежало в великій мірі від вчителя.
Єшуа повезло в тому плані, що вчителем виявився молодий і добре освідчений фарисей з ліберальними і навіть дещо революційними поглядами.
Тож він охоче відповідав на запитання хлопчика, побачивши в нього живу цікавість до Слова Божого.

Питання в Єшуа виникали вже з початку вивчення Слова Божого.
- Вчителю, от в Писанні сказано, що Боги (Єлогім) створили людей за образом і подобою своєю, як чоловіка і жінку.
Так Богів багато, і вони схожі на чоловіків і жінок, чи Бог один і є одночасно і чоловіком і жінкою?
- Ми про Бога нічого знати не можемо крім того, що він нам сам схоче сказати. Оце він сказав через Мойсея.

- Вчителю, а далі сказано, що Господь (Ягве) створив звірів подібними до Адама.
Так Адам і люди до кого подібні, до звірів, чи до Богів?
- Дечим до звірів, а дечим до Богів.

- А Господь, це один з Богів?
- Ми віримо, що він єдиний справжній Бог. Але є ще ангели небесні, сини Божі.
- А боги інших народів, вони хто?
- Можливо Бог один, а різним народам являється по-різному, може то вони вірують в якихось духів, демонів, чи й просто в свої вигадки, забобони.

- А що було створено спочатку, рослини й тварини, чи люди?
- Сказано ж в Писанні, що рослини були створені в третій день творіння, а люди в шостий.
- А далі сказано, що коли Господь Адама робив, то рослин і тварин не було. І вже після Адама Господь сад Єдемський насадив і звірів зробив.
- Ну так, в Писанні дається дві різні розповіді про створення світу і людини. В другій розповіді ж не говориться що в який день було створене.

- Але ж там сказано, що перед створенням Адама жодної рослини на землі не було, бо Господь дощу на землю не давав.
Може Господь винищив посухою все те живе, що перед цим Боги за 6 днів створили? І рослин, і тварин, і людей, а потім почав з Адама сам все це робити?
- Я якось над цим не задумувався, думав що то дві розповіді про одне й те ж творення, просто в них на різне акцентовано увагу.
Але не виключений і твій варіант, адже пізніше Господь витопить все живе потопом, тож міг перед цим і посухою винищити.
 
Коли проходили історію про Каїна і Авеля в Єшуа теж питання появились.
- Вчителю, от Господь вигнав Каїна з землі, після того як той вбив брата свого Авеля.
І помістив на ньому знака, щоб ніхто з людей не вбив Каїна. 
Так значить були на землі люди і крім Адама і Єви?
Бо ж хто з людей міг вбити Каїна в чужій країні?
- Тоді люди довго жили, біля 900 років, тож за довге життя Каїна могли появитись інші нащадки Адама і Єви і розселитись по землі.
- Але ж тоді і родити починали пізніше, десь після ста років чи біля того.
А крім того в Писанні сказано: "І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едему".
Значить була на той час вже якась країна Нод, де жили люди і була та країна чужою для Господа, не перед лицем його. 
Напевне була перед лицем інших богів.
- Ось ти як закрутив... І які ж звідси висновки?
- Тоді все складається.
- Як?
- Боги створили світ, землю, рослин, тварин, людей. 
А на якомусь окремому пустинному місці землі наш Господь створив своїх людей, Адама і Єву і свій сад-Едем.
В інших місцях інші боги створили свої народи.
- Твоє тлумачення ніби й логічне і пояснює неясні місця Писання, але воно не годиться.
- Чому?
- Бо тоді виходить ніби й інші боги такі ж могутні, як і наш Господь.
Відповісти
#89
Єшуа міг задавати питання і дискутувати майже по кожній фразі Письма.
Але його більше цікавили ті місця, де говорилось про Богів, про Господа, про синів Божих.
Бо він хотів для себе зрозуміти хто ж вони, його небесні батьки.

Тож Єшуа зацікавила історія про Потоп, бо там йшлось про синів Божих, які сходили з неба і брали собі жінками дочок людських.
І народжувались велетні і силачі, що славили людський рід.
Але Господу це чомусь не сподобалось, він вважав це розбещенням людини і вирішив винищити людей потопом, а заодно і все живе на землі.

- Вчителю, а хто такі сини Божі? - спитав Єшуа.
- Не знаю. Може ангели, а може в Господа є сини.
- Якщо це сини Господа і Господь незадоволений розбещенням людей, то чому він своїх синів не вгамує, а карає людей?
- Невідомі нам шляхи Господні.

- А може це все ж сини Божі, а не Господні? Тоді зрозуміло.
- Що зрозуміло?
- Що крім Господа є й інші Боги. І вони мають дітей, синів. І ті подібні до людей, бо людські дочки народжують від них.
А Господу не сподобалось, що чужі Боги розбещують його людей.
 
- Може і були інші боги, але Господь могутніший за них. От він вирішив винищити людей і зробив це і інші боги йому не змогли завадити.
- Але ж і він не зміг завадити іншим Богам вступати в звязок з його людьми. 
Та й можливо він винищив лише своїх людей, тих, що пішли від його Адама.

- Але ж писанні сказано, що потоп був на всій землі і все живе було знищено.
- Господь сказав: "всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з поверхні землі!" 
Тобто мова про тих істот які він створив. А не про тих, які створили інші Боги.
- Але якщо Господь всіх створив, тоді мова про всіх.

- Вчителю, щось мені це не подобається. Чи то Господь став з часом жорстокішим, чи Господь і Боги - то різні речі.
- Чому ти так говориш?
- Коли Боги створили тварин і людей, то дали їм на їжу лише рослини. І всі рослини були придатними для їжі.
І ні про які криваві жертви і цілопалення мови не було.
А Господь засіяв землю терниною і осотом, дозволив вбивати і їсти тварин, зажадав кривавих жертв і цілопалень...
- Напевне дістали Господа люди, що так затверділо серце його.

- Вчителю, якщо згрішили люди, то навіщо знищувати всіх тварин? В чому вина звірів, птахів? Та й люди ж, напевне, не всі однаково грішні.
- О, ось тут ти зачепив питання в якому ми, фарисеї, розходимося з садукеями.
Питання про колективну чи індивідуальну відповідальність перед Господом.
- Судячи з історії про потоп відповідальність навіть не колективна, а загальна.
- Напевне раніше так і було.
Пізніше відповідальність стала колективною - Господь карав чи брав під свій захист народи.
А ще пізніше, через Пророків, мова зайшла вже про індивідуальну відповідальність.

- Щось не видно, щоб грішники отримували якусь кару від Господа, часто вони живуть краще за праведників.
- А тут ми приходимо до другої нашої розбіжності з садукеями.
Так, справедливості в цьому житті ми не бачимо. Але чи означає це, що зло так і залишиться непокараним, а добро не отримає нагороду?
Невже Господь толерує таку несправедливість?
І тут ми приходимо до ідеї воскресіння, Суду Господнього, покарання грішників і вічного життя в Раю чи пеклі.

- Цю ідею ви, фарисеї, придумали, чи це Господь так сказав?
- Це Господь сказав через Пророків.
- А чому Мойсею він цього не казав?
- Напевне в той час важлива була колективна відповідальність, щоб сформувати народ Господній, укріпити його в вірі в Господа.

- А звідки пророки знають волю Господа чи Богів?
- Напевне Господь якось звіщає їм свою волю.
- Як, являється їм у сні?
- Не обовязково. Он Мойсею явився в пустині у вигляді палаючого куща. Іншим теж якось звіщає.

- А звідки вони знають, що то Божа воля, а не їх вигадка?
- Видно є в них така впевненість в цьому, інакше б не ставали пророками.

- Тобто вони самі вірять, що вони пророки.
А звідки іншим людям знати, що це справжній пророк від Бога, а не самозванець з своїми думками?
Пророки дива творять? Чи по тому, що їхні пророцтва збуваються?
- Не просто це все. Звичайно, люди схильні вірити тим, хто робить дива і чиї пророцтва збуваються.
Але не тільки пророки Господа можуть творити дива і давати правдиві пророцтва.
Коли Мойсей, щоб вразити фараона, кинув на землю свою палицю і та в вужа перетворилась, жреці фараона теж так зробили.
Та й Господь попереджає, щоб люди не велись на дива і пророцтва фальшивих пророків, бо це він може так їхню віру випробовує.

- Залишилось тільки якось дізнатись який же пророк справжній, а який фальшивий...
Знов все на вірі тримається.
- Той, що від Господа - справжній, а інші - фальшиві.

- А чому ж тоді садукеї не вірять в воскресіння, Суд Господній, вічне життя?
- Це пророцтво неможливо провірити, воно ще не збулось.
- Хіба вірять тільки тому, що можливо провірити? Ви ж вірите в це без доказів.

- Бо ми віримо в справедливість Господа.
- Ага, після винищення всіх Потопом, після бажання кривавих жертв.
А садукеї не вірять в справедливість?
- Можливо вони її не так розуміють.
Знаєш, мені теж не подобаються всі ці жертвоприношення, цілопалення. 
Я не думаю, що Господу потрібні чи приємні ці вбивства тварин. Йому потрібне від людини зовсім інше.
Але садукеї мають з цього свою вигоду. Вони в основному священниками при Храмі.

- От я й теж думаю, що Богу потрібно щось інше, а от що - не знаю, не можу зрозуміти.
- Звернися до Господа з молитвою, прислухайся до свого серця, до своєї совісті, може й отримаєш відповідь.
- Та я звертався. А що мені підкаже серце чи совість? Я ж від Бога хочу відповіді.
- Він може дати її через почуття твого серця, через голос твоєї совісті.
Відповісти
#90
Хоч я і не прихильник теорії, що Елохім і Адонаі - це різні категорії, я в захваті від Вашого, пане Анатолю, справжнього богословського аналізу Євангелій. Ви дуже обдарована людина, і видно, що Вас глибоко хвилюють проблеми, які виникають у вдумливих людей, коли вони читають Святе Письмо.

І Ви подаєте Ваш аналіз у такий цікавій, оригінальній формі. Ваші описи і діалоги одразу вмикають асоціацію з Україною, зокрема з українським селом 1930-х років.

Треба опублікувати Ваш твір. Я подумаю, де це можна зробити (маю знайомих у київському богословському видавництві "Дух і Літера"). Не кидайте Вашої роботи, і не забувайте компілювати ці уривки в один великий зіп-файл. Цей сайт - не бібліотека, тому Ваша праця запросто може тут пропасти, а от вордівський зіп-файл не пропаде.
Відповісти
#91
(28-06-2017, 16:18 )gvp писав(ла): Хоч я і не прихильник теорії, що Елохім і Адонаі - це різні категорії, я в захваті від Вашого, пане Анатолю, справжнього богословського аналізу Євангелій. Ви дуже обдарована людина, і видно, що Вас глибоко хвилюють проблеми, які виникають у вдумливих людей, коли вони читають Святе Письмо.

І Ви подаєте Ваш аналіз у такий цікавій, оригінальній формі. Ваші описи і діалоги одразу вмикають асоціацію з Україною, зокрема з українським селом 1930-х років.

Треба опублікувати Ваш твір. Я подумаю, де це можна зробити (маю знайомих у київському богословському видавництві "Дух і Літера"). Не кидайте Вашої роботи, і не забувайте компілювати ці уривки в один великий зіп-файл. Цей сайт - не бібліотека, тому Ваша праця запросто може тут пропасти, а от вордівський зіп-файл не пропаде.

Думаю ніяких богословів цей опус не зацікавить. Неканонічно.
А в один файл зберу коли (якщо) закінчу.
Ще раз дякую. Якби не Ви то вже, певне б, закинув це писати, а так ще трохи є ентузіазму.
Відповісти
#92
- Вчителю, а які ще чудеса бувають крім того, що палиця в вужа перетворюється чи кущ сам загоряється?
- Багато різних може бути. Пророк Ілля був великим чудотворцем.
- А чудеса і люди можуть робити?
- З Божою допомогою.
- А без Божої допомоги можуть?
- То будуть не чудеса, а фокуси.

- А як відрізнити чудеса від фокусів.
- Виглядають вони однаково. Але фокуси - це обман зору, ілюзія. Фокуси готуються, робиться спеціальне обладнання, тренується швидкість рухів.

- А які чудеса робив Ілля?
- Просив Господа дощу не давати, щоб голод був.
- Навіщо?
- Щоб повернути народ ізраїський до Господа.

- А куди народ відвернувся, до іншого бога?
- В той час дружиною ізраїльського царя була фінікійка і вона покровительствувала пророкам Ваала і Астарти.
- А хто такі Ваал і Астарта?
- Древні боги народів, що жили на цій території. Ваал - бог неба, а Астарта - його дружина, богиня мати.
- А звідки вони взялись?
- Вони древні боги. Ще в Шумерів були, правда під іншими іменами, ще до виходу Абрама з шумерського краю в Палестину.

- А які ще чудеса Ілля робив?
- Він довів народу, що справжнім Богом є Господь, а не Ваал і власноруч зарізав 450 ваалових пророків.

- А як він це довів?
- Викликав пророків Ваала на змагання. Щоб ті зробили жертовник для Ваала, а Ілля для Господа. 
І закликали своїх богів підпалити дрова жертовників.
Пророки Ваала скільки не закликали, вогонь на їх жертовник не зійшов.
А Ілля наказав на свій кілька відер води вилити, вогонь спалахнув і згоріли не тільки дрова і жертовний бичок, а й камені, з яких Ілля  жертовника зробив і на які дрова поклав.

- А то було чудо, чи фокус?
- Напевне чудо, якщо вогонь зайнявся після поливання дров водою, і навіть камені пожер.
- А хіба камені горять?
- Може то вогонь якийсь особливий, небесний був.
- А може камені якісь особливі?
- Що ти маєш на увазі?
- Може то було не чудо, а фокус, підготовлений Іллею?
- Яка різниця. Навіть  якщо й фокус, то що це міняє? Господь міг підказати Іллі як зробити такий фокус.
- Але ж Ілля і сам міг придумати.
- Так і Ваалові пророки могли придумати. Але ж придумав пророк Господа, чим і доказав перевагу Господа над Ваалом.
Головне - результат. Як кажуть римляни: "Переможців не судять".

- Тобто той пророк, хто зможе вбити інших пророків - є справжнім?
- Справжнім є той, хто від справжнього Бога.
- А звідки знати?
- По результату.
- А що є результатом?
- Якщо його дії приводять до добра, то такий є справжнім пророком справжнього Бога. А якщо до зла, - то фальшивим.
- А вбити 450 пророків інших богів - це добро?
- Взагалі-то вбивати людей - це погано. Але навернення до Господа і те, що цьому сприяє - це добро.
Тож Господь прямо каже, що пророків інших богів треба вбивати, їхні жертовники руйнувати, їхні священні ліси вирубувати.
Та й не тільки пророків, але й брата свого, чи сестру, чи сина, чи дочку треба вбити, якщо ті кажуть іншим богам служити.
Відповісти
#93
- Ну, що ви там в школі сьогодні вчили? - спитала Марія Єшуа.
Вона не особливо цікавилась шкільними справами Єшуа. Хлопчик вчився добре, вчитель його хвалив, казав, що той любить каверзні питання задавати, тож справжнім фарисеєм стане, коли виросте.
Але Марія часто розпитувала вчителя про навчання Єшуа. І щоб показати себе турботливою матірю, і їй приємно було чути про успіхи сина, і приємно спілкуватись з молодим освідченим вчителем.

- Як Господь явився Мойсею у вигляді палаючого куща і наказав вивести євреїв з Єгипту,- відповів Єшуа, бо йому хотілось поговорити на цю тему.
- Ой, це Господу більше робити нічого, як в вигляді куща являтись.
- Так ти не віриш в цю історію?
- Я думаю, що Мойсей і сам виношував такі плани, а палаючий кущ сприйняв як знак підтримки його плану.
- Так в палаючий кущ ти все-таки віриш?
- А що тут особливого? Є такі рослини, що можуть самозайматись.
- Які це? - Спитав Єшуа, намагаючись не виказувати свою зацікавленість. Розмова повертала на бажану тему.
- Ясинець, наприклад. Його ще неопалимою купиною називають за таку властивість.
- А чому він самозаймається?
- В перід цвітіння його квітки, листя і навіть стебла виділяють якісь летючі масла з сильним запахом. В жару ці масла можуть самозайматись.
- А ти бачила коли-небудь таку рослину?
- Чому ж не бачила. В мене вона і засушена є. І квітки, і листя, і корені.
- А навіщо вона тобі?
- Як лікарська рослина. І глисти гонити і від різних хвороб жіночих і чоловічих.
- А в наших краях вона є?
- Є, на схилах пагорба біля міста.
- А ти покажеш мені її?
- Думаєш і тобі Господь явиться таким чином і оголосить про твою місію?
- Та ні, просто цікаво,- знітившись сказав Єшуа.
- Але з нею обережно треба поводитись, бо можна отримати пухирі як від кропиви. Та й нюхати не треба, бо носа попекти може.
- Вогнем?
- Ні, їдкими випарами. 
- А ти бачила як вона горить?
- Ні, може тут не достатньо жарко, та й збираю я трави зранку чи ввечері.
- А коли вона цвіте?
- В середині літа. Чуть раніше.


В вільний від школи час Єшуа вирішив прогулятись по схилах пагорбів біля Назарету. Може вдасться побачити палаючий кущ.
Він пішов по стежці, що петляла серед чагарників. Раптом побачене примусило його зупинитись.
На стежці відбувалась якась драма.

Великий вуж, наполовину висунувшись з нори, що була біля стежки, нерухомо дивився на велику жабу.
Найбільше вразила Єшуа поведінка жаби. 
Жаба повільно повзла до вужа. Вона впиралась, кричала, але ніби якась сила тягнула її назустріч погибелі.

Єшуа підняв з землі гілочку, щоб прогнати вужа чи жабу. Вуж сховався в нірку, але, схоже, недалеко, бо жаба продовжувала повільно повзти туди.
"Треба жабу злякати і вона втече", подумав хлопчик. Він легенька вдарив жабу гілочкою. Та ніяк не реагувала і повзла до нірки.

"Напевне він її поглядом зачаровує" - подумав Єшуа,  "треба її розвернути, щоб вона не дивилась на вужа, і тоді чари припиняться".
Він гілочкою розвернув жабу в протилежний бік. Але та не втекла, а знов повернулась в напрямку нірки з вужем.
Єшуа кілька разів розвертав жабу, відштовхував її, навіть перевертав, але та не тікала, а продовжувала, опираючись, повзти до вужа.
"Треба буде вчителя розпитати, що це за чари такі", подумав Єшуа і пішов далі.

Але думка про палаючий кущ відійшла вже на другий план, його зараз більше цікавила драма на стежці. Тож через деякий час Єшуа повернув назад.
Ситуація з жабою змінилась. Схоже вуж її схопив і тягнув в нору, але вона була надто велика і не влазила туди.
Єшуа спробував гілочкою відштовхнути жабу від нори, але її щось там тримало за задню лапу.
Знайшовши товстішу гілку, йому з трудом вдалось відпихнути жабу. Задня лапа жаби була мокра і помята. Жаба вже до нори не лізла, але і не тікала. 
Єшуа відштовхнув жабу подалі і пішов додому.

Матір історія з вужем і жабою не здивувала. Вона сказала, що й деякі люди можуть так зачаровувати інших людей.
В школі Єшуа спитав учителя чим вуж так зачаровує жабу.
Вчитель відповів, що один чоловік, що цікавиться життям змій, розказав колись йому, що ніяких чар там нема. 
Що жабу приваблюють швидкі рухи язика вужа, які жаба сприймає за комах, на яких вона полює.
Єшуа таке пояснення не задовольнило, поведінка жаби була зовсім не схожа на поведінку мисливця на комах. 
Він вирішив сам дослідити цей феномен.
Відповісти
#94
Одного разу Єшуа пішов провідати батька, що працював на будівництві.
При підході до будівлі його увагу привернув стовп пари, що йшов з деревяного ящика.
В ящику були камінці. Помічник каменщика поливав їх водою. 
Камінці сильно розігрівались, шипіли, бо вода з них випаровувалась, і розпадались на білу пилюку.
- Що це за камінці? - Спитав Єшуа в робітника.
- Вапно. Палене вапно.
- А де такі є, де їх беруть?
- Це звичайний вапняк, його випалюють в печі і таким він стає.
- Просто камінець в піч покласти і таким він стане?
- Ні, випалюють в спеціальних печах. Щоб таким став його сильно треба нагріти, як при обпалюванні горщиків.
- А навіщо на них воду лити?
- Щоб одержати гашене вапно, яке змішують з піском і скріплюють камені в стіні.
Тільки ти відійди подалі, бо бризками ще очі випалить.

"Ось вона, підказка", подумав Єшуа. 
"Так це не вогонь пожер камені в жертовнику Іллі, а вода. І вода потрібна була не для того, щоб утруднити розпалювання дров, а щоб запалити їх".

Біля будинку, під навісом в великому ящику таких камінців було багато.
Єшуа взяв собі кілька невеличких і, забувши чого сюди приходив, пішов додому.

Вдома він взяв один з принесених камінців, поклав на нього трошки хмизу і полив водою.
Камінець шипів, піднімалась пара, але вогонь не загорався.
"Чогось тут не вистачає", зрозумів хлопчик, "але чого?"

- Як там батько? - Спитала Марія.
Єшуа тільки тепер згадав, що він ходив на будівництво провідати Йосипа.
- Я його не бачив,- чесно признався Єшуа.
- Його там нема? - с підозрою в голосі спитала Марія.
- Та ні, я просто задумався і забув до нього зайти.
- Про що ж це ти так задумався? Чи не про кущ, який загоряється, щоб про місію нагадати? - З іронією спитала Марія.
Єшуа не відповів, бо в словах Марії він побачив другу підказку.
Він пішов з дому, щоб спокійно обдумати все.
- На обід не запізнись, мислителю,- гукнула Марія йому вслід.

План фокусу почав вимальовуватись. 
Вапняний камінь недостатньо гарячий, щоб підпалити дрова, але більш ніж достатньо, щоб загорілись летючі масла з ясенця.
Треба в поліні дров зробити пустоту і напхати туди листя і квіток ясенця. Покласти таке поліно серед каменів паленого вапна, при попаданні води камені розігріються, нагріють поліно з листям і летючі масла, що виходитимуть з листя попадуть на гарячі камені і спалахнуть.

Все ніби правильно, але щось підказувало Єшуа, що тієї невечкої кількості масел, що виділиться з листя буде недостатньо, щоб підпалити мокрі дрова.
От якби всю пустоту в поліні заповнити маслом і заліпити воском чи смолою, щоб не виливалось поки смола не розтане...

Але як виділити з рослини те масло? 
Єшуа зрозумів, що без допомоги Марії йому не обійтись, але йому не хотілось посвячувати її в свій план.

- А як роблять різні пахучі речовини, якими жінки користуються? - спитав Єшуа в Марії.
- Різні є, в основному з рослин добувають.
- А як їх добувають з рослин?
- Жирами, маслами.
- Як це?
- Думаю так же як я мазі роблю. Розтовчують чи розтирають в маслі листя, корені чи плоди рослини, настоюють деякий час, і ті речовини, які розчиняються в жирах переходять в масло.
- А яке масло беруть? 
- Всяке підходить. І маслинова олія і льняна і жир. Можна й скипидаром живичним розчиняти, але це більше для технічних цілей, для лаків, фарб, то батька питай.

- А як тоді відділити від масла те, що з рослини перейшло.
- Напевне перегонкою, як відділяють скипидар від соснової смоли.
Але то не просто. Для цього спеціальний посуд потрібен. Я цього не роблю. І так годиться.

- А якщо тоді нагріти те масло, то з нього будуть виходити ті летючі пахучі масла?
- Повинні.
- Ясно,- сказав Єшуа. 

Тепер йому справді було все ясно. І дійсно, не потрібно мати лише летючі легкозаймисті масла. Хай навіть в олії їх буде небагато, лише щоб запалити олію чи скипидар, що витече з поліна на гарячі камені. А вже олія запалить  і сирі дрова. 

Він навіть зрозумів для чого Ілля рівчак викопав навколо жертовника - щоб зайва вода стікала.
"Ну й хитрющий був той Ілля", дивувався Єшуа, "до такого додуматись, і ще в ті давні часи. І не просто додуматись, а організувати таку грандіозну виставу і використати з таким ефектом... Я б так не зміг."
Відповісти
#95
- Вчителю, а Бог може вмерти? - Спитав якось Єшуа.
- Напевне що ні. Господь вічний, не має ні початку, ні кінця.
- Навіть якщо сам захоче вмерти то не зможе? Не зможе вбити себе?
- Ну що за дурниці ти питаєш.
- Але ж людина може себе вбити, значить в дечому вона могутніша за Бога.

- Ти хочеш протиставити одну якість Господа іншій? В даному разі його безсмертність і всемогутність? - Здогадався вчитель, - так цього не варто робити.
- Чому?
- Бо отримаємо парадокс.
- Що таке парадокс?
- Протиріччя.
- А хіба парадокс не спростовує безмежних якостей Бога?
- Не обовязково. Знаєш парадокс бородобрия?
- Ні.

- Бородобрий сказав, що бритиме тих, хто сам не бриється.
- А яке ж тут протиріччя?
- Себе він повинен брити, чи ні?
- Якщо він не бриється, то повинен, а якщо бриється - то ні... Дійсно протиріччя, звідки ж воно взялось?
- Від застосовання його принципу до самого себе.

- Що ж це виходить? - задумливо сказав Єшуа, - що ми не завжди можемо довіряти нашому розуму...
- Парадокси в наших судженнях рідко бувають. Значно частіше люди страждають нелогічністю своїх суджень.
- Що таке нелогічність?
- Коли робляться висновки, які насправді не випливають з вихідних даних.

- Вчителю, от ти сказав, що колись Бог воскресить всіх людей для Суду і вічного життя. А коли це станеться?
- В кінці цього світу.
- А коли це буде?
- Цього ніхто з людей не знає.

- А може Суд відбувається зразу після смерті людини? Вилетіла душа з тіла - і зразу на Суд.
Або вирок є ще й до смерті. Богу ж відомо все про людину, навіть наперед.

- Ти ще скажи, що вирок є ще до народження людини, бо Господу наперед все відомо.
- Але ж якщо Богу справді наперед все відомо, то і всі вчинки людини і вирок їй відомий ще до її народження.

- Може й відомо. Але ми вважаємо, що людина має свободу волі, свободу вибору і від її вчинків залежатиме її майбутнє.
- А хіба нема протиріччя між свободою вибору і визначеністю наперед?
- Може й є. А може визначеність наперед і відомість Господу наперед - це не одне й те ж.

- А в Бога є свобода волі, свобода вибору?
- В кого ж тоді є як не в Господа.
- Але ж якщо він знає все наперед, то в нього не може бути ніякої свободи вибору.
- Чому це?
- Він не може нічого змінити, бо тоді буде не так як він знає, що буде.

- Може він знає, що буде в будь-якому з варіантів і має свободу вибирати з цих варіантів.
- Е ні, він же повинен наперед знати які варіанти він обере. Тож ніякої свободи вибору в нього нема.
Всезнайство Бога не сумісне з його свободою вибору.

- Що ж по-твоєму виходить, що свобода є наслідком незнання? Може про себе він не знає, які варіанти обере.
Та й знов ти протиставляєш якості Господа, чого, як ми вже знаємо, не варто робити.

- Вчителю, а що буде після воскресіння і Суду?
- Вічне життя одних в раю, інших в пеклі. Вічне блаженство одних і вічні муки інших.

- А хіба справедливим є такий контраст? Адже нема абсолютно грішних і повністю праведних.
Напевне більшість людей в якісь мірі є грішниками, в якісь праведниками, різниця в цьому житті між ними дуже невелика.
А в Суду лише два варіанти - або блаженство, або муки. Та ще й вічні.

- З точки зору справедливості це напевне не справедливо.
Але з точки зору стимулу покращувати себе, покаятись за свої гріхи - це є сильним стимулом і для грішників і для праведників.
- Тож може бути, що людина прожила все життя в основному праведно і попала в пекло, бо не бачила за що їй каятись і куди покращуватись, а розбійник і вбивця попаде в рай бо розкаявся в своїх злочинах?

- Саме так і говорить Господь через пророків, бо це всім дає надію і є стимулом виправлятись і покращуватись.
А як воно буде насправді ми не знаємо. Господь же не лише справедливий, а й милосердний.
Може там єі великий діапазон нагород і покарань, та й покарання муками може не вічне, а лише на певний час, різний для різних грішників.
Або його й зовсім нема. Ми цього не знаємо. Ми знаємо лише, що Господь дає нам надію і стимул покращуватись.

- Вчителю, з пеклом все ясно, різних мук багато можна придумати.
А от цікаво про рай. Як там люди будуть жити, чим займатись, які в них радості будуть?
- В раю люди будуть в стані вічного блаженства.
- А від чого блаженство?
- Від того, що вони з люблячим їх батьком Господом, вдома, в оточенні любові і самі є люблячими дітьми.
- Для дітей це, напевне, важливо. Але хіба дорослих це задовольнить? Не набридне їм таке блаженство? 
Чи не захочеться їм чогось іншого, якихось подвигів, відкриттів, авантюр, романтики, чогось незвичного, парадоксального, контрастного, небезпек, труднощів, боротьби, радості перемог і гіркоти невдач, надій і розчарувань, ентузіазму, відчаю, відчуття сили і втоми, бурі  почуттів, що окриляють, піднімають в небо і кидають у прірву, нависті, ревності, обіди?

- Всі люди лишаються в дечому дітьми і хочуть любові, уваги, турботи, безпеки, впевненості.
Але ми не знаємо як там насправді. Може Господь приготував для різних людей що кому до душі. 
Може є там місце і для подвигів, романтики, авантюр, з можливістю повернутись в тиху гавань, додому, до люблячих батьків.
Відповісти
#96
(01-07-2017, 10:40 )Анатoль писав(ла): - Всі люди лишаються в дечому дітьми і хочуть любові, уваги, турботи, безпеки, впевненості.
Але ми не знаємо як там насправді. Може Господь приготував для різних людей що кому до душі. 
Може є там місце і для подвигів, романтики, авантюр, з можливістю повернутись в тиху гавань, додому, до люблячих батьків.

У Св. Письмі є натяки на те, що ні пекельні муки, ні райське блаженство не будуть однаковими для всіх людей з кожної з цих двох категорій.

А для мене особисто зустріч з Христом в Його Царстві після мого воскресіння асоціюється саме з поверненням додому у тиху гавань. Я останнім часом став так яскраво "бачити" в моїх думках і снах своє дитинство, найсвітліші, найприємніші епізоди. Наприклад, коли ми з татом влітку на Кароліно-Бугазі сідали в гумового човника і пливли дністровським лиманом ловити бичків. Мені тоді було 5 років, але здається, що це було вчора або навіть сьогодні, якісь години тому. Причому себе маленьким я не бачу; я в цих мареннях позбавлений віку, я просто знаю, що це я. А деталі такі яскраві: величезне блакитне небо, сонце, запах води (не зовсім прісної і не зовсім морської, дуже теплої), плюскіт хвильок у дно і стінки човника...

Були дуже поважні богослови, наприклад св. Григорій Нисський, які вірили, що спасуться кінець-кінцем ВСІ, навіть диявол. Всі потраплять до якоїсь своєї "гавані," або, може, до якихось своїх цікавих пригод. Smile
Відповісти
#97
- Вчителю, а може і взагалі нема ніякого раю і ніякого пекла, ніякого Суду і ніякого вічного життя.
- Чому ти так кажеш?
- А навіщо це Богу?
- Господь любить свої творіння, хоче добра для них.
- Може достатньо і віри в воскресіння, Суд, вічне життя, щоб покращити життя людей, зробити їх добрішими.
- Не став би Господь обманювати, обіцяти те, чого нема.
- Так це ж лише деякі пророки про таке говорять. І деякі люди їм вірять, бо не хочеться вмирати назавжди. А деякі не вірять.
 
- А тобі хіба не хочеться вічного життя?
- Мені не хочеться, звичайно ж, зовсім вмерти. Та й батьків своїх небесних охота побачити.

- А чому ти кажеш батьків, а не Господа?
- Людей же Боги зробили подібними до себе, як чоловіка і жінку. Значить є не тільки небесний батько, а й мати.
- Знов ти про своє. Вчепився в одне місце. А вся ж решта Писання про Господа, нема там ні про яку матір небесну.

- Решта про Господа, а перша сторінка про Богів, подібних до людей. Та й ще місцями згадується про синів Божих, теж подібних до людей.
- Ти цими думками не захоплюйся, бо в єресь якусь зайдеш. Або ще Ваала і Астарту вважатимеш своїми батьками небесними.

- До речі про Ваала, а чому тоді було так багато пророків? І Ваала і Астарти і Господа. 
Там згадується і про 400 пророків Астарти і про 100 пророків Господа, яких управитель царя сховав від переслідувань.
Я тільки не зрозумів, пророків Астарти Ілля теж вбив, чи тільки пророків Ваала?
- Напевне тоді пророками називали всяких служителів культу.

- А чим  пророк відрізняється від служителя культу?
- Напевне тим, що пророк несе нове слово від Господа, а священник слідкує за тим, щоб попереднє виконувалось.

- А є тепер пророки, щоб нове слове несли?
- Може й є, але попробуй розберись чи то пророк чи єретик, відступник.
- Так як з воскресінням? А як же відрізнити, що то нове слово від Бога, а не єресь?
- Врешті-решт якщо переможе, значить від Господа, а ні - то єресь.

- Як і у владі, переміг - новий цар, програв - просто заколотник. Тож можна сказати, що всяка влада від Бога?
- В період становлення нової влади напевне можна так казати. Бо якщо вдалось перемогти стару владу, то напевне була підтримка Господа.
Але це не значить, що Господь вічно підтримуватиме дану владу.

- Так і влада Риму над Ізраїлем від Бога? Від їхнього Юпітера, чи від нашого Господа?
- Тільки Господь є справжнім Богом.
- Чому ж Господь допустив владу римлян над його народом?
- Як покарання за гріхи.
- А хіба римляни в очах Господа менш грішні? Вони ж зовсім Господу не служать.
- Вони лише інструмент покарання, як моровиця чи посуха.

- Вчителю, а яким буде вічне життя, як безтілесних душ, чи будуть і тіла?
- Воскреснуть і тіла.
- А тіла будуть у всіх однакові, чи різні?
- Надіюсь, що кожен у своєму тілі воскресне.
- Тобі то можна на таке надіятись, а чи захочуть у своїх тілах вічно жити горбаті, кривоногі, некрасиві?
- Може їм буде дано право вибрати собі тіло яке захочуть.
- А старі зможуть вибрати собі своє молоде тіло чи якесь краще?
- А чому б і ні.

- І діти зможуть собі доросле тіло вибрати?
- А ти хотів би собі доросле тіло?
- Я і в своєму не проти бути, але попробувати як воно в інших тілах теж цікаво.
- Може й можна буде міняти свої тіла як одежу.

- Це добре. А от як з розумом, з памяттю, з характером? В кожного свій залишиться?
- А ти б хотів, щоб твоя память пропала, щоб ти не памятав, що з тобою було, а памятав про чиєсь інше життя?
- А звідки б тоді я знав, що це я, а не той інший?
- Отож. Кожен хоче залишатись собою.
- Але ж є люди безумні, та й в старих людей часто ні памяті вже майже нема ні розуму, ні інтересу якогось, навіть до життя.
Хіба вони захочуть такими вічно бути? А якщо й захочуть, бо не памятатимуть вже якими були, то хіба правильно такими їх у вічне життя лишати, а не такими, як були вони в молодості?
- А залишиш такими як в молодості, а раптом у них у зрілому віці були такі події які для них цінні, які змінили їхнє життя...

- А багато і немовлятами вмирають. Якими вони воскреснуть для вічного життя?
- З немовлятами може якраз і простіше. Воскресити їх і хай ростуть під опікою ангелів.
- До яких пір хай ростуть? До старості? А судити їх коли?
- Навіщо їх судити?
- А раптом виростуть розбійниками, безбожниками, єретиками.
- В раю, під опікою ангелів?
- А хіба в багатих і добрих батьків не буває дітей, за якими пекло плаче?

- Та бувають. А як би ти організував вічне життя якби був Господом?
- Але ж я не Господь.
- А якби він доручив тобі це зробити?
- Не знаю. Важко бути Богом.
Відповісти
#98
(02-07-2017, 08:08 )Анатoль писав(ла): - Вчителю, а яким буде вічне життя, як безтілесних душ, чи будуть і тіла?
- Воскреснуть і тіла.
- А тіла будуть у всіх однакові, чи різні?
- Надіюсь, що кожен у своєму тілі воскресне.
- Тобі то можна на таке надіятись, а чи захочуть у своїх тілах вічно жити горбаті, кривоногі, некрасиві?

Дуже цікаве питання. Пам"ятаю дискусії на цю тему на сайті Orthodoxchristianity.net. Я тоді вперше почув ідею, що так, горбаті, безрукі, безногі тощо дійсно воскреснуть у СВОЇХ тілах, зі своїми ознаками (навіть і з такими ознаками, як каліцтво того чи іншого виду).

Справа в тому, що ми всі дивимося на людей, маючи в голові певні стереотипи, штампи: ось це гарне, а оте - негарне. У Купріна є на цю тему оповідання-казка: одна принцеса ще маленькою подорожувала на кораблі, і той корабель розбився, а вона потрапила до нікому не відомого острова. Там вона росла у повній самотності. Тільки коли вона стала дівчиною, вона випадково побачила інших острів"ян, і запитала у своєї старої няньки: чого ж ви мене тримали окремо від цих людей? Нянька сказала, "нам було тебе дуже шкода. Адже ти така негарна! Ти маєш великі блакитні очі, злегка кучеряве світло-русяве волосся, тонку талію, довгі ноги... Це так огидно! У нас тут є красуні з очицями-щілинками, коротеньким жорстким і масним волоссям, товстими широчезними таліями, короткими ногами у формі коромисла. Ми так боялися, що ти, коли їх побачиш, будеш гірко плакати і проклинати своє життя..."

Так і ми дивимося на "калік." Вони є порушенням НАШИХ теперешніх, тутешніх стереотипів "краси." У Божому Царстві всі ці стандарти, стереотипи, штампи полетять догори дригом. Там, щоби вважатися прекрасною, людині треба буде просто бути собою. Адже ми всі насправді прекрасні. Бог не творить нічого не-прекрасного (Буття 1:31). Ми всі прекрасні, і будемо завжди прекрасними і з"єднаними з Богом-Любов"ю.
Відповісти
#99
(02-07-2017, 16:53 )gvp писав(ла):  Бог не творить нічого не-прекрасного (Буття 1:31). 

То Єлогім творив все добре.

А Господь Ягве переробив все по-іншому.
Він прокляв землю, встановив ворожнечу, сказав людям, що тепер ви знатимете не тільки добро, а й зло.
Посилав людям різні хвороби, каліцтва, голод.
Тож вважати, що після цього все прекрасно нема жодних підстав.
Відповісти
(02-07-2017, 17:57 )Анатoль писав(ла):
(02-07-2017, 16:53 )gvp писав(ла):  Бог не творить нічого не-прекрасного (Буття 1:31). 

То Єлогім творив все добре.

А Господь Ягве переробив все по-іншому.
Він прокляв землю, встановив ворожнечу, сказав людям, що тепер ви знатимете не тільки добро, а й зло.
Посилав людям різні хвороби, каліцтва, голод.
Тож вважати, що після цього все прекрасно нема жодних підстав.

Колись старі отці казали про це так. Уявіть собі прекрасну картину. Написана так, що дух перехоплює, така краса. Ця картина - це ми, рід людський. А тепер уявіть, що ця картина висить або лежить в якійсь кімнаті, і ніхто ніколи не витирає з неї пил. Цей пил - це наші гріхи. Проходить рік, два три. Хтось заходить у кімнати, бачить полотно, вкрите товстим шаром пилу, чхає, і каже: "яка гидота." А насправді якби хтось взявся витирати той пил хоча б раз на 2-3 дні, картина залишалася б прекрасною ще багато-багато років.
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Запитання до пана Анатоля gvp 62 1952 24-10-2017, 22:07
Ост. повідомлення: Анатoль
  НАГІРНА проповідь ІСУСА stryjko_bojko 0 323 12-02-2017, 19:04
Ост. повідомлення: stryjko_bojko
  Відновили домовину де думають положили тіло Ісуса Христа hrushka 0 180 07-11-2016, 01:16
Ост. повідомлення: hrushka

Перейти до форуму: