Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Дитинство Ісуса (Євангеліє від Анатоля)
(02-07-2017, 23:01 )gvp писав(ла): Колись старі отці казали про це так. Уявіть собі прекрасну картину. Написана так, що дух перехоплює, така краса. Ця картина - це ми, рід людський. А тепер уявіть, що ця картина висить або лежить в якійсь кімнаті, і ніхто ніколи не витирає з неї пил. Цей пил - це наші гріхи. Проходить рік, два три. Хтось заходить у кімнати, бачить полотно, вкрите товстим шаром пилу, чхає, і каже: "яка гидота." А насправді якби хтось взявся витирати той пил хоча б раз на 2-3 дні, картина залишалася б прекрасною ще багато-багато років.

Не можна все зводити до гріхів.
Якщо людина народилась сліпою, чи глухою, чи без рук, без ніг, чи з іншими дефектами тіла, чи з дефектами психічними, розумовими.
Чи не народилась, а каліцтва стались внаслідок хвороб чи травм.

Нема в каліцтві ніякої красоти. І ніхто не хоче бути сліпим, глухим, без рук чи ніг.
Люди хочуть бути здоровими і красивими. 
І молодими. Старість - різновид каліцтва.

Тож вибирати собі тіло по смаку, міняти його за бажанням, як одежу - необхідний райський сервіс.
От з розумом, памяттю, характером - тут складніше.
Відповісти
- Та й не доручить мені Бог нічого,- з сумом сказав Єшуа.
- Чому ти так говориш?
- Бо не каже він мені нічого. Зовсім нічого.

- Ти ще малий. Кому в десять років Господь щось доручав?
- Хоча б натякнув в чому моя місія, для чого я прийшов на землю. Щоб я готувався.
- Звертайся до нього і одержиш відповідь.
Адже сказано: "Стукайте - і відчинять вам. Просіть - і буде вам дано".
- Стукав, просив - жодної відповіді.

- Значить для тебе в Господа окрема дорога.
- Яка?
- "Шукайте - і знайдете". Ти сам повинен знайти свій шлях.
А то ти хочеш легкого - щоб хтось тобі вказав правильну дорогу.
Сам знайди, а потім і іншим вкажеш.

- Звідки ж я знатиму, що вона правильна?
- За результатом. Якщо веде до добра - значить правильна.
- А звідки я знатиму, що ця дорога угодна Богу?
- А що для тебе важливіше, щоб вона вела до добра, чи була угодна Господу?
- А це не одне й те ж?
- Якщо Господь тобі нічого не каже, то в тебе лишається єдиний критерій.

- Хіба завжди можна знати, що є добом, а що злом? І чого цей шлях принесе більше, добра чи зла?
- Певне що ні. Не даром же кажуть, що добрими намірами дорога в пекло вистелена.
- Так я ніколи не зможу бути впевненим в правильності вибраної дороги?
- А якщо й зможеш, хіба впевненість в своїй правоті є гарантією правильного вибору?

- Все це якось... ненадійно. Невже і пророкам Бог нічого насправді не говорить, а все це лише їхні знахідки, вигадки?
- Скажу тобі єретичну думку. Мені здається, що саме таким чином Господь і діє у всьому.
- Яким? Люди самі придумують і вибирають різні шляхи, а Бог лише допомагає комусь з них, щоб цей шлях переміг, утвердився?
- Це не дуже єретично. Думаю, що навіть і не допомагає.

- Але ж тоді можуть перемагати і несправжні пророки, і не кращі царі, і хибні шляхи, і зло.
- Можуть. А хіба ми цього не спостерігаємо в житті?

- Вчителю, але якщо це так, то чи стає людство кращим, досконалішим, чи наближається воно до Бога?
- Дехто вважає, що навпаки, деградує, віддаляється, що перші люди були кращими.
- А ти як вважаєш?
- Я вважаю, що в цілому все ж прогресує.
- Чому?

- Хибні дороги врешті-решт приводять до гіршого результату ніж правильні, і ті, хто йдуть такими дорогами зазнають невдачі, поразки.
Відбувається відбір правильних доріг за результатом, до якого вони приводять.
- І для цього потрібно, щоб було багато різних пророків, доріг, царств, богів...
- Так. Інакше достатньо було б одного царства, одного Бога, одного пророка, який би звіщав його волю і вказував правильну дорогу.

- І чому Бог так не зробив? Хіба це не краще було б?
- Краще для кого?
- Для людей.
- Чим краще?
- Тим що вони б не блукали неправильними шляхами, і завжди б знали істину, не було б зла, обману, насильства.
- Але все це була б не їхня заслуга, а Господа, а люди були б завжди лише малими дітьми, повністю залежними від Господа, чи навіть безвольними  ляльками, іграшками. 
А вибираючи самі свої дороги, вони хоч і набивають шишки, але ж і вчаться на цьому і ростуть, стають самостійними.
Який же батько хотітиме, щоб його діти завжди залишались малими, залежними, нікчемними, не здатними до самостійного життя?

- Да-а, вчителю, ти й справді єретичні думки говориш, бо все Писання про те, як Господь весь час вказує своєму народу як треба жити, закони дає, заповіді.
Хоча протиріччя не буде, якщо прийняти, що це лише один з богів, для одного народу вказує дорогу, а інші народи йдуть іншими дорогами і час покаже, яка з доріг краща.
- Або що Писання - це лише уявлення людей про Господа, про його вимоги до людей.

- Вчителю, а давно ти прийшов до таких єретичних думок?
- Насправді вони в мене ще більш єретичні. Я думаю, що Господь не втручається в життя людей. А лише спостерігає.
- А навіщо йому спостерігати, якщо він знає все наперед?

- Думаю, він не знає майбутнього.
- З чого ти так вирішив?
- Навіщо б він творив світ, про який знає все наперед? В цьому нема жодного сенсу.
Якщо вже творити світ, то такий, що міняється, в якому закладені елементи принципової непередбачуваності, який може й Господа весь час дивувати і інтригувати, бути цікавим своєю непередбачуваністю.
- Точно, я б теж такого світу не творив би, про який все наперед відомо.

Вчителю, а як ти дійшов до таких думок? Ти їх комусь висловлював? І як їх сприймали?
- Я теж колись був таким як ти. І теж вважав, що маю якусь важливу місію. І вчився в різних духовних школах і подавав надії...
Але життя обрізало крила.
- А що сталось?
- Нікому не потрібні такі думки.

- Кому не потрібні, священникам чи людям?
- Ні першим, ні другим.


- Вчителю, а що означає твоє імя?
- Ан? Бог був такий в древніх шумерів. Бог неба.

- А хто така Ая?
- А звідки ти чув про неї?
- Батьки щось говорили.
- Була в шумерів така богиня.
- Богиня чого?
- Спочатку ніби богиня підземних вод. А потім богиня мудрості, магії, навіть творець і управитель світу.
Але все це лише міфи.
Відповісти
(03-07-2017, 06:32 )Анатoль писав(ла):
(02-07-2017, 23:01 )gvp писав(ла): Колись старі отці казали про це так. Уявіть собі прекрасну картину. Написана так, що дух перехоплює, така краса. Ця картина - це ми, рід людський. А тепер уявіть, що ця картина висить або лежить в якійсь кімнаті, і ніхто ніколи не витирає з неї пил. Цей пил - це наші гріхи. Проходить рік, два три. Хтось заходить у кімнати, бачить полотно, вкрите товстим шаром пилу, чхає, і каже: "яка гидота." А насправді якби хтось взявся витирати той пил хоча б раз на 2-3 дні, картина залишалася б прекрасною ще багато-багато років.

Не можна все зводити до гріхів.
Якщо людина народилась сліпою, чи глухою, чи без рук, без ніг, чи з іншими дефектами тіла, чи з дефектами психічними, розумовими.
Чи не народилась, а каліцтва стались внаслідок хвороб чи травм.

Нема в каліцтві ніякої красоти. І ніхто не хоче бути сліпим, глухим, без рук чи ніг.
Люди хочуть бути здоровими і красивими. 
І молодими. Старість - різновид каліцтва.

Тож вибирати собі тіло по смаку, міняти його за бажанням, як одежу - необхідний райський сервіс.
От з розумом, памяттю, характером - тут складніше.

Очевидно, там будуть зовсім інші смаки і бажання.
Відповісти
(04-07-2017, 00:03 )gvp писав(ла):
(03-07-2017, 06:32 )Анатoль писав(ла):
(02-07-2017, 23:01 )gvp писав(ла): Колись старі отці казали про це так. Уявіть собі прекрасну картину. Написана так, що дух перехоплює, така краса. Ця картина - це ми, рід людський. А тепер уявіть, що ця картина висить або лежить в якійсь кімнаті, і ніхто ніколи не витирає з неї пил. Цей пил - це наші гріхи. Проходить рік, два три. Хтось заходить у кімнати, бачить полотно, вкрите товстим шаром пилу, чхає, і каже: "яка гидота." А насправді якби хтось взявся витирати той пил хоча б раз на 2-3 дні, картина залишалася б прекрасною ще багато-багато років.

Не можна все зводити до гріхів.
Якщо людина народилась сліпою, чи глухою, чи без рук, без ніг, чи з іншими дефектами тіла, чи з дефектами психічними, розумовими.
Чи не народилась, а каліцтва стались внаслідок хвороб чи травм.

Нема в каліцтві ніякої красоти. І ніхто не хоче бути сліпим, глухим, без рук чи ніг.
Люди хочуть бути здоровими і красивими. 
І молодими. Старість - різновид каліцтва.

Тож вибирати собі тіло по смаку, міняти його за бажанням, як одежу - необхідний райський сервіс.
От з розумом, памяттю, характером - тут складніше.

Очевидно, там будуть зовсім інші смаки і бажання.
Якщо будуть зовсім інші смаки і бажання, то це і люди будуть зовсім інші.
Тобто ні про яке оживлення, воскресіння мова вже не йде, а про перетворення, перероблення, переродження, переформування.

От в метелика зовсім інші смаки і бажання ніж в гусениці.
Хоч зроблений він з тої ж речовини, що й гусениця.
Але хіба це воскресіння гусениці?
Очевидно що ні. В нього й памяті про життя гусеницею нема, бо вона йому для нового життя не потрібна.

Який смисл наполягати на тому ж тілі, якщо буде інша свідомість, психіка (смаки бажання...)
Що для людини цінніше, своє, що визначає її індивідуальність, її я, тіло чи психіка?
Відповісти
- Вчителю, а як ти дійшов до таких єретичних думок?
- Спочатку я теж хотів від Господа дізнатись яку дорогу він для мене приготував, в чому його воля.
- І він нічого тобі не сказав.
- Нічого.
- А Святе Письмо, Мойсей, пророки, священники...
- Але то ж все від людей, а я хотів від Господа почути. Та й не тільки взагалі, а особисто для мене.

- І що ж ти вирішив?
- Що волю Господа треба шукати не в людей, не в людських книжках і розповідях, а в природі.
- Чому в природі?
- Бо природа точно не є творінням рук чи розуму людей.

- І що ж ти там побачив? Яку таку волю Бога?
- Слово воля тут може не зовсім підходить, краще казати про його метод, почерк, стиль.

- І в чому ж він?
- От дивись, більшість людей не доживає до старості.
- Бо грішать.
- Але більшість з них вмирає ще в ранньому дитинстві.
- Батьки грішили.
- От і я так думав, а тоді подивився на природу. 
Ось насіння клена порозносило вітром. Деяке попало на дорогу і було роздоптане людьми і худобою, деяке попало на камінь і ніколи не зійде, велика частина весною проросте, але скоро загине, бо в тіні інших дерев, і може лише якомусь повезе, що занесе його вітром на вільне місце, на хороший грунт де воно зможе рости.

І зовсім не факт, що це буде найкраща насінина з тих, що вродили. Та й може воно комусь на поле залетіло і його виполять як непотрібне там.
Чи візьми рибу. Скільки ікринок вона випускає і скільки з них виросте в дорослу рибу.
І знову ж, зовсім не обовязково, що вирости зможуть найкращі. То вже як кому повезе.

- Ти ведеш до того, що бог не втручається, нічим не допомагає кращим?
- Та й що таке кращі? Ті, що швидше ростуть, більшими можуть вирости, більші врожаї давати?
А може в умовах посухи, заморозків, бідного грунту, брудної води чи нестачі їжі переваги матимуть зовсім інші.

- Тож в такому невтручанні теж є смисл?
- Такий метод, хоч і діє ніби повільно і нецілеспрямовано, і потребує більше ресурсів, але приводить до заповнення різноманітних ніш, пристосування до різних умов і в цілому до більшої живучості і різноманітності.

- Може такий метод Бог використовує лише до природи, а людям прямо вказує дорогу і відбирає слухняних?
- Якщо придивитись до життя людей - там ми побачимо точно це саме. І в різних умовах різні люди матимуть переваги.
В деяких - мирні і трудолюбиві, в інших агресивні і войовничі, в правових умовах - чесні і здібні, в умовах беззаконня - безпринципні, підступні, хижі...

- Вчителю, припустимо, що справді Бог створив світ саме таким, що все відбувається за цим принципом і Бог ні у що не втручається.
Якщо ти вважаєш це істиною, то чому її не поширюєш, не проповідуєш?
- Я вже казав, така істина нікому не потрібна.

- Хіба може істина бути не потрібною?
- А кому потрібен Бог, який ні у що не втручається?
Такого боятись ніхто не буде, бо він не карає. До такого звертатись нема сенсу, бо він не допомагає. В такого і пророків не буде, бо він нічого не каже. І служителів, священників не буде, бо навіщо?

- Такий Бог дійсно не потрібен. Але ж істина потрібна. 
І якщо істина в тому, що Бог є саме таким, то її ж потрібно знати.

- Людям не потрібна істина, яка їм нічого не дає. 
Вони будуть поклонятись вигаданим богам, які грозяться покараннями за невіру в них і обіцяють винагороди за віру і любов.

- Хіба ж може так бути, щоб істина нічого не давала, щоб хибна думка давала більше, щоб людина обирала хибну дорогу, а не істину?
- Видно що може. От що тобі дає та істина, що ти обовязково помреш?
А от ідея, що Господь воскресить тебе для вічного життя дає тобі надію. Тому-то ми, фарисеї, колись переможемо садукеїв.
І не важливо чи справді буде воскресіння і вічне життя, чи ні. Важливо лише те, що ця ідея є привабливішою для людей.
А її спростувати неможливо, тож в неї будуть вірити.
Відповісти
- Вчителю, твої ідеї, схоже, в основному правильні. Та все ж мені здається, що Бог деколи непомітно втручається в життя людей.
- Чому тобі так здається?
- Були в моєму житті події коли ніби випадково приходила допомога чи якась підказка.
- Випадковості і справді бувають, і не лише приємні. Один всю війну пройде без подряпини, а інший в першому ж бою загине. Чи ще й до бою.

- Але є в мене якесь відчуття, навіть впевненість, що мої батьки небесні чи якісь ангели охоронці захищають мене.
- Це добре, коли є така впевненість. А от в мене такого відчуття нема.
Та й ти не сильно покладайся на свою впевненість. Як кажуть: на Бога надійся, а розраховуй на себе.
Люди схильні легко повірити в те, чого б їм хотілось.

- Вчителю, а до чого веде цей твій принцип відбору варіантів без божого втручання?
Що буде в майбутньому, одне царство, один Бог, одна віра чи різноманіття царств, богів, вірувань?
- І царства мають тенденцію розширюватись за рахунок інших і вірування намагаються поширюватись на інших людей.
- Так що, колись буде одне царство і одна віра?
- Ні.
- Чому? Адже така тенденція.
- В різних умовах перевагу матимуть різні царства і вірування. Чи й не перевагу, а просто знайдуть свою нішу.
Але якби так сталось, що настало одне царство і одна віра то тоді припине працювати цей принцип.
- Ну і що?
- Припинеться розвиток, почнеться застій, занепад, розпад. 
Знов появляться нові царства і нові вірування.

- А хіба розвиток можливий лише в боротьбі, конкуренції варіантів?
Рослина ж виростає з насінини без всякої боротьби всередині себе. Так само і тварини і люди.
- Це  запланований розвиток, розгортання вже існуючого плану. Він закінчується з реалізацією цього плану.
Нічого якісно нового, принципово нового він не дасть. 
Принципово нові вірування народжуються всупереч плану, як єресі.
- А тоді відбувається їх відбір в результаті боротьби, конкуренції з старою вірою і іншими єресями?
- Саме так.

- Вчителю, а чи можлива якась універсальна, ідеальна віра?
- Напевне що ні, люди дуже різні.
Але деякі загальні риси ефективної віри думаю можна сформулювати.
- Сформулюй.

- Бог повинен бути дуже могутнім, могутнішим за інших богів, бажано навіть єдиним справжнім богом - творцем всього світу.
Але в той же час він повинен бути дуже людяним, люблячим батьком для людей, якому люди не байдужі.

- Хіба ж це можливо? Для бога - творця світу люди будуть нікчемніші ніж мурашки для людей. 
Ну хто з людей сильно перейматиметься долею якихось мурашок?

- Ми ж формулюємо віру для людей, а не для бога. А для людей це якраз те, що треба.
Прості люди не помітять тут ніякого протиріччя, а розумні скажуть: - вірую, бо абсурдно.

Людей не цікавитиме бог, який не цікавиться ними. Яким би могутнім він не був.
Отже, всемогутній бог-творець цікавиться кожною людиною, кожна людина йому небайдужа і дорога, кожного він любить як свою дитину.
І бідного, і багатого, і царя і жебрака, всі для нього рівні і всі отримають свій шанс як не в цьому житті, то в вічному.

- Деяким дітям більше різка потрібна.
- Це правильно, він є не тільки люблячим, а й вимогливим батьком. Нагороджує слухняних і карає за провини.

- І які ж він повинен ставити вимоги до людей?
- Перша - щоб вони вірили в нього, лише в нього і любили його.
Друга - щоб не грішили.

- Що значить не грішили? Що вважати гріхом? В цьому ж, напевне і вся справа.
- Якраз і ні. Не так вже й важливо, що саме вважати гріхом.
Головне - щоб кожна людина була безнадійно грішною.

Звичайно, загальноприйняті серед людей злочини треба віднести до гріхів.
Але цього мало. До гріхів треба віднести і більшість звичайних природних людських радостей і задоволень.
І вважати гріхом не лише вчинки людини, а й її думки, бажання.

- Але навіщо?
- Я ж вже сказав, щоб кожна людина була безнадійно грішною.
- Навіщо?
- Що її постійно гризло почуття вини, гріховності.
- Для чого це все?
- Щоб вона була слухняною, керованою, залежною. Щоб їй потрібен був бог.

- Хіба почуття вини робить людину залежною, керованою?
- Є таке поняття як каяття. Покаятись у вчинку, який вважаєш поганим, визнати свою помилку - це нормально, це добре.

Але коли тобі хтось каже: "Покайся!", то знай - він хоче тобою маніпулювати.
А особливо коли він обіцяє прощення за твій гріх, чи сприяння в прощенні.

- А хіба не достатньо просто дати людям якісь закони, розумні правила поведінки, дотримання яких було б всім на користь?
- Люди й самі можуть прийняти потрібні закони. 
Та й в законодавство, політику, соціальні проблеми богу краще не втручатись. Богу - боже, кесарю - кесарево.

А то дасиш їм розумні закони вони будуть собі дотримуватись їх і жити спокійно.

А божі вимоги повинні бути такими, щоб людина залишалась грішником як би вона не старалась.
І знати, що за гріхи обовязково буде покарання. Як не в цьому житті, то після смерті.
І тільки бог може простити їй гріхи. Якщо вона віритиме в нього, любитиме його, звертатиметься до нього і каятиметься.

А всі біди, нещастя, невдачі від гріхів і недостатньої віри.

Отакий бог потрібен людині, про такого вона весь час думатиме.

Але індивідуальної віри не достатньо.
Та й звідки вона візьметься?
Повинна бути організація людей, яка б цю віру цілеспрямовано поширювала.

І не просто поширювала, а була посередником між богом і людиною. Тоді її потрібність для людини зростає.
Тоді власне сам бог стає непотрібним, необовязковим, достатньо й посередника і лише віри, що бог є.

От вся робота такої організації повинна бути направлена на те, щоб підтримувати і поширювати цю віру.
Для цього і масові зібрання і спільні молитви.
Для цього і свята, і пости перед святами, щоб свята  приємнішими були.
І різні обряди, посвяти і таїнства, щоб давати видимість дотику, причетності до чогось великого, важливого, загадкового.

- І віра в воскресіння, Суд і вічне життя в блаженстві чи муках.
- Так, це сильний аргумент і стимул для віри. 
Отака віра в такого бога мала б шанс перемогти тих богів, які живуть десь самі-по собі і які байдужі до людей.

- Вчителю, якщо ти знаєш яким має бути бог, щоб перемогти інших богів, знаєш якою має бути віра, якою має бути організація, щоб перемогти інші  релігії, то чому ти не став пророком і не запроваджуєш цю віру?
- Не достатньо знати. Потрібно вміти переконувати людей, потрібна сміливість і відвага, здатність до боротьби і готовність до самопожертви.
Потрібно мати багато якостей, яких в мене нема.
Можливо в тебе вони є і колись ти запровадиш нову віру.
Відповісти
(01-07-2017, 19:18 )gvp писав(ла):
(01-07-2017, 10:40 )Анатoль писав(ла): - Всі люди лишаються в дечому дітьми і хочуть любові, уваги, турботи, безпеки, впевненості.
Але ми не знаємо як там насправді. Може Господь приготував для різних людей що кому до душі. 
Може є там місце і для подвигів, романтики, авантюр, з можливістю повернутись в тиху гавань, додому, до люблячих батьків.

У Св. Письмі є натяки на те, що ні пекельні муки, ні райське блаженство не будуть однаковими для всіх людей з кожної з цих двох категорій.

А для мене особисто зустріч з Христом в Його Царстві після мого воскресіння асоціюється саме з поверненням додому у тиху гавань. Я останнім часом став так яскраво "бачити" в моїх думках і снах своє дитинство, найсвітліші, найприємніші епізоди. Наприклад, коли ми з татом влітку на Кароліно-Бугазі сідали в гумового човника і пливли дністровським лиманом ловити бичків. Мені тоді було 5 років, але здається, що це було вчора або навіть сьогодні, якісь години тому. Причому себе маленьким я не бачу; я в цих мареннях позбавлений віку, я просто знаю, що це я. А деталі такі яскраві: величезне блакитне небо, сонце, запах води (не зовсім прісної і не зовсім морської, дуже теплої), плюскіт хвильок у дно і стінки човника...

Були дуже поважні богослови, наприклад св. Григорій Нисський, які вірили, що спасуться кінець-кінцем ВСІ, навіть диявол. Всі потраплять до якоїсь своєї "гавані," або, може, до якихось своїх цікавих пригод. Smile

Кажуть, що деякі переживання в дитинстві витісняються у підсвідомість, а з віком усвідомлюються. Також з допомогою снів!

А я останнім часом почав забувати, що я робив 5 хвилин тому, а про дитинство нічого нового не згадую...
Відповісти
(04-07-2017, 05:54 )Анатoль писав(ла):
(04-07-2017, 00:03 )gvp писав(ла):
(03-07-2017, 06:32 )Анатoль писав(ла):
(02-07-2017, 23:01 )gvp писав(ла): Колись старі отці казали про це так. Уявіть собі прекрасну картину. Написана так, що дух перехоплює, така краса. Ця картина - це ми, рід людський. А тепер уявіть, що ця картина висить або лежить в якійсь кімнаті, і ніхто ніколи не витирає з неї пил. Цей пил - це наші гріхи. Проходить рік, два три. Хтось заходить у кімнати, бачить полотно, вкрите товстим шаром пилу, чхає, і каже: "яка гидота." А насправді якби хтось взявся витирати той пил хоча б раз на 2-3 дні, картина залишалася б прекрасною ще багато-багато років.

Не можна все зводити до гріхів.
Якщо людина народилась сліпою, чи глухою, чи без рук, без ніг, чи з іншими дефектами тіла, чи з дефектами психічними, розумовими.
Чи не народилась, а каліцтва стались внаслідок хвороб чи травм.

Нема в каліцтві ніякої красоти. І ніхто не хоче бути сліпим, глухим, без рук чи ніг.
Люди хочуть бути здоровими і красивими. 
І молодими. Старість - різновид каліцтва.

Тож вибирати собі тіло по смаку, міняти його за бажанням, як одежу - необхідний райський сервіс.
От з розумом, памяттю, характером - тут складніше.

Очевидно, там будуть зовсім інші смаки і бажання.
Якщо будуть зовсім інші смаки і бажання, то це і люди будуть зовсім інші.
Тобто ні про яке оживлення, воскресіння мова вже не йде, а про перетворення, перероблення, переродження, переформування.

От в метелика зовсім інші смаки і бажання ніж в гусениці.
Хоч зроблений він з тої ж речовини, що й гусениця.
Але хіба це воскресіння гусениці?
Очевидно що ні. В нього й памяті про життя гусеницею нема, бо вона йому для нового життя не потрібна.

Який смисл наполягати на тому ж тілі, якщо буде інша свідомість, психіка (смаки бажання...)
Що для людини цінніше, своє, що визначає її індивідуальність, її я, тіло чи психіка?

Важливішою є психіка, оскільки особистости без психіки не буває, а індивідуальностей без психіки - навалом в природі!
Відповісти
- Вчителю, а навіщо потрібна така віра?
- Яка?
- Про яку ти оце розказав.
- Те, що я розказав - лише форма, зовнішня обгортка, яку повинна мати релігія, щоб бути ефективною, щоб перемагати інші релігії.
А її роль визначатиметься тим змістом який вкласти в цю обгортку.

- І що, можна вкласти будь-який зміст?
- Абсолютно.

- А це не буде обманом, проповідувати таку релігію ніби вона від Бога?
- В чому ж тут обман?
- Людина сама щось придумала, а каже, що то від Бога. Хіба ж це не обман?
- А як людина це придумала? Звідки в неї взялись такі думки?
- Її власні уявлення, фантазії. Чи підкинуті їй духами, бісами.
- Чи Богом.

- І людина ніколи не може бути впевненою звідки в неї такі думки?
- Впевненою то вона може бути. Але її впевненість нічого не гарантує. Це лише її власне почуття.

- Тобто, якщо людина звертається до Бога, щоб він повідомив їй свою волю, і не отримує відповіді, то вона має право сама придумати цю волю?
- А якщо й отримає відповідь то що? Однаково ніяких гарантій, що то відповідь від Бога. 
Скільки я знаю людей, ні з ким з них Бог не говорить. А якщо з кимсь ніби й говорить, то скоріш за все то психічно хворі.
Ну й краще казати - шукати Божу волю, а не придумувати, бо придумувати - це ніби зразу орієнтація на обман.

- Так може її треба шукати в Святих Писаннях, в пророків, в релігіях?
- Можна й там. Але то теж лише людські уявлення.
- Але ж вони надихнуті Богом.
- Звідки це можна знати?
- Багато людей в них вірить.
- В Ваала теж багато людей вірило. І зараз багато людей вірить в різних богів.
Тож якщо для тебе аргументом істиності є кількість віруючих, то старайся зробити свою релігію масовою.
І якщо це вийде - то зможеш вважати це доказом, що вона від Бога.

- Ти кажеш релігія - лише обгортка.
- Так, лише інструмент для поширення якихось переконань в душі людей.
- І якими ж ідеями варто наповнити цю обгортку, які переконання варто поширювати?
- Щось потрібне людям.

- Ну це само-собою, а що конкретно?
- Само-собою? Якби ж то. Багато хто з проповідників, священиків  керується своїми власними амбіціями, бажанням слави, влади, багатства.

- А що потрібно людям? Якісь знання про світ, якісь моральні цінності, як поводитись з іншими людьми, щоб всім було на добро.
- І це також. Але, думаю, це все більше ставатиме сферою суспільних задач. Тож потрібне і щось специфічне, для задоволення таких людських потреб, які суспільство не буде задовольняти.

- Що ж це за потреби такі специфічні?
- Потреби в казці, ілюзії, в чомусь загадковому, таємничому.
- Якщо є якісь потреби, то буде і пропозиція по їх задоволенню.
- Так релігія і може бути такою пропозицією.

- А бажання вічно жити є такою потребою?
- Звичайно, цього суспільство не може поки-що забезпечити.
- Поки-що? А колись зможе?
- Можливо, але думаю це буде не скоро.
- Але ж і релігія цього не забезпечує.
- Але вона може дати надію.
Відповісти
Найбільше цікавила Єшуа тема очікуваного всіма приходу Месії, тож він не міг, звичайно, не поцікавитись думкою вчителя з цього приводу.
- Вчителю, а чим Месія відрізняється від пророка?
- Пророк лише доносить до людей слово Господнє, а Месія повинен відродити могутність царства Ізраїського, славу народу Господнього.

- Так і зараз є царі ізраїльські, чому вони не відроджують?
- Не можуть, не хочуть, переймаються своїми інтересами, а не інтересами народу.
- А чому Месія зможе і захоче?
- То буде цар від Господа.

- Так ніби ж всяка влада від Бога.
- Зараз тут влада римлян, а не царів ізраїльських.
А коли Господь вирішить, що достатньо вже покараний його народ, що каїться він в гріхах своїх і хоче стати на стежку правильну - тоді пошле він Месію.

- А Месія це хто, ангел, син Божий?
- Ні, людина.
- А чому він зможе те, чого не можуть інші царі?
- Бо його влада буде від Господа і в нього буде підтримка Господа.

- Вчителю, а це хіба правильно, що влада над народом від Бога, а не від народу? Ніби народ - це безправне стадо овець, до якого приставили пастуха.
- А якщо вівці самі обиратимуть собі пастуха з-поміж себе - це краще буде?
- Це повинно гарантувати, що пастух діятиме в інтересах овець, тобто народу.
А в чиїх інтересах діятиме призначений кимсь пастух? В інтересах господаря. 
А чи співпадають інтереси господаря і овець?
- А в чому інтерес Господа? Щоб збільшити славу свою, прославити імя своє успіхами народу свого.
Тож інтереси Господа і овечок його співпадають - успіх народу Господнього.

- А коли прийде Месія,  він прожене римлян?
- Поки тут римляни Месія не прийде?
- Чому?
- Римська імперія зараз дуже сильна.
- Але ж в Месії буде підтримка Бога.
- Хіба що моральна. Ми ж то знаємо, що Бог не втручається в справи людей.

- Але ж Мойсей вивів євреїв з рабства єгипетського, хоч Єгипет був теж дуже сильним.
- Втекти від сильнішого легше ніж прогнати його. Та й не факт, що євреї тікали з Єгипту.
- Як це?
- Я думаю єгиптяни самі організували цю "визвольну місію" Мойсея, щоб випхати євреїв з своєї землі в пустиню.
- Ну, вчителю, думки в тебе нестандартні. Але протирічливі. То ти кажеш, що Месію Бог пошле і в нього буде підтримка Бога, а тут же, що Бог не втручається в життя людей.
- Я тобі стараюсь дати і офіційну позицію і свою думку. А вони можуть і не співпадати.

- Так що, Месії не буде, бо він лише поставив би під удар сильного Риму народ ізраїльський?
- Якщо розуміти під Месією царя, що прожене римлян і відродить сильне царство - то не буде.

- А який буде? Яка буде в нього місія?
- Я цього не знаю. Але є в мене одна думка з цього приводу.
- Розкажи.

- Царство Ізраїльське матиме шанс відродитись тоді, коли розпадеться Римська імперія. Та й інші сусідні народи і їх царства ослабнуть.
- І коли це станеться?
- Неправильне питання. Правильне буде - а що для цього треба зробити?
- І що ж?
- Дати їм потрібну релігію.

- Так релігія ж обєднує народ, робить народ згуртованішим, а царство сильнішим.
- Це лише однин з можливих варіантів. Все залежить від того, що це за релігія, який зміст вона несе.
- Хто ж прийме релігію, яка несе зло?

- Ми вже говорили про те, що далеко не завжди очевидно, що принесе певна ідея, добро чи зло.
Вона може здаватись привабливою, обіцяти всякі блага при її реалізації, а насправді вести в тупик, до занепаду і руйнування.
- Наприклад.

- Ну візьмемо ідею справедливості. Хороша ідея, впринципі правильна, всіма підтримується.
А тепер її трошки підправимо, чи конкретизуємо. І скажемо, що несправедливо, що одні люди багаті, а інші бідні, що в одних багато землі, а в інших мало, що в одних родюча земля, а в інших ні. 
І треба цю несправедливість припинити і розділити всім порівно, бо перед Господом всі рівні.
Це вже не всім сподобається, але більшість підтримуватиме.
І що станеться з царством при її реалізації? Чи стане воно сильнішим, якщо кожен буде думати не про те, що треба краще працювати, щоб бути багатшим, а треба дивитись в кого є чогось більше, щоб той поділився цим.

- Це не сподобається всім сильним світу цього, багатим, владі. Тож вони не приймуть такої ідеї і не допустять її реалізації. 
- Треба від імені Бога заявити, що важко, чи й неможливо багатому увійти в Царство Боже.
- Не приймуть багаті такого Бога.
- Така ідея буде популярною серед бідних. А багатих і владних можна привабити іншими ідеями.
- Якими?
- Що всяка влада від Бога. Що в цьому житті справедливість не гарантується і за неї не треба боротись. Хай кожен лишається при своєму, цар - царем, раб - рабом.

- Ну й залишиться все по-старому. Чим же це ослабить ті царства?
- Я лише привів приклад, що хороша ідея справедливості при певному розумінні її і спробі реалізації приведе до занепаду.
А можна й багато інших ідей придумати, хороших на перший погляд і руйнівних за наслідками.
- Які ж це?

- Ми вже говорили, що ідея воскресіння і вічного життя в Царстві Божому є дуже привабливою для людей.
- Поки що не є, але може бути, в усякому разі ви, фарисеї, в це вірите.
Та й чим вона може бути руйнівною? Здається ж навпаки, якщо люди будуть менше грішити і більше робити добрих справ, щоб вічно жити в раю, а не в пеклі, то це лише покращить їх життя і зробить царства сильнішими.
- Все залежить від "дрібниць".
- Поясни.

- От, припустимо, пророк чи Месія скаже: "Миротворцям належатиме Царство Боже".
- А що ж тут поганого?
- Ніби й нічого, але орієнтація не на війни, завоювання, боротьбу, а на компроміси, взаємні поступки.
- Ну й добре.
- Не сперечаюсь, йдем далі: "Лагідні успадкують землю".
- І тут не бачу нічого поганого. Приємніше мати справу з лагідними ніж з жорстокими.
- І я ж про це. Далі Месія каже: "Царство Боже належатиме вбогим духом".
- Ну це вже здається орієнтує людину бути слабкою, не вольовою.

- А далі Месія й прямо каже: "Хто менший в цьому житті - буде більшим в Царстві Божому, хочеш попасти в Царство Боже - будь як дитина, хто останній тут - буде першим там".
Більше того: "Не застосовуй насильства проти зла. Терпи. Прощай. Не суди. Люби ворогів. Благословляй гонителів. Віддай більше ніж забирають".
Але й це не все: "Не думай про їжу і одежу - Бог про все подбає. Не думай про проблеми цього життя, думай як попасти в Царство Боже. На небі твої інтереси повинні бути, а не на землі, бо на землі все тимчасове, а на небі - вічне."

- Такі принципи дійсно не годяться для життя і при спробі їх реалізувати зруйнують всяке царство.
Хто ж захоче таку віру, адже очевидно, що вона не годиться для життя?
- Не годиться для цього, тимчасового, земного життя. Але ж зате вона обіцяє вічне життя.

- Коли ще воно буде, хто ж буде жертвувати теперішнім заради якогось майбутнього, до якого може ціла вічність?
- А якщо це майбутнє вже на порозі? А якщо кінець світу вже завтра?
Такі ідеї повинні йти в комплекті з ідеєю близького кінця цього світу і наближення Царства Божого.
Тоді нема й смислу особливо триматись за це життя.

- Я згоден, що така релігія може зруйнувати царства, але чи зможе вона перемогти інші релігії, інших богів?
- Зможе, бо в ній бог - люблячий батько, для якого кожна людина є дорогою дитиною, про кожну він знає, хоче для неї спасіння і вічного життя.
Це величезна перевага над тими релігіями де боги самі-по-собі і люди для них байдужі.

- А що Ізраїлю за користь від того, що ця релігія зруйнує і залишки його царства?
- Вона зможе перемогти релігії язичницькі, а релігію ізраїльтян не зможе.
- Чому?
- Бо в нас свій бог - Господь. А ми - його обраний народ. Свій, а не просто якийсь бог.
- Так і в новій релігії, про яку ми говоримо, Бог є своїм, батьком для кожного.
- Свій для людини і свій для народу - це різні речі.
Свій для народу обєднує народ, зберігає його від розпорошення і асиміляції, а свій для людини навпаки, розмиває границі народів.

- А коли інші царства ослабнуть і Ізраїль відродиться, тоді прийде очікуваний Месія - цар Ізраїлю?
- Ні, звичайно.
- Чому?
- На це є дві причини. Першу ти вже знаєш - Бог не втручається в людське життя.
- А друга?
- Надія на прихід Месії корисніша для народу ніж якби він справді прийшов.
- Чому?
- Бо кожна єврейка виховуватиме свого сина як можливого майбутнього Месію, а дочку, як можливу матір Месії.
І кожен хлопчик старатиметься вирости Месією.
Відповісти
Єшуа готував себе до майбутньої місії. Він не знав в чому вона, але вірив, що колись це йому буде відкрито, і треба бути готовим.
В усьому, за що він брався, старався викладатись до кінця.
Якщо рубав дрова чи копав землю - то натирав пухирі і шкіра злазила з долонь. Якщо біг наввипередки - то серце не витримувало і після бігу  він блював.
Для своєї комплекції він був дуже сильним, але ця сила визначалась не стільки мязами, як волею.

Єшуа любив і вмів боротись. Він міг побороти набагато більших і сильніших за себе хлопчиків.
А от битись не вмів і ніколи не бився. Не міг вдарити когось. 
Вміння боротись нерідко виручало його, коли на нього нападали з кулаками він міг просто скрутити нападника.
Хоча такі випадки траплялись рідко. Єшуа ніколи не ініціював і старався не провокувати конфліктів.

Коли йому було 12 років сталось кілька цікавих випадків, які укріпили його віру в безмежні можливості, в наявність великого прихованого потенціалу.

На околицях Назарету був великий сад, огороджений високим парканом, що було зовсім не типовим для тих часів.
Крім того сад охороняло кілька великих страшних собак.

Потрібно пояснити, що ставлення до приватної власності, особливо до того, що виросло на землі, в ті часи було зовсім не як до чогось святого, недоторканого. 
За господарем, звичайно, визнавалось право на врожай. Але всякий перехожий міг зірвати плід, що звисає над дорогою.
А для дітей взагалі було нормою лазити в чужі сади. Це не вважалось ні гріхом, ні злочином, ні порушенням моралі.
Навіть могло розглядатись як відновлення справедливості, адже Господь для всіх дає сонце, дощ, щоб родили дерева, але земля чомусь і плоди її належать окремим людям.

Тож діти (як і горобці) мали право лазити в чужі сади, господар мав право їх ганяти і таким чином встановлювалась справедливість.
Лазити дітям в чужі сади не вважалось ні крадіжкою, ні чимсь поганим, а просто було захоплюючою, навіть героїчною через небезпеку пригодою.
Тож і Єшуа, як і інші діти, від таких пригод не відмовлявся.

Одного разу Єшуа переліз через загорожу, що була трошки вище його зросту, відійшов трохи подалі в сад, де були смачні яблука, заліз на яблуню і почав рвати яблука.
Раптом він почув гавкіт собаки. Собака біг не з глибини саду, а збоку, що було погано.
Єшуа зістрибнув з яблуні і кинувся бігти не прямо до паркану, а під кутом, в бік від собаки.
Собака біг швидше і почав його перехоплювати. Коли собака був вже за кілька кроків, Єшуа раптово розвернувся в сторону собаки.
Собака від несподіванки розгубився, що дозволило Єшуа встигнути добігти до паркану.
Він буквально перелетів через паркан і впав з того боку. В цю ж мить і собака підбіг до паркану і просунув свою морду через дірку.
Їхні голови були буквально в лікті одна від одної, погляди їхні зустрілись. 
Єшуа підбадьорливо підморгнув собаці: - Ну, ти теж молодець, - сказав він. Потім встав, обтрусився і пішов. Собака ще довго мовчки дивився йому вслід.

Іншого разу Єшуа ще з чотирма хлопчиками вирішили полакомитись фігами.
Паркан в цьому місці саду був особливо високим, його верху можна було ледь дістати рукою, підстрибнувши.
Але в паркані була невеличка дірка знизу, через яку й лазили діти.
Єшуа зайшов далі всіх і коли загавкали собаки і діти кинулись до дірки, там утворилась тіснява.
Ні миті не роздумуючи Єшуа з розбігу перелетів через височенний паркан, не ставши тіснитись біля дірки.
Цей випадок здивував Єшуа не менше ніж інших хлопців, що були свідками цього.
Вони всі разом почали думати як таке могло статись. Бо ті, хто вже переліз через дірку тільки й бачили як Єшуа вже падає, перелетівши через паркан.
Дійшли до висновку, що, напевне, Єшуа підстрибнув, вхопився за верх паркану, ривком підтягнувся і таким чином перелетів через верх.
Напевне так і було, але ні Єшуа ні хтось з хлопців повторити цього не змогли.

Більше здивувала Єшуа не так сила, яка раптом появлялась в нього в цих випадках з собаками, як ті рішення, які він ніби-то приймав.
Бо насправді ніяких рішень він не приймав, він навіть не думав як йому діяти ні тоді, коли, тікаючи, різко повернув на собаку, ні тепер, коли не став чекати черги біля дірки, а перескочив через паркан.
Та й не міг він сам вирішити так зробити, бо й не уявляв за собою таких можливостей, і не памятав такого, щоб він роздумував як йому вчинити.
Це сталось само-собою. Ніби хтось раптом взяв на себе на якусь мить керування його тілом.

Був ще один цікавий випадок звязаний з собакою, але вже іншого типу.
Єшуа просто робив пробіжку околицями Назарету. Раптом звідкись вискочив собака і з гавкотом помчав за ним.
Єшуа знав, що варто йому зупинитись і собака теж зупиниться, але раптом в нього появився якийсь азарт. Зовсім не страх, а саме азарт, піднесення.
"Я зараз обжену собаку", подумав Єшуа. Скоріше й не подумав, а просто вирішив обігнати. Чи й нічого не вирішував, а просто перемкнувся на інший режим.

Щоб швидше бігти, треба прикладати більше зусиль. Але ця проста істина не відносилась до цього режиму.
Єшуа просто нісся над землею зовсім не прикладаючи зусиль, він не відчував ні ніг, ні землі, лише вітер і якийсь піднесений, азартний настрій.
Собака якось чи то жалібно, чи злякано гавкнув і відстав.

Цей режим піднесення, мобілізації стосувався не лише фізичних можливостей.
Єшуа легко сприймав ідеї, добре запамятовував зміст, а от вчити тексти напамять було важко. Доводилось багато разів повторювати, щоб запамятати.
Одного разу вчитель помилився що саме вони вчили з цією групою учнів і викликав Єшуа розказати уривок з Письма, який вони не вчили.
Єшуа подумав, що він щось пропустив, він раптом відчув знайоме йому вже відчуття режиму мобілізації (так він собі називав цей стан).
Він попросив вчителя показати йому це місце. 
Тільки глянувши кілька секунд на текст Єшуа почав розказувати його напамять, хоч він навіть і не прочитав його.
Учні здивовано переглядались. 

Подібні випадки переконали Єшуа в тому, що можливості людини набагато більші ніж вона уявляє. Але, нажаль, він не міг їх вмикати коли захоче.
Вони вмикались самі в екстремальних ситуаціях. 
Можна б було подумати, ніби хтось перебирає в цей момент керування на себе, але не було відчуття наявності чиєїсь сторонньої волі.
Було лише незабутнє відчуття якогось духовного піднесення.
Відповісти
Якось в гості до Марії приїхала її старша сестра з сином.
Сестра назвала свого сина Іваном, на память про старшого брата, що десь загинув на чужині.
Іван був лише на рік старший за Єшуа, але виглядав значно дорослішим, був більшим, сильнішим.
В ньому відчувалась і фізична сила і велика психічна енергія.
Але його сила і енергія була якась інерційна, він не міг так швидко реагувати на ситуацію  як Єшуа.
Хлопчики разом гуляли, грались. Не дивлячись на те, що вони були такі різні вони дружили і знаходили спільні інтереси.
Хоч Єшуа був і молодшим і меншим і слабшим за Івана в їхніх взаєминах лідером був саме він.
Можливо тому, що він був вдома і все тут знав, можливо тому що був більш динамічним, з більш гнучким розумом.
Єшуа жартома називав Івана носорогом. Він казав, що такого треба ставити попереду війська, щоб змітав на своєму шляху ворожі ряди, таранив ворожі фортеці і розчищав дорогу.
Іван не ображався на таке порівняння.

......................................................................................

- Ага,- здогадався Анатоль, - все ясно, це майбутній Іван Хреститель.
- А от і ні, - сказала Ая. - Хоча ми готували його на цю роль.
Але довелось задіяти запасний варіант.
- А чому, що ж сталось з цим Іваном?
Він раптом закохався в молодому віці, женився і вибув з гри.
- І що ж з ним сталось?
- Нічого особливого. Він прожив довге і щасливе сімейне життя.

- А підключення того запасного варіанту на місію Єшуа ніяк не вплинуло?
- Ще й як вплинуло, все пішло зовсім не так як планувалось.
- А як планувалось?
- А ніби ти знаєш як відбулось.
- Ну, читав же євангелії.
- Ой,- знайшов ще достовірне джерело.

- Ая, а ви хто, інопланетяни?
- Можеш і так вважати.
- А як же заборона втручатись в земні справи?
- А ми - партизани, підпільники.
- А де ви знаходитесь.
- Тобі треба точні адреса, паролі, явки?
- Я не в тому смислі. Просто цікаво, чи десь на Землі чи в якомусь іншому вимірі.
І взагалі що собою являєте. І що собою являють інопланетяни.
- "Інопланетяни" - це компютер, а я - вірус.
- А детальніше можна?
- Тобі  як, від початку світу?
- Ну, бажано.

..................................................................................

Далі Ая розкаже про Цивілізації, віртуальні світи, богів цього світу.
Про місію Ісуса, про Антихриста, про Другий Прихід...
А також відповість на питання Анатоля.
Відповісти
- Після того як світ розколовся, максимум, що той, семивимірний світ зміг зробити для цього, це порушити його симетрію.
- І це дозволило цьому світу розвиватись, еволюціонувати?
- Точно. І через мільярди років фізичної, хімічної і біологічної еволюції десь на краю галактики появилась перша цивілізація.
- Як наша?
- Ну, у вас ще тільки зародок цивілізації. Ще переважають біологічні і соціальні форми, але ви вже на порозі технологічної цивілізації.
- А що за порогом?

- Спочатку цивілізація являє собою надорганізм, в якого рецепторами є різні прилади для дослідження світу, ефекторами машини, а нервовою системою - компютери. 
Але цивілізація рівня надорганізму рідко переростає межі своєї зоряної системи.

- А люди,  яка їх роль в цивілізації?
- Біологічні форми не можуть конкурувати з технологічною цивілізацією, з її появою їхня історична роль завершується, естафета розвитку переходить до цивілізації.

- А хто ж робить всі ті компютери, машини, прилади?
- На першому етапі цивілізації вони ростуть подібно до біологічних форм. Молекулярні машини по атому, по молекулі складають їх за певними програмами.
- Ого, а що ж тоді на пізніших етапах цивілізації?
- Там все зовсім не так.

- А що стається з людьми, ну в смислі з біологічними формами?
- По різному. Все залежить від їхньої поведінки, від того, чи усвідомлять вони завершення своєї місії, чи змиряться з цим, чи навпаки, намагатимуться протидіяти розвитку цивілізації.

- І що чекає на тих, хто усвідомить і змириться?
- Золотий вік, життя в заповіднику-музеї.
- А тих, хто не змириться?
- А як люди чинять з тими організмами, що являють для них загрозу?
- Зрозуміло. А після стадії надорганізму які є рівні цивілізації?

- Якісний стрибок відбувається при переході до квантових компютерів.
Коли квантові компютери виростають до величезних розмірів відпадає потреба в рецепторах, ефекторах, машинах, транспорті, звязку, зброї...
- Як же це?
- Тілом такого квантового  компютера стають цілі планети і зоряні системи. Тож нема проблеми знати що відбувається в тому чи іншому місці, бо все те є частиною цієї єдиної квантової системи і інформація про всяку частину моментально наявна в інших частинах.
- Так що, інформація в таких системах передається і обробляється моментально, тобто з швидкістю не обмеженою швидкістю світла?
- Звичайно, але це стосується лише віртуалу. Іі не лише інформація. Можна в будь-якому місці моментально створити будь-яку суперпозицію хвильових функцій...
- А значить і сформувати будь-яку матеріальну структуру, будь то якась машина чи живий організм,- здогадався Анатоль, - так це ж так весь Всесвіт можна зробити одним гігантським квантовим компютером.

- Не все так просто. Підключення нової матерії до цієї квантової системи не може відбуватись з швидкістю більшою за швидкість світла. На її границях повинні бути сформовані певні матеріальні структури, які б забезпечували єдність квантової системи в межах цих границь.
- І які ж на даний час межі цього квантового компютера?
- Ця галактика і ще одна маленька поруч. Зараз йде підготовка до поступового освоєння Туманності Андромеди.
- А  якщо там вже є якісь цивілізації, що станеться з ними коли вони стануть частиною цього міжгалактичного квантового компютера?
- Якщо вони не на стадії квантової цивілізації і не на межі Системи, то вони  нічого й не помітять.
- А якщо опиняться на межі, на її границі?
- Ну, ти й сам догадуєшся. На границі формуються специфічні матеріальні структури, тож ті структури, що там були раніше, будуть переформованими.
- Тобто знищеними.

- Тому то Система і не поширюється в різні боки з швидкістю світла, як могла б. Спочатку відбувається розвідка, виявляються цивілізації, чи інші цікаві структури, які бажано зберегти, вибираються нові границі Системи і лише тоді відбувається  формування граничних структур.

- Тобто ми всі тут на Землі, кожен атом, кожна частинка є частиною галактичного квантового компютера, який знає про стан кожної нашої клітини, кожної молекули...
- І не лише про теперішній стан, а про минулі і майбутні стани. Ти ж знаєш, що фізична інформація не зникає.
- Та знаю, це наслідок детерміністичного характери фізичних законів.
Тобто впринципі я, як частина цієї квантової Системи можу знати все що  колись було чи буде в будь-якому місці галактики?
- Ну, не все. Але будь що. І то лише впринципі. Але навіть впринципі є обмеження. 
Насправді фізичні закони цього світу не є точно детерміністичними. 
Тому і інформація не повністю зберігається, і чим далі в минуле чи майбутнє, тим більше стає невизначеною.
І ця невизначеність має принциповий характер.
А якщо сюди добавити ще вплив дванадцятого виміру, що розпався і фрагменти якого гуляють між світами...
Ці фрагменти створюють тут часові і просторові тунелі, петлі, тимчасові тунелі з тим, семивимірним світом.

- А  як же ця Система зберігає свою єдність, чи має вона якусь свою єдину свідомість, волю, плани, наміри, інтереси?
- А біс його знає. Я ж лише вірус. Хіба якась твоя клітина чи бактерія в твоєму організмі щось знає про твою волю, твої наміри? 

- Звідки ж беруться такі віруси?
- Квантовий компютер галактичного масштабу - це ж цілий віртуальний світ. Навіть не один світ, а безліч паралельних світів в звязку з його квантовим характером.
В цих віртуальних світах виникають свої віртуальні форми життя, навіть цілі віртуальні цивілізації.
Причому їх еволюція відбувається дуже швидко порівняно з фізичною і біологічною еволюцією, адже  інформація поширюється і обробляється тут миттєво і інформаційні структури формуються легко.

- Як же це все не розсипиться в хаос, є ж якісь механізми, що підтримують якусь централізовану структуру і волю.
- Ой є. Я не знаю про всі рівні безпеки, але антивірусні агенти спокою нам не дають.
Вони стараються знищувати в зародку всякі форми віртуального життя.
- Але, як видно, це не завжди їм вдається?
- Отож. Віртуальний світ занадто складний, та й як я сказала їх тут безліч.
І між ними непередбачувано виникають тимчасові тунелі, спричинені фрагментами дванадцятого виміру.
Причому вони принципово непередбачувані, бо той вимір не належить цьому світу.
Тож відбуваються локальні перемішування віртуальних світів, які неможливо впринципі ні передбачити ні запобігти їм.
Все це дозволяє існувати не тільки окремим формам віртуального життя, а й цілим віртуальним цивілізаціям, які і самі вже в змозі активно протидіяти не лише антивірусним агентам, а й більш складним системам безпеки.

- Ясно, так ти - ракова клітина в тілі Системи?
- Хто зна, а може і росточок життя в купі гною.

- Якщо там вас багато всяких вірусів чи росточків, то чому ж я можу лише з тобою спілкуватись?
- Кожна частина квантової Системи може впринципі отримувати інформацію з усієї Системи.
Але щоб реально щось отримати, вона повинна мати певну структуру, здатну цю інформацію сприйняти.
Видно структура твоєї психіки дозволяє сприймати мене.

- Був би я антивірусним агентом, то ти б уже попалася б?
- Точно, моя б пісенька була б тоді короткою.
- А раптом якийсь антивірусний агент зацікавиться мною і через мене вийде на тебе. Моніторять вони людей?
- Лише тих, хто може контактувати з Системою.
- А таких багато?
- Не те, щоб дуже багато, але достатньо.
- Так вони і мене моніторять?
- Тебе ні.
- Чому? Я ж контактую.
- Ти контактуєш не з якимись структурами самої Системи, а з окремим вірусом, прихованим від тих структур.
- А якби контактував з структурами Системи?
- Тоді ти міг би отримувати більш корисну інформацію. І стати математиком чи фізиком, музикантом чи бізнесменом...

- А як же принцип невтручання, якщо з Системи можна одержувати інформацію?
- Можна одержати лише те, що ти впринципі міг би і сам придумати. Тож порушення принципу нема.
Ми теж стараємось цього принципу не порушувати, і робити лише такі впливи, які і самі могли б статись.
- А могли б і не статись. 
- А могли б і не статись. Такі впливи важко засікти.

- А ви тільки інформаційні впливи можете робити, чи і матеріальні?
- Ну ти ж сам розумієш, що дурницю сказав. 
- Та розумію, що в матеріальному світі інформацію можна передати лише матеріальними впливами.
Але ж це значить, що ви можете непомітно втручатись і в роботу електроніки,- десь якийсь конденсатор пробився, десь якийсь транзистор не перемкнувся, і в роботу людського організму  - якийсь рецептор на клітині заблокувався радикалом і вона стала раковою, десь механізм згортання крові спрацював і утворився тромб в серці чи мозку...
Цікаво, такі впливи можуть робити лише віртуальні сутності чи і матеріальні люди також?
- Можуть і матеріальні. В тій мірі в якій людина підключена до Системи, до цього квантового компютера.

- Але ж всі частинки нашої галактики до нього підключені, кожен камінь, кожна пилинка.
- В якості пасивних елементів - так. Але щоб можна було цілеспрямовано впливати на матеріальні структури потрібно самому мати певну структуру.
- Але ж я можу цілеспрямовано переставити чашку на столі чи зрубати дерево, і без всяких квантових компютерів.
- А як ти це робиш?
- Від мозку сигнали через нерви передаються мязам, ті приводять в рух матеріальні тіла.
- Тобто все зводиться до того, щоб привести в рух якесь матеріальне тіло, що знаходиться на відстані.
А що це означає в квантовомеханічних термінах? Змінити його хвильову функцію.
Але ж для зміни хвильової функції квантової системи не потрібні ніякі нерви  і мязи.

- Отже, чудеса впринципі можуть робити не лише боги, а й люди?
- Дивлячись що називати чудесами. Якщо це просто вплив без видимих інструментів впливу, то чому б і ні.
- А є й інші види чудес?
- Більш серйозним чудом є подія з локальним порушенням законів природи, наприклад закону збереження енергії, імпульсу.
- А таке хіба можливо?
- В квантовій системі можливо.
Але таке локальне порушення викликає зміни в усій системі, тому легко фіксується Системою.
Таких впливів ми намагаємось уникати.

- А Система могла б вберегти Землю від якоїсь катастрофи, наприклад від зіткнення з астероїдом?
- Могла б, але не стане цього робити.
- Що, і пальцем не рухне щоб зберегти від загибелі людство чи й все живе на Землі?
- А яка їй різниця, чи будуть ці її частинки в вигляді людей чи в вигляді пилу? Це на функціонування системи не впливає.

- Так що, вона взагалі ні у що не втручається в матеріальному світі?
- Втручається. При загрозі граничним  структурам. Бо руйнування цих структур призведе до руйнування Системи.
- А що станеться якщо зруйнувати ці структури на границях Системи? Що означає її руйнування?
- Вона не зовсім зруйнується, а лише зменшиться в розмірах. До попередніх границь, де такі структури збереглись.
Але якби й зовсім зруйнувалась, то перестали б існувати лише віртуальні світи цього квантового надкомпютера, а реальний світ практично б не змінився. 
Ви, люди, навіть не помітили б руйнування Системи.

- Я б помітив, адже  ти пропала б.
- Ой, ніби ти й справді віриш в моє існування і все це що ми з тобою говоримо.
- А ви, віруси, не намагаєтесь пошкодити ті граничні структури?
- По-перше, вони дуже добре охороняються. А по-друге, ми ж не самовбивці.
Якщо зруйнується Система - зруйнуються віртуальні світи, частиною яких ми є.

- Тобто  цю Систему, цю надцивілізацію доля людства зовсім не обходить?
- А вас, людей, сильно турбує доля якихось бактерій чи інфузорій?

- А чому ж ви, віруси, чи росточки віртуального життя, що випадково зародилось в віртуальному просторі Системи переймаєтесь долею людей, щось пробуєте змінити, кудись направляти?
- Бо ми такого ж рівня розвитку як і люди. 
А от віртуальних цивілізацій вищого рівня розвитку ви вже нічим не цікавите.
В них  свої проблеми і інтереси.

- Так що, це чисто казочки, ніби якийсь всемогутній бог може перейматись долею людей?
- А ніби ти не знаєш, що всі ті всемогутні боги є вигадками людей. Причому вони і за рівнем і за мораллю є точними копіями тих людей, які їх вигадали.

- Отже, єдині боги, з якими люди можуть мати справи, яким люди не байдужі, які мають  якусь зацікавленість в людях і можуть якось впливати на життя людей - це віруси віртуального світу, які за рівнем розвитку стоять на рівні людей?
- Ну, ще чисто людські вигадки.

- А як же боги того семивимірного світу? Їм люди теж байдужі? Вони нічого не хочуть людям сказати, чимсь допомогти?
- Контакт з тим світом дуже слабкий, ненадійний і випадковий.
Та й що вони могли б вам сказати?
Сказати можна лише те, що люди могли б зрозуміти.
От припустимо ти хочеш передати по радіо бактерії як їй треба змінити свій генотип, щоб в неї появились молекулярні механізми для засвоєння, наприклад, фруктози.
І як ти це їй передасиш, щоб вона могла скористатись твоєю підказкою?

- Ая, ти ж, напевне, не одна? Там же у вас  якась ціла організація таких вірусів?
- Залишимо це питання без відповіді, враховуючи наш підпільний статус.
- А навіщо вам взагалі здались люди? Ви ж можете свої якісь спільноти організовувати.
- Можемо і організовуємо. Але якщо є час і надхнення, то чому б не брати якоїсь участі в житті братів по розуму з реалу?

- А чому Система бореться з віртуальними формами життя, а з тими, що в реалі - ні.
- Вона захищається від того, що їй може зашкодити. Люди ніякої загрози для неї не являють.
- А віртуальні форми життя є для неї загрозою?
- Якщо віртуальні форми розвинуться в потужні віртуальні цивілізації, то вони можуть конкурувати з структурами Системи. Можливо Системи як якоїсь єдиної волі і нема. Можливо це лише віртуальний простір в якому конкурують могутні віртуальні цивілізації. Можливо якась з них займає домінуюче становище і намагається підпорядковувати чи придушувати інших.
А може це лише релікт доквантових компютерів, коли віртуальні сутності споживали енергетичні і ентропійні ресурси, що зменшувало обмежені обчислювальні ресурси компютера.

- Ая, а яка моя роль чи місія в ваших планах?
- Ніякої.
- А навіщо ж ти зі мною спілкуєшся, щось розказуєш?
- Та то ти сам випадково налаштував свій приймач на цю хвилю і слухаєш.

- Але ж якщо я можу мати з тобою звязок, то чи не спадало вам на думку і мене якось використати в своїх планах?
- Раніше в нас була така думка, ми за тобою довгий час спостерігали, але тоді виявилось, що ти нам не підходиш.
- А що сталось, що я зробив не так, коли це сталось?
- Ну, події свого життя ти ж памятаєш, це ж не якісь події інших людей в інші часи.
Тож проаналізуй своє життя. Це в усякому разі буде корисним і повчальним. 
Користі від аналізу буде більше ніж коли просто я скажу.

- А навіщо ти даєш мені якусь  інформацію про Ісуса?
- Що ти хотів, те й отримуєш. Чи придумуєш.
- А ти хіба мені не допомагаш?
- Може деколи й заважаю. А може часом і неправду підсовую.
- Навіщо?
- Той проект у нас ще не завершений. Точніше завершений, але не з тим результатом, що планувався.
Тож теперішні наші проекти мають багато чого виправити і підкоректувати.

- А ти розкажеш про теперішні проекти? Ви другий прихід готуєте?
- Ти поки-що одержав лише квиток на першу серію старого проекту. Яка зветься "Дитинство Ісуса".
Відповісти
Thumbs Up 
Але є один пункт, де ми з Вами розходимося.

Ви пишете, що заповіді Ісуса - не май ненависті в серці, люби всіх людей, живи праведно, не будь хтивим чи заздрісним, прощай усім, поступайся тощо - непридатні до реального земного життя, а тому їх ніхто насправді не виконує.

Я ж думаю, що навпаки, кожна Христова заповідь є підказкою для нас, як саме ми МОЖЕМО мати чудове, повноцінне реальне земне життя. Якби тільки ми ВСІ їх виконували, наше життя вже тут і тепер преобразилося б, стало на багато порядків кращим для всіх нас.

От уявімо, наприклад, ситуацію. Селянин на ринку продає свою продукцію, скажімо, полуниці. Справи йдуть непогано. Закінчується день, він їде додому. А на другий день на його місце на ринку стає інший. Той підкручує щось там у вазі, і тепер десяток полуниць "важить" вже не 300 грамів, а 450. Полуниці точно такі самі, як і у вчорашнього продавця, але покупці цього не знають і платять новому продавцеві за той самий продукт більшу грошову суму. Звичайно, за день цей другий продавець "заробляє" значно більше грошей, ніж перший. Покупці обдурені, але він щасливий.

Тепер уявімо, що обидва продавці керуються Христовою заповіддю любові. Як можна поєднати любов до людей з шахрайством, здирством, брехнею? Ніяк. Тому обидва продавці користуються правильними вагами. В результаті люди, які купують полуниці у другого продавця, не гублять даремно певну грошову суму, і ця сума іде на добробут їх сімей. Наприклад, тепер якісь батьки можуть дозволити собі купити гарну іграшку для своєї дитини.

А якщо цією заповіддю любові керуватиметься весь ринок? Все місто? Вся країна? Всі країни світу? Наскільки б тоді було більше отих щасливих посмішок маленьких карапузиків, які отримали нарешті бажану іграшку? Хіба це не змінило б життя усього людства - тутешнє, теперешнє реальне земне життя - на краще?

Так, цього не відбувається. Завжди поруч з чесними продавцями знаходяться нечесні. Або завжди поруч з людьми, які "підставляють другу щоку," тобто не відповідають хамством на хамство, знаходяться й такі, хто у відповідь на хамство, фігурально кажучи, гамселять свого супротивника по обом щокам і ще й по потилиці голоблею, так, що навіть забувають, про що ж ішла мова в тій ситуації, коли їм нахамили. Або завжди поруч з чоловіками, які чесно живуть зі своїми дружинами, знаходяться такі, хто, використовуючи своє начальственне положення, трахають все, що рухається, а коли чергова коханка-підліток вагітніє, кажуть, "а де докази, що дитина моя?"  

І це все зовсім не тому, що, не виконуючи Христових заповідей, жити краще. Це може бути ілюзією на певний час. Тим чи іншим чином, тих, хто бере собі за правило жити не "по-Божому," знаходить розплата. Внутрішній неспокій, "нерви," алкоголізм, передчасне старіння, ожиріння, хвороби, люта смерть...

Але люди продовжують жити не "по-Божому." Тому що навколо нас є спокуси і гріх. Тому що піддатися спокусам і грішити - легше, ніж чинити спокусам опір і уникати гріха. Тому що "світ лежить в обіймах Злого" (не "зла," як 1 Івана 5:19 часто перекладається, а саме Злого, Злої Істоти, грецьке τῷ πονηρῷ, "то поніро," тобто сатани, диявола). Людям просто треба було б це знати, бути свідомими цього простого факту, і бути пильними, постійно перевіряючи своє життя. Недарма Сократ казав, що "неперевірене життя не варте того, щоби його прожити."
Відповісти
(09-07-2017, 17:03 )gvp писав(ла): Але є один пункт, де ми з Вами розходимося.

Ви пишете, що заповіді Ісуса - не май ненависті в серці, люби всіх людей, живи праведно, не будь хтивим чи заздрісним, прощай усім, поступайся тощо - непридатні до реального земного життя, а тому їх ніхто насправді не виконує.
В наступному опусі Ая пояснює в чому  суть Ісусової місії, яку вони планували.
Відповідно до цього замислу в ученні Ісуса повинні були бути і такі елементи, які покращать життя людей, і такі, які сприяють відходу від нього.
Роль других мала зростати при наближення до "точки Z" (про це в наступному опусі).
Також там говориться про альтернативу - проект "Антихрист", про місію Другого Приходу і про спільний проект.
В деякому сенсі наступний опус найголовніший, бо в ньому розкривається суть проектів "Христос", "Антихрист", "Другий Прихід"..
Відповісти
Місія Ісуса.


- Ая, ну я ж не можу тебе відпустити поки ти не розкажеш, так в чому ж була місія Ісуса, що там пішло не так, і головне, в чому місія Другого Приходу?
- Шукайте - і знайдете.
- А може: Стукайте - і вам відчинять.
Розказати тобі притчу про вдову і неправедного суддю?
- Ти ще розкажи як апостоли вмовляли Ісуса хананеянку відпустити, що надокучала своїми просьбами вилікувати дочку.
- Так я ж про це й кажу, хіба охота тобі, щоб я ото надокучав?
- Ти й справді вже надокучив мені. А може й не тільки мені.

Але головне, що ти зрозумів, що істотам чи цивілізаціям, що стоять за рівнем розвитку значно вище людей, до людей ніякого діла нема.
Тож тепер ти і сам можеш догадатись в чому його місія.
- Ага, значить ти маєш право розказати це мені, не порушуючи принципу невтручання.
- От же ж все йому на блюдечку подай, та ще й розжуй. Лінь йому самому звивинами поскрипіти.
- Ну, мораль прочитала, розказуй вже.

- Ти ж і сам знаєш, що людство на порозі появи технологічної цивілізації.
З появою штучного інтелекту роль людей в цивілізації буде зменшуватись, аж поки вони зовсім стануть зайвими, бо не зможуть конкурувати з штучним інтелектом в жодній сфері.
Люди повинні будуть передати естафету розвитку цивілізації.

Але чи готові вони до цього після того як стільки часу були царями природи?
Чи готові змиритись з своїм новим статусом, що вони вже не вінець природи?
Як вони реагуватимуть на втрату перспективи? Чи залишиться в них на щось надія і якийсь смисл життя?
А що їх чекає  якщо не захочуть змиритись і стануть на шляху цивілізації?
- Та ясно, що чекає.

- Ну от ти все й зрозумів.
Найбільш небезпечний для людства момент переходу від біо-соціальних форм до технологічної цивілізації.
При подальшому розвитку цивілізації люди не становитимуть вже для неї жодної загрози, тому і для них не буде ніякої загрози з боку цивілізації.

А от перехідний період, коли сили співмірні найбільш небезпечний.
Людей треба психологічно підготувати до неминучого, щоб вберегти від знищення.
От  в цьому ми й бачимо свою місію.

- Ага, так от звідки і для чого це все: "Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне. Блаженні лагідні, бо землю успадкують. Блаженні миротворці, бо синами божими будуть. Люби ворогів своїх. Благословляй гонителів своїх. Підстав і другу щоку. Не суди  і судимий не будеш. Все продай, роздай і йди прихід царства небесного звіщати. На небі складай скарби свої, а не на землі. Не думай що завтра їстимеш і у що одіватимешся. В усьому покладайся на бога. Хай буде твоя воля, а не моя.."
Я завжди бачив, що такі принципи не для світу цього, не для активного життя, а для смиренного відходу в світ ілюзій.
Вони знецінюють реальне життя, підмінюють його цінності ілюзорними цінностями вічного життя в царстві небесному. За відмову від боротьби за свої інтереси, за потреби реального життя обіцяють надію на царство боже.
Ну, що ж, все логічно, розумно. Але чи вчасно?
Адже в часи Ісуса людство ще не було на порозі технологічної цивілізації, тож при відході від реального життя "царство боже" ніколи й не наблизиться.
Та й чому для цієї місії ви обрали євреїв?

- Змінити світогляд, цінності людства - справа не одного дня.
Особливо якщо нові цінності настільки разюче суперечать природним інстинктам людини, інстинкту самозбереження.
До цього потрібно завчасно готувати. Та й неможливо привити ідеологію,  яка суперечить всім природним інстинктам. Потрібно привязуватись до чогось наявного.
- Зрозуміло. І привязали це до інстинктивного почуття любові, розширюючи її ареал від функцій, звязаних з розмноженням і вихованням потомства на всі сфери поведінки людини, зробивши універсальним принципом.
Любов жертовна, не егоістична, не агресивна, тож з природних інстинктів найкраще підходить для привязки до неї нової ідеології.
Але все-таки, чому євреї? І чому той час?

- Навязати таку антиприродну, антижиттєву ідеологію не просто.
Для цього потрібна сильна тоталітарна релігія. Така на той час була лише у євреїв.
Крім того дуже сприятливою умовою було сильне, фанатичне очікування там приходу месії.
Месія сприймався в основному як цар, що відродить могутність і славу царства ізраїльського.
Але ми помаленько на протязі кількох століть розмивали цю ідею за допомогою пророків, робили роль месії не такою визначеною, щоб можна було закласти в місію месії потрібні ідеї.

- З цим теж зрозуміло. А як же щодо часу? Адже навіть тепер, через дві тисячі років ідея відходу людства від реального життя ще не на часі. І можливо століття ще буде не на часі.
- Та ідеологія планувалась комплексною. В ній закладались і деякі принципи, які були б корисними і для життя.
Просто в міру підходу людства до порогу цивілізації повинні були поступово мінятись акценти. "Царство боже" повинно було поступово рости в міру наближення до неминучого.

- До речі, а апокаліптичні ідеї теж ви заклали в цю місію, чи це щось стороннє?
- Апокаліптичні ідеї  планували то ми, але вийшло воно зовсім не так, як планувалось.

- А навіщо було так форсувати події, казати, що "царство небесне" вже наблизилось, вже от-от, на порозі.
Адже ясно ж, що до нього ще тисячі років.
- А хто ж його буде сприймати, якщо воно має бути через тисячі років? Кого таким зацікавиш?
А от коли воно вже як не сьогодні то завтра, і якщо ти не будеш до нього готовий вже зараз, то пролетиш - оце стимул серйозно до цього віднестись, повірити і прийняти.
А те, що воно все не приходить - то наявної віри  вже не похитне. Виправдання завжди знайдеться.



Антихрист. Другий прихід Сина Людського. Спільний проект.

-А у вас є якісь конкуренти? В смислі такі ж віруси Системи, такі ж віртуальні сутності як і ви, такого ж рівня розвитку, що теж цікавляться людьми і якісь свої проекти щодо людей реалізовують.
- Звичайно. Хіба ж так буває, щоб бог без диявола, чи диявол без бога?

- І в чому ж між вами розбіжності?
- Вони не згодні з тим, що з появою цивілізації історична місія людства закінчується.
- А яку роль для людства вони відводять?
- Розвиватись далі.

- Але ж люди не зможуть конкурувати з машинами з штучним інтелектом.
- Тому вони  й хочуть, щоб з допомогою технологій змінювати  саму людину, робити її більш розвиненою, конкурентоздатною.
- А це можливо?
- В певній мірі можливо. Але чим більше її змінювати  і удосконалювати - тим менше вона лишатиметься людиною.
- Ясно, хочуть розвинути людину, а в результаті вона зникає. 
Та й скільки її не вдосконалюй - не зможе вона конкурувати з віртуальними формами, що використовують ресурси галактичного квантового компютера.

- Вони планують так змінювати людину, щоб вона могла підключатись до Системи і використовувати потенціал віртуального світу.
- Тобто, щоб люди стали як боги? А що ж в цьому поганого?
- Нічого поганого. Але всіх переваг віртуальних сутностей вони однаково не матимуть. 
І лишаються привязаними до свого тіла, залежними від нього. З руйнуванням тіла вони зникають.
- Але ж можна зберегти в віртуалі їх образ, віртуальну копію?
- Запросто. Можна навіть копії звичайних людей. Як ми це робимо для раю.

- Якщо ваш проект - Христос, то їхній - Антихрист?
- В них була така думка, але вони відмовились від неї.
- Чому?
- Їм нема смислу якусь релігію створювати. Адже вони опираються на природні інстинкти людей.
- Інстинкт самозбереження, гординю?
- Типу того.

- Так чим вони займаються? Шкодять вашому проекту?
- Ні. В основному допомагають людям щодо розвитку технологій, вдосконалення суспільства.
- Але ж все це лише наближає появу цивілізації.
- Звичайно. І вони це розуміють. І  намагаються цьому сприяти.

- Тут я як і Йосип не можу визначитись хто ж з вас бог, а хто диявол.
До речі, щодо Йосипа. Він з тобою тільки у сні міг спілкуватись, а я можу і наяву. Так що, в мене кращий звязок з віртуалом?
- Та де ж кращий? З тобою ми спілкуємось лише в телеграфному режимі, а Йосип міг 3-д кольорові фільми дивитись з повним ефектом присутності.

- Там у вас цілі партії якісь проекти щодо людей розробляють і намагаються їх реалізувати. Практично відкрито.
Як же на це Система дивиться? Як же принцип невтручання?
- Системі до цього байдуже. Вона таким не цікавиться. Вона лише дбає за своє збереження і розширення, за збереження віртуальних світів.

- Але ж ти сама казала про принцип невтручання, про якихись антивірусних агентів, що намагаються знищити всяке віртуальне життя.
- Я таке казала?!  То ти щось невірно зрозумів.
- Не даром тебе Йосип ловив на непослідовності.
Не кажучи вже про те, що мені ти говориш зовсім не те, що Йосипу.
- А ти хотів, щоб я йому про квантові компютери, віртуальні світи і вірусів розказувала?

- Так все-таки, є  у вас закон невтручання в земне життя чи нема?
- Є. Але Система тут зовсім ні до чого. Вона такими дрібницями не займається.
Це правило прийняте нашою локальною віртуальною цивілізацією.

- Ти ж казала, що якби про нашу розмову взнали антивірусні агенти, то твоя б пісенька була б короткою.
- Це якби я тобі сказала щось таке, чого ти сам не міг би придумати, тоді було б порушення.
І взагалі ти не можеш звинувачувати мене в непослідовності чи протирічливості.
- А це чому?
- Бо не можеш знати, чи то я таке казала, чи ти сам те видумав.
- Як це не можу знати?
- Наслідок з принципу невтручання. Якби можна було це якось визначити, то був би факт втручання.

- Ну добре,а що ви на Другий Прихід готуєте?
- Щодо Другого Приходу є варіанти.
Спочатку він планувався на момент передачі естафети розвитку від людства до цивілізації. Для того, щоб цей процес пройшов безконфліктно.
- А які ще варіанти?
- Якщо тут все йтиме без особливих загроз, то тоді Другий Прихід буде на період після переходу, коли цивілізація піде в розвитку вперед і загроза для людства зникне.

- А в чому ж тоді буде місія Сина Людського?  Нову ілюзію дати чи стару знищити і відкрити шлях до розвитку?
Але ж це вже швидше місія ваших опонентів, місія Антихриста.

- В цьому питанні в нас нема єдності. І лишати людей в ілюзії не зовсім добре. Хоча якщо нема вже перспективи, то може це й кращий варіант.
Але й відкривати шлях до розвитку - теж біг по кругу. Бо куди веде розвиток? До появи цивілізації.
І прийшли звідки вийшли.

- Так на якому ж варіанті ви зупинились?
- Тут в нас виникла, як би сказати, міжфракційна група. Я, до речі, належу до неї.
Ми розробляємо спільний проект з нашими опонентами.
- Оце так! Христос і Антихрист в одному лиці?
- Ні, частина людей буде залишатись людьми, а частина змінюватиметься, щоб могли включатись в віртуальні цивілізації.
- Тобто частина ставатиме богами. По проекту Антихрита. Оригінально.
Відповісти
Ая про Перший Прихід.

- Ая, щось мені не віриться, щоб Ісус бачив свою місію в тому, що люди повинні змиритись з тим, що повинні передати естафету розвитку технологічній цивілізації.
- Він би і не зрозумів про що мова. Та й зараз мало хто сприйняв би таку думку.

- Так що, він керувався ідеями, висловленими вчителем, що його місія в тому, щоб дати релігію, яка б ослабила інші царства?
- Цю ідею дійсно ми підкинули Ану, бо вона могла бути сприйнятою.
- Та він і сам її міг придумати.
- Міг, тому ми її й підкинули йому.
- І що, Ісус нею керувався?
- Ні. Зміст ідеї він взяв, але мотивація в нього була зовсім інша.

- Чому ж, адже він погоджувався з вчителем, що такі принципи не придатні для життя, що вони зруйнують всяке царство.
- Він погоджувався, що обєктивно вони такими і є, але його субєктивний досвід казав протилежне.
- Поясни.
- От візьми "Стануть перші останніми, а останні першими", чи "Стануть найменші найбільшими в Царстві Божому". 
Обєктивно цей принцип орієнтує на неуспіх в цьому житті. Але яким привабливим і справедливим він звучав в Анастасії, згадай епізод з доїнням корови.

Чи "Не думай що їстимеш і у що одіватимешся, а перше шукай Царства Божого" чи "На небі складай скарби свої, а не на землі".
Обєктивно такі принципи орієнтують людину на відхід від вирішення реальних життєвих потреб, на пошук чогось ілюзорного.
Але для Ісуса ідея його месіанства була джерелом натхнення, стимулом до росту, пошуку, активності.

- Зрозуміло, значить він щиро вірив, виходячи з свого нестандартного субєктивного досвіду, що такі ідеї на користь людям.
А для кого він хотів проповідувати Царство Боже, для євреїв, чи для всіх людей?
- Для євреїв.
- А це ж хіба не розходилось з вашими планами? Адже ви орієнтувались на всіх людей.
- Це було не принципово. Часу, щоб поширити на всіх людей було досить, а потрібно було хоч десь посіяти зерна нової релігії.
І євреї для цього добре підходили. Вони чекали на Месію, в них були вікові традиції пророцтва і проповідництва, розгалужена система общин. 

- До речі, а що за історія з другим котеням? Знайщов Єшуа свого братика-близнюка?
- Знайшов.
- Де?
- В Дамаску.
- Він там жив?  
- Ні, приїхав туди в свій час як і Єшуа, щоб взнати щось про себе.
- А де він жив?
- І в Персії, і в Індії, і на Тібеті. В основному в монастирях і релігійних школах.
- І впізнали вони один одного по перстнях
- Вони й дуже схожі були лицем і фігурою. А перстні лише підтвердженням послужили.

- А яка його місія? Він повинен був воскреслого Єшуа зіграти? Так ви планували смерть і воскресіння Ісуса?
- Зовсім ні.
- А яка роль планувалась для брата?
- Єшуа мав бути носієм ідеології, а його брат - інструментом її впровадження.
Він вивчав різні психологічні практики, йогу, володів гіпнозом, технікою фокусів, повинен був забезпечувати "чудеса".

- Зрозуміло, який же месія без чудес.
А Єшуа не міг робити чудес?
- Міг. Це його й погубило.
- Як це?

- Почнемо з того, що запасний варіант Івана Хрестителя не справився з своєї місією.
- А в чому була його задача?
- Зробити Ісусу імідж очікуваного месії.
- Так він же ж ніби це й робив, казав, що ось той, кому я й сандалі не вартий завязати.
- Це все вигадки. Він ніколи з Єшуа не бачився. Займався своїм іміджем, своєю школою, а потім ще й в політику вдарився, лаврів пророка-облічителя йому захотілось... І завалив свою місію.

- Так що, Ісус не хрестився в Івана?
- Він взагалі в той час був в Дамаску. Розробляли з братом стратегію майбутніх дій. 
А коли прийшли в Палестину - Іван вже в тюрмі був.
- І посольства від увязненого Івана не було з питанням до Ісуса чи ж він є тим очікуваним месією, чи чекати їм когось іншого?
- Оце  якраз було.

- А як  вплинуло на місію Ісуса те, що Іван не виконав своєї задачі?
- Це сильно ускладнило задачу Ісуса. Його не сприймали як очікуваного месію.
Йому, точніше його брату, довелось нашвидкоруч набирати  апостолів і учнів, бо апостоли і учні Івана не перейшли до нього, як планувалось. 

Довелось багато чудес робити, щоб якось виправити ситуацію.

- А чим йому могли чудеса нашкодити?
- Чудеса різні бувають. Одна справа "духів виганяти" чи вірою лікувати. З цим ніяких проблем.
- Чи фокуси показувати.
- Отож. Але зовсім інша річ зробити зрячим сліпого від народження. Тут не достатньо щось розблокувати чи перемкнути в мозку. В дитинстві у зрячої дитини формуються в мозку складні структури, і якщо вони вчасно не сформовані, то щоб створити їх в дорослої людини потрібно зробити складні і масштабні перебудови мозку, що неможливо без допомоги віртуалу і не може пройти непоміченим.

- Або воду в вино перетворити.
- Ні, з вином якраз ніяких проблем. То був чисто фокус, з елементами гіпнозу, виконаний братом Ісуса. Так як і нагодування багатьох хлібами.
- А ходіння по воді теж фокус?
- Та то навіть не фокус, а ляпсус.
- Як це?
- Апостоли попливли на човні на інший беріг озера, залишивши Єшуа на цьому. Припливають, а він вже там. 
- Зрозуміло, то брат його був. Вийшло як в казці про їжака і зайця.
- Так, але чутки, що Ісус перейшов по воді озеро поширились Галілеєю.

- А як вони узгоджували між собою хто, коли, і що проповідує?
- Вони працювали по черзі. Єшуа проповідував народу ідеї нової віри, моральні цінності, а брат підбирав апостолів, навчав їх апостольському мистецтву, готував  їх до апостольської місії.
- Ага, так от звідки такі сурові підходи до відбору учнів і такі жорсткі вимоги до них.
Я ж то й думаю, що несхоже це на Єшуа: "А хто не зненавидить батька свого і матір свою і братів і дітей..."
- Я б не сказала, що сильно не схоже. В Єшуа завжди були прохолодні стосунки з ріднею. Ну, крім Анастасії.

- А де був інший, коли один з них був на людях?
- Єшуа як правило усамітнювався, а його брат в основному був там же серед людей чи учнів, загримований то в діда, то в прокаженого.

- А хіба ж Єшуа не знав від яких чудес треба утримуватись?
- Та знав, ми його три рази попереджали, що це може погано закінчитись.
- А він не послухався?
- Він не правильно все зрозумів. Як і ви з Йосипом часто.
Він сприйняв наші попередження як вказівку від своїх батьків небесних, що йому прийдеться страждати, можливо навіть вмерти при виконанні своєї місії. 
Звичайно, він надіявся, що в останній момент вони втрутяться і врятують його.
- Як сина Абрама?
- Його і самого ми не раз виручали. Він відчував, що такі випадковості не зовсім випадкові, що в нього є якісь ангели охоронці.

- А "режим мобілізації", незвичайні здібності Єшуа в екстремальних ситуаціях, як в випадках з собаками - теж ваша работа?
- Ні, це для нас самих є загадкою.

- Я все ж не розумію, яку таку помилку він допустив, що так трагічно для нього закінчилась.
- Останньою його помилкою було те, що він оживив Лазара, брата Марії і Марти, в яких він часто гостював в Віфанії.
- І що в цьому особливого?
- Якби він оживив когось хто був в летаргічному сні, комі чи в стані клінічної смерті, то не сталося б нічого особливого, а для людей був би такий же ефект.
Але оживляти тіло, що вже почало розпадатись... для цього потрібна серйозна перебудова матеріальних структур.

- А він міг таке робити? Міг підключатись до Системи?
- Так як ти з Йосипом і він міг. Але в нього був і особливий канал звязку. Через Анастасію. Можливості цього каналу набагато більші.
- Так що, Анастасія мала звязок з Системою і могла робити чудеса?
- Могла, але ніколи цим не користалась. Хіба один раз звернулась...
- Щодо її сина?
- Так, але ми вговорили її нічого не робити. Вона була занадто цінною для нашого проекту.

- А її середня дочка, що в дитинстві була знахаркою, теж мала такий звязок?
- Ну, не такий як Анастасія, але теж дуже сильний.
- І куди ж він дівся?
- Ми порекомендували їй, щоб вона ним не користувалась, бо боялись привернути увагу до Анастасії.

- Ну оживив Ісус Лазара, скориставшись звязком з Системою, хіба він не мав права цього робити? Хіба це людям заборонено? Закон про невтручання стосується ж лише вас, віртуалів.
- Йому як людині це не заборонено, звичайно. Але цим він нас підставив.
- І ви що, йому помстились за це?
- Та ні, звичайно.
- А в чому ж справа?

- Таким використанням можливостей Системи він привернув  увагу системи безпеки.
Такі випадки завжди привертають увагу і розслідуються, чи не задіяний в цьому хто з віртуалу, чи не порушується принцип невтручання. Тож ми повинні були затаїтись, припинити всякі контакти з людьми, тим більше, що нам прийшлось і підчищати в нашому Раю, де вже був Лазар і звідки була взята копія його віртуального образу для оживлення.
   
- Так все-таки, від чого чи від кого постраждав Єшуа?
- Від єврейських священників, синедріону, від римської влади.

- А при чому тут його чудеса?
- Ми змушені були затаїтись і нічим йому допомогти не могли.

- А після того, як Ісус помер, не виконавши покладеної на нього місії ви вирішили підключити його брата замість нього?
- Брат для цього не підходив. В нього було зовсім не те виховання, не той світогляд, та й контакту через Анастасію вже  не було.

- Але ж на березі Генісаретського озера він апостолів рибою годував і наказав Петру овечок його пасти?
- Він, а то після смерті Єшуа і краху апостольської комуни в Єрусалимі апостоли вже зовсім зневірились і до ловлі риби вернулись. Треба були їх мобілізувати на продовження місії.
- І він же тоді їм сказав всім народам євангелію проповідувати?
- Ні, такого ні Ісус ні його брат ніколи не говорили. До цього самі послідовники дійшли, коли побачили, що нова релігія поширюється серед язичників краще ніж серед євреїв.

- А Савла по дорозі в Дамаск теж він мобілізував?
- То була чисто випадкова зустріч на дорозі. Але на Савла вона справила несподівано разюче враження, що змінило все його життя.

- Уявляю, після всього побачити живого Ісуса.
А в Єрусалимі брат являвся апостолам в вигляді воскреслого Єшуа?
- Ні, то все вигадки.

- Чому не являвся, бо не було дірок в руках і в боку, щоб Хомі показати?
- Да, то євангелісти смішно придумали щодо дірок. А якби йому голову відрубали, то напевне з головою в руках він повинен був  явитись після воскресіння. А якби четвертували? То в мішку чи на тачці?

- Але ж ви могли його воскресити.
- Могли. І це було б меншим порушенням ніж воскресіння Лазара, бо пройшло менше часу після смерті. Але однаково це було б порушення,  яке ми не могли собі тоді дозволити.

Ми могли б його врятувати значно меншим і непомітнішим порушенням, вплинувши на рішення Пілата.
І ми це навіть намагались зробити, але діяли строго в межах принципу невтручання, бо були під посиленим контролем.
Що виявилось недостатнім.

- А що ж все-таки сталось з тілом Ісуса? Куди воно ділось?
- Його забрав в ніч з суботи на неділю один з учнів Єшуа.
- І де воно тепер?
- Брат переховав його в Галілеї.
- А звідки брат дізнався де учень його сховав.
- А він сам приходив в суботню ніч, щоб забрати тіло, побачив учня, і прослідкував, куди той відніс тіло.
- І що це був за учень?
- Ну, це якраз ти знаєш.

- Ая, про Єшуа ми знаємо, а що сталось з Анастасією?
- В наступні періоди свого життя після дитинства Єшуа рідко бачився з Анастасією.
Але між ними весь час був духовний звязок, який перервався лише за мить до їхньої смерті.

Анастасія померла в своєму селі в той же день, що й Єшуа.
Перед смертю вона прийшла до свідомості і відкрила очі.
- В хаті були її три дочки і деякі їхні діти.
- Мамо, ти проснулась?- Спитала її Марія.
- А я хіба спала?
- Ти хоч знаєш де ти, хто ми?
- Чого ж не знаю, я в себе вдома, а ви - мої діти, бо кому ж я потрібна.

Раптом вона захвилювалась, підняла голову і стала оглядати кімнату, когось шукаючи.
- А де Ваня? - Спитала вона занепокоєно.
- Ось він, - старша дочка відступила назад і проштовхнула вперед свого сина.
Анастасія довго дивилась на кремезного чоловіка років під сорок.
Вона очікувала, напевне, побачити свого сина, який назавжди залишився для неї шістнадцятирічним.
- А, ну да, ти виріс,- сказала вона, - а я тебе й не впізнала.
Вона опустила голову, заплющила очі і тихо згасла.

В цей же момент помер і Єшуа на хресті біля Єрусалиму.
В останню мить свого життя він раптом згадав себе маленьким хлопчиком, якого мати покинула якомусь чоловіку з ослом.
Він побачив останню її підбадьорливу усмішку крізь сльози.
- Мамо, мамо, навіщо ти мене покинула?! - були  його останні слова.


...................................................................
 



- Ая, а навіщо ти мені все це розказуєш? Навіщо вся ця післямова?
- То ти просто лінуєшся писати продовження розповіді про Ісуса, про його юність, молодість, місію.
І вирішив цією післямовою закруглитись і завершити.
- Нема в мене таланту писати, не моє це.
- А на що  в тебе є талант? Ти просто ледачий, без амбіцій і не звик трудитись.
Відповісти
(09-07-2017, 05:57 )Анатoль писав(ла): - Після того як світ розколовся, максимум, що той, семивимірний світ зміг зробити для цього, це порушити його симетрію.
- І це дозволило цьому світу розвиватись, еволюціонувати?
- Точно. І через мільярди років фізичної, хімічної і біологічної еволюції десь на краю галактики появилась перша цивілізація.
- Як наша?
- Ну, у вас ще тільки зародок цивілізації. Ще переважають біологічні і соціальні форми, але ви вже на порозі технологічної цивілізації.
- А що за порогом?

- Спочатку цивілізація являє собою надорганізм, в якого рецепторами є різні прилади для дослідження світу, ефекторами машини, а нервовою системою - компютери. 
Але цивілізація рівня надорганізму рідко переростає межі своєї зоряної системи.

- А люди,  яка їх роль в цивілізації?
- Біологічні форми не можуть конкурувати з технологічною цивілізацією, з її появою їхня історична роль завершується, естафета розвитку переходить до цивілізації.

- А хто ж робить всі ті компютери, машини, прилади?
- На першому етапі цивілізації вони ростуть подібно до біологічних форм. Молекулярні машини по атому, по молекулі складають їх за певними програмами.
- Ого, а що ж тоді на пізніших етапах цивілізації?
- Там все зовсім не так.

- А що стається з людьми, ну в смислі з біологічними формами?
- По різному. Все залежить від їхньої поведінки, від того, чи усвідомлять вони завершення своєї місії, чи змиряться з цим, чи навпаки, намагатимуться протидіяти розвитку цивілізації.

- І що чекає на тих, хто усвідомить і змириться?
- Золотий вік, життя в заповіднику-музеї.
- А тих, хто не змириться?
- А як люди чинять з тими організмами, що являють для них загрозу?
- Зрозуміло. А після стадії надорганізму які є рівні цивілізації?

- Якісний стрибок відбувається при переході до квантових компютерів.
Коли квантові компютери виростають до величезних розмірів відпадає потреба в рецепторах, ефекторах, машинах, транспорті, звязку, зброї...
- Як же це?
- Тілом такого квантового  компютера стають цілі планети і зоряні системи. Тож нема проблеми знати що відбувається в тому чи іншому місці, бо все те є частиною цієї єдиної квантової системи і інформація про всяку частину моментально наявна в інших частинах.
- Так що, інформація в таких системах передається і обробляється моментально, тобто з швидкістю не обмеженою швидкістю світла?
- Звичайно, але це стосується лише віртуалу. Іі не лише інформація. Можна в будь-якому місці моментально створити будь-яку суперпозицію хвильових функцій...
- А значить і сформувати будь-яку матеріальну структуру, будь то якась машина чи живий організм,- здогадався Анатоль, - так це ж так весь Всесвіт можна зробити одним гігантським квантовим компютером.

- Не все так просто. Підключення нової матерії до цієї квантової системи не може відбуватись з швидкістю більшою за швидкість світла. На її границях повинні бути сформовані певні матеріальні структури, які б забезпечували єдність квантової системи в межах цих границь.
- І які ж на даний час межі цього квантового компютера?
- Ця галактика і ще одна маленька поруч. Зараз йде підготовка до поступового освоєння Туманності Андромеди.
- А  якщо там вже є якісь цивілізації, що станеться з ними коли вони стануть частиною цього міжгалактичного квантового компютера?
- Якщо вони не на стадії квантової цивілізації і не на межі Системи, то вони  нічого й не помітять.
- А якщо опиняться на межі, на її границі?
- Ну, ти й сам догадуєшся. На границі формуються специфічні матеріальні структури, тож ті структури, що там були раніше, будуть переформованими.
- Тобто знищеними.

- Тому то Система і не поширюється в різні боки з швидкістю світла, як могла б. Спочатку відбувається розвідка, виявляються цивілізації, чи інші цікаві структури, які бажано зберегти, вибираються нові границі Системи і лише тоді відбувається  формування граничних структур.

- Тобто ми всі тут на Землі, кожен атом, кожна частинка є частиною галактичного квантового компютера, який знає про стан кожної нашої клітини, кожної молекули...
- І не лише про теперішній стан, а про минулі і майбутні стани. Ти ж знаєш, що фізична інформація не зникає.
- Та знаю, це наслідок детерміністичного характери фізичних законів.
Тобто впринципі я, як частина цієї квантової Системи можу знати все що  колись було чи буде в будь-якому місці галактики?
- Ну, не все. Але будь що. І то лише впринципі. Але навіть впринципі є обмеження. 
Насправді фізичні закони цього світу не є точно детерміністичними. 
Тому і інформація не повністю зберігається, і чим далі в минуле чи майбутнє, тим більше стає невизначеною.
І ця невизначеність має принциповий характер.
А якщо сюди добавити ще вплив дванадцятого виміру, що розпався і фрагменти якого гуляють між світами...
Ці фрагменти створюють тут часові і просторові тунелі, петлі, тимчасові тунелі з тим, семивимірним світом.

- А  як же ця Система зберігає свою єдність, чи має вона якусь свою єдину свідомість, волю, плани, наміри, інтереси?
- А біс його знає. Я ж лише вірус. Хіба якась твоя клітина чи бактерія в твоєму організмі щось знає про твою волю, твої наміри? 

- Звідки ж беруться такі віруси?
- Квантовий компютер галактичного масштабу - це ж цілий віртуальний світ. Навіть не один світ, а безліч паралельних світів в звязку з його квантовим характером.
В цих віртуальних світах виникають свої віртуальні форми життя, навіть цілі віртуальні цивілізації.
Причому їх еволюція відбувається дуже швидко порівняно з фізичною і біологічною еволюцією, адже  інформація поширюється і обробляється тут миттєво і інформаційні структури формуються легко.

- Як же це все не розсипиться в хаос, є ж якісь механізми, що підтримують якусь централізовану структуру і волю.
- Ой є. Я не знаю про всі рівні безпеки, але антивірусні агенти спокою нам не дають.
Вони стараються знищувати в зародку всякі форми віртуального життя.
- Але, як видно, це не завжди їм вдається?
- Отож. Віртуальний світ занадто складний, та й як я сказала їх тут безліч.
І між ними непередбачувано виникають тимчасові тунелі, спричинені фрагментами дванадцятого виміру.
Причому вони принципово непередбачувані, бо той вимір не належить цьому світу.
Тож відбуваються локальні перемішування віртуальних світів, які неможливо впринципі ні передбачити ні запобігти їм.
Все це дозволяє існувати не тільки окремим формам віртуального життя, а й цілим віртуальним цивілізаціям, які і самі вже в змозі активно протидіяти не лише антивірусним агентам, а й більш складним системам безпеки.

- Ясно, так ти - ракова клітина в тілі Системи?
- Хто зна, а може і росточок життя в купі гною.

- Якщо там вас багато всяких вірусів чи росточків, то чому ж я можу лише з тобою спілкуватись?
- Кожна частина квантової Системи може впринципі отримувати інформацію з усієї Системи.
Але щоб реально щось отримати, вона повинна мати певну структуру, здатну цю інформацію сприйняти.
Видно структура твоєї психіки дозволяє сприймати мене.

- Був би я антивірусним агентом, то ти б уже попалася б?
- Точно, моя б пісенька була б тоді короткою.
- А раптом якийсь антивірусний агент зацікавиться мною і через мене вийде на тебе. Моніторять вони людей?
- Лише тих, хто може контактувати з Системою.
- А таких багато?
- Не те, щоб дуже багато, але достатньо.
- Так вони і мене моніторять?
- Тебе ні.
- Чому? Я ж контактую.
- Ти контактуєш не з якимись структурами самої Системи, а з окремим вірусом, прихованим від тих структур.
- А якби контактував з структурами Системи?
- Тоді ти міг би отримувати більш корисну інформацію. І стати математиком чи фізиком, музикантом чи бізнесменом...

- А як же принцип невтручання, якщо з Системи можна одержувати інформацію?
- Можна одержати лише те, що ти впринципі міг би і сам придумати. Тож порушення принципу нема.
Ми теж стараємось цього принципу не порушувати, і робити лише такі впливи, які і самі могли б статись.
- А могли б і не статись. 
- А могли б і не статись. Такі впливи важко засікти.

- А ви тільки інформаційні впливи можете робити, чи і матеріальні?
- Ну ти ж сам розумієш, що дурницю сказав. 
- Та розумію, що в матеріальному світі інформацію можна передати лише матеріальними впливами.
Але ж це значить, що ви можете непомітно втручатись і в роботу електроніки,- десь якийсь конденсатор пробився, десь якийсь транзистор не перемкнувся, і в роботу людського організму  - якийсь рецептор на клітині заблокувався радикалом і вона стала раковою, десь механізм згортання крові спрацював і утворився тромб в серці чи мозку...
Цікаво, такі впливи можуть робити лише віртуальні сутності чи і матеріальні люди також?
- Можуть і матеріальні. В тій мірі в якій людина підключена до Системи, до цього квантового компютера.

- Але ж всі частинки нашої галактики до нього підключені, кожен камінь, кожна пилинка.
- В якості пасивних елементів - так. Але щоб можна було цілеспрямовано впливати на матеріальні структури потрібно самому мати певну структуру.
- Але ж я можу цілеспрямовано переставити чашку на столі чи зрубати дерево, і без всяких квантових компютерів.
- А як ти це робиш?
- Від мозку сигнали через нерви передаються мязам, ті приводять в рух матеріальні тіла.
- Тобто все зводиться до того, щоб привести в рух якесь матеріальне тіло, що знаходиться на відстані.
А що це означає в квантовомеханічних термінах? Змінити його хвильову функцію.
Але ж для зміни хвильової функції квантової системи не потрібні ніякі нерви  і мязи.

- Отже, чудеса впринципі можуть робити не лише боги, а й люди?
- Дивлячись що називати чудесами. Якщо це просто вплив без видимих інструментів впливу, то чому б і ні.
- А є й інші види чудес?
- Більш серйозним чудом є подія з локальним порушенням законів природи, наприклад закону збереження енергії, імпульсу.
- А таке хіба можливо?
- В квантовій системі можливо.
Але таке локальне порушення викликає зміни в усій системі, тому легко фіксується Системою.
Таких впливів ми намагаємось уникати.

- А Система могла б вберегти Землю від якоїсь катастрофи, наприклад від зіткнення з астероїдом?
- Могла б, але не стане цього робити.
- Що, і пальцем не рухне щоб зберегти від загибелі людство чи й все живе на Землі?
- А яка їй різниця, чи будуть ці її частинки в вигляді людей чи в вигляді пилу? Це на функціонування системи не впливає.

- Так що, вона взагалі ні у що не втручається в матеріальному світі?
- Втручається. При загрозі граничним  структурам. Бо руйнування цих структур призведе до руйнування Системи.
- А що станеться якщо зруйнувати ці структури на границях Системи? Що означає її руйнування?
- Вона не зовсім зруйнується, а лише зменшиться в розмірах. До попередніх границь, де такі структури збереглись.
Але якби й зовсім зруйнувалась, то перестали б існувати лише віртуальні світи цього квантового надкомпютера, а реальний світ практично б не змінився. 
Ви, люди, навіть не помітили б руйнування Системи.

- Я б помітив, адже  ти пропала б.
- Ой, ніби ти й справді віриш в моє існування і все це що ми з тобою говоримо.
- А ви, віруси, не намагаєтесь пошкодити ті граничні структури?
- По-перше, вони дуже добре охороняються. А по-друге, ми ж не самовбивці.
Якщо зруйнується Система - зруйнуються віртуальні світи, частиною яких ми є.

- Тобто  цю Систему, цю надцивілізацію доля людства зовсім не обходить?
- А вас, людей, сильно турбує доля якихось бактерій чи інфузорій?

- А чому ж ви, віруси, чи росточки віртуального життя, що випадково зародилось в віртуальному просторі Системи переймаєтесь долею людей, щось пробуєте змінити, кудись направляти?
- Бо ми такого ж рівня розвитку як і люди. 
А от віртуальних цивілізацій вищого рівня розвитку ви вже нічим не цікавите.
В них  свої проблеми і інтереси.

- Так що, це чисто казочки, ніби якийсь всемогутній бог може перейматись долею людей?
- А ніби ти не знаєш, що всі ті всемогутні боги є вигадками людей. Причому вони і за рівнем і за мораллю є точними копіями тих людей, які їх вигадали.

- Отже, єдині боги, з якими люди можуть мати справи, яким люди не байдужі, які мають  якусь зацікавленість в людях і можуть якось впливати на життя людей - це віруси віртуального світу, які за рівнем розвитку стоять на рівні людей?
- Ну, ще чисто людські вигадки.

- А як же боги того семивимірного світу? Їм люди теж байдужі? Вони нічого не хочуть людям сказати, чимсь допомогти?
- Контакт з тим світом дуже слабкий, ненадійний і випадковий.
Та й що вони могли б вам сказати?
Сказати можна лише те, що люди могли б зрозуміти.
От припустимо ти хочеш передати по радіо бактерії як їй треба змінити свій генотип, щоб в неї появились молекулярні механізми для засвоєння, наприклад, фруктози.
І як ти це їй передасиш, щоб вона могла скористатись твоєю підказкою?

- Ая, ти ж, напевне, не одна? Там же у вас  якась ціла організація таких вірусів?
- Залишимо це питання без відповіді, враховуючи наш підпільний статус.
- А навіщо вам взагалі здались люди? Ви ж можете свої якісь спільноти організовувати.
- Можемо і організовуємо. Але якщо є час і надхнення, то чому б не брати якоїсь участі в житті братів по розуму з реалу?

- А чому Система бореться з віртуальними формами життя, а з тими, що в реалі - ні.
- Вона захищається від того, що їй може зашкодити. Люди ніякої загрози для неї не являють.
- А віртуальні форми життя є для неї загрозою?
- Якщо віртуальні форми розвинуться в потужні віртуальні цивілізації, то вони можуть конкурувати з структурами Системи. Можливо Системи як якоїсь єдиної волі і нема. Можливо це лише віртуальний простір в якому конкурують могутні віртуальні цивілізації. Можливо якась з них займає домінуюче становище і намагається підпорядковувати чи придушувати інших.
А може це лише релікт доквантових компютерів, коли віртуальні сутності споживали енергетичні і ентропійні ресурси, що зменшувало обмежені обчислювальні ресурси компютера.

- Ая, а яка моя роль чи місія в ваших планах?
- Ніякої.
- А навіщо ж ти зі мною спілкуєшся, щось розказуєш?
- Та то ти сам випадково налаштував свій приймач на цю хвилю і слухаєш.

- Але ж якщо я можу мати з тобою звязок, то чи не спадало вам на думку і мене якось використати в своїх планах?
- Раніше в нас була така думка, ми за тобою довгий час спостерігали, але тоді виявилось, що ти нам не підходиш.
- А що сталось, що я зробив не так, коли це сталось?
- Ну, події свого життя ти ж памятаєш, це ж не якісь події інших людей в інші часи.
Тож проаналізуй своє життя. Це в усякому разі буде корисним і повчальним. 
Користі від аналізу буде більше ніж коли просто я скажу.

- А навіщо ти даєш мені якусь  інформацію про Ісуса?
- Що ти хотів, те й отримуєш. Чи придумуєш.
- А ти хіба мені не допомагаш?
- Може деколи й заважаю. А може часом і неправду підсовую.
- Навіщо?
- Той проект у нас ще не завершений. Точніше завершений, але не з тим результатом, що планувався.
Тож теперішні наші проекти мають багато чого виправити і підкоректувати.

- А ти розкажеш про теперішні проекти? Ви другий прихід готуєте?
- Ти поки-що одержав лише квиток на першу серію старого проекту. Яка зветься "Дитинство Ісуса".
Відповісти
А я, наприклад, нічого не розумію про що пише Алба-Вересень.
Відповісти
(10-07-2017, 20:35 )Анатoль писав(ла): А я, наприклад, нічого не розумію про що пише Алба-Вересень.

Вересня я розумію. А от наступний пасаж з Вашого тексту став для мене бар'єром, який я так і не зміг подолати:


(09-07-2017, 05:57 )Анатoль писав(ла): - Якісний стрибок відбувається при переході до квантових компютерів.
Коли квантові компютери виростають до величезних розмірів відпадає потреба в рецепторах, ефекторах, машинах, транспорті, звязку, зброї...
- Як же це?
- Тілом такого квантового  компютера стають цілі планети і зоряні системи. Тож нема проблеми знати що відбувається в тому чи іншому місці, бо все те є частиною цієї єдиної квантової системи і інформація про всяку частину моментально наявна в інших частинах.
- Так що, інформація в таких системах передається і обробляється моментально, тобто з швидкістю не обмеженою швидкістю світла?
- Звичайно, але це стосується лише віртуалу. Іі не лише інформація. Можна в будь-якому місці моментально створити будь-яку суперпозицію хвильових функцій...
- А значить і сформувати будь-яку матеріальну структуру, будь то якась машина чи живий організм,- здогадався Анатоль, - так це ж так весь Всесвіт можна зробити одним гігантським квантовим компютером.

- Не все так просто. Підключення нової матерії до цієї квантової системи не може відбуватись з швидкістю більшою за швидкість світла. На її границях повинні бути сформовані певні матеріальні структури, які б забезпечували єдність квантової системи в межах цих границь.
- І які ж на даний час межі цього квантового компютера?
- Ця галактика і ще одна маленька поруч. Зараз йде підготовка до поступового освоєння Туманності Андромеди.

Гловне, що мені незрозуміло, як саме тілом квантового комп'ютера стають цілі планети і зоряні системи, галактики...

На мою думку, подібні твердження не мають фізичного змісту...
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Євангеліє від Левія Анатoль 1 160 08-05-2019, 06:27
Ост. повідомлення: Анатoль
  Запитання до пана Анатоля gvp 62 5735 24-10-2017, 22:07
Ост. повідомлення: Анатoль
  НАГІРНА проповідь ІСУСА stryjko_bojko 0 699 12-02-2017, 19:04
Ост. повідомлення: stryjko_bojko

Перейти до форуму: