Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису).
#21
(02-10-2017, 17:29 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 17:10 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 16:57 )Василь Васьківський писав(ла): Квазівіртуальні фотони, резонансна взаємодія, внутрішнє охолодження - це вже поезія, на мою думку. Крім того, живе тіло не тільки з молекул складається...

Вони ще про кулонівські пари Васьківського не знають. Тому мусять обходитись квазі-віртуальними фотонами і т.п.

А чому не знають? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як? Хто такі вони?

Ну Ви ж не розказали як за допомогою пар можна літати чи охолоджувати, а вони самі не догадались. От і доводиться їм користуватись іншими ефектами.
Відповісти
#22
(02-10-2017, 18:15 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 17:29 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 17:10 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 16:57 )Василь Васьківський писав(ла): Квазівіртуальні фотони, резонансна взаємодія, внутрішнє охолодження - це вже поезія, на мою думку. Крім того, живе тіло не тільки з молекул складається...

Вони ще про кулонівські пари Васьківського не знають. Тому мусять обходитись квазі-віртуальними фотонами і т.п.

А чому не знають? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як? Хто такі вони?

Ну Ви ж не розказали як за допомогою пар можна літати чи охолоджувати, а вони самі не догадались. От і доводиться їм користуватись іншими ефектами.

Я це розумію, але чому вони не знають про кулонівські пари? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як?

Я також не зрозумів, про які такі ефекти Ви згадуєте...
Відповісти
#23
(02-10-2017, 18:20 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 18:15 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 17:29 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 17:10 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 16:57 )Василь Васьківський писав(ла): Квазівіртуальні фотони, резонансна взаємодія, внутрішнє охолодження - це вже поезія, на мою думку. Крім того, живе тіло не тільки з молекул складається...

Вони ще про кулонівські пари Васьківського не знають. Тому мусять обходитись квазі-віртуальними фотонами і т.п.

А чому не знають? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як? Хто такі вони?

Ну Ви ж не розказали як за допомогою пар можна літати чи охолоджувати, а вони самі не догадались. От і доводиться їм користуватись іншими ефектами.

Я це розумію, але чому вони не знають про кулонівські пари? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як?

Я також не зрозумів, про які такі ефекти Ви згадуєте...
В тексті нема, що вони не знають Васьківського, звичайно ж знають. Просто Дая не питала про нього тому ангел нічого й не казав.

В тексті говориться про ефекти квазі-віртуального фотонного резонансу і резонансного фононного охолодження.
Тільки не говоріть, що не знаєте таких ефектів. А то я ще подумаю, що у Вас свого ангела нема.
Відповісти
#24
(02-10-2017, 18:37 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 18:20 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 18:15 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 17:29 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 17:10 )Анатoль писав(ла): Вони ще про кулонівські пари Васьківського не знають. Тому мусять обходитись квазі-віртуальними фотонами і т.п.

А чому не знають? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як? Хто такі вони?

Ну Ви ж не розказали як за допомогою пар можна літати чи охолоджувати, а вони самі не догадались. От і доводиться їм користуватись іншими ефектами.

Я це розумію, але чому вони не знають про кулонівські пари? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як?

Я також не зрозумів, про які такі ефекти Ви згадуєте...
В тексті нема, що вони не знають Васьківського, звичайно ж знають. Просто Дая не питала про нього тому ангел нічого й не казав.

В тексті говориться про ефекти квазі-віртуального фотонного резонансу і резонансного фононного охолодження.
Тільки не говоріть, що не знаєте таких ефектів. А то я ще подумаю, що у Вас свого ангела нема.
Ні, у мене немає ніяких ангелів! Ні, я про названі Вами ефекти нічого не знаю. Про квазі-віртуальні фотони я нічого не знайшов. Я знайшов про охолодження шляхом руйнування фононів, а не шляхом їх випромінювання:

 http://www.cn.ua/news/electronics/4387-r...vitla.html
Відповісти
#25
(02-10-2017, 18:51 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 18:37 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 18:20 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 18:15 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 17:29 )Василь Васьківський писав(ла): А чому не знають? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як? Хто такі вони?

Ну Ви ж не розказали як за допомогою пар можна літати чи охолоджувати, а вони самі не догадались. От і доводиться їм користуватись іншими ефектами.

Я це розумію, але чому вони не знають про кулонівські пари? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як?

Я також не зрозумів, про які такі ефекти Ви згадуєте...
В тексті нема, що вони не знають Васьківського, звичайно ж знають. Просто Дая не питала про нього тому ангел нічого й не казав.

В тексті говориться про ефекти квазі-віртуального фотонного резонансу і резонансного фононного охолодження.
Тільки не говоріть, що не знаєте таких ефектів. А то я ще подумаю, що у Вас свого ангела нема.
Ні, у мене немає ніяких ангелів! Ні, я про названі Вами ефекти нічого не знаю. Про квазі-віртуальні фотони я нічого не знайшов. Я знайшов про охолодження шляхом руйнування фононів, а не шляхом їх випромінювання:

 http://www.cn.ua/news/electronics/4387-r...vitla.html
Те, що Ви нічого не знайшли про квазі-віртуальні фотони можна пояснити тим, що Ви не проглядали інформації до 2050 року (На відміну від Даїного ангела).
Відповісти
#26
(02-10-2017, 19:10 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 18:51 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 18:37 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 18:20 )Василь Васьківський писав(ла):
(02-10-2017, 18:15 )Анатoль писав(ла): Ну Ви ж не розказали як за допомогою пар можна літати чи охолоджувати, а вони самі не догадались. От і доводиться їм користуватись іншими ефектами.

Я це розумію, але чому вони не знають про кулонівські пари? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як?

Я також не зрозумів, про які такі ефекти Ви згадуєте...
В тексті нема, що вони не знають Васьківського, звичайно ж знають. Просто Дая не питала про нього тому ангел нічого й не казав.

В тексті говориться про ефекти квазі-віртуального фотонного резонансу і резонансного фононного охолодження.
Тільки не говоріть, що не знаєте таких ефектів. А то я ще подумаю, що у Вас свого ангела нема.
Ні, у мене немає ніяких ангелів! Ні, я про названі Вами ефекти нічого не знаю. Про квазі-віртуальні фотони я нічого не знайшов. Я знайшов про охолодження шляхом руйнування фононів, а не шляхом їх випромінювання:

 http://www.cn.ua/news/electronics/4387-r...vitla.html
Те, що Ви нічого не знайшли про квазі-віртуальні фотони можна пояснити тим, що Ви не проглядали інформації до 2050 року (На відміну від Даїного ангела).

Фотон є фізичним поняттям і віртуальний фотон - теж! Це взагалі не є питанням інформації...

Що таке квазівіртуальний фотон як фізичне поняття?
Відповісти
#27
(02-10-2017, 19:13 )Василь Васьківський писав(ла): Що таке квазівіртуальний фотон як фізичне поняття?

Щоб зрозуміти взаємодію за допомогою квазі-віртуальних фотонів подивимось як відбувається взаємодія віртуальними фотонами (і в чому відмінність від взаємодії реальними фотонами). Електростатична (кулонівська) взаємодія між електричними зарядами - це чистий приклад взаємодії віртуальними фотонами. Особливістю такої взаємодії (крім віртуальності фотонів) є те, що сила (електричне поле) направлена вздовж взаємодії. Магнітна взаємодія (взаємодія магнітних диполів) теж є прикладом взаємодії за допомогою віртуальних фотонів і тут теж поле (магнітне) направлене вздовж. Завдяки цьому маємо велику силу взаємодії (але енергія не передається). 
В реальних фотонів і електричне і магнітне поле направлене поперек їх поширення. Тож передача ними сили (імпульсу) мізерна, зато енергії можуть передавати багато.
Крім того можна утворити дуже направлений потік реальних фотонів, а взаємодія віртуальними слабне як квадрат відстані (для монополів) або й швидше (для диполів).
В квазі-віртуальних фотонів поле направлено вздовж напрямку взаємодії, як і віртуальних, тому вони можуть передавати великий імпульс (силу), але їх "потік" може бути вузьконаправленим, як реальних фотонів, тож ця сила може передаватись на великі відстані майже без послаблення. Крім того поле квазі-віртуальних фотонів міняється в часі, що дозволяє передавати не тільки імпульс, а й енергію.
Наглядно (спрощено) взаємодію квазі-віртуальними фотонами можна уявити собі так: направлений "промінь" електричного (магнітного) поля між передавачем і приймачем. На стороні приймача в кожен момент часу поле направлено протилежно до поля передавача (для відштовхування) чи в тому ж напрямку (для притягування). Поле змінюється з часом (і електричне і магнітне), залишаючись поздовжнім що дає змогу передавати енергію. Магнітне і електричне поле зміщені по фазі (максимум електричного - мінімум магнітного, що забезпечує силу взаємодії незмінною.
Відповісти
#28
Вночі знов приснився дід. Цього разу вже було чути його голос, але Дая не могла зрозуміти змісту. Зрозуміла тільки одне слово - "приїжджай".
Вона проснулась. Тривоги як минулого разу не було. "А чому б і не поїхати?"- подумала вона. "І справді, верчусь як гімно в ополонці, а чого я досягла, що я знаю про світ, про життя? А мені вже 34". Вона перевернулась на інший бік і знову спокійно заснула.
Проснулась Дая пізно, сонце було вже високо в небі. "Проспала!"- подумала вона занепокоєно, "чому будильник не розбудив?" Нарешті вона все згадала і усміхнулась. - Так сьогодні і на пробіжку мені не треба!- вигукнула радісно.

- Вирішила я таки поїхати до батьків,- повідомила Дая ангела.
- Отакої, коли треба було - не хотіла, а зараз, коли є можливість рейтинг наростити, скориставшись увагою до такої неординарної події - вона вирішила їхати.
- Знаєш, ця, як ти кажеш, неординарна подія, щось змінила в мені. Ще пару днів тому я вважала б великою вдачею можливість в півтора рази збільшити кількість глядачів мого каналу, з двох до трьох сотень. А зараз все це здається мені якоюсь мишачою метушнею. В мене таке відчуття, що  я й справді всі ці роки бігала як білка в колесі, нічого не бачачи, і думаючи, що це і є справжнє життя. І ось, нарешті, зупинилась  і можу побачити щось важливе, щось недоступне мені раніше.
- Якщо вирішила - то їдь. Але канал не кидай. Відпочинеш трохи, настрій зміниться, знов захочеш продовжити передачі.
- Канал поки ти підтримуй в робочому стані. Поміщай щось з попередніх передач, якісь новини, якусь корисну і цікаву інформацію, про природу  побільше. 
- Про природу є дуже хороші глобальні канали. 
- От щоб моїм глядачам не потрібно було блукати серед мільйонів каналів, щось шукаючи, підбирай для них щось цікаве.
- Може ти й звідти, з суші будеш якісь репортажі вести.
- Побачимо. Камери я візьму, звичайно. А як зараз туди добиратись? Давно я вже не була за межами міста.
- Це не просто. Ти ж знаєш, що поїздки на сушу, мягко кажучи, не заохочуються.
- Та знаю. Але ж в мене батьки там, та й рейтинг дозволяє.
- Був би в тебе рейтинг відємний, то і батьки не помогли б. А твій рейтинг дозволяє робити дві поїздки на сушу в рік.
- Скільки років я не їздила, так в мене там накопилось...
- Нічого не накопичується.
- Не важливо, до кінця року я й не збираюсь два рази кудись їхати. А чим туди добиратись?
- Електрольотами.
- Але ж це довго.
- Не шукай комфорту поза межами міста. 
- Скільки ж це часу летіти?
- Десь добу приблизно.
- Це капець. Та сто років тому швидше літали. 
- Електрольоти в два, а то й в три рази повільніші за реактивні літаки. Нема зараз транспорту на спалюванні вуглеводів. Та й це ти тільки в Київ прилетиш, а як і чим звідти добиратись я й не знаю. 
- Як це ти не знаєш?
- Суша - зона обмеженого сервісу Системи. Можна лише на розповіді подорожуючих орієнтуватись.
- І що ж вони розказують?
- Конкретно про Україну?
- Ну я ж туди їду.
- Населення біля двох мільйонів. 
- Два мільйони на всю Україну? В пять разів менше ніж в нашому місті?
- Населення зосереджене в основному десь в десятку міст, які ще частково обслуговуються Системою.
- Що значить частково обслуговуються?
- Там ще працюють термоядерні електростанції. Є ще якийсь електротранспорт, людям видаються продукти і одежа.
- Харків входить в цю десятку?
- Входить.
- А транспорт між містами? Мені ж треба ще якось до Харкова добратись. 
- Наскільки я розумію якогось регулярного транспорту нема. 
- Кошмар. Що ж сталось з Україною? Колись же, за мого дитинства вона була найрозвиненішою, наймогутнішою країною світу. Хмарочоси буквально виростали з землі на кілометрову висоту. З надміцних кварцево-корундових композитів. Виростали з датчиками напруг в стінках, з "нервовою системою", з циркуляцією по судинах і капілярах стінок рідини з молекулярними машинами для автоматичного ремонту пошкоджень чи укріплення місць з сильним навантаженням. Виростали мости і швидкісні траси на естакадах, в прозорих трубах. Дорога від Харкова до Києва займала менше години. А підземними магістралями між містами перевозились вантажі. Вирощувались автомобілі і літаки з легких і надміцних алмазних нанотрубок і фулеренів, з врощеною нервовою системою на основі алмазних напівпровідників... Що ж сталось?
Відповісти
#29
- В Україні ще відносно непогано, порівняно з іншими місцями суші.
- Нічого собі непогано...Так як же мені добратись з Києва до Харкова?
- Часом їздять  приватні електромобілі чи літають приватні електрольоти.
- Що значить приватні? Що вони можуть мене і не взяти?
- Або взяти за якусь плату.
- За яку таку плату? Грошей же давно ніде нема.
- Ну чому ж. В деяких містах є. В таких, наприклад, як "Капітал", "Двадцятий вік".
- І що вони собою являють?
- Теж бали, схожі на наші рейтинги, дають додаткові можливості. Але є й відмінності. При отриманні послуг їх кількість зменшується, на відміну від рейтингів. Твій рейтиг від поїздки на сушу не зменшиться, а там кількість грошей за це зменшується.
- І що, за їжу теж треба платити?
- Ні, звичайно. Базові послуги безплатно. Житло, їжа, одяг, транспорт, медицина, інформація, ангел - все це безплатно.
Ну і рейтинг не може передаватись від однієї людини до іншої, а гроші можуть.
- А які послуги там за гроші?
- В різних містах може по-різному бути. Наприклад алкогольні напої чи наркотики, деякі види розваг, та  й послуги одних людей іншим.
- Як це послуги одних людей іншим людям?
- Сексуальні, наприклад. Чи пророки беруть гроші з своїх овечок. Чи ведучі,  як от ти, з своїх глядачів, знаменитості з своїх фанів.
- А звідки ж беруться гроші?
- Кожен місяць  Адміністрацією  виділяється якась сума кожному жителю.
- Просто так виділяється?
- Звичайно, всім однаково. А потім вже гроші між людьми якось перерозподіляються, одні стають дуже багатими, а інші обмежуються лише базовими послугами.
- Але ж житло, наприклад, у всіх однакове, що в багатих, що в бідних, чи медицина?
- Звичайно, це ж базові послуги. А ще в деяких містах змішана система. Є і рейтинги і гроші.
- Все це цікаво і можна було б колись обговорити переваги чи недоліки тої чи іншої системи і які соціальні явища вона породжує (мене, наприклад дуже здивувало таке явище як надання платних послуг одних людей іншим). Але всі ці гроші діють лише в межах міст, а що ціниться там, на суші?
- Там, наприклад, "кров дракона" дуже ціниться.
- Що це таке?
- Чорна вода.
- Паливо для електромобілів і електрольотів?
- Краще сказати не паливо, а акумулятор енергії. Вона ж не згоряє.
- Я знаю, коли вона заряджена, то прозора як вода, а коли розряджена - то чорна. І може заряджатись не тільки від електрики, а й від світла. Виставив чорну на сонце, як стала прозорою - значить зарядилась. Це ще за мого дитинства було. І тоді її було навалом скрізь. І в магазинах і на заправках. Бо дуже зручна, енергоємна, високий коефіцієнт зарядки від сонця, десь біля 95%, не токсична, не забруднює середовища, будучи розлита швидко розпадається на воду, вуглекислий газ і азот. На ній працювали акумулятори для компютерів, електропедів, всяких іграшок... Невже зараз вона стала дефіцитом? Невже не можна її виготовити в достатній кількості?
- Чорна вода дає певну енергетичну незалежність для автономного життя на суші, навіть поза межами міст, напевне тому Система не зацікавлена в достатньому забезпеченні нею людей там.
- А де я її можу взяти? Можна тут її замовити як їжу чи одяг?
- Ні.
- Але ж вона є в місті. Напевне й виробляється десь тут.
- Є, звичайно. В робів обовязково повинна бути. Але як на них вийти? Та й навряд чи дадуть.
- Як же це? А як хоче людина якоюсь технічною творчістю займатись? Якогось собі робота майструвати чи прискорювача. То де їй взяти всяких чіпів, інструментів, матеріалів, реактивів, приладів?
- Є міста де такі бажання можна реалізовувати. "Тесла", наприклад, "Фарадей".
- А я, наприклад, могла б туди поїхати і щось там замовити? 
- В принципі-то могла б, але для роботи там, а не на вивіз. Техніка безпеки. Для доступу до  різного обладнання чи реактивів треба мати певні знання з техніки безпеки, та й роботу проводити в певних лабораторіях, де забезпечуються умови безпеки і нагляд за безпекою... Можна було б твого "інтелігента" попросити. Він же вчений. В нього напевне є якісь контакти в таких містах і він міг би все таке дістати. Я не думаю, що вивіз звідти чорної води було б якимсь порушенням, вона безпечна.
- Ой як все складно...
- Звяжись з батьком. Може він щось порадить. Він же там живе і повинен знати ситуацію. Чи може відмовишся від поїздки?
- Ну ні, зараз я вже точно поїду. Подивлюсь як же живуть 500 мільйонів людей на суші. А поговорити з батьком - правильна мисля. Ввечері поговорю, там якраз ранок буде. А ти виясни коли звідси рейс на Київ.
- Регулярних рейсів на сушу нема. Відправка по мірі того як набирається потрібна кількість бажаючих.
- І як часто це буває?
- Маленький електролітак десь раз в тиждень літає, великий рідше, але швидше летить.
- Запиши на маленький. І звяжись з батьком.
Відповісти
#30
Ввечері подзвонили батьку.
- Що сталось? - батько виглядав стривоженим.- Мені і сни якісь погані снились останнім часом.
- Все нормально. Приїхати до вас зібралась. Давно грушок справжніх не пробувала.
- А я вже й не надіявся. А тут твій дзвінок. Думаю: - що сталось? Ти ж ніколи сама не дзвонила.
- Хочу спитати як у вас там з транспортом. Я в Київ прилітаю, а от як потім добиратись?
- З цим проблеми,- сказав батько після деякої мовчанки.- Я виїду за тобою.
- В тебе ж електрольоти колись були...
- Коли це було. Великий на аеродромі стояв, не знаю навіть що з ним, а з домашнього я кров злив.
- Я тобі камеру голографічну привезу.
- Якщо ти про телефон, то думаю він тут не підтримується. Якщо є можливість, то чорної води привези.
- Я звяжусь з тобою, коли вилітатиму,- закінчила розмову Дая.

- Звяжись з "інтелігентом",- сказала вона ангелу,- є в нас його координати?
- Є, він же дивився твою передачу. І що сказати?
- Я сама з ним поговорю.

- А, Дая,- сказав "інтелігент",- чим можу допомогти? Чув-чув про твою історію, співчуваю.
- Я не про це. Я їду на сушу. Батьків провідати.
- Батьків провідати - це добре.
- Там чорна вода в дефіциті, чи не могли б Ви дістати її для мене?
- А скільки треба?
- Не знаю? Напевне скільки донесу. Літрів зо двадцять.
- А що, замовлення на неї тут не приймають?
- Ні.
- Ну, я звяжусь з "юними техніками",- так скептично назвав він своїх колишніх колег, що продовжували гратись в науку в спеціалізованих містах. - Передзвоню пізніше.

Хвилин через десять "інтелігент" подзвонив.
- Можу тільки на завтрашній вечір дістати. Мені треба злітати на "Дедал". А це кілька годин туди, кілька назад.
- Буду Вам вдячна.

Дая почала готуватись до поїздки. Ангел розповідав їй рекомендації тих, хто побував на суші, вчив користуватись літаючими камерами. "Інтелігент" привіз крім двох великих каністри чорної води ще й глобальний телефон з вмонтованим умільцями з "Дедалу" дистанційним електрошокером, здатним вирубати людину на відстані 20 метрів. Кажуть, на суші такі іграшки можуть пригодитись. Через три дні прийшло повідомлення, що екіпаж на Київ сформовано і виліт завтра вранці.
"Інтелігент" з ангелом провели Даю в аеропорт і допомогли занести речі - рюкзак і дві каністри. Літачок був невеличкий, 4-місний, схожий на планера, зроблений ніби з скла, з великими крилами, двома маленькими моторчиками на крилах і  непропорційно великими гвинтами.  
- Економний,- пояснив ангел,- може без посадки хоч всю землю облетіти. Під прозорою поверхнею крил і корпусу циркулює чорна вода, заряджаючись від світла.
- Ясно, так от чому її кровю дракона називають,- здогадалась Дая.
- Ну, передавайте привіт батькові,- сказав "інтелігент".
- Ви з ним знайомі?
- Колись перетинались. Може памятає.
- А як Вас звати?
- Як і його - Макс. Макс Браун.
Відповісти
#31
(03-10-2017, 07:11 )Анатoль писав(ла):
(02-10-2017, 19:13 )Василь Васьківський писав(ла): Що таке квазівіртуальний фотон як фізичне поняття?

Щоб зрозуміти взаємодію за допомогою квазі-віртуальних фотонів подивимось як відбувається взаємодія віртуальними фотонами (і в чому відмінність від взаємодії реальними фотонами). Електростатична (кулонівська) взаємодія між електричними зарядами - це чистий приклад взаємодії віртуальними фотонами. Особливістю такої взаємодії (крім віртуальності фотонів) є те, що сила (електричне поле) направлена вздовж взаємодії. Магнітна взаємодія (взаємодія магнітних диполів) теж є прикладом взаємодії за допомогою віртуальних фотонів і тут теж поле (магнітне) направлене вздовж. Завдяки цьому маємо велику силу взаємодії (але енергія не передається). 
В реальних фотонів і електричне і магнітне поле направлене поперек їх поширення. Тож передача ними сили (імпульсу) мізерна, зато енергії можуть передавати багато.
Крім того можна утворити дуже направлений потік реальних фотонів, а взаємодія віртуальними слабне як квадрат відстані (для монополів) або й швидше (для диполів).
В квазі-віртуальних фотонів поле направлено вздовж напрямку взаємодії, як і віртуальних, тому вони можуть передавати великий імпульс (силу), але їх "потік" може бути вузьконаправленим, як реальних фотонів, тож ця сила може передаватись на великі відстані майже без послаблення. Крім того поле квазі-віртуальних фотонів міняється в часі, що дозволяє передавати не тільки імпульс, а й енергію.
Наглядно (спрощено) взаємодію квазі-віртуальними фотонами можна уявити собі так: направлений "промінь" електричного (магнітного) поля між передавачем і приймачем. На стороні приймача в кожен момент часу поле направлено протилежно до поля передавача (для відштовхування) чи в тому ж напрямку (для притягування). Поле змінюється з часом (і електричне і магнітне), залишаючись поздовжнім що дає змогу передавати енергію. Магнітне і електричне поле зміщені по фазі (максимум електричного - мінімум магнітного, що забезпечує силу взаємодії незмінною.

Немає реальних фотонів! Існують фотони фізичні та віртуальні. Фізичними є такі фотони, при випромінюванні яких виконуються закони збереження енергії, імпульсу, моменту імпульсу тощо, які для віртуальних фотонів не виконуються. Питання поляризації фотона та інші подібні питання - це питання калібровки електромагнітного поля, які існують як для фізичних, так і для віртуальних фотонів...

Цитований вище текст пана Анатоля є типовим прикладом метафізики, яка суттєво  не відрізняється від метафізики пана Вільнодума.

Метафізикою є будь-яке нефізичне вживання фізичних понять або слів, які позначають якусь сутність.
Відповісти
#32
(03-10-2017, 14:13 )Василь Васьківський писав(ла): Немає реальних фотонів! Існують фотони фізичні та віртуальні. 

Термін "віртуальний" протиставляється терміну "реальний, дійсний", а не терміну "фізичний".
Віртуальний фотон є таким же фізичним як і реальний фотон. В тому сенсі, що і той і інший є елементом фізичного описання світу.

Аналогія з математики: Уявне (число) "протиставляється" дійсному (числу), а не математичному.
І обоє (уявне і дійсне числа) є елементами математики.
Відповісти
#33
(03-10-2017, 16:31 )Анатoль писав(ла):
(03-10-2017, 14:13 )Василь Васьківський писав(ла): Немає реальних фотонів! Існують фотони фізичні та віртуальні. 

Термін "віртуальний" протиставляється терміну "реальний, дійсний", а не терміну "фізичний".
Віртуальний фотон є таким же фізичним як і реальний фотон. В тому сенсі, що і той і інший є елементом фізичного описання світу.

Аналогія з математики: Уявне (число) "протиставляється" дійсному (числу), а не математичному.
І обоє (уявне і дійсне числа) є елементами математики.

До чого тут аналогії з математикою, коли йдеться про фізику?! В фізиці існують лише фізичні та віртуальні фотони! 

І немає ніяких інших фотонів...

Крім того, фізика не займається описанням світу, а лише описанням конкретних фізичних систем. Описанням світу займається метафізика, а не фізика.

Є протиставляння фізики та метафізики, а не протиставляння віртуальних фотонів фізичним. Останнє є лише вигадкою пана Анатоля...
Відповісти
#34
В вузькому корпусі планера зліва було 4 крісла в ряд і вузенький коридорчик справа. Крісла були відділені перегородками, що створювали ніби невеличкі купе. Речі пасажирів поміщались знизу під відкидними кріслами. В задній частині планера був туалет, в передній - місце для огляду. Ніс планера був прозорим і звідти був добрий огляд в усі боки.
Дая була рада, що була сама в купе, їй не хотілось ні з ким говорити, хотілось цю довгу дорогу побути на самоті, подивитись ніби збоку на своє життя, подумати про що раніше не задумувалась, перебуваючи в якійсь постійній метушні.
Автопілот попросив всіх сісти, двері зачинились, зашуміли пропелери, потім засвистіли, збільшуючи оберти, планер зробив невеличкий пробіг і піднявся в повітря. Дая глянула в ілюмінатор. Скільки сягав зір - кругом був один океан. Раптом планер нахилився  і почав розворот в бік міста, що здавалось зверху казковим островом в океані.
"Щось сталось?"- занепокоїлась вона, "повертаємось?" Але літак все набирав висоту і летів мимо міста. 
- Чому розвернулись? Куди летимо?- спитала Дая невідомо кого?
- Лягли на курс, летимо до Києва,- відповів автопілот. Перед Даєю появився глобус Землі з позначенням маршруту і місцем знаходження в даний момент.
Після набору висоти гвинти лише тихо шуміли, небо було чисте, до горизонту - один океан, тож здавалось, що літак нерухомо висить в повітрі, хоч він і рухався десь з швидкістю 450 кілометрів за годину. Дивитись за вікном не було на що, тож Дая зробила з крісла ліжко, розтягнулась на ньому і поринула в роздуми. Точніше сказати вона так хотіла -  проаналізувати своє минуле, спланувати що робитиме на суші. Але цілеспрямовано думати чомусь не виходило, самостійно думати вона не звикла, бо звикла лише реагувати на якісь події, на висловлювання інших людей чи свого ангела. Тож скоро вона припинила такі спроби, розслабилась і дала волю некерованому потоку своєї свідомості, спостерігаючи за ним ніби зі сторони.
Чомусь згадався батько. Він постарівся. Ні, в свої 66 він був в чудовій фізичній формі, стрункий, підтягнутий. Але погляд... Погляд людини, що ні про що вже не мріє. Цим він був схожий на "інтелігента", якого Дая обізвала на березі овочем. А вони, виявляється, ще й знайомі. 
Раніше батька всі знали. Він був одним з чотирьох наймогутніших людей на землі, головою корпорації АІ, одним з чотирьох стовпів Української Технологічної Революції. "Дивно,"- подумала Дая- "я пів життя займаюсь дослідженням історії цієї революції, а з батьком по-справжньому навіть не поговорила на цю тему. А кому ж про неї краще знати як не йому?". Взагалі-то Дая колись говорила з батьком на цю тему, але та розмова не прояснила загадок Революції. 
Батько розповів, що насправді корпорація не є розробником штучного інтелекту і інших програм, а займалась лише впровадженням цих програмних продуктів. Що в 2020 році йому на компютер прийшла пропозиція зареєструвати фірму АІ (Альтернативний Інтелект) з розробки програмного забезпечення. Він був програмістом, керівником групи, подумував над створенням своєї фірми, назва йому сподобалась, бо і англійською АІ означає штучний інтелект, тож довго вмовляти його не довелось. 
Фірма почала з написання програмних продуктів на замовлення. Точніше не з написання, а з пошуку замовлень, уточнення вимог до програм. А готові програми надходили на компютер Макса зразу ж після формулювання завдання. Пізніше фірма почала випускати свої програмні продукти - операційні системи, браузери, антивіруси, ігри, програми для роботи з графікою і звуками, перекладачі, інтелектуальні помічники і пошукові системи, системи управління виробництвом, транспортом, фінансами, програми для конструкторських розробок і наукових досліджень. Всі ці програми були кращими, швидшими, зручнішими, з більшими можливостями ніж в конкурентів. І так само приходили на компютер Макса невідомо звідки. 
Приходили й рекомендації з їх поширення. Суть рекомендацій була в тому, щоб не розорювати конкурентів, а робити їх підрядниками з поширення програм, вивчення потреб і наданні ідей і замовлень на якісь нові продукти.
- А хіба вам не хотілось збанкрутувати всякі там мікрософти, гугли, айбіеми?- спитала тоді Дая батька.
- Були, звичайно, й такі бажання в деяких наших співробітників. Ми ж були молоді, амбітні, азартні. Але ми не могли ігнорувати її рекомендацій.
- Чиїх "її"?
- Тої програми штучного інтелекту, що присилала нам все це. Та й зараз я бачу, що то була правильна стратегія. Навіщо воювати з усім світом, хай і економічно, якщо можна запропонувати такі умови, від яких не можна відмовитись. вона робила все дуже грамотно. Ми були повністю залежними від неї, наші підрядники повністю залежними від нас. Так, більшу частину доходів ми віддавали підрядникам, але зате в нас не було проблем з продажами, замовленнями. В нас не було ворогів, лише партнери.
- Куди ж ви дівали зароблені кошти? Це ж були не малі гроші.
- Сотні мільярдів. Вкладали в розвиток. За її ж рекомендаціями. Разом з іншими фірмами Великої Четвірки робили спільні проекти. 
- Чорна вода - ваш проект?
- В основному це проект ММ і ЕС, але ми брали участь в його плануванні, фінансуванні, інформаційному забезпеченні. То був грандіозний проект, що дозволив відмовитись від спалювання вуглеводів на всій планеті і перевести весь транспорт на електрику. В пустелях Африки, Азії, Австралії були побудовані величезні сонячні станції для зарядки чорної води від сонця. Трубопроводами і танкерами стали переправляти вже не нафту, а чорну воду. Оренда пустель була на дуже вигідних умовах для країн тих регіонів. Причому плата була не грошима, щоб не розкрадались, а побудовою доріг, шкіл, лікарень, житлових будинків, транспортом, звязком, опріснювачами морської води, поливними землями. Все це дозволило швидко підняти рівень життя і в бідних, відсталих країнах.
-  Але ж і термоядерні електростанції будувались.
- Так, вони були основним джерелом енергії для міст, густонаселених регіонів. А чорна вода забезпечувала певну автономність, була поширеною в віддалених, малонаселених районах.
Відповісти
#35
- А які ще проекти ви робили?
- Ми брали участь практично у всіх проектах, бо все має свою конструкцію, структуру, інформаційні системи. Вся попередня індустрія була замінена. Не стало ні гірничо-видобувної, ні металургії, ні машинобудування, ні будівництва...
- Я от не розумію, як це самі ростуть автомобілі, літаки, будинки, трубопроводи.
- Це робота молекулярних машин. Як і в випадку з ростом біо-організмів.
- А як це конкретно відбувається?
- З чого складається земна кора? В основному з окису кремнію, окису алюмінію і деяких інших окислів. Це і пісок, і глина, і камяні породи. А молекулярні машини - це складні молекули, що можуть або розривати певні хімічні звязки, або зшивати. Є молекули, здатні "відгризати", відривати від породи окремі молекули окису кремнію чи алюмінію, переводити їх в розчинний стан. А інші молекулярні машини можуть їх зєднувати в певні просторові структури. Таким чином порода розчиняється, а з цих розчинених молекул окислів можуть формуватись чи кристали, чи нитчасті, трубчасті, пористі структури. Одновимірні, двовимірні, трьохвимірні, пустотілі, щільні...
- Як же ці молекулярні машини знають куди треба приліпити яку молекулу, чи який атом?
- В простих випадках однорідних структур: кристалічних, нитчастих, мікротрубчастих, це можна забезпечити просто конструкцією молекулярної машини - сидить вона на поверхні і добавляє по молекулі, пересуваючись кожен раз трохи далі. А для вирощування складних структур використовуються нанороботи. Це вже величезні складні машини, порівняно з молекулярними, їх розміри можуть доходити до мікрона. Їх можна програмувати, керувати ними, вони можуть заданим чином обєднуватись в макроструктури, можуть служити направленим транспортом для доставки молекулярних машин чи матеріалу в потрібне місце. На їх поверхні можуть закріплюватись молекулярні машини, таким чином задається напрямок росту молекулярних структур. Нанороботи  часто і самі здатні синтезувати потрібні молекулярні машини чи руйнувати непотрібні вже. Так можна вирощувати не лише конструкційні кварцево-корундові матеріали, а й врощені в них металеві чи напівпровідникові структури, мікросхеми, фото-, магніто- чи термочутливі, тензодатчики... Такі матеріали незаймисті, термостійкі, можуть бути тверді як корунд і міцніші сталі, мякі і легкі як пух, еластичні, теплоізоляційні...
А через поширеність в земній корі окислів кремнію і алюмінію практично все зараз робиться з кварцево-корундових композитів. І літаки, і автомобілі, мости, магістралі, трубопроводи, будинки, меблі, одяг. І цілі міста з них вирощують.
А найбільші наші проекти - це, звичайно ж, космічні.
- Хіба ж космічні проекти приносили якийсь прибуток?- спитала Дая.
- А хіба люди працюють лише заради прибутку? Та й чи в грошах вимірюється прибуток? Робота на себе, для дітей, для країни, для людства - чи ж гроші тут є мотивацією?- відповів батько.

Дая взагалі не розуміла навіщо потрібні гроші. Адже для того, щоб щось робити потрібно просто це робити. Гроші - це лише якийсь абстрактний стимул для роботи. Чому люди не можуть обєднатись для спільної роботи без цієї абстракції? Дивляться на неї як на якийсь реальний продукт. Але ж всякий реальний продукт створюється лише діяльністю, роботою. І для того, щоб бути багатими, забезпеченими всім необхідним потрібно лише організуватись для спільної діяльності. Але в силу свого егоїзму люди не здатні організуватись, бо кожен думає тільки про себе, про свою особисту вигоду. Але ж можливе суспільство без грошей. Функціонує ж місто прекрасно без всяких грошей. І електронна адміністрація, і роби, і ангели просто роблять свою роботу. А навіщо вони її роблять? Який в них стимул? Напевне їм просто приємно цим займатись. Чи вважають це важливим і необхідним, своїм обовязком. Чи місією.
А чому люди не такі? Чому цього в людей нема? А хто сказав, що нема? Хіба люди, керуючись інстинктами, почуттями чи ідеологіями не здатні на якісь не егоїстичні, навіть жертовні вчинки? Здатні. Так може справа в тому, що таких людей мало, що керуються не егоїстичними інтересами, а ідеологіями і альтруїстичними почуттями? А чи можливе взагалі суспільство, що грунтується лише на балансі егоїстичних інтересів? Чи все ж таки головним в формуванні суспільства є спільна ідеологія, спільні цінності, а грошова система була лише допоміжним засобом узгодження інтересів через узгодження вартості праці? Так, ідеології обєднують людей в спільноти. Але ж і розєднують, створюють конкуренцію, навіть ворожнечу між різними такими спільнотами. Спільноти, сформовані релігійними чи політичними ідеологіями не являються економічно автономними суспільними організмами. Інша справа національні ідеології. Вони обєднують людей в нації, ідейно-культурні спільноти, орієнтовані на побудову своєї держави - самодостатнього, автономного, відносно незалежного соціального організму. Але ж не завжди були нації і національні ідеології. Були суспільства в формі держав і до націй - царства, королівства... Що їх обєднувало? Невже лише груба сила влади і страх перед нею? Навряд чи. Було ж якесь почуття відданості монарху, можливо навіть гордості, що є його підданим. Людям властиво поклонятись кумирам, авторитетам. Чи вигаданим, таким як боги, чи реальним, таким як правителі, політичні чи церковні лідери.
А на чому держиться теперішнє суспільство? Нема ні націй, ні держав, ні правителів, ні грошей... Але ж все добре функціонує. Люди живуть в комфортних містах, нема ні війн, ні конфліктів, ні якихось соціальних напруг, повна свобода в межах правил, прийнятих в місті. А з тисячі міст можна завжди вибрати собі місто з такими правилами,  які тобі до вподоби. Але чи є в цьому заслуга людей? І чи є це суспільством людей? Чи й справді ми лише експонати музею-заповідника, як каже "інтелігент".
Роздуми Даї перервали голоси в сусідніх кабінках. Вона встала і подивилась в вікно. Пролітали біля якогось великого міста в Китайському морі. "Мільйонів певне на 15-20"- подумала Дая. Місто було оточене потужною барєрною полосою, шириною певне зо два кілометри, зубці якої виднілись під водою. При потужних штормах чи цунамі барєр піднімається і хвилі втрачають енергію в його лабіринтах, перетворюючись в хмари водяних бризок. В Даїного міста барєр був значно меншим, всього кілька сот метрів шириною, тож місто старалось не запливати в сейсмічно небезпечні зони океану.
Відповісти
#36
"Скоро буде суша, пролетіли вже десь біля четвертини дороги, можна й перекусити щось"- підкинув Даї ідею її апетит.
- Крісло  і столик,- сказала Дая автопілоту. Ліжко плавно трансформувалось  в крісло і з передньої стінки кабінки появився відкидний столик, відкривши шафку з продуктами в упаковках. 
Дая почала передивлятись упаковки, зморщивши носа. "Збалансований №3"- прочитала вона. "Хай хоч буде якийсь плюс
, що збалансований"- подумала вона і відкрила пакетик, потягнувши за язичок. Там виявився якийсь корж буро-зеленого кольору. "Пресовані водорості"- здогадалась Дая. Вона понюхала брикет - пахне ніби непогано, відкусила малесенький шматочок і обережно почала жувати. Відчувався смак мяса, гороху, хліба і якихось приправ типу часнику. "Ну, як для туриста - нормально"- винесла вердикт Дая і почала їсти вже сміливо. Потім запила якимсь напоєм, що смаком був подібний на фруктовий сік, але на етикетці була зображена перекреслена зубна щітка, що означало, що він захищає зуби.
"Дикою людиною теж можна жити"- після такого обіду Дая відчула себе аборигенкою амазонських джунглів чи африканських саван.
- Куди пусті пакети?- спитала вона.
- В туалеті є ящик для сміття- відповів автопілот.
"Щодо туалету - правильна ідея"- подумала Дая і підвелась.
- Столик можна прибрати,- сказала вона і пішла в хвостову частину літака.
З хвоста літака вузеньким коридорчиком Дая перейшла в носову частину, де була оглядова площадка. "Екскурсія - так екскурсія"- сказала вона собі. Зусиллям волі вона примусила себе ступити на прозору підлогу. Почуття незахищеності охопило її - вона одна над безкраїм океаном. А раптом це тарахкальце впаде. Чи буде їх хто шукати? А якщо й будуть то чи врятують? На горизонті виднілась смужка суші - Китай. Стало  якось спокійніше. Розбитись можна і над сушею, але все ж це здавалось не так страшно як опинитись в океані. Все-таки людина - сухопутна істота.
Пролітали над якимсь великим містом - напевне Шанхай. Хмарочоси, хмарочоси аж до горизонту. І швидше за все пусті. Навіщо переселяти людей з таких міст в океан, якщо міста однаково не стають природними заповідниками, а залишаються камяними джунглями? "Скелети вимерлих цивілізацій"- Дая сумно посміхнулась своїй асоціації. Постояла ще трохи і пішла в свою кабінку.
Летіти над сушею було цікавіше. Все ж є якийсь рух, якісь зміни пейзажу - гори, ріки, ліси... "Коли ще мені доведеться знов побачити землю".
Вечоріло. Сонце обігнало їхній літачок і починало сідати десь на заході. "Все ж кілька годин до дня ми добавили". Дая повечеряла і лягла спати. Але заснути не могла. "Незвична обстановка"- зрозуміла вона. Знов подумалось про батька. Напевне він зараз збирається в дорогу. Поїде вночі, щоб на ранок бути в Києві.
Так що ж таки сталось 30 років тому, що так змінило життя людей? Дая вже 15 років намагається розгадати цю загадку, але не просунулась в цьому ні на грам. І навіть її батько, що ніби був біля керма тих подій, не може їй нічим допомогти. Він не знає хто за всім цим стояв, хто присилав всі ці програми, технології і рекомендації.
Було ясно, що люди на таке не здатні, лишалось одне пояснення - в нетрях Інтернету, що об'єднував сотні мільйонів компютерів виник штучний інтелект, який обрав Макса бути одним з провідників Технологічної Революції. З трьома іншими корпораціями цієї Великої Четвірки ситуація була схожа.
Але версія про штучний інтелект, що виник в мережі, не пояснювала загадок Україно-Російської війни 2020 року. Всі ці фірми з'явились після війни, тож ЩО забезпечило блискавичну перемогу України над ядерною наддержавою (чи краще говорити про блискавичну поразку Росії) лишалось загадкою і залишало грунт для різних конспірологічних версій, в тому числі й щодо інопланетних прибульців.

Заснути Даї вдалось лише під ранок. Але сон був неспокійним.
При посадці літака сталась аварія. Якась машина виїхала на злітну смугу прямо під колеса, літак перевернувся. Звідкись вибігли  брудні люди в лахміттях, вони трощили літак сокирами і ломами, вбивали пасажирів, забирали їхні речі  і їжу. Великий, рудий, патлатий, в брудній майці чоловік схопив Даю за волосся і замахнувся кривим, зазубреним ножем. Дая заціпеніла від страху. Чоловік глянув на неї, хтиво усміхнувся, відпустив її  і став збирати речі. Згорнув  в Даїн рюкзак продукти, зв'язав  паском від рюкзака каністри з чорною водою, закинув їх собі на плечі і поволік Даю кудись в руїни аеропорту. Апартаменти рудого відповідали його вигляду і роду занять. Він кинув Даю на якесь лахміття, а сам,  висипавши вміст рюкзака на підлогу, зайнявся переглядом трофеїв. Чоловіка зацікавив глобальний телефон, удосконалений умільцями з Дедалу. Він крутив його в руках і натискав якісь кнопки. Раптом почувся різкий тріск і чоловік як підкошений звалився на землю. "Шокер"- здогадалась Дая, вона вибігла з конури рудого і побігла руїнами. "Десь мене тут батько повинен чекати". Вона вибігла на поле аеродрому і побачила батькову машину. Її охопила ейфорія. Не відчуваючи ніг вона підлетіла до машини, відчинила двері і відсахнулась. В машині сиділи два обірванці, подивились на Даю з недвозначним інтересом і почали вилазити з машини. Обернувшись, вона побачила, що ззаду підходили ще троє, беручи її в кільце. "Чому я шокера не взяла?"- в відчаї подумала Дая і проснулась. 
Починало світати. Скоро Київ. Дая склала ліжко, витягнула рюкзак, дістала з нього телефон з шокером, подарований їй "інтелігентом" і поклала в кишеню курточки. Потім вкинула в рюкзак упаковки з продуктами - на суші можуть пригодитись. Подумала і поклала назад по три пакетики їжі і води - може тут не поповнюють запасів, і тоді голодна смерть пасажирів, що летітимуть назад,  буде на моїй совісті. А так моя совість чиста.
Відповісти
#37
Батькову машину Дая помітила ще з повітря. Планер сідав на маленьку смугу на краю аеродрому і батько підїхав до самої смуги. В променях ранкового сонця вона виблискувала як діамант. Чим вона власне і була. На відміну від інших автомобілів, які вирощувались з кварцево-корундових композитів ця була з алмазних. Таких електромобілів було випущено лише чотири. Для глав корпорацій Великої Четвірки. Вони були не лише красивими і елегантними, а й добре захищеними. Навіть крупнокаліберні бронебійні кулі з карбід-вольфрамовим сердечником не залишали й подряпини на такому автомобілі. Лише сліди, ніби грифелем на камені, які просто стирались ганчіркою.
- От добре, що ти чорної води привезла,- сказав батько, ставлячи каністри в багажник,- а то тут це дефіцит, а річ потрібна, особливо якщо живеш поза містом.
- А це що?- Дая порухом голови показала на праву задню сторону автомобіля, що була покрита якоюсь кіптявою і слідами, ніби хтось вуглинки на ній розтирав. 
- Та це біля Полтави...
- Обстріляли? Це сліди від куль?
- Якби ж то. З гранатомета пульнули.
- Хіба комулятивний заряд не пробиває її?
- Комулятивний пробє. Це спрацював активний захист.
- Як він працює?
- Моніториться простір навколо автомобіля в оптичному, інфрачервоному діапазоні, лазерами, доплерівськими радарами. І якщо розпізнається снаряд, що летить на автомобіль - вистрілюється назустріч йому спеціальний заряд, який підриває загрозу на відстані двох-трьох метрів від автомобіля. А це - сліди від осколків.
- Так що, нам і протитанкові системи не страшні?
- Це ж не бойова машина, а представницька. Не розрахована на масовану атаку. Тут тільки чотири заряди, що контролюють свій сегмент. Якщо попадуть ще раз по цьому сегменту... Але нічого, прорвемось.

Аеропорт виявився жвавішим і люднішим, ніж Дая уявляла собі виходячи з того, що лише приблизно раз на тиждень відправляється з її міста літак на Київ. Адже, якщо так з кожного з тисячі міст, то виходить півтори сотні літаків в день.
- Може візьмемо когось до Харкова?- батько показав на групу людей, що хотіли добиратись на схід. Він підійшов до немолодої жінки, що сиділа недалеко від основної групи з виразом безнадії в очах.
- Вам куди?- спитав він жінку?
- До Харкова.
- Я Вас підвезу. Бачите он машину? Йдіть туди.
- В мене нема чим заплатити,- відповіла жінка.
- Безкоштовно, просто мені по дорозі.
Жінка недовірливо подивилась на Макса і продовжувала сидіти, все ще вагаючись. Підійшла Дая.
- Я не перевізник, я приїхав дочку зустріти,- кивком голови батько показав на Даю.
Жінка підвелась, і все ще вагаючись взяла свої речі.
- Давайте я Вам допоможу,- Макс взяв сумку, але жінка не відпустила її з рук.
- До Харкова? І мене візьміть,- підбіг до них чоловік років сорока. Від групи направились ще кілька людей.
- Пробачте, більше не можу взяти,- сказав Макс.

Коли вже з Борисполя їхали на схід, чоловік сказав, що насправді йому треба не в Харків, а в Полтаву.
- Ви там живете?- здивувався Макс,- чому не переїдете в Київ чи Харків? Полтава ж не обслуговується Системою. Там же, напевне, й електрики нема, та й їжі не видають.
- Жили ж якось люди і без Системи,- відповів чоловік. Їжу земля дає, та й з електрикою потроху вирішується. Нафту  й газ потихеньку добувають.
- Але ж вуглеводи ніби заборонено в якості палива використовувати.
- Ким заборонено? Там своя Полтавська Республіка.
- Да-а-а, вчора я ледве прорвався через їхній "митний контроль". Думаю Система спеціально закриває очі на такі "республіки", щоб і ними стимулювати переїзд  в міста в океані.
Машина їхала не швидко, дорога була погана, з вибоїнами, сміттям, гілками, деревами, залишеними автомобілями, тож їй приходилось постійно маневрувати. Зрідка траплялись зустрічні електромобілі. Макс вирішив трохи подрімати, ніч була важкою, а роки беруть своє. За кілька кілометрів від Лубен якась зустрічна машина просигналила. Макс відкрив очі.
- Дрон по маршруту,- сказав він. Звідкись з верхньої частини автомобіля вилетів невеличкий дрон і швидко полетів  вперед, набираючи висоту. Макс на великому екрані оглядав дорогу і околиці. На окружній, що огинала Лубни з півночі, був "блок-пост" з кількох покинутих автомобілів, біля яких крутились люди з автоматами.
- О, ще одна республіка утворюється,- сказав Макс,- митницю вже поставили.
- В нас є чорна вода, можемо заплатити,- нагадала Дая.
- В них, напевне, ще митні прейскуранти не склались, можуть забрати все що сподобається,- відповів батько.
 "Республіканці" побачили автомобіль, що наближається і жестами наказували зупинитись, аргументуючи автоматами.
- Притиш хід, щоб не подавити їх, але не зупиняйся,- сказав Макс автомобілю. Біля "блок-поста" автомобіль зменшив швидкість, легко відсунув з дороги одну з машин, що загороджували дорогу і поїхав далі. Люди з автоматами щось кричали, бігли за автомобілем, потім почали стріляти. Кулі тарабанили по автомобілю і з вереском відскакували.
- Хороша у Вас машина,- сказав Максу чоловік з Полтави.
- Їй вже майже тридцять років, а ні разу ще не підводила,- відповів Макс з деякою гордістю.
Відповісти
#38
Минули Хорол. Дая запропонувала перекусити. Витягла з рюкзака пакетики їжі, що поцупила в літаку і дала кожному по пакетику. Жінка поклала свій пакетик в сумку, сказала, що поїсть пізніше, зараз не хочеться. Полтавчанин почав їсти з таким виразом обличчя, ніби вирішив спробувати заради цікавості собачий корм, але йому сподобалось, і він спитав, де таке дають.
Наближались до Полтави. Макс оглядав на екрані дорогу, що огинала Полтаву з півдня. Ось це місце, де його вчора обстріляли. Видно було, що його вчорашній прорив сильно розізлив "республіканців" і вони значно посилили свій блокпост. Зенітки, протитанкові установки... Не інакше як якийсь військовий склад знайшли.
- Зупинись,- сказав Макс автомобілю. Він почав уважно роздивлятись позицію противника, маневруючи дроном за допомогою жестів над зображенням. Біля зенітки заметушились люди, розвертаючи її в сторону дрона. Дрон спікірував вниз і наразився на чергу з крупнокаліберного кулемета. Зображення пропало. Запала мовчанка.
- В нас же є чорна вода,- нагадала Дая.
- Тут вже справа принципу,- сказав батько, та й вони злі, водою не обійдешся.
- Ви далі йдіть вже пішки,- сказав Макс полтавчанину після деякої паузи,- тут недалеко, кілька кілометрів залишилось, а ми, напевне, будемо в обїзд пробувати.
Чоловік помаленьку встав, нахилився до Макса і приставив йому до шиї ножа.
- Давай, їдь вперед,- скомандував він.
- Навіщо це Вам?- спитав Макс.
- Я - патріот Республіки,- сказав чоловік,- та й машинка твоя мені подобається.
- Вона ж не буде виконувати Ваших команд, візьміть краще каністру чорної води.
- Вода - то само-собою, а машинку перепрограмуємо, з твоєю допомогою.
- Я Вам пакетики з їжею дам,- втрутилась в розмову Дая. Чоловік засміявся.
- В мене ще от глобальний телефон є, тут навряд чи такі знайдете,- Дая дістала з кишені телефон і протягнула чоловіку.
Чоловік зацікавлено подивився на телефон. Пролунав різкий тріск, запахло озоном, чоловік завалився на крісло.
Дая з батьком витягли громадянина Полтавської Республіки з машини і поклали біля кордонів  Республіки на узбіччі дороги.
- Тут вже недалеко, пішки добереться,- сказав Макс.
- Я йому пакетик їжі обіцяла,- Дая вклала пакетик в руку чоловіка. - На згадку. А все-таки навіть кошмарні сни можуть бути корисними,- додала вона, сідаючи в машину.
- Ви його вбили?- спитала жінка?
- Тільки приспали. Хвилин через 15 прокинеться живий здоровий та ще й з бонусом в руці,- відповіла Дая. 
Жінка перехрестилась, щось тихенько шепочучи.
- Тут його ніяких речей не залишилось? А то ще скаже, що обікрали його,- спитав батько.
- Та ніби нічого в руках не мав. Ох і розвелось же тут всяких.
- Так і повинно бути в кінці світу,- сказала жінка.
- Треба рушати,- сказав Макс Даї.- Ех, шкода дрона, сліпими стали. Був би я сам, поїхав би, напевне, на прорив, розніс би той клопівник, але не можу тобою ризикувати. Поїдемо в обхід, на південь, головне знайти де через Ворсклу можна переправитись.
- Чому ж сліпими? В мене є літаючі камери,- сказала Дая.
- Покажи!
Дая дістала з рюкзака невеличку коробочку, в якій було шість літаючих камер в вигляді бабочок з великими головами.
- Навіщо так багато?- спитав батько.
- Це набір для голографічної зйомки.
- І яка в них дальність передачі?- поцікавився батько.
- Не знаю.
- Ну так спитай?
- Кого?
- Камеру.
- Яка дальність передачі?- спитала Дая коробочку. Ніякої відповіді не послідувало.
- Ввімкнути треба,- підказав батько.
Дая взяла одну бабочку і почала її оглядати, як же її ввімкнути.
- Вмикати, певне, станцію треба, а камери вона вже активує,- знов підказав батько.
Даї стало соромно. Канал свій веде, а не вміє з камерами поводитись. Звикла все ангелу доручати. Та й він її вчив останні дні перед відїздом як керувати камерами. Нарешті вияснили, що дальність передачі камери 500 метрів.
- Малувато,- сказав Макс,- спитай чи є каскадний режим?
- А що це таке?
- Коли від одної камери передається іншій і так через такий ланцюжок до станції.
Виявилось, що такий режим можливий.
- Ну, три кілометри, це вже дещо. Але малувато.
- Може глобальний телефон підійде,- невпевнено спитала Дая.
- Ну, звичайно! Для пошуку моста через ріку і для вибору маршруту - це якраз те, що треба,- зрадів батько,- давай супутникові знімки вниз по Ворсклі.
Найближчий місток був кілометрів за двадцять на південь. Дая з батьком намітили маршрут і вказали його автомобілю.
Треба було кілометрів сім проїхати полями, потім кілометрів 15 місцевою дорогою на південь і там переправитись через ріку.
Рушай,- сказав Макс машині,- і випусти тральщика.
Відповісти
#39
З нижньої частини машини вилетів невеличкий дрон і розставив в боки великі крила антени. Він повільно летів біля самої землі попереду автомобіля, немов велика риба скат.
- А це навіщо? - спитала Дая.
- Міни можуть бути.
- До речі, тобі привіт від Макса Брауна,- сказала Дая, змінивши тему.
- А хто це? Імя ніби знайоме, але не можу згадати.
- Вчений, фізико-хімік, займався нанотехнологіями, казав, що колись перетинався з тобою.
- А, пригадую, він в Молекулярних Машинах працював, в нас багато спільних проектів було. А де він зараз, чим займається?
- Експонатом в музеї працює.
- Як це? В якому музеї?
- Ну, це він так сучасний стан людства визначає.
- А як ти з ним познайомилась?
- Музей же тісний. Я передачу готувала до тридцятиріччя Революції, а він на березі сидів і кількість хвильок в океані підраховував.
- Наукою вже не займається? 
- Але контакти ще має. До речі, дякуючи йому ми не попали в руки правосуддя Полтавської Республіки з конфіскацією майна і без права переписки. Це він мені телефон з шокером подарував.  Та й чорну воду він дістав.
Їх розмову перервав короткий писк. На екрані, по їхньому маршруту зявилась червона точка.
- Протипіхотна міна,- сказав автомобіль,- оминати чи підірвати?
- Оминай. Будемо ми ще заряди витрачати. Тут однаково ніхто тепер не буває.
- Тварини можуть ходити,- сказала Дая.
- Тоді підірви.
"Скат" опустив невеличкий заряд на місце, де виявив міну. Коли відїхали на пару сотень метрів десь ззаду пролунав потужний вибух.
До Харкова доїхали без пригод.
- Вам куди, де Вас висадити?- спитав Макс жінку.
- Де небудь.
- А де Ви живете?
- Та, я в Чугуєві.
- В Чугуєві?- здивувався Макс,- там же нема ніякого обслуговування. Де ж Ви їжу берете? І чому в Харків не переселитесь? Тут же повно вільних місць.
- В мене там город, курочки. На сусідку залишила.
- Я Вас підвезу.
- Ні, ні, не треба, я вже якось пішки.
- Та туди ще 30 чи 40 кілометрів.
- Ну, якось помаленьку. Вже ж не Київ, майже вдома.
- А чого Ви в Києві були? Родичів провідували?
- В лавру ходила.
- Гріхи замолювати?- не стрималась, щоб не куснути віруючу, Дая.
- Жінка промовчала.
- Давайте заїдемо тут, наберемо Вам продуктів і відвеземо прямо додому,- запропонував Макс.
- Ні, не треба ніяких продуктів,- злякано сказала жінка,- якщо можете підвезти ще трохи...
- Вона від Антихриста не візьме нічого,- сказала Дая.
Жінка глянула на Даю, але нічого не сказала.
Біля Чугуєва жінка попросила зупинитись і висадити її.
- Може я вас аж додому підвезу?- сказав Макс,- скільки там лишилось.
Але жінка наполягла, щоб висадити її саме тут.
- Як скажете,- не став наполягати батько.
- Може візьмете ці продукти?- запропонувала Дая,- ми собі наберемо в Харкові.
Жінка енергійно замотала головою.
- Ну, щасти Вам,- сказала Дая, автомобіль розвернувся на місці і помчав до Харкова.
Жінка подивилась деякий час вслід автомобілю, поки той не зник з поля зору, дістала з сумки пакетик їжі, який дала їй Дая, викинула його за дорогу, тричі плюнула, перехрестилась і пошкандибала в свій Чугуїв.
- Класні кадри,- Дая раділа як маленька, дивлячись на зображення з літаючої камери, яку вона залишила спостерігати за жінкою,- не спокусити Антихристу своїми подачками православну душу. Зупинись, камеру почекаємо.
Вона, сміючись, показувала батькові свій професійний трофей. Але батько чомусь не розділяв її радості.
- Цікаво, що там в неї за скарби в сумці, що вона всю дорогу не відпускала її з рук?
- Напевне сухарі з дому на дорогу,- висловив здогадку батько.
- Ну, тоді зрозуміло. Бо якби сухарі пропали то прийшлося б з голоду померти. Не буде ж вона щось з рук Антихриста брати, свою вічну душу занапащати.
- А може ще й якась паска, освячена в лаврі.
- Так паска ніби весною, а зараз осінь.
- Хто-зна скільки вона в дорозі.
Відповісти
#40
В Харкові Макс заїхав в один з пунктів обслуговування, набрав велику сумку їжі в пакетиках і нарешті вони поїхали додому. Будинок Макса був в двадцяти хвилинах їзди від міста. В променях вечірнього сонця він здавався казковим кришталевим замком якогось чарівника. Будинок був гордістю Макса. В ньому були втілені найфантастичніші мрії про здорове, комфортне і безпечне життя в розумному, дбайливому будинку. Власне це був не будинок, а цілий маєток, що займав кілька гектарів. З лісом, озером, зимовим садом, оранжереями.
- Я вже хвилюватись почала чого вас так довго нема,- сказала мати.
- А де моя груша, яку так рекламували?- першим ділом спитала Дая?
- Та там, в дальньому кутку, за деревами,- сказав батько.
- Пішли в будинок, там вже вечеря чекає, ви ж напевне зголодніли за цілий день,- мати зробила пів-оберту в бік будинку.
- Ні-ні, першим ділом - моя груша,- наполягла Дая. Грушу посадили коли Даї виповнився рік, в 2017, і відтоді вона вважалась її грушею.
- Ну пішли,- сказав батько. Всі троє пішли через лісок в дальній куток маєтку. Там, серед дерев, стояв старий двоповерховий будиночок, не вирощений, як решта споруд  маєтку, а збудований ще до Технологічної Революції - колишня дача. Її залишили як музейний експонат  минулої епохи.
Даїна груша й справді вродила в цей рік як ніколи. "Ніби в останній раз"- чомусь пригадались слова батька. І грушки були солодкі, смачні, ароматні.
Після довгої, кількагодинної вечері з розмовами Дая пішла в  кімнату свого дитинства. Тут все було як і колись. Серед численних зайчиків, мячиків, ведмедиків, кубиків, яскравих дитячих книжок її погляд зупинився на полиці з якимись великими скляними лампами з багатьма ніжками, магнетронами, конічними котушками з товстого мідного дроту. Дая всміхнулась - то були подарунки від діда Анатоля. 
- Дарувати треба не те, що тобі не потрібне, а таке, що б самому хотілось мати,- пояснював Анатоль,- це ще моя бабуня так говорила.
Вночі дід знов приснився. Цього разу він був вже спокійний і навіть радісний. "Добре, що ти приїхала"- ясно сказав він. "Зайди до мене".

- А де дід похований?- спитала Дая батька наступного дня?
- Який дід?
- Анатоль.
- Знов приснився?
- Просив зайти до нього.
Батько мовчав.
- Зайти туди, не знати куди,- нарешті сказав він.- Ти ж знаєш, що він зник в 2020, коли тобі було тільки 4 роки.
- І так і невідомо що з ним трапилось, де він подівся?
- Жодних слідів. Тоді війна була, всяке могло статись, та й в мирний час тисячі людей зникають безслідно. Я пізніше пробував щось вияснити, в мене тоді можливості великі були, ти ж знаєш, але - зіро, нуль, нічого.
- Знаєш, я вже стаю забобонною, особливо після сну в літаку, що підказав мені про шокер. Тож якось і до цього сну ставлюсь серйозно. Тим більше, що не вперше він мені сниться. В мене таке відчуття, ніби вся та низка неймовірних подій, що сталась зі мною останнім часом зовсім не є якимсь випадковим збігом, ніби щось спеціально вело мене сюди. Не зрозуміло тільки навіщо.
- Напевне ностальгія. Все-таки тут твоя батьківщина, тут твоє дитинство пройшло.
- А де він останнім часом жив, чим займався?
- Анатоль? Та грався своїми залізяками там в підвалі.
- В якому підвалі?
- Де груша твоя, стара дача, там велике підвальне приміщення.
- Хочу подивитись.
- Що ти там побачиш? Чи то музей, чи то звалище якихось старих залізяк. Нема його там, ми в першу чергу там все передивились.
- Мені цікаво подивитись, я ж там ніколи не була. Може це й означає "зайди до мене".
- Я й не знаю чи безпечно туди заходити. Стільки часу там не провітрювалось. І чи є там освітлення.
- Так це що, така нерозвязна проблема?
- Добре, завтра підеш. Я сьогодні там все провітрю, пилюки певне на два пальці вже зібралось, провірю чи світло є.
- Тільки не викидай звідти нічого.
- А ми нічого там і не зачіпали. Спочатку думали - а раптом Анатоль появиться, а потім і всю дачу лишили як памятник епосі.
День Дая посвятила екскурсії по маєтку. Гуляла лісом, годувала рибок і качок в озері, роздивлялась фантастичні овочі в оранжереї, купалась в басейні, літала на маленькому одномісному електрольоті, пострибала на батуті в спортзалі, походила по численних кімнатах палацу, в яких, як в музеї, були численні подарунки різних шейхів, президентів, бізнесменів, політиків...
Зайшла в свою кімнату для уроків. Нічого з тих пір тут не змінилось, тільки шафи з книгами вздовж стінок здаються нижчими. Взяла якусь книгу з полки, сіла в крісло і стала переглядати.
- А, от ти де, а ми тебе шукаємо, вечеряти пора вже,- сказав батько, зайшовши в кімнату. Ясно, що нічого він не шукав, а просто подивився по монітору де вона, але сказав так, ніби випадково її тут побачив.
- А ти газети читаєш?- спитала Дая?
- Газети? Які газети?- здивувався батько.
- Ну, не знаю які. Люди от в перервах між польотами на зірки газети читають.
- А, фантастика,- догадався батько,- так, майбутнє виявилось трохи не таким, яким його уявляли. Інформатика, молекулярна інженерія сильно обігнали всі прогнози фантастів, а щодо польотів до зірок - тут повне фіаско. Не полетять люди нікуди. І нема на чому і якщо й полетять, то не люди. Тут і на планети люди не літають, бо навіщо, якщо можна на  Місяці, Марсі, супутниках Юпітера чи астероїдах вирощувати робів, ангелів, міста чи дослідницькі станції. Ну пішли вже, мати чекає. Мясний кабачок піджарила, ти їх колись любила.
Відповісти


Перейти до форуму: