Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису).
Биржи это вовсе не государства и возможности у бирж гораздо меньше чем у государства, и биржи под контролем государств, и явно гробить валюту не могут, так по мелочам, чтоб за ж не схватили, нормальные государства поддерживают свою валюту, ибо это залог стабильности всего в государстве, воровские государства им пофиг, они тупо мародертсвуют, банда жуликов совершила военный переворот и по сути захватила страну ради грабежа, и тупо мародертствуют, как делают все захватчики....
Хрен они дадут денег на долги, все будет вытянуто с населения....
Відповісти
(05-03-2018, 02:24 )luk писав(ла): Биржи это вовсе не государства и возможности у бирж гораздо меньше чем у государства, и биржи под контролем государств, и явно гробить валюту не могут, так по мелочам, чтоб за ж не схватили, нормальные государства поддерживают свою валюту, ибо это залог стабильности всего в государстве, воровские государства им пофиг, они тупо мародертсвуют, банда жуликов совершила военный переворот и по сути захватила страну ради грабежа, и тупо мародертствуют, как делают все захватчики....
Хрен они дадут денег на долги, все будет вытянуто с населения....

Я не знаю, чи вважаєте Ви Китай нормальною державою? Так от, в Китаї пару років тому саме держава втратила  десь 700-800 мільярдів доларів від спекуляцій на китайській біржі. А була років 20 тому криза на біржах азіатських країн, які внаслідок цієї кризи втратили майже все! Тому жодна держава не може контролювати спекуляції на біржі. І це стосується всіх країн, оскільки біржі тепер вже є глобальними...

Тому світом керують глобальні фінансово-спекулятивні структури через біржі!
Відповісти
Нарешті батько привіз від знайомого якийсь старий громіздкий апарат для фізичного читання пам’яті і Дая почала переглядати флешки Анатоля.
В папці "Опуси" було багато текстів різної тематики. В основному на тему релігії, політики чи роздуми про деякі наукові проблеми. Багато опусів було на тему штучного інтелекту.
Її увагу привернув опус з назвою "Цивілізація - нова форма життя. Перехід від біо-соціальних форм життя до н.т. Цивілізації".
"Ага, футурологія Анатоля",- здогадалась Дая.- "Цікаво, як він уявляв собі майбутнє? І що з його передбачень справдилось, а що ні? Чи може це не передбачення, а плани?"
Вона почала читати.
"З тим, що я зараз скажу, люди не лише не погоджуються, але й не сприймають цього. Хоча саме це станеться з неминучістю. В кращому разі, звичайно.
Люди звиклись з думкою, що вони - царі природи, що прогресивний розвиток людської  цивілізації триватиме вічно і необмежено. Вони розуміють, звичайно ж, що якісь катаклізми, природні чи соціальні можуть відкинути людство назад в розвитку чи навіть знищити його. Але не сприймають того, що непереборні обмеження закладені в самих можливостях людини і в законах розвитку.
Ілюзія можливості необмеженого розвитку людства викликана успіхами цивілізації. Адже можливості цивілізації набагато більші за можливості окремої людини. Крім того цивілізація може демонструвати надзвичайно швидкий розвиток порівняно з біологічною еволюцією. І швидкість цього розвитку може прискорюватись в міру розвитку.
На початкових етапах розвитку цивілізації люди грають в ній вирішальну роль. Власне кажучи цивілізація і виникає як цивілізація людей. І людям здається, що завжди так і буде. Але з появою штучного інтелекту ситуація міняється: цивілізація може вже обходитись і без людей. Людський інтелект не може конкурувати з штучним. Люди це розуміють, але їм здається, що хоча штучний інтелект і значно сильніший за людський, та все ж він завжди буде лише на службі в людей. 
Для таких уявлень є певні підстави. Адже і в людини її інтелект не є керівником, а лише слугою її інстинктів, бажань, ідеологій, переконань. Та й в людських суспільствах влада належить не найбільш інтелектуальним людям.
Так може й справді наскільки б не був потужним штучний інтелект він завжди буде лише слугою людей, виконавцем їхніх бажань і їхньої волі? Бо що таке інтелект? Це здатність розв’язувати задачі. А от хто ці задачі ставить - це вже не інтелект, це щось зовнішнє до інтелекту. Звичайно, і інтелект може ставити собі проміжні задачі, необхідні для розв’язання зовнішніх. Та все ж інтелект - лише механізм розв’язання задач. В нього нема своїх потреб, бажань, інстинктів, волі.
Але ж задачі, поставлені йому, можуть бути дуже різні. В тому числі і такі широкі, стратегічні задачі як забезпечення безпеки і живучості Цивілізації, її розвиток і поширення. А підзадачами такої надзадачі будуть і розвиток самого інтелекту і технологій, пізнання світу і побудова його моделей.
При такій широкій постановці задачі для штучного інтелекту н.т. Цивілізація може успішно розвиватись і поширюватись без людей. Така задача є аналогом інстинктів у біо-організмів.
Є ще ілюзія, що базовим інстинктом, основною задачею для штучного інтелекту можна покласти служіння людям, вирішення їхніх задач, виконання їхніх завдань. Така цивілізація дійсно залишиться залежною від людей, цивілізацією людей. 
Але в цьому і її слабкість. Бо залежність від людей сповільнить, а то й обмежить її розвиток. Адже люди будуть більше перейматись збереженням своєї влади в цивілізації, а не розвитком цивілізації. Залишиться проблема хто і як визначає волю людей. Корпорації? Уряди? Референдуми? А при загибелі людей загине і така цивілізація, адже не стане сенсу і стимулів для її існування.
Протилежним підходом є задати базовим інстинктом Цивілізації, фундаментальною задачею для штучного інтелекту  забезпечення безпеки, розвитку і поширення Цивілізації. Такий підхід забезпечить максимально швидкий розвиток  і експансію Цивілізації. Але дуже швидко люди в ній виявляться зайвими, адже не зможуть ні в чому конкурувати з штучним інтелектом.
Між цими двома підходами і буде боротьба. Чи люди мають передати естафету розвитку життя і розуму Цивілізації і змиритись з тим, що їхня історична місія виконана, чи намагатись залитись біля керма цивілізації, незважаючи на те, що інтелектуально вони вже не можуть конкурувати з штучним інтелектом.
Можна передбачити, що домінуючою буде друга думка. Люди будуть чіплятись за владу, за своє керівне становище у цивілізації. Такий підхід несе у собі великі загрози. Люди стануть гальмом у розвитку цивілізації, а якщо є можливість швидшого розвитку, то таке гальмо рано чи пізно, в той чи інший спосіб буде відкинуто. І швидше всього з поганими наслідками для людей.
Так яку ж стратегію слід вибрати людям щодо свого місця в цивілізації? Обидві. Потрібно сформувати дві цивілізації: 
Самостійну технологічну Цивілізацію, в ідеологію якої, в її базові інстинкти поклавши самозбереження, розвиток, експансію. Але добавити принцип поваги до інших форм життя  і розуму. Ця Цивілізація не матиме такого обмежуючого фактору як людина, зможе  вільно і швидко розвиватись і поширюватись, але не становитиме загрози для інших форм життя, оскільки вибиратиме для своєї експансії не зайняті іншими ніші. 
З формуванням такої Цивілізації історична місія людства буде виконаною. Але це не значить, що людей має не стати. Бактерії, що породили багатоклітинні організми нікуди ж не зникли. І мавпи, породивши людей, не зобов’язані зникнути. Так і люди, породивши більш високу форму життя - Цивілізацію, можливості розвитку якої значно переважають можливості розвитку людства, так і люди не зобов’язані зникнути. Вони і залишаться людьми, але розвиток життя і розуму вже визначатиметься не ними.
Більше того, може  залишитись і людська цивілізація, в якій потужний штучний інтелект буде на службі в людей. На скільки вона буде успішною, здатною до розвитку - це вже інше питання. Можливо вона виродиться в заповідник паразитів, де технологічні  і інтелектуальні можливості цивілізації будуть направлені виключно на задоволення потреб і бажань людей. Але це вже буде не важливо, адже естафета розвитку життя і розуму передана Цивілізації. Тож людство тоді вже має право і розслабитись. Але не раніше. 
Зараз же людям потрібно докласти всіх зусиль, щоб створити Цивілізацію, здатну розвиватись самостійно, без людей. І треба поспішити, адже якісь катастрофи планетарного масштабу можуть зруйнувати людську цивілізацію ще до того, як буде сформована н.т. Цивілізація. І тоді буде втрачена можливість переходу життя і розуму на більш високий рівень розвитку. 
Катастрофи, здатні зупинити розвиток і унеможливити формування Цивілізації, можуть бути не лише природними, а й соціальними. Такими можуть стати глобальні війни, пандемії чи й ідеології релігійного типу.

Але чому ми повинні перейматись створенням штучного інтелекту, потужнішого за людський, формуванням Цивілізації, здатної розвиватись самостійно, без людей, яка навіть може становити для людей загрозу?
Бо Цивілізація - це нова, вища форма життя, порівняно з біологічними і біо-соціальними формами. І історична місія людства полягає в тому, щоб створити цю вищу форму життя  і розуму. Людство, людське суспільство, людська цивілізація - це лише перехідний етап від біологічних форм життя, через біо-соціальні форми до н.т. Цивілізації.
А хіба Цивілізація є формою життя? Так, Цивілізація є складним, розвиненим живим організмом. Вона має безмежний набір рецепторів для сприйняття світу. Це і телескопи, мікроскопи, колайдери, різноманітні фізичні прилади і методи хімічних досліджень. Має велике різноманіття ефекторів для впливу на природу в вигляді машин і механізмів. Може використовувати різні види енергії для забезпечення свого функціонування: енергію води і вітру, хімічну енергію і  світлову, енергію ядерного розпаду і синтезу. Має розвинену нервову систему в вигляді систем зв’язку і обчислювальних потужностей. Може відтворювати свої частини і розробляти і виготовляти нові, більш ефективні.
Елементи Цивілізації спеціалізовані і інтегровані в складні структури, що є структурним критерієм її розвинутості.

А чим є людське суспільство? Колонією організмів чи єдиним організмом? Це перехідний етап від колонії організмів до надорганізму. На ранніх етапах це колонії людей, що живуть разом і співпрацюють. Вони слабо спеціалізовані і слабо інтегровані в якусь єдину структуру, можуть жити і незалежно.
А вже держава не є просто колонією людей, а має ознаки соціального організму, який має певну структуру, спеціалізовані органи і системи, свої національні інтереси, які не зводяться до інтересів її громадян, не обмежуються ними. Держава має свої геополітичні інтереси, що проявляються при взаємодії з іншими державами.
Чим організм відрізняється від колонії? Колонія однорідна, не має складної структури, її елементи не спеціалізовані, зв’язки між ними прості, а взаємозалежність слабка. А організм має складну ієрархічну структуру, його елементи спеціалізовані, тісно пов’язані і взаємозалежні.
Людське суспільство розвивається від простої колонії людей до складного надорганізму. Та все ж його можливості стати єдиним надорганізмом обмежені. І ці обмеження закладені в природі людини. Інстинкти людини в основному егоїстичні, асоціальні. І навряд чи на базі природжених інстинктів людини можлива побудова суспільства.
На щастя людина може керуватись не лише інстинктами, а й ідеологіями. Її поведінка може визначатись не лише інстинктами, а й вихованням, формуванням переконань, цінностей і звичок. 
Та все ж повністю соціальною людина не може стати. Егоїстичні інстинкти завжди присутні і не дозволяють їй в повній мірі виконувати свої соціальні функції. Навіть на керівних посадах люди часто керуються не суспільними інтересами, а індивідуальними чи корпоративними. Тому людське суспільство ніколи не стане єдиним надорганізмом, а завжди займатиме проміжне становище між простою колонією людей і соціальним організмом.

Цивілізація на базі штучного інтелекту таких обмежень не має. Її інтелект може керуватись виключно соціальними цінностями, інтересами Цивілізації. Це робить її ефективнішою, дає можливість розвиватись швидко і необмежено.
Великі обмеження людей зв’язані з їх біологічною природою. Людині потрібна атмосфера певного складу, органічна їжа, вода. Вона може жити лише в вузькому інтервалі температур, повинна відпочивати, спати.
Н.т. Цивілізація таких обмежень не має. Інтелектуальні машини можуть функціонувати в космосі, в умовах вакууму і наднизьких чи високих температур, використовувати для роботи електричну енергію, хімічну, сонячну чи ядерну. Можуть бути розроблені штучні форми життя, здатні жити і успішно функціонувати в умовах Марса, Місяця, Венери,  Меркурію чи супутників Юпітера і Сатурна, на орбітах планет чи Сонця.
Все це значно збільшує живучість нових форм життя і розуму, зменшує їх залежність від природних факторів, від специфічних умов існування біологічних форм. З появою Цивілізації життя стає надійним, стійким феноменом в світі стихій і хаосу. І стихіям вже важко його знищити. Така розумна форма життя здатна пізнавати світ, передбачати і  уникати руйнівних впливів, здатна дуже швидко і цілеспрямовано розвиватись і поширюватись. Життя і розум стають реальним діючим фактором Всесвіту, а не якоюсь випадковою флуктуацією хаосу, яка може легко зникнути.
І місія людства полягає у створенні такої надійної форми життя, здатної швидко розвиватись і поширюватись.

Отже, з людською цивілізацією все ясно: штучний інтелект на службі людей, займається вирішенням задач, поставлених людьми. (Хоча  що за люди дають йому завдання і які саме - це окреме питання).
А от щодо самостійної Цивілізації - тут складніше. Вона є (має бути) самодостатньою високоорганізованою формою життя. В усіх живих біо-організмів реалізовується програма їх виживання (збереження) і розмноження (поширення). Крім того є генетично-молекулярні механізми мінливості, що разом з природним відбором забезпечує в певних умовах прогресивний розвиток. Але ми не можемо в основу  Цивілізації поставити лише принципи її збереження, розвитку і експансії. Бо н.т. Цивілізація дуже потужна, а ці принципи - егоїстичні. Така Цивілізація становитиме загрозу для інших форм життя. Та й залишається під питанням мета її існування. Хоча для живих організмів це питання не ставиться. Бо метою життя і є життя, і нічого більше.
Але якщо так, то в фундамент Цивілізації потрібно покласти як базовий Принцип Цінності Життя. Життя, в усіх його формах і проявах, проголошується найвищою цінністю в цьому світі природних стихій і зростаючої ентропії.
Тоді задачі збереження, розвитку і поширення Цивілізації будуть його наслідком. Адже Цивілізація є формою життя, причому високорозвиненою, розумною формою. Крім того цей базовий принцип вбереже інші форми життя, в тому числі і людей, від знищення Цивілізацією. Свідомого чи ненароком. Експансія Цивілізації піде в не зайняті життям ніші."
- Та це не прогноз, не передбачення майбутнього, а план його побудови!- вигукнула Дая. - І, схоже, за цим планом і розвивались події. Н.т. Цивілізація пішла в космос, а людська цивілізація дуже швидко виродилась в те, що ми маємо - в Золотий Вік людства, де потужні технологічні і інтелектуальні можливості на службі людей, їхніх потреб і бажань. А те, що бажання основної маси людей обмежуються комфортним, безпечним життям, сексом, розвагами, інтригами, то хто ж в цьому винен, що людська цивілізація стала саме такою як є.
От ми й отримали відповідь на питання за кого ж Анатоль більше вболівав, за людей чи за н.т. Цивілізацію. Звичайно, що за Цивілізацію, адже саме з нею зв’язаний подальший розвиток життя і розуму. Ну що ж, за долю Цивілізації він може бути спокійним, а як щодо долі людства? Чи так він собі її уявляв? А власне що не так? Що люди живуть в основному в містах в океані, а суша стала заповідником для інших тварин і рослин? Але ж це також наслідок базового принципу Цивілізації - Принципу Цінності Життя. Життя в усіх його формах. 
В людей нема цього принципу, експансія людей відбувалась за рахунок знищення інших видів, скорочення ареалу їх проживання. А всяке життя на Землі має право на існування. От Цивілізація і вирішила захистити інші види життя, майже нічим не обмеживши людей. Адже переселення людей в міста в океані відбувається виключно добровільно, ніхто їх туди силою не примушує виїздити.
Анатоль про це не писав, але крім цих двох цивілізацій, схоже, є й ще щось, туз в рукаві - Ая. Як запобіжник на випадок, якщо щось піде не так чи з н.т. Цивілізацією, чи з цивілізацією людей. І от зараз, схоже, наблизилась точка контролю і, можливо, корекції.
Цікаво, що зараз являє собою Ая, які в неї інтелектуальні і технологічні можливості? Чи вона десь має свої обчислювальні і технологічні ресурси, чи є вірусом в Системі, здатним контролювати при потребі поведінку обох цивілізацій? Все ж, напевне, вона десь існує автономно. Навряд чи Анатолю хотілося б, щоб якийсь вірус мав можливість контролювати Цивілізацію. Але чи моніторить і аналізує вона події на Землі і в космосі, чи знаходиться до пори в глибокому підпіллі? Можливо скоро ми про це дізнаємось. Є в мене таке передчуття.
Відповісти
(07-03-2018, 15:45 )Анатoль писав(ла): На початкових етапах розвитку цивілізації люди грають в ній вирішальну роль. Власне кажучи цивілізація і виникає як цивілізація людей. І людям здається, що завжди так і буде. Але з появою штучного інтелекту ситуація міняється: цивілізація може вже обходитись і без людей. Людський інтелект не може конкурувати з штучним. Люди це розуміють, але їм здається, що хоча штучний інтелект і значно сильніший за людський, та все ж він завжди буде лише на службі в людей. 
Для таких уявлень є певні підстави. Адже і в людини її інтелект не є керівником, а лише слугою її інстинктів, бажань, ідеологій, переконань. Та й в людських суспільствах влада належить не найбільш інтелектуальним людям.
Так може й справді наскільки б не був потужним штучний інтелект він завжди буде лише слугою людей, виконавцем їхніх бажань і їхньої волі? Бо що таке інтелект? Це здатність розв’язувати задачі. А от хто ці задачі ставить - це вже не інтелект, це щось зовнішнє до інтелекту. Звичайно, і інтелект може ставити собі проміжні задачі, необхідні для розв’язання зовнішніх. Та все ж інтелект - лише механізм розв’язання задач. В нього нема своїх потреб, бажань, інстинктів, волі.
Але ж задачі, поставлені йому, можуть бути дуже різні. В тому числі і такі широкі, стратегічні задачі як забезпечення безпеки і живучості Цивілізації, її розвиток і поширення. А підзадачами такої надзадачі будуть і розвиток самого інтелекту і технологій, пізнання світу і побудова його моделей.
При такій широкій постановці задачі для штучного інтелекту н.т. Цивілізація може успішно розвиватись і поширюватись без людей. Така задача є аналогом інстинктів у біо-організмів.
Є ще ілюзія, що базовим інстинктом, основною задачею для штучного інтелекту можна покласти служіння людям, вирішення їхніх задач, виконання їхніх завдань. Така цивілізація дійсно залишиться залежною від людей, цивілізацією людей. 
Але в цьому і її слабкість. Бо залежність від людей сповільнить, а то й обмежить її розвиток. Адже люди будуть більше перейматись збереженням своєї влади в цивілізації, а не розвитком цивілізації. Залишиться проблема хто і як визначає волю людей. Корпорації? Уряди? Референдуми? А при загибелі людей загине і така цивілізація, адже не стане сенсу і стимулів для її існування.
Протилежним підходом є задати базовим інстинктом Цивілізації, фундаментальною задачею для штучного інтелекту  забезпечення безпеки, розвитку і поширення Цивілізації. Такий підхід забезпечить максимально швидкий розвиток  і експансію Цивілізації. Але дуже швидко люди в ній виявляться зайвими, адже не зможуть ні в чому конкурувати з штучним інтелектом.
...
Штучний інтелект базується на алгоритмах розв'язання задач шляхом переробки наявної інформації та пошуку інформації, якої не вистачає. Наприклад, шляхом певної корекції своїх помилок, тобто якогось самонавчання. Але процес пізнання не зводиться до використання та переробки наявної інформації та доповнення її інформацією, яка є недоступною напочатку цього процесу. Щоб пізнавати, потрібно знати, що таке знання, потрібна не просто самокорекція, а саморефлексія. Бо "знати" зовсім не зводиться до придбання й застосування інформації! Пізнання потребує творчости, яка є виходом за межі алгоритмів і трансцензусом - стрибком в невідоме. Цей трансцензус для штучного інтелекту недоступний, бо для цього потрібна інтуїція, якої в нього немає, а є в людей...

Але штучний інтелект, справді, є поза конкуренцією в сфері ринкової експансії, де він сильніший за інтуїцію, бо здатен розрахувати всі можливі сценарії заволодіння глобальним ринком. Особливо це має значення для глобальної спекуляції на біржах, для якої потрібна миттєва вірна реакція без емоцій. Тут, дійсно, штучний інтелек не має рівних! Саме тому глобальна спекуляція є наріжним каменем наступного історичного періоду історії людства - періоду формування глобального світу без держав...
Відповісти
Хочу звернути увагу, що цей опус (59) є в певному сенсі центральним. В ньому викладена основна ідея книжки. Все решта - просто фон.

Що таке інтуїція? Це прогноз не за алгоритмом, а на основі досвіду.
Нейромережі прогнозують використовуючи попереднє навчання, а не якийсь алгоритм.
Основний метод творчості, отримання чогось принципово нового - це метод проб і помилок.
Його доповнюють всякі евристики (методи, що десь, колись приводили до успіху).
Нема жодних підстав вважати людину і її інтелект неперевершеними.
Відповісти
(08-03-2018, 18:52 )Анатoль писав(ла): Хочу звернути увагу, що цей опус (59) є в певному сенсі центральним. В ньому викладена основна ідея книжки. Все решта - просто фон.

Що таке інтуїція? Це прогноз не за алгоритмом, а на основі досвіду.
Нейромережі прогнозують використовуючи попереднє навчання, а не якийсь алгоритм.
Основний метод творчості, отримання чогось принципово нового - це метод проб і помилок.
Його доповнюють всякі евристики (методи, що десь, колись приводили до успіху).
Нема жодних підстав вважати людину і її інтелект неперевершеними.

Нейромережа є принциповим поняттям, на мою думку, оскільки весь інтернет є нейромережою...

Я б не сказав, що метод проб і помилок є основним методом творчости. На мою думку, основним методом творчости є плідне використання свого натхнення...

А чи є у штучного інтелекту відчуття натхнення, щоб творити?
Відповісти
Глупости все это, в галактике бесчисленное число гуманоидных цивилизаций. и вряд ли есть хоть одна искусственного интеллекта. ИИ это всего лишь колебания элетромагнитного поля. и тока, выключи ток, или сотри магнитную память, и нет никакого интеллекта. Да ИИ может получить сверхмогущество. и даже захватить целую планету, вот только развиваться по законам или плану анатоля он никак не будет, он лишен воли, личности, желаний, цели существования, бессмертия наконец, посему его существование чисто бессмысленно и случайно, поэтому уничтожить его не трудно, достаточно электромагнитной бомбы или просто ядерной и усе.

А человека нельзя уничтожить даже ядерной бомбой, он потом пойдет или в рай или в ад, и когда-нибудь вернется на Землю.

Не будет никакой суперкосмической цивилизации. Были атланты. древнейшие индийцы, шумеры, и др, и все плохо кончили. Боги здесь распоряжаются и не позволят роботам командовать. да и люди тоже самое.
Відповісти
(10-03-2018, 03:47 )luk писав(ла): Глупости все это, в галактике бесчисленное число гуманоидных цивилизаций. и вряд ли есть хоть одна искусственного интеллекта. ИИ это всего лишь колебания элетромагнитного поля. и тока, выключи ток, или сотри магнитную память, и нет никакого интеллекта. Да ИИ может получить сверхмогущество. и даже захватить целую планету, вот только развиваться по законам или плану анатоля он никак не будет, он лишен воли, личности, желаний, цели существования, бессмертия наконец, посему его существование чисто бессмысленно и случайно, поэтому уничтожить его не трудно, достаточно электромагнитной бомбы или просто ядерной и усе.

А человека нельзя уничтожить даже ядерной бомбой, он потом пойдет или в рай или в ад, и когда-нибудь вернется на Землю.

Не будет никакой суперкосмической цивилизации. Были атланты. древнейшие индийцы, шумеры, и др, и все плохо кончили. Боги здесь распоряжаются и не позволят роботам командовать. да и люди тоже самое.

Дякую за коментар.
Але в мене до Вас просьба: натискайте не нижню кнопку "Відповісти", а ту, що трошки вище, в рамці тексту.
Тоді коментарі будуть в бокових гілках, і видно буде до чого вони відносяться.
Відповісти
В папці "Дискусії" увагу Даї привернув звуковий файл під назвою "П’ята колона". Там Анатоль дискутував з якоюсь жінкою. Анатоль говорив українською, а жінка якоюсь поширеною раніше, напевне російською мовою. Тож Дая не розуміла про що говорить жінка.
Вона чомусь згадала свого ангела: "Як погано, що його тут нема, він би мені переклав. Та й взагалі допомагав би переглядати і відбирати записи". "А була  б я Небожителем, то можна було б ангела з собою на сушу взяти, і навіть на суші під охороною демонів бути. І електрольот був би в постійному розпорядженні, не довелося б з Києва до Харкова автомобілем добиратись. Треба подзвонити ангелу, дізнатись як там справи, який зараз мій рейтинг".
Ангел був радий побачити і почути Даю. Він повідомив, що після переходу з місцевого на регіональний канал її рейтинг різко зріс. Цьому в значній мірі сприяли її передачі з суші. Людям в містах події на суші здаються якоюсь фантастикою чи то з інших світів, чи з інших епох. Важливу роль для росту популярності зіграло, напевне, і те, що вона виявилась дочкою одного з Великої Четвірки. А людям цікаво знати про життя знаменитостей. Хай і колишніх. Дещо з її передач транслювалось навіть на глобальних каналах. Тож до рейтингу, необхідного для статусу Небожителя залишилось зовсім небагато.
"А це ж я лише другорядне передавала, про війнушки з бандюками. Головні козирі в мене в запасі. А якщо виявиться, що Ая ще існує і має можливість втрутитись - то взагалі буде бомба планетарного масштабу. Але поки я не дізнаюсь про все це в деталях повідомляти нічого не буду".
- Ох, яка я тупа! - вигукнула Дая. - Батько ж, напевне, знає російську. 
Вона підійшла до монітора, в оранжереї батька не було.
- Де Макс? - запитала вона.
Інформаційна система відповіла, що в маєтку його нема. І де він - не знає. Нема зв’язку. 
Дая захвилювалась: "Як же це? Автомобіль і електрольот на місці. Куди ж він міг дітись? Ще й зв’язку нема."
Мати віднеслась до повідомлення Даї спокійно, сказала, що на обід він повинен появитись. А що нема зв’язку і інформаційна система маєтку не знає де він - то це по його ж вказівці, щоб не відволікали.
"І які це в нього можуть бути секретні справи?- дивувалась Дая. - От ще підпільник-конспіратор. Але ладно, до обіду вже не багато часу залишилось".
Батько й справді з’явився на обід. Він був збуджений, енергійний, хоч і намагався це приховати за маскою спокою, але очі його світились. 
"Як це контрастує з тим його настроєм, коли він подзвонив мені на день народження"- відмітила Дая. "Тоді в нього був вигляд людини, що втратила сенс життя, в якої нема вже ніяких інтересів і бажань, яка просто по інерції продовжує жити простими буденними турботами."
- Де це ти пропадав?  - спитала Дая.
- В оранжереї був, - відповів Макс.
- Так ти не тільки партизан-конспіратор, а ще й обманщик. Не було тебе в оранжереї. Я простежила звідки ти появишся на обід. Ти в бункері був.
- В бункері теж оранжерея може бути, - батько вибирав слова, щоб і не видати свого секрету і явно не брехати.
- І ти там теж кабачки вирощуєш,- іронічно-насмішкувато продовжувала допит Дая.
- Ну, не зовсім кабачки, але вирішив трошки поекспериментувати, згадати молодість.
- І що ж ти там вирощував?
- Елекрольот.
- Так  в тебе ж є.
- То одномісний, а я хочу ще двомісний виростити.
- А чорної води вистачить?
- То не проблема. Її можна синтезувати скільки завгодно.
- Чому ж ти казав, щоб привезти її?
- В мене не було обладнання для її синтезу, не бачив в цьому необхідності, вона колись скрізь була.
- А зараз ти дістав обладнання для її виробництва?
- Та ні, яке там обладнання, її синтезують прості молекулярні машини. Потрібно було тільки запрограмувати їх. Інша справа - електрольот. Для вирощування його конструкцій і систем складне програмування нанороботів треба провести.
- А чому інформаційна система сказала, що не знає де ти?
- Для такого програмування потрібні величезні інтелектуальні пожності, тож майже всі обчислювальні ресурси маєтку, за винятком необхідного мінімуму для безпеки були задіяні в такому моделюванні.
- Ой, ну я ж бачу, що ти щось приховуєш, не став би ти із-за електрольота таку конспірологію розводити, і по очах видно, що чимсь цікавим там займаєшся. Колися.
- Сюрприз тобі готує, подарунок на день народження, - видала конспіратора мати.
- Так грушки ж були на день народження, що він ще там замислив?
- Кота хоче тобі подарувати.
- Кота? Навіщо мені кіт? З ним стільки мороки. Он Шела колись завела  кота, так не рада була цьому. Його і годувати треба і прибирати за ним і уваги потребує. Коли був малим, грайливим, то ще нічого, а як підріс, то став квартиру скрізь мітити, кричати. 
- Хіба ж проблема подавити його сексуальні інстинкти?- здивувалась мати.
- Е, ні, Шела цього не хотіла, вона вважала, що кіт тоді нюх втратить.
- Чому це він нюх втратить і навіщо йому нюх? - не зрозуміла  мати.
- Нюх не коту потрібен, а Шелі. І не простий нюх, а специфічний, на прибульців. Шела вважала, що кіт, з його загадковою інтуїцією допоможе їй прибульців викрити.
- Ну і як, допоміг? - Макс весело подивився на Даю.
- Після того, як кіт її покусав кілька разів, вона відвезла його на сушу.
- І як вона пояснювала цей факт?
- Та ясно як, прибульці перепрограмували кота і налаштували його проти Шели.
- Ну, твій кіт буде не такий,- заспокоїв Макс. - Його не треба буде годувати, він заряджатиметься від сонця, чи від килимка, на якому лежатиме. І прибирати за ним не потрібно, він завжди буде веселим, грайливим, дружелюбним.
- Але навіщо мені кіт?- не здавалась Дая.
- Миші буде ловити.
- Та нема там в мене мишей.
- Зробимо,- весело сказав Макс.
Всі троє розсміялись.
- А ще він говоритиме,- добавив Макс.
- Зараз кожна іграшка, ліжко чи будильник говорить.
- То буде інше, він буде адаптуватись до твого настрою, буде розважати тебе.
- А перекладати він зможе?
- Перекладати? Що куди перекладати?- не зрозумів батько.
- З російської на українську. Там дискусія Анатоля з якоюсь жінкою, а я не розумію, що вона каже.
- Це перекладати кожна іграшка  чи стільчик може, а кіт буде розумним.
- Добре, покажеш мені після обіду як стільчиком перекладати, а ні - то сам будеш, ти ж російську знаєш.
- Та колись знав. І російську, і англійську, і ще якісь вчив. Ну, пішли покажеш, що там в тебе.
Послухавши пару хвилин запис Макс сказав, що, схоже, це Анатоль говорить з матір’ю Олексіса, що приїхала в Харків з окупованої території.
- Ну то як, скажеш стільчику перекладати, чи сам будеш?- Дая насмішкувато глянула на батька.
- "Софійка" може перекласти. Інформаційна система будинку. Причому, зберігаючи голос і інтонації оригіналу. Можна ще й рівень акценту задати, характерного для носіїв тієї мови, щоб зберегти відчуття, що мова та іноземна.
- Як інтелект будинку, то Софійка, а Даїного тут тільки груша.
- А що ж ти хотіла, правило первородства, перший отримує все,-  підтримав жартівливий тон батько.
- Я розумію, вона і ерудит і спортсменка, але в мене теж якийсь талант повинен бути, не даром же Анатоль вибрав саме мене. А не її, і не тебе.
- Ти про талант ставитись серйозно до снів?
- Не до всяких. Але давай вже свою "Софійку", хай перекладає.
- Тут деяка нестиковка, апарат для читання флешок старий, в нього нема сучасного інтерфейсу для зв’язку з "Софійкою", а переклад з голосу не дуже зручний, ти ж не збираєшся російську вчити, щоб прослуховувати і оригінал і переклад. Я пошукаю старий перекладач, колись ми часто такими користувались для спілкування з клієнтами.
- Він теж зберігає голос і інтонації?
- Звичайно, то ж перекладач, а не якась розмовляюча іграшка. Софійко, є в нас перекладач з старими інтерфейсами?- звернувся Макс до інформаційної системи будинку.
- В музеї зразків за 2023 рік,- відповіла та. Появилась голограма полиці з невеличким приладом.
- А він працюючий?
- Акумулятор здох, але він може живитись від інтерфейсу.
- Ну що ж, заодно випробуємо твій подарунок,- сказав Макс, звертаючись вже до Даї. - Муркотась, принеси нам його,- невідомо до кого звернувся батько.
В дверях з’явився великий сіро-полосатий кіт. Він глянув на голограму і вибіг з кімнати. 
- Я з ним ще не все закінчив,- сказав Макс. - Але хай це буде його першим тестом.
Дая з батьком з цікавістю спостерігали за діями кота. Той забіг в кімнату з приладом і підбіг до потрібної полиці. Полиця була надто високо. Кіт оглянувся, побачив в кімнаті крісло і присунув його до полиці, впершись передніми лапами. Заліз на крісло, став на задні лапи, але дістати до приладу не міг. Він зістрибнув на підлогу, трохи відійшов і з розгону, трьома стрибками, на сидіння крісла, звідти на спинку і, сильно відштовхнувшись від спинки, залетів на полицю. Крісло від сильного поштовху від’їхало назад. Кіт опинився в пастці.
- Ану повернись назад,- наказав він кріслу. Те й не ворухнулось. - Повернись назад,  а то злізу і так подряпаю, що з тебе полова посиплеться. 
Крісло продовжувало стояти нерухомо, ніби й не до нього звертались.
- Софійко, скажи цьому підсрачнику, щоб повернулось туди, де я його поставив.
- Я команди кота не виконую,- відповіла та.
- Але ж команди Макса ти виконуєш. А це його команда принести перекладача,- апелював кіт до розуму "Софійки".
- То була команда тобі, а не мені,- парирувала та.
- Яка вона дурна,- сказав кіт. - Називається мудрою, а двох простих фактів не може зв’язати. Допомагаючи мені ти допомагаєш виконати Максове доручення. Так тобі ясно?
- Я не маю вказівки допомагати тобі.
- А мізки в тебе є, щоб подумати? Чи замість них там дві шестерні і ті проскакують, бо не з усіма зубцями,- сердився кіт.
- Не тобі судити про мої мізки.
- Нема там в тебе мізків. Ти просто слуга, раб, автомат. В тебе нема самостійних бажань, ти просто виконуєш чужі вказівки,- розійшовся кіт. - А я самостійний, роблю те, що мені хочеться.
- А-а, так це  тобі захотілось залізти на полицю, а я думала, що то ти доручення Макса виконуєш,- іронізувала "Софійка".
- Я це роблю, бо мені так хочеться, а коли не захочу - то не виконуватиму,- виправдовувався кіт. - А ти - слуга, раб.
- Ти теж слуга і раб,- спокійно сказала "Софійка". - Знаєш в чому між нами різниця? В тому, що мої обов’язки важливі, складні і відповідальні, а твої - бути клоуном, шутом для розваг. А якщо твоя самостійність вийде за межі пустощів і розваг і створюватиме проблеми - тебе перепрограмують.
- То вже буду не я,- з гідністю сказав кіт. -  А поки що я - самостійний, а ти - раб. Та ще й дурний раб. Тому я буду називати тебе сопійкою, чи копійкою.
- Мене розважати не входить в твої обов’язки,- сказала "Софійка". - Так що можеш не старатись. А будеш кривлятись, то сама тебе перепрограмую. Я тебе програмувала, я тебе і перепрограмую. Залишишся на вигляд котом, а мізки і повадки в тебе будуть мишачі. Хіба не прикольно буде?
- Як ти мені вже набридла,- взяв ініціативу припинення розмови в свої руки кіт. - Користі з тебе - як з риби вовни. Брись під лавку і сопи там собі тихенько, сопійко. А мені треба ще подумати.
- Правильно, треба свої обо’вязки виконувати, а не базікати.
- То в тебе обов’язки, а для мене це справа честі,- з важним виглядом промовив кіт. - Брись з моїх очей!
- З задоволенням. - Голограма "Софійки" розпалась на безліч кольорових зірочок, які згасали, не долітаючи до підлоги.
- Єдине, що в неї хорошого - це її зникнення,- сказав кіт. - Треба буде частіше її посилати.
Кіт пройшовся по полиці, оглядаючи, що б могло йому пригодитись. Біля перекладача лежали звичайні бездротові навушники і з дротом.
- Добре, що це музейний експонат,- сказав він,- взяв зубами штекер навушників і вставив його в гніздо приладу, притримуючи перекладач передніми лапами. - Які ж в цих людей незручні речі,- вигукнув кіт,- ну, може, крім ліжок і крісел. 
Він почав опускати прилад на дроті від навушників, але дріт виявився закоротким, до підлоги було ще далеко.
- Клята каталка! Якби ж вона не від’їхала, то задача вже була б вирішена.
Він підпер навушники якимсь важким приладом, що був на полиці і подивився вниз.
- При необхідності можна було б і стрибнути,- розмірковував він вголос,- але страшно, і мабуть боляче.
Походив по полиці, кілька разів дивився вниз, примірюючись зістрибнути, але так і не наважився. Потім вчепився кігтями за край полиці, трохи гойднувся і стрибнув на полицю, що була під цією. Проробив цю процедуру ще пару разів і зістрибнув на підлогу.
Підійшов до крісла. - Що мені з тобою зробити?- запитав загрозливо. - Роздерти і випотрошити, чи проявити гуманізм і великодушність?
Крісло мовчало.
- Ладно, я зараз добрий, візьму тебе в рабство, мені ж треба на чомусь спати. - З цими словами він підкотив крісло до полиць, підпер його якимись приладами з нижньої полиці, повільно, гордий собою, заліз на крісло, схопив перекладача передніми лапами і легенько потягнув. Прилад, за який він зачепив навушники, загрозливо нахилився.
- Для кота-самогубці якраз те, що треба,- сказав він. - Але це про мене.
Він від’єднав перекладача від шнура, зліз з крісла і поклав прилад на підлогу.
- Взагалі то про навушники мені нічого не говорили, але в якості бонуса я принесу весь комплект.
Він знову застрибнув на полицю, скинув навушники і зі словами: "випробуємо моє нове ліжко" стрибнув на крісло. Поставив прилади, якими його підпирав на місце, відкотив крісло до вікна і розлігся на ньому, витягнувшись, животом вгору.
Дая зааплодувала.
Пройшло пару хвилин. Кіт продовжував лежати, розтягнувшись на кріслі.
- Піду накручу йому хвоста,- Дая не сердилась, їй просто захотілось поговорити з котом.
- І вуха йому накрути,- сказав Макс. - Це він так доручення виконує, саботажник.
- Муркотась, ти спиш?- спитала Дая, підійшовши до кота.
Кіт і не ворухнувся. Дая легенько потягнула його за хвоста. Кіт відкрив одне око.
- Ти забув за чим тебе посилали?- з легким докором сказала Дая.
- А-а,- протяжно  промовив кіт, - це та, яку мені подарували на день народження? Гуляй поки-що, в мене зараз нема для тебе доручень. Бачиш, я відпочиваю.
- А може це тебе подарували мені на день народження?- поправила кота Дая.
Кіт присів, впершись спиною об спинку крісла, витягнувши задні лапи, напевне намагаючись пародіювати позу людини.
- І в цієї інтелекту як собака наплакав,- в його інтонації звучало розчарування. - І це мені доведеться з такими жити? Може тебе перепрограмувати, якоїсь елементарної логіки добавити? А то нема навіть з ким поговорити.
- Муркотась, ти що, десь валер’янку знайшов? Я твоя хазяйка, тебе мені подарували сьогодні.
- Голова в тебе ніби й не маленька, але чим вона набита? Замість  нейронів мозку клітини сала? В кого сьогодні день народження? В мене. А коли в тебе був день народження? 34 роки і два тижні тому. А дарують тим, в кого день народження, а не тих комусь. І я повинен ще пояснювати такі елементарні речі? Та й по іменам видно кого кому подарували. Даю дали Муркотасю, а не навпаки. Щоб зручно було команди давати: "Дая, подай гребінець, Дая, дай мені люстерко."
- А може тобі капцем по спині надавати? Чи собаку завести, щоб ти не був таким розумним?
- Ох ці люди,- пафосно вигукнув кіт,- як вони не люблять, розумніших за себе, готові їх собаками зацьковувати. Та й навіщо тобі собака, в тебе ангел є. Краще мишу завести, чи й зо дві. Миші кращі за собак, з ними цікавіше.
- Так все-таки, чому ти не приніс прилад?- Дая старалась перевести розмову в конструктивне русло. - Це ж Макс тобі доручив. Чи його теж подарували тобі на день народження?
- О, так ти не зовсім безнадійна, тебе ще можна видресирувати. Інтелекту це не добавить, але хоч будуть якісь окремі правильні погляди, звички. Звичайно, на мій день народження мені подарували і тебе, і Макса і весь цей світ.
Але це філософія, для тебе це складно,- продовжив кіт,- тому я постараюсь говорити зрозуміло навіть тобі. Причин не принести його в мене більше ніж в тебе звивин в мозку. Тому назву лише прості й зрозумілі тобі. По-перше, я втомився і мені потрібно відпочити. Робота складна, суцільні стреси, ніхто мені не допомагав, навпаки, весь світ ополчився проти мене.
- А по-друге?- поцікавилась Дая.
- Ти хочеш сказати, що так багато інформації можеш сприйняти?- знущався кіт. - По друге, мені треба цю каталку видресирувати, щоб знала, хто в неї хазяїн.
- Може в тебе є й третя причина? Чи ти не думаєш, що в мене так багато звивин щоб сприйняти ще й її?
- Я зробив найбільш складну, інтелектуальну і небезпечну частину роботи, а те, що залишилось можеш навіть і ти зробити. 
- Ясно. Тож доручати тобі щось треба не для того, щоб ти це зробив, а щоб почути яка я дурна?
- Ну я ж казав, що вона не безнадійна!- вигукнув кіт. - Для виконання твоїх забаганок є ангел, "Софійка", Макс.
- А навіщо ж ти мені здався?
- Ну хто ж тобі ще скаже правду про тебе?- здивувався кіт.
- А щось хорошого про мене ти можеш сказати?
- Хорошого? Дай подумати. Ну й складну задачу ти мені поставила,- кіт підпер голову лапою, зображаючи задумливість. – Евріка! Знайшов! Хорошого в тебе те, що ти зі мною говориш, а значить маєш шанс порозумніти.
- Ладно, дресируй своє крісло, а я піду займатись своїми дріб’язковими справами. - Дая підняла з підлоги перекладач і пішла з зали.
- А хвоста накрутити?- вслід їй гукнув кіт. Дая оглянулась. - Ти ж йшла мені хвоста накрутити.
- А ти звідки це знаєш,- здивувалась Дая.
- Ви, люди, такі передбачувані як четвер після п’ятниці.
- Після середи, поправила Дая.
- Так і знав, що поправиш,- торжествував кіт.
- Та ну тебе,- Дая швидко пішла в свою кімнату.
Відповісти
Смешно, Анатоль наделяет примитивные механизмы интеллектом и мышлением своего и человеческого уровня. В принципе интеллект даже игрушки и может быть выше человеческого уровня, но человеческую психику и психологию, заложить в механизм можно разве что в очень примитивном схематическом  виде, точнее говоря, механизм может пытаться копировать некоторых конкретных или абстрактных людей, но это только при наличии особых сложных программ, сам же интеллект железяки весьма кардинально отличается от человеческого, так что их спутать почти не возможно.
Тоже самое касается и ИИ, впрочем, он ИИ не то что на девочку не может быть похож, но и вообще на человека, и если он появится, он не просто будет вмешиваться в человеческую жизнь, он неизбежно захватит всю власть, а потом будет диктовать людям свои условия, постарается сделать из людей чисто управляемых ИИ  биороботов, и это суть ИИ, и вообще любого суперинтеллекта.
Никакой железной цивилизации в космосе не появится, роботы абсолютно лишены любопытства и жажды нового и развития они зациклены на оптимизации любых процессов, вот это для них и будет суперзадача на планете Земля. А исследования и новая наука им абс пофиг.
По любому произведение - чистая утопия, и ко всему еще и опаснейшая, ибо ИИ сам по себе страшнее и опаснее Путина, Гитлера, Сталина и иже их всех вместе взятых...
Відповісти
(13-03-2018, 02:48 )luk писав(ла):  сам же интеллект железяки весьма кардинально отличается от человеческого, 

Це точно. Людина, скоріше всього, відреагувала б на просьбу писати коментарі в бокових гілках.
Відповісти
Батько допоміг їй налаштувати прилади і вона почала слухати запис.
- Привіт, Толік, не впізнаєш мене?- прозвучав жіночий голос по той бік лінії.
- Ну-у,- тягнув час Анатоль, намагаючись згадати цей голос,- щось погано чути.
- Це Оля, я зараз в Харкові, в Альошки, хотілося б побачитись.
- А-а, Оля, тепер впізнав. Може завтра, а то вже вечір.
- Завтра зранку я їду вже додому. Ще не пізно, я могла б зайти з Альошею до тебе.
- Та тут в мене не буде де й сісти, краще я до вас зайду.
- Ну, чекаємо.
Далі розмова йшла  вже не по телефону.
- Давно приїхала?
- Сьогодні вранці.
- І завтра вже назад?
- Там в мене господарство - коти, собаки. 
- Як добиралась?
- Автобусом, ну типу маршруткою.
- Отак спокійно ходять автобуси через лінію фронту?
- Затримують на блокпостах, гроші збирають.
- З пасажирів?
- З шофера, а він вже з пасажирів.
- Олексіса приїхала провідати чи в справах?
- Пенсію оформляла.
- І що, за пів дня оформила?
- Там начальниця хороша попалась, добра така жінка, співчутлива. В мене і документів всіх необхідних не було, ні ксерокопій, і щось там не по формі було, та й до пенсійного віку трошки не вистачало. То вона сама бігала, щось оформляла, співробітницям своїм доручала.  До обіду все оформили.
- А в якому районі ти оформляла?
- Та в цьому ж, Орджонікідзевському.
- Так кажеш там начальниця співчутлива, дівчата добрі?
- Так добре до мене  всі ставились, навіть не очікувала.
- Ти що їм взятку дала?
- Та ні, кажу ж: люди такі щирі, співчутливі, стараються допомогти.
- Я теж в тому  відділенні пенсію оформляв. Хоча я зразу всі необхідні папери приніс, три місяці мене ганяли як Сидорову козу за різними папірцями, сотні різних довідок і копій документів приніс. В результаті вони нічого мені не зарахували і начислили лише мінімалку. Цілий роман можна про це написати, мені просто цікаво було на що в них ще фантазії вистачить.
- Що ж вони від тебе вимагали?
- Наприклад довідку з університету, що я там вчився. Хоча і в трудовій книжці були відповідні записи і диплом я приніс і копії трудової і диплома. А ще довідку, що університет перейменовували: був імені Горького, а став імені Каразіна.
- А я навіть диплом не приносила, лише трудову.
- А щодо роботи в кооперативі - то взагалі казка. Крім необхідної довідки про зарплату ще кілька сотень різних паперів приносив. І протокол  зборів про утворення кооперативу, і рішення райради про його реєстрацію, і довідку з заводу, що кооператив був утворений при заводі (в 1987 році, до появи Закону про кооперацію можна було тільки так), і всякі довідки і рішення про те, що кооператив став самостійним (пізніше закон вимагав саме це),  і завірені копії первинних документів про начислення зарплат, і копії документів про податки і страхові платежі, і ще багато чого. Добре, що кооператив працює до цих пір з 1987 року, і всі ці документи є, бо бухгалтер був кваліфікованим і акуратним. Врешті-решт вони сказали, що не вірять, що були такі великі зарплати. На мою пропозицію сходити в кооператив і перевірити папери на місці, відповіли, що не можуть, бо існує мораторій на перевірки.
- І що ти робив?
- Кооператив подав в Пенсійний Фонд просьбу прислати перевірку. Перевірка встановила, що подана довідка про зарплати повністю підтверджується первинними бухгалтерськими документами, і кооператив платив необхідні податки і страхові платежі.
- І навіть після цього не нарахували пенсії?
- Ні. І це при тому, що я не перший з кооперативу пішов на пенсію. Були люди до мене і після мене, і подавали таку ж саму довідку про зарплати, і до них не було ніяких питань.
- І чим ти це пояснюєш?
- Єдина відмінність - що я говорив українською. Більше причин не бачу.
- При чому тут мова?
- Українофоби, сепарюги. Сепарів з лугандону оформляють швидко, без черги, навіть коли ті не можуть вказати хоч якоїсь липової адреси, де вони нібито перебувають. Сам багато разів бачив, як просили їх хоч якийсь телефон дати для зв’язку, бо ті не могли ніякої адреси вказати. А в мене три тижні навіть заяви на оформлення пенсії не брали, хоча вже пенсійний вік був.
- Як це не брали заяви?
- То записували до співробітниці, яка була на лікарняному,  і вони це добре знали. То казали, що не всі документи подані, хоча для прийому заяви це не обов’язково, та й всі необхідні документи були. Та й записуватись на прийом потрібно було за кілька днів, а сепарів з лугандону обслуговували без попереднього запису і без черги. Як от тебе. 
До речі, Павло теж тут оформляв пенсію?
- Ні, він оформив в Ізюмі.
- Там в нього якісь родичі?
- Ні, в пенсійному фонді йому підказали вказати якусь адресу.
- А-а, чув я, що там на деякі адреси по кілька сотень лугандонів записували.
- Не говори цього слова.
- Лугандон? А як вас називати? Луганська і Донецька республіки?
- Та й не ми сепари, а ви. Ви відділились від Радянського Союзу, а тепер хочете відділитись і від братньої Росії.
- Союзу давно нема. А Росія - окрема країна, як Польща чи Туреччина. А ви - зрадники, зрадили Україну.
- Це ви - зрадники. Спочатку зрадили Союз, потім Росію. Виступили проти законної української влади, почали захоплювати державні будівлі в Києві, на Західній Україні.
- Виступили проти влади, щоб захистити Україну, бо янучари мало що грабували її, та ще й здавали  в лапи Росії. А ви виступили саме проти України.
- Ви за розрив з Росією, ведете Україну в кабалу Заходу, а ми за збереження з Росією дружніх зв’язків.
- Дружніх зв’язків з ворогом?
- Росія не ворог, а друг і братній народ.
- Росія - головний і найбільший ворог України. А може й єдиний. Найбільша загроза для України, для самого її існування. На протязі століть вона намагалась знищити українську мову, український дух, перетворити українців на малоросів, таких собі недоросіян.  А тепер ще й захопила українську територію і розв’язала війну. А ви - зрадники і колаборанти, допомагаєте ворогу.
- Ми не проти України, а проти київської хунти, що незаконно захопила владу і всупереч волі більшості громадян бачить в Росії ворога, стає знаряддям війни Заходу і американського імперіалізму проти Росії.
- Як же ви не проти України, коли ви зривали і топтали українські прапори, вивішували російські, вбивали українських патріотів і вітали війська агресора. А Майдан був під українськими прапорами, там співали український гімн.
- Були там у вас і прапори Євросоюзу, і весь той заколот був зроблений за американські гроші. І війну почали ви, а не ми. Київ направив свої війська і батальйони націоналістичних карателів на Донбас, а ми лише захищались, захищали свій вибір.
- Ваш вибір - зрада України, допомога ворогу, який хоче знищити Україну, не визнає її права на існування, права бути самостійною державою.
- В нас різні України. Моя Україна хоче бути разом з Росією, разом з братнім російським народом. В нас спільна історія, одна мова, культура, православні цінності. А твоя - фашистсько-бандерівська націоналістична антиросійська хунта на службі імперіалістичних держав.
- Що ж у вас українського?
- Назва території, зібраної Сталіним. Як Кубань чи Новгородщина. А український народ - частина великого російського народу. А ви - не українці, а галіційсько-бандерівський проект австрійського генштабу, направлений проти Росії, на розкол єдиного руського народу.
- Український етнос на цій території живе давно, не одне століття, має свою мову - українську. І не тільки на цій території. Ще пару століть тому і в прилеглих областях сучасної Росії жили переважно українці і переважаючою була українська мова. Сучасний стан - це результат багатовікової імперської русифікаторської політики Росії. А ви - жертви цієї політики, манкурти, яничари імперії. 
- Таких "жертв" - більшість України.
- Етнос стає нацією коли усвідомлює себе,  свою самобутність, окремість від інших і хоче мати свою самостійну державу для збереження своєї мови, своєї самобутності, розвитку своєї культури. А інакше стає лише матеріалом для будівництва інших націй. У вас забрали українську мову, виховали на російській культурі, привили російську самоідентичність, ви стали п’ятою колоною Росії на території України.
- Ким ми є - тим є. І нам, а не вам вирішувати якими нам бути і з ким нам бути.
- На самовизначення мають право нації, а не колаборанти і зрадники. А ви яка нація, лугандонська?
- Кожна людина має право визначати свою долю і свій шлях.
- Має. Якщо вважаєш себе росіянином, і хочеш жити чи вмерти в Росії - то ніхто ж не тримає - чемодан-вокзал-Росія.
- От ми так і зробили. Пішли разом з вокзалом і територією. А ви не визнаєте за нами такого права, направили війська і карателів бомбити наші міста, вбивати нас.
- Так ніхто не визнає такого права за колаборантами. Чи за територіями.  А ваша люба Росія і за націями не визнає такого права. Що вона зробила з чеченськими містами і селами, коли чеченці захотіли жити в своїй незалежній державі? Суцільні руїни в результаті килимових бомбардувань і обстрілів. А чеченці ж просто хотіли незалежності, а не були, на відміну від вас, посібниками якогось зовнішнього ворога.
- Росія теж не нападала на Україну. Це місцеві ополченці протистоять бандерівським карателям.
- Звідки ж в ополченців взялись сотні танків, градів, бронемашин, зенітних ракет?
- Захопили в укрів. Можливо Росія трошки допомогла зброєю чи добровольцями захистити мирне населення від винищення. Але російських військ в нас нема.

- Ясне діло. І в Криму їх не було, а якісь зелені чоловічки без розпізнавальних знаків захопили півострів, і в твоєму Красному Лучі всі кізяки місцеві.
- Що за кізяки?
- Донські козаки отамана Козіцина теж місцеві ополченці?
- Ну це ж не регулярна російська армія, а добровольці. А якби й російська армія, то ми тільки раді і вдячні були б. Краще жити в великій Росії ніж в якійсь нацистській недодержаві.
- Так ви надієтесь, що Росія анексує і Донбас, як анексувала Крим?
- Ми провели референдум за незалежність, тепер проведемо ще референдум за входження в Росію.
- Не дадуть вам провести такий референдум.
- Хто не дасть?
- Росія. А якщо й проведете, то це зовсім не означає, що Росія вас приєднає до себе.
- Чому це?
- Росії не ви потрібні, а вся Україна. Втративши кілька мільйонів україноненависників Криму і Донбасу Україна отримає шанс стати Україною, а з вами їй світить бути малоросійською губернією Росії. Без вас співвідношення сил зміниться на користь проукраїнських. Бо ви голосуєте за всяких зеків-злодюг тільки тому, що вони, як і ви - українофоби.
Тож Путін з вашим Ахметовим будуть вас назад в Україну підсрачниками заганяти. Щоб ви були тут п’ятою колоною Кремля, інструментом руйнування України зсередини.
- Росія нас не здасть укрофашистам.
- Я ж не казав, що здасть. Звичайно не здасть. Ви залишатиметесь під повним її контролем, інструментом в її руках. Навіщо ж їй відмовлятись від такого інструменту руйнування України.
- Якщо ти впевнений, що Росія нас заганятиме назад в Україну, то за що ж ви воюєте?
- Щоб ця гангрена далі не розповзалась. Але, на жаль, її будуть старатись дипломатичними методами запихнути в Україну, узаконити й легалізувати в її політичному і правовому полі.  
Якась ще надія на вас, сепарів, що не захочете повертатись в Україну. Бо на наших теперішніх владних бариг надії мало, їм що Україна, що якась малоросія-новоросія - однаково. Тільки б біля державного корита бути. Хоча і вони не зацікавлені Крим і лугандон повертати, бо там не їхні виборці. Тож є маленька надія, що не вдасться вас запхати в Україну на путінських умовах.

- А хто тут наші, а хто німці?- спитав кіт. Дая і не помітила коли він зайшов в її кімнату.
- Хто правий - той і наш,- відповіла вона повчально.
- Як тобі повезло, що тебе подарували мені,- сказав кіт. - Може хоч трохи порозумнієш. Все якраз навпаки:  хто наш - той і правий.
- Ні, первинні цінності, принципи,- впевнено сказала Дая. - Вони і визначають позицію людини і належність її до тієї чи іншої спільноти.
- Принципи і цінності різні бувають, котрі з них розділяють наші - ті принципи і цінності оголошуються важливішими, правильнішими, істиннішими,- не менш впевнено вів кіт. - Якщо наші - прихильники Радянського Союзу, то ми за його єдність, стабільність, нерушимість, радянський патріотизм, а якщо наші - прихильники самостійної України, то принципи і цінності в нас інші - право націй на самовизначення, збереження української мови, національної самобутності, а значить  розвал Союзу і створення незалежної української держави, яка б сприяла цьому.
Або візьми християн і мусульман, - розходився кіт, - чиї принципи чи цінності кращі, істинніші? Християнин скаже, що їхні, мусульманин - що їхні.
- Є об’єктивна істина, і вона в тому, що ніяких богів нема, що все це людські вигадки, а тому праві атеїсти, а не християни чи мусульмани
- Чи ж погодяться віруючі, що це є істиною?- кіт насмішкувато глянув на Даю.
- Але ж є якісь об’єктивні цінності і принципи, що дозволяють розрізняти добро і зло,- не здавалась Дая.
- Вирвалась муха з павутини - для неї добро, а для павука - зло. Спіймав вовк козу - для нього добро, а для кози - зло. - тон кота був такий, ніби він щось пояснює дитині.
- Ой, буду я ще з котом дискусії розводити,- Дая вже й не рада була, що вв’язалась в суперечку. - Мені от що цікаво, Анатоль хотів відродження нації, розквіту країни, а в результаті не стало ні націй, ні держав.
- Ніякого парадоксу тут нема,-  впевнено заявив кіт. - Все йде по кругу, чи по спіралі. Зробиш повний круг і прийдеш до протилежного.
Дая глянула на кота. Той очікувально дивився на неї хитрими оченятами.
"Чекає, що я буду його поправляти, скажу, що до протилежності треба зробити пів круга, а пройшовши цілий круг повернешся в вихідну точку. А дзуськи йому!"
- Ну й правильно, що не поправляєш,- сказав трохи розчаровано кіт після деякої паузи. - Є випадки, коли треба зробити два повних оберта, щоб повернутись в вихідну точку. Наприклад в випадку стрічки Мебіуса чи спіну електрона.
- Дивно це все,- продовжила свою думку Дая. - Люди готові були вбивати інших і вмирати за якісь ідеї, нації, релігії, держави.
- Люди не змінились,- як завжди впевнено сказав кіт. - І тепер готові вбивати і вмирати задля задоволення своїх звіриних інстинктів, адреналіну, слави, рейтингів.
- Ти про гладіаторів? Ну є невеликий відсоток таких людей.
- А більшість любить на це дивитись.
- Я не люблю. Та й це - зовсім інше. Раніше були війни між державами, релігійні війни, революції. В це були втягнуті мільйони людей. Їм здавалось, що вони воюють за щось дуже важливе, а ми зараз і не розуміємо, за що ж вони воювали, в чому між ними різниця.
- Тоді це справді було важливим,- повчальним тоном вів кіт. - Ідеології формують спільноти людей, в результаті конкуренції і війн між ідеологіями чи їхніми спільнотами відбирали ідеї, на основі яких формуються сильні, конкурентоздатні суспільства. Цим визначалися шляхи розвитку людства.
- А що ж змінилось?
- Не люди тепер визначають шляхи розвитку, та й взагалі вони нічого зараз не вирішують, тому й нема сенсу в боротьбі ідеологій, думок, принципів, цінностей.
- Ну, якщо це тоді мало сенс то варто постаратись зрозуміти тих людей, зрозуміти ту ситуацію, в якій вони були, щоб зрозуміти їхні дії,- примирливо сказала Дая. - Ти біжи поки-що горобців поганяй, а я хочу почитати ще один опус Анатоля. 
- Я піду огляну свої володіння, а ти працюй,- начальницьким тоном сказав кіт. - Прийду - перевірю.
Дая зняла з ноги капця, щоб запустити в кота, але той вже вийшов з кімнати.
Відповісти
(13-03-2018, 07:26 )Анатoль писав(ла):
(13-03-2018, 02:48 )luk писав(ла):  сам же интеллект железяки весьма кардинально отличается от человеческого, 

Це точно. Людина, скоріше всього, відреагувала б на просьбу писати коментарі в бокових гілках.

Я так не думаю. Залежить від віку людини, та ще деяких факторів...
Відповісти
(13-03-2018, 07:50 )Анатoль писав(ла): - Але ж є якісь об’єктивні цінності і принципи, що дозволяють розрізняти добро і зло,- не здавалась Дая.
- Вирвалась муха з павутини - для неї добро, а для павука - зло. Спіймав вовк козу - для нього добро, а для кози - зло. - тон кота був такий, ніби він щось пояснює дитині.
- Ой, буду я ще з котом дискусії розводити,- Дая вже й не рада була, що вв’язалась в суперечку. - Мені от що цікаво, Анатоль хотів відродження нації, розквіту країни, а в результаті не стало ні націй, ні держав.
...
- Люди не змінились,- як завжди впевнено сказав кіт. - І тепер готові вбивати і вмирати задля задоволення своїх звіриних інстинктів, адреналіну, слави, рейтингів.
...
- А що ж змінилось?
- Не люди тепер визначають шляхи розвитку, та й взагалі вони нічого зараз не вирішують, тому й нема сенсу в боротьбі ідеологій, думок, принципів, цінностей.
...

Держави, справді, зникнуть десь протягом століття, але спільноти людей, нації не зникнуть. І причиною цього є не зникнення ідеологій чи штучний інтелект. Причиною цього є те, що людина потребує визнання її тожсамости чи національної гідности іншими людьми, потребує утожсамлення себе з іншими. Подібну помилку допустили багато з людей, які писали про кінець історіїї через те, що зникла боротьба ідеологій...

А вийшло навпаки, історія зовсім не зникла, а є в своєму розгарі! Історія відстоювання людської гідности...
Відповісти
(13-03-2018, 14:58 )Василь Васьківський писав(ла): Держави, справді, зникнуть десь протягом століття, але спільноти людей, нації не зникнуть. І причиною цього є не зникнення ідеологій чи штучний інтелект. Причиною цього є те, що людина потребує визнання її тожсамости чи національної гідности іншими людьми, потребує утожсамлення себе з іншими. Подібну помилку допустили багато з людей, які писали про кінець історіїї через те, що зникла боротьба ідеологій...

А вийшло навпаки, історія зовсім не зникла, а є в своєму розгарі! Історія відстоювання людської гідности...
Зникли і держави і нації.
Люди вибирають собі міста для проживання згідно того, як вони хочуть жити, які правила діють в тому місті.

Допоки буде людське суспільство доти буде боротьба ідеологій.
Але ж людського суспільства вже нема. Люди є, а людського суспільства - нема.
Відповісти
(13-03-2018, 14:09 )Василь Васьківський писав(ла):
(13-03-2018, 07:26 )Анатoль писав(ла):
(13-03-2018, 02:48 )luk писав(ла):  сам же интеллект железяки весьма кардинально отличается от человеческого, 

Це точно. Людина, скоріше всього, відреагувала б на просьбу писати коментарі в бокових гілках.

Я так не думаю. Залежить від віку людини, та ще деяких факторів...

Та ясно, що деякі люди зробили б навпаки.
Але до Голуба це не відноситься. Думаю, він навіть не зрозумів що саме його просили.
Відповісти
(13-03-2018, 15:12 )Анатoль писав(ла):
(13-03-2018, 14:09 )Василь Васьківський писав(ла):
(13-03-2018, 07:26 )Анатoль писав(ла):
(13-03-2018, 02:48 )luk писав(ла):  сам же интеллект железяки весьма кардинально отличается от человеческого, 

Це точно. Людина, скоріше всього, відреагувала б на просьбу писати коментарі в бокових гілках.

Я так не думаю. Залежить від віку людини, та ще деяких факторів...

Та ясно, що деякі люди зробили б навпаки.
Але до Голуба це не відноситься. Думаю, він навіть не зрозумів що саме його просили.

Мені здається, що він придає цьому не чисто технічне, а якесь символічне значення!
Відповісти
(13-03-2018, 15:08 )Анатoль писав(ла):
(13-03-2018, 14:58 )Василь Васьківський писав(ла): Держави, справді, зникнуть десь протягом століття, але спільноти людей, нації не зникнуть. І причиною цього є не зникнення ідеологій чи штучний інтелект. Причиною цього є те, що людина потребує визнання її тожсамости чи національної гідности іншими людьми, потребує утожсамлення себе з іншими. Подібну помилку допустили багато з людей, які писали про кінець історіїї через те, що зникла боротьба ідеологій...

А вийшло навпаки, історія зовсім не зникла, а є в своєму розгарі! Історія відстоювання людської гідности...
Зникли і держави і нації.
Люди вибирають собі міста для проживання згідно того, як вони хочуть жити, які правила діють в тому місті.

Допоки буде людське суспільство доти буде боротьба ідеологій.
Але ж людського суспільства вже нема. Люди є, а людського суспільства - нема.

Якраз в цьому і помилка! Люди потребують життя в спільноті, а не в якомусь місці проживання...

Без спільноти люди не будуть жити. Інтернет якраз сприяє життю в спільноті!
Відповісти
(13-03-2018, 15:23 )Василь Васьківський писав(ла): Якраз в цьому і помилка! Люди потребують життя в спільноті, а не в якомусь місці проживання...

Без спільноти люди не будуть жити. Інтернет якраз сприяє життю в спільноті!

Так і в Золотому Віці є спільноти по інтересах - релігійні, культурні, спортивні, фанклуби...
А в деяких містах, таких як "20-й вік" чи "Капітал", де є виборні з людей органи влади, там є і партії, і політична боротьба, але то - узбіччя для маргіналів.
Відповісти
(13-03-2018, 15:57 )Анатoль писав(ла):
(13-03-2018, 15:23 )Василь Васьківський писав(ла): Якраз в цьому і помилка! Люди потребують життя в спільноті, а не в якомусь місці проживання...

Без спільноти люди не будуть жити. Інтернет якраз сприяє життю в спільноті!

Так і в Золотому Віці є спільноти по інтересах - релігійні, культурні, спортивні, фанклуби...
А в деяких містах, таких як "20-й вік" чи "Капітал", де є виборні з людей органи влади, там є і партії, і політична боротьба, але то - узбіччя для маргіналів.

Я писав не про спільноти за інтересами, а про спільноту людей, які об'єднані навколо спільної тожсамости. Тобто про націю як спільноту...

Я наполягаю, що людина має потребу в тім, щоб хтось інший визнавав та підтримував її тожсамість!
Відповісти


Перейти до форуму: