Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису).
#61
(16-10-2017, 18:29 )Анатoль писав(ла): Інформаційні системи описуються інформаційними категоріями, а не фізичними.


Для функціонування інформаційної системи неважливо на яких конкретно фізичних принципах чи ефектах реалізовані її алгоритми.

Послухайте, немає ніяких інформаційних систем! Існують електрони, ядра та фотони...

Оце майже і все, що існує на планеті Земля!
Відповісти
#62
- Якщо проблема з безсмертям - це проблема перенаселення, то чому б не зробити так: хочеш бути безсмертним - відмовляєшся від права мати дитину.
- Колись обговорювали такий варіант, але відкинули його.
- Чому?
- Бо через деякий час всі стануть безсмертними, народження нових людей не буде і все зупиниться як на моментальній фотографії. Ти думаєш природа не могла б винайти безсмертя? Але всі організми смертні. І не просто смертні,  а в їх конструкцію закладено механізми старіння і смерті як необхідний етап розвитку.

- Дивно мені все це. Хіба безсмертні організми не мали б переваг над смертними, якби появились в процесі еволюції?
- Перевагу мають ті організми, які можуть швидше змінюватись, бо це дає їм можливість краще пристосовуватись, адаптуватись до різних умов. От візьмемо еукаріот. В них, порівняно з бактеріями дуже нераціональна генетична система, багато надлишкової ДНК, складний процес трансляції генетичної інформації в білки. Все це створює додаткове навантаження на організм, витрачаються попусту ресурси на копіювання в кожній клітині в 10 разів більше ДНК ніж необхідно, Збільшується кількість помилок при трансляції генетичної інформації, Потрібні додаткові складні механізми для розплутування довжелезних ниток ДНК. Здавалося б тиск такого навантаження повинен був би видаляти такі організми в процесі еволюції як неконкурентні, а вони он як процвітають. Всі багатоклітинні організми є еукаріотами.
Це виглядає парадоксально, адже механізми природного відбору діють на рівні популяцій, видів. Види еукаріот одержують додатковий генетичний тягар, але замість бути витісненими в результаті відбору виживають і процвітають завдяки швидшій еволюції, тікають від відбору в нові ніші, на інші рівні.

- Але ж організми Безсмертних теж можуть змінюватись, і притому незрівнянно швидше ніж природні організми, і ще й цілеспрямовано і керовано, тож вони можуть еволюціонувати швидше і краще ніж люди і інші біо-організми.
- Це так. Вони майже настільки ж досконалі в цьому плані як і штучні форми. Власне вони і стають штучними формами в  результаті поступової перебудови природних організмів людей. Тому ми й орієнтували їх на освоєння космосу, на створення нових цивілізацій десь в космосі. Хоча, треба сказати, це не основний шлях, це лише дань людям, адже  вирощувати безсмертні штучні організми з нуля набагато простіше, ніж трансформувати в них людей.

- От ти сам і спростував свою тезу "моментальної фотографії". Безсмертні можуть розвиватись і притому незрівнянно швидше і ефективніше за людей. Так чому б не зробити всіх людей Безсмертними?
- Тобто знищити людей як людей, як біологічний вид, трансформувати їх в зовсім інші організми. Хай і плавно, непомітно для них, щоб в кожен момент в них зберігалось відчуття, що вони залишаються самими собою. Якраз це і виглядало б як знищення людей інопланетянами - заразили людей якимсь вірусом, який поступово і непомітно перетворює їх зсередини в безсмертних прибульців.

- Думаю люди не мають нічого проти такого поступового перетворення в Безсмертних. Вони завжди мріями стати богами. І не давати їм цього, коли є технічні  можливості - неправильно. 
- Земля - людям, безсмертним богам - небо. Думаю це є правильним і справедливим. А особливо популярні люди можуть і на землі стати Безсмертними. Це і для інших є хорошим стимулом спрямовувати свою активність в якесь соціальне русло.

- А Небожителі не є безсмертними?
- Ні, це звичайні люди, які за свою популярність мають певні преференції.
- Які?
- Вони живуть в більш комфортних містах.
- Куди ще більш комфортно може бути ніж те, що в мене? Навіть не уявляю.
- Злітай до Софійки в гості, подивишся.
- А це можливо? Я хіба маю право поїхати в місто Небожителів?
- Вони мають право приймати гостей. Взагалі в них так багато прав, чи так мало обмежень...
- Як на "Без Правил"?
- Хороший жарт, треба буде Софійці розказати.
 
- Так що ж в них такого чого в мене нема?
- В містах небожителів населення набагато менше, десь біля мільйона. Набагато більше природи, фантастичні природні ландшафти, крім квартир вони мають ізольовані маєтки на природі, електрольоти в їх постійному розпорядженні, можуть полетіти в будь-який момент будь-куди. Їхні генотипи є в глобальному банку, так що кожна людина при плануванні собі дітей може вибирати гени з бажаними задатками. 
Але щось ми заговорились з тобою, пізно вже, ще буде час поговорити.

Дая пішла в свою кімнату. І тут подзвонив її ангел.
- Ти ще не спиш?- спитав він.
- А що таке, щось сталось?- занепокоїлась Дая.
- Ні, нічого такого, просто вже 4 дні пройшло, а ти не дзвониш, вирішив спитати як справи, чи все в порядку, чи є якісь матеріали для твого каналу. Глядачі знають, що ти поїхала на сушу і цікавляться як там. 
- Я завтра зранку передам тобі записи  поїздки з Києва до Харкова. Візьму записи з своїх камер, з камер батькового автомобіля і дронів, буде цікаво. 
- Добре, спокійної ночі.
Відповісти
#63
Зранку Дая почала готувати записи про поїздку, а батько зайнявся пошуком блоків живлення для ноутбуків. Через пів години він прийшов з оберемком блоків.
- Ну що, попробуємо?
- Підключай, я не знаю як цим користуватись.
Ноутбуки не вмикались.
- Взагалі-то я так і думав,- сказав Макс. - Флеш память за тридцять років розряджається.
- Так що, нічого не можна буде прочитати?
- Оптичні диски думаю що можна буде. Треба знайти тільки на чому їх подивитись. А от магнітні диски ноутбуків і флешки напевне треба буде читати на фізичному рівні, на логічному навряд чи вийде. Це, звичайно, якщо воно буде того варте.
- Давай почнемо з оптичних, а там подивимось.
- Добре, я попробую. Є в мене в Харкові старий знайомий, що грається  електронікою, може в нього щось є.

Макс поїхав в Харків, захопивши кілька дисків для проби, Дая відправила ангелу записи поїздки і вирішила політати на електрольотику. Здалеку виднілись хмарочоси Харкова, що простягались на кілометрову висоту.
"Політаю серед цих кварцо-корундових джунглів" - вирішила Дая. "Цікаво, чи живе там хтось тепер?"

Місто здавалось вимерлим. Лише  навколо пунктів роздачі їжі і одягу було якесь життя. "Сумно це все"- подумала Дая і вирушила додому. 
На виїзді з Харкова вона побачила батькову машину, він теж повертався вже додому. "Чи з трофеєм?" 

Ззаду, на деякій відстані від батькової машини їхала ще якась. "Якісь гості? Туди ж якоїсь великої траси нема"- здивувалась Дая. Вона стала здалеку спостерігати. Чужий електромобіль доїхав до розвилки, яка вела до Максового маєтку, постояв трохи і повернув назад. "Ну ми за тобою теж прослідкуємо"- вирішила Дая. Вона дістала свій глобальний телефон, викликала вигляд автомобіля з супутників і ввімкнула режим стеження.

- Ну як, щось знайшов?- спитала батька вже вдома?
- Знайшов, оптичні диски можна буде переглянути.
- Тебе тут теж хтось вже знайшов.
- В якому сенсі?
- В географічному. За тобою з Харкова якась машина їхала, і коли вони побачили куди ти поїхав, повернули назад.
- Я бачив якусь машинну, але думав, що вони далі поїхали.
- Ні, біля розвилки постояли, пересвідчились, що тут дорога тільки до твого маєтку  і поїхали назад.

- Зараз дрона вишлю прослідкувати за ними.
- Не треба, я глобальнику режим стеження задала. Ось дивись, вони вже на полтавській трасі біля Люботина.
- Схоже наші старі знайомі з Полтавської Республіки. Чимсь ми їм не сподобались.
- Чи навпаки, комусь машинка твоя дуже сподобалась. Вона примітна, от вони її й вислідили в Харкові.

- Тепер треба чекати гостей,- задумливо сказав Макс.
- А є тут якась влада, поліція, демони?
- Ні, нічого цього нема. Це ж зона часткового обслуговування Системою. Електрика, їжа, одяг - от і все, весь сервіс.
- А хто ж за порядком слідкує, за дотриманням правил? Повинні ж бути демони чи якісь людські органи.
- Демони лише  оберігають від зумисного пошкодження електростанцію, метро і пункти обслуговування.

- А якісь людські організації?
- Є якісь локальні комітети самооборони. В основному біля пунктів обслуговування. Та, власне, практично все населення біля цих пунктів зосереджене. 
- Що вони собою являють?
- В основному банди, якими керують люди, що люблять владу над іншими. Колись вони взагалі хотіли, щоб видача продуктів через них йшла. Але тут Система проявила твердість. Видачею займаються роби, а демони слідкують, щоб ніякі банди не присвоювали собі цього права.

- Може все ж звернутись до демонів за допомогою?
- Вони не будуть робити того, що не в їх компетенції.
- А що ж нам робити, якщо завтра приїдуть сюди з кулеметами, зенітками і протитанковими комплексами?
- Для початку треба знати їхні плани. Запустимо дрони розвідники.
- Так вони вже збили одного.
- Не такі. Є в мене менші, в вигляді горобців, голубів, ворон.
- Так в них же, напевне, дальність невелика.
- Їх доставить швидкісний дрон, який буде ретранслювати їхні передачі, а сам знаходитись за пару кілометрів від їхньої бази. 
- Так може і моїх бабочок можна туди доставити? Вони можуть і в приміщення непомітно залетіти і там все бачити і чути.
- Так і зробимо. Горобці будуть зовнішню розвідку вести, бабочки внутрішню, а ворони транслюватимуть передачі на дрон.
- Ух, кадри будуть!- В Даї не було страху, лише спортивний професійний азарт.
Відповісти
#64
- Давай мені дві-три бабочки, треба швидко все зробити, щоб наші очі і вуха були там раніше ніж вони доїдуть.
Дая взяла з коробочки три камери і ввімкнула базу, батько приніс дрона-ворону.
- Синхронізувати їх з вороною,- наказала вона базі.
- Ворони з дроном синхронізовані, горобці з другою вороною теж, садимо в дрон і відправляємо,- Макс був чіткий і рішучий. Дая глянула на свій глобальник; автомобіль полтавчан був на пів-дорозі до Полтави.
- Встигнемо,- заспокоїв її батько,- дорога погана, а дрон швидкий.

- А якби ти був Безсмертним, ти мав би право на охорону Системою тут, на суші?- раптом спитала Дая.
- Навіть Небожителі мають таке право.
- Тож якби Софійка була тут, то ми були б під охороною демонів?
- Не бійся, в нас і самих достатньо можливостей захищатись. П’ятнадцять років живемо якось без держави.
- І що, за ці роки не було ніяких нападів?
- Всяке було, але в свій час я подбав не лише про комфорт, але й про безпеку маєтку. Думав буде хороше родинне гніздо. А воно он як сталось, лишились ми тут з матір'ю самі доживати віку.

За кілометрів три від злощасного блок-посту дрон випустив дві ворони і три горобці. Далі вони добирались своїм ходом, бабочок транспортувала одна з ворон.
На блок-посту вже знали про удачу своїх розвідників, всі були радісно збуджені і з нетерпінням чекали автомобіля.
- Напевне по радіостанції ті їм передали,- здогадався Макс.
- А що, телефону в них нема?- здивувалась Дая.
- Полтава ж Системою не обслуговується. Ну хіба самі налагодили в місті. Але між містами навряд чи.

Автомобіль під’їхав до блок-посту. З нього вийшло троє людей.
- О, дивись - наш!- Дая зразу ж впізнала їхнього попутчика.
"Наш" почувався героєм, вів себе розвязно.
- Все окей, мужики. Де полкан?- спитав він в людей в камуфляжній формі, що підійшли до машини. Але людина в формі полковника вже підходила.
- Напевне їхній начальник,- здогадалась Дая.
- Полкан, ми його таки взяли за сраку,- сказав "попутчик".
- Доповідайте по формі,- спокійно, але твердо звернувся полковник до одного з прибулих в камуфляжній формі.
- Полкан, ти чо, ми його в натурі...- почав вже не так впевнено "наш", але зупинився.
Чоловік в формі показував полковнику на планшеті фотографії Макса, його автомобіля, маршруту і Максового маєтку.
- Ну що, полкан, класна тачка? Я ж казав. Коли їдемо його брати? Там в маєтку, думаю, ще багато різних ніштяків знайдеться. Один глобальник чого вартий. Був би в тебе такий автомобіль і глобальник то ти й Харків би до рук прибрав,- все не вгавав "наш".

- Прокололись ми тут,- сказав полковник. - Це один з Великої Четвірки.
- Яка нафіг різниця? З четвірки, трійки, пятірки,- наполягав "попутчик".
- Він Безсмертний. Під захистом Системи. Ще не вистачало нам під увагу демонів попасти. Якщо вже не попали.
- Який нафіг Безсмертний. Звичайний смертний дід років 65-и. Я його за загривок тримав з пером на горлі. Якби не його фіфа, що мене шокером вирубила, то був би в тебе вже і його автомобіль, і глобальник і дві каністри чорної води.
- А й справді, полковнику,- втрутились інші присутні,- ну чого б це Безсмертний їхав сам на автомобілі, без ангелів, без охорони демонів. Він би просто полетів куди йому треба. А цей ще й чорну воду віз. Навіщо вона Безсмертному? Поїдемо, а там видно буде.

- Без розвідки нікуди ми не поїдемо,- сказав полковник. - Ми не знаємо яка там охорона маєтку.
- Та нема там ніякої охорони. Якби й було пару охоронців, то хіба б їздив він сам, без всякої охорони? А як дрона його ми збили, то він злякався і поїхав в обхід. Не такий він вже й страшний. Звичайний багатенький старикашка.
- Запустимо дрони, хай облітають територію маєтку, виявлять можливі системи захисту, а тоді побачимо,- вирішив полковник. - Наталку сюди.

Підійшла пишногруда молода жінка в камуфляжній формі.
- Робота для тебе є,- сказав їй полковник. - Як там авіарозвідка, на мазі?
- Тримаємо порох сухим, а воду прозорою,- весело відповіла та.
- Дивись сюди,- полковник схилився над планшетом. - Треба провести розвідку цього об’єкту.
- Ого, не слабий особнячок, це чий?
- Того порушника, що проривався тут кілька днів тому.
- Нема проблем,- безтурботно сказала Наталка.
- Не спіши, тут може бути не все так просто. Треба діяти обережно. Маленький коптер робить безпосередню розвідку об’єкта, виявляє можливі системи захисту, може навіть провокує вогонь на себе для виявлення можливостей противника, інший малий дрон спостерігає за цим здалеку і обидва передають інформацію на великий дрон, який лишається за 5 кілометрів до об’єкта.
- Коли відправляти?
- Прямо зараз, якщо готові, щоб через годину ми вже мали картинку.

- Що будемо робити?- спитала Дая батька.
- Перехопимо його за 10 кілометрів до об’єкта,- в тон полковнику відповів Макс,- щоб одним махом всіх трьох побивахом.
- А є чим побивахом?
- Імпусною гарматою.
- Що це таке?
- Сильний направлений електро-магнітний імпульс. Виводить з ладу електроніку.
- Вона велика?
- Переносна, типу протитанкового комплексу.
- Вона що, від акумулятора працює?
- Спеціальні хімічні заряди, в яких хімічна енергія за мільярдну секунди перетворюється в ел-магнітний імпульс, який потім ще більше стискається в надпровідному резонаторі.
- Але ж в електроніки є захист від імпульсів, всякі там блокуючі діоди.
- Він не встигає спрацювати. Дуже різкий фронт імпульсу.
- І можна збити дрон за 10 кілометрів?
- Ми під’їдемо на машині, засідку на нього зробимо. Він летітиме навряд чи вище кілометра-двох.
- А якщо він побачить машину?
- Не побачить, ми її замаскуємо.
- Чим?
- Для неї є спеціальна "шкура хамелеона", такий собі плівчатий монітор, на який виводиться зображення навколишньої фактури.
- І вона добре маскує?
- Якщо їй передати ще зображення з літаючої камери, то враховуючи його вона так корегує свій вигляд, що стає практично невидимою, ніби не затіняє предметів, бо зображення затінених частин предметів на ній появляється.

Ага, от вони запустили свого дрона, подивись, чи зможемо ми за ним з орбіти стежити.
- Великого видно,- сказала Дая, глянувши в свій глобальник, а от маленькі...
- Малі він несе, та вони нас і не цікавлять. Без ретранслятора вони і передати нічого не зможуть і повернутись не зможуть. Та й ми їх зіб’ємо поки вони ще всі разом будуть.
Відповісти
#65
- Так що, їдемо  полювати на дронів?
- Перекусити треба спочатку. Ну і подивимось що там наші горобці розвідали.
- А що ти їм доручив?
- Знайти їхній склад з боєприпасами. О, схоже вже знайшли. Та тут в них цілий арсенал, і протитанкові комплекси, і зенітні. Феєрверк знатний буде.
- А чим ми їх підірвемо?
- Такими зарядами, як міну підірвали. Дуже зручні, маленькі, потужні, направлена комулятивний струмінь.
- Так дрон же в бункер не залетить.
- Дрон ні, а от горобець через вентиляцію - запросто. Але будемо вже збиратись, захопи їжі, невідомо коли ми повернемось, попередь матір, а мені треба ще дещо приготувати.

Дая з батьком сиділи в машині і спостерігали за моніторами. Замаскована куском "шкури хамелеона" імпульсна гармата стояла окремо. Дрон полтавчан наближався.
- Давай, стріляй,- з нетерпінням сказала Дая.
- Хай пролетить далі. Він дивиться вперед, тож удар ззаду буде менш помітним.
Дая подивилась на полтавчан. Вони вже були в приміщенні і дивились на великий монітор. Ось дрон вже минув Харків і наближався до цілі. Раптом зображення зникло.

- Що за чорт, Наталко!- Полковник підскочив з стільця. Та почала чаклувати з апаратурою.
- Пропав зв’язок,- сказала вона через деякий час.
- Це я й сам бачу, що пропав,- роздратовано сказав полковник,- а що сталось?
- Не знаю, може при випуску малих дронів сталась якась аварія.
- Ану повтори останні зображення.
Всі уважно багато разів переглядали останні зображення з дрона. Ось здалеку вже видно цільовий об’єкт. До нього залишалось кілометрів з вісім.
- Уважно дивіться чи нема якихось спалахів чи інших рухів на об’єкті чи поруч,- повчав полковник. Але нічого підозрілого не було.
- Не подобається все це мені,- сказав полковник після деякої паузи. В мене з самого початку було погане передчуття.
- Не будь забобонним, полкан,- почав "попутчик",- не відмовлятись же від такої здобичі тільки тому, що в твоєї Натахи руки криві.
- В тебе самого мізки криві,- відрізала Наталка.
- Я боюсь як би ми самі не стали здобиччю,- задумливо сказав полковник.
- Але ж ще нічого не ясно,- втрутився чоловік в камуфляжі. Може просто якийсь технічний збій. Та й треба вияснити що сталось чи з чим ми маємо справу.
- В тебе ще дрони є?- спитав полковник Наталку?
- На мазі зараз ще два, великий і малий. Запустити і їх?
- Ні, треба вияснити, що з тими сталось. Пошли одного на те місце, де зникли ті.
- Це великого треба посилати. Може знов обох?
- Малий хай залишиться, а то зовсім без очей будемо.

- Ну що, заберемо трофеї?- спитала Дая батька.
- Можна було б, але не будемо ризикувати, там може бути бомба.
- Так що, дозволимо їм знайти їх?
- Ні, зіб’ємо й цього. Раніше ніж він побачить своїх павших товаришів. Переїдемо трохи вперед. Вистав стеження за їхнім новим дроном.
- А може хай побачать що сталось з їхніми пташечками. Щоб боялись.
- Більш страшно коли не знаєш, що сталось.

Після втрати другого великого дрона атмосфера в штабі полтавчан була гнітюча.
- Тепер вже всі бачать, що це не випадковість?- спитав посірілий лицем полковник.
- Полкан старикашки злякався,- з єхидством сказав "пасажир".
- Замовкни, через тебе ми вже чотири дрони втратили, і боюсь цим не обмежиться,- різко сказав полковник.
- Через мене ми знайшли його, а дрони втратили невідомо через кого, швидше через цю криворуку.- "пасажир" кивнув в бік Наталки. Та сердито глянула на нього, але промовчала.

- Я думаю він під захистом Системи,- сказав полковник.
- Я йому ножа до горла приставляв,- нагадав "попутчик",- і якби не та коза...
- Може то демон був.
- Та дочка його, він в Київ за нею виїхав.
- Невже ми зараз зупинемось навіть не вияснивши нічого?- втрутився в розмову чоловік в камуфляжі. - А якщо він і під охороною Системи, то чим ми ризикуємо? Щонайбільше скажуть нам, щоб не рипались.
- Схоже вони це вже сказали,- вже спокійніше відповів полковник,- але й справді, чим ми ризикуємо? Ну зупинять нас, зате буде повна ясність.
- Так що, ми поїдемо і на місці все вияснимо?- чоловік в камуфляжі підвівся.
- Я теж поїду з вами,- полковник теж встав.- Наталко, готуй малого дрона, буде попереду колони за ситуацією стежити.
Хвилин через 15 колона з трьох автомобілів вирушила в напрямку Харкова. Попереду їхала машина з двохствольною зеніткою, ззаду бронеавтомобіль з протитанковими ракетами, посередині штабна машина полковника.
Відповісти
#66
- Години через дві будуть тут,- повідомила Дая.
- Не будуть,- сказав батько,- ми їх на пів-дорозі зустрінемо.
Засаду зробили біля невеличкого ліска, що був за метрів сто від дороги. Але не в ліску, а в полі навпроти, десь за кілометр від дороги. Дрон не помітив замасковану машину, та й дивився він на лісок, а не на поле.

При під’їзді колони до ліска там щось вибухнуло і передня машина колони зупинилась. Вибух в ліску був для відволікання уваги, бо  секундою раніше Макс зробив постріл по першій машині з імпульсної гармати, яка була в  з протилежного боку за пів кілометра від дороги.
Колона зупинилась і з усіх видів зброї почали палити по ліску. Зенітка косила дерева, протитанкові ракети вибухали, кулемети строчили безперестанку. В цьому шумі Макс спокійно зробив ще два постріли з імпульсної гармати по решті автомобілів. Підлетів дрон і завис над колоною.
- Чому його не збиваєш?- здивувалась Дая.
- Навіщо заряд витрачати, він вже не керований. Вся електроніка в колоні вийшла з ладу, він втратив зв’язок і повернувся на місце останнього зв’язку з базою.
- Це добре,- сказала Дая,- а то я за свої бабочки хвилювалась.
- Так ти все знімаєш?
- Ха, ну хіба ж таке можна пропустити.

Ще трохи пострілявши по ліску полтавчани вогонь припинили. Вони ще деякий час насторожено дивились в бік ліска. Але нічого не відбувалось.
- Що це було?- спитала Наталка?
Полковник знизав плечима: - може якась лисиця на міні підірвалась. Пошли дрон хай подивиться. А, от він і сам повернувся.
- Не працює нічого,- сказала Наталка.
- Як не працює, він же висить над нами.
Полковник глянув на чорні екрани і все зрозумів. - Це, схоже, не проста лисиця. А ну поїдемо подивимось на її шкурку, чи що там з неї залишилось.
Але жоден автомобіль не заводився.
- Пішки підемо,- сказав полковник.
- А як там міни?- застеріг "пасажир".
- От ти першим і підеш, це ж твоя ідея.
- Ну й піду,- сказав "попутчик" і рішуче пішов до ліска.

Решта мовчки спостерігали за ним деякий час і теж пішли. Лісок був невеличким. Нічого крім посічених дерев там не було.
- Напевне якась електро-магнітна міна,- висловив здогадку полковник. 
- Хіба такі бувають?- засумнівався чоловік в камуфляжі.- Вибухнуло щось невеличке, що навіть сліду не лишилось. Тут сліди тільки від наших снарядів.
- Звідки ти знаєш що є в демонів?
- Але ж нікого і нічого тут не було, дрон би помітив,- впевнено сказала Наталка.
- І дійсно, може й справді щось  ще з періоду війни випадково вибухнуло,- не так впевнено сказав "попутчик".
- Випадково три дрони пропало, потім випадково ще один, тепер ми випадково лишились без транспорту за 50 кілометрів від Полтави. І навіть без зв’язку, щоб викликати машину. І всі ці випадковості почались коли цей до нас прийшов зі своїми пропозиціями,- полковник кивнув на "попутчика".

- Може його пристрілити тут?- запропонувала Наталка.
- Ладно, підемо на дорогу, там порадимось, що далі робити.
Варіантів було небагато. Або йти пішки додому, або чекати на якусь випадкову машину. "Пасажир" запропонував йти 
на Харків. Там зв’язатись з якоюсь місцевою бандою і разом рушити до маєтку Макса.
- Ні, його таки треба пристрілити,- спокійно сказала Наталка.- Може це він по замовленню якоїсь харківської банди нам влаштував все це. Бо мене не покидає відчуття, що всі наші кроки їм відомі.

- Банда б не обмежилась знищенням тільки нашої техніки,- відповів полковник,- тут явно почерк демонів, і натяк їхній більш ніж зрозумілий. Вертаємось в Полтаву. Взяти з собою легку зброю, а це підірвати, щоб нікому не дісталось.
- Шкода підривати,- сказав чоловік в камуфляжі.
- Ти що, на плечах зенітку понесеш, чи протитанкові ракети? Та й, думаю, і в них електроніка вже спалена. А в нас там цього добра достатньо. Дрона тільки шкода, він ще справний. Можна його якось дістати,- полковник глянув на Наталку. 
Та заперечливо похитала головою: - Десь через годину в нього закінчиться енергія і він опуститься.
- Ми не можемо стільки чекати, збийте його.
- Я сама,- сказала Наталка, постараюсь акуратно, щоб не сильно пошкодити. На запчастини буде.

- Хто зі мною на Харків?- спитав "попутчик"?
- Може  його таки пристрілити?- Наталка навела на нього автомат.
- Та хай собі йде, його заріжуть його ж харківські дружки, після того як він і їх підставить так як нас,- сказав полковник.

На дорозі догоряли автомобілі полтавчан, ті пішли пішки на Полтаву, а "попутчик" на Харків.
- Ну що, можна й додому,- сказав Макс, відволікшись від монітора. Він забрав в машину імпульсну гармату, вимкнув маскування, автомобіль виїхав на дорогу і поїхав в напрямку Харкова. Через кілька хвилин вони наздогнали "попутчика".
- Вас підвезти?- спитав його Макс.
Той стояв  весь блідий і нічого не відповідав.
- В нього поганий вигляд, йому треба більше на свіжому повітрі гуляти,- сказала Дая.
- Ну, як хочете,- сказав Макс,- сподіваюсь прогулянка піде Вам на користь.

Додому приїхали коли вже починало вечоріти.
- Ох і насичений сьогодні день був,- Дая була втомлена, але задоволена.
- Це ще не все, ще вечірня вистава буде,- сказав Макс, - ще більш видовищна.
Відповісти


Перейти до форуму: