Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Пророча поезія
#1
Наближається 50 років з написання Василем Симоненком вірша ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ
Василь СИМОНЕНКО
ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
23.XII.1962
Як на мене, дивна назва у цього твору.
Чи відповідає вона змісту?
Чи може бути поет пророком?
Обговоримо?
Відповісти
#2
У Біблії пророки були нe стільки "вгадувачами" майбутніх подій, скільки "рупорами" Божої волі пeрeд натовпом отупілих, сонних "народних мас," обманутих і пригнічeних базсовісними, розпусними, цинічними царями.

На мою скромну думку, ось приклад Шeвчeнково пророцтва. Воно нe дeталізує майбутніх подій, алe воно кажe чітко і у вeсь голос, так, що нe згодитися з ним нeможливо:

І Архімед, і Галілей

Вина й не бачили. Єлей

Потік у черево чернече!

А ви, святиє предотечі,

По всьому світу розійшлись

І крихту хліба понесли

Царям убогим. Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще незачатиє царята...

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

(26-08-2012, 01:49 )Киянин писав(ла): Наближається 50 років з написання Василем Симоненком вірша ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ
Василь СИМОНЕНКО
ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
23.XII.1962
Як на мене, дивна назва у цього твору.
Чи відповідає вона змісту?
Чи може бути поет пророком?
Обговоримо?

Відповісти
#3
(26-08-2012, 05:24 )Георгій писав(ла): У Біблії пророки були нe стільки "вгадувачами" майбутніх подій, скільки "рупорами" Божої волі пeрeд натовпом отупілих, сонних "народних мас," обманутих і пригнічeних базсовісними, розпусними, цинічними царями.

На мою скромну думку, ось приклад Шeвчeнково пророцтва. Воно нe дeталізує майбутніх подій, алe воно кажe чітко і у вeсь голос, так, що нe згодитися з ним нeможливо:

І Архімед, і Галілей

Вина й не бачили. Єлей

Потік у черево чернече!

А ви, святиє предотечі,

По всьому світу розійшлись

І крихту хліба понесли

Царям убогим. Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще незачатиє царята...

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

(26-08-2012, 01:49 )Киянин писав(ла): Наближається 50 років з написання Василем Симоненком вірша ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ
Василь СИМОНЕНКО
ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
23.XII.1962
Як на мене, дивна назва у цього твору.
Чи відповідає вона змісту?
Чи може бути поет пророком?
Обговоримо?

Дякую за приклад. То, для початку, погодимося з запропонованим Вами визначенням терміну "пророцтво". Та продовжимо обговорювання.
Відповісти
#4
***
Цей мій подив, як біль. Я боюся, тому що я знаю.
Зачудована, знаю. І гупає в скроні прибій.
Я Тебе всеприйму — в день, коли я Тебе упізнаю;
В день, коли я осліпну для світу, Всегосподи мій!
І нічого не треба, крім совісті. Кожної миті.
Це як тиша морська: схаменешся — і чуєш, що є.
Я люблю Тебе, Господи, так, як не можна у світі.
Дай мені благодать чути радісне Слово Твоє.

Маріанна Кіяновська
, з поетичної збірки «373»
Відповісти
#5
***
Казка моєї бабусі
Коли сльози
Стають сіллю кам’яною
Коли море в животі
Стає шахтою
Помирають мамонти
І народжуються душі нарозхрист
Вони обмінюють сміливість на горілку
І наймаються на роботу

Зачекай!
Ця шахта ковтне тебе
Ця красуня з темною шкірою
Кам’яна
Може, для неї половці різьбили статуї
Серед неголених, як шахтарі, степів
Зачекай!
Вона народить тобі мертве море
Її талія не шістдесят
А груди обвисли до пояса
Не заходь у неї
Можеш не повернутися
Мов дитина в матері
Яка не хоче народжувати
Він занурився в неї раз
І повернувся зі сльозами в руках –
Він занурився в неї – два
І повернувся зі сіллю в руках
Він занурився в неї – три…
І повні руки вуглин
Потягнули на дно
Підземного моря

Абрикосові дерева розпростерли руки до неба
Абрикоси одягнули жовтогарячі каски
І тепер, коли їси абрикоси
Всередині – вуглина
Кінець казки


Любов Якимчук, із поетичної збірки «Абрикоси Донбасу»
Відповісти
#6
(28-08-2015, 10:15 )Zuza писав(ла): ***
Казка моєї бабусі
Коли сльози
Стають сіллю кам’яною
Коли море в животі
Стає шахтою
Помирають мамонти
І народжуються душі нарозхрист
Вони обмінюють сміливість на горілку
І наймаються на роботу

Зачекай!
Ця шахта ковтне тебе
Ця красуня з темною шкірою
Кам’яна
Може, для неї половці різьбили статуї
Серед неголених, як шахтарі, степів
Зачекай!
Вона народить тобі мертве море
Її талія не шістдесят
А груди обвисли до пояса
Не заходь у неї
Можеш не повернутися
Мов дитина в матері
Яка не хоче народжувати
Він занурився в неї раз
І повернувся зі сльозами в руках –
Він занурився в неї – два
І повернувся зі сіллю в руках
Він занурився в неї – три…
І повні руки вуглин
Потягнули на дно
Підземного моря

Абрикосові дерева розпростерли руки до неба
Абрикоси одягнули жовтогарячі каски
І тепер, коли їси абрикоси
Всередині – вуглина
Кінець казки


Любов Якимчук, із поетичної збірки «Абрикоси Донбасу»
Відповісти
#7
***
ІСХОД
сходить сонце й заходить (ц) екклезіаст
сходить сонце й ісходить (ц) це вже я
ми безумні в словах як вони у нас
тільки їх не відріжеш як голову короля
я не маю сумнівів у столі
хіба в назві «пудельце» і назві «хліб»
бо коли умирають люди і королі
залишаються ці слова й барабанний дріб
я омега-ц ц-ц-ц зета зет
я шукав замінник до слова «смерть»
та найближчим до нього було «ісход»
альфа сходить – вже місяць на голові
наче сходження крапки з-над букви і
я не в змозі стримати цих істот

Мирослав Лаюк, із поетичної збірки «Метрофобія»
Відповісти
#8
(07-09-2015, 16:06 )Zuza писав(ла): ***
ІСХОД
сходить сонце й заходить (ц) екклезіаст
сходить сонце й ісходить (ц) це вже я
ми безумні в словах як вони у нас
тільки їх не відріжеш як голову короля
я не маю сумнівів у столі
хіба в назві «пудельце» і назві «хліб»
бо коли умирають люди і королі
залишаються ці слова й барабанний дріб
я омега-ц ц-ц-ц зета зет
я шукав замінник до слова «смерть»
та найближчим до нього було «ісход»
альфа сходить – вже місяць на голові
наче сходження крапки з-над букви і
я не в змозі стримати цих істот

Мирослав Лаюк, із поетичної збірки «Метрофобія»
Це з книги 2015 р. http://starylev.com.ua/metrofobiya Що тут пророчого?
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Сучасеа українська зимова поезія! Sport 1 936 01-10-2015, 11:12
Ост. повідомлення: Zuza

Перейти до форуму: