Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Про мою православну християнську віру
#1
Часто доводиться чути і читати, що, мовляв, православ"я "реакційне," тупе, фанатичне, "анти-українське" тощо.

Я думаю, це говорять і пишуть, як правило, люди, які самі не є і ніколи не були вірними православних єпархій і парафій, не мають жодного досвіду життя у Православній Церкві. Вони роблять свої висновки з преси, телебачення, або навіть і з "джерел" типу "одна баба сказала."

Я ріс у Києві, де я ще малим, у 1960-і і 1970-і роки, чув дзвони православних церков і собору, бачив цю їх дивовижну архітектуру, милувався усіма тими іконами, фресками, настінним живописом (зокрема в кафедральному соборі Св. Володимира, який був в десяти хвилинах пішки від квартири моїх батьків). А особливо мене, дитину дуже "музичну," члена відомого у той час хора хлопчиків "Дзвіночок" при Київському Палаці піонерів і школярів, вражав хор (точніше, хори - їх завжди було як мінімум два, іноді три) Свято-Володимирського собору.

У студентські, аспірантські і перші кілька після-аспірантських років я не переймався релігійними питаннями взагалі. Але десь у 1994 році, будучи "пост-доком" у США, несподівано для себе опинився в маленькій капличці, де в районі Мадрона на північному сході міста Сіетл збиралася українська православна парафія. Ми з дружиною, власне, думали, що там наша дочка приєднається до інших українських дітей і навчиться танцювати народні танці і співати українські народні пісні. І вона дійсно досягла великого прогресу і в танцях, і в співах. Але "побічним ефектом" було те, що я УВІРУВАВ. Я не став фанатиком чи прозелітом, але я став дійсно вивчати св. Письмо (а трохи пізніше і отців Церкви), молитися, сповідатися, причащатися.

У 1998 р. я переїхав до містечка Старквілл у штаті Місісіпі, де мені запропонували роботу асистента при університетській кафедрі. Там православних церков не було й близько. Мене з дружиною і дочкою запрошували до баптистської, методистської, католицької парафії і до парафії так званої "Церкви Христа" (дуже суворої, супер-консервативної євангельницько-протестантської секти). Ніде ми не прижилися: окремі люди там були хороші, але саме "ЦЕРКВИ," літургії з її містикою, нам там бракувало. Потім я у своїх пошуках релігії зайшов вже зовсім далеко: наприкінці 1999 р. я став слухати Свідків Єгови, і навіть кілька разів приходив до їх Залу Царства. Але мене одразу почало дратувати дуже літералістичне і часом фрівольне тлумачення Свідками св, Письма і їх ультра-дуболомно-консервативна позиція в соціальних питаннях.

На початку 2004 р. моя дружина стала товаришувати з кількома активістами Пресвітеріанської церкви в нашому містечку. Вони запропонували їй і мені увійти до їх громади. Там мене досить швидко, менше ніж через рік, зробили "старійшиною" і ввели у склад їх так званої "сесії," управлінського органу. Я виявився абсолютно нездібним в якості управлінця; на зборах сесії мне зборював сон. А ще через деякий час я відчув, що деякі старійшини сесії ненавидять нашого пастора і будують цілу змовy, чи заколот, щоби цього пастора позбутися. Я на цьому грунті пересварився не тільки з половиною сесії, а й з половиною всіх парафіян, тому що я вважав ці підкилимні ігри безсовісними. У жовтні 2006 р. я написав заяву, що покидаю цю пресвітеріаньку громаду,

У 2007 р. я, нарешті, відкрив для себе Православ"я, яке жило навіть і в закапелках супер-протестантського, супер-євангельницького штату Місісіпі. Першим православним священиком в нашому містечку, з яким я зіткнувся, був о. Майкл Данстен, пресвітер так званого Міланського Синоду Православної Церкви (у США його штаб-квартира знаходиться в горах штату Нью-Джерсі). Отець Майкл служив Божественну Літургію в себе вдома, і служив її за "західним обрядом," так, що вона нагадувала в якійсь мірі католицьку месу. Але це було цікаво. Після літургії ми завжди мали довгу і грунтовну розмову з о. Майклом, де він нам розпвідав про православних святих, мучеників і сповідників у Західному світі, зокрема серед кельтів Великої Британії і Ірландії до вторження туди германських племен англів, саксів, і ютів (3-6 ст. н.е.) і вікінгів (8-11 ст.).

Але через кілька місяців ми з дружиною почали троху дратуватися манерою о. Майкла тюкати інші християнські конфесії (так, одного разу він виголосив цілу промову про жалюгідність і штучність Єпископальної Церкви, при тому, що в першому ряду його прихожан була жінка, яка належала саме де єпископалів). І нарешті, десь у червні-липмі 2007 р. ми з"ясували, що Міланський синод взагалі розпався на фракції і перестав бути частиною Вселенської Церкви.

(Далі буде.)
Відповісти
#2
Наприкінці літа 2007 р. я почав спілкуватися з дописувачами Інтернет-форуму "OrthodoxChristianity.net" (або скорочено OC.net). Це тоді був найбільший у світі форум православних. Там одним з адміністраторів був священик на ім"я о. Крістофер Гарнер, який скоро став моїм парафіяльним пресвітером і другом в реальному житті. О. Кріс служив у маленькій місіонерській парафії Грецького Православного архідіоцезу США. Він не має ніякої грецької "крові" (батько ірландець, мати чешка), але закінчив з відзнакою Духовну академію св. Хреста в Бостоні (грецьку), де вивчив грецьку мову, історію Церкви, догматику, літургіку, гомілетику і інші необхідні священикові предмети. Найбільшим чудом було те, що ця його парафія знаходилася (і тепер знаходиться) в містечку Абердін, штат Місісіпі, всього в 50 милях (80,5 кілометрах) від нашої домівки. Ми з дружиною були з радістю прийняті тамтешніми парафіянами. Тільки приблизно половина з них - греки, а друга половина - люди різного етнічного походження (англійського, румунського, українського, карпато-русинського, і мішаного).

Чого я навчився в ті роки про свою віру і Церкву? Перш за все, я нарешті зрозумів суть Божественої Літургії ("Служби Божої"). Ця суть зовсім не в тому, щоби прийти до церкви, поставити свічку, похреститися, згадати в молитві про якісь свої справи, про покійних батьків та родичів, помилуватися іконами, послухати хор, поцілувати священикові хрестика і піти додому. Православна Літургія, так само як і католицька меса, не мають жодного сенсу без прийняття Святих Дарів хліба і вина, силою Святого Духа невидимо перетворених у Тіло і Кров Ісуса Христа.

Православна Церква навчає, що наше життя замислене нашим Творцем як "теозис," тобто, буквально, "обожіння." Звичайно, ми не перетворюємося на Бога чи на окремих богів. Ми з"єднуємося з Богом через Святе Таїнство Причастя (Євхаристії). Після щирого каяття у наших гріхах і відволікання від буденних турбот, ми підходимо до Чаші і приймаємо в себе справжнього, живого - хоча й невидимого - Христа. Якщо ми прийняли Христа "достойно," тобто після розкаяння у гріхах, без сторонніх думок чи бажань, але з подякою ("евхарісто" буквально означає грецькою мовою "дякую") і з вірою, Христос живе в нас і нас освячує. Ми виходимо з церкви оновленими, чистими, святими. Причастя робить нас "Його" людьми, "Христовими" людьми, а це означає, що нам вже нічого не страшне, навіть смерть. На жаль, ми знову починаємо грішити після Євхаристії, і наша святість від нас тікає. Ми знову стаємо слабкими, пристрасними, невдячними, падкими до кумирів або до розсіяного життя в пошуках насолод тощо. Але все рівно кожне Причастя робить нас на якийсь, може, крихітний крочок ближчими до святого Божого престолу.

Ще я зрозумів, що моя власна домівка є також і моєю маленькою "церквою." Ми з дружиною обоє дуже заняті люди, і нам нерідко просто не вдається робити "генеральне прибирання," так, щоби в нас усе сяяло і ніде не було ні пилинки. Але ми маємо куточок, де стоять благословенні нашим священиком ікони Христа і Божої матері, і де знаходиться молитовник (подарунок владики +Даниїла (Зелінського), Українська Православна Церква США), з паралельними текстами українською і англійською мовами; Біблія в українському перекладі митрополита +Іларіона (проф. Івана Огієнка), і маленька книжечка Нового Завіту грецькою мовою, яка дісталася мені у спадок від одного з моїх прадідів, грека на ім"я Ніко Цалікі (він був чомусь безмежно закоханий в усе французьке, і тому його рідні називали його "Коко"). Лампадки в нас нема, але є підсвічник на столику перед іконами. Я не вичитую повністю весь "чин" вранішніх чи вечірніх молитов, але тихенько читаю напам"ять молитви "Царю Небесний," "Отче Наш," і "Богородице Діво, Радуйся." Під час Великого Посту стараюся щоденно читати молитву св. Єфрема Сиріна ("Господи, Владико життя мого"). Хрещуся і читаю "Царю Небесний" також перед початком якоїсь справи, а "Отче Наш" - перед прийняттям їжі ("про себе," коли вдома чи в ресторані, і вголос, коли на перекусці після служби з моїми однопарафіянами).

Ще я познайомився з дуже православним терміном "прелесть" (по-грецьки "плані"). Це страшна річ. Вона не має жодного відношення до побутових слівець (російською мовою) "прелестно," "ах, какая прелесть" тощо. "Плані" означає фактично збиття з дороги, падіння у прірву. Це коли людина починає вірити у свою особливість, у якийсь свій унікальний талант - наприклад, здатність молитися аж до того, коли вона побачить святих, ангелів, і самого Бога. Людина духовно "підлещується" сама до себе, надимається над іншими. У стані "прелесті" людина може втратити почуття навіть елементарної доброти, стати злою, не чуйною, несправедливою до інших, яких вона вважає "не такими святими," як вона сама.

(Далі буде.)
Відповісти
#3
Я також став трохи більше "підкований" в питаннях християнської догматики. Слово "догма" в даному контексті не несе ніякого негативного змісту; це просто певне твердження, за яким стоїть дуже довга і кропітка робота всієї Вселенської Церкви і яке відображує консенсус всієї Церкви. Цікаво, що незнання чи нерозуміння догматики можна побачити скрізь - причому не тільки серед віруючих чи невіруючих мирян, а й серед діячів деяких християнських спільнот, серед пасторів, проповідників, радіо- і теле-"євангелістів." Православна Церква не агресивна до тих, хто має так звані "єретичні" погляди - слово "ересіс" грецькою мовою означає просто "окремість," "окрема точка зору," і саме собою не несе негативного змісту; апостол Павло навіть писав, що "хай навіть і єресі будуть між вами, поки не виявляться ті, хто праві (οἱ δόκιμοι, "і докімі")" (1 Кор. 11:19). Мій парафіяльний священик ніколи не буде у своїх проповідях ганити "єретиків" - він просто не пропустить випадку зайвий раз пояснити, яким є консенсус Церкви у тому чи іншому догматичному питанні.

Звичайно, такі очевидні єресі, як заперечення Божественності Христа (аріанізм) або особистості Святого Духа (пневмомахія, "духоборство") нині вже не є розповсюдженими - вони обмежені тільки такими сектами, як Свідки Єгови і Церква унітаріїв-універсалістів. Трохи складніша ситуація в питанні про дві природи Христа. Вселенська Церква ще в 5-му сторіччі прийшла до консенсусу, що Христос є водночас Бог і людина. Він не просто "побув трохи людиною, поки ходив по землі" - він Є людиною, так само як і Богом, з моменту Благовіщення і дотепер, і БУДЕ людиною завжди. Коли ми воскреснемо, ми побачимо Його саме як людину, так само як ми побачимо і один одного як людей з їх цілком матеріальними (хоча й преображеними, "одухотвореними") тілами і з їх унікальними рисами, так що ми легко впізнАємо один одного. Проте можна почути від нібито й дуже грамотних у питаннях догматики християн (наприклад, я це чув по радіо в передачі одного проповідника з протестантів-євангельників), що коли Христос помер, Бог Отець знищив (анігілював, "спопелив") Його людське тіло і дав Йому нове нематеріальне тіло. Це не так. За Церквою, те саме людське, матеріальне тіло, яке ходило по землі і страждало на хресті, і померло - воно ж (у преображеному стані) і воскресло, і вознеслося на так зване "небо."

Також Православна Церква відкидає іншу єресь, яка є надзвичайно розповсюдженою в усьому західному християнстві - як серед протестантів, так і серед римо-католиків. Ця єресь є твердженням, що хресна смерть Христа була нібито тим "штрафом," який Бог Син "заплатив" Богові Отцю за гріхи людства. Цю ідею дуже активно пропагував св. Ансельм Кентерберійський в 11-му сторіччі, і вона дуже вплинула і на римо-католицьке, і на протестантське богослов"я (особливо на Кальвіна). Насправді, каже Церква, ніяких "економічних" стосунків між Особами Пресвятої Тройці нема і не може бути. Бог Син воплотився, жив, проповідував, був розп"ятий, страждав, і помер не заради якихось "розрахунків" з грізним і мстивим Богом Отцем, який нібито "вимагає справедливості" у вигляді "штрафу." Ні, Він помер для того, щоби воскреснути і вознести нашу матеріальну людську природу до Божого Престолу, закритого для нас "священим мороком" (св. Діонісій (Псевдо)Ареопагіт). І Він це зробив для нашого ВИЗВОЛЕННЯ (грецьке "аполітросіс," слово, яке західні латиномовні богослови неправильно перекладали як redemptio - викуп, штраф), для того, щоби ми могли причащатися Його Тіла і Крові, і таким чином "обожнюватися," з"єднуватися з Ним, наближатися до Нього.

Нарешті, дуже широко розповсюджена єресь "визначення наперед" (англійське predestination). На цій єресі побудоване богослов"я Жана Кальвіна, прекрасного ерудита, сильного проповідника і кришталево чесної людини, яка, тим не менш, помилялася. Від Кальвіна ця єресь перейшла до сьогоднішніх протестантів-євангельників, особливо баптистів. Я, наприклад, часто чую від моїх студентів, що не має такого вже особливого значення, які зусилля особисто я прикладаю для того, щоби закінчити університет і отримати певний фах. Мовляв, Господь вже наперед має певний "план" для мене; я не зобов"язаний цей "план" знати, а мушу тільки вірити, що Він цей "план" виконає. Я їм стараюся пояснити точку зору моєї Православної Церкви на цей так званий "план." Бог не визначає наперед, кому стати медсестрою, а кому артистом балету. Це визначає людина і її безпосереднє оточення. Бог просто БАЧИТЬ наші зусилля, і, якщо вони не проти Його волі, допомагає цій людині. (Іншими словами, Він нікому не допоможе стати серійним вбивцею чи професійним злодієм.) Але без власних зусиль, праці, навіть певних жертв цієї людини Бог нічого не зробить, і НЕ МОЖЕ зробити. Ось тут парадокс, який коштував великої праці Кальвіна і який привів, кінець-кінцем, до помилкових висновків. За Кальвіном, якщо Бог всемогутній, не може бути такого, щоби Він "не зміг" чогось зробити. Православна Церква на це каже, ТАК, таке може бути і буває постійно. Бог перш за все поважає людську свободу волі, і ніколи її не заміняє Своєю волею. Тобто якщо ти, наприклад, не готуєшся до екзамену - не покладайся на Нього, тому що Він бачить, що ти просто не хочеш вчитися. Ну то й не вчись. Або зроби висновок і почни вчитися - отоді Він тобі допоможе. А без твоїх власних зусиль, Він не докладе Своїх, бо НЕ МОЖЕ, не така Його природа.

(Далі буде.)
Відповісти
#4
Так зване "політичне Православ"я" є страшною бідою. Я абсолютно згоден з патріархом +Філаретом, що "якщо воно Православ"я, воно не політичне, а якщо воно політичне, вонo не Православ"я."

Це перекручення православної віри не нове. Воно почалося вже у 4-5 ст. н.е. у Східній Римській імперії. Імператор Констянтин, і ще більше його спадкоємці імператори Феодосій І і Феодосій ІІ, купилися на ідею, що завжди повинна існувати "симфонія" між політичною верхівкою імперії і її християнськими ієрархами та кліром. При цьому під симфонією розумілася не тільки гармонія, а й перетин відповідальності; наприклад, імператор і його вищі сановники, не маючи офіційно священицького чи єпископського сану, мали вирішувати церковні (і навіть догматичні) питання разом з патріархом і єпископатом.

Політичне Православ"я завжди пов"язане з уявленням про Велику Державу і її експансію. Іноді це приймало, і досі приймає, гротескні і людиноненависницькі форми. Візантійський імператор Василь Другий (кінець 10 - початок 11 ст.), який мав прізвисько "Булгароктонос" "(Болгаробийник"), цілком серйозно вважав, що всі землі Болгарії належать Візантії, а болгар (давно вже православних), щоби вони не заважали втіленню цього принципу в життя, треба просто повбивати - адже вони не люди, тому що "вони не вміють говорити грецькою мовою, і від них завжди тхне бараниною." Влітку 1014 р., після перемоги "ромеїв" над болгарами під Клідіоном, Василь наказав осліпити розжареною на вогні виделкою 9 з кожних 10 полонених (всього їх було аж 15 тисяч), а в не-осліплених випекти одне око, щоби вони послужили проводирями сліпих болгарських воїнів до столиці Болгарії, міста Преслав. Коли цар болгарів побачив цю сліпу армію, він вмер на місці (очевидно від інфаркту чи інсульту), залишки болгарського війська розбіглися, і ромеї запанували над Болгарією, зробивши її провінцією своєї Імперії. Нема сумніву, що Василь Болгаробийник мав беззастережне благословення тодішнього патріарха, вже не кажучи про "народонаселення."

Мені довелося спіткнутися з чудернацькими, дійсно хворобливими виступами "політично православних" греків у теперешніх США, як на Інтернеті, так і в реальному житті. Певна частина вірних мого Грецького Православного архідіоцезу США цілком серйозно вірять, що святе місто святого імператора Констянтина одного прекрасного дня буде силою відняте в турків і повернене Великій Греції. При цьому вони розглядають НАТО і свою власну країну, США, союзниками турків і головними (разом з турками) ворогами Великої Греції і світового Православ"я. В Росії вони бачать союзницю і покладають велику надію на те, що вона вже от-от нападе на Туреччину і зруйнує її. Мене найбільш вразило і розсмішило те, що я почув у дні, коли турки збили російський літак, від одного етнічного грека, православного, 28 років, який народився у США, ніколи в житті не бував у Греції, не знає і не хоче знати грецької мови і користується усіма благами життя в Америці. Він сказав, "ну от, нарешті, тепер Росія вдарить по турках, усіх їх винищить, сама при цьому спливе кров"ю (а шкода, вони ж православні!), і тоді ми тріумфальним маршем зайдемо у Константинополь і звідти продовжимо нашу християнську справу відновлення Імперії в кордонах Юстиніана, а потім і розповсюдження нашої християнської влади і держави на весь світ."

Про те, що зараз робиться в Росії і Російській Православній Церкві, я навіть і говорити не хочу. Там є окремі розумні, тверезі, грамотні богослови (наприклад ігумен о. Петро Мещерінов, протоієрей о. Ігор Прекуп і ін.), але в цілому це просто сатанинська секта. Христа там немає, Він витіснений, викинутий за борт і замінений ідолом під назвою Вєлікоє Россійскоє Ґосударство (тобто фактично та сама стародавня Московія, тільки тепер вже не улус Золотої Орди, а сама собі Золота Орда з ядерними ракетами). На жаль, важко говорити і про так звану Українську Православну Церкву (УПЦ - вони офіційно відкинули назву УПЦ-МП). Там є ФРАКЦІЯ єпископів і пресвітерів, які все ще вірять у те, що Москва кінець-кінцем подарує Україні автокефалію (ватники називають їх "мазепинцями"): владика Митр. +Олександр (Драбинко), ігумен о. Кирил Говорун, протоієрей о. Андрій Дудченко (головний редактор газети "Київська Русь," богослов, місіонер і мій особистий душпастир-сповідник), і інші. Але їх так мало, і надія на те, що їх мрія втілиться в життя, на мою думку, тане. Sad

Надію в мене вселяє мій парох о. Ендрю Куфопулос (пресвітер Атлантської митрополії Грецького Православного архідіоцезу США), і ~99% моїх однопарафіян. Вони не фанатики, і до політичного православ"я ніяк не причетні. Ми зовсім крихітна громада; наша "місіонерська" парафія навіть досі не має власної будівлі (ми орендуємо каплички в єпископалів); наш іконостас - це дві металеві підставки, на яких стоять, обличчям до наву і спиною до олтаря, дві простенькі іконки, одна Христа і одна Пресвятої Богородиці; в нас нема ніякого золота, мозаїк, фресок, хору (ми співаємо самі, вже як можемо Smile ), нема навіть диякона - о. Ендрю служить всю Божественну Літургію сам. І я жодного разу не чув хоча б одного слова від нього про якусь "Велику Грецію," про повернення Константинополя, відродження Імперії тощо. Ні в його проповідях, ні в його приватних розмовах з парафіянами під час перекусок після служби. Він зовсім не того типу людина. Він дійсно грек, і любить грецькі пісні, танці, їжу, природу. Але це в нього не розростається до якихось безумних утопічних ідей про відновлення влади "істинного грецького Православ"я" над усім світом. Його дружина - карпато-русинка, хоча прекрасно знає грецьку літургічну музику і гарно співає (де б ми були, як хор, якби не вона). Решта парафіян - дуже американізовані люди, приватні підприємці (греки є найбільш успішною з усіх американських імігрантських громад), будівельники, ремонтники, вчителі, пенсіонери, і "професійні" (багатодітні) мами. На кожній службі присутні дітлахи, від зовсім крихітних немовлят до тінейджерів. Одна жіночка - науковець, хімік, працює в Лесиному університеті, а в нашій парафії вона "рідер," або, старою церковною мовою, "паламар" - "той, хто читає." Вона наполовину грекиня і має чудову, вишукану англійську вимову. О. Ендрю довіряє їй читати Апостола на кожній службі.

Якби було побільше таких маленьких парафійок без натовпу "туристів," які постійно заходять і виходять з будівлі під час служби, без маршів цілих армій єпископів, священиків і дияконів у роззолочених ризах, хресних ход, телевізійних шоу тощо - думаю, було б краще для Православ"я в будь-якій країні. Саме в таких парафіях нема місця "політичному Православ"ю," а зате є місце спільній молитві і прийняттю Святого Причастя *ВСІМА* парафіянами. Адже, за великим рахунком, тільки це і є важливим, "єдиним на потребу" (Луки 10:41-42).
Відповісти
#5
(02-05-2017, 02:55 )gvp писав(ла): Так зване "політичне Православ"я" є страшною бідою. 

Якби було побільше таких маленьких парафійок без натовпу "туристів," які постійно заходять і виходять з будівлі під час служби, без маршів цілих армій єпископів, священиків і дияконів у роззолочених ризах, хресних ход, телевізійних шоу тощо - думаю, було б 

Без "одержавлення" християнство б не вийшло з катакомб і так і залишилося б невеличкою маргінальною сектою розкольників в юдаїзмі.
Саме за допомогою державних влад воно силою насаджувалось.

Хоча в цьому християнство не оригінальне.
І мусульманство поширювалось військовими завоюваннями.
І власне юдаїзм насаджувався жорстоким терором владної касти левитів.
Відповісти
#6
(06-05-2017, 07:32 )Анатoль писав(ла):
(02-05-2017, 02:55 )gvp писав(ла): Так зване "політичне Православ"я" є страшною бідою. 

Якби було побільше таких маленьких парафійок без натовпу "туристів," які постійно заходять і виходять з будівлі під час служби, без маршів цілих армій єпископів, священиків і дияконів у роззолочених ризах, хресних ход, телевізійних шоу тощо - думаю, було б 

Без "одержавлення" християнство б не вийшло з катакомб і так і залишилося б невеличкою маргінальною сектою розкольників в юдаїзмі.
Саме за допомогою державних влад воно силою насаджувалось.

Хоча в цьому християнство не оригінальне.
І мусульманство поширювалось військовими завоюваннями.
І власне юдаїзм насаджувався жорстоким терором владної касти левитів.
Не сперечаюся з цим. Але зараз принаймні в заможних країнах, таких, як США, є цілком реальна можливість сповідати зовсім "не-одержавлене" Православ"я. Тут грецькі, болгарські, румунські, грузинські, українські, і інші парафії не беруть ні копійки від держави і в принципі не зобов"язані дотримуватися якоїсь "генеральної лінії партії."

В Україні, на жаль, православні парафії не є незалежними. Хоча залежать вони не стільки від держави, скільки від товстосумів-олігархів. Мій український душпастир (іду до нього на сповідь і причастя, коли буваю в Києві), протоієрей о. Андрій Дудченко, служить у храмі, який був пбудований і підтримується на гроші одного такого "крутого рішали," пана Лисова (киянина донбаського походження). Лисов там є "ктитором" (старійшиною-мирянином, який відповідає за фінанси). Храм розцяцькований до запаморочення голови. Купа золота, білого мармуру, дорогоцінних екзотичних мозаїк тощо. На кожній службі співає професійний хор, найманий за гроші. Служать 2-3 священики, і ціла купа якихось дияконів, дяків, дячків і паламарів - усі в розкішних роззолочених ризах і камілавках. Я говорив з о. Андрієм, питав його, нащо це все потрібне? Це ж мільйони гривень. Він каже, "ну а як же, без "краси" храму ніхто до нас ходити не буде..." А плата за ці послуги пана Лисова - те, що досі українською мовою служиться тільки одна служба, в суботу вранці (більшість киян навіть і не знає, що в суботy вранцi в церквах можуть бути служби), а Часи, Вечірня (суботи) і всі недільні служби (заутреня, утреня, Божественна Літургія і недільні Часи) - церковнослов"янською. Бо пан Лисов тієї "телячої" української мови, очевидно, не особливо любить.
Відповісти
#7
Я дозволю собі трошки відійти від обговорення релігійних спогадів пана Георгія до загальнофілософських роздумів про релігію, науку, духовність.
Я зараз читаю другу книжку автора, яка має дуже багато роздумів про майбутнє людини, про релігію, і про те, якою людина БУДЕ? Я дуже рекомендую пану Георгію цю книжку прочитати. Можна почати з першої книжки автора - “Sapiens", що допоможе краще зрозуміти цю другу книжку. 

Що я хочу сказати. В цій другій книжці пан Хірарі прогнозує майбутнє людини, як Людини-Бога, на повному серйозі з науковими доказами. Також вічне життя людини. Я лише скажу за одну цікаву думку.  В цій книжці, досить переконливо, автор показує, що Наука і Релігія є набагато ближче, ніж Релігія і Духовність. Чому?  Тому що наука і релігія є соціальними, общинними феноменами, а духовність є індивідуальним пошуком істини. 

Думаю достатньо заінтригував всіх в цьому СВІТОВОМУ бестселері. :Smile  Між іншим, бачив переклад першої книжки на українську! 

https://www.amazon.com/Homo-Deus-Brief-H...733&sr=1-1

Щиро.
Відповісти
#8
(09-05-2017, 05:56 )Вільнодум писав(ла): Я дозволю собі трошки відійти від обговорення релігійних спогадів пана Георгія до загальнофілософських роздумів про релігію, науку, духовність.
Я зараз читаю другу книжку автора, яка має дуже багато роздумів про майбутнє людини, про релігію, і про те, якою людина БУДЕ? Я дуже рекомендую пану Георгію цю книжку прочитати. Можна почати з першої книжки автора - “Sapiens", що допоможе краще зрозуміти цю другу книжку. 

Що я хочу сказати. В цій другій книжці пан Хірарі прогнозує майбутнє людини, як Людини-Бога, на повному серйозі з науковими доказами. Також вічне життя людини. Я лише скажу за одну цікаву думку.  В цій книжці, досить переконливо, автор показує, що Наука і Релігія є набагато ближче, ніж Релігія і Духовність. Чому?  Тому що наука і релігія є соціальними, общинними феноменами, а духовність є індивідуальним пошуком істини. 

Думаю достатньо заінтригував всіх в цьому СВІТОВОМУ бестселері. :Smile  Між іншим, бачив переклад першої книжки на українську! 

https://www.amazon.com/Homo-Deus-Brief-H...733&sr=1-1

Щиро.
Відповісти
#9
Просто православним бути це не значить ходити кожного дня в церкву, прапагувати лише свою точку зору. Адже вірити і говорити, що якоби віриш це різні речі.
Відповісти
#10
(10-05-2017, 09:24 )Тетянка писав(ла): Просто православним бути це не значить ходити кожного дня в церкву, прапагувати лише свою точку зору. Адже вірити і говорити, що якоби віриш це різні речі.

Згоден, що відвідування церкви нікого не робить православним, так само як відвідування футбольного матчу саме собою нікого не робить футболістом. Але, з іншого боку, самісіньке серце православної віри - це Святе Таїнство Євхаристії. Наодинці причащатися Тіла і Крові Христа неможливо, для цього люди повинні "зібратися докупи" (1 Кор. 14:26; див. також чудову книжку о. Олександра Шмемана "Заради життя світу"). Церква - це не місце, куди окремі люди заходять, щоби помолитися, поставити свічку, поцілувати ікону і повернутися до буденного життя. Це насправді "тіло," "організм," щось таке, що живе життям спільноти своїх "органів," "клітин..." Коли хор співає Херувимську Пісню ("Піднімімо ж ми Царя всіх, Якого в славі несуть ангельські чини невидимо..."), мається на увазі, що Христос приходить до НАС, до спільноти...

Я також, безумовно, згоден, що вірити і говорити, що віруєш - це зовсім різні речі. Але є приклади, коли щиро віруючі, дійсно святі люди говорили про свою віру кожного дня і кожної години. Святитель Йоан Золотоустий міг відслужити літургію за півгодини, але потім проповідував без перерви 3-4 години, і люди його слухали. Він ніколи нічого не хотів для себе: коли став константинопольським патріархом, продовжував харчуватися простою кашкою і спати на соломі. І нікого не боявся: якось розсердився на імператрицю і вголос назвав її "Елісавель," за що був висланий аж у Колхіду, де скоро вмер від голоду і болотяного клімату, і сказав перед смертю, "Слава Богові за все." З іншого боку, дійсно, завжди були щиро віруючі люди, які зовсім нічого не говорили, але вставали до світання, щоби спекти хліб для Причастя, або замітали церковне подвір"я тощо. І ще, у Православ"ї вже з давніх давен існує традиція "святих мовчальників" ("ісихастів"), які не вимовляють жодного слова багато років, а тільки моляться "у серці," і працюють для громади.

Про "тільки свою точку зору." Православна Церква не примушує людей мати якусь одну-єдину загальноприйняту точку зору. На прикладі моєї власної парафії знаю, що серед нас є і ліберали, і консерватори, і "праві," і "ліві," і люди з дуже традиційними поглядами на сім"ю, і люди, які в цьому питанні менш традиційні. Це все нормально. І тут не треба, звичайно, нічого "пропагувати," а треба просто вміти слухати інших і аргументувати, якщо виникне потреба, у захист своїх поглядів. Все це треба робити дуже спокійно, навіть з ніжністю до співрозмовника, і ні в якому разі не тиснути на нього і не використовувати Святе Письмо як дубця, яким б"єш співрозмовника по голові.

Проте є речі, на які ми всі маємо одну "точку зору," якщо ми православні, а якщо ми маємо іншу, то ми вже не православні. Це ті положення, які Церква століттями відшліфовувала на Соборах, і які вона буквально вистраждала ціною крові багатьох мучеників. Наприклад, що Христос є Бог і людина. Або що Пресвята Тройця не є "трьома богами," а є одним Богом у трьох Особах, які "нерозлучні і нероздільні." Або що у Христі діяли і Його воля як Бога-Сина, і Його воля як людини (св. Максиму Сповіднику за відстоювання цієї тези відрізали язика, а св. Йоану Дамаскину відрубали праву руку). Або що в євхаристійній Чаші після певних молитов священика присутній сам Христос.

Ми не нав"язуємо нікому цієї "однієї точки зору." На наших богослужіннях вільні бути присутніми і атеїсти, і віруючі інших релігій, і "інославні" християни (римо-католики і протестанти). Ми не сперечаємося з ними. Наша ментальність інша. Як колись дуже добре сказав мій парафіяльний священик, "коли я тримаю в руках нашу євхаристійну Чашу, я ЗНАЮ, що там Христос. Коли ж я дивлюся ма те, як причащаються, наприклад, протестанти-євангельники, я кажу собі: так, МОЖЕ БУТИ, що і там Христос. І я не буду їм доводити, що Христос тільки з нами, а не з ними. Проте є різниця між "я знаю," і "може бути."
Відповісти
#11
(09-05-2017, 05:56 )Вільнодум писав(ла): Я дозволю собі трошки відійти від обговорення релігійних спогадів пана Георгія до загальнофілософських роздумів про релігію, науку, духовність.
Я зараз читаю другу книжку автора, яка має дуже багато роздумів про майбутнє людини, про релігію, і про те, якою людина БУДЕ? Я дуже рекомендую пану Георгію цю книжку прочитати. Можна почати з першої книжки автора - “Sapiens", що допоможе краще зрозуміти цю другу книжку. 

Що я хочу сказати. В цій другій книжці пан Хірарі прогнозує майбутнє людини, як Людини-Бога, на повному серйозі з науковими доказами. Також вічне життя людини. Я лише скажу за одну цікаву думку.  В цій книжці, досить переконливо, автор показує, що Наука і Релігія є набагато ближче, ніж Релігія і Духовність. Чому?  Тому що наука і релігія є соціальними, общинними феноменами, а духовність є індивідуальним пошуком істини. 

Думаю достатньо заінтригував всіх в цьому СВІТОВОМУ бестселері. :Smile  Між іншим, бачив переклад першої книжки на українську! 

https://www.amazon.com/Homo-Deus-Brief-H...733&sr=1-1

Щиро.

Прочитав резюме на Амазоні. Дійсно, дуже цікаво. Я б хотів прочитати і всю цю книжку, чи англійською, чи українською мовою - у даному випадку це, мабуть, не має значення.

Автор, очевидно, не є воцерковленим християнином, але він, таке враження, наближається до православного вчення про "обожіння" людини, її "теозис." Так, наскільки я розумію, моя православна Церква теж вірить, що по мірі свого "обожіння" людина подолає хвороби, перестане старіти (до речі, дійсно, донині нема ЖОДНОЇ наукової теорії, яка пояснювала б, ЧОМУ люди старіють), і кінець-кінцем набуде безсмертя.

Але автор, схоже, не розглядає іншої реальності людського життя - гріха, грішності. Тут він не з Церквою, а Церква не з ним. Всі люди мають певні "пристрасті" (пάθη, однина πάθος), наприклад жадібність, себелюбство, нестриманість, гнівливість, гординю. Ці пристрасті не міняються з науково-технічним прогресом - вони в нас ті самі, що й були у печерних людей Кам"яного віку. Ми стараємося їх контролювати, але в цьому неспокійному, несправедливому, жорстокому світі ми рано чи пізно втрачаємо, до певної міри, цей контроль. І тоді ми грішимо, тобто робимо вчинки, які не є, за вченням нашої Церкви, ознаками справжньої "запланованої" Богом людини. Ми стаємо винними у сварках, бійках, обжерливості, пияцтві, наркоманії, брехні, наклепах, крадіжках, перелюбі, навіть вбивстві.

Ми створюємо собі кумирів, підтримуємо жахливі, нелюдські проекти (проекти Леніна, Сталіна, Гітлера, Мао, Кім Ір Сена, Пол Пота, Джіма Джонса, Девіда Кореша, Уоррена Джеймса, Марії Деві Хрістос, Енн Гамільтон Берн - https://en.wikipedia.org/wiki/The_Family...Age_group), і інших. Ми засмічуємо планету промисловими викидами, емісіями палива з копалин, метаном, пластиком, різним побутовим лайном. Ми голосуємо за гречку, або за якісь тупі, застарілі, неживі "принципи," шо їх нам обіцяє втілити в життя черговий ідіот-популіст. І це не міняється, а стає тільки більш злоякісним. З допомогою науки ми продовжили людське життя, але з допомогою науки ми також розробили отруйні гази, напалм, атомні і водневі бомби...

Як подолати в собі оцей вічний бунт пристрастей? Лікарськими препаратами? Клізмами? Вправами йогів? Трансплантацією стовбурових клітин? Клонуванням?

Ну, так, ЩОСЬ ці методи можуть в нас виправити, покращити. Але саме "щось в людині," а не цілу людину. Цілу людину, як навчає Церква, може оздоровити, зцілити, спасти, зробити такою, що має владу над усіма своїми пристрастями, освятити - тільки Бог. Не сама "обожена" людина, а Бог, єдиний, вічний, невидимий, всюдисущий, "святий, кріпкий, безсмертний." Для цього Він і воплотився, і жив серед нас як людина, і навчав, і лікував хворих, і воскрешав мертвих, і страждав, і вмер, і був похований, і воскрес, і вознісся, і приніс у Собі нашу людську природу до таємничого, невидимого, святого Божого престолу. І ми послідуємо за Ним, якщо щиро захочемо, і почнемо наближатися до Нього в молитві, пості, добрих ділах, і Святому Причасті.

Так що, виходить, я трішечки упереджений проти цієї книжки, але з задоволенням її прочитаю.

Ще раз дякую, пане Миколо.
Відповісти
#12
(16-05-2017, 05:19 )gvp писав(ла):  тупі, застарілі, неживі "принципи," шо їх нам обіцяє втілити в життя черговий ідіот-популіст. 

Я навіть знаю такі тупі, застарілі, неживі "принципи".

В Біблії і Євангеліях їх повно.

Починаючи від вбий брата чи дочку якщо захоче іншим богам служити.
До: підстав другу щоку, все продай, роздай і йди по містах ізраїльських кінець світу проповідувати, і не думай що завтра їстимеш і у що одіватимешся, бог за тебе все подумає...
Відповісти
#13
(16-05-2017, 07:41 )Анатoль писав(ла):
(16-05-2017, 05:19 )gvp писав(ла):  тупі, застарілі, неживі "принципи," шо їх нам обіцяє втілити в життя черговий ідіот-популіст. 

Я навіть знаю такі тупі, застарілі, неживі "принципи".

В Біблії і Євангеліях їх повно.

Починаючи від вбий брата чи дочку якщо захоче іншим богам служити.
До: підстав другу щоку, все продай, роздай і йди по містах ізраїльських кінець світу проповідувати, і не думай що завтра їстимеш і у що одіватимешся, бог за тебе все подумає...

Біблія дійсно має купу застарілих принципів, забобонів, які відображують спроби дуже примітивних, диких кочовиків Близького Сходу "намалювати" такого Бога, якого вони собі уявляли на підставі свого власного досвіду. Цей Бог повинен був бути жорстоким, мстивим, непримиренним до різного роду зрадників і відступників. Про ці принципи апостол Павло писав, що Христос їх скасував, прибивши їх разом із Собою до Свого хреста (Колосян 2:14-17), і що вони "зотлівають," як усяка мертва буква (2 Коринтян 3:5-7). Життя дає не буква, а Дух, і все, що написане у Святому Письмі, має перевірятися цим Духом - любов"ю. Тому Бог і уклав з людьми НОВИЙ Завіт (Єремії 31:31, 2Кор. 3:3, Римлян 7:6). Старий Завіт має для нас цінність тільки як "передбачення" Нового Завіту (грецьке пροφητεία, пророцтво; англійською дуже добре, foreshadowing, буквально "бачення тіні, яку відбиває предмет, що до того, як ми бачимо сам предмет"), як збірка пророцтв про Христа. Дуже шкода, що євреї, а також деякі протестанти-фундаменталісти цього не сприймають.

Щодо ходіння по містах ізраїльских, Христос мав на увазі апостолів - найперше покоління Своїх учнів. В наступних поколіннях стало видно, що не всі віруючі можуть бути апостолами (1 Кор. 12:29-31). Хіба Закхей був апостолом і тільки й робив, що ходив між містами і проповідував? Ні, навпаки, він був заможний збирач податків, безумовно одружений, безумовно власник гарного будинку і навіть рабів. Хіба Христос сказав йому, "кинь усе це і іди за Мною?" Ні; він сказав, побачивши віру Закхея і добру справу, яку той зробив завдяки цій вірі, що і у домівку цього власника-експлуататора ВЖЕ ПРИЙШЛО спасіння (Луки 19:1-10).
Відповісти
#14
(16-05-2017, 05:19 )gvp писав(ла):
(09-05-2017, 05:56 )Вільнодум писав(ла): Я дозволю собі трошки відійти від обговорення релігійних спогадів пана Георгія до загальнофілософських роздумів про релігію, науку, духовність.
Я зараз читаю другу книжку автора, яка має дуже багато роздумів про майбутнє людини, про релігію, і про те, якою людина БУДЕ? Я дуже рекомендую пану Георгію цю книжку прочитати. Можна почати з першої книжки автора - “Sapiens", що допоможе краще зрозуміти цю другу книжку. 

Що я хочу сказати. В цій другій книжці пан Хірарі прогнозує майбутнє людини, як Людини-Бога, на повному серйозі з науковими доказами. Також вічне життя людини. Я лише скажу за одну цікаву думку.  В цій книжці, досить переконливо, автор показує, що Наука і Релігія є набагато ближче, ніж Релігія і Духовність. Чому?  Тому що наука і релігія є соціальними, общинними феноменами, а духовність є індивідуальним пошуком істини. 

Думаю достатньо заінтригував всіх в цьому СВІТОВОМУ бестселері. :Smile  Між іншим, бачив переклад першої книжки на українську! 

https://www.amazon.com/Homo-Deus-Brief-H...733&sr=1-1

Щиро.

Прочитав резюме на Амазоні. Дійсно, дуже цікаво. Я б хотів прочитати і всю цю книжку, чи англійською, чи українською мовою - у даному випадку це, мабуть, не має значення.

Автор, очевидно, не є воцерковленим християнином, але він, таке враження, наближається до православного вчення про "обожіння" людини, її "теозис." Так, наскільки я розумію, моя православна Церква теж вірить, що по мірі свого "обожіння" людина подолає хвороби, перестане старіти (до речі, дійсно, донині нема ЖОДНОЇ наукової теорії, яка пояснювала б, ЧОМУ люди старіють), і кінець-кінцем набуде безсмертя.

Але автор, схоже, не розглядає іншої реальності людського життя - гріха, грішності. Тут він не з Церквою, а Церква не з ним. Всі люди мають певні "пристрасті" (пάθη, однина πάθος), наприклад жадібність, себелюбство, нестриманість, гнівливість, гординю. Ці пристрасті не міняються з науково-технічним прогресом - вони в нас ті самі, що й були у печерних людей Кам"яного віку. Ми стараємося їх контролювати, але в цьому неспокійному, несправедливому, жорстокому світі ми рано чи пізно втрачаємо, до певної міри, цей контроль. І тоді ми грішимо, тобто робимо вчинки, які не є, за вченням нашої Церкви, ознаками справжньої "запланованої" Богом людини. Ми стаємо винними у сварках, бійках, обжерливості, пияцтві, наркоманії, брехні, наклепах, крадіжках, перелюбі, навіть вбивстві.

Ми створюємо собі кумирів, підтримуємо жахливі, нелюдські проекти (проекти Леніна, Сталіна, Гітлера, Мао, Кім Ір Сена, Пол Пота, Джіма Джонса, Девіда Кореша, Уоррена Джеймса, Марії Деві Хрістос, Енн Гамільтон Берн - https://en.wikipedia.org/wiki/The_Family...Age_group), і інших. Ми засмічуємо планету промисловими викидами, емісіями палива з копалин, метаном, пластиком, різним побутовим лайном. Ми голосуємо за гречку, або за якісь тупі, застарілі, неживі "принципи," шо їх нам обіцяє втілити в життя черговий ідіот-популіст. І це не міняється, а стає тільки більш злоякісним. З допомогою науки ми продовжили людське життя, але з допомогою науки ми також розробили отруйні гази, напалм, атомні і водневі бомби...

Як подолати в собі оцей вічний бунт пристрастей? Лікарськими препаратами? Клізмами? Вправами йогів? Трансплантацією стовбурових клітин? Клонуванням?

Ну, так, ЩОСЬ ці методи можуть в нас виправити, покращити. Але саме "щось в людині," а не цілу людину. Цілу людину, як навчає Церква, може оздоровити, зцілити, спасти, зробити такою, що має владу над усіма своїми пристрастями, освятити - тільки Бог. Не сама "обожена" людина, а Бог, єдиний, вічний, невидимий, всюдисущий, "святий, кріпкий, безсмертний." Для цього Він і воплотився, і жив серед нас як людина, і навчав, і лікував хворих, і воскрешав мертвих, і страждав, і вмер, і був похований, і воскрес, і вознісся, і приніс у Собі нашу людську природу до таємничого, невидимого, святого Божого престолу. І ми послідуємо за Ним, якщо щиро захочемо, і почнемо наближатися до Нього в молитві, пості, добрих ділах, і Святому Причасті.

Так що, виходить, я трішечки упереджений проти цієї книжки, але з задоволенням її прочитаю.

Ще раз дякую, пане Миколо.

Ви не зрозуміли автора, та це і не дивно, бо, як кажуть, “не суди про книжку по її палітурці!“  Smile
Я попробую полегшити Вам проблему з читанням. Ось тут 22 хв. лекції по темі книжки, яку дає сам автор. 
Думаю Вам буде цікаво послухати?

https://www.youtube.com/watch?v=Nh1MUVwH...LyH-LsyIk0
Відповісти
#15
(17-05-2017, 05:12 )Вільнодум писав(ла): Ви не зрозуміли автора, та це і не дивно, бо, як кажуть, “не суди про книжку по її палітурці!“  Smile
Я попробую полегшити Вам проблему з читанням. Ось тут 22 хв. лекції по темі книжки, яку дає сам автор. 
Думаю Вам буде цікаво послухати?

https://www.youtube.com/watch?v=Nh1MUVwH...LyH-LsyIk0

Послухав. І раптом пригадав одне спостереження, яке зробив на Facebook один мій старовинний приятель, кінорежисер з Івано-Франківська. Передаю своїми словами.

"Зайшов до булочної. Бачу, дядько свариться з продавчинею, вимагає, щоби йому продали свіжий хліб, а не той позавчорашній, що лежить на поличках. Кінець-кінцем, продавчиня полізла під прилавок, і жбурнула дядькові дві дійсно свіжі хлібини. Наступною в черзі була старенька жіночка. Та попросила свіжого хліба, а продавчиня дала їй черствого з полички. І тут виявилося, що той перший дядько не пішов, а стояв поруч і дивився. Сповнений гніву, він підійшов знову до прилавка, схопився за нього, і перекинув. Ціла купа свіжих хлібин і булок посипалася на підлогу. Дядько щось почав кричати продавчині, але до них підійшов молодий здоровило, очевидно менеджер цієї булочної, і зацідив дядькові в пику так, що той впав на підлогу. Тоді до менеджера підскочив інший здоровило, з покупців, і теж зацідив у пику тому менеджерові так, що той впав. А коли менеджер спробував піднятися, здоровило-покупець схопив його за комір і крикнув, "Ти спочатку отій своїй бляді єбало набий!" І ще раз тріснув того менеджера по пиці..."

Зауважте, це не Донецьк і не Горлівка з Макєєвкою. Це Станіславів, один з культурних центрів нашої з Вами батьківщини, серце цивілізованої, про-європейської Галичини.

До чого це я? А просто до того, що в її теперешньому стані людина або не здатна відчути в собі ніякого "внутрішнього голосу," або чує цей голос, який їй каже, "ти ВІЛЬНА!" - і інтерпретує це так, що от як захочеться мені врізати комусь кулаком по морді, я маю повне право це робити, і не обмежуйте моєї свободи!

Люди хворі. Вони потребують ЛІКАРЯ, а не тихий голосочок у головах, який каже їм, щоби вони послали всіх подалі і задовільняли кожну свою миттєву забаганку, тому що вони святі, пуп землі, об"єкти Нової Релігії Пост-Гуманізму тощо.

Я для себе давно вирішив, що мій Лікар - Христос.
Відповісти
#16
(17-05-2017, 21:31 )gvp писав(ла): Послухав. І раптом пригадав одне спостереження, яке зробив на Facebook один мій старовинний приятель, кінорежисер з Івано-Франківська. Передаю своїми словами.

"Зайшов до булочної. Бачу, дядько свариться з продавчинею, вимагає, щоби йому продали свіжий хліб, а не той позавчорашній, що лежить на поличках. Кінець-кінцем, продавчиня полізла під прилавок, і жбурнула дядькові дві дійсно свіжі хлібини. Наступною в черзі була старенька жіночка. Та попросила свіжого хліба, а продавчиня дала їй черствого з полички. І тут виявилося, що той перший дядько не пішов, а стояв поруч і дивився. Сповнений гніву, він підійшов знову до прилавка, схопився за нього, і перекинув. Ціла купа свіжих хлібин і булок посипалася на підлогу. Дядько щось почав кричати продавчині, але до них підійшов молодий здоровило, очевидно менеджер цієї булочної, і зацідив дядькові в пику так, що той впав на підлогу. Тоді до менеджера підскочив інший здоровило, з покупців, і теж зацідив у пику тому менеджерові так, що той впав. А коли менеджер спробував піднятися, здоровило-покупець схопив його за комір і крикнув, "Ти спочатку отій своїй бляді єбало набий!" І ще раз тріснув того менеджера по пиці..."

Зауважте, це не Донецьк і не Горлівка з Макєєвкою. Це Станіславів, один з культурних центрів нашої з Вами батьківщини, серце цивілізованої, про-європейської Галичини.

До чого це я? А просто до того, що в її теперешньому стані людина або не здатна відчути в собі ніякого "внутрішнього голосу," або чує цей голос, який їй каже, "ти ВІЛЬНА!" - і інтерпретує це так, що от як захочеться мені врізати комусь кулаком по морді, я маю повне право це робити, і не обмежуйте моєї свободи!

Люди хворі. Вони потребують ЛІКАРЯ, а не тихий голосочок у головах, який каже їм, щоби вони послали всіх подалі і задовільняли кожну свою миттєву забаганку, тому що вони святі, пуп землі, об"єкти Нової Релігії Пост-Гуманізму тощо.

Я для себе давно вирішив, що мій Лікар - Христос.

Ви явно не зрозуміли суті лекції.  Можливо тому, що треба читати книжку. 
Суть в тому якраз, що Христос НЕ МОЖЕ бути відповіддю для сучасної людини. Концепція застаріла!  Тепер домінує в світі нова релігія, яку Герарі назвав Лібералізм.  Але і вона вже застаріла. Герарі спекулює про те, якою буде наступна релігія, яка буде домінувати в світі, і він, з юмором, називає цю релігію Гуглем. Насправді мова йде про Штучний Розум (AI). В процесі переходу до цієї нової релігії люди знову переходять від індивідуалізму до общинного мислення і життя. 
Послухайте інші лекції Герарі (Herari) яких на Ю—тюбі повно. 
Важливим є означення релігій, яке робить Герарі. По його означенню, до релігій входять не лише традиційні релігії, як християнство, ядизм, або іслам, але також ідеології, як соціалізм, фашизм, маоізм, лібералізм, будизм.
Відповісти
#17
(17-05-2017, 22:37 )Вільнодум писав(ла): Суть в тому якраз, що Христос НЕ МОЖЕ бути відповіддю для сучасної людини.

Значить, я не сучасна людина. Smile
Відповісти
#18
(17-05-2017, 22:47 )gvp писав(ла):
(17-05-2017, 22:37 )Вільнодум писав(ла): Суть в тому якраз, що Христос НЕ МОЖЕ бути відповіддю для сучасної людини.

Значить, я не сучасна людина. Smile

Такі так!  Smile  І це є нормальним, бо в розвитку релігій завжди були помираючі і новонароджені релігії. І новонароджені не могли витіснити старі тисячоліттями. Наприклад, християнство до сьогодні не може повністю витіснити юдейство, не кажучи вже про язичництво. Лібералізм витіснив християнство але не повністю.

Я, на відміну від Вас, не маю віри, лише Духовність. А духовність є такою формою релігії, яка різниться від організованих релігій більше, ніж релігії різняться від науки. Чому?  Духовність є формою ПЕРСОНАЛЬНОЇ релігії, внутрішніх пошуків, а всі інші релігії і наука є груповими діяннями, церковними, якщо про християнство казати.
Відповісти
#19
(17-05-2017, 23:24 )Вільнодум писав(ла): Духовність є формою ПЕРСОНАЛЬНОЇ релігії, внутрішніх пошуків, а всі інші релігії і наука є груповими діяннями, церковними, якщо про християнство казати.

Тут є певна діалектика.

Моя віра (або, якщо хочете, "релігія") не є ТІЛЬКИ груповим діянням. Як каже мій київський душпастир і друг о. Андрій Дудченко, "християнство - це ціле життя." Своє життя я живу як індивідуум, персона. Якщо я грішу, то це таки *Я* грішу, і мені каятися, а не якійсь "групі." І саме мені, а не якійсь "групі," відповідати за те, що я робив і чого я не робив у *МОЄМУ* (а не "груповому") житті.

З іншого боку - так, моя "релігія" є ТАКОЖ і груповим діянням. Річ у тому, що ця "релігія" за самісінькою своєю суттю є любов. А любити тільки самого себе - це якось ненормально. Має бути ще хтось, інший, інша особа (чи "персона"), на яку моя любов спрямована. В цьому, до речі, і вся суть догмату Тройці: Бог один, але не самотній; в Ньому є три Особи, між якими передвічно і навіки існує любов. А Церква "моделює" себе за зразком Пресвятої Тройці; вона - одне тіло, але в ній багато осіб, які в міру своїх дуже обмежених земних можливостей покликані бути з"єднані в любові.
Відповісти
#20
(18-05-2017, 01:14 )gvp писав(ла):
(17-05-2017, 23:24 )Вільнодум писав(ла): Духовність є формою ПЕРСОНАЛЬНОЇ релігії, внутрішніх пошуків, а всі інші релігії і наука є груповими діяннями, церковними, якщо про християнство казати.

Тут є певна діалектика.

Моя віра (або, якщо хочете, "релігія") не є ТІЛЬКИ груповим діянням. Як каже мій київський душпастир і друг о. Андрій Дудченко, "християнство - це ціле життя." Своє життя я живу як індивідуум, персона. Якщо я грішу, то це таки *Я* грішу, і мені каятися, а не якійсь "групі." І саме мені, а не якійсь "групі," відповідати за те, що я робив і чого я не робив у *МОЄМУ* (а не "груповому") житті.

З іншого боку - так, моя "релігія" є ТАКОЖ і груповим діянням. Річ у тому, що ця "релігія" за самісінькою своєю суттю є любов. А любити тільки самого себе - це якось ненормально. Має бути ще хтось, інший, інша особа (чи "персона"), на яку моя любов спрямована. В цьому, до речі, і вся суть догмату Тройці: Бог один, але не самотній; в Ньому є три Особи, між якими передвічно і навіки існує любов. А Церква "моделює" себе за зразком Пресвятої Тройці; вона - одне тіло, але в ній багато осіб, які в міру своїх дуже обмежених земних можливостей покликані бути з"єднані в любові.

Гірарі в своїй першій книжці “Sapiens“  дуже гарно і переконливо пише про причину, чому ми перемогли інші породи людей, яких було по крайній мірі біля шести, як Астралопітек, Неандерталець, тощо.  Так от, на його думку, ми перемогли тому, що створили нереальний світ, який нас об’єднав, і цим ми перемогли. Таким нереальним світом в першу чергу стали релігії.  Так що я не дивуюсь віруючим людям. Їх віра є генетичною особливістю Homo Sapiens, яка вироблялась і вдосконалювалась десятки тисяч років. 

В наш час потреба в класичних релігійних течіях практично відпала і замінилася новітьними релігіями, як соціалізм, фашизм і особливо популярною тепер релігією - лібералізмом. Важливо відмітити, що релігія “лібералізм“ є базована на індивідуалізмі, на уявленні сутності людини, як незалежної істоти, яка проживає в оточенні таких самих незалежних і вільних істот. В цьому плані Духовність (spirituality) дуже гармонічно переплітається з лібералізмом, бо є також індивідуальною релігією. 

Сказавши це, я знову повторюю, що і лібералізму приходить кінець, як він уже прийшов до класичних релігій, як християнство.  Хр. живе лише обрядами, які легко замінити, так само, як і теологію, яка в більшості сучасних розумінь світу виглюдає просто комічною (вибачаюсь!). 

Ми на порозі нових ВИДУМОК людського розуму, які будуть на рівні сучасних наук, а не трагекомедії біблійних текстів. “Видумок“ тому, що вони поки-що не є реальністю світу, а лише фантазіями майбутнього.  Однією із таких видумок, яка активно впроваджується в реальність, є можливість для людини стати богом і жити вічно.  Для цього ми уже маємо досить сильну наукову базу.  Хочете знати більше - читайте книжку Гірарі, а не засмальцовану Біблію! Smile
Відповісти


Перейти до форуму: