Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Про публікації П. Іванишина, у яких вбачаються ознаки гріхів гордині та індивідофобії
#1


РІШЕННЯ

ВІДПОВІДНО ДО СЛОВА БОЖОГО

№ 25/2013

14 лютого 2013 року Хранитель віри Української Душевної спільноти Ю. Шеляженко, вивчивши публікації П. Іванишина «Свято еротичного долара», «Проблема влади», «Від "стада виборців" до народу», «У межах і за межами колоніалізму» на сайті «Українська правда», «Свобода і базові типи суспільних світоглядів», «Перспектива національного ордену», «Осмислення мистецтва у вісниківців та Ганса Зедльмаєра: герменевтичні паралелі» на сайті «Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова» –

ВСТАНОВИВ:

Метою душевної спільноти є досконалість (Священне писання, розділ Організація, текст Регламент душевної спільноти, 1.2).

Відповідно до традиції Української Душевної спільноти, що грунтується на слові Божому, досягнення досконалості неможливе без подолання гріхів гордині та індивідофобії. Богословський аналіз зазначених гріхів неодноразово давався у рішеннях Хранителя віри та публікаціях у релігійному бюлетені «Ідеаліст» і може бути підсумований таким чином.

Гріхом гордині є протиставлення свого чужому. Гріх гордині заважає узгодженню традицій, знаходженню в усіх традиціях єдиної істини: вірності собі, всеохопності світогляду та поборення усіх своїх і чужих недосконалостей, які заважають розвитку традиції. Гріх гордині суперечить Божим настановам: не твори собі ворога (Священне писання, розділ Оповідання, текст Любов, 15); хто принижує себе і людей, творить зло (Священне писання, розділ Одкровення, текст Символ віри, 21).

Гріхом індивідофобії є страх перед самотністю та одинаками, панічне небажання залишитись наодинці з собою та зі світом. Гріх індивідофобії заважає людям вірити в себе і, розуміючи, що розумний задум однієї людини є першопричиною усіх удосконалень буття, силою віри підкріплювати власну добру волю та особисто дієво творити добро, сприяти творенню добра добрими думками, словами та ділами. Гріх індивідофобії суперечить Божим настановам: людина як самоцінна автономна душа належить собі на засадах доброї волі, моральності, солідарності, мудрості і має мислити себе окремою спільнотою, що не заважає людині брати участь в інших спільнотах (Священне писання, розділ Організація, текст Декларація суверенітету особистості), а також мислити себе всесвітом (Священне писання, розділ Одкровення, текст Досконалий початок, 9); кожна людина може без посередників звертатись до Бога подумки і отримувати у відповідь безумовно істинне одкровення (Священне писання, розділ Обряд, текст Ритуали священного обряду, 1); вір в себе і твори добро, володій собою (Священне писання, розділ Осмислення, текст Діалог, 64).

Виходячи з викладеного, публікації П. Іванишина «Свято еротичного долара», «Проблема влади», «Від "стада виборців" до народу», «У межах і за межами колоніалізму» на сайті «Українська правда», «Свобода і базові типи суспільних світоглядів», «Перспектива національного ордену», «Осмислення мистецтва у вісниківців та Ганса Зедльмаєра: герменевтичні паралелі» на сайті «Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова» викликають сумнів у їх досконалості.

У публікації «Свято еротичного долара» автор протиставляє свої традиції любові до Творця, вірності церкві та батьківщині чужим для автора західним традиціям підприємливості та лібералізму, зневажливо називає «святом банального заробітку, святом мамони, святом еротичного долара» свято поціновувачів романтичної любові – день Святого Валентина, традиція відзначення якого прослідковується від давньоримських луперкалій і традиційно узгоджена як з християнством (зокрема, в англіканській церкві, протестантських церквах, до 1969 р. в римо-католицькій церкві), так і з численними світськими традиціями сучасності; висловлює побоювання щодо сімейного та приватно-особистого егоїзму. Таким чином, у цій публікації вбачаються ознаки гріхів гордині та індивідофобії.

У публікації «Проблема влади» автор протиставляє свою традицію національно-державницького мислення чужій для автора традиції соціально-демократичного мислення, ігноруючи подібність зазначених традицій та закликаючи до здобуття і втримання влади в Україні політичною елітою однодумців, при тому, що політичну еліту однодумців, яка вже здобула і втримує владу в Україні, автор звинувачує у численних гріхах, справедливо закидаючи їй саме елітарність, незрозумілість для народу та протиставленість інтересам народу, і уникає очевидного питання, як запобігти поширенню згаданих ним чужих гріхів у своєму середовищі. Таким чином, у цій публікації вбачаються ознаки гріху гордині.

У публікації «Від "стада виборців" до народу» автор, посилаючись на очевидні несправедливості виборчого процесу та низьку явку виборців, висловлює гнів та розчарування стосовно «виборів без вибору» і без будь-якої раціональної критики, одними цими почуттями намагається підкріпити протиставлення своєї традиції «наступального націоналізму» політичної партії ВО «Свобода» чужим для автора політичним традиціям із зневажливим описом їх інституцій: «антиукраїнська Партія регіонів»; «безідейно-космополітичний "Фронт змін"»; «українські реваншисти (КПУ)»; окрім того, автор засвідчує страх перед світоглядним самовизначенням людини, стверджуючи, що «"я" мусить бути національне». Таким чином, у цій публікації вбачаються ознаки гріхів гордині та індивідофобії.

У публікації «У межах і за межами колоніалізму» автор протиставляє свою традицію бачення революційної ситуації в Україні, спричиненої нехтуванням патріотично-державницькими, національними інтересами чужій для автора традиції збереження та удосконалення існуючої української державності, мультикультурної демократії, громадянського суспільства та прав людини, зневажливо та ірраціонально стверджує про внутрішню окупацію України антиукраїнським олігархічним криміналітетом нібито за сприяння «ліберастичних інтелектуалів», «демократично-ліберальних активістів», що утвердили «неоколоніальну космополітичну доктрину», «щоб відтворити в Україні не національну державу українців, а псевдодемократичну неоколонію»; явно побоюється захисту прав людини, перебільшуючи його роль в політичному процесі державотворення та висловлюючи ворожість до правозахисного лібералізму. Таким чином, у цій публікації вбачаються ознаки гріхів гордині та індивідофобії.

У публікації «Свобода і базові типи суспільних світоглядів» автор протиставляє свій «націоналістичний світогляд» чужим для нього типам «імперського світогляду», серед яких він називає гуманізм, анархізм, лібералізм, демократизм, соціалізм, комунізм, псевдо-традиціоналізм; висловлює ірраціональні, нічим не обгрунтовані побоювання, що, нібито, поза націоналістичною традицією людина є рабом своєї гордині й егоїзму. Таким чином, у цій публікації вбачаються ознаки гріхів гордині та індивідофобії.

У публікації «Перспектива національного ордену» автор протиставляє свою традицію самоорганізації на зразок ордену на засадах віри, непомильності й виключності, елітарності чужій для нього традиції партійної самоорганізації на засадах знання, компромісу, масовості, хоча й визнає їх сумісність, допускаючи створення партії, підпорядкованої ордену; висловлює ворожнечу і страх перед самостійністю людини як власника всіх ідей, стверджуючи, що людина має служити ідеї, а не ідея людині, заперечуючи благословенне Богом узгодження ідей їх власниками-людьми. Таким чином, у цій публікації вбачаються ознаки гріхів гордині та індивідофобії.

У публікації «Осмислення мистецтва у вісниківців та Ганса Зедльмаєра: герменевтичні паралелі» автор протиставляє свою традицію національно-пропагандистського літературного процесу «вісниківців» (Донцов, Маланюк та ін. автори «Літературно-наукового вістника», що видавався у Львові під редагуванням Д. Донцова у 1922—1932 рр.) чужій для нього традиції «модерної західної літератури», яка мало пропагандує велич традиції і забагато змальовує злочинні відхилення, що Донцов зневажливо трактував як приноровлення до вульгарного смаку голоти; висловлює побоювання щодо самостійності митця, стверджуючи, що справжній митець підпорядковується «волі великої культури». Таким чином, у цій публікації вбачаються ознаки гріхів гордині та індивідофобії.

Ніщо матеріальне чи нематеріальне не може принизити найвищого значення людської душі, але може посіяти зерна сумніву чи зухвалого заперечення найвищого значення людини, що є гріхом та неправдою (Священне писання, розділ Осмислення, текст Людина понад усе, 2.5).

Базовий моральний критерій релігійної віри в найвищу цінність людини: все, що утверджує найвищу цінність людини – добро; все, що принижує найвищу цінність людини – зло. За результатами оцінки доводів учасників процесу та фактичних обставин справи, керуючись базовим моральним критерієм, хранитель віри дає обгрунтоване визначення на предмет того, чи є ті чи інші феномени добром чи злом, або є невизначеними. Ухваливши рішення почати процес, хранитель віри визначає часові рамки процесу і коло осіб, яких стосується цей процес, повідомляє їм про початок процесу та пропонує надати свої доводи по суті процесу (Священне писання, розділ Обряд, текст Кодекс визначення добра і зла, 1, 8, 9).

Для з’ясування істини у даному процесі вбачається за необхідне виявити міру прояву згаданих гріхів та потенціал їх подолання, зокрема, керуючись Божою настановою вести діалог з інакомислячими (Священне писання, розділ Осмислення, текст Діалог, 6), поставити питання прихильникам викладених у згаданих публікаціях поглядів, чи вважають вони за необхідне протиставляти націоналістичну традицію іншим традиціям або розвивати націоналістичну традицію через її узгодження з іншими традиціями, зокрема, традицією особистої людської віри в себе (вірності собі у саморозвитку, творчого володіння своїм улюбленим всесвітом, подолання своїх та чужих недосконалостей, що поневолюють людину).

Заради утвердження добра, відповідно до волі Божої Хранитель віри

ВИРІШИВ:

Почати процес визначення добра і зла стосовно публікацій П. Іванишина «Свято еротичного долара», «Проблема влади», «Від "стада виборців" до народу», «У межах і за межами колоніалізму» на сайті «Українська правда», «Свобода і базові типи суспільних світоглядів», «Перспектива національного ордену», «Осмислення мистецтва у вісниківців та Ганса Зедльмаєра: герменевтичні паралелі» на сайті «Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова».

Визначити коло учасників процесу: Петро Іванишин, секретар Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова; редакція сайту «Українська правда». Інші особи можуть стати учасниками процесу, надавши доводи по суті процесу.

Запропонувати учасникам процесу до 24 лютого 2013 року надати свої доводи по суті процесу, зокрема, пояснити, чи вважають вони за необхідне протиставляти націоналістичну традицію іншим традиціям або розвивати націоналістичну традицію через її узгодження з іншими традиціями, зокрема, традицією особистої людської віри в себе (вірності собі у саморозвитку, творчого володіння своїм улюбленим всесвітом, подолання своїх та чужих недосконалостей, що поневолюють людину).

Це рішення може бути переглянуте за ініціативою Хранителя віри або за зверненнями зацікавлених осіб, зокрема, у разі мотивованої відмови учасників процесу від участі в ньому.


Хранитель віри Ю. Шеляженко

Оригінал
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Вірність бандерівців УГКЦ визнано добром, публіцистику Іванишина - невизначеною (/) sheliazhenko 0 581 07-02-2014, 19:54
Ост. повідомлення: sheliazhenko
Lightbulb Поради Верховного Господа або як звільнитися від гріхів...(/) філософ 79 11702 06-08-2012, 17:29
Ост. повідомлення: той хто розмовляє з зірками
  Що таке Справедливість? Особливо цікавить думка тих, релігії яких не містять цього поняття. Гоголь 10 8540 12-07-2012, 16:40
Ост. повідомлення: Гоголь

Перейти до форуму: