Рейтинг теми:
  • Голосів: 1 - Середня оцінка: 5
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Руйнівники (різуни) і будівничі (польські посіпаки)
#1
Згідно з пропозицією пана Max'а, хочу продовжити тут дискусію про діячів нашої української історії - дискусії, яка чомусь була опльована деякими форумними босами (Бог їм суддя) як "безумні флейми."

Якої історії ми (українці "на материку" і в діаспорі) навчаємо наших дітей і онуків?

На мою думку - страшенно однобічної (тобто, за визначенням, брехливої). Історії, де героїзуються ті діячі, які розбурхували так звані "народні маси" на бунт, різанину, криваву вакханалію і/або цькували тих, хто їм не подобався через "європейськість" (одвічно, іманентно їм чужу). І водночас історії, де колоритні, вагомі, солідні фігури іґноруються або оббріхуються як "польські посіпаки" або "експлуататори народних мас." Перші скопом видаються за борців за Україну (вони мабуть не зрозуміли б це, якби їм хтось так сказав), а другі - за ворогів України, колонізаторів, прислужників ворожих Україні чужих режимів.

Думаю, один класичний приклад "перших" і "других" - це Семерій Наливайко (безумовно "перший," "різун") і князь Констянтин-Василь Острозький ("другий," "будівничий").

Чому Наливайко, який не був навіть ніколи козаком, який тупо зрадив свого сюзерена і залив Україну кров"ю, при тому рівно нічого не досягнувши, є наш "герой," тоді як "некоронований король русів," володар 80 міст і 2760 сіл, отримувач 10 мільйонів золотих щорічно, прямий нащадок визволителя Русі від монголів князя Гедиміна, меценат, який заснував академію і видав перші в Україні-Русі книжки, є "польський посіпака?"

Чому ніяк не стає об"єктом принаймні елементарної поваги фігура українського боярина, київського воєводи Адама Киселя-Браєвича? Цей православний русин (українець) був призначений сеймом Республіки бути "комісаром у козацьких справах." На протязі 17 років на цій посаді, пан Адам невтомно вів перемовини з "різунами" Павлюком, Томиленком, Хмельницьким. Він був об"єктом зневаги і ненависті з боку різунського козацтва (ну як же, пан, воєвода, польський посіпака) і водночас з боку "яструбів" Республіки, таких, як князь Ярема Вишневецький (що говорити, православний, схизмат, таємний шпигун козаків-лайдаків). Але подумати на хвилинку: які наміри мав пан Адам, і скільки він зробив, щоби вони втілилися? Так, не втілилися; але чи це означає, що ми маємо право його забути?

Іван Виговський і Юрій Немирич ("другі," будівничі) і їх антагоністи Сірко і компанія ("перші," різуни). Чого ті славетні герої, сивовусі рубаки-різуни досягли своєю перемогою над геніями Гадяцької Унії?

Можна прослідкувати цю дихотомію "різуни - будівничі" і далі. Прошу панство приєднуватися.
Відповісти
#2
"Шкільні курси історії змінили в 90х."
http://forum.maidan.org.ua/T-%D0%AD%D1%8...#pid125238

Тобто можна зробити висновок, що нині такої проблеми не існує, оскільки в сучасних школах історію України вивчають правильно, без подібних перекосів на руйнівників за рахунок будівничих.
Якщо так, то й проблеми немає: нове покоління вчиться правильно (а ми мусимо самі щось почитати, чого не знаємо).

Тобто починати слід з вивчення шкільних програм з історії України
Відповісти
#3
(09-12-2015, 05:26 )gvp писав(ла): На мою думку - страшенно однобічної (тобто, за визначенням, брехливої).
От і Ваша позиція страшенно однобічна, тобто брехлива.
Просто інша однобічна позиція навиворіт.

Цитата:Історії, де героїзуються ті діячі, які розбурхували так звані "народні маси" на бунт, різанину, криваву вакханалію і/або цькували тих, хто їм не подобався через "європейськість" (одвічно, іманентно їм чужу).

Чому так звані "народні маси" ?
Бо та "європейськість" і була завжди чужою, представляла чужі держави.

Цитата:І водночас історії, де колоритні, вагомі, солідні фігури іґноруються або оббріхуються як "польські посіпаки" або "експлуататори народних мас."
Так вони і були польськими посіпаками, службовцями, колаборантами і експлуататорами.
Ви ж самі пишете про одного такого: "володар 80 міст і 2760 сіл, отримувач 10 мільйонів золотих щорічно". Що ж це як не феодал-експлуататор, у власності якого були міста і села (з людьми). І вони продавались, куплялись, дарувались..
("золотий", це часом не польський злотий Ви так називаєте?)

Цитата:Перші скопом видаються за борців за Україну (вони мабуть не зрозуміли б це, якби їм хтось так сказав), а другі - за ворогів України, колонізаторів, прислужників ворожих Україні чужих режимів.

Ну так і не потрібно перших видавати борцями за Україну, а просто ватажками народних бунтів, повстань, ким вони і були.
Чи міжсобойчики иліт за якісь шматки.
Але і других не треба малювати як українських діячів. Це були діячі тих держав, які тоді були (Польське королівство).
Відповісти
#4
(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла): Так вони і були польськими посіпаками, службовцями, колаборантами і експлуататорами.
Ви ж самі пишете про одного такого: "володар 80 міст і 2760 сіл, отримувач 10 мільйонів золотих щорічно". Що ж це як не феодал-експлуататор, у власності якого були міста і села (з людьми). І вони продавались, куплялись, дарувались..

"[Князь Ярема Вишневецький] успадкував маєтності батька і зайнявся господарством у задніпровській Вишневеччині (територія сучасних Полтавської, частково Київської, Черкаської і Чернігівської областей, - центр - м. Лубни). За 16 років існування Вишневеччини населення краю збільшилося в десятки разів, напівпорожній край перетворився на економічно розвинений регіон, чому сприяла політика заохочення поселення селян на слободах, яку вів князь. [Князь Ярема] сприяв розвитку торгівлі і цехового ремесла, культури, дбав про захист краю від московської держави і татар.

... зображення князя фанатичним католиком далеке від істини. [Князь Ярема] побудував у своїх землях лише один католицький собор і монастир, і, можливо, кілька капличок, і продовжував щедро давати грошові та земельні пожертви на православні монастирі, фінансуючи побудову та ремонт церков. Був князь віротерпимим і щодо аріан, яких не сприймали ані католики, ані православні.

... Найбільше уславився князь Ярема як полководець - він брав активну участь у Смоленській війні (з Москвою! --ГП) 1632-1634 р., битвами із татарами разом із Стефаном Хмельницьким 1633, 1643 та 1644 р., причому в останній поразки зазнав майбутній грізний союзник Хмельницького Тугай-Бей. З 1630 р. починається довга і кривава історія взаємин Яреми та козаків - князь бере участь у придушенні повстання Павлюка, один із загонів якого нещадно спустошив Лубни не без допомоги місцевих мешканців (...) Не намагаючись визначати правих і винних, скажемо: князь сповна помстився за свої сплюндровані володіння, допомігши розгромити козаків в останньому перед Хмельниччиною повстанні.

... державна кар"єра магната була посередньою (до 1646 р. - кілька старостинських посад, лише за два роки до Хмельниччини стає воєводою руським, так і не сягнувши омріяної гетьманської булави. Правда, "виконувачем обов"язків" гетьмана князь на початку 1650 р. побув). Звідси припущення окремих істориків про "сепаратистські"настрої князя Яреми, який ... міг би створити незалежне Українське князівство успішніше за козаків Богдана (що спірно)."

(Д.В. Журавльов, "Хто є хто в українській історії," стор. 139-141)

(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла): Ну так і не потрібно перших видавати борцями за Україну, а просто ватажками народних бунтів, повстань, ким вони і були.
Чи міжсобойчики иліт за якісь шматки.
Але і других не треба малювати як українських діячів. Це були діячі тих держав, які тоді були (Польське королівство).

Ми всі знаємо, куди нас завели ті народні бунти і повстання.

А Республіка не була польським королівством. Польським королем міг бути угорець Стефан Баторій або швед Густав Ваза. І ні той, ні другий рівно нічого не міг "наказати" українським ("руським") князям Острозьким і Вишневецьким, або білоруським ("литовським") князям Радивілам. Республіка була конфедерацією польських, "литовських" і "руських" земель, тобто Польщі, Білорусі, і України. Правда, Україна не мала свого монарха (Білорусь мала), а мала досить велику групу князів-магнатів, тобто залишалася у стані "феодальної роздрібленості." Цю проблему намагалися вирішити розумні, далекоглядні політики з нашого народу, такі, як Виговський і Немирич. Але їм страшенно заважали "різуни."

От і опинилися ми в русскаммірє. Іншими словами, в Орді, яка пройшла через низку реінкарнацій, але залишається собою вже років сімсот, і тягне нас до себе, як в омут.
Відповісти
#5
(09-12-2015, 08:22 )nykyta писав(ла): "Шкільні курси історії змінили в 90х."
http://forum.maidan.org.ua/T-%D0%AD%D1%8...#pid125238

Тобто можна зробити висновок, що нині такої проблеми не існує, оскільки в сучасних школах історію України вивчають правильно, без подібних перекосів на руйнівників за рахунок будівничих.
Якщо так, то й проблеми немає: нове покоління вчиться правильно (а ми мусимо самі щось почитати, чого не знаємо).

Тобто починати слід з вивчення шкільних програм з історії України

Хотілося б вірити. Але культ Наливайка, Хмельницького і Сірка існує. Я був у Києві у 2011 р., тобто зовсім недавно, і бачив в театрі Івана Франка п"єсу "Сірко." Там навіть натяку нема на Сіркове москвофільство і його безглузду боротьбу з Виговським. Звичайно, п"єса - це не підручник з історії, але це теж засіб "історичного наративу."
Відповісти
#6
(09-12-2015, 15:46 )gvp писав(ла): От і опинилися ми в русскаммірє. Іншими словами, в Орді, яка пройшла через низку реінкарнацій, але залишається собою вже років сімсот, і тягне нас до себе, як в омут.
Були в польськомірє (що Ви чомусь замовчуєте і перекручуєте, ніби-то було щось автономне, мало не незалежне).
Хоча навіть не тільки шляхта, а й козаки були лише польським військом. Зарплату від польського короля отримували (це крім пільг поселенців на краю королівства).

Потім короткий період Хмельниччини були між Польщею, Росією і татарами, а потім прихилились до Росії.
І Росія давала (спочатку) певні пільги, привілегії і вільності своїм новим васалам (не тільки Польща).
Не треба малювати Польщу однозначним добром для України, а Росію однозначним злом. Обоє рябоє. Як і треті татари.
Відповісти
#7
(09-12-2015, 16:14 )gvp писав(ла): п"єсу "Сірко." Там навіть натяку нема на Сіркове москвофільство
А в Ваших опусах і натяку нема на польськофільство феодальної шляхти, яку Ви описуєте як українських діячів.
Так чим Ваша позиція обєктивніша?
Відповісти
#8
(09-12-2015, 16:22 )Анатoль писав(ла):
(09-12-2015, 16:14 )gvp писав(ла): п"єсу "Сірко." Там навіть натяку нема на Сіркове москвофільство
А в Ваших опусах і натяку нема на польськофільство феодальної шляхти, яку Ви описуєте як українських діячів.
Так чим Ваша позиція обєктивніша?

Ті представники української шляхти часів Республіки ніякого польськофільства не мали.

Князь Ярема Вишневецький, наприклад, дуже "не жалував" поляка, "польного гетьмана" Корони Олександра Конецпольського. Збереглося свідчення, що вірна князеві корогва за його наказом оточила будинок, в якому сейм розглядав конфлікт двох магнатів, з наказом, що якщо поляки почнуть якийсь ґевалт, рубати їх усіх підряд, "хоча б і самого короля."

Князеві Констянтину-Василю Острозькому кілька разів пропонували польський престол, але він кожного разу відмовлявся на тій підставі, що він, "русин," не бажає зраджувати своєму родові і "ополячуватися."

Пан Адам Кисіль народився в родині, яка прийняла католицтво, і навчався у польській семінарії Замойських, але після семінарії прийняв православ"я (що закреслювало для нього можливість стати сенатором або королем). Коли з ним пробували говорити на цю тему, він на запитання "чому?" кожного разу відповідав, "тому що я не поляк, а русин."

Виговський і Немирич викохали план створення Великого Князівства Руського. Якби вони були полонофілами, чому б вони тим переймалися? Але вони полонофілами не були; вони обоє були українцями ("русинами") і почували себе слугами свого народу.

Так, після Люблінської унії і особливо в добу Контрреформації в Республіці значно посилилися про-польські і про-католицькі партії, став даватися навзнаки польський шовінізм. Але бути вірним Республіці зовсім не обов"язково означало бути польським шовіністом чи навіть любителем чогось специфічно польського.
Відповісти
#9
(09-12-2015, 16:18 )Анатoль писав(ла):
(09-12-2015, 15:46 )gvp писав(ла): От і опинилися ми в русскаммірє. Іншими словами, в Орді, яка пройшла через низку реінкарнацій, але залишається собою вже років сімсот, і тягне нас до себе, як в омут.
Були в польськомірє (що Ви чомусь замовчуєте і перекручуєте, ніби-то було щось автономне, мало не незалежне).
Хоча навіть не тільки шляхта, а й козаки були лише польським військом. Зарплату від польського короля отримували (це крім пільг поселенців на краю королівства).

Потім короткий період Хмельниччини були між Польщею, Росією і татарами, а потім прихилились до Росії.
І Росія давала (спочатку) певні пільги, привілегії і вільності своїм новим васалам (не тільки Польща).
Не треба малювати Польщу однозначним добром для України, а Росію однозначним злом. Обоє рябоє. Як і треті татари.

"...Ходою гнівною блукаю в своїм краю чужинцем я. Пожаром очі заливає мені трагедія твоя. Сліпій, обуреній, забитій, - невже не встать тобі від ран? Москві та Жечі Посполитій тебе шпурнув колись Богдан. А потім хтів тобі Мазепа від серця щирого добра... Його ти зрадила і степом пішла рабинею Петра. Хіба ж не жах!? Своєї зброї не маєш ти в ці скорбні дні. У тебе так: два-три герої, а решта- велетні дурні. А решта - тільки безголів'я, що на блакить кричать:"Багно!"... Якби ж я міг, якби зумів я тебе, Вкраїно, воскресить! Твої шляхи - одчай і камінь... Така прекрасна - й, мов на сміх, ти плодиш землю байстрюками, багном і гноєм для чужих. У голові твоїй макуха. Хіба ж ти можеш жить сама - російсько-польська потаскуха, малоросійськая тюрма!

(Володимир Сосюра, Вступ до поеми "Мазепа")
Відповісти
#10
(09-12-2015, 16:18 )Анатoль писав(ла): навіть не тільки шляхта, а й козаки були лише польським військом. Зарплату від польського короля отримували (це крім пільг поселенців на краю королівства).

Козаки дійсно отримували платню від короля, а от корогви князів - ні. Їм платили самі князі, зі своєї кишені. Коли починалася велика війна, ці корогви билися на боці короля, оскільки їх володарі і фінансові спонсори були громадянами Республіки, як і король. (Xоча й тут були виключення - корогва Немирича перейшла під час Потопу на бік шведів.)

(09-12-2015, 16:18 )Анатoль писав(ла): Потім короткий період Хмельниччини були між Польщею, Росією і татарами, а потім прихилились до Росії.
І Росія давала (спочатку) певні пільги, привілегії і вільності своїм новим васалам (не тільки Польща).
Не треба малювати Польщу однозначним добром для України, а Росію однозначним злом. Обоє рябоє. Як і треті татари.

Однозначного добра і однозначного зла в історії дійсно нема. Там все дуже непросто. Але все-таки, як свідчить історія, "прихиляння" до Росії привело до геноциду українського народу (тобто НАЙбільшого зла). А тому можна було б запобігти. А не дозволили тому запобігти все-таки різуни-популісти, які підбурювали "народні маси" на війну проти своїх же братів-русинів (українців), якщо ті брати були заможними і успішними.
Відповісти
#11
(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла):
(09-12-2015, 05:26 )gvp писав(ла): На мою думку - страшенно однобічної (тобто, за визначенням, брехливої).
От і Ваша позиція страшенно однобічна, тобто брехлива.
Просто інша однобічна позиція навиворіт.

Цитата:Історії, де героїзуються ті діячі, які розбурхували так звані "народні маси" на бунт, різанину, криваву вакханалію і/або цькували тих, хто їм не подобався через "європейськість" (одвічно, іманентно їм чужу).

Чому так звані "народні маси" ?
Бо та "європейськість" і була завжди чужою, представляла чужі держави.

"Європейскість для норвегів (та ісландців) була завжди чужою, предсталяла чужу державу (Королівство Данії)."
Аналогічно для чехів, ірландців, шотландців, каталонців, валлонів, фламандців, а навіть багатьох німців.

Тако рік Анатоль.

(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла):
Цитата:І водночас історії, де колоритні, вагомі, солідні фігури іґноруються або оббріхуються як "польські посіпаки" або "експлуататори народних мас."
Так вони і були польськими посіпаками, службовцями, колаборантами і експлуататорами.

Нічиїми службовцями магнати не були і бути не могли. Ані польські магнати, ані литовські, ані руські. Корона їм не платила (та й не мала з чого). Навпаки -- траплялось.
Кожен із них сам утримував власне військо (більше чи менше).

Так-так, а І.Мазепа з П.Орликом аж до 1709р. були московськими колаборантами? А в 1709 стали шведськими. Чи турецькими? Га, Анатолю?

Про "експлуататорів" то взагалі всім перлам перл.
За анатолевими мраксо-члєнінськими панятіями всі вільні люди того часу (втім як і ранішого) були "експлуататорами" (жили з праці селян). Всі, аж до останнього ремісника-майстра (вони ж експлуатували працю учнів та підмайстрів), чи козака-хуторянина (мав джур та підсусідків).

(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла): Ви ж самі пишете про одного такого: "володар 80 міст і 2760 сіл, отримувач 10 мільйонів золотих щорічно". Що ж це як не феодал-експлуататор, у власності якого були міста і села (з людьми). І вони продавались, куплялись, дарувались..
("золотий", це часом не польський злотий Ви так називаєте?)

Рахували і в польських золотих, і в срібних талярах (Чехія) і в інших лічбових грошових одиницях, бо офіційної валюти у ВКЛ не було.

В Речі Посполитій не можна було продавати і купувати людей як таких (на відміну від Московії). Купити-продати можна було лише землю, до якої могли бути прикріплені кріпаки. Однак, знов же на відміну від Московії, покинути землю і поїхати світ за очі селянин міг (і чимало так і робили). Ким були сотні тисяч колоністів Лівобережжя, зокрема рідної Анатолю Слобожанщини?

(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла):
Цитата:Перші скопом видаються за борців за Україну (вони мабуть не зрозуміли б це, якби їм хтось так сказав), а другі - за ворогів України, колонізаторів, прислужників ворожих Україні чужих режимів.

Ну так і не потрібно перших видавати борцями за Україну, а просто ватажками народних бунтів, повстань, ким вони і були.
Чи міжсобойчики иліт за якісь шматки.
Але і других не треба малювати як українських діячів. Це були діячі тих держав, які тоді були (Польське королівство).

Чому ті оті бунти мали би бути "народні", з якого раптом дива? Називати народом тогочасних міщан чи дрібну шляхту є набагато більше підстав, ніж кріпаків.

До речі, письменник, який започаткував сучасну українську мову, пан І.Котляревський, також шляхтичем був (досить тривалий час - писарем (секретарем) Кременчуцького шляхетського сеймику). Автор "Енеїди" був ворогом України, експлуатататором, прислужником чужого режиму Hot
Зрештою, як і всі без вийнятку пізніші діячі української культури.
Велика поетеса Леся Українка (шляхетна панна Л.Косач) також ніяк не простолюдинка.

Чи може не чужого? Аа-а, так московські царі для совків свої, як видно!
Он де пса закопано!
Відповісти
#12
(10-12-2015, 18:30 )Max писав(ла):
(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла):
(09-12-2015, 05:26 )gvp писав(ла): На мою думку - страшенно однобічної (тобто, за визначенням, брехливої).
От і Ваша позиція страшенно однобічна, тобто брехлива.
Просто інша однобічна позиція навиворіт.

Цитата:Історії, де героїзуються ті діячі, які розбурхували так звані "народні маси" на бунт, різанину, криваву вакханалію і/або цькували тих, хто їм не подобався через "європейськість" (одвічно, іманентно їм чужу).

Чому так звані "народні маси" ?
Бо та "європейськість" і була завжди чужою, представляла чужі держави.

"Європейскість для норвегів (та ісландців) була завжди чужою, предсталяла чужу державу (Королівство Данії)."
Аналогічно для чехів, ірландців, шотландців, каталонців, валлонів, фламандців, а навіть багатьох німців.

Тако рік Анатоль.

(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла):
Цитата:І водночас історії, де колоритні, вагомі, солідні фігури іґноруються або оббріхуються як "польські посіпаки" або "експлуататори народних мас."
Так вони і були польськими посіпаками, службовцями, колаборантами і експлуататорами.

Нічиїми службовцями магнати не були і бути не могли. Ані польські магнати, ані литовські, ані руські. Корона їм не платила (та й не мала з чого). Навпаки -- траплялось.
Кожен із них сам утримував власне військо (більше чи менше).

Так-так, а І.Мазепа з П.Орликом аж до 1709р. були московськими колаборантами? А в 1709 стали шведськими. Чи турецькими? Га, Анатолю?

Про "експлуататорів" то взагалі всім перлам перл.
За анатолевими мраксо-члєнінськими панятіями всі вільні люди того часу (втім як і ранішого) були "експлуататорами" (жили з праці селян). Всі, аж до останнього ремісника-майстра (вони ж експлуатували працю учнів та підмайстрів), чи козака-хуторянина (мав джур та підсусідків).

(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла): Ви ж самі пишете про одного такого: "володар 80 міст і 2760 сіл, отримувач 10 мільйонів золотих щорічно". Що ж це як не феодал-експлуататор, у власності якого були міста і села (з людьми). І вони продавались, куплялись, дарувались..
("золотий", це часом не польський злотий Ви так називаєте?)

Рахували і в польських золотих, і в срібних талярах (Чехія) і в інших лічбових грошових одиницях, бо офіційної валюти у ВКЛ не було.

В Речі Посполитій не можна було продавати і купувати людей як таких (на відміну від Московії). Купити-продати можна було лише землю, до якої могли бути прикріплені кріпаки. Однак, знов же на відміну від Московії, покинути землю і поїхати світ за очі селянин міг (і чимало так і робили). Ким були сотні тисяч колоністів Лівобережжя, зокрема рідної Анатолю Слобожанщини?

(09-12-2015, 09:30 )Анатoль писав(ла):
Цитата:Перші скопом видаються за борців за Україну (вони мабуть не зрозуміли б це, якби їм хтось так сказав), а другі - за ворогів України, колонізаторів, прислужників ворожих Україні чужих режимів.

Ну так і не потрібно перших видавати борцями за Україну, а просто ватажками народних бунтів, повстань, ким вони і були.
Чи міжсобойчики иліт за якісь шматки.
Але і других не треба малювати як українських діячів. Це були діячі тих держав, які тоді були (Польське королівство).

Чому ті оті бунти мали би бути "народні", з якого раптом дива? Називати народом тогочасних міщан чи дрібну шляхту є набагато більше підстав, ніж кріпаків.

До речі, письменник, який започаткував сучасну українську мову, пан І.Котляревський, також шляхтичем був (досить тривалий час - писарем (секретарем) Кременчуцького шляхетського сеймику). Автор "Енеїди" був ворогом України, експлуатататором, прислужником чужого режиму Hot
Зрештою, як і всі без вийнятку пізніші діячі української культури.
Велика поетеса Леся Українка (шляхетна панна Л.Косач) також ніяк не простолюдинка.

Чи може не чужого? Аа-а, так московські царі для совків свої, як видно!
Он де пса закопано!
Відповісти
#13
Але ж який був поет. Народився і виріс у селищі Третя Рота біля містечка Лисиче на Донбасі. Українська мова в його вустах і під його пером співала, сяяла. Мій дід був з ним близько знайомий, і, використовуючи своє тодішнє положення (він був міністром освіти УРСР з 1948 по 1956 р.), намагався, як міг, врятувати Сосюру від переслідувань за поезію "Любіть Україну." Коли поет кілька разів намагався покінчити самогубством у 1951 р., мій дід буквально схопив його за грудки і приволік на свою квартиру на вулиці Інститутській (тоді Жовтневої революції), 16, і доглядав його, як дитину, не давши Сосюрі зробити подальших страшних кроків. Я досі пам"ятаю в мого діда на поличці книжечку поезій Сосюри видання 1948 чи 1949 р., де було поетовою рукою написано, "Дорогому Григорію Павловичу Пінчуку в найтяжчий час мого життя. - В. Сосюра."

Пане Никито, а що Ви думаєте про версію, що предки Володимира Сосюри були французи (Saussure)?

(09-12-2015, 17:09 )nykyta писав(ла):
(09-12-2015, 16:18 )Анатoль писав(ла):
(09-12-2015, 15:46 )gvp писав(ла): От і опинилися ми в русскаммірє. Іншими словами, в Орді, яка пройшла через низку реінкарнацій, але залишається собою вже років сімсот, і тягне нас до себе, як в омут.
Були в польськомірє (що Ви чомусь замовчуєте і перекручуєте, ніби-то було щось автономне, мало не незалежне).
Хоча навіть не тільки шляхта, а й козаки були лише польським військом. Зарплату від польського короля отримували (це крім пільг поселенців на краю королівства).

Потім короткий період Хмельниччини були між Польщею, Росією і татарами, а потім прихилились до Росії.
І Росія давала (спочатку) певні пільги, привілегії і вільності своїм новим васалам (не тільки Польща).
Не треба малювати Польщу однозначним добром для України, а Росію однозначним злом. Обоє рябоє. Як і треті татари.

"...Ходою гнівною блукаю в своїм краю чужинцем я. Пожаром очі заливає мені трагедія твоя. Сліпій, обуреній, забитій, - невже не встать тобі від ран? Москві та Жечі Посполитій тебе шпурнув колись Богдан. А потім хтів тобі Мазепа від серця щирого добра... Його ти зрадила і степом пішла рабинею Петра. Хіба ж не жах!? Своєї зброї не маєш ти в ці скорбні дні. У тебе так: два-три герої, а решта- велетні дурні. А решта - тільки безголів'я, що на блакить кричать:"Багно!"... Якби ж я міг, якби зумів я тебе, Вкраїно, воскресить! Твої шляхи - одчай і камінь... Така прекрасна - й, мов на сміх, ти плодиш землю байстрюками, багном і гноєм для чужих. У голові твоїй макуха. Хіба ж ти можеш жить сама - російсько-польська потаскуха, малоросійськая тюрма!

(Володимир Сосюра, Вступ до поеми "Мазепа")
Відповісти
#14
Бо хто я, Галю, проти тебе?

Ти Вишняківна. Рід у вас гучний
Таких родів не густо у Полтаві.
Твій батько, Галю, чоловік значний.
У нього жінка ходе в златоглаві.

Він не якийсь. Він сам собі Вишняк.
У нього скроні в срібній папороші.
Буває так, що слава на дурняк,
а в нього слава за великі гроші.

Йому добро саме іде у двір.
І сад рясний, і нива хлібодарна.
Він не який визискувач чи звір,
він просто вміє взяти запівдaрма.

Він посідає греблі і поля,
у Церкву ходить майже щосуботи
Хто — за Богдана, хто — за короля.
А він — за тих, которії не проти.

Як він уміє красно говорить!
Які у нього займища і луки!
Вся Україна полум'ям горить,
він і на цьому теж нагріє руки.

Де треба, вчасно притамує гнів.
Де треба, скаже правди половину.
Щасливий дар. Мій батько так не вмів.
Він знав одне — боротись до загину.

А цей примружить плетиво повік,
все розміркує, зважить, не погребує.
Твій батько, Галю, мудрий чоловік.
А може, хтозна, може, так і треба —
у всіх оцих скорботах і печалях,
у всіх оцих одвічних колотнечах —
і чураївські голови на палях,
і вишняківські голови на плечах.
"
Відповісти
#15
"Вона з походження була (чоловіча лінія) сербіянка, хоч прізвище у неї було Локотош, що угорською мовою значить — «слюсар». Мабуть, у матері була і угорська кров. По жіночій лінії вона була єврейкою і українкою.
Батько мій був з походження (чоловіча лінія) француз, — правильно прізвище «Соссюр», навіть з приставкою «де». Пономаренко Пантелеймон Кіндратович 2, який читав початок цього роману, сказав мені, що я ніякий не француз і що правильно моє прізвище не «Соссюр», а «Сюсюра» (і відкіля він це узяв, бо в документах нашого колишнього волосного правління я дійсно записаний на прізвище «Сюсюра»), що у нього був друг його батрацької юності, козак із Кубанської станиці Брюховецька Сюсюра, що в тій станиці майже половина Сюсюрів.
Але дід мій підписувався «Соссюр» і казав, що наше прізвище українізували писарі. Можливо, це так і було.
Очевидно, мій предок, — чомусь мені здається, що він з південної Франції, Провансалю, — потрапив до Запорозької Січі, де писарі і записали його «Сюсюрою».
Мої родичі, звичайні селяни і робітники, кажуть:
«Ми — французи».
А відкіля вони це знають?
По жіночій лінії батько був карачаєвець і українець, по чоловічій теж українець."

http://bukvoid.com.ua/library/volodimir_...ota/1.html
Відповісти
#16
Знайшов деякі цікаві (хоча й дуже сумні) дані про розкол в ОУН 1939-1940 рр.

Як відомо, у серпні 1939 р. (за кілька днів до нападу Німеччини на Польщу) в Римі відбувся Другий Великий Збір ОУН. Головним пунктом порядку денного було обрання нового керівництва організацією, оскільки у 1938 р. аґентом НКВС Судоплатовим був вбитий провідник ОУН полковник Євген Коновалець. Більшістю голосів новим провідником було обрано полковника Андрія Атанасовича Мельника, а його заступниками - Ореста Сеника, Ярослава Барановського і Миколу Сциборського. Мельник був дуже близьким другом і родичем (через шлюб) покійного провідника Коновальця. Сциборський був відомий як один з теоретиків "інтегрального націоналізму."

Коли польська держава була розгромлена нацистами і більшовиками, з польських тюрем звільнилися українські націоналісти молодшої ґенерації, зокрема Степан Бандера, Ярослав Стецько, Зиновій Книш і інші. Ці діячі не визнали рішень Другого Великого Збору. На те нібито було кілька причин. По-перше, Барановський і Сеник не користувалися їх особливою повагою - їм закидали, що вони нездари і існують тільки завдяки сліпоті Мельника, до якого вони підлещуються. По-друге, на думку Бандери і бандерівців, у програмі Мельника є занадто сильний акцент на допомозі українській державі з боку інших країн, тоді як Бандера закликав "розраховувати на власні сили." По-третє, різниця у віці приблизно на 10 років робила Мельника і його заступників "старими" в очах бандерівців (хоча Мельникові було тоді тільки 48 років, вік для політика ще зовсім молодий).

Конфлікт наростав. У лютому 1940 р. бандерівці зібралися на свій власний Великий Збір у Кракові, де оголосили себе "Революційною Організацією Українських Націоналістів" (ОУН-р, пізніше ОУН-б). Провідником обрали Бандеру, його заступниками - Ріхарда ("Рико") Ярого і Ярослава Стецька. Між "революціонерами" і мельниківцями робилися спроби перемовин; Бандера навіть написав, що він згоден скласти з себе повноваги провідника і передати їх Мельникові, але тільки за умови виводу Сеника й Барановського з Проводу ОУН. Зі свого боку Мельник, очевидно під впливом свого давнього друга митрополита Андрея Шептицького, запропонував Бандері посаду провідника, але за умови згоди з мельниківською програмою ОУН. Ці перемовини нікуди не привели.

Обидва боки ставали дедалі аґресивнішими. Ось, наприклад, цитата з листівки, написаної мельниківцями: "Існує сильна, непоборна, єдина Організація Українських Націоналістів, яку ворог намагається підкопати при допомозі нової провокації, використовуючи також і дурнів, яких очолює пів-жидок Ярий, що прикривається комедіянською постаттю півголовка Бандєри." Такого ж типу агітки писалися і протилежним табором. Цю ворожнечу активно роздмухували московитьські шпигуни й провокатори, які затесувалися в лави ОУН (НКВС мав цілий великий відділ, який займався виключно диверсіями проти ОУН).

Коли був підписаний проводом ОУН-б акт про створення незалежної України, і стосунки між ОУН і німцями погіршилися, мельниківці і бандерівці почали видавати Ґестапо своїх ворогів з протилежного табору. В той час, коли і Бандера, і Мельник перебували в німецькому концтаборі Заксенгаузен, Ґестапо запроторило в той самий Заксенгаузен видатного мельниківця Олега Ольжича (Кандибу), поета і сина українського поета Олександра Олеся (Кандиби). Там його по-звірячому замучили на допитах. Від рук Ґестапо і, не виключено, за "наводкою" бандерівців загинула також мельниківка Олена Теліга, теж поет. В обох таборах були "служби безпеки," які систематично виловлювали "ворогів" з протилежного табору, катували і вбивали.

Героїзм ОУН і її військової гілки УПА загальновідомий і не підлягає ніяким сумнівам. Але як можна пояснити, і чим можна виправдати цю страшну і безглузду ворожнечу всередині ОУН? Як це могло статися? Ну добре, розійшлися на якихось там пунктах програми, не захотіли бути під якимось там "не таким" проводом. Добре, розійдіться! Добре, живіть окремо, функціонуйте як дві окремі організації. Але вбивати, нищити одні одних? Викрадати? Тортурувати? Закладати Ґестапо?

Іноді, коли я читаю матеріали з історії України, я стаю дуже сердитим, і думаю: ну невже ж мій народ такий дурний? Ну чому він ніколи не здатен згуртуватися, об"єднати сили, забути старі образи від своїх (справжні чи уявні), піти на якісь компроміси, стати разом проти спільного ворога? Чи є хтось ще дурніший за нас, чи ми найдурніший народ у світі?

Вже вибачте на недоброму слові. Тяжко на душі.
Відповісти
#17
(проводячи паралелі із сьогоденням, ясна річ):

Цитата:Якби перший розкол в ОУН не відбувся, й молодше покоління націоналістів зреклося своїх принципів заради єдності, наша історія була б зовсім інакшою. Поголовно прийнявши лінію А. Мельника, націоналісти не пішли б на протистояння з німцями, не створили б УПА, не підготувалися б до протистояння з більшовиками і, врешті-решт, не залишили б нам легенди. Це не означає, що Мельник і мельниківці були поганими. Вони були жертовними патріотами, які прагнули блага для своєї Вітчизни. Проте внаслідок цілком об'єктивних причин вони не могли прийняти позицію революційного крила. Тому розкол був неминучим і необхідним.

http://banderivets.org.ua/kompleks-yednosti.html
Відповісти
#18
Теперішній розкол в ПС до ворожнечі і взаємних звинувачень не привів. І це добре.
Різні бачення шляхів, але визнають одні одних борцями за Україну.

(31-12-2015, 08:43 )nykyta писав(ла): (проводячи паралелі із сьогоденням, ясна річ):

Цитата:Якби перший розкол в ОУН не відбувся, й молодше покоління націоналістів зреклося своїх принципів заради єдності, наша історія була б зовсім інакшою. Поголовно прийнявши лінію А. Мельника, націоналісти не пішли б на протистояння з німцями, не створили б УПА, не підготувалися б до протистояння з більшовиками і, врешті-решт, не залишили б нам легенди. Це не означає, що Мельник і мельниківці були поганими. Вони були жертовними патріотами, які прагнули блага для своєї Вітчизни. Проте внаслідок цілком об'єктивних причин вони не могли прийняти позицію революційного крила. Тому розкол був неминучим і необхідним.

http://banderivets.org.ua/kompleks-yednosti.html
Відповісти
#19
(31-12-2015, 08:43 )nykyta писав(ла): (проводячи паралелі із сьогоденням, ясна річ):

Цитата:Якби перший розкол в ОУН не відбувся, й молодше покоління націоналістів зреклося своїх принципів заради єдності, наша історія була б зовсім інакшою. Поголовно прийнявши лінію А. Мельника, націоналісти не пішли б на протистояння з німцями, не створили б УПА, не підготувалися б до протистояння з більшовиками і, врешті-решт, не залишили б нам легенди. Це не означає, що Мельник і мельниківці були поганими. Вони були жертовними патріотами, які прагнули блага для своєї Вітчизни. Проте внаслідок цілком об'єктивних причин вони не могли прийняти позицію революційного крила. Тому розкол був неминучим і необхідним.

http://banderivets.org.ua/kompleks-yednosti.html

1. Мельник не мав особливих ілюзій щодо німців. Його ОУН-м мало контакти з розвідслужбами Великої Британії.

2. Бандерівці мали протистояння з німцями, але також мали контакти з гітлерівськими спецслужбами. Рико Ярий був, дуже імовірно, агентом Абверу. Шухевич з батальйонами "Нахтіґаль" і "Роланд" був підзвітний командуванню Вермахта.

3. УПА не була заснована бандерівцями. Перші бойові частини УПА (яка тоді називалася "Поліська Січ") були сформовані у 1942 р. під проводом колишнього петлюрівського офіцера, полковника Тараса Боровця (псевдо "Тарас Бульба"). Він не тільки не належав до бандерівців, а й не був навіть членом ОУН.

4. Так, без розколу наша історія, цілком можливо, була б іншою. Але навряд чи вона була б гіршою.

5. Як пише в цій гілці п. Анатоль, проблема не стільки в самому розколі, скільки в ворожнечі, яка досягла крайніх форм (викрадання людей, їх катування, страти, видача їх Ґестапо). Це не можна виправдати. І не дай Бог, щоби це повторилося сьогодні чи завтра. Уявімо собі козака Гаврилюка, якого роздягнули догола на морозі і катують люди, які називають себе "справжніми" (або "революційними") націоналістами, а його - "несправжнім."
Відповісти


Перейти до форуму: