Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Суд «Лінча»…
#1
Суд «Лінча»…

Оце приснився мені сон.
Дія відбувається в УКРАЇНІ, на околиці одного з міст, на пустирі.
Великий гурт людей, десь числом біля пару сотень, 100% - чоловіки. Вік 25 – 70 років.
Засудили чоловіка до смертної кари, його вік біля 50.
Тихо, вирок ніхто НЕ читає.
Але ВСІ знають, який вирок. 10 хвилин тяжкого мовчання, 20 звилин…
«Підсудний» також мовчить.
«Потрібний» «Виконавець». І він знайшовся. Виконав вирок пляшкою 0,8 літра.
Видовище – дуже тяжке.
В момент виконання я заплющив очі. Внутрішньо я протестую, що це - «НЕ законний» суд, але зробити нічого не можу.
Я знаю відповідь:
- Якщо ми цього вироку НЕ виконаємо, «його» НІКОЛИ НЕ притягнуть до кримінальної відповідальності, бо в нього дуже «ВИСОКИЙ» рівень корумпованості(«кришування»).
По сценарію (усному), тіло має бути спалене… Ні одного «паперу» я не бачу.
Фото – відеокамер нема ні одної. Мобільників також не видно.
...
Ця тема може бути записана і в політику, і в науку(юриспруденція), і в філософію, і в гумор «дуже чорний».
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#2
(12-11-2012, 17:30 )stryjko_bojko писав(ла): Суд «Лінча»…

Оце приснився мені сон.
Дія відбувається в УКРАЇНІ, на околиці одного з міст, на пустирі.
Великий гурт людей, десь числом біля пару сотень, 100% - чоловіки. Вік 25 – 70 років.
Засудили чоловіка до смертної кари, його вік біля 50.
Тихо, вирок ніхто НЕ читає.
Але ВСІ знають, який вирок. 10 хвилин тяжкого мовчання, 20 звилин…
«Підсудний» також мовчить.
«Потрібний» «Виконавець». І він знайшовся. Виконав вирок пляшкою 0,8 літра.
Видовище – дуже тяжке.
В момент виконання я заплющив очі. Внутрішньо я протестую, що це - «НЕ законний» суд, але зробити нічого не можу.
Я знаю відповідь:
- Якщо ми цього вироку НЕ виконаємо, «його» НІКОЛИ НЕ притягнуть до кримінальної відповідальності, бо в нього дуже «ВИСОКИЙ» рівень корумпованості(«кришування»).
По сценарію (усному), тіло має бути спалене… Ні одного «паперу» я не бачу.
Фото – відеокамер нема ні одної. Мобільників також не видно.
...
Ця тема може бути записана і в політику, і в науку(юриспруденція), і в філософію, і в гумор «дуже чорний».

Відповісти
#3
(12-11-2012, 17:30 )stryjko_bojko писав(ла): Виконав вирок пляшкою 0,8 літра.
Пустою, чи повною?

Відповісти
#4
(12-11-2012, 18:29 )Анатoль писав(ла):
(12-11-2012, 17:30 )stryjko_bojko писав(ла): RE: Суд «Лінча»…
Виконав вирок пляшкою 0,8 літра.
Пустою, чи повною?
-------------
The bottle was empty..
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#5
(12-11-2012, 17:56 )Гоголь писав(ла):
(12-11-2012, 17:30 )stryjko_bojko писав(ла): Суд «Лінча»…

Оце приснився мені сон.
Дія відбувається в УКРАЇНІ, на околиці одного з міст, на пустирі.
Великий гурт людей, десь числом біля пару сотень, 100% - чоловіки. Вік 25 – 70 років.
Засудили чоловіка до смертної кари, його вік біля 50.
Тихо, вирок ніхто НЕ читає.
Але ВСІ знають, який вирок. 10 хвилин тяжкого мовчання, 20 звилин…
«Підсудний» також мовчить.
«Потрібний» «Виконавець». І він знайшовся. Виконав вирок пляшкою 0,8 літра.
Видовище – дуже тяжке.
В момент виконання я заплющив очі. Внутрішньо я протестую, що це - «НЕ законний» суд, але зробити нічого не можу.
Я знаю відповідь:
- Якщо ми цього вироку НЕ виконаємо, «його» НІКОЛИ НЕ притягнуть до кримінальної відповідальності, бо в нього дуже «ВИСОКИЙ» рівень корумпованості(«кришування»).
По сценарію (усному), тіло має бути спалене… Ні одного «паперу» я не бачу.
Фото – відеокамер нема ні одної. Мобільників також не видно.
...
Ця тема може бути записана і в політику, і в науку(юриспруденція), і в філософію, і в гумор «дуже чорний».
------------------
Вирок винесено на основі "звичайного права".
"Звичайне право" існує з давніх-давен. Ще до появи держави.
В пра-давніх племенах, коли люди ще жили в печерах, уже існувало "звичайне право". Воно було НЕ писане, передавалося із уст в уста...

"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#6
======
Под проблемой происхождения права понимают выявление источников права. В современной науке считается доказанным, что существует три источника права: обычай, юридический прецедент и нормативный акт. Некоторые авторы в качестве самостоятельного источника рассматривают и религию. В данном случае такая тонкость не имеет принципиального значения, потому что религиозные представления без какого-либо искажения сути дела могут быть зачислены в обычай.

Под обычаем понимают устойчивую социальную норму, принимаемую социальной группой в рамках определенной традиции. Он определяет свойства коллективной психологии, культовые и обрядовые действия, систему воспитания, регулирует деятельность и поведение людей в обществе и личной жизни. Следование обычаю опирается на систему воспитания, привычку, на наличие устойчивых стереотипов поведения, ограниченных рамками данного обычая. Обычаи выполняли роль социальных норм, способствовали формированию устойчивого мировоззрения людей, регулировали трудовую деятельность, бытовые и семейные отношения. В их основе часто лежали моральные и религиозные представления, объективировались хозяйственные и военные навыки и знания. Обычаи способствовали нормированию укорененных в обществе правил привычного поведения. На ранних стадиях возникновения социальных норм обычай с помощью культовых и обрядовых действий закреплял и проводил в жизнь мифологические воззрения, принимаемые в данном обществе.

На поздних стадиях первобытнообщинного строя и особенно при переходе к государственной организации нормы первобытных обычаев закреплялись возникающими государственными структурами, из привычных неосознаваемых регуляторов поведения превращались в публично осознаваемые нормы права.
Государственные органы на этом этапе выполняют роль посредника между людьми и всеобщими для них нормами права. Возникает возможность и обозначается тенденция к обособлению и относительной самостоятельности определенных ветвей государственной власти, к возникновению аппарата, который был призван профессионально заниматься правотворчес-кой и правоохранительной деятельностью.

Таким образом, первым источником права является обычай, закрепленный структурами власти, с возникновением государства обычай может фиксироваться в законодательных актах. Элементы права возникают тогда, когда начинают появляться первые, еще зачаточные институты государства. Обычай, возведенный в ранг нормы права, составляет содержание так называемого обычного права. Забегая несколько вперед, отметим, что данный источник права не является только лишь далеким историческим прошлым. Право всегда, вплоть до настоящего времени, через обычай связано с жизнью народа.
1.
С возникновением государства открывается возможность сознательного и планомерного развития социальных отношений в интересах всего общества или его частей. Государство действительно выступало и сейчас часто выступает носителем и выразителем интересов и воли определенных социальных групп. Прогрессивное развитие права в этом отношении идет в направлении обеспечения максимальной свободы каждого члена общества в рамках закона. Возникает законодательство. Важнейшим источником права в этот период является юридический прецедент, т.е. судебное или административное решение по конкретному делу, закрепляющееся в правовых актах; прецедент в дальнейшем становится основой для разбирательства аналогичных дел и имеет обязательную правовую силу. Право, возникающее из такого источника, называется прецедентным. В некоторых современных государствах (Великобритания) прецедентное право является основным и определяет специфику законодательства данных стран. Такое право ориентировано на прошлое, оно охватывает все аналогичные случаи в настоящем, каждый же новый случай подлежит специальному разбирательству и оформлению в ранг закона, в результате чего происходит расширение прецедентной практики.

И наконец, третьим источником права является создание государством новых нормативных актов. Этот источник требует активной правотворческой деятельности, способствует теоретическому развитию права, его постоянной корреляции с общественной жизнью. Новые нормативные акты делают законодательство очень подвижным, динамичным, позволяя ему чутко реагировать.на изменения, происходящие в социальных отношениях. Такое право называют статутным или законодательным. Благодаря ему общество, получает возможность развиваться в сторону правового сообщества гораздо более быстрыми темпами, чем при наличии лишь обычного и прецедентного права.

Наиболее последовательно путь развития права был выявлен представителями исторической школы. Если мы под правом будем понимать неразделимый синтез обычного, прецедентного и законодательного права, то ответ будет одним: такое право имеет место только на уровне развитых цивилизованных государств, при этом обычное и прецедентное право с необходимостью должны считаться этапами исторического возникновения права. На первоначальных стадиях функционирования человеческого общества регулятором общественной жизни был обычай. Дифференциация обычая приводила к выделению в нем наиболее значимых моментов, относящихся к религиозной, хозяйственной и поведенческой сторонам жизни общества. Первоначальное единство власти обеспечивало законодательную, исполнительную и судебную деятельность и сосредоточивала их в одних руках. Именно властные органы возводят некоторые элементы обычая в ранг общих норм. Изначально возникает устное право, транслировавшееся от поколения к поколению по законам сохранения и передачи информации с помощью языка. Развивающаяся общественная практика требует специальных институтов, которые могли бы регулировать хозяйственные, имущественные споры, брачные отношения, улаживать всевозможные конфликты, пресекать антиобщественные поступки, наказывать нарушителей законов. Постепенно возникает судебная практика. Суды опираются в это время на нормы обычного права, и почти повсеместным методом рассмотрения дел в судах был прецедент: «...не закон, а закон и правовая служба создают народу его право»4. Каждая норма как бы изготавливается для данного случая, а затем применяется по аналогии к ряду сходных по типическим признакам случаев. На следующей стадии возникновения права происходит установление всеобщих правовых правил, где, возможно в письменном виде, определяются и жестко регламентируются нормы, служащие элементами законодательного права.

Для конкретных стран возможно было различное комбинирование трех составных частей права. Так, в частности, в Спарте использовалось обычное право, в Афинах — законодательное, а римское право представляло собой синтез обычного и законодательного права.

Право как отрасль знания, как наука имеет теоретический и эмпирический уровни. Трудно сказать, какой из них является определяющим. Эмпирическое применение, например, прецедентного права может приводить к экстенсивному расширению теории и ее интенсивному углублению за счет толкования впервые вводимых норм. И наоборот, что является более очевидным, новые теоретические результаты, вводимые законодательным путем, определяют эмпирическое применение права.

Отношение между теоретическим правом и практикой его применения выступает основанием для нового подхода к выделению этапов возникновения права. «Из этих своеобразных отношений, которые существуют между познанием и применением права, следуют взгляды на различение определенных стадий возникновения права. Первая из этих стадий относится к практическому приведению в действие правовых воззрений, как таковая она имеет свой непосредственный источник в нравственных представлениях народа. Вторая соответствует разделению права и обычая вследствие формирования определенных правовых положений, в которых уже становится заметным стремление к теоретическому представлению правовых идей. На третьей стадии, наконец, правовые положения становятся предметом систематического научного исследования в отношении к выраженному в них понятию права. Первая из этих стадий является поэтому стадией естественного правового воззрения, на второй происходит кодификация, на третьей — систематизация права»5.

Следует обратить внимание на то, что описанный процесс возникновения права вскрывает его внутренние механизмы и показывает историю права изнутри. Становление права не зависит от возникновения государства и классов6. Привычная для многих схема исторической, временной и логической последовательности, при помощи которой объясняли возникновение и сущность государства и права, была следующей: избыточный продукт — собственность — классы — государство — право. Эта схема с неизбежностью вела к пониманию права как возведенной в закон воли господствующего класса. Но все дело в том, что рассмотренная схема не имеет всеобщего значения для всех регионов и стран мира. Тем более она не выдерживает логической проверки. Если считать, что государство в наиболее широком смысле этого слова есть система, предназначенная для обеспечения жизнедеятельности социального организма, то его можно было бы использовать и в бесклассовом обществе, что на самом деле и происходило почти повсеместно. Например, суды и правовая служба в лице вождей и жрецов возникли в бесклассовом обществе, а вершение суда и осуществление правосудия является основной функцией государства. Естественно, что возникающие классы стремились к овладению уже имеющимися государственными структурами, к подчинению себе чиновничьего аппарата, к утверждению себя через законодательные акты. Но этот процесс имел вторичный характер, когда уже имелось государство и, по крайней мере, обычное и прецедентное право.

http://pravouch.com/page/philosophiprava...-nf-2.html
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#7
Коже плем"я мало своє "звачайне право" і в кожного по-різному воно передавалось.

У нас зараз "звичайне право" передаєжться гопниками "з уст в уста". Проте, це не робить його легітимним для інших.


(12-11-2012, 20:44 )stryjko_bojko писав(ла): [quote='Гоголь' pid='22540' dateline='1352732193']
[quote='stryjko_bojko' pid='22539' dateline='1352730609']
В пра-давніх племенах, коли люди ще жили в печерах, уже існувало "звичайне право". Воно було НЕ писане, передавалося із уст в уста...

Відповісти
#8
(12-11-2012, 20:55 )stryjko_bojko писав(ла): ======
Под проблемой происхождения права понимают выявление источников права. В современной науке считается доказанным, что существует три источника права: обычай, юридический прецедент и нормативный акт. Некоторые авторы в качестве самостоятельного источника рассматривают и религию. В данном случае такая тонкость не имеет принципиального значения, потому что религиозные представления без какого-либо искажения сути дела могут быть зачислены в обычай.

Под обычаем понимают устойчивую социальную норму, принимаемую социальной группой в рамках определенной традиции. Он определяет свойства коллективной психологии, культовые и обрядовые действия, систему воспитания, регулирует деятельность и поведение людей в обществе и личной жизни. Следование обычаю опирается на систему воспитания, привычку, на наличие устойчивых стереотипов поведения, ограниченных рамками данного обычая. Обычаи выполняли роль социальных норм, способствовали формированию устойчивого мировоззрения людей, регулировали трудовую деятельность, бытовые и семейные отношения. В их основе часто лежали моральные и религиозные представления, объективировались хозяйственные и военные навыки и знания. Обычаи способствовали нормированию укорененных в обществе правил привычного поведения. На ранних стадиях возникновения социальных норм обычай с помощью культовых и обрядовых действий закреплял и проводил в жизнь мифологические воззрения, принимаемые в данном обществе.

На поздних стадиях первобытнообщинного строя и особенно при переходе к государственной организации нормы первобытных обычаев закреплялись возникающими государственными структурами, из привычных неосознаваемых регуляторов поведения превращались в публично осознаваемые нормы права.
Государственные органы на этом этапе выполняют роль посредника между людьми и всеобщими для них нормами права. Возникает возможность и обозначается тенденция к обособлению и относительной самостоятельности определенных ветвей государственной власти, к возникновению аппарата, который был призван профессионально заниматься правотворчес-кой и правоохранительной деятельностью.

Таким образом, первым источником права является обычай, закрепленный структурами власти, с возникновением государства обычай может фиксироваться в законодательных актах. Элементы права возникают тогда, когда начинают появляться первые, еще зачаточные институты государства. Обычай, возведенный в ранг нормы права, составляет содержание так называемого обычного права. Забегая несколько вперед, отметим, что данный источник права не является только лишь далеким историческим прошлым. Право всегда, вплоть до настоящего времени, через обычай связано с жизнью народа.
1.
С возникновением государства открывается возможность сознательного и планомерного развития социальных отношений в интересах всего общества или его частей. Государство действительно выступало и сейчас часто выступает носителем и выразителем интересов и воли определенных социальных групп. Прогрессивное развитие права в этом отношении идет в направлении обеспечения максимальной свободы каждого члена общества в рамках закона. Возникает законодательство. Важнейшим источником права в этот период является юридический прецедент, т.е. судебное или административное решение по конкретному делу, закрепляющееся в правовых актах; прецедент в дальнейшем становится основой для разбирательства аналогичных дел и имеет обязательную правовую силу. Право, возникающее из такого источника, называется прецедентным. В некоторых современных государствах (Великобритания) прецедентное право является основным и определяет специфику законодательства данных стран. Такое право ориентировано на прошлое, оно охватывает все аналогичные случаи в настоящем, каждый же новый случай подлежит специальному разбирательству и оформлению в ранг закона, в результате чего происходит расширение прецедентной практики.

И наконец, третьим источником права является создание государством новых нормативных актов. Этот источник требует активной правотворческой деятельности, способствует теоретическому развитию права, его постоянной корреляции с общественной жизнью. Новые нормативные акты делают законодательство очень подвижным, динамичным, позволяя ему чутко реагировать.на изменения, происходящие в социальных отношениях. Такое право называют статутным или законодательным. Благодаря ему общество, получает возможность развиваться в сторону правового сообщества гораздо более быстрыми темпами, чем при наличии лишь обычного и прецедентного права.

Наиболее последовательно путь развития права был выявлен представителями исторической школы. Если мы под правом будем понимать неразделимый синтез обычного, прецедентного и законодательного права, то ответ будет одним: такое право имеет место только на уровне развитых цивилизованных государств, при этом обычное и прецедентное право с необходимостью должны считаться этапами исторического возникновения права. На первоначальных стадиях функционирования человеческого общества регулятором общественной жизни был обычай. Дифференциация обычая приводила к выделению в нем наиболее значимых моментов, относящихся к религиозной, хозяйственной и поведенческой сторонам жизни общества. Первоначальное единство власти обеспечивало законодательную, исполнительную и судебную деятельность и сосредоточивала их в одних руках. Именно властные органы возводят некоторые элементы обычая в ранг общих норм. Изначально возникает устное право, транслировавшееся от поколения к поколению по законам сохранения и передачи информации с помощью языка. Развивающаяся общественная практика требует специальных институтов, которые могли бы регулировать хозяйственные, имущественные споры, брачные отношения, улаживать всевозможные конфликты, пресекать антиобщественные поступки, наказывать нарушителей законов. Постепенно возникает судебная практика. Суды опираются в это время на нормы обычного права, и почти повсеместным методом рассмотрения дел в судах был прецедент: «...не закон, а закон и правовая служба создают народу его право»4. Каждая норма как бы изготавливается для данного случая, а затем применяется по аналогии к ряду сходных по типическим признакам случаев. На следующей стадии возникновения права происходит установление всеобщих правовых правил, где, возможно в письменном виде, определяются и жестко регламентируются нормы, служащие элементами законодательного права.

Для конкретных стран возможно было различное комбинирование трех составных частей права. Так, в частности, в Спарте использовалось обычное право, в Афинах — законодательное, а римское право представляло собой синтез обычного и законодательного права.

Право как отрасль знания, как наука имеет теоретический и эмпирический уровни. Трудно сказать, какой из них является определяющим. Эмпирическое применение, например, прецедентного права может приводить к экстенсивному расширению теории и ее интенсивному углублению за счет толкования впервые вводимых норм. И наоборот, что является более очевидным, новые теоретические результаты, вводимые законодательным путем, определяют эмпирическое применение права.

Отношение между теоретическим правом и практикой его применения выступает основанием для нового подхода к выделению этапов возникновения права. «Из этих своеобразных отношений, которые существуют между познанием и применением права, следуют взгляды на различение определенных стадий возникновения права. Первая из этих стадий относится к практическому приведению в действие правовых воззрений, как таковая она имеет свой непосредственный источник в нравственных представлениях народа. Вторая соответствует разделению права и обычая вследствие формирования определенных правовых положений, в которых уже становится заметным стремление к теоретическому представлению правовых идей. На третьей стадии, наконец, правовые положения становятся предметом систематического научного исследования в отношении к выраженному в них понятию права. Первая из этих стадий является поэтому стадией естественного правового воззрения, на второй происходит кодификация, на третьей — систематизация права»5.

Следует обратить внимание на то, что описанный процесс возникновения права вскрывает его внутренние механизмы и показывает историю права изнутри. Становление права не зависит от возникновения государства и классов6. Привычная для многих схема исторической, временной и логической последовательности, при помощи которой объясняли возникновение и сущность государства и права, была следующей: избыточный продукт — собственность — классы — государство — право. Эта схема с неизбежностью вела к пониманию права как возведенной в закон воли господствующего класса. Но все дело в том, что рассмотренная схема не имеет всеобщего значения для всех регионов и стран мира. Тем более она не выдерживает логической проверки. Если считать, что государство в наиболее широком смысле этого слова есть система, предназначенная для обеспечения жизнедеятельности социального организма, то его можно было бы использовать и в бесклассовом обществе, что на самом деле и происходило почти повсеместно. Например, суды и правовая служба в лице вождей и жрецов возникли в бесклассовом обществе, а вершение суда и осуществление правосудия является основной функцией государства. Естественно, что возникающие классы стремились к овладению уже имеющимися государственными структурами, к подчинению себе чиновничьего аппарата, к утверждению себя через законодательные акты. Но этот процесс имел вторичный характер, когда уже имелось государство и, по крайней мере, обычное и прецедентное право.

http://pravouch.com/page/philosophiprava...-nf-2.html

Відповісти
#9
(13-11-2012, 17:32 )Гоголь писав(ла): Коже плем"я мало своє "звичайне право" і в кожного по-різному воно передавалось.

У нас зараз "звичайне право" передаєжться гопниками "з уст в уста". Проте, це не робить його легітимним для інших.


(12-11-2012, 20:44 )stryjko_bojko писав(ла): [quote='Гоголь' pid='22540' dateline='1352732193']
[quote='stryjko_bojko' pid='22539' dateline='1352730609']
В пра-давніх племенах, коли люди ще жили в печерах, уже існувало "звичайне право". Воно було НЕ писане, передавалося із уст в уста...
---------------------
Звичайно, що в кожній печері могли бути свої "відмінності" в "звичайному праві".['порядок на основі звичаїв'].
...
І справа зовсім НЕ в тому, що могли бути свої "відмінності", а вони були обов"язково.
Справа в тому що "звичайне право" об"єктивно існувало і існує сьогодні.
І буде існувати...

"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#10
Варто тут відзначити, що це право називається не "звичайне", що семантично не вірно віддає його суть, а називається "правом звичаєвим", що говорить вже про зовсім інші речі..., а саме це є "право ЗВИЧАЇВ", а не є таким собі "звичайним" правом... Чому? Бо по своїй суті це ПРАВО Є НАДЗВИЧАЙНИМ!, базуючим свою легітимність на етико-моральних принципах та усталених традиціях...
Відповісти
#11
(13-11-2012, 22:27 )killer-thinker писав(ла): Варто тут відзначити, що це право називається не "звичайне", що семантично не вірно віддає його суть, а називається "правом звичаєвим", що говорить вже про зовсім інші речі..., а саме це є "право ЗВИЧАЇВ", а не є таким собі "звичайним" правом... Чому? Бо по своїй суті це ПРАВО Є НАДЗВИЧАЙНИМ!, базуючим свою легітимність на етико-моральних принципах та усталених традиціях...
=============

ОБЫЧНОЕ ПРАВО (англ. customary law; фр. droit coutumier) - система правил поведения, основывающихся на неписаных обычаях, не установленных органами гос-ной власти, а выработанных в течение длительного времени в определенной социальной среде и приобретших юридическое значение в результате признания их роли в правовом регулировании со стороны государства, обеспечивающего реализацию норм О.п.
О.п. начало складываться с образованием государства. Исторически первыми формами права являлись обычаи, которые впоследствии стали подвергаться переработке в интересах государства и фиксироваться в письменной форме, в т.ч. в неофициальных кодификациях (напр., кутюмы). В Саксонском зерцале и Швабском зерцале наряду с нормами О.п. содержатся и записи судебной практики. На основе О.п. составлены Салическая правда, Русская правда и др. варварские правды.
Правовые обычаи являлись наиболее характерной формой права в феодальном обществе до абсолютизма, что нашло отражение в записях и сводах О.п., объединявших общие для разных местностей государства обычаи. Одновременно в каждой местности существовали собственные обычаи, применяемые судами.
В настоящее время в некоторых национальных правовых системах О.п. сохраняет немалое значение. Не противоречащие закону обычаи признаются формами права, наибольшее распространение и применение О. получают в случаях пробелов в праве.
Обычное право, совокупность стихийно возникающих неписаных норм - обычаев (правил поведения), санкционированных государственной властью. В юридическую систему входит только тот обычай, который выполняет функции правовой нормы, т. е. выражает интересы и волю экономически и политически господствующего класса, приспосабливается государством к конкретным политическим и экономическим условиям. Историческими памятниками, в которых значительное место занимала запись обычаев, являются, например, Хаммурапи законы, Двенадцати таблиц законы, Салическая правда, Русская правда. В ряде стран Западной Европы (например, во Франции) Обычное право играло значительную роль в эпоху феодализма вплоть до формирования централизованных абсолютных монархий (см. Кутюмы). Рост буржуазных общественных отношений, развёртывание производства и товарооборота потребовали введения твёрдых гарантий стабильности этих отношений, т. е. создания системы норм права, установленных государством. В современных буржуазных государствах Обычное право существенного значения не имеет (за исключением судебной практики, где его нормы используются для разрешения судебных дел в соответствии со сложившимися обычаями). Несколько большую роль О. и. играет в международных отношениях (см., например, Обычай торговый, Обыкновение торговое).

Советское право признаёт Обычное право для восполнения пробелов в правовом регулировании тех или иных общественных отношений. Например, обычаи могут дополнять основные условия договора, они используются при рассмотрении споров о разделе имущества колхозного двора и т.д. Кодекс торгового мореплавания СССР (ст. 134, 135, 149, 151) указывает, что соглашения сторон о сроках погрузки, размере платы за ожидание после погрузки судна (демередж) и др. определяются согласно обычаям, сложившимся в данном порту.

В. П. Казимирчук.
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#12
Правовий звичай - історично сформований джерело права і правило поведінки, санкціоноване державою, і включене в систему правових норм.

Звичайне право являє собою одне з найдавніших явищ в історії людства. Причому проблеми виникнення, формування та розвитку звичаєвого права носять багатоплановий характер, оскільки його норми є елементами національної культури. Вивчення звичаїв, їх співвідношення з іншими джерелами права важливо для розуміння історичного процесу виникнення права, а також наступності у розвитку правових норм. В правовій науці, як вітчизняної, так і зарубіжної, звичайне право вивчалося і вивчається в історичному аспекті і в плані порівняння звичайної норми з іншими соціальними нормами.

Звичаї (звичайні норми) визнаються джерелами права не у всіх державах, і лише в обмеженому колі правових відносин.

Особлива роль звичаєвого права відзначається в неотдіфференцірованних правових системах, де правовий звичай, доктрина і закон нерідко конкурують між собою. Однак виявляється тенденція до закріплення державою поділу сфер впливу (регулювання), нормування суспільних відносин з боку вказаних джерел права. Особливо велика значимість звичайно-правових норм у національних правових системах Африки і Мадагаскару.

У розвинених правових системах правової звичай виступає в якості додаткового джерела права, коли норма правового звичаю заповнює прогалину, що утворився в результаті неврегульованості того чи іншого умови в договорі або прогалини законодавства.

Значну роль правової звичай грає в міжнародному праві.

1. Поняття

Правові звичаї є особливий різновид загальногромадянських звичаїв (до яких прийнято відносити звичаї ділового обороту та інші звичаї, звички і заведений порядок), що діють в суспільстві. Їх зміст утворюють конкретні правила, які наказують строго певну лінію поведінки в тих чи інших ситуаціях. Стійкість, повторюваність соціальних відносин і зв'язків викликають виникнення в індивідуальному, груповому і масовому суспільній свідомості певних стереотипів поведінки.

Поява звичаєвого права в суспільстві було обумовлено певними соціально-економічними та культурними передумовами.

Існують різні теорії походження звичайно-правових норм в людському суспільстві, які зводяться до визначення їх авторами наявності або відсутності детермінують ролі держави в процесі зародження правового регулятора в суспільстві. Перший напрямок пов'язує виникнення звичаєвого права з періодом розпаду первісного ладу і становлення держави. Такої позиції дотримувалися видатні російські вчені дореволюційного періоду Н. М. Коркунов, Г. Ф. Шершеневич та інші. В даний час цю теорію розвивають російські вчені-етнографи В. П. Алексєєв, А. І. Першиц, а також вчені-юристи А. Б. Венгеров, С. С. Алексєєв та інші.

Згідно з другим напрямом найбільш адекватною характеристикою регулятивної системи первісності є саме звичайне право, яке розглядається як самостійний історичний тип права. Як синонім терміну "звичайне право" використовується термін "архаїчне право", чим підкреслюється його відмінність від сучасного права. Такий підхід утворюють кілька самостійних концепцій, які розвивають російські вчені Д. Ж. Валєєв, Ю. І. Семенов, А. І. Ковлер, а також їхні закордонні колеги Н. Рула, Р. Пенто та інші.

Взаємозв'язок держави і права незаперечна, проте цей феномен, спостережуваний в сучасній дійсності, не означає неможливості виникнення права раніше виникнення держави, оскільки в додержавному суспільстві вже існувала досить розвинена нормативна система регуляції звичайно-правового характеру. А держава знайшла лише адекватні форми закріплення та інтерпретації права в інтересах панівних сил [1].

Нерозривний зв'язок правового змісту та юридичної форми дозволяє сформулювати два значення терміна "звичайне право", як в неюридичну сенсі "протоправової", так і в суто юридичному "правовий звичай". Це дає підставу вважати, що генезис звичайного права починається із звичайної норми, яка на певному етапі розвитку суспільства виступає індикатором найважливіших, життєво необхідних соціальних ситуацій, діє відносно всіх, хто підпадає під її зміст і, що надалі, вона переходить в розряд норм позитивного права.

Для розпізнання норми звичаєвого права і встановлення її змісту необхідно виділити внутрішні форми звичаєвого права, які можна назвати способами вираження норм звичаєвого права і класифікувати на дві групи: способи вираження норм звичаєвого права у вигляді актів автономної волі учасників цивільно-правових відносин та судові способи. До першої групи відносяться громадські або народні форми вираження норм звичаєвого права ( прислів'я, приказки, перекази). Більш важливим способом в межах даної групи є договір, особливо, зразкові умови договору, які можуть застосовуватися в якості правових звичаїв, а також склепіння уніфікованих звичаїв і правил.

2. Форми санкціонування державою звичайних норм

Однією з найбільш ранніх форм виступає збирання і фіксування цих норм в писаних правових джерелах. До них відносяться найдавніші пам'ятки права в Індії, Греції, Франції, Німеччині, Древній Русі і так далі. Як уже згадувалося, раніше всі ці держави трансформували звичайне право в закони. Цей процес продовжується і зараз, в основному в міжнародному праві та в державах традиційної правової системи. Процес вироблення імперативного правила, що має офіційне значення, "йшов, таким чином, за схемою - від повторюваної, стійкої практики ... через правовий звичай до законодавчої нормі" [2].

Даний вид санкціонування має тенденцію права як закону приходити на зміну звичаям. Заміна звичаїв державно-правовими нормами може проводитися по-різному. В одному випадку це санкціонування звичаю, при якому правило залишається колишнім, але стає юридичним. В інших випадках державно-правова норма, приходячи на зміну звичаю, вносить певні уточнення (без зміни суті та змісту), що роблять конкретне правило більш чітким. І ще один варіант, коли правова норма постає як синтез кількох звичаїв. Таким чином, послідовна заміна звичаїв, перетворює їх у позитивне право [3].

Наступною формою державного санкціонування звичаю є відсилання до нього в законі. У наш час це найпоширеніший вид додання нормі державно-правового характеру. Дуже важливо, що при такій санкції звичай перетворюється на елемент національного права, не втрачаючи при цьому характер звичаю.

При цьому цій формі санкціонування притаманне наступне: санкціонування може носити досить загальний характер, коли в конституціях держав є посилання на звичай як джерело права; коли в спеціальних нормативних актах достатньо прав законодавця в певних правовідносинах керуватися місцевими звичаями; а також коли диспозитивним норма допускає використання правових звичаїв у випадках, якщо немає відповідного законодавства, то є звичай носить субсидіарний характер [4].

Поряд з санкціонуванням норм звичаєвого права, держава, в разі необхідності і доцільності, може надати захист тих звичаїв, які лежать поза правової сфери. В даному випадку звичай перетворюють на закон і забезпечують його застосування відповідною санкцією.

Однією з основних форм санкціонування звичаю виступає судове рішення. У випадку, коли суди систематично застосовують ту чи іншу норму звичайного права, така норма перетворюється на санкціонований звичай. За певних історичних умовах сама юридична практика може призвести до утворення своєрідних судових звичаїв, яка з часом може скластися, наприклад, в систему англійського загального права.

Іноді для застосування норм звичаєвого права не обов'язкове пряме відсилання до них закону. Норми звичаєвого права діють і з "мовчазної згоди" законодавця. Спроба стверджувати про те ж була зроблена Н. І. Разумович, Є. В. Колесніковим, Д. Ж. Валєєва [5].

Треба зазначити, що подальший генезис держави звузив санкціонує роль судів, або взагалі її усунув. Це пов'язано з тим, що держави, по-перше, не застосовують таке джерело права як правовий звичай, по-друге, у вищих за юридичною силою нормативно-правових актах визнають його повноправним джерелом права, або, по-третє, допускають посилання на звичайне право у чинному законодавстві. Таким чином, звичай, який застосовується судом, вже є санкціонованим державою.

Питання про судовий санкціонуванні звичайних норм породжує неоднозначне трактування. Такі вчені як Г. Ф. Шершеневич, С. Голунскій, С. С. Алексєєв та інші стверджують, що це один з видів державного санкціонування. З іншого ж боку, Регельсбергер, Г. Кельзен, Д. Ж. Валєєв та ін, заперечують даний підхід (а крім того і заперечують проти того, щоб розглядати санкцію державою, звичаю як ознака, що перетворює неюридичних звичай в правову норму) і наполягають на тому, що "мовчазна згода "законодавця не можна розглядати як санкцію держави. Звідси первісну діяльність судів звичаєвого права несправедливо зараховувати до державної.

У конституційному праві багатьох країн, що розвиваються має місце особливий вид правового звичаю. Тому можна виділити ще одну форму санкціонування держави - конституційну угоду, суть якого виражається у створенні неписаних поправок до неписаної конституції. Поняття і принцип його дії запозичені з англійської правової системи, де ці конституційні звичаї є одним з найважливіших джерел державного права. У Великобританії основний закон держави носить неписаний характер. Не знайдеться жодного статуту або судового рішення, які б проголошували Велике Британське Королівство конституційної парламентарної монархією. "Саме угоди виступають формою вираження механізмів стримування і контролю гілок влади" [6]. На думку Р. Давида, "англійське конституційне право здавалося б абсурдним, якщо його викладати без урахування конституційних звичаїв, яким теоретично не надається юридичний характер, але які панують в англійській політичному житті" [7]. Чиркин В. Є. визначає цю дефініцію, як звичай, що складається в процесі практичної діяльності конституційного механізму, на основі конституційних угод [8].

3. Відомі збірники правових звичаїв
3.1. Росія
Устьянскій Правильник

3.2. Франція
Кутюми Бовезі
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#13
(13-11-2012, 21:57 )stryjko_bojko писав(ла):
(13-11-2012, 17:32 )Гоголь писав(ла): Коже плем"я мало своє "звичайне право" і в кожного по-різному воно передавалось.

У нас зараз "звичайне право" передаєжться гопниками "з уст в уста". Проте, це не робить його легітимним для інших.


(12-11-2012, 20:44 )stryjko_bojko писав(ла): [quote='Гоголь' pid='22540' dateline='1352732193']
[quote='stryjko_bojko' pid='22539' dateline='1352730609']
В пра-давніх племенах, коли люди ще жили в печерах, уже існувало "звичайне право". Воно було НЕ писане, передавалося із уст в уста...
---------------------
Звичайно, що в кожній печері могли бути свої "відмінності" в "звичайному праві".['порядок на основі звичаїв'].
...
І справа зовсім НЕ в тому, що могли бути свої "відмінності", а вони були обов"язково.
Справа в тому що "звичайне право" об"єктивно існувало і існує сьогодні.
І буде існувати...

Відповісти
#14
Пра́во — це обумовлена ​​природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу[1].

Термін 'пра́во' вживається як у юридичних, так і в неюридичних значеннях:

1. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни. Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або більшості народу.

2. Виборювані народом справедливі закони та соціальний лад.

3. Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї тощо, обумовлені постановою держави, установи тощо, захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і та ін..

4. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. // Мати у своїй владі. // Перевага, привілей, надані кому-, чому-небудь. // Офіційний дозвіл, допуск до виконання якихось обов'язків, до зайняття певної посади, вступу до вищого навчального закладу і т. ін. Наприклад:

Права людини — забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.
Право вето — суб'єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести у дію закон, що його прийнято парламентом.
Право голосу — можливість брати участь в обговоренні й розв'язанні певних питань.
Право власності — право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд.
Право петицій — конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою.
Право притулку — надання державою права в'їзду і безпечного проживання на її території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність.
Магдебурзьке право — феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України.

Розуміння права

"Право є мистецтво добра і справедливості."

Право є будь-яка прагнуча до визначеності і несуперечності система норм, підкріплених реальною загрозою покарання з боку влади.

Об'єктивне право

Пра́во (в об'єктивному розумінні) — система загальнообов'язкових, формально визначених норм, встановлених і санкційованих силою держави і спрямованих на регулювання поведінки людей та їх колективів відповідно до прийнятих в даному суспільстві засад соціально-економічного, політичного та духовного життя. Норми права регулюють суспільні відносини, визнаючи правомірними чи неправомірними певні діяння (дії або бездіяльність), дозволяють або забороняють певні відносини між людьми і об'єднаннями, забезпечують існування суспільства на засадах справедливості, добросовісності, розумності, і забезпечують відповідальність і покарання для тих, хто не дотримується встановлених правил поведінки.

Право є об'єктивним у тому сенсі, що безпосередньо не залежить від волі та свідомості конкретної особи та не належить їй[2].

У розвинутих суспільствах право пов'язане з державою і не може існувати окремо від нього, оскільки його загальнообов'язковість забезпечується заходами державного впливу, а самі норми як правило приймаються, змінюються або скасовуються тільки державними органами. У суспільствах, де державна влада відсутня чи її вплив дуже слабкий, правові взаємини можуть регулюватися встановленими традиціями, релігією.

У свою чергу держава не може існувати без права, тому що нормами права регулюються державний лад, а це форма правління держави, її територіальний устрій, політичний режим. А також організація і порядок діяльності державних органів, міри покарання за невиконання обов'язкових указівок держави, а також інші суспільні відносини, важливі для існування держави.

Поняття «Об'єктивне право» вживається тільки в однині.
Суб'єктивне право

Пра́во (право в суб'єктивному розумінні) — це офіційно визнані можливості, які має в своєму розпорядженні фізична чи юридична особа. Тобто, це право, що належить окремій особі — суб'єкту права[3] і є мірою її можливої поведінки.

Наприклад, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоров'я, майно тощо, організації мають право на майно, провадження господарської діяльності, та ін.

Суб'єктивне право — саме те право, що вживається як в однині, так і в множині (див. суб'єктивні права).
Природне право

Виділяють таке поняття, як природне право, тобто мається на увазі сукупність правил, які випливають з самої природи буття людини і відображають загальнолюдські уявлення про принципи, на яких мають базуватися взаємовідносини між людьми, а тому є вічними і незмінними, як сама природа.

Досліджували феномен природного права такі мислителі як Сократ, Платон, Аристотель, Фома Аквінський, Гроцій, Гоббс, Локк, Руссо, Кант, Гегель.

«Природне право — це природні закони суспільного життя людей, які мають втілюватись у законодавстві і правовій культурі людей. Закони природного права не є вічними і незмінними, вони змінюються разом із зміною і розвитком самої природи суспільного життя людей. Це означає, що ті природні закони, які були притаманні, скажімо, первісному суспільству, вже не є природними для сучасного суспільства — вони стають для нього протиприродними, бо змінилася природа самого суспільства. Так само як природа людського суспільства не є незмінною, не є вічними і незмінними і закони природного права» (О. М. Костенко).

Природне право протиставляється позитивному (створеному людьми).
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти


Перейти до форуму: