Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
С.Хмара: Московщина завжди буде нашим ворогом і московити теж (уривки з інтерв'ю)
#1
«Хмарні технології» опанували комп’ютерно-мережево-програмну сферу й поширюються на інші індустрії, стосунки, взаємодії. Щось подібне набирає обрисів в енергетиці, мережі розумних речей. Технологія блокчейн і криптовалюти також дотичні. А як щодо «хмарної політики» в Україні? Такі думки [С.Хмара і «хмара» друзів] виникли під впливом інтерв’ю зі Степаном Хмарою, викладеним на сайті «Гордон»:
 
Хмара: Не готові вийти на третій Майдан, втомилися?! А я ні! Мені 80 років і я не втомився!
Наталя ДВАЛІ – Інтерв'ю - Гордон, 13.10.2017 16.40
http://gordonua.com/ukr/publications/-hmara-ne-gotovi-vijti-na-tretij-majdan-vtomilisja-a-ja-ni-meni-80-rokiv-i-ja-ne-vtomivsja-211880.html
 
Сьогодні виповнюється 80 років українському дисидентові і в'язневі радянських таборів, народному депутату кількох скликань Степану Хмарі. В інтерв'ю "ГОРДОН" ювіляр розповів про допит у СБУ, про те, як кремлівські агенти знищували аеромобільні війська України, як у Верховній Раді мало не освистали прем'єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер і про те, як київські спезпризначенці пустили отруйний газ і виламували двері в готельний номер Хмари, щоб доправити його в Лук'янівське СІЗО.
 
---
 
Людині 80 років, але демонструє ясне бачення. Прості, чесні, зрозумілі поради. Сучасних політиків він називає «політичними пігмеями» - з цим можна погодитись. Степан Хмара на чолі України був би таким собі «Українським Рейганом», який діяв би за стратегічними принципами, довіряв та покладався на «хмару» соратників. Це горе-генерали Муженки можуть «лякати» десятьма тисячами загиблих в боях за звільнення України. Та в нас сотні тисяч готових загинути за Україну! Саме їх боїться влада. І саме на таких слід покладатися!
 
Головні складові інтерв’ю:

<<
Я знаю собі ціну. І знаю, що вдалося зробити, а що – ні. Мій життєвий і політичний досвід, думаю, не завадив би ні главі держави, ні народним депутатам. Але їм це не потрібно. Вони просто пігмеї, які по-хамськи ставляться до тих, хто боровся і закладав основи нової української незалежності в 1990–1991 роках.
 
---
 
Пам'ятаєте справу Краснова? Я доклав максимум зусиль, щоб його хоча б із СІЗО випустили. Я їм попуску не давав, тому що СБУ, Генеральна військова прокуратури – покидьки, які фальсифікують кримінальні справи!
 
Знаєте, за що вони насправді взяли Краснова? Мстилися йому за організацію підриву електровеж під час блокади Криму. І потім Грицак, цей дурень, який очолює СБУ, із люттю заявив: мовляв, Краснов планував підірвати Кабінет Міністрів, Верховну Раду та Адміністрацію Президента.
 
Якби на підтримку Краснова не піднялася хвиля – СБУ разом із ФСБ досягли б своєї мети. Наша Служба безпеки планомірно працює проти українських патріотів, а Генеральна військова прокуратури фальсифікує справи і садить бійців добровольчих батальйонів до в'язниць.
 
[Зображення: port_fb04_01.jpg]
Квітень 2016 року, Київ. Степан Хмара із дружиною Роксоляною на мітингу біля будівлі СБУ з вимогою звільнити Станіслава Краснова. Фото: Rocksolyana Khmara / Facebook
 
---
 
Моя заслуга перед Україною в тому, що на початку 1990-х я зберіг аеромобільні війська і не дав московській агентурі їх розвалити. Особисто я! Хоча українське Міністерство оборони та Головний штаб (він тоді не Генеральним, а саме Головним називався) були наповнені російськими агентами.
 
[…] я прилетів до Києва й одразу увірвався до кабінету першого міністра оборони незалежної України Костянтина Морозова. Накинувся на нього, як шуліка: "Ти підписував наказ про розформування бригади? Ти що, дурень останній, такі війська знищувати?!".
У нього очі круглі, не розуміє, про що йдеться. Морозов сам би до такого не додумався, він порядний офіцер і патріот, але він льотчик і мало тямив у наземних військах. Питаю його: "Хто порадив тобі це зробити?". "Генерал Живиця, начальник Головного штабу", – відповідає. Цього Живицю разом із генералом Біжаном саме з Москви прислали. Не сумніваюся, вони агентами Росії були.
Знаєте, чому вони вирішили почати розвал аеромобільних військ України саме із 39-ї бригади у Хирові? Тому що після ухвалення Акта про незалежність 24 серпня 1991 року, але ще до референдуму 1 грудня, до Хирова з Москви приїхало двоє генералів Генерального штабу Збройних сил СРСР. Вони вимагали від Коваля здати прапор і печатку: мовляв, бригаду розформовують. А Коваль їм сказав: "Знаєте, куди ви приїхали? У бандерівський край. Я зараз свисну – усі бандерівці збіжаться і повісять вас на вербах". Московські генерали одразу дали драла.
 
---
 
Усякі паршиві пашинські брешуть, що у 2014-му в України не було армії. Брехня! Армія була. Ослаблена, але була! Не треба поширювати брехню й ображати наших військових такою брехнею. Армія була, але у виконувача обов'язків президента Турчинова і його камарильї не вистачило мізків і волі захищати країну!
 
Ви знаєте, що житомирська аеромобільна бригада мала вилетіти до Криму, щойно там з'явилися перші "зелені чоловічки"? Її навіть у повітря тоді підняли, але... надійшов наказ повернутися на базу. Державу можуть будувати і захищати люди, готові проявити волю і піти на ризик, а не нинішні пігмеї, які ні на що, окрім крадіжки, не здатні!
 
---
 
Так само, як не було наказу у квітні 2014 року обороняти будівлю Луганської СБУ, коли її захопили російські ФСБшники. Через це я посварився і перервав усі стосунки з тодішнім міністром оборони України Михайлом Ковалем. Ми з ним на постійному телефонному зв'язку були. Я йому кричав: "Обороняй Луганськ!", а він відповідав: "Немає наказу". Ну так піджени танки і зрівняй із землею будівлю СБУ в Луганську разом із російськими спецпризначенцями і нашими КГБістами! Усе, крапка.
 
Турчинов не віддав наказу захищати Крим, не віддав наказу захистити Луганську СБУ?! Отже, офіцери в такий історичний момент мають узяти всю відповідальність на себе, а не так, як Мамчур у Криму: на відеокамери маршував з українським прапором, а сам віддав літаки росіянам, та ще й орден здобув за "мужність і героїзм". Дали б московитам одразу по зубах – вони б далі не полізли! Але Турчинов і Порошенко злякалися. Чому? Не знаю, не можу влізти у шкуру пігмеїв, яким наплювати на державу.
 
---
 
Внутрішні вороги нищать Україну не менше, ніж Москва. Наша влада стала союзником Кремля, тому що за три з половиною роки ніде у світі Росію офіційно та юридично не визнано агресором. На Заході дедалі частіше говорять про "внутрішній конфлікт" на сході України та про "повстання народу Донбасу".
 
Законопроект ухвалено лише в першому читанні. На четвертому році війни! Якби ми зробили це у 2014-му, зовсім по-іншому ставили б питання перед Заходом. Включилися б інші юридичні механізми, зокрема щодо постачання зброї. А для країн із "внутрішнім конфліктом" зброї не дають. Окрім того, Україна жодного разу не звернулася до підписантів Будапештського меморандуму з вимогою виконати свої зобов'язання. Жодного разу! Чому?
 
---
 
Помилка в тому, що повстання не переросли у справжню революцію. Жоден Майдан так і не зміг створити альтернативну силу, яка готова була взяти всю відповідальність у державі на себе.
 
Ну як можна було обрати Порошенка, який із 1996 року постійно був при владі й розбагатів за допомогою політичного впливу і шахрайства? Ну невже нікому не було відомо, як Порошенко став секретарем РНБО після обрання Ющенка президентом? Чого ви чекаєте від Порошенка, якщо він заради грошей із дияволом угоду укладе?!
 
---
 
Не готові вийти на третій Майдан, втомилися?! А я не втомився! Мені 80 років і я не втомився! Але мене трусить, коли дивлюся на безлад, злодійство і зраду у владі! Трусить, коли бачу, як знищують державу, якій я віддав усе життя. Складне життя, безрадісне.
 
Усі варіанти можна опрацювати й обговорити. Єдине, чого не можна – сидіти і мовчати. Тому що якщо ми мовчимо й не обороняємося від зовнішнього і внутрішнього ворога – отже, здаємося.
 
– З відставкою Путіна війна в Україні закінчиться?

– Ні, поки Росія не розпадеться, завжди буде нашим ворогом. І російський народ теж, тому що Кремль – це тільки верхівка, екстракт 145 мільйонів людей з імперською свідомістю. Треба, аби кожен українець знав, що жодна дружба з Росією і її "братнім народом", яку нам нав'язують, неможлива.
 
[Примітка: Прошу звернути особливу увагу на правильний діагноз: РОСІЯ ЗАВЖДИ БУДЕ НАШИМ ВОРОГОМ І РОСІЙСЬКИЙ НАРОД ТЕЖ.]
 
---
 
– Бачила архівні фото 1991 року, на яких київський ОМОН штурмом брав ваш готельний номер і тягнув вас у СІЗО.
 
– Це 18 липня 1991 року, у 37-му номері готелю "Україна" (нинішній Premier Palace. –"ГОРДОН"). Ми забарикадувалися разом із соратниками й журналістами українських і західних видань.
 
– Журналіст Ольга Мусафірова згадувала, як ви звеліли їй швидко намочити рушник і прикласти до обличчя, щоб не втратити свідомість, тому що ОМОН пустив у номер отруйний газ.
 
– (Сміється). Оля чудовий журналіст і порядна людина. Спецпризначенці пустили отруйний газ, вибили двері й схопили мене. Дорогою залили газ мені до рота і носа. Буквально. Я потім три дні в Лук'янівці відходив, як напівдохла муха був. Що тепер згадувати, давня історія.
 
[Примітка: Серед присутніх журналістів була і журналістка Христя Фріланд, яка тепер займає вагомі посади в уряді Канади; здається завдяки саме їй згадані світлини набули поширення. Як на мене, непогана ідея - участь Х.Фріланд у змаганнях на посаду президента України.]
 
---
 
Україні потрібна самоорганізація знизу, треба сподіватися тільки на свої сили і стежити, щоб ніхто ніколи не принижував людської гідності.
 
---
 
Подивіться на сусідню Дніпропетровську область, там теж ватників вистачало. Але патріотична меншість мобілізувалася й організувала опір. Плюс Коломойський і Корбан зіграли вирішальну роль. Можна по-різному до них ставитися. Але той самий Корбан у 2014–2015 роках, по суті, став головним організатором нерозповсюдження російської агресії вглиб України.
 
Чому я на всі суди над Корбаном ходив? Тому що у нього величезні заслуги перед Україною. Так, доводилося не в білих рукавичках працювати, але це війна, це захист держави у важких умовах. А в Донецьку і Луганську таких корбанів і коломойських не виявилося, тому що Ахметов і Єфремов – покидьки і свідомі вороги України.
 
– Ваш прогноз: будуть дострокові парламентські або президентські вибори?
 
– Поки владна верхівка робить усе, аби цього не допустити. Але можуть статися непередбачувані події. Усе залежить від першої особи. Та Порошенко не здатний виявити політичну волю і взяти на себе відповідальність у питанні захисту держави. Не вірю у другий строк Порошенка, тому що в українців є здоровий глузд. Так, у нас трохи загальмована реакція, але якщо припече – мало нікому не буде.
 
---
 
[Зображення: _15_01.jpg]
>>
*
Відповісти
#2
(14-10-2017, 03:47 )McOgon писав(ла): [...]
– Бачила архівні фото 1991 року, на яких київський ОМОН штурмом брав ваш готельний номер і тягнув вас у СІЗО.
 
– Це 18 липня 1991 року, у 37-му номері готелю "Україна" (нинішній Premier Palace. –"ГОРДОН"). Ми забарикадувалися разом із соратниками й журналістами українських і західних видань.
[...]
 Спецпризначенці пустили отруйний газ, вибили двері й схопили мене. Дорогою залили газ мені до рота і носа. Буквально. Я потім три дні в Лук'янівці відходив, як напівдохла муха був. Що тепер згадувати, давня історія.
 
[Примітка: Серед присутніх журналістів була і журналістка Христя Фріланд, яка тепер займає вагомі посади в уряді Канади; здається завдяки саме їй згадані світлини набули поширення. Як на мене, непогана ідея - участь Х.Фріланд у змаганнях на посаду президента України.]
[...]

Про особу фотографа у ситуації затримання С.Хмари. Про Христю Фріланд у цій події та інших в новітній українській історії. Одні творили історію. Інші - фіксували. І деякі, як Х.Фріланд, творять її далі вже як політики. Про все це в наступних уривках зі спогадів того самого незалежного тоді фотографа.

Христя Фріланд: від Руху та КГБ до міністра іноземних справ Канади
Єфрем Лукацький, Фотограф (Associated Press)
 Історична правда, 16 лютого 2017 18:27
http://www.istpravda.com.ua/columns/2017/02/16/149544/
 
Восени 1988 року в київському Будинку профспілок відбувалася виставка аматорської фотографії, присвячена ХІХ Всесоюзній конференції Комуністичної партії Радянського Союзу.

На виставці була одна моя дебютна робота (я тоді працював в Інституті електрозварювання ім. Патона). На фотографії – сивий дивакуватий чоловік, який грає на сопілці народні мелодії в поїзді метро. Це був Леопольд Іванович Ященко – фольклорист, композитор, дисидент.
[…]
[Зображення: 7a57c1e-16265914-1475328925833567-824949...5955-n.jpg]
Леопольд Ященко (із сопілкою). Саме це фото Єфрема Лукацького потрапило на виставку в 1988 році
 
На вихідні по сто разів перевіряв реакцію глядачів, надимаючись від гордощів, якщо вони зупинялися біля моєї роботи. Виходив із зали, робив декілька кіл по площі Жовтневої Революції (нині майдан Незалежності) і знову до зали.
 
Під час чергового кола зустрів знайомого. Він супроводжував дівчинку, схожу на молоду акторку Джуді Фостер. Дівчина говорила українською. Ми познайомилися. Вона виявилася студенткою Гарварду, яка приїхала на стажування до Київського університету. Звали її Христя Фріленд. Прикинувшись, ніби я тільки зараз іду на виставку, я запропонував зайти разом – надто вже хотілося похвалитися.

У залі вона запитала, чи є в мене ще фотографії і чи можу я їх показати. Вона знала, що робила. Запропонувати фотографу-початківцю показати свої роботи! З тої миті ми стали друзями. Часто бачилися, я показував відбитки, знайомив із друзями, фотографами, київським життям.
[…]
Вона ще не вирішила, ким бути – юристом чи журналістом. "Тільки журналістом", – переконував її я. Христя збиралася на Різдво до Лондона і запропонувала показати фотографії англійській пресі.
 
Три години вона чекала в передпокої газети "Independent", та як тільки розклала знімки, збіглася вся редакція. Наступного дня вийшла публікація на всю шпальту: багато фотографій – і моїх, й інших українських фотографів – і три речення тексту.
 
Про мене там було сказано: "Лукацький працює в інституті. Його фотографії не популярні в Радянській Україні, але його друкує відомий журнал "Огонек" (напередодні у мене вийшло кілька робіт у цьому журналі).

Так ми разом стали на шлях журналістики.
[…]
[Зображення: 8ac4a56-16298730-1244652538957305-769619...5669-n.jpg]
В окулярах — Христя Фріленд, у вишиванці — Лариса Скорик, архітектор, народний депутат Верховної Ради І-го скликання від Народного Руху. 18 липня 1991 року
[…]
Навесні 1990 року було обрано новий склад Верховної Ради України, той самий, який ухвалив Акт про Незалежність. Тоді ж поет і політик Дмитро Павличко домовився з владою, щоб Христю пустили в Україну. Тепер уже як журналіста.
 
18 липня 1991 року в готелі "Україна" (тепер "Прем’єр Палац") міліція заарештувала депутата, члена Української Гельсінської спілки, відомого дисидента Степана Хмару за звинуваченням у нападі на співробітника міліції.
 
Хмара з кількома своїми помічниками забарикадувався в номері готелю. У цьому ж номері були Христя і декілька молодих журналістів. Тепер кожен із них – це ім’я. Ми ждали штурму й арешту Хмари. ОМОН був у повному складі.
 
Стали ламати двері. Захисники Хмари примудрилися розбити пляшку з олією на голові міліціонера. Тоді пустили сльозогінний газ. Ми намагалися дихати через шарфи. Усі трималися дуже гідно. Христя швидко записувала в блокнот. Газ роз’їдав очі, працювати ставало все важче.
 
[Зображення: 748624f-16174934-1476787642354362-700425...5466-n.jpg]
Христя Фріленд із пов'язкою проти сльозогінного газу робить нотатки для репортажу
 
Крізь виламані двері увірвалася група захоплення "Сокіл" (спецпідрозділ усередині ОМОНу). Підхопивши Хмару, вони швидко поволокли його геть із номера. Я пізнав їх. Їх застосовував УБОЗ для арешту злочинців. Повиснувши на плечах одного такого "сокола", я зумів вискочити з номера разом із ними. Одразу за мною вихід із номера заблокували.

У мене вчепилися омонівці. Але я піймав хвилю й почав блефувати. З криками "Міліція!" я розштовхував омонівців і мчав за групою, яка відносила Степана Хмару сходами готелю.
 
Зробивши на бігу кілька кадрів, витяг плівку з камери, на бігу й заховав і поставив новий ролик.
 
Добре розчув команду:
 
– Зупинити його, плівки забрати.
 
Мене схопили і притиснули до стінки. Я витяг чисту плівку з камери і віддав офіцеру, так зберігши всю зйомку для себе.

Наступного дня газети опублікували мій репортаж.
 
[Зображення: ffce2a6-16142572-1475329312500195-445071...9209-n.jpg]
Міліціонери несуть Степана Хмару
[…]
Христя стала успішним журналістом. Її книга "Плутократи: розквіт глобальних надбагатіїв та занепад усіх інших" потрапила до списку бестселерів "The New York Times". Тепер вона – Міністр закордонних справ Канади.
 
Останнім часом ми рідко перетиналися – на пінчуківському саміті YES у Ялті, де вона була модератором, або під час її візиту в Україну вже як політика. Та щоразу ми раді бачити одне одного. Адже спільне минуле зближує.
 
Переклад з російської – Ігор Бігун
Джерело: ФБ Єфрема Лукацького [https://www.facebook.com/efrem.lukatsky/posts/1475329375833522 ]

*
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Московщина знизила витрати ВВП На військо ... hrushka 0 130 04-06-2019, 19:35
Ост. повідомлення: hrushka
  Рад не рад Московщина змустить забратись з Донбаса.... hrushka 1 341 08-08-2018, 02:38
Ост. повідомлення: hrushka
  Московщина знизила в скарбниці США з 84 б на 14 б до Гелсінських вершин hrushka 1 421 30-07-2018, 19:01
Ост. повідомлення: hrushka

Перейти до форуму: