Рейтинг теми:
  • Голосів: 1 - Середня оцінка: 5
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
ТРИ УРОКИ "ПРОРИВУ СААКАШВІЛІ/ Альона Шкрум (/)
#1
Коли трохи вщухли емоції, настав час сказати про уроки для країни від неочікуваного "прориву Саакашвілі", чи, скоріше, прориву українських громадян "за" паном Саакашлілі.

Урок N1. Українці не хочуть мати Президентом – суверена. 

Це урок давній, підтверджений неодноразово, але кожен наступний президент чомусь хоче перевірити цю теорію на собі.

/Коли у суспільстві є одна людина (чи невелика група людей), яка творить правила поведінки, людина, якій всі мають коритися, і яка сама не кориться нікому – ця особа називається "суверен."/ 

Петру Олексійовичу розказують, що українці прагнуть "сильної руки", але це бажання нерозривно поєднане з ідеєю, що "сильна рука" буде справедливою та діятиме в інтересах країни та українців, а не свого власного тіла та наближених до нього.

Я не хочу мати президента-суверена. Суверена, який не підзвітний парламенту, який не може бути знятий за демократичною процедурою, суверена, чиї злочини, чи офшори, чи накази, чи бізнес не можуть бути предметом розслідування жодного органу в державі. Суверена, якому підконтрольні державні інституції, але він сам не підконтрольний нікому й нічому. Суверена, що вимагає порушувати закон через власні забаганки. Сказав: "Геть Саакашвілі!", тож тепер державний апарат має позбавити його громадянства та будь-якими засобами не пускати його в країну. 


Суспільство більше не хоче мати президента-суверена, тому громадяни відмовляються виконувати його накази й рішення. Я бачу у Facebook, що молоді хлопці, які не є прихильниками ні Саакашвілі, ні опозиції, поїхали в Краковець і пишуть: "Якщо хочете, судіть мене, але я не визнаю їх права мене судити". І це ключове.

Дворкін писав, що правова норма не може бути нав'язана лише фізичним насиллям чи залякуванням. Особа чи інституція повинна мати авторитет, щоб встановити загальнообов'язкову норму. Якщо особа чи інституція не має авторитету, а норми намагається нав'язати лиш силою, то громадяни можуть підкорюватись тільки через страх. Втім, тоді зникає принципова різниця між владною особою та бандитом. Покора бандитові з ножиком, який у вас вимагає гаманець, ґрунтується на страху застосування насильства, тоді як покора суверену чи інституції – на добровільній згоді громадян підкорятись правилам.

Ця різниця в нашій країні стиралася роками: один інститут кришує незаконний видобуток бурштину, інший – вирубку лісу, а суверен заплющує на це очі, бо інститутами керують "свої", а "своїм" можна. Суверен патріотично говорить про санкції проти РФ та вимагає від суспільства самопожертви заради війни, але водночас сам торгує з РФ, нічим не жертвує, а навпаки – намагається уникнути сплати податків через офшори та володіє заводом на території РФ, сплачуючи податки окупанту.

Суверен розповідає про боротьбу з олігархами, що обкрадали країну роками, але продовжує через своїх маленьких феодальчиків у фейкових комісіях встановлювати тарифи Роттердам+, даючи заробити величезні кошти Ахметову. Найгірше, що немає відповідей на ці болючі питання, немає жодних розслідувань і відповідальності. 


Суверен почав вимагати бездумної покори та безпідставної відданості від громадян, але так це не працює. Подвійні моральні стандарти, приховані злочини та невирішені проблеми вбивають авторитет і роблять із суверена – бандита. Щоправда, великого й сильного бандита з низкою державних служб для примусу замість маленького ножика, але суті це не змінює. 

Коли сам суверен щодня руйнує погоджений суспільний договір, то громадяни також відчувають право на непокору. Саме тому громадяни України не визнали для себе законом наказ президента щодо позбавлення Саакашвілі громадянства.

Аргументи про те, що Саакашвілі мав звернутись до суду для відстоювання своїх прав, не знаходять розуміння. Право має бути сукупністю визнаних норм і процедур, а не сукупністю рішень суверена. У підконтрольних суверену судах, де правові норми мають різне трактування залежно від фігури позивача, громадянин свої права відстояти не може.

Тож офшори, Липецька фабрика, брехня суверена, вседозволеність і корупція його "підданних", безкарність його оточення, бажання суверена зміцнювати свою владу та збільшувати власні активи без виконання свого обов'язку працювати для суспільства, реформ та економічного зростання – усе це мало вилитись у формі непокори наказам суверена. 

Урок N2. На кожну дію є своя протидія.

Емоційно виснажені та незадоволені громадяни можуть чекати на справедливість та потерпати від беззаконня лише невеликий проміжок часу. Далі навіть маленька незаконна дія може викликати активний протест громадян.

Краще за мене це пояснив президент США А. Лінкольн: "Можна весь час дурити частину народу, можна дурити весь народ певний час, але не можна дурити ВЕСЬ народ УВЕСЬ час".

Позбавлення Саакашвілі громадянства якраз і стало маленькою незаконною дією, яку громадяни не визнали, бо розуміли: це особиста забаганка суверена, а не рішення, ґрунтоване на законності. Недопущення Саакашвілі в Україну вже потребувало не просто невизнання, а активної протидії.

Громадяни захотіли побачити Саакашвілі в країні попри забаганки президента й монополію держави на примус. Зупинка міжнародного потяга та "замінування" пропускного пункту викликали злість, бо громадяни сприйняли це як відверте зловживання владою свого становища. Як наслідок – люди у Львові зустрічали Саакашвілі та опозицію наче це був Новий рік у Діснейленді з безкоштовним морозивом.

Урок N3. Поріг страху для українців став дуже низьким.

У людей, що бачили смерть, що борються за незалежність, які готові віддати життя за країну та краще майбутнє своїх близьких, суттєво знизився поріг страху. Під час Революції гідності та під час війни багато людей переосмислили патріотизм, сповнились ним, прожили його. Однак, цей патріотизм – це не покора конкретному суверену чи його феодалам, а прагнення та боротьба за краще життя, за своє щастя, за однакові для всіх справедливість і законність.

На пункті перетину хлопці бігли на прикордонників, що хапались за кобуру пістолету, й кричали їм: "Мене в Іловайську не застрелили. І ти точно не застрелиш. Я свій". І прикордонники пропускали натовп. Низький поріг страху та невизнання правових норм суверена – це страшна комбінація. Комбінація для боротьби за велику свободу але – страшна.

Утім, страшніше те, що суверен не усвідомив: він сам створив цю ситуацію. Ні Юлія Володимирівна, ні Саакашвілі, ні інші опозиціонери так не ослабили інституції влади, як сам Петро Олексійович. Щодня він демонструє, що є вищим за закон, і не думає про законність для всіх. 

Через парадоксальне намагання суверена зробити себе сильнішим і недоторканним, держава та її інституції стали – слабшими, й втрачають монополію на владу.

Вийти з цієї ситуації мирно можна лише за умови, що суверен переосмислить та змінить свої вчинки та рішення, а також пояснить своїм феодалам, що вони не мають надійного захисту, що для них діють однакові для всіх українців правила та норми, що державні інституції – не їх власність і не їх бізнес, а публічні органи влади для вироблення справедливої та чесної політики.


http://blogs.pravda.com.ua/authors/shkrum/59b9645c6cc6c/

--------------------

Краще не напишеш.

Краще можуть сказали лише хіба анархісти Big Grin Big Grin Big Grin .
Відповісти
#2
Lightbulb 
(15-09-2017, 21:02 )Bayan писав(ла): Краще не напишеш.

Краще можуть сказали лише хіба анархісти Big Grin Big Grin Big Grin .

Анархісти навряд, бо то все ж не наш дискурс.  Cool
Радше мінархісти, втім погляд авторки є недалеко від мінархізму.



Хочу сказати ось що: чи не настав найвищий час переглянути потрібність посади президента в Україні?

На початку 1990-их навіть американців дивувало, навіщо нам президент, без інших специфічно американських інституцій та звичаїв?
А нині становище складається таке, що попри всю мудакуватість Порошенка, на тій посаді розумної альтернативи йому не видно. Саакашвілі сам не може бути президентом України (і він сам то вголос казав), як юридично (через вимогу тривалого громадянства), так і через те незнання ним всіх українських реалій. Невже Юлька? Та боже борони від такого! Вона єдиний знаний політик, у якого міг виграти Яник, і має добрі шанси виграти Порох.

Як не Порошенко, то ХТО?

Люди, а от нафіга нам тут одноособовий президент?
Навіть порядний політик (фантастика звісно, але припустимо що таке можливе) із такою великою особистою владою, за відсутности американської системи стримувань та противаг, дуже швидко відірветься від реальности і його почне "заносити".  

Дано вважаю, що в тій справі більше пасує швайцарське розв'язання: колективний президент.
Генеральна Управа із 7-ми осіб із рівними правами, які почергово головують.

1-го може обирати парламент (а ще ліпше -- розігрувати то місце в загальнонаціональній лотереї  Wink , а решту 6-ох громадяни обирали би прямим загальним голосуванням. Кожного -- на 6 років, без права кандидувати відразу на наступний термін. Вибирати звісно не всіх купно, а щороку по одному.

Г.У. мала би поєднувати функції президента (віце-президента, головнокомандуючого), та функції урядового кабінету (прем'єра, мін.закорд.справ тощо). До речі, одночасна наявність повноправного президента (як в Україні) та окремо повноцінного прем'єра то річ радше нездибувана в цивілізованому світі. В Німеччині бундес-президент то фігура чисто репрезентативно-декоративна (на відміну від канцлера), ну а Франція є  власне прикладом того, як не треба. Сталі проблеми із "коабітасьйон" президента з політично протистоячою більшістю парламенту то лише квіточки. Вже двічі, в 1919-му та 1991-му держава Україна добряче погоріла на мавпуванні французької політичної системи.

Може досить того ходіння по граблях? Може нарешті наші державники почнуть вчитись на власних помилках?
Відповісти
#3
(15-09-2017, 21:02 )Bayan писав(ла): Когда немного утихли эмоции, пора сказать об уроках для страны от неожиданного "прорыва Саакашвили", или, скорее, прорыва украинских граждан "за" господином Саакашлили.

Урок N1. Украинцы не хотят иметь Президентом - суверена. 

Это урок давний, подтвержденный неоднократно, но каждый следующий президент почему-то хочет проверить эту теорию на себе.

/ Когда в обществе один человек (или небольшая группа людей), которая творит правила поведения, человек, которому все должны повиноваться, и которая сама не повинуется никому - это лицо называется "суверен". / 

Петру Алексеевичу рассказывают, что украинцы стремятся "сильной руки ", но это желание неразрывно сопряжено с идеей, что" сильная рука "будет справедливой и действовать в интересах страны и украинский, а не своего собственного тела и приближенных к нему.

Я не хочу иметь президента-суверена. Суверена, который не подотчетен парламенту, который не может быть снят по демократической процедуре, суверена, чьи преступления, или оффшоры, или приказы, или бизнес не могут быть предметом расследования ни одного органа в государстве. Суверена, которому подконтрольны государственные институты, но он сам не подконтролен никому и ничему. Суверена, что требует нарушать закон через собственные прихоти. Сказал: "Долой Саакашвили!", И теперь государственный аппарат должен лишить его гражданства и любыми средствами не пускать его в страну. 


Общество больше не хочет иметь президента-суверена, поэтому граждане отказываются выполнять его приказы и решения. Я вижу в Facebook, что молодые ребята, которые не являются сторонниками ни Саакашвили, ни оппозиции, поехали в Краковец и пишут: " Если хотите, судите меня, но я не признаю их права меня судить ". И это ключевое.

Дворкин писал, что правовая норма не может быть навязана только физическим насилием или запугиванием. Лицо или организация должна иметь авторитет, чтобы установить общеобязательную норму. Если лицо или организация не имеет авторитета, а нормы пытается навязать лишь силой, то граждане могут подчиняться только из-за страха. Впрочем, тогда исчезает принципиальная разница между властной лицом и бандитом. Покорность бандиту с ножом, который у вас требует кошелек, основывается на страхе применения насилия, тогда как покорность суверену или учреждения - на добровольном согласии граждан подчиняться правилам.

Эта разница в нашей стране стиралась годами: один институт крышует незаконную добычу янтаря, другой - вырубку леса, а суверен закрывает на это глаза, поскольку институтами руководят "свои", а "своим" нельзя. Суверен патриотически говорит о санкциях против РФ и требует от общества самопожертвования ради войны, но одновременно сам торгует с РФ, ничем не жертвует, а наоборот - пытается избежать уплаты налогов через офшоры и владеет заводом на территории РФ, платя налоги оккупантов.

Суверен рассказывает о борьбе с олигархами, что обворовывали страну годами, но продолжает через своих маленьких феодальчикив в фейковых комиссиях устанавливать тарифы Роттердам +, давая заработать огромные средства Ахметову. Хуже всего, что нет ответов на эти болезненные вопросы, нет никаких расследований и ответственности. 


Суверен потребовал бездумной покорности и безосновательной преданности от граждан, но так это не работает. Двойные моральные стандарты, скрытые преступления и нерешенные проблемы убивают авторитет и делают из суверена - бандита. Правда, большого и сильного бандита с рядом государственных служб принуждения вместо маленького ножа, но сути это не меняет. 

Когда сам суверен ежедневно разрушает согласованный общественный договор, то граждане также испытывают право на неповиновение. Именно поэтому граждане Украины не сочли для себя законом приказ президента о лишении Саакашвили гражданства.

Аргументы о том, что Саакашвили должен обратиться в суд для отстаивания своих прав, не находят понимания. Право должно быть совокупностью признанных норм и процедур, а не совокупностью решений суверена. В подконтрольных суверену судах, где правовые нормы имеют различную трактовку в зависимости от фигуры истца, гражданин свои права отстоять не может.

Поэтому оффшоры, Липецкая фабрика, ложь суверена, вседозволенность и коррупция его "подданных", безнаказанность его окружения, желание суверена укреплять свою власть и увеличивать собственные активы без выполнения своего долга работать для общества, реформ и экономического роста - все это должно вылиться в форме неповиновения приказам суверена. 

Урок N2. На каждое действие есть свое противодействие.

Эмоционально истощены и недовольные граждане могут ожидать справедливость и страдать от беззакония лишь небольшой промежуток времени. Далее даже маленькая незаконное действие может вызвать активный протест граждан.

Лучше меня это пояснил президент США А. Линкольн: " Можно все время обманывать часть народа, можно обманывать весь народ некоторое время, но нельзя обманывать весь народ все время ».

Лишение Саакашвили гражданства как раз и стало маленькой незаконным действием, которую граждане не признали, потому что понимали: это личное прихоть суверена, а не решение, основанное на законности. Недопущения Саакашвили в Украину уже требовало не просто непризнания, а активного противодействия.

Граждане захотели увидеть Саакашвили в стране несмотря на прихоти президента и монополию государства на принуждение. Остановка международного поезда и "заминировании" пропускного пункта вызвали злость, потому что граждане восприняли это как откровенное злоупотребление властью своего положения. Как следствие - люди во Львове встречали Саакашвили и оппозицию как это был Новый год в Диснейленде с бесплатным мороженым.

Урок N3. Порог страха для Украинской стал очень низким.

У людей, видели смерть, борющихся за независимость, которые готовы отдать жизнь за страну и лучшее будущее своих близких, существенно снизился порог страха. Во время Революции достоинства и во время войны многие переосмыслили патриотизм, исполнились ним, прожили его. Однако, этот патриотизм - это не покорность конкретном суверену или его феодалам, а стремление и борьба за лучшую жизнь, за свое счастье, за одинаковые для всех справедливость и законность.

На пункте пропуска ребята бежали на пограничников, хватались за кобуру пистолета, и кричали им: « Меня в Иловайске не застрелили. И ты точно не застрелишь. Я свой ". И пограничники пропускали толпу. Низкий порог страха и непризнания правовых норм суверена - это страшная комбинация. Комбинация для борьбы за большую свободу но - страшная.

Впрочем, страшнее то, что суверен не осознал: он сам создал эту ситуацию. Ни Юлия Владимировна, ни Саакашвили, ни другие оппозиционеры так не ослабили институты власти, как сам Петр Алексеевич. Ежедневно он демонстрирует, что выше закона, и не думает о законности для всех. 

Через парадоксальное попытки суверена сделать себя сильнее и неприкосновенным, государство и его институты стали - слабее, и теряют монополию на власть.

Выйти из этой ситуации мирно можно только при условии, что суверен переосмыслит и изменит свои поступки и решения, а также объяснит своим феодалам, что они не имеют надежной защиты, что для них действуют одинаковые для всех Украинские правила и нормы, государственные институты - не их собственность и не их бизнес, а государственные органы власти для выработки справедливой и честной политики.


http://blogs.pravda.com.ua/authors/shkrum/59b9645c6cc6c/

--------------------

Лучше не напишешь.

Лучше могут сказали только разве анархисты Big Grin Big Grin Big Grin.
-------------------------------------------------- -------------------------------------------------- -----------------------------------------
Хочу Дополнить по теме " руководителя страны" : необходимо выбирать " руководителя" процессами в  стране на постоянной основе и вместе с тем на общем гражданском референдуме выработать правила быстрой смены его, если Он не справляется с деятельностью над проблемами, входящими в программу принимаемую всем   сообществом на каждый год. не зря философы рассматривающие способы общественных объединений, сравнивают государство с семьей. Главой семьи является отец - хозяин, никому из членов успешной дружной  семьи не приходить в голову через определенное время менять отца так как его менять значит нарушать законы природы. В этом плане "монархия" для государства положительный пример: Король и Королева находясь у власти продолжительное время, постоянно повышают свой опыт руководства процссами в обществе. Это в совокупности с максимальной "Свободой"людей в сообществе, является залогом его успеха.
Да поможет нам Бог! Слава Богу!
Відповісти
#4
(15-09-2017, 21:02 )Bayan писав(ла): Коли трохи вщухли емоції, настав час сказати про уроки для країни від неочікуваного "прориву Саакашвілі", чи, скоріше, прориву українських громадян "за" паном Саакашлілі.

Урок N1. Українці не хочуть мати Президентом – суверена. 

Це урок давній, підтверджений неодноразово, але кожен наступний президент чомусь хоче перевірити цю теорію на собі.

/Коли у суспільстві є одна людина (чи невелика група людей), яка творить правила поведінки, людина, якій всі мають коритися, і яка сама не кориться нікому – ця особа називається "суверен."/ 

Петру Олексійовичу розказують, що українці прагнуть "сильної руки", але це бажання нерозривно поєднане з ідеєю, що "сильна рука" буде справедливою та діятиме в інтересах країни та українців, а не свого власного тіла та наближених до нього.

Я не хочу мати президента-суверена. Суверена, який не підзвітний парламенту, який не може бути знятий за демократичною процедурою, суверена, чиї злочини, чи офшори, чи накази, чи бізнес не можуть бути предметом розслідування жодного органу в державі. Суверена, якому підконтрольні державні інституції, але він сам не підконтрольний нікому й нічому. Суверена, що вимагає порушувати закон через власні забаганки. Сказав: "Геть Саакашвілі!", тож тепер державний апарат має позбавити його громадянства та будь-якими засобами не пускати його в країну. 


Суспільство більше не хоче мати президента-суверена, тому громадяни відмовляються виконувати його накази й рішення. Я бачу у Facebook, що молоді хлопці, які не є прихильниками ні Саакашвілі, ні опозиції, поїхали в Краковець і пишуть: "Якщо хочете, судіть мене, але я не визнаю їх права мене судити". І це ключове.

Дворкін писав, що правова норма не може бути нав'язана лише фізичним насиллям чи залякуванням. Особа чи інституція повинна мати авторитет, щоб встановити загальнообов'язкову норму. Якщо особа чи інституція не має авторитету, а норми намагається нав'язати лиш силою, то громадяни можуть підкорюватись тільки через страх. Втім, тоді зникає принципова різниця між владною особою та бандитом. Покора бандитові з ножиком, який у вас вимагає гаманець, ґрунтується на страху застосування насильства, тоді як покора суверену чи інституції – на добровільній згоді громадян підкорятись правилам.

Ця різниця в нашій країні стиралася роками: один інститут кришує незаконний видобуток бурштину, інший – вирубку лісу, а суверен заплющує на це очі, бо інститутами керують "свої", а "своїм" можна. Суверен патріотично говорить про санкції проти РФ та вимагає від суспільства самопожертви заради війни, але водночас сам торгує з РФ, нічим не жертвує, а навпаки – намагається уникнути сплати податків через офшори та володіє заводом на території РФ, сплачуючи податки окупанту.

Суверен розповідає про боротьбу з олігархами, що обкрадали країну роками, але продовжує через своїх маленьких феодальчиків у фейкових комісіях встановлювати тарифи Роттердам+, даючи заробити величезні кошти Ахметову. Найгірше, що немає відповідей на ці болючі питання, немає жодних розслідувань і відповідальності. 


Суверен почав вимагати бездумної покори та безпідставної відданості від громадян, але так це не працює. Подвійні моральні стандарти, приховані злочини та невирішені проблеми вбивають авторитет і роблять із суверена – бандита. Щоправда, великого й сильного бандита з низкою державних служб для примусу замість маленького ножика, але суті це не змінює. 

Коли сам суверен щодня руйнує погоджений суспільний договір, то громадяни також відчувають право на непокору. Саме тому громадяни України не визнали для себе законом наказ президента щодо позбавлення Саакашвілі громадянства.

Аргументи про те, що Саакашвілі мав звернутись до суду для відстоювання своїх прав, не знаходять розуміння. Право має бути сукупністю визнаних норм і процедур, а не сукупністю рішень суверена. У підконтрольних суверену судах, де правові норми мають різне трактування залежно від фігури позивача, громадянин свої права відстояти не може.

Тож офшори, Липецька фабрика, брехня суверена, вседозволеність і корупція його "підданних", безкарність його оточення, бажання суверена зміцнювати свою владу та збільшувати власні активи без виконання свого обов'язку працювати для суспільства, реформ та економічного зростання – усе це мало вилитись у формі непокори наказам суверена. 

Урок N2. На кожну дію є своя протидія.

Емоційно виснажені та незадоволені громадяни можуть чекати на справедливість та потерпати від беззаконня лише невеликий проміжок часу. Далі навіть маленька незаконна дія може викликати активний протест громадян.

Краще за мене це пояснив президент США А. Лінкольн: "Можна весь час дурити частину народу, можна дурити весь народ певний час, але не можна дурити ВЕСЬ народ УВЕСЬ час".

Позбавлення Саакашвілі громадянства якраз і стало маленькою незаконною дією, яку громадяни не визнали, бо розуміли: це особиста забаганка суверена, а не рішення, ґрунтоване на законності. Недопущення Саакашвілі в Україну вже потребувало не просто невизнання, а активної протидії.

Громадяни захотіли побачити Саакашвілі в країні попри забаганки президента й монополію держави на примус. Зупинка міжнародного потяга та "замінування" пропускного пункту викликали злість, бо громадяни сприйняли це як відверте зловживання владою свого становища. Як наслідок – люди у Львові зустрічали Саакашвілі та опозицію наче це був Новий рік у Діснейленді з безкоштовним морозивом.

Урок N3. Поріг страху для українців став дуже низьким.

У людей, що бачили смерть, що борються за незалежність, які готові віддати життя за країну та краще майбутнє своїх близьких, суттєво знизився поріг страху. Під час Революції гідності та під час війни багато людей переосмислили патріотизм, сповнились ним, прожили його. Однак, цей патріотизм – це не покора конкретному суверену чи його феодалам, а прагнення та боротьба за краще життя, за своє щастя, за однакові для всіх справедливість і законність.

На пункті перетину хлопці бігли на прикордонників, що хапались за кобуру пістолету, й кричали їм: "Мене в Іловайську не застрелили. І ти точно не застрелиш. Я свій". І прикордонники пропускали натовп. Низький поріг страху та невизнання правових норм суверена – це страшна комбінація. Комбінація для боротьби за велику свободу але – страшна.

Утім, страшніше те, що суверен не усвідомив: він сам створив цю ситуацію. Ні Юлія Володимирівна, ні Саакашвілі, ні інші опозиціонери так не ослабили інституції влади, як сам Петро Олексійович. Щодня він демонструє, що є вищим за закон, і не думає про законність для всіх. 

Через парадоксальне намагання суверена зробити себе сильнішим і недоторканним, держава та її інституції стали – слабшими, й втрачають монополію на владу.

Вийти з цієї ситуації мирно можна лише за умови, що суверен переосмислить та змінить свої вчинки та рішення, а також пояснить своїм феодалам, що вони не мають надійного захисту, що для них діють однакові для всіх українців правила та норми, що державні інституції – не їх власність і не їх бізнес, а публічні органи влади для вироблення справедливої та чесної політики.


http://blogs.pravda.com.ua/authors/shkrum/59b9645c6cc6c/

--------------------

Краще не напишеш.

Краще можуть сказали лише хіба анархісти Big Grin Big Grin Big Grin .

Я не анархіст, але я можу написати значно краще та коротше:

Урок №4: До виборів ще далеко!

Тому і Петру Порошенку, і Юлії Тимошенко прийдеться ще не раз міняти сценарії своїх передвиборчих кампаній. Бо в Україні сувереном є народ, а не президент...
Відповісти
#5
(18-09-2017, 17:35 )Василь Васьківський писав(ла): Я не анархіст, але я можу написати значно краще та коротше:

Урок №4: До виборів ще далеко!

Тому і Петру Порошенку, і Юлії Тимошенко прийдеться ще не раз міняти сценарії своїх передвиборчих кампаній. Бо в Україні сувереном є народ, а не президент...

Сувереном держави Україна, як і всюди, є правляча т.зв. еліта -- "політичний клас" державців.

Всі політичні бої насправді є лише між різними угрупуваннями того самого класу, між державцями.
Натомість "народ" (майданівці, антимайданівці, з тітушками включно) для державних політиків є лише допоміжною "піхотою" в битвах за владу в державі.

А що "до виборів далеко", то в 2013-му Януковочеві так само ся здавало. Чим то для нього закінчилось -- всі бачили.
Відповісти
#6
(18-09-2017, 22:47 )Max писав(ла):
(18-09-2017, 17:35 )Василь Васьківський писав(ла): Я не анархіст, але я можу написати значно краще та коротше:

Урок №4: До виборів ще далеко!

Тому і Петру Порошенку, і Юлії Тимошенко прийдеться ще не раз міняти сценарії своїх передвиборчих кампаній. Бо в Україні сувереном є народ, а не президент...

Сувереном держави Україна, як і всюди, є правляча т.зв. еліта -- "політичний клас" державців.

Всі політичні бої насправді є лише між різними угрупуваннями того самого класу, між державцями.
Натомість "народ" (майданівці, антимайданівці, з тітушками включно) для державних політиків є лише допоміжною "піхотою" в битвах за владу в державі.

А що "до виборів далеко", то в 2013-му Януковочеві так само ся здавало. Чим то для нього закінчилось -- всі бачили.

Тут Ви плутаєте політичних суб'єктів з сувереном. Я погоджуюсь, що український народ є пасивною масою, а не політичним суб'єктом. Навіть більше, я стверджую, що без об'єднання незалежних українців в глобальну всеукраїнську Громаду ця ситуація не зміниться...

Чи далеко до виборів зможемо дізнатись вже 17 жовтня. Я поки що не бачу підстав вважати, що 17 жовтня щось змінить.
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  План Саакашвілі деолігархізації України Василь Васьківський 82 3029 06-03-2018, 15:21
Ост. повідомлення: Василь Васьківський
Exclamation Саакашвілі: Порошенко - молдавський барига! Torr 0 143 13-02-2018, 21:47
Ост. повідомлення: Torr
  Велика перемога - заарештували Саакашвілі Torr 2 182 13-12-2017, 22:54
Ост. повідомлення: Torr

Перейти до форуму: