Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Фізики та інші вчені про Бога ...1_(/)
Tongue 
Алe от зникну я - зникнe всe, і "Ви," і "підручники." Отакий, бачтe, соліпсизм.Blush

(15-10-2012, 08:05 )Василь Васьківський писав(ла):
(12-10-2012, 20:28 )Георгій писав(ла):
(12-10-2012, 11:33 )Василь Васьківський писав(ла):
(11-10-2012, 15:22 )Георгій писав(ла): Яким чином Ви довeдeтe, що Максвeл і Айнштайн - цe нe витвори Вашого мозку, поза яким абсолютно нічого нe існує?

Чeймбeрс самe про цe. Цього нe трeба доводити, пишe він, оскільки цe "presupposition."

(11-10-2012, 12:02 )Василь Васьківський писав(ла): а не на припущення.

Відповісти
Video 
(16-10-2012, 09:40 )Василь Васьківський писав(ла):
(16-10-2012, 09:36 )філософ писав(ла):
(16-10-2012, 09:13 )Василь Васьківський писав(ла):
(16-10-2012, 09:04 )філософ писав(ла):
(15-10-2012, 12:40 )Василь Васьківський писав(ла):

Hello
Відповісти
(16-10-2012, 17:53 )філософ писав(ла):
(16-10-2012, 09:40 )Василь Васьківський писав(ла):
(16-10-2012, 09:36 )філософ писав(ла):
(16-10-2012, 09:13 )Василь Васьківський писав(ла):
(16-10-2012, 09:04 )філософ писав(ла):

Hello

Відповісти
Video 
>(Василь Васьківський) Особистість - це не глюони, а форма індивідуальної психічної еволюції людини…Фізика не тільки уявляє, а навіть знає, що таке психіка!!! Дуже просто: свідомість є функцією психіки!

Типова відповідь з точки зору (а не горизонту!) класичної психології.

Давайте ж подивимося, наприклад, як це розгорнуто трактують класики, і, таким чином, можна буде додати більш критичний погляд класичної позиції.

"1.1.3. Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного поступу людства
Для пояснення природи психіки важливо спиратися на наукові дані про закономірності її виникнення і становлення в умовах еволюції протягом багатьох мільйонів років та історичного розвитку людства. Ці дані здобуті археологами, біологами, антропологами, фізіологами та узагальнені психологами.
Зародження і розвиток психіки пов'язуються з еволюційними процесами в природі на стадії виникнення живої матерії. Деякі дослідники вбачають коріння психіки в неживій матерії, інші пов'язують появу психіки з виникненням тварин.
Погляди відомого французького філософа і палеонтолога П'єра Тейяр де Шардена (1881 - 1955) на еволюцію матерії та психіки були підтримані і розвинуті видатним ученим, першим президентом Української академії наук В. І. Вернадським (1863 - 1945). Співзвучні погляди відображені у працях Б. Г. Ананьєва.
П. Тейяр де Шарден вважав, що розвиток матерії, або, за його термінологією, універсуму, триває упродовж кількох мільярдів років і виявляється в розширенні "первісного атома" до розмірів сучасних галактик Цей висновок відповідає відомій у фізиці теорії великого вибуху. Процес просторового розширення матерії здійснюється водночас із протилежним процесом - органічним згортанням універсуму до самого себе від дуже простих тіл до винятково складних. Процес "згортання складності" пов'язаний з відповідним переходом зовнішнього у внутрішнє, психіку, тобто з процесом інтеріоризації. Між складністю та свідомістю у масштабах усього космосу, включаючи планету Земля, існує структурний зв'язок. Універсуму одвічно притаманні зовнішня матеріальна і внутрішня духовна, тобто фізична і психічна енергії, що взаємодіють, переходять одна в одну. Відтак наявність рудиментарних, розсіяних форм психіки в частках матерії - навіть з малими параметрами складності Життя і психічне пробиваються усюди і завжди, і ніщо не може зупинити процес "згортання складності", інтеріоризації. Розвиток психіки - психогенез - є складовою космогенезу.
Таке розуміння психогенезу наближається до теорії панпсихізму. Воно спирається на наукові дані біології, палеонтології, геології, космології, психології і має не менше право на існування, ніж інші концепції виникнення життя та психіки, наприклад, такі, як гіпотеза О. І. Опаріна про виникнення життя на Землі у формі коацерватів чи гіпотеза Г. Кастлера про космічне походження живого на Землі.
П. Тейяр де Шарден виділяє в процесі еволюції універсуму чотири стадії - Переджиття, Життя, Думку та Над-життя. Кожній з них властиві відповідні стадії психогенезу.
На стадії Переджиття суб'єктивне, психічне втілене в матерію у вигляді потенції. Планета Земля має природжений потенціал переджиття і відповідну йому масу елементарної психічної, духовної енергії - передсвідомості. Остання зростає із збільшенням складності матерії і розгортається на вузькій оболонці планети - передбіосфері, в якій зосереджується та поглиблюється внутрішнє Землі, її органічне ціле.
На стадії Життя формується біосфера, яка поширюється на оболонці планети у вигляді живої маси організованої матерії - мікроорганізмів і мегамолекул; остання розгалужується у вигляді дерева життя. В ході клітинної революції здійснюється й внутрішня революція психічного, тобто стрибок від передсвідомості до свідомості. Еволюція елементів універсуму приводить до появи тварин, а серед них ссавців, які займають на дереві життя головну гілку. Вершок цієї гілки утворюють примати й людиноподібні мавпи. На стадії Життя геогенез універсуму перетворюється на біогенез, наслідком чого стає поява людини як носія психогенезу.
Для стадії Думки характерне інтенсивне зростання свідомості Завдяки здатності людини до рефлексії універсум зосереджується на собі, оволодіває собою. Феномен людини виявляється у парадоксальному явищі: при незначних морфологічних змінах людини починається небачене потрясіння усіх сфер життя на планеті. Виникає особистість з притаманною їй здатністю до персоналізації, тобто безмежної індивідуальної еволюції. Здійснюється стрибок розуму як в індивідуальному плані, так і у вигляді конвергенції духу особистостей. Рефлексія охоплює усе людство, чим сприяє його піднесенню. Починається процес гомінізації, перехід від інстинкту до думки, одухотворення усіх сил, що містяться у тваринному світі. Трансформація охоплює все життя на планеті
Психогенез переходить у більш високу стадію - ноогенез, на якій зароджується і розвивається єдиний дух цивілізації. Поряд із біосферою поступово створюється новий "мислячий пласт", що розгортається над світом рослин і тварин, - ноосфера. Земля вступає в нову еру з економічними, промисловими та соціальними змінами. Соціальний феномен стає на стадії Думки кульмінацією біологічного феномена, феномена людини.
Для стадії Наджиття характерним є об'єднання народів, духовне оновлення Землі, формування Надлюдства. Ноогенез приводить до олюднення часу й простору, до виникнення Надособистості. У пункті Омега персоналізація сягає свого максимуму. Вершиною розвитку людства, вінцем оригінальності стає не окрема індивідуальність, а універсальна особистість, одухотворення, любов та усвідомлення вічності життя. Отже, на стадії Наджитгя ноогенез досягає своєї найвищої точки завдяки консолідації, взаємодії особистостей Й утворенню Надособистості
Філософська концепція П. Тейяр де Шардена є однією з гіпотез про еволюційний та історичний розвиток психіки. У формування наукової картини філогенезу психіки значний внесок зробили й інші дослідники, такі як Б. Г. Ананьєв, Е. Г. Вацуро, Н. Ю. Войтоніс, Я. Дембовський, В. Келер, Н. М. Ладигіна-Котс, О. М. Леонтьєв, М. Ф. Нестурх, Н. О. Тих та багато інших.
Спираючись на наукові дані, можна стверджувати, що психіка постала у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем. Завдяки психіці вдосконалювалася регуляція цього процесу, що забезпечувало виживання й життєдіяльність живих істот. Психіка, таким чином, виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак.
Реконструкція процесу виникнення та становлення психіки ґрунтується і на тій обставині, що у тваринному світі ще й досі існують різні за своєю складністю й давністю походження живі організми. Вони є носіями психіки різного рівня розвитку - від найпростішої, як у амеб, до найскладнішої у світі - психіки людини. Крім того, Існують численні археологічні дані, що свідчать про ступінь розвитку мозку та його функцій у тварин і людини у минулому, про характер результатів їхньої поведінки й діяльності. Тому процес філогенезу психіки значною мірою може бути відтворений на підставі як зазначених даних, так і більш або менш вірогідних гіпотез.
Розвиток психічних механізмів регуляції поведінки живих істот проходив ряд етапів: чутливість щодо окремих властивостей об'єктів у найпростіших організмів - сприймання цілісних предметів у більш складних живих істот - практичний інтелект вищих тварин - практичний і абстрактний інтелект як основа первісної свідомої психіки у прадавньої людини - свідомість і самосвідомість стародавньої людини - особистість людини до нашої і нашої ери, зокрема епох Відродження, Просвітництва, промислової революції та сучасного соціального і науково-технічного поступу. При переході від попереднього до наступного етапу форми психіки трансформуються у досконаліші психічні системи регуляції поведінки та діяльності живих істот, дедалі ефективніше забезпечуючи їхню життєдіяльність.
Виникнення первісної психіки пов'язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки - так званих тропізмів, або таксисів, найпростіших рослинних і тваринних організмів - до власне психічних, сигнальних форм регуляції тварин. Завдяки тропізмам організм реагує залежно від контакту з середовищем. Так, якщо організм потрапляє у середовище з несприятливими фізичними параметрами, наприклад, дуже високою чи низькою температурою, то він, перегріваючись або переохолоджуючись, намагається відійти у безпечніше місце. Навпаки, потрапляючи в середовище з оптимальним температурним режимом, він залишається там і шукає таке місце, яке 6 сприяло кращому перебігу обмінних процесів. У наведених прикладах регуляція поведінки здійснюється за допомогою термотропізму. Існують й інші види тропізмів: фототропізм як форма рухової реакції на безпосередню дію світла; хемотропізм - рухова реакція на дію хімічних агентів середовища; топотропізм - рухова реакція на механічну дію середовища тощо. Тропізм, таксис - це засоби рухового реагування найпростіших організмів на фактори, від яких залежить їхнє біологічне існування. До біотичних факторів належать об'єкти харчування, температура, механічні властивості об'єктів тощо. Тропізми утворюють одну з важливих форм подразливості живих істот - до безпосереднього реагування на біотичні подразники, що притаманно більшості одноклітинних рослинних і тваринних організмів.
У процесі еволюції виникає інша форма відображення, яка надає організмам значних переваг у виживанні та розвитку. Вона пов'язана з переходом від реакції на безпосередній вплив біотичних подразників до опосередкування цього впливу за допомогою сигналів. З'являється чутливість - здатність реагувати на біотично значущі об'єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані - за допомогою сигналів про них, завдяки чому організми можуть уникнути загрози для свого існування або скористатися сприятливими умовами.
Спочатку чутливість регулює найпростіші рухові реакції, на основі яких поступово складаються і фіксуються складні ланцюги дій організму. Закріплюючись при переході від покоління до покоління у генетичному апараті тварин, тобто за законами еволюції (спадковості й мінливості), чутливість сприяє здійсненню інстинктивних форм їхньої поведінки. Фізіологічною основою інстинкту є безумовні рефлекси, які передаються спадково. Характерною ознакою інстинкту є його причетність до конкретної ситуації, що приводить у рух весь ланцюг автоматизованих дій тварини.
Чутливість притаманна як одноклітинним організмам, наприклад інфузоріям, так і багатоклітинним, наприклад гідроїдним поліпам, медузам. Формується нервова сітка як об'єднання чутливих до сигнальних подразників клітин. Зароджується нервова система. В ній диферетцюються аналізатори, тобто органи почуттів, а серед них - рецептори, центральні нервові механізми переробки інформації та ефекторні механізми дії, що слугує основою сенсорної психіки, здатної до відображення окремих якостей.
Об'єктивна дійсність виступала для живих істот не тільки через окремі властивості, а й через різноманітні предмети. Тому поступово сформувався новий тип цілісного сигнального, психічного відображення предметів у сукупності їхніх якостей. Виникає так звана перцептивна психіка як здатність тварин до сприймання, перцепції цілісних предметів і до предметного відображення дійсності.
Здатність до сприймання різноманітних предметів об'єктивної дійсності стимулювала формування ще складніших ланцюгів інстинктивної поведінки тварин як природжених безумовно-рефлекторних актів. На базі інстинктів виникають нові форми поведінки, які значно підсилюють можливості адаптації тварин до середовища упродовж життя одного покоління. Одним із видів набутої окремою особиною популяції форми поведінки є навичка, що формується на основі умовного рефлексу. Сприймання і навички помітно розширюють межі можливостей організму у взаємодії з довкіллям.
Перцептивна форма психічного регулювання поведінки властива таким представникам біологічного світу, як хробаки, комахи, птахи, риби, плазуни тощо. Ці тварини вже можуть орієнтуватися серед складних предметів та у предметних ситуаціях, адаптуватися до мінливих умов існування. Розвиток у них нервової системи, зокрема виділення спинного й головного мозку, поглиблення спеціалізації аналізаторів та розширення міжаналізаторних зв'язків створюють мозкові механізми аналізу й синтезу складних предметних ситуацій, підводять тварин до нових можливостей психічної регуляції поведінки при взаємодії зі складним та динамічним навколишнім середовищем.
Вершиною психічного розвитку тварин є практичний інтелект, який дає змогу відображати не лише окремі якості об'єктів, цілісні предмети й предметні ситуації, а й динамічні міжпредметні відношення, що виступають переважно у вигляді наочних образів. Інтелектуальна психіка притаманна так званим вищим тваринам, наприклад вовкам, лисицям, ведмедям, дельфінам, собакам та особливо мавпам.
Практичний ситуаційний безпосередній інтелект вищих тварин разом із сенсорною та перцептивною психікою значно розширює можливості ефективної регуляції поведінки. Остання здійснюється завдяки формуванню складних безумовних, умовних, зокрема орієнтовно-дослідницьких, рефлексів і виявляється у вигляді розвинутої системи інстинктів, навичок і практичних інтелектуальних дій. Усе це в сукупності створює величезний фонд засобів реалізації доцільної поведінки тварин, якою вони іноді вражають людей.
Великого значення набуває у вищих тварин, особливо в мавп, не лише використання предметів, наприклад гілок, кісток, каміння, а й маніпулювання ними, що передує їх уживанню як знарядь праці. У мавп спостерігаються складні види поведінки, наприклад, щоденне створення місця для ночівлі Цьому сприяє поступове вивільнення передніх кінцівок, завдяки чому маніпуляції мавп перевершують за своїми можливостями подібні акти в інших вищих тварин.
Мозок мавп має розвинуту центральну і периферійну нервову систему, характеризується складними міжаналізаторними та внутрішньомозковими зв'язками, що дає змогу здійснювати тонкий аналіз і синтез предметної ситуації, міжпредметних відношень та регулювати складні форми поведінки. Варто нагадати також про спосіб життя мавп, якому властиві групова диференціація та інтеграція між членами стада, виділення субординаційних відносин, використання звукової та "позової" сигналізації для організації поведінки у стаді тощо. Всі ці обставини, на думку багатьох біологів, фізіологів, зоопсихологів, створюють можливість для формування за певних умов якісно нових форм психіки та керованої нею поведінки.
Принципово новий етап у розвитку психіки у філогенезі пов'язаний із змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Вони виявлялися передовсім у виготовленні матеріальних знарядь дії на об'єкти середовища. Це приводило до накопичення знань про властивості об'єктів, умінь застосовувати знання і знаряддя у різних ситуаціях, до значного розширення фонду навичок. Велику роль при цьому відігравало формування різних форм спільної діяльності членів первісних угруповань прадавніх людей. Важливе значення в організації спільної діяльності мала мовленнєва діяльність, яка формувалася у процесі перетворення звукової сигналізації у стаді на засіб означення компонентів діяльності, її координації, передання досвіду від одного члена первісних угруповань до іншого, від одного покоління прадавніх людей до іншого.
Нині важко визначити, як і в якій послідовності взаємодіяли зазначені фактори розвитку психіки й поведінки людини. Поява цих факторів спонукала до виникнення якісно нових трансформацій існуючих психічних механізмів регуляції поведінки, які включались у причинно-наслідкове діалектичне коло умов і результатів процесу становлення нового типу психіки.
За даними відомого німецького психолога Ф. Клікса, розвиток людського інтелекту проходить три фази. Перша фаза еволюційного розвитку вищих тварин - научіння та навички. Научіння спирається на індивідуальну пам'ять, завдяки якій фіксуються апробовані ефективні засоби поведінки. Научіння формує індивідуальну пам'ять, стає рушієм її інтенсивного розвитку.
Інформаційний та операційний зміст пам'яті, що накопичується в процесі научіння, стає основою для розвитку розумових процесів. Починається друга фаза розвитку інтелекту - період переходу від тварини до людини. Мислення людини базується на використати збережених у пам'яті знань та засобів. Процеси пошуку необхідних елементів змісту пам'яті можна вважати вихідними ((юрмами мислення. Такий пошук вимагає актуалізації минулого досвіду, порівняння його елементів між собою, виявлення нових взаємозв'язків за умов невизначеності. На основі наявного досвіту будуються передбачення подальшого розвитку події!, приймаються рішення. Це головний стимул для здійснення на основі мислення екстраполяції майбутнього.
Відрив процесів мислення від реальності, поява суто людського абстрактного інтелекту становить зміст третьої фази. Як відомо, пам'ять живиться сприйняттями, а мислення - змістом пам'яті, який фіксується в людини у формі образів і слів. Мова виконує комунікативну й когнітивну (пізнавальну) функцію, слугує для означення об'єктів зовнішнього світу, що фіксуються в пам'яті Відбитий у мові світ результатів мислення, що є підсумком усіх пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, відчуття, сприймання, уяви і власне мислення, утворює внутрішню реальність, якої немає у вищих тварин.
Відносно об'єктів внутрішнього світу операції мислення можуть застосовуватися так само, як і до продуктів сприймання зовнішнього світу. Суттєвим результатом розвитку інтелекту прадавньої людини завдяки впливу мови є утворення та фіксація в її пам'яті понять різних рівнів абстракції. Введення абстрактних понять високого рівня дає змогу людині охоплювати ширші сфери дійсності у просторі та часі. Постає можливість розробки числових систем, пізнання законів природи, суспільства і, нарешті, самого людського мислення.
Отже, у прадавньої людини, крім практичного інтелекту, формуються такі компоненти абстрактного інтелекту, як мислення й уява, словесна пам'ять та довільна увага, воля, а також дедалі зростаюча система знань, умінь і навичок. Формувалися суспільні засоби фіксації та передання досвіду у вигляді обрядів посвячення, фольклору, навчання тощо. Поступово винаходилися зовнішні матеріальні - зарубкові та письмові - і внутрішні (знакові) засоби фіксації досвіду.
Суспільна організація трудової діяльності спонукала до розподілу ролей між членами первісних людських угруповань, обов'язків у здійсненні спільної справи. Суспільна організація діяльності означала не просто сумарне поєднання зусиль і результатів праці окремих членів угруповань, а значно більше. Завдяки системній організації суспільної праці, зростанню досвіду людські спільноти досягали таких результатів, яких не могло досягти жодне угруповання тварин.
Виникає опосередковуюча сфера спонукання - мотивація, що відповідає цілісному характеру суспільної діяльності членів прадавніх груп. Розподіл та об'єднання функцій передбачають виділення власних цілей і дій окремої людини та відповідних психічних засобів координації, інтеграції із загальною метою та діями інших членів групи. Тобто поряд із погребами в їжі, теплі, безпеці тощо виникають нові психічні утворення - мотиви та цілі діяльності
Спільні види діяльності (полювання, кочування, вирощування рослин, приручення тварин, будівництво житла тощо) мали, як правило, тривалу часову характеристику і значний предметний та операційний зміст. Це вимагало наявності в людини більш досконалих форм мотиваційної, пізнавальної, цілеутворюючої, вольової функцій психіки. Розвиток цих функцій здійснювався завдяки вдосконаленню абстрактного мислення й уяви, здатності до запам'ятовування змістової та операційної сторін мотивів, цілей, дій, до довільного розподілу уваги, планування дій, що забезпечувало успішну участь людини в суспільній діяльності.
З виникненням соціальної за своїм характером форми активності людини починається процес становлення професійної діяльності (виробничої, управлінської, торговельної, військової тощо) з їх подальшою спеціалізацією та інтеграцією, що супроводжується виникненням спочатку роду, потім племені, об'єднання племен, міста-полісу та державного утворення. Починається соціальний, історичний період розвитку психіки людини, який прийшов на зміну біологічному, еволюційному періодові.
Вирішального значення у розвитку психічних властивостей людини набуває слово як засіб організації суспільної діяльності, фіксації та передання досвіду, як внутрішнє знаряддя організації і розвитку власної поведінки та психіки. Слово виконує функції сигналу другого порядку, або сигналу сигналів, утворюючи, за визначенням Г. П. Павлова, другу сигнальну систему.
Як вважають антропологи, на початок історичного періоду розвитку психіки у прадавньої людини загалом складається суто людський організм із здатністю до прямоходіння, з розвинутими руками та іншими органами, а головне - людський мозок з його складною структурою та функціями, в цілому - людський індивід.
У прадавньої людини виникають і формуються початки свідомої психіки з притаманними їй ознаками - первісними формами а) суто людських пізнавальних, інтелектуальних процесів (уваги, пам'яті, мислення, уяви); б) потрібнісно-мотиваційної та цілеутворюючої сфер діяльності й необхідної для її здійснення системи знань, умінь і навичок; в) емоційно-почуттєвої сфери як важливого фактора регуляції діяльності й суспільних стосунків.
Цей прадавній період розвитку людської цивілізації триває сотні тисячоліть і відбивається у пам'ятках культури стародавнього світу (Єгипту, Китаю, Індії, Греції, Риму). Можна припустити, що за кілька тисячоліть до нашої ери у стародавньої людини була сформована свідомість як вища на той час форма психічної регуляції поведінки та діяльності. Свідомість забезпечувала продуктивну трудову діяльність людини, яка стала важливим фактором забезпечення и виживання.
За умов безперервною розвитку психіки завдяки діяльності філософів, медиків, педагогів, державних діячів, винахідників тощо створюються знаряддя праці, інструменти, транспортні засоби, нові форми життя, література, образотворче, скульптурне, будівельне мистецтво тощо, тобто предметний і духовний світ людської цивілізації.
Інтенсивно формується новий тип людської психіки, свідомості, пов'язаний не лише з репродуктивною діяльністю індивіда, а й із новою її якістю - творчістю. Цей тип психіки виявляється у винаході та накопиченні окремими представниками людства в індивідуальному порядку (а не "народному", розподіленому протягом тисячоліть серед багатьох поколінь) нових знань, у творчій розробці нових матеріалів, інструментів, літературних творів, напрямів образотворчих шкіл, соціальних, філософських, медичних, релігійних систем тощо. У стародавню епоху цей процес набуває дедалі більшої індивідуальної виразності та виявляється у досягненнях таких історичних постатей, як Конфуцій, Сократ, Піфагор, Гіппократ та ін.
Початок нашої ери знаменує фігура Ісуса Христа, що має величезний вплив на духовне життя людства. За Біблією, ця божественна людина ціною свідомої самопожертви вказала шлях порятунку й духовного розвитку людства.
У межах свідомості виникає якісно нове психічне утворення - самосвідомість, внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку, саморегуляції психіки людини. Регулятором творчої діяльності з перетворення зовнішньої дійсності та внутрішнього самотворення власної психіки стає особистість. Особистості властиві величезний творчий потенціал і реальний вплив на природу, на інших і на себе.
На рівень особистісного розвитку психіки виходять представники епох Відродження, Просвітництва, першої промислової революції. В останні два-три століття за умов бурхливого розвитку промисловості, науки, освіти, мистецтва, соціального руху цей процес набуває великої інтенсивності та масовості.
У XIX-XX ст. особистість формується як рівень розвитку психіки людини з притаманною їй системою вищих психічних функцій. У цю систему входять: здатність до різних форм спілкування та активної соціальної взаємодії особистості з соціумом, засвоєння досягнень цивілізації і творчого самовираження; здатність до формування складної системи цілеутворення, мотивації, смислової регуляції власної поведінки і спрямованої діяльності; система рис характеру, що дає змогу формувати та здійснювати програму адекватної індивідуальної поведінки у суспільстві; самосвідомість як дієвий засіб самопізнання, саморегуляції та самовдосконалення; розвинена система знань, умінь і навичок, придатність до включення у суспільну структуру професійної діяльності; інтелектуальні процеси, завдяки яким людина пізнає і перетворює навколишнє середовище, усвідомлює і розв'язує особистісно і суспільно значущі проблеми, питання, завдання; психофізіологічні якості, під впливом яких формується індивідуальність й особистість займає належне місце у суспільній організації, доповнюючи своїми неповторними індивідуальними якостями інших членів людської спільноти.
Ці здібності справді е вищими психічними функціями, бо вони набувають небачених у природі можливостей завдяки застосуванню внутрішніх знакових знарядь розвитку та функціонування (слово, знакові системи науки, техніки, мистецтва тощо) і зовнішніх підсилювачів (технічні пристрої, транспортні системи, інформаційні технології, засоби глобальної комунікації, "штучний інтелект" та ін.).
Особистість стає вершиною філогенезу психіки. В контексті розвитку особистості трансформуються попередні форми психіки. Вони включаються у перетвореному, окультуреному, соціалізованому вигляді у принципово нову, особистісну систему психічних властивостей, на основі якої здійснюється регуляція складних форм продуктивної, творчої, індивідуальної та соціальної поведінки й діяльності людей.
Філогенетичний шлях розвитку психіки схематично представлений у вигляді табл. 2.
Таблиця 2. Основні етапи розвитку психіки та видів поведінки, які вона регулює
Форми психіки Етапи Види поведінки
Подразливість до біотичних властивостей середовища - допсихічна форма відображення й регуляції 0 Таксиси (тропізми) - елементарні безпосередні контактні рухові реакції най простіших організмів
Елементарна чутливість (сенсорна психіка, відчуття) - початкова сигнальна форма відображення дійсності 1 Інстинкти - природжені види реагування на умови середовища
Предметне сприймання (перцептивна психіка) II Навички - вид поведінки, що набувається твариною за життя і фіксується в індивідуальному досвіді
Практичний інтелект вищих тварин на основі безпосередньої пам'яті, наочно-образного мислення III Відносно складні види поведінки вищих тварин - маніпулювання предметами-знаряддями, будівельна діяльність тощо
Практичний і абстрактний інтелект прадавніх людей на основі довільної уваги, пам'яті, конкретного й абстрактного мислення, уяви, знань, умінь, навичок IV Складні види групової та індивідуальної предметної поведінки щодо пристосування до навколишнього середовища з використанням матеріальних і знакових засобів, знарядь праці, навичок, досвіду
Свідомість і самосвідомість - сукупність пізнавальних, мотиваційних, цілеутворюючих, емоційно-почуттєвих і рефлексивних здатностей індивіда V Продуктивна та репродуктивна діяльність індивіда в процесі засвоєння та використання зовнішніх і внутрішніх засобів, матеріальних та ідеальних знарядь праці, рефлексивної організації поведінки
Особистість - соціально зумовлена система вищих психічних властивостей, здатностей до спілкування, програмування, самопізнання і самовдосконалення, абстрактного мислення та уяви, формування системи знань, умінь, навичок, індивідуального стилю діяльності та поведінки VI Складні види творчої діяльності та соціальної поведінки з перетворення навколишнього світу та власної психіки
Нові форми психіки, що зароджуються у сучасних умовах (понадсвідомісгь, геніальна творча особистість, надособистість) VII Глобальні космічні за своїм масштабом види творчої діяльності та поведінки з перетворення, вдосконалення людської цивілізації, ноосфери, Всесвіту

Розвиток психіки людини, її психічних здібностей триває в умовах науково-технічного поступу і соціальних перетворень світової цивілізації, яким притаманні інтенсивний розвиток структури професійної діяльності, необхідність постійно переучуватися через 5-10 років; залучення людини до різних видів творчої діяльності й поведінки; вплив на людину величезних потоків інформації; активне функціонування інститутів формування і самовираження особистості - систем освіти, науки, виробництва, культури, охорони здоров'я, правової системи тощо; формування особистісно зорієнтованого штучного предметного середовища як важливого фактора становлення і функціонування людської особистості; глобальні екологічні перетворення планети і практичне формування ноосфери; вихід у Всесвіт.
Ці умови детермінують розвиток нових психічних якостей особистості. Наприклад, деякі вчені вважають, що поряд зі свідомістю та самосвідомістю виникає так звана понадсвідомісгь (П. В. Симонов), а поряд з людським інтелектом з'являється понад інтелект, підсилений "штучним інтелектом" сучасних комп'ютерів. Такий розвиток психіки людини можливий тому, що він здійснюється не через зміну анатомо-фізіологічної структури мозку, а завдяки формуванню на його основі нових "функціональних органів" (О. О. Ухтомський, О. М. Леонтьєв), яке не має меж.
Отже, в процесі філогенезу виникає і розвивається безперервна низка форм психічного відображення живими істотами навколишньої дійсності, які сприяють досконалішій регуляції їхньої поведінки та життєдіяльності. До цих форм належать чутливість (сенсорна психіка), сприймання (перцептивна психіка), практичний інтелект вищих тварин, практичний і абстрактний інтелект прадавньої людини, що перетворюється в процесі історичного розвитку суспільства (на основі використання чимдалі досконаліших матеріальних та ідеальних, зовнішніх і внутрішніх знарядь діяльності) на свідомість, самосвідомість і особистість як соціально зумовлену систему вищих психічних властивостей індивіда. Це забезпечує можливість не лише повніше відображати об'єктивну дійсність, а й перетворювати її та себе..."
1. Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та
pidruchniki.ws › Психологія
Зародження і розвиток психіки пов'язуються з еволюційними процесами в ... галактик Цей висновок відповідає відомій у фізиці теорії великого вибуху. ... Феномен людини виявляється у парадоксальному явищі: при незначних ...

Hello


Відповісти
Video 
УДК 159.9.01
Від цілісності психологічних знань до цілісності світобачення
Олена Донченко,
доктор соціологічних наук,
головний науковий співробітник
лабораторії методології психосоціальних
і політико-психологічних досліджень
Інституту соціальної та політичної психології
НАПН України
У статті йдеться про психологічні ідеї, що народилися завдяки успіхам природничих наук: 1) автономності психічного від соми; 2) ізоморфності психічного Всесвіту і психічного людства; 3) об’єктивних відносин між структурами психічного; 4) інформаційно-енергетичної спеціалізації індивідів; 5) доповнення каузальної парадигми синхроністичною парадигмою; 6) в цілому - доповнення Ян-ської академічної психології Інь-ською.
Ключові слова: автономність психічного, ізоморфність психічного, каузальна парадигма, синхроністична парадигма.
The article contains psychological ideas which appeared due to the progress of natural sciences: 1) noninteraction of psychical and soma; 2) isomorphity of psychical Universe and psychical humanity; 3) objective relations between structures of psychical; 4) information and energy specialization of individuals; 5) the supplementing of causal paradigm with synchronistic paradigm; 6) on the whole – the supplementing of Yang with Yin academic psychology.
Keywords: noninteraction of psychical, isomorphity of psychical, causal paradigm, synchronistic paradigm.
Психологічна наука, незважаючи на величезні свої досягнення, опинилася на межі повної розгубленості у розумінні фундаментальних механізмів, що лежать в основі інтелектуальних і духовних психічних процесів як індивідуального, так і колективного походження. Позитивістські уявлення про те, що індивідуальне життя – це лише короткий епізод, після якого без сліду зникає психічне ядро людської індивідуальності з нагромадженим нею інтелектуально-духовним досвідом, домінують у свідомості сучасної людини. Це породжує масові егоїстичні тенденції і поведінкові стратегії, спрямовані на максимальне задоволення усіх можливих і неможливих матеріальних потреб незалежно від майбутніх наслідків.
Потенційні можливості раціонального мислення (що використовує апостеріорну семантику цифр, формул, правил, законів) і діапазон світосприймання за його допомогою складає, за різними даними, від 7 до 12 % знань про психічне. Це те, що сьогодні називається науковим мисленням. У межах таких підходів люди навчились вимірювати громадську думку, рівень власного інтелекту (шкала IQ Векслера), загрозу втрати соціального статусу, не кажучи вже про Я-реальне і Я-ідеальне. Проте на основі такої психометрії нічого не можна сказати про рівень духовності, яка апріорі не визначається сумою знань і розвитком раціонального інтелекту. В результаті ми не знаємо 90 % того, що приховується в потенціях нашої душі (або психічного), яке перестало існувати як предмет психології, але невпинно супроводжує кожного з нас протягом життя. Психічне намагається говорити з людиною, але сучасний Homo ludens не вірить в його існування як і в існування вищих за нього сил.
Сучасна психологія має шанс позбутися обмеженості академічної причинно-наслідкової парадигми, якщо поцікавиться фундаментальними досягненнями інших наук, що вивчають цілісний світ, світ, в якому вічно живуть душі людства, спільнот і людей, світ універсального психічного, з якого всі ми народжуємося і в який повертаємося.
Математика, квантова фізика, квантова біологія, теорія систем, синергетика, нейрофізіологія давно працюють з ідеями, що народилися завдяки працям В. Вернадського, О. Чижевського, Е. Бауера, А. Ейнштейна, Н. Бора, М. Планка і багатьох інших, що прогнозували існування процесу самовідтворення Землі та його можливі наслідки. Ідеями, які перетворилися на доведену реальність про існування особливого простору між Всесвітом і людиною-спостерігачем (термін „спостерігач” у фізиків давно увійшов до наукових категорій).
Від ноосфери В. Вернадського і свідомості Н. Бора через формулу єдності світу А. Ейнштейна до торсійних полів кручення і різновидів фізичного вакууму, здатних зберігати необмежений масив інформації (меонів), минуло піввіку, і визнання інформаційного-енергетичного простору автономною реальністю універсуму стало науковою аксіомою. Фізики, які вивчали лише природу, самі були здивовані тим, що їхні відкриття стосувалися й людини. Так народився антропний принцип. В. Гавел, відомий письменник і донедавна президент Чехії, писав, що антропний принцип – це головне, що мусить визначати світогляд сучасної людини. Під час вивчення нашого Всесвіту (існують й інші Всесвіти) виявилося, що від самого початку він ніби підлаштовувався під появу в ньому людини - майбутнього спостерігача. А це означає, що цей спостерігач здатний жити, спостерігати і вивчати свій Всесвіт тільки за умови структурної ізоморфності, принципової схожості з ним. Увага сучасних природничих наук прикута тільки до однієї проблеми - проблеми співвідношення спостерігача і його Всесвіту. За умови конфліктного співвідношення гинуть обидва. Досить сказати, що з одинадцяти відомих фізикам вимірів людина може існувати лише в чотиривимірному світі. Проява хоча б ще одного (що може спричинити, наприклад, андронний колайдер) означатиме кінець нашого Всесвіту і нас з вами.
Світова художня література, міфи, легенди, казки демонструють дивовижну схожість сюжетів, тем, подій, характерів. Незважаючи на різні мови і ландшафти, світ невербальних образів (символів, знаків, переживань, почуттів) завжди був, є і буде спільним для всього людства. Це дає можливість всім людям на Землі поділяти і зберігати єдину систему цінностей душі і бачити однакові сни. Це відбувається завдяки існуванню об’єктивної психіки, єдиного простору, в якому трансформується позитивна і негативна енергія людського життя і з якого „харчується” людська психіка.
Отже існує універсальне психічне, або об'єктивна психіка, яка і є тією психічною матрицею, що містить вселюдські архетипи та їх структури – психофрактали. Можна сказати, що так само, як фізичний світ складається з квантів (яким, як відомо, притаманні властивості як речовини, так і поля), так елементами психічного світу людства є архетипи та їх структури. Вони у знятому вигляді відтворюють певну структуру таких відомих елементів фізичного простору, як поле, речовина, енергія та інформація (ізоморфними є такі психічні функції, як відчуття, логіка, емоційність, відчуття). Фракталізація (множення, ділення) цієї матриці відбувається під час втілення її елементів в усі „моменти збірки” (термін І. Пригожина) людського життя, зокрема при народженні людини, невипадкової групи, спільноти чи творчого людського творіння – книги, вистави, фільму, архітектурної форми, важливої справи тощо.
Психофрактали як структурні одиниці нелінійних і складних систем психіки людей і спільнот моделюють те, що в народі завжди називали душею.
Де ж ця душа існує?
В останні роки здійснено чимало експериментів, які стосуються явищ надтілесного сприймання і відтворення. Вони виконувалися під суворим науковим контролем і засвідчили реальність автономності душі [6 - 11]. Були винайдені механізми інформаційного обміну між семантичним потенціалом меона і матерією мозку, на чому базується надчутливе сприйняття реальності деякими людьми. А в принципі абсолютно всім людям притаманна ця закономірність, і це доведено С. Грофом, який першим експериментально показав трансперсональні переживання, а також Р. Ассаджиолі, який побачив це у вищому Я. Сучасні вчені з Сибірського відділення РАН відкрили чергові докази так званої реінкарнаційної пам’яті, яка може вважатися різновидом колективної пам’яті про минуле в індивідуальному суб’єкті. Експериментально все частіше доводять, що пам’ять про минуле не зникає разом із смертю мозку.
В ідеальному плані людина є осмислене первинне творіння Природи, а отже вибір роду, спрямованості та індивідуального стилю її діяльності (покликання) не випадкові. Плоди творіння її рук чи розуму (можливо, навіть непристойні з уваги на загальноприйняті на даному етапі суспільні норми) не можуть бути неприродними. Вони мають певний цілеспрямований, але прихований від нас сенс. Індивідуальні схильності до шаблонних або незвичайних форм мислення, девіантні або конформістські поведінкові стратегії, звички і хобі не зовсім правомірно приписують ролі виховання чи впливу мікросередовища. Можливо, це є проявом неусвідомлених мотивацій, опосередкованих трансперсональними зв’язками, психоекологічним кліматом або тиском палеопсихологічного досвіду минулих втілень. Останній, наприклад, на несвідомому рівні реалізується в особливостях поведінки. Так, пристрасть людини до полювання чи рибальства, що не має на меті задоволення харчових потреб, може розглядатися в цьому контексті як актуалізований архетип мисливця (за К. Г. Юнгом), як неусвідомлена потреба, що виринає з глибин досвіду минулих втілень.
Отже дослідження фізичного вакууму, торсійних полів (полів кручення, з якими пов’язують психічне), абсолютного ніщо (божественних монад), надчутливого сприйняття, необмеженої пам’яті, меонів (різновидів фізичного вакууму, здатних зберігати необмежений масив інформації), механізмів інформаційного обміну між семантичним потенціалом меона і матерією мозку, визнання семантичного (або інформаційного) простору автономною реальністю універсуму тощо автоматично змушують визнати автономність свідомості відносно соми. Більше того, сучасні дослідження підходять до абсурдного на перший погляд висновку: жодної особистої пам’яті взагалі не існує [5], подібно до того, як немає джерела енергії на борту електровоза. Вона просто не потрібна. Все, що необхідно людині, є в необмежено містких інформаційних резервуарах колективного несвідомого, яке може бути інтерпретоване як комплекс спадкових кодів чи фільтрів, що забезпечують автоматичне „зважування” (відбір) інформації. Все вже є в багаторівневому психічному. Йому просто треба довіряти більше, аніж прийнято.
Звідси випливає природність визнання автономності свідомості і підсвідомості (тобто, психіки) відносно соми і невиправданість більш ніж столітніх намагань звести її лише до функції складно організованої матерії мозку. У будь-якому підручнику, монографії, науковому журналі з нейрофізіології чи нейропсихології ми не зустрінемо наукових даних про зв’язок мозку із свідомістю. Ніхто і ніколи не знайшов зв’язку мозку і глибинного центру нашої особистості, нашої душі.
Отже намагання звести свідомість (психіку) лише до функції складно організованої матерії мозку сьогодні видаються не тільки архаїчними; вони шкодять одухотворенню людини, яка не знає, звідки прийшла і куди йде. На думку лауреата Нобелівської премії з психофізіології Дж. Екклза, субстрат свідомості існує незалежно від мозку і складається з елементарних часток, які він назвав психонами, що взаємодіють з пірамідними нейронами четвертого шару (одиницями структури мозку). Такої ж думки дотримується і Ч. Тарт, виокремлюючи в моделі свідомості мозкову В(brain)-систему і M/L (Mind/Life – розум
3
життя) систему, яка не може бути описана у нинішніх фізичних термінах. Про наявність пласта свідомості, не пов’язаного з мозком, пише F. Tyrrell, а F. Pansera на основі своїх досліджень робить висновок, що жодна людина не ізольована повністю від людства, а обмін інформацією між свідомостями людей відбувається не тільки на вербально-семантичному рівні, але й нелокально, синхроністично.
Ці дані вимагають доповнення каузальної парадигми психологічного мислення протилежною – синхроністичною.
Виявляється, що в класичній каузальній парадигмі не видається можливим уявити механізми роботи архетипів і психофракталів. Завдяки дослідженням сучасних фізиків доведено, що на мікрофізичному рівні принцип каузальності не є достовірним. Каузальність вже не можна вважати абсолютним законом, її можна розглядати лише в якості тенденції чи вірогідності. Доведено, що каузальність є способом мислення, який дозволяє охопити певну сукупність фізичних явищ, але не феноменів глибинної природи. Натомість синхроністичність, або просторове мислення (field thinking), центроване відносно часу, може охопити нелокальними зв’язками цілий комплекс подій, фактів чи інтуїцій, що відбуваються в один і той же час. Про це докладно пише М.-Л. фон Франц [10]. Можна сказати, що синхроністичний (або китайський) спосіб мислення – це первісний спосіб мислення, в процесі якого різниці між психологічними і фізичними, внутрішніми і зовнішніми чинниками не існує. Для синхроністичного способу мислення важливо спостерігати за всіма сферами реальності і помічати, що саме відбувається водночас в усіх сферах. Наприклад, що відбувається у фізичному світі тоді, коли уві сні людина мислить про щось певне і бачить певні сни.
В такій картині реальності можуть бути тісно пов’язаними між собою явища, об’єкти і процеси, рознесені, на перший погляд, як у просторі, так і в часі [3; 4]. Такі зв’язки були відомі в древності як феномен синхроністичності, і вони підтверджуються експериментально сучасними вченими. У книзі Р. Шелдрейка [5] наводяться приклади синхроністичності. Широко відомим також є „ефект сотої мавпи”: якщо у якомусь середовищі мавп те чи інше уміння засвоює критична кількість тварин, то воно миттєво поширюється й у всіх інших зграях, що не мають фізичного контакту (наприклад, з іншого острова). Це і є нелокальна взаємодія.
Синхроністична парадигма створена в науці з метою відродити у свідомості людей онтологічну цілісність фізичного і психічного, відтворити і продемонструвати принцип взаємозв'язку усього з усім в психологічному просторі людства. Адже воно існує на Землі понад 2,5 млн років, і за цей час сформувався і став автономно функціонувати психосоціальний „відбиток” цього існування – світ архетипів, до якого, як до фундаментального чинника функціонування психічного, звернувся свого часу К. Г. Юнг.
Розглянутий вище простір універсального психічного і є тією психічною матрицею, яка містить вселюдські архетипи та їх структури – психофрактали. Можна сказати, що так само, як фізичний світ складається з квантів (яким, як відомо, притаманні властивості як речовини, так і поля), так елементами психічного світу людства є архетипи та їх структури. Вони, у знятому вигляді, відтворюють певну структуру таких відомих елементів фізичного простору, як поле, речовина, енергія та інформація. Фракталізація (множення, ділення) цієї матриці відбувається під час втілення її елементів в усі „моменти збірки” людського життя.
Тобто фракталізація (специфічне множення) і квантування цієї матриці відбувається під час втілення її елементів в усі моменти тваринного і людського життя, які можуть бути охарактеризовані психологічно.
В цьому місці можна звернутися до відкритого питання про те, звідки ж у людини в несвідомому є тваринне психічне – чи з філогенетичного процесу еволюції, чи з моменту „божого” творення? За архетиповою парадигмою – з психічної матриці Землі. З урахуванням нагромаджених знань тепер важко сперечатися з тим, що саме несвідоме, в тайниках якого, можливо, прихований досвід Всесвіту, „записана” вся пам’ять про живу і
4
неживу природу, так що ми, в певному сенсі, можемо уявити себе каменем, квіткою, шейхом, прапорщиком або котом (може, хтось дивився першу передачу нової гри „Що я робив минулої п’ятниці”, на яку я б особисто подала в суд за публічне втручання в несвідоме).
Конфлікт між двома полюсами єдиної цілісної шкали психіки „я-людське” і „я-тваринне” має історичну динаміку, яка демонструє почергове панування кожного полюсу. Існування людини як тваринного виду посилює прояви катастрофізму в еволюції довкілля. Існування людини як вищої духовно-душевної лише уможливлює компенсацію катастрофічних проявів. Після довгих тисячоліть страху перед вищими силами і темної віри в богів почалася інша епоха - зусилля людства були спрямовані на еволюцію розуму і творчості. В результаті людина творча і розумна тепер може бути автором як катастрофічних процесів, так і процесів компенсації. Але з усього видно, що сильнішою в плані виживання й досі є тваринна людина. Після війн, пандемій, епідемій, криз, революцій більшості тих, хто залишився, був притаманний надміцний інстинкт самозбереження, який не рахувався з етично-моральними канонами людськості. Людство нагромадило надто велику кількість і потужний потенціал індивідів тваринного виду. І не тільки епізодичні антирелігійні революції спричинили це зло. Найстрашніше для Землі і долі людства – це розумна, творча людина, яка стає перевертнем. Людина, для якої все багатство світу – поза нею, і до нього тягнуться руки. Людина, яка живе одним днем і не бачить далі власного носа. Людина, яка загубила душу.
Як фізичний світ складається з квантів (яким притаманні властивості як частинки речовини, так і поля), так елементами психічного світу людства є архетипи. Це перекладачі з мови Всесвіту на мову Людства. Їх не можна перелічити, побачити – їх можна лише відчути. Неймовірний текст психічного написаний автономними архетипами та їх численними структурами – психофракталами, між якими існують об’єктивні відносини.
Об’єктивні відносини - це апріорні відносини між різними психофракталами, або вродженими структурами психічного. Це відповідає тому виявленому фізиками факту, що існують різні відносини між елементарними частками, кварками і гравітаційними взаємодіями.
Це явище дуже просто пояснює нелогічні конфлікти і незрозумілі антагонізми, які псують життя людей стільки, скільки існує людство. „Пекло - це інші,” – говорив Ж.-П. Сартр. Проте, виявляється, в природі психічного існує конструктивне пояснення людських непорозумінь. Всі ми, звичайно, створені за образом і подобою Конструктора, як кажуть фізики, або Бога, як кажуть люди, або універсальної матриці психічного, як кажуть психологи. Але елементи цієї матриці у всіх розташовані по-різному, скажімо так - спеціалізовано. І в основі явища об’єктивних відносин міститься саме феномен об’єктивної („Богом” даної) спеціалізації індивідів, яка породжує різницю в цінностях, смаках, симпатіях і антипатіях. Ворожнеча або відчуження виникають між людьми саме тому, що один бачить те, чого не видно іншому, і ще тому, що люди нічого не знають про об’єктивну спеціалізацію і об’єктивні відносини, що породжуються нею.
Дуже довго залишалося відкритим наукове питання про механізм втілення спеціалізації, або, інакше, про те, яким чином душа поєднується з об’єктивною психікою (Космосом, Всесвітом).
Відповідь на це питання знайшов К. Г. Юнг, який відкрив в структурі психіки індивіда провідну функцію, що має трансперсональний вихід у „ноосферу”. Але не буває просто виходу, коли йдеться про відкриті системи; буває обмін, зокрема, інформаційно-енергетичний обмін між провідною функцією і об’єктивною психікою. В результаті цього обміну індивідуальна психіка людини отримує „замовлення” на певну спеціалізацію. Тобто К. Г. Юнг на клінічному матеріалі відкрив механізм, що зумовлює інформаційно-енергетичну спеціалізацію людини, її вроджену здатність робити власний вибір - захищатися від непотрібної, „не моєї” інформації і творчо опрацьовувати „свою”. Справа в
5
тому, що у кожної людини в якості провідної (або чотиривимірної) виступають різні психічні функції – або інтуїція, або відчуття, або прагматичність, або емоційність. Це те, що не розуміють люди і що змушує їх критикувати інших за „інакшість”. Відчути і розвинути свою провідну функцію вдається не кожному, але ця еквіфінальна мета, що закладена в кожній людині, існує і є дійсним сенсом життя, показником рівня зрілості людини і гарантом її щасливості (за умови усвідомлення). Саме розширення свідомості за рахунок асиміляції несвідомого і непізнаного є сьогодні пріоритетним напрямом розвитку психологічної науки.
Отже К. Г. Юнг побачив світ архетипів і докладно, як це тільки можна було на той час, прописав архетипову картину психічного. Усі архетипи К. Г. Юнга можна поділити на два типи – так звані польові, автономні (Тінь, Персона, Самість, Аніма, Вотан тощо) і структуровані (за К. Г. Юнгом, це психологічні типи, структура яких складається з таких архетипів, як екстраверсія, інтроверсія, інтуїтивність, сенсорність тощо). До речі, К. Г. Юнг не раз з певним сумом підкреслював факт психічної нееластичності структури і труднощі терапевта, який при всьому бажанні не може вийти за межі певних психічних характеристик індивіда. Саме цей момент зумовлює властивість психофракталів бути „оракулами” і водночас внутрішніми керманичами життя свого носія. Справа в тому, що всі архетипи, а тим більше їх структури, є закодованими цінностями Всесвіту, які намагаються реалізуватися за допомогою свого носія.
Покладаючись на результати фундаментальних досліджень квантової фізики та інших точних наук, що вивчають цілісність Всесвіту і людини, можна з упевненістю говорити, що внутрішній оракул негнучкий і безкомпромісний, його не можна підкупити. До нього необхідно пристосуватися або, в крайньому випадку, рахуватися з ним. Людину губить сприйняття себе в якості simplex-a, а не duplex-a. Їй не спадає на думку запитати себе, а що думає її душа про неї. Навіть для більшості психологів „психіка” - це навіть менше, ніж пустий звук. Однак буквально все залежить від людської психе та її функцій, це надсистема, яка дає людям завдання. І сьогодні більшість вчених визнає, що на майбутнє людства чигає загроза не з боку диких тварин чи катаклізмів, а винятково від змін у психіці людини. Досить буде непомітного зрушення психічної рівноваги, аби світ покрився радіоактивними осадами або Земля зрушила зі своєї орбіти. Свідомість „Его-людини-розумної” настільки віддалилася від світу Душі, Духу і Духовності, що можна порушувати питання про патологічність сучасного психічного стану людства.
Духовність у цій парадигмі – це потреба і здатність людини до самоуправління в напрямі повного, безумовного самоприйняття власної цілісності з усіма її неочікуваними, цілющими, темними і світлими складовими. Бо саме в цілісності приховується зв’язок з людством, з вищими силами, з ноосферою. Саме тут, на шляху до себе внутрішнього, народжуються толерантність, сміливість, впевненість, відповідальність за свої вчинки.
Отже психіка – це дар космосу тим, хто живе на Землі. Це явище, яке ніколи не буде пізнане в повному обсязі. Експерименти з сенсорною депривацією в США і сенсорною ізоляцією в Росії висвітлили сферу несвідомого, яка досі була віддана на відкуп містиці та окультним знанням. Приблизно тоді ж, в середині ХХ століття, сфера несвідомого стала предметом наукового дослідження психіатрів психоаналітичного (започаткованого З. Фрейдом) і, пізніше, аналітичного (започаткованого К. Г. Юнгом) напрямів.
Знання про несвідоме ще донедавна називали „шаманським” і відкидали в резерв „езотеричних”, тобто закритих, експериментально недоведених і навіть шкідливих. Незважаючи на те, що ці знання стосувалися, перш за все, сфери людської духовності, тонких матерій і потужних сил, що приховуються в ірраціональній і підсвідомомій частині психічного світу людини і людства. Релігію теж можна зарахувати до духовності, але релігійна духовність розрахована на віру, вона тримається на ній і не потребує нічого, крім віри. В парадигмі архетипового менеджменту релігійні і наукові постулати прагнуть до єднання.
6
Зміни в картині світобачення вкрай необхідні новим поколінням. Глобалізація, Інтернет, проблеми з сенсом життя тощо потребують відповідної вбудованості людини у світ, який зможе дати їй наснагу жити в нових вимірах.
Треба сказати, що швидкість змін в психологічному вимірі людства не знижується, а швидко зростає разом із зростанням проблем планетарного масштабу. За кілька наступних років, на думку багатьох вчених, відбудуться надшвидкі зміні у світосприйнятті людства. Можливо, тому, що почав пробуджуватися інстинкт виживання цілісної спільноти, зчепленої однаковими потребами і цінностями. А тому дискурс архетипів і фракталів є сьогодні чи не найпопулярнішим у світовій мережі.
Резюмуючи вищевикладене архетиповою мовою, можна сказати, що сучасне Ян академічної психології не може існувати без Інь, здорове свідоме без асимільованого несвідомого, Дух без Душі, матеріальне без психічного, Я без МИ. Саме тут пролягає шлях до цілісності світобачення людини, до її оновленого одухотворення.
Література:
1. Подоляк Л. Г., Юрченко В. І. Психологія вищої школи. Підручник, 2-е вид. - К.: Каравела, 2008. - С. 12.
2. Лесков Л. В. Семантическая Вселенная. - Вестник Московского университета, серия „Философия”, №2, с. 3 - 19; №4, с. 12 - 25 (1994).
3. Лесков Л. В. Меоническая Вселенная, Земля и Вселенная, №5, с. 59 - 68 (1995).
4. Вернадский В. И. Геохимия и изучение вопросов жизни. Открытия и судьбы. – М.: Молодая гвардія, 1990. – С. 408 - 414.
5. Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти. - М.,Эйдос, 1994.
6. Гроф С. За пределами мозга. - М., Соцветие, 1992.
7. Бехтерева Н. П. О мозге человека. - СПб., Нотабене, 1994.
8. Фишбах Д. Психика и мозг // В мире науки, №11 - 12, 1992.
9. Дубровский Д. И. Психика и мозг. Мозг и разум. - М., Наука, 1994.
10. Бауров Ю. А. О структуре физического пространства и новом взаимодействии в природе // Физическая мысль в России, №1, 18 - 41, 1994.
11. Налимов В. В. Спонтанность сознания. - М., Прометей, 1989.
12. Юнг К. Г. Архетип и символ. - М., Ренессанс, 1991.
13. Хренников А. Ю. Моделирование процессов мышления в p-адических системах координат. – М.: „ФИЗМАТЛИТ”, 2004. – 296 с.
14. Доронин С. И. Роль и значение квантовой теории в свете ее последних достижений // Квант. маг. 1, 1101 (2004).
15. Луценко Е. В. Диалектика смены идеологических парадигм // Квант. маг. 1, 1201 (2004).
16. Заречный М. Квантовая и мистическая картины мира (часть первая) // Квант. маг. 1, 1305 (2004).
17. Данилевский И. В. Структуры коллективного бессознательного: Квантовоподобная социальная реальность. – 2-е издание, испр. и доп.: М.: Эдиториал УРСС, 2005. – 374 с.
18. Коротаев С. М. Гелиогеофизические эффекты нелокальности – тени будущего в настоящем // Квант. маг. 1, 2219 (2004).
19. Графский В. П. Квантовая психология – поиски новой антропологической модели // Квант. маг. 1, 2201 (2004).
20. Леонтьев В. О. Квантово-механический формализм в психологии // Квант. маг. 1, 2207 (2004).
21. Леонтьев В. О. Условный рефлекс и квантово-подобное поведение // Квант. маг. 1, 3211 (2004).
7 8
22. Нахмансон Р. Двухщелевой эксперимент Юнга с людьми // Квант. маг. 1, 3187 (2004).
23. Khrennikov A. On the cognitive experiments to test quantum-like behaviour of mind.// quant-ph/0205092, v1.
24. Доронин С. И. Нагуализм с точки зрения квантовой теории // Квант. маг. 1, 4301 (2004).
25. Доронин С. И. Плюсы и минусы нагуализма // Квант. маг. 1, 4333 (2004).
26. Донченко Е. Фрактальная психология. - К., 2005.
27. Донченко Е. Социетальная психика. - К., Наукова думка, 1994.
28. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика. - К., Либідь, 2001.
29. Букалов А. В. Антропокосмический резонанс: совпадение динамических величин и констант в настоящую эпоху и обобщение Антропного принципа // Физика сознания и жизни, космология и астрофизика, Т. 10, №1 (37).
30. Аугюстинавичуте А., Богдашевский Р., Алексеев В. Явление самоорганизации динамических структур межличностного взаимодействия в человеческом сообществе. - Научное открытие в обл. психологии по заявке на регистрацию № А- 028 от 23 марта 1995 г.
P.S. 2004 року в Казані вийшла книга В. Данилевського „Структуры коллективного бессознательного: квантовоподобная социальная реальность” [17]. В ній викладалася концепція квантовоподібної організації людського колективного несвідомого, згідно з якою соціальні (закон Ципфа – Парето) і соціально-психологічні (міфологія, первісні магічні практики, езотерика тощо) процеси і явища є квантоподібними. Пропонувалися квантові технології для аналізу проблем колективного несвідомого (квантові комп’ютери, квантова телепортація, криптографія тощо). 2004 рік можна вважати роком підтвердження ідеї К. Г. Юнга про синхроністичність (коли незнайомі люди в різних куточках планети пишуть про одне й те саме одними термінами і словами) і роком оформлення російського фронту „Міжнардного трансдисциплінарного руху QUANTUM MIND”.
Hello
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Докази неіснування Бога Interaktive 0 571 26-07-2017, 18:07
Ост. повідомлення: Interaktive
  Olga Malysheva про співіснування віри в Бога і в теорію еволюції в одній голові: nykyta 0 650 28-08-2016, 21:37
Ост. повідомлення: nykyta
  Нет, нет, никого, кроме Бога одного! Вільнодум 0 575 21-08-2016, 01:36
Ост. повідомлення: Вільнодум

Перейти до форуму: