Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
чому у Харкові так мало справжніх українців....
#1
Ганна Черкаська
- А чому у Харкові так мало справжніх українців?

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=...=1&fref=nf
Тільки цитати: ......"
- Чому? Давайте трохи помізкуємо. Візьмемо у свідки один-єдиний житловий будинок по вулиці Культури, 9. Його побудували власним коштом літераторів, мало того, декому з них не було де жити, то вони самі опоряджували квартири й спали в них. Будинок архітектора Митрофана Дашкевича мала символічну форму літери «С», тому отримав назву «Слово».
Будинок мав великі квартири, солярій на даху, душові кабінки. А от кухонь не будували, бо вважали, що радянського письменника треба звільнити від побуту. Тому у дворі працювала пельменна. У кожній квартирі встановили телефони - неабияка розкіш для тих років! Але не звичайні, а з прослуховуванням НКВС.
У будинку було 66 квартир, з яких 62 – заселені літераторами; чотири – заселені працівниками НКВС, один із них був кербудом, другий - двірником.
Із 62 квартир було репресовано понад 70 осіб, 33 з них було розстріляно (одинадцять із них свій спочинок знайшли в урочищі Сандармох); Микола Хвильовий у кв. № 9 ліг скронею на дуло, покінчив самогубством Іван Микитенко. І.Дніпровського та 34-літнього Леоніда Чернова врятувала від арешту власна смерть. Із кв.№5 пішов на фронт, де й загинув письменник М.Трублаїні (Трублаєвський); дядько Гелія Снєгірьова, письменник В.Собко теж звідси пішов на війну, повернувся інвалідом.
Найнещасливіші помешкання.
Гостинна кв. №54 Василя Вражливого. Тут арештували Івана Багряного, згодом велику сім’ю Антіна Крушельницького (батька, його дружину й п’ятьох дітей). Троє дітей (Тарас, Іван та дочка Володимира) були розстріляні, Богдан і Остап загинули на Біломорбуді. Антін Крушельницький і його дружина Марія збожеволіли. Батька розстріляли на Соловках. Самого ж хазяїна кв. Василя Вражливого арештували 25 грудня 1934 р. Вирок — 10 років концтаборів. Соловки. Перегляд справи — розстріл. Страчений 8 грудня 1937 р.
Кв. 26. Звідси виводили на загин друга Майка Йогансена І.Сухомлина. Згодом тут жили двоє щирих друзів, самобутні українські маляри - Іван Падалка та Василь Седляр. Арештовані 30 вересня 1936 р. Розстріляні 13 липня 1937 р. Тут був репресований драматург Я.Мамонтов.
Сергій Жадан у вірші «Кінець української силабо-тоніки» влучно змалював стан, в якому перебували усі мешканці будинку:
їх виводили
швидко заганяючи з вулиці
в нутрощі чорних автомобілів
так що деякий час вони ще дихали тим киснем
киснем будинку тамуючи його в шлунку
намагаючись не випускати з себе ні краплі свободи
ні краплі істерики.
Чи варто дивуватися, що в цьому будинку П. Тичина написав вірш-"речьовку" для піонерської газети "Партія веде", а В. Сосюра ховався на Сабуровій дачі?
Відповісти
#2
Продовження історії.
Ця історія теж з'єднує Захід й Схід. Львів та Харків.
http://www.radiosvoboda.org/content/arti...05399.html
Далі цитати
"....тупаки з амбіціями були досконалим знаряддям влаштованого «батьком народів» геноциду РОЗУМУ».

«Мій дід був одержимий роботою для України» – Лариса Крушельницька

Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом
Для спецпроекту «Сандармох. 75 років розстрілу»
Львів – Родина Крушельницьких є символом репресій сталінської системи проти українства. Письменник, журналіст, видавець, міністр освіти УНР Антін Крушельницький, його сини – вчитель Богдан Крушельницький та викладач Остап Крушельницький – розстріляні 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. Дочка Володимира, лікар і публіцист, етапована з Соловків і вбита через місяць після цього. А трьома роками раніше ще два сини Антона Крушельницького – 29-річний Іван, художник і поет, та 25-річний Тарас, письменник і перекладач, – були розстріляні більшовиками в підвалах Жовтневого палацу у Києві. Де їхні останки, родина донині не знає.

Трагічну долю родини Крушельницьких-Левицьких описала у своїх спогадах археолог за професією Лариса Крушельницька, дочка Івана. Її книжка «Рубали ліс» уже перевидана втретє.

Двері свого помешкання у Львові відчинила усміхнена Лариса Крушельницька, як завжди приємна і елегантна, а поруч стояла руда собака Фрузя.

«Маєте привітатись, взявши її за лапку», – зауважила господиня, – бо не відійде». У кімнаті познайомилась зі ще двома членами родини – котами. З дитинства Лариса Крушельницька завжди мала вдома тварин. Її улюблений пес дитинства називався Льокарно і був єдиним захисником та обороною від переслідувачів. Вірний пес, на відміну від людини, ніколи не зрадить. А Крушельницьких зраджували і не раз.

Лариса і Льокарно
«Чому Ваш дідусь Антін у 1934 році вирішив переїхати зі Львова (тогочасна Польща) до радянського Харкова, де штучний голодомор забрав мільйони людей? Це ж був великий ризик для усієї родини ?» – запитую Ларису Крушельницьку. Її відповідь лаконічна: «Дідуньо був одержимий роботою для України».

Антін Крушельницький не усвідомлював глибину трагедії
У книзі-спогадів «Рубали ліс» Лариса Крушельницька аналізує причини, чому її дідусь вирішив виїхати з Польщі в Радянську Україну. Галицька інтелігенція хотіла щось зробити для українського народу і покладала великі надії на Велику Україну. Антін Крушельницький листувався з українськими діячами культури, письменниками, науковцями. До того ж, після Першої Світової війни у Західній Україні запанувала атмосфера нетерпимості, переслідування з боку польської адміністрації. Антона Крушельницького цькували і звинувачували в непослідовності. Родина Крушельницьких опинилася перед вибором: їхати або до Канади, або «на Велику Україну». У травні 1934 року виїхали у Харків.

Коли у травні 1934 року Крушельницькі від’їжджали, їх «приїхало проводжати пів-Львова. Ми їхали у двох вагонах, забравши все з 10-кімнатного помешкання. Їхали меблі й бібліотека…», – пригадує Лариса Крушельницька.

Свої речі родина Крушельницьких так і не встигла розпакувати. Їх спочатку розселили по кількох квартирах, а вже напередодні жовтневих свят почались арешти. Першими забрали Івана й Тараса. Далі прийшла черга самого Антона Крушельницького, а там і Богдана, Остапа та Володимири.

Разом із групою харківських письменників (28 осіб) розстріляли у Києві Тараса та Івана Крушельницьких. Їхня мати, Марія Крушельницька, не витримала горя й померла, а 6-річну онучку Ларису вивезли до Курська.

Лише завдяки надзусиллям матері Лариси, Галини Левицької, та добрій волі дружин Юзефа Пілсудського й Максима Горького маленьку дівчинку вдалося вивезти назад до Львова.
«Ми побачили не соловецький Кремль, а тюрму»
«Я з сестрою Марією (дочка Тараса, відома піаністка) завжди сподівалась, що знайдуть місце вбивства нашого дідуся і двох стрийків (дядьків) .
У 1989 році ми вперше побували на півночі Росії. Нас тоді запросила дирекція Соловецького музею-заповідника. Пливли рікою цілу ніч. Яка там красива земля! Але почуття жаху було сильнішим. Ми побачили не соловецький Кремль, а тюрму. Тут у Соловках сиділи дід Антін, Володимира, Богдан і Остап», – розповідає Лариса Крушельницька.

Від Антона Крушельницького зберігся лише один лист, в якому він описує життя у Соловецькому таборі.

Лариса Крушельницька на дерев’яних дверях знайшла портрет свого діда, зроблений олівцем. «Я його перемалювала. У мене серце просто зупинилось, коли я побачила малюнок. Він був перекреслений», – каже онука Антіна Крушельницького.

Сестри побачили Сандармох, місце спочинку їхніх рідних – величезний цвинтар. У 1997 році Лариса Крушельницька приїхала у Сандармох на жалобну панахиду.

Сім’я отримала реабілітаційні документи, що Антін Крушельницький помер у Ленінграді у 1941 році. Такі повідомлення про соловецьких в’язнів отримали більшість родин.

Однак Крушельницького з синами розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

Сталінізм опирався на хворобливо амбітних пересічних неуків

Лариса Крушельницька подивована, що сьогодні виникають якісь дискусії довкола святкувань радянських свят і нагадує, що «на честь 20-річниці жовтневої революції» енкаведисти в урочищі Сандармох забрали життя 1111 невинних людей. Серед них і цвіт української нації – письменники, режисери, вчені.

«До сьогодні бояться досліджувати цю трагедію. Чому? Бо радянський союз прибив у людях всяку ініціативу, прищепив почуття страху, рабства, комплекс меншовартості», – зауважує Лариса Крушельницька.

А в книзі-спогадів вона пише: «Хвороблива амбіція при пересічних знаннях ( або взагалі неуцтві) – це страшна річ. Сталінізм опирався на людей саме з такими якостями. Таких людей використовували для найпідліших вчинків; тупаки з амбіціями були досконалим знаряддям влаштованого «батьком народів» геноциду РОЗУМУ».

Лариса Крушельницька побоюється, що й тепер деякі «дослідники» архівів зроблять «висновки» у справах, яких не спроможні зрозуміти, бо їхні знання проти рівня освіченості людей, життя яких вони досліджують, мізерні. Таким чином збіднюватиметься інтелектуальний діапазон багатьох особистостей, знищених Сталіним, знецінюватиметься історія взагалі».

Онука Антіна Крушельницького сподівається , що знайдеться талановита людина, яка за сценарієм її книжки «Рубали ліс» створить художній фільм і тим самим перекаже трагічну історію галицької інтелігенції ХХ століття.

Якщо Ви знайдете серед імен жертв своїх рідних, якщо Ви знаєте щось про когось із них, якщо Ви просто хочете висловити своє ставлення, надсилайте на електронну адресу shtogrini[at]rferl.org свої повідомлення з позначкою «Сандармох». "
Кінець цитати
Ця історія теж з'єднує Захід й Схід. Львів та Харків.
Відповісти
#3

.jpg   RadSvoboda.jpg (Розмір: 48,59 KB / Завантажень: 11) [Зображення: 58670E8F-592F-4FCD-8191-FC437D5D73EF_w640_r1_s.jpg]
Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#4
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=...=1&fref=nf
Ганна Черкаська

   

- А чому у Харкові так мало справжніх українців?
- Чому? Давайте трохи помізкуємо. Візьмемо у свідки один-єдиний житловий будинок по вулиці Культури, 9. Його побудували власним коштом літераторів, мало того, декому з них не було де жити, то вони самі опоряджували квартири й спали в них. Будинок архітектора Митрофана Дашкевича мала символічну форму літери «С», тому отримав назву «Слово».
Будинок мав великі квартири, солярій на даху, душові кабінки. А от кухонь не будували, бо вважали, що радянського письменника треба звільнити від побуту. Тому у дворі працювала пельменна. У кожній квартирі встановили телефони - неабияка розкіш для тих років! Але не звичайні, а з прослуховуванням НКВС.
У будинку було 66 квартир, з яких 62 – заселені літераторами; чотири – заселені працівниками НКВС, один із них був кербудом, другий - двірником.
Із 62 квартир було репресовано понад 70 осіб, 33 з них було розстріляно (одинадцять із них свій спочинок знайшли в урочищі Сандармох); Микола Хвильовий у кв. № 9 ліг скронею на дуло, покінчив самогубством Іван Микитенко. І.Дніпровського та 34-літнього Леоніда Чернова врятувала від арешту власна смерть. Із кв.№5 пішов на фронт, де й загинув письменник М.Трублаїні (Трублаєвський); дядько Гелія Снєгірьова, письменник В.Собко теж звідси пішов на війну, повернувся інвалідом.
Найнещасливіші помешкання.
Гостинна кв. №54 Василя Вражливого. Тут арештували Івана Багряного, згодом велику сім’ю Антіна Крушельницького (батька, його дружину й п’ятьох дітей). Троє дітей (Тарас, Іван та дочка Володимира) були розстріляні, Богдан і Остап загинули на Біломорбуді. Антін Крушельницький і його дружина Марія збожеволіли. Батька розстріляли на Соловках. Самого ж хазяїна кв. Василя Вражливого арештували 25 грудня 1934 р. Вирок — 10 років концтаборів. Соловки. Перегляд справи — розстріл. Страчений 8 грудня 1937 р.
Кв. 26. Звідси виводили на загин друга Майка Йогансена І.Сухомлина. Згодом тут жили двоє щирих друзів, самобутні українські маляри - Іван Падалка та Василь Седляр. Арештовані 30 вересня 1936 р. Розстріляні 13 липня 1937 р. Тут був репресований драматург Я.Мамонтов.
Сергій Жадан у вірші «Кінець української силабо-тоніки» влучно змалював стан, в якому перебували усі мешканці будинку:
їх виводили
швидко заганяючи з вулиці
в нутрощі чорних автомобілів
так що деякий час вони ще дихали тим киснем
киснем будинку тамуючи його в шлунку
намагаючись не випускати з себе ні краплі свободи
ні краплі істерики.
Чи варто дивуватися, що в цьому будинку П. Тичина написав вірш-"речьовку" для піонерської газети "Партія веде", а В. Сосюра ховався на Сабуровій дачі?
І тільки про один арешт чоловіки будинку мовчали, загадково посміхаючись. Знали ж бо, що письменника арештували в чужій квартирі з чужою дружиною... про що я сьогодні й розповім.
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти


Перейти до форуму: