Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Ще до історії наших мерзотників-різунів... тобто "борців за народ"
#1
Севастіан Якимович Карманюк (відомий в "народі" як Устим Кармалюк, або Кармелюк, або Кармель) народився у 1787 році в селі Головчинці Літинського повіту Подільського воєводства Річі Посполитої (у 1793 р. анексованого Російською імперією і приєднаного до Подільської губернії). Родина була кріпацька. Село було маєтком польського поміщика, шляхтича Пігловського. Малий Севастіан був здібним хлопцем; шкільної освіти не здобув, але навчився грамоти і розмовляв українською, польською, єврейською (ідиш), а згодом і трохи російською мовою. Мав двох сестер, Марію і Оксану. Мати звали Олена. У віці 17 років одружився з дівчиною на ім"я Євдокія, мав з нею сина і доньку. У 1809 р. став вдівцем і одружився вдруге, з дівчиною на ім"я Марія Щерба.

Кармалюк ніколи не займався сільськогосподарською працею. Очевидно, він подобався своїм господарям Пігловським, як гарний, меткий і розумний хлопець. Десь з початку 1800-х років його прийняли до гурту будівничих, які займалися розбудовою панського замку. Але юнак був неймовірно амбіційний, неохочий до праці і злодійкуватий. Після того, як його кілька разів зловили на крадіжці, пан Пігловський вирішив (у 1812 р.) віддати "лайдака" до війська. Це було досить жорстоке рішення, оскільки в Кармалюка вже підростала дитина від другої дружини. Але за тодішніми мірками це не було чимось зовсім страшним; в ті часи поміщик міг значно гірше покарати свого хлопа за крадіжку. Служити Kармалюк мав недалеко від рідного села. Служба мала продовжуватися 25 років, але сімейних часто відпускали через 10 (тобто Кармалюку було б тільки 35), і, до того ж, давали відпустки для побачень з родиною.

Менш ніж через рік Кармалюк тікає зі свого полку разом зі зграєю під проводом Данила Хрона. Навесні і влітку 1813 р. ця зграя горлорізів почала "гуляти" Літинським повітом. Бандити грабували не тільки поміщиків-поляків, а й селян-українців, які вважалися заможними. Вже в червні 1813 року Кармалюк уперше пішов на "мокру справу": разом з Хроном і зі своїм двоюрідним братом Миколою, він викрав селянина-українця на ім"я Іван Сало. Бідолаха не був особливо заможним, але про нього ходили чутки, що він десь ховає якісь скарби. Івана почали допитувати, тортурували і по-звірячому замучили.

У тому ж червні Кармалюк і Хрон підпалили винарню поблиз Головчинців. Який зиск був тим негідникам з того підпалу, незрозуміло (хіба що помста панові Пігловському); але очевидно, що перед тим, як підпалювати, вони добряче покористувалися продуктом тієї винарні. В момент підпалу вони були настільки п"яні, що дозволили себе без особливої боротьби скрутити руками своїх же колишніх односільчан. Їх видали місцевому урядникові і згодом судили. Як військовослужбовців-дезертирів, їх присудили до покарання шпіцрутенами. Після екзекуції Кармалюка відправили на продовження служби до Криму, але він по дорозі втік і повернувся до рідних Головчинців. З новою веселою ватагою грабіжників і вбивць він продовжив свій кривавий злочинний шлях. Ще більше року тривали напади на людські оселі, різанина, підпали, викрадення і тортурування ні в чому не винних жертв.

Восени 1814 р. Кармалюка знову спіймали і, на цей раз, засудили до смертної кари; проте на Поділля тоді вже розповсюджувалися закони Російської імперії, де кара на горло була скасована ще за імператриці Єлізавети Петрівни. Тому смертний вирок Кармалюку був замінений на биття канчуком і заслання на сибірську каторгу. Але спритний бандит знову тікає. Ширяться чутки, що "Кармель" нібито оселився десь у чорноморських степах. Але насправді він замешкав у своїх Головчинцях. Його навіть бачили разом з його дружиною Марією, яка скоро народила їх другу дитину, сина Тараса (у 1921 р.). Паралельно "Кармель" (якого бандити вже називали шанобливо, "Батько") продовжував напади на подільські села й хутори. До практики грабувань, підпалів, катувань і вбивств Кармалюк додав ще одну інновацію. Він почав обкладати більш-менш заможних українських селян "відкупним" податком, який нібито гарантував їм безпеку. Звичайно, в ті роки шаленого розгулу бандитів у безпеці себе не почував ніхто.

У 1823 р. Кармалюка знову спіймали, піддали тілесному покаранню і зіслали до Сибіру на довічне поселення. Але бандит знову втік. У наступні 12 років зграя різунів росте, і збільшується їх територія. Кармалюківські зграї вже нишпорять по всьому Поділлю, аж до Балти на півдні і до південних околиць Київщини і Волині на півночі. Невідомо, скільки точно було замордовано безвинних жертв. Особисто Кармалюк хвалився тим, що вбив трьох людей і безпосередньо приймав участь у 74 збройних нападах. Про "батька" Кармеля ходила слава, що він нібито грабує багатих для того, щоби віддавати награбоване бідним. Насправді мерзотники не мали жалю ні до кого і нещадно грабували, палили і вбивали всіх, хто потрапляв їм під руку. У цій шаленій різанині Кармалюк часто міняв ворогів на друзів і друзів на ворогів. Він товаришував з дрібним шляхтичем Янчевським, але згодом став друзякою з його заклятим ворогом Ольшевським, а згодом знову переметнувся до Янчевського проти Ольшевських тощо. До гурту злочинців приставали селяни-українці, дрібні шляхтичі-поляки, і євреї-торгівці й корчмарі. Не було серед тієї наволочі ані етнічних, ані статусних бар"єрів.

Кармалюковій вакханалії було нарешті покладено край восени 1835 р. Погану службу бандитові послужила його пристрасть до жінок. Окрім законної дружини, з якою він мав вже трьох дітей, "батько" жив також і з володаркою невеличкої садиби біля села Коричинці Шляхові на ім"я Олена Процькова. Мабуть, гультіпака, п"яниця і садист Кармалюк встигнув цій жінці набриднути. Так чи інакше, вона повідомила місцевого пана Волянського, що Кармалюк збирається на її подвір"ї зустрітися зі своїми друзяками для розробки плану нападу на його, Волянського, маєток. Пан Волянський дуже перелякався, але його приятель і сусіда, 18-річний шляхтич Рутковський, сказав, що не дасть злочинцеві здійснити цей план. І дійсно, в ніч на 10 жовтня 1935 року Рутковський заховався на подвір"ї Процькової і вбив Кармалюка точним пострілом з пістолета у голову.

Після смерті "батька Кармеля" його зграя розсіялася по центральній і південно-західній Україні, але багатьох злочинців скоро все-таки зловили. По кримінальній справі проти банди проходило близько 1200 людей. Деяких звільнили, оскільки не було прямих доказів їх участі в злочинах. Інші отримали різні терміни заслання або каторжних робіт.

Починаючи з 1860-х років, разом із зростанням т.зв. "революційно-демократичного руху" в Російській імперії, стала ширитися легенда про Кармалюка як, нібито, полум"яного, самовідданого, безстрашного борця за народ, проти "феодально-кріпацького і національного поневолення." Ні на чому фактичному ця легенда не будувалася, але її підживлювала загальна істерія, яку з величезним успіхом роздмухували - та й тепер роздмухують - різні "народні заступники," "просвітителі," "організатори мас," фахівці зі "зривання всіх і всяких масок," демагоги-популісти.

Дай Боже Україні нарешти прийти до тями і змінити своє традиційне ставлення до негідників-різунів як до "героїв..."
Відповісти


Повідомлення в цій темі
Ще до історії наших мерзотників-різунів... тобто "борців за народ" - Автор gvp - 19-03-2016, 20:54

Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Україна. Повернення своєї історії. Частина 1 (відео) nykyta 1 1604 26-08-2016, 17:08
Ост. повідомлення: gvp
  Україна може провести наступ на Росію у сфері історії - експерт. Відео stryjko_bojko 0 795 17-06-2015, 15:10
Ост. повідомлення: stryjko_bojko
  Невідомі "герої" української історії Киянин 2 1931 02-09-2013, 21:48
Ост. повідомлення: Киянин

Перейти до форуму: