Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
ЩОДО ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ПЕРСПЕКТИВНОГО ТАКТИЧНОГО ВИНИЩУВАЧА ПОВІТРЯНИХ СИЛ ЗБРОЙНИХ
#1
 Перспективний тактичний винищувач Повітряних Сил України має відповідати сучасним вимогам для того, щоб успішно протистояти майбутнім загрозам. Це зрозуміло. Питання в тому, як це втілити? Як виготовити, чи де придбати? Українські авіавиробники входять до числа небагатьох країн, що спроможні до повного циклу виготовлення транспортних і пасажирських літаків – проте ще не виготовляли винищувачів. 
    У той же час вартість створення й виготовлення сучасних тактичних винищувачів перевищує всі межі. Наприклад, сучасний тактичний малопомітний винищувач п'ятого покоління Lockheed Martin F-35 Lightning II коштує до 100000000$, година його польоту коштує близько 50000$, а вартість  усієї програми його створення наближається до 1000000000000$ [1]. А вартість порожнього винищувача F-22 дорівнює вартості золота його ваги [2]. Технології, застосовані під час його створення, становлять державну таємницю США й настільки важливі, що винищувач заборонено експортувати іншим країнам, навіть найближчим і найбагатшим союзникам США. 
    Це ще не все. Безпрецедентні заходи безпеки щодо збереження державної таємниці застосовуються й при експлуатації і продажу союзникам США винищувача F-35. Єдина людина, яка може наблизитися до F-35 – це його пілот з національних військово-повітряних сил. Технічне обслуговування й ремонт винищувача виконують виключно військовослужбовці громадяни США! Іншим представникам національних військово-повітряних сил заборонено наближатися до винищувача на певну відстань!
    Таких грошей і технічних можливостей сучасна Україна, на жаль, не має. Тому не дивним є бажання військово-політичного керівництва країни взяти на озброєння Повітряних Сил України китайський навчально-бойовий L-15В. Адже його оснащено двигунами АІ-222-25Ф, які виготовляються в Україні. Це значно здешевлює виготовлення літака і його життєвий цикл, проте не додає бойових властивостей. 
    Можна поставити в один ряд ці типові представники літаків четвертого покоління, наприклад: китайський L-15В, шведський “Гріппен”, ізраїльсьий “Лаві”, тайванський “Цзінго”. Це хороші, типові для свого часу, винищувачі. Проте вони вже неспроможні протидіяти сучасним винищувачам п'ятого покоління, наприклад: американські F-22 й F-35, китайський J-20, російський 
Су-57.
    Річ у тім, що п'яте покоління винищувачів характеризується двома ключовими особливостями:
1. Надзвуковою крейсерською швидкістю польоту на безфорсажному режимі роботи двигунів;
2. Технологією малопомітності “Стелс”.
Ні першої, ні другої властивості винищувачі четвертого покоління не мають. Хоча до невеликого числа М (надзвукової швидкості) на максимальному безфорсажному режимі роботи двигунів, з неповною заправкою паливом, і лише кількома керованими ракетами повітря-повітря, спроможні винищувачі четвертого покоління “Гріпен”, “Єврофайтер”, Су-27, проте цього недостатньо для успішного повітряного бою проти винищувачів п'ятого покоління, які до того ж малопомітні. 
Повну перевагу технологій малопомітності було продемонстровано під час навчальних повітряних боїв у США F-22 з F-35 проти F-15, F-16, “Єврофайтер”, “Рафаль”. 
Виникає закономірне питання: чи спроможні українські підприємства виготовити бодай подібний винищувач тепер вже наступного, шостого покоління? 
Я вважаю, що спроможні. До того ж за порівняно невеликі гроші. При цьому нам потрібно буде створювати одразу літак шостого покоління. Про це вже оголошено в Англії, США, Франції. Шосте покоління може додатково характеризується ще принаймні ще двома додатковими властивостями:
3. Безпілотний;
4. Штучний інтелект.
Враховуючи вищевикладене для успішного вирішення такої задачі необхідно шукати нові, перспективні й бюджетні технічні рішення, допускати певні спрощення для загальної успішності проекту, змінити тактику застосування таких винищувачів, застосовувати принцип Парето при формуванні вимог.
Однією із найскладніших для технічного втілення особливостей вважають технологію малопомітності “Стелс”. Технологія, власне, складається з двох частин: особлива конфігурація корпусу й спеціальні покриття корпусу.
Те, що конфігурація корпусу літака впливає на відстань, на якій радіолокатор може його виявити, було помічено вже давно. Розвідувальний U-2 й бомбардирувальник “Вулкан” часто просто зникали з екранів, наприклад, диспетчерських на аеродромах чи радіолокаційних станцій зенітно-ракетних комплексів, їх було погано видно на цих же екранах, особливо під певними ракурсами. 
Інша справа протирадіолокаційне покриття. Надзвичайно дороге. Нестабільне під час польоту й під час опадів. Технологію його виготовлення й компоненти тримають у секреті. Отже, в такому разі для українського винищувача можна зайнятися виготовленням покриття пізніше, після перших польотів, з'ясувавши його реальну ефективну відбивну поверхню, з'ясувавши проблемні місця з точки зору радіолокаційної непомітності.
Тактика застосування. Пілоти-винищувачі США, де швидко створюють літаки нових поколінь й інтенсивно застосовують їх відзначають, що нову тактику застосування новітніх винищувачів з новими властивостями можна 
з'ясувати лише експериментально. Вже після початку інтенсивного навчально-бойових польотів F-22 його конструктори зауважили, що коли він вступить у ближній маневровий груповий повітряний бій, то вони (конструктори) явно чогось недогледіли.
Й справді, в ближньому груповому повітряному бою, де панує суцільний хаос, шанси на те, що надзвичайно дорогий і сучасний F-22 буде збито “секенхендом” третього покоління на кшталт МиГ-21 різко зростають. Виникає закономірне питання: навіщо F-22 брати участь у ближньому груповому повітряному бою? Тому властивості надманевреності F-22 використовуються вкрай обмежено. Тактика їх застосування при завоюванні панування в повітрі полягає в польоті пари строєм пеленг, з відстанню між літаками кілька десятків кілометрів, на висоті 20 км, на надзвуковій крейсерській швидкості близько 1,5 М, на максимальному режимі роботи двигунів, зі знищенням згори всього, що літає, і що нижче. Для ближнього повітряного групового бою призначено “дешевшого” 
F-35. 
Особливу проблему складають двигуни потрібної тяги хоча б понад 10 т тяги на форсажі. Їх просто немає. Є програми створення, а самих двигунів ще немає. 
Для штучного інтелекту на борту й безпілотного варіанту цілком можливо залучити українських програмістів, що займають чільні позиції в світі.
Тому для українського винищувача можна зняти вимогу надманевреності й хорошої маневреності для ближнього повітряного бою взагалі: це буде чистий перехоплювач. Завдання ближнього маневрового бою можна покласти на L-15. Це дозволить зекономити дуже велику суму. Виготовлення конструкції з алюмінію за добре освоєними технологіями дозволить отримати ціну конструкції з двигунами меншою за 40 млн доларів США, а це вартість укомплектованого Ан-178 [3]. Ще одним способом оцінити вартість буде перемножити вартість L-15 приблизно на 1,5 чи 2. Для порівняння: шведський “Гріппен” пропонують за 80 млн доларів США.
Щоб встигнути в ногу з прогресом у сфері авіабудування дослідно-конструкторські роботи по темі варто починати вже зараз.
Відповісти


Схожі теми
Тема: Автор Відповідей Переглядів: Ост. повідомлення
  Проблеми самоорганізаційні. stqr 0 192 02-12-2017, 22:18
Ост. повідомлення: stqr
  На google.com розповідають про створення комп'ютерних вірусів Smolenkov_BN 0 203 25-03-2017, 16:41
Ост. повідомлення: Smolenkov_BN
  Коли станеться створення Помісної Православної Церкви? Slavix 15 981 08-01-2017, 20:21
Ост. повідомлення: Slavix

Перейти до форуму: