Рейтинг теми:
  • Голосів: 0 - Середня оцінка: 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Ocтап Вишня
#1
ЧУХРАЇНЦІ

(Спроба характеристики)

ПЕРЕДМОВА
“Чухраїнці”, як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні “Чукрен”.
Країна “Чукрен” була по той бік Атлантиди.
Назва — “чухраїнці” (і про це ми знаємо) — постала від того, що нарід той завжди чухався...
В цій моїй науковій праці ми спробуємо, за виконаними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.

РОЗДІЛ І
Країна “Чукрен”, як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передери-матнюріохора, розлягалася на чималім просторіні від біблійської річки Сону до біблійської річки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це — на заході...
Південь країни “Чукрен” обмивало море з водою синього кольору. Синім те море зробилося дуже давно, ще тоді, коли найбільша в світі катаклізма — бог одділив океани від землі. Тоді те море хотіло зробитися океаном — надулося, посиніло, та так синім на ввесь свій вік і залишилося.
В синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була велика річка Дсітро. Од цих річок і чухраїнці прибрали назв: Наддмитрянців і Наддсітрянців. Наддмитрянці — це ті, що жили над річкою Дмитром, а Наддсітрянці — над Дсітром.
Чухраїнців було чимало і щось понад тридцять мільйонів,— хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть...
Як запитають було їх:
— Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, одповідають:
— Та хто й зна?! Живемо в Шенгерієвці. Православні.
“Чукрен” була країна хліборобська. На ланах її на широких росли незнані тепер хліба: книші, паляниці, перепічки...
А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.
— Хороша,— казали вони,— рослина. Як зацвіте-зацвіте-зацвіте.
А потім як і схилить і стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він — ти, а ти — ніби пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина.

РОЗДІЛ II
Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:
— Це — чухраїнець.
І ніколи не помилиться...
Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса — все це так і випирає оті п'ять голівних рис його симпатичної вдачі.
Риси ці, як на ту старовинну термінологію, звалися так:
1. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде!
5. Я так і знав.
Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис.
Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно потерпіли од тисячолітньої давнини, а декотрі з них й понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні.
Одну з книжок, писану віршами, викопано разом із глечиком.
Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією: настільки в них була розвинена вже тоді культура.
Книжка дуже попсована, вся в сметані. Сметана та взялася струпом. Хімічний дослід того струпа виявив, що то — крейда. Як догадуються вчені, сметану ту було накрито книжкою біля якогось великого міста.
Отже, дуже тяжко працювати над тими матеріалами. Через те характеристика кожної національної чухраїнської риси може бути не зовсім повна.
Ми зарані просимо нам те дарувати. Не ми в тому винні, а тисячоліття.
Вивчати науково кожну окрему рису ми, за браком часу й місця, навряд чи зможемо. Доведеться обмежитись наведенням для кожної з них наочних прикладів: так, ми гадаємо, буде й швидше, й для широкого загалу зрозуміліше.
Якби ж знаття
Найхарактерніша для чухраїнців риса. Риса-мати. Без неї чухраїнець, а риса ця без чухраїнця — не риса.
Повстала ця риса в чухраїнців от з якого приводу. Вшивав один із них хату. Зліз аж до бовдура і посунувся. Сунеться й кричить:
— Жінко! Жінко! Соломи! Соломи! Соломи!..
Геп!
— Не треба...
Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки він гепне, соломи на те місце, де він гепне, підіслала. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: “Не треба”.
І от після цього й укоренилася глибоко ця риса в чухраїнцеву вдачу. Як тільки яка притичина, зразу:
— Якби ж знаття, де впадеш,— соломки б підіслав.
Або:
— Якби знаття, що в кума пиття...
І так в кожнім випадку життя чухраїнського цивілізованого.
От будують чухраїнці яку-небудь будівлю громадську. Збудували. А вона взяла і упала. І зразу:
— Якби ж знаття, що вона впаде, ми б її не сюди, а туди будували.
Є серед матеріалів характерний запис, як попервах чухраїнці свою культуру будували. Узялися дуже ретельно... А потім за щось завелись, зразу за голоблі (була в них така зброя, на манір лицарських середньовічних списів) та як зчепились полемізувати... Полемізували-полемізували, аж дивляться — у всіх кров тече... Тоді повставали й стогнуть:
— Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би.
Сильно тоді в них культура затрималася... Та й не дивно: з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш...
Вирішили якось вони театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили; обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина: не організувала театра, а зовсім навпаки.
Тоді почухались.
— Якби ж знаття...
І почали знову.
І не було жоднісінького чухраїнця без отого знаменитого:
— Якби ж знаття...
Якось-то воно буде. Я так і знав.
З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: “якось-то воно буде” та “я так і знав”.
Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:
— А чи так ви робите?
Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:
— Таї Якось-то вже буде!
І починає робити...
Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
— Я так і знав!
— Що ви знали?
— Та що отак буде!
— Так навіщо ж ви робили?
— Якби ж знаття...
— Так ви ж кажете, що знали?
— Так я думав, що якось-то воно буде!
Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:
— Дивне якесь perpetuum mobile.
Забув. Спізнивсь.
Друга риса — “забув” і третя — “спізнивсь” характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують...
— Чому ви цього не зробили?
— І-і-і-ти! Забув! Дивись?!
Або:
— Чого ж ви не прийшли?
— Та засидівсь, глянув, дивлюсь — спізнивсь! Так я й той... облишив. Якось-то, сам собі подумав, воно буде.
Істинно дивний народ.

РОЗДІЛ III
Країну “Чукрен” залила стихія разом із Атлантидою. Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:
Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
— І все по-дурному!

ПІСЛЯМОВА
Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
— Нічого. Якось-то воно буде. Тьху!
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#2
07.02.2015, 23:11
olex.veresen

"Україна..."
Сім букв.
Що живе та міниться за ними, крізь них?
Питання не просте і ще, на великий жаль, ніхто не дав на нього глибокої відповіді.
Маємо лише, максимум, соціально-історичні розвідки.

Глибина питання є наслідком глибини, притаманних конкретній людині, властивостей.
Відповідає цьому і глибина отриманної відповіді, або натяку на неї.

Глибина...
... Люди.
Недолюдки.
Надлюди?

1) "Люди дощу":

Звичайні обивателі, які розпізнають Україну лише у вимірах емоційно-спільнотного ототожнення.
Так, для них, Україна, це в першу чергу, збірна з футболу, чемпіонати, перемоги у міжнародних конкурсах, тощо.
Основна сила розпізнавання "людей дощу" обертається навколо власного егоїзму: роботи, розваг, сім’ї, дітей, майна, грошей.
Тому Батьківщина для таких громадян, в першу чергу, соціальне утворення, держава, яка має забезпечити сите, стабільне та гарне життя. По суті, мова лине про забезпечення тваринних потреб і спраг.
Більшість будь-якого наріду, складають саме такі істоти.
"Я-дорогоцінний і мій кровно-родинний егоїзм."
І коли вибухає війна, таких людей агітують в першу чергу захищати сім'ю та дітей, адже решта цінностей для них не є чітко розпізнаваними.

2) "Люди блискавки":

Істоти екстремального розпізнавання суті Батьківщини.
Їх веде певна ідея та сильна неврівноваженність енергій, що зовні сприймається в якості надмірної бадьорості.
Націоналісти та екстремісти відносяться саме до цієї категорії осіб.
Таким істотам притаманне хоч і концентроване, але тонельне бачення.
Ці воюють за ідею, для них сім’я вже не на першому місці.
Герої сучасного взірця, в тому числі схильні до самопожертви.
Пассіонарії.
У першого типу енергія, в основному в’яла та в застої; у другого – активно рухається, багато потужних емоцій, зумовлення ними, пристрастей, тому відсутня рівновага, тому неможливе тонке й надтонке розпізнавання глибинної сутності Рідного Неба та Землі.

3) "Люди Неба":

Їх дуже мало у будь-якого наріду.
Ці істоти здатні поступом містичного чину, розпізнавати ГЛИБИНИ собороної душі, різних її аспектів та "озер", власної Рідної Землі.
Первинна тут – сердечна споглядальна Любов, тобто зачуття, до Батьківщини.
Вона дає можливість помітити, розпізнати надчуттєву, метафізичну реальність власного наріду, власної Батьківщини.
Це можна нарікти – Душа Наріду, квінтессенціальне, сутносне Божество, янгол наріду.
Пізнається Воно через простір Казки, тобто – через міфос.
Міфос можливо виразити через логос, тобто філософськи та в контексті богослів'я.
"Люди Неба", містики, філософи та митці – Серце наріду.
Саме вони створюють Мости між живою світловою лавою та іллюзорним миром речей, матерії та явищ.
Саме вони об’єднують смерть та життя у неподвійну пісню Буття.
Саме вони напувають мертвий контур слова "Батьківщина" живою водою глибинних сенсів та станів.
Тільки "люди Неба" здатні наповнити Україну метафізичним змістом: саме з його виміру лине безмір можливих проявів, що стає, може стати, майбутньою долею саме НАШОЇ Вітчизни.
Якщо ж це не проявиться, Україну, як духовно-душевну сутність, проковтне або Захід, або Схід. В такому разі, вона, в тому, чи в іншому варіанті, перестане існувати.

Містично-філософське розпізнавання структурується і виражається через Дві Вісі: Простору та Часу. Так запалюється Зоря Української парадигми.
Згодом, все це деталізується віялом наук, образів, ідей та досліджень.
Потім – через культуру, мову, привнесення взірців, наповнює побут звичайних людей. Останні ж, не бачачи та не розпізнаючи все це, сприймають стиль власного життя та його домінантні уяви, як данність, яка просто є, як є...

Таким чином, Україна не існує як річ в собі.
Вона проливається крізь наші душі.
Якісне щоденне, побутове, звичайне, може постати лише з Священного, з Сакрального.
Інакше – тимчасове пекло за життя, й дуже-дуже тривале, можливо вічне, після смерті.

Метафізика первинна.

Історія, мова, культура, не говорячи про таку дрібницю, як економіка, цілком другорядні та наслідкові.

З багатющого міфосу, Душі України, конче необхідно добути золото Логосу.
Дати народження унікальній Українській Метафізиці.
Укласти Начала Української філософії, якої, поки що, не існує взагалі.
Світу потрібна Українська презентація Шляху до Істини, унікальний НАШ погляд на природу Бога, Людини та Світу.
Нам необхідна українська Чаша замежних сенсів.
Це, і тільки це, є правдивим витоком наріду та можливої його державності.
Інакше – України, України по суті, не буде.
В кращому разі, залишиться лише слово з семи букв: назва того, чого немає насправді.

Кожен, з описаних вище, трьох типів самоідентифікації відносно глибини можливого осягнення України, має свої обмеження та властивості.
Тому дуже складно говорити лише про одну Україну, зрозумілу всім.
Саме, насправді, цінне в цьому вимірі – дуже неочевидне та приховане від загалу.
Крім того, парадигма сучасної науки, взагалі не визнає первинності Світла та Образа, віддаючи перевагу легенді про примат матерії. Тому в ній не може бути погляду "людей Неба". І це значно ускладнює справу проявлення глибокого Логосу України.

Душа Наріду, своєрідне Божество, може стати потужним прискорювачем процесу духовної переплавки. Тобто – допомогти в надсправі перемоги над стражданнями і смертю.
Але за умови: вона має бути проявлена та інтегрована носіями в Серце та в розум.

Настав час відверто писати про Основу.
Про Головне.
Це значить – оспівувати Україну зверху-вниз, від Істини до Прояву, від Єдиного до множинного.
Виявляти унікальну катафатику Рідного.
Освячувати темну ніч розгортання побуту осяйними зорями натхненних сенсів та мудрих станів.
Вбачати в Рідній Україні не просто країну, культуру та мову,– але Диво-гай прозорої свідомості просвітленного Буття.

Наш Мамай – наш Будда.

Він будить кожного українця, кожну україночку, від хижого сну каламуті невидіння, відчаю страждань та отрути беззмістовної смерті.

"ІСТИНА, СВОБОДА, БЛАЖЕНСТВО" – ось сутносне, потрійне гасло Небесної України.

Йдучи за Межу, ступаючи за Край всіх країв, ми чином власних Сердець несемо Пломінь, який не обпікає рук.
Сім його язиків – сім огненних літер...

У-К-Р-А-Ї-Н-А.

Україна.
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти
#3
07.02.2015, 23:35
gvp
http://forum.maidanua.org/T-%D0%A3%D0%BA...e=threaded

Чух.
Чух-чух.
Чух-чух-чух.
Все рівно чухається.
Прозорі глибини просвітленого буття - чухаються.
Тому і "чух."

Ра.
Це бог сонця.
Сонце низенько, вечір близенько.
Це також індетермінована мегаваріанта п"ятивимірного метавсесвіту.
Ра.
Ра-ра-ра.
Чух-Ра.
Це також імманентна складова ідіоми "пішов у сРАку."
І величної, романтично-готичної лексеми, "ПилоРАма."
І це ще не все.
Але про інше - пізніше.

Ї.
Та й поїдем, та й пої.
Співали солов"ї.
Чух-Ра-солов"Їна Чухраїна.
В ній живуть чух-чух-чух-чухРа-Ї-нці.
Полями, стежками, дорогами ходять, ходять.
А потім вмиРАють.
Є серед них люди бензину.
Для них Чух-РА-Ї від бензоколонки до бензоколонки.
Бензин їм завжди дорогий.
Ходили б пішки.
Або їздили б верхи, як добарокові світлі лицарі в сяючих шоломах.
Є серед них такж люди керосину.
Це ті, хто пілотує реактивні літаки.
Ну і ще трактори водять.
Але останнє - то низ, плоть, м"ясо.
Якби я мав трактора, я б його спалив.

На.
НАверх, НАвседобре, НАївність, НАвіжені НАрзани.
Щось є в цьому гіперстратифікаційніше ніж суперкалафраджілосхусекаварадосіс.
(Мері Поппінс усі ж пам"ятають. Але це в товстих світах.)
У тонкому світі НА означає легке, тонке, ніжне, музичне "пішов ти НА..."
У тонкому світі немає його, її, тебе, мене, нас, них, нах - тільки НА. Вічне, одвічне, пердвічне, статоелектричне.

Отож маємо:
Чух.
Ра.
Ї.
На.

Вона в нас дзвенить дзвоном дзену і будить нас будильником Будди.
Весянки. Щедрівки. Мандрівки. Станція Лисянка.
Там тепер АТО.
Що значить "а то."
А ото.
Тото.
Тотошка.
І Кокошка.
Велемирні райдугопшики безмісцевностичних параферналістик.
Чух.
Ра.
Ї.
На.

Пішов палити трактора. До зустрічі в тонких світах, співвітчизники-чухраїнці.
"All Safety Rules Are Written By Blood"
Відповісти


Перейти до форуму: