Форуми Майдану

Повна версія: Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису).
Ви переглядаєте версію до друку (легку). Переглянути повну версію з віповідним форматуванням.
Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8
Науково-фантастична соціальна утопія (чи антиутопія). 

  

Дая проснулась серед ночі з якимсь дивним, невідомим їй почуттям тривоги. Їй приснився дід. Він щось говорив до неї. Судячи з виразу його обличчя, навіть не обличчя, а очей, хотів щось повідомити важливе, але слів не було чути. Можливо почуття тривоги було саме тому. 
Дая не памятала свого діда. Вона була ще зовсім малою, коли його не стало, та й по тих небагатьох фотографіях, що залишились від нього, навряд чи вона могла його впізнати. Але чомусь було переконання, що то був саме її дід Анатоль.
До ранку залишалось небагато, на сході починало сіріти.
"Заснути вже не вдасться", подумала Дая і тихенько вийшла з кімнати. Місто ще спало. Було незвично тихо і пусто. Вона пішла  знайомим маршрутом, яким часто бігала коли зранку, коли ввечері.
Маршрут проходив через охайний скверик з екзотичних дерев, повертав кругом невеличкого озерця, в якому плавали білі і чорні лебеді і ще якісь кольорові птахи.
Дая оглянулась. Їй здалось, що якась тінь в ранкових сутінках сховалась за дерево.
"Ну що, пограємось в кішки-мишки?"  Дая різко звернула зі звичного маршруту вліво, в чагарники  і почала карабкатись на гору, де серед гранітних скал росли дерева, трави і кущі.
Вона піднялась на вершину в той самий момент, коли почало сходити сонце. Величезне червоне сонце піднімалось з океану. Дая в свої 33 роки ще ніколи не бачила сходу сонця.
Помилувавшись цією картиною вона почала спускатись. За кроків двадцях в кущах щось біліло.
- Вилазь вже, конспіраторе,- весело сказала Дая.
З кущів виліз її ангел. Вигляд в нього був як в собаки, що провинилась, але він був радий, що Дая не сердиться.
Дая не сердилась. Марно було сподіватись вислизнути з-під уваги ангела. Вони ніколи не сплять. Але вона була рада, що хоч спробувала. Все-таки якийсь досвід. Може колись і пригодиться.

Сьогодні в неї важкий день. Ввечері вона проводить програму. Не буденну програму. Сьогодні ювілей Революції. Тридцять років. Революції, що  змінила життя людства, започаткувала нову еру - Золотий Вік людства. 
Рівно тридцять років тому, в 2020 сталась подія, що почалась як україно-російська війна, пізніше отримала назву Української Революції, а зараз загальновідома під назвою Революція 20-20.
Сьогодні їй треба бути в формі. А незаплановане пробудження цьому не сприяло. Треба відновити сили і психічну рівновагу.
Дая зайшла в кімнату реабілітації, роздягнулась і лягла в ванну відновлення. Ледь чутно загуділи якісь механізми і Дая відключилась.
Через 15 хвилин вона проснулась. Самопочуття помітно покращилось. І в тілі, і в свідомості відчувалась легкість і приплив енергії. Ангел дав їй пігулку, спеціально синтезовану за результатами обслідування. В пігулці були нанороботи і молекулярні машини для подальшого дослідження можливих проблем в її організмі і їх усунення. Дая проковтнула пігулку.
- Що ще?- Спитала вона ангела, помітивши, що той хоче щось сказати.
- Нічне сновидіння, що спричинило непланове пробудження. Може його варто стерти?
Дая знала, що сновидіння - це порушення в роботі психіки. Точніше кажучи порушенням є не сам факт наявності сновидінь в певних фазах сну, то норма. Порушенням є пробудження в цій фазі, в результаті чого сновидіння памятаються. Тому будильники аналізують фази сну і будять тоді, коли сни не памятаються. Людина прокидається з відчуттям, що їй нічого не снилось, тож непередбачувана діяльність підсвідомості не впливає на самопочуття і думки, не залишає інформаційно-емоційного сліду в свідомості.
- Поки не треба, я в нормі,- сказала Дая.
- Ну дивись, якщо буде таке повторюватись, то варто відкоригувати підсвідомість, - порадив ангел.

Даїного ангела звали Дай. Це була стандартна практика. Коли народжувалась дівчинка їй надавався ангел чоловічої статі з іменем, подібним як в дівчинки. А хлопчикам - ангел жіночої статі.
Це було зручно. Ангели були молодими, розумними, красивими, вони не старілись. Тож могли бути не лише вихователями, вчителями,  помічниками, друзями, а й ідеальними коханцями.
Така їхня природа, так вони зроблені, щоб любити свого підопічного, піклуватись про нього, допомагати. В них нема інших цілей, інших бажань, іншого смислу життя ніж служити своєму підопічному.
Можна, звичайно, замінити свого ангела при бажанні. І імя, і стать, і вигляд. Але не його природу. Він завжди буде турботливим, дружелюбним, люблячим.
Колись в Даї була навіть думка поміняти імя своєму ангелу з Дай на Дан. Але потім вирішила залишити. Чим Дай гірший, наприклад, за Кай?
- Що там в мене сьогодні за планом?- Спитала Дая швидше за звичкою, бо свій план на сьогодні вона добре знала.
- В 6.50 підйом.
  В 7.00 пробіжка.
  В 7.45...
- Проїхали,- перебила Дая, - давай сніданок.
- Яка кухня?
- Давай "здоровя 7".
Появились голографічні зображення різних страв. Дая погортала зображення, понюхала і вибрала собі кілька, виділивши пальцем. Можна було вносити свої зміни в страви, чи складати свої рецепти, але сьогодні їй було не до того.
- Перебір по калоріям 37%, по білкам 18%, по жирам 24%. Недобір по клітковині 18%, по калію...- почав оцінювати Даїн вибір ангел.
- Ладно-ладно, в мене сьогодні день важкий, зайві калорії мені не зашкодять.
- Можу запропонувати більш збалансований вибір.
- Іншим разом, замовляй те, що я вибрала.
Рухом пальця ангел відіслав замовлення. Насправді то ніякого руху для цього не потрібно, адже ангели мають прямий звязок з Системою.
- Поки прийде сніданок підберемо мені одежу на передачу.
- Пропоную таке...
Появились рухливі голографічні зображення Даї в різних одежах.
- Не те. Сьогодні ж ювілей.  Революції. Української. Хочу одягти щось в українському стилі.
З безмежної памяті Системи випливли зображення елементів українського одягу різних часів. Вони примірялись до зображень Даї.
- Не те. Я хочу не класичну вишиванку і віночок, а в інтерпретації сучасних дизайнерських напрямків.
Дая розглядала як би вона виглядала в українському одязі на сучасний манер.
- Сніданок,- сказав ангел.
- Почекає. 
Нарешті вона відібрала кілька варіантів.
- Якою я тобі більше подобаюсь?
- Оце, не роздумуючи сказав ангел.
- А як тобі цей варіант?
- Теж добре.
- Ну, тоді виберу третій,- сказала Дая. Не тому, що він їй більше подобався, а щоб не було за рекомендацією ангела.
- Замовляй.

Дая взялась за сніданок. Всі страви були свіжоприготовленими, смачними, з апетитними запахами, виглядали дуже натуральними.  Дая прекрасно знала, що ні мясні, ні рибні, ні молочні продукти не є тваринного походження, що вони виготовлені зі спеціально сконструйованих бактерій, водоростей і рослин. Але це не псувало їй апетиту. Навпаки, вона навряд чи могла б їсти, знаючи, що то  вбита тварина.

- Я запросила на передачу Степана і Шелу. Звяжись з їхніми ангелами чи нічого не змінилось, чи вони прийдуть.
Підготуй для мене короткий огляд їхніх поглядів, позицій, щось нестандартне з їхніх виступів і рекомендації мені, про що їх запитати. Подивись де сьогодні в місті буде людно, я там хочу невеличке експрес опитування зробити. Будеш знімати.
- Думаю, людно як і завжди - на березі, в парках біля озер,- сказав ангел.
- Їдемо на беріг.
Вони зайшли в капсулу ліфта і сіли в крісла. Появилось зображення міста. Дая протягнула руку до узбережжя, воно  збільшилось, стало детальнішим, на ньому можна було розрізнити людей. Провела рукою вздовж берега, намагаючись знайти місце, де більше людей і вибрала  точку призначення. Дая відчула, як прискорення втискує її в крісло, яке розвертається в потрібному напрямку при зміні курсу чи сповільненні.
Через хвилину  були вже на березі.

Місто було невеличке, 15 кілометрів в діаметрі, всього на 10 мільйонів людей. Не рахуючи робів і ангелів.
Як і інші міста воно плавало в океані. Кілька десятків підводних поверхів займали системи життєзабезпечення - енергетичні установки, транспортні комунікації, виробничі сектори. Дая ніколи там не була. То царство робів.
Надводна частина міста призначалась для життя людей. Крім власне житлових багатоповерхових приміщень, різних розважальних закладів і атракціонів значну частину міста займали ліси, парки, гори, струмки, водоспади, озера... Така собі земля в мініатюрі. 
Ніякого видимого транспорту в місті не було. Переміщуватись можна було пішки чи в ліфті. Кабінки ліфтів були скрізь, навіть в лісах і горах. Сідаєш вдома в ліфт, вказуєш куди тобі, і максимум за хвилину на місці. Ліфт опускається в комунікаційну зону, переміщується куди треба і піднімає на поверхню в заданому місці. Подібним чином доставляються і замовлення з виробничих зон, їжа, одяг чи інші необхідні предмети.
Є, звичайно, і літаючий транспорт для особливих ситуацій, але особливі ситуації трапляються не часто.

Ще був ранок, сонце ще не пекло, але на березі було вже багато людей. Одні сиділи під невисокими екзотичними деревами, схожими на пальми, які давали широку тінь, інші загоряли чи купались в океані. Деякі катались на дельфінах, акулах і якихось морських драконах. Вони були, звичайно ж,  спеціальні, зі зміненим генотипом, дружелюбні і грайливі. Задачею яких було не лише розважати людей, а й рятувати в разі чого. 
Хоча купатись було цілком безпечно. Підводна частина міста простягалась в океан на триста метрів далі надводної, створюючи штучне дно. По її периметру був барєр. Тож трьохсотметрова прибережна зона океану була цілком контрольованою і безпечною.
- Ну що ж, почнемо,- сказала Дая.
Вона підійшла до жінки, що стояла під пальмою  і дивилась на океан.
- Ви знаєте, що сьогодні за день?- Спитала Дая.
- Ще ранок,- відповіла жінка.
- А яка подія сталась в цей день 30 років тому?
- Я не знаю що вчора чи позавчора сталось.
- Яку подію в історії людства Ви вважаєте найвизначнішою?
- Сонце,- відповіла жінка. - А може вода,- додала вона після деякої паузи.
- Дякую.

Дая підійшла до чоловіка, що загоряв в променях ранкового сонця.
- Ви знаєте, який сьогодні день?
- За прогнозом сонячний.
- А яка історична подія сталась в цей день 30 років тому?
- Я історією не цікавлюсь.
- Яку подію Ви вважаєте найвизначнішою за останнє тисячоліття?
- Невже я виглядаю таким старим?
- Вам фраза "двадцять-двадцять" про щось говорить?
- Нічия?
- Дякую.

Інші відповіді на питання "що сьогодні за день?" були такими:
- Здається середа, але я не впевнена.
- У тебе прикид кльовий.
- Не в настрої я сьогодні.
- Всі знають, сьогодні четверть-фінал!
- Завтра мені 27.
- Ви сьогодні вільна?

На питання про історичну подію 30-річної давності Дая почула такі відповіді:
- Христос воскрес?
- Ти виглядаєш молодшою.
- Не знаю.
- Думаю "Гладіаторів" тоді ще не було.
- Мені лише 26.
- Я в ліжку і ангелу фору дам.

Найважливіша подія в історії людства зі слів опитуваних виглядала так:
- Другий прихід, напевне.
- Такого як я в тебе ще не було.
- Відчепіться.
- Нічого кращого "Гладіаторів" людство не придумало і не придумає.
- Я тут недавно.
- Твоя найважливіша подія може статись ще сьогодні, не упусти свій шанс.

Дая такого не очікувала. Вона займалась дослідженням Революції 2020, всі її знайомі, як і численні глядачі її каналу добре знали про цю історичну подію, часто з Даєю навіть вітались, піднімаючи руку з двома пальцями.
Дая стояла в нерішучості. Кілька невеличких бабочок  нерухомо застигли в повітрі на рівні її обличчя. Вони продовжували робити голографічний запис її опитування.
Дая пішла берегом, вдивляючись в обличчя людей. 
"Цей точно знає", подумала вона про чоловіка з інтелігентною сивуватою борідкою, що сидів в тіні дерева і задумливо дивився кудись в далечінь.
- Знаєте, що сьогодні за день?- Спитала його Дая.
- День як день.
- Яка історична подія сталась 30 років тому?
- А мені яка різниця?
- Яку подію в історії людства Ви вважаєте найважливішою?
- Що ще за людство?
- Вам фраза "двадцять-двадцять" про щось говорить?
- Ви закриваєте мені океан.
- Вас хоч щось цікавить в цьому житті?
- Відійдіть.
- Овоч! - Дая була зла на себе, що так помилилась і хотіла висказати цьому "інтелігенту" все, що про нього думала.
Звідкись виник ангел "інтелігента" і стала між ним і Даєю.
"Та я вже все й сказала", подумала Дая і відійшла.

- Вони що, дебіли тут всі? - це вже до свого ангела, що також раптом опинився поруч.
- А кого ти хотіла побачити на березі...
- Ці точно сидячі овочі. Попитаємо тих, активних,- Дая кивнула на людей, що азартно катались на драконах.
Вона підійшла до води і почала чекати. Через деякий час один юнак приплив до берега радісний і збуджений.
- Ви знаєте що сьогодні за день?- спитала його Дая.
- Класний день! Я сьогодні четвертий рівень пройшов.
- Я маю на увазі, яка історична подія сталась 30 років тому?
- Ну ти даєш, мені тільки 17 недавно. 
- Ясно, а рівень чого?
- Ти що, взагалі тупа? Рівень складності. 
- А що, катання на драконах має різні рівні складності?
- Ну тупа-а-а. І де тільки такі ще беруться?
- А четвертий рівень, це добре?
- Це круто! Тут зараз навряд чи в кого і третій є, кивнув хлопець на море.
- А скільки всього є рівнів?
- Чудо, ти взагалі звідки взялось? Може ти і про Сандерса не чула?
- Не чула, а хто він такий?
- Ні, ну таких тупих я ще не бачив. Сандерса вона не знає! Сімнадцятий рівень! Сімнадцятий! Так, згинь, а то я ще в людях розчаруюсь.
- Все, згинула, щасти тобі, успіхів.

- Хто тут дебіли, я чи вони?- Спитала Дая в ангела?
- У вас різні інтереси,- дипломатично відповів ангел.
- Але ж я не можу з таким опитуванням йти на передачу.
- Ну чому ж? Все залежить від того, яку думку ти хочеш аргументувати, підкріпити цим опитуванням.
- Може треба попитати десь в горах чи на атракціонах?
- Думаю, результат буде схожий.
- А що б ти порадив?
- Парк Пророків.
Дая чула про таке місце, але сама ніколи там ще не була. Хоча Степан казав, що часто там буває.
- Поїхали.
Анатоль зустрів свою онуку і спробував її заговорити. Але вона втікла, нічого йому не відповівши...

Так і прожив Анатоль увесь свій Золотий вік в спробах про щось поговорити зі своєю онукою!

Ось такий змарнований Апокаліпсис вийшов у Анатоля...
(28-09-2017, 11:31 )Василь Васьківський писав(ла): [ -> ]Анатоль зустрів свою онуку і спробував її заговорити. Але вона втікла, нічого йому не відповівши...

Так і прожив Анатоль увесь свій Золотий вік в спробах про щось поговорити зі своєю онукою!

Ось такий змарнований Апокаліпсис вийшов у Анатоля...

Далі буде.
Завтра.
Вони зайшли в найближчу кабінку ліфта, що була тут на березі. Появилось зображення міста. Дая за звичкою підняла руку і зупинилась в нерішучості. Вона не знала де саме знаходиться цей парк.
- Парк пророків,- сказала вона.
На зображенні міста появилась зелена точка, яка швидко розрослась в зображення парку. Дая вказала на центральну частину парку. Менше ніж за хвилину вони були на місці. Якраз біля інформаційної колони.
 
"Наживо і без фанери",- побачила девіз парку. Інформаційна колона (не рахуючи кабінок ліфту) була в цьому парку єдиним предметом цивілізації. 
В даний момент виступали 63 пророки. Дая подивилась їх рейтинги. Найрейтинговішим був Шакйа Мунні. Даї здалось, що вона десь вже чула це імя. Рейтинг Степана був посередній.
- Куди підемо, до Мунні, там натовп найбільший, чи Степана провідаємо?- спитала Дая.
- Думаю  слухачі Степана краще інформовані про Революцію 20-20,- відповів ангел.
- Ну, тоді пішли до Мунні, Степана лишимо на крайній випадок, як стратегічний резерв.

Вони направились до сектору 23, де проповідував Мунні. По дорозі попадались невеличкі групки слухачів малорейтингових пророків. Пророки виступали на невеличких підвищеннях, намагаючись завоювати увагу слухачів своїми ідеями, ораторським мистецтвом, гумором, своєю поведінкою чи екстравагантним виглядом. Виступати потрібно було лише особисто, поміщати голографічні записи своїх виступів чи застосовувати іншу апаратуру не дозволялось. Такі дії карались зниженням рейтингу. 

Сектор 23 Дая помітила здалеку по великому натовпі. Дая чомусь не подивилась зображення Мунні в інформаційній колоні і тепер намагалась уявити собі його.
"Напевне якийсь індус аскетичного виду, сидить в якійсь неймовірній позі і навчає людей істинам, недоступним непосвяченим",- думала Дая.
Але дійсність перевершила її уяву. Шакйа Мунні виявився великим товстенним чоловіком в золотистій широкій тозі, що сидів, здавалось, на своєму величезному животі. Чоловік був з бородою, світловолосий, напевне швед чи норвежець.
Він сидів з заплющеними очима, всі навколо уважно дивились на нього. Було тихо, тільки на протилежному боці натовпу чувся голос якоїсь жінки.
- Це і є Мунні?- спитала Дая якогось чоловіка, що стояв поряд. Чоловік нічого не відповів, напевне не почув.
- Що він робить?- спитала Дая, легенько штовхнувши чоловіка. Чоловік здивовано глянув на Даю.
- Самадхі,- сказав він і став знов уважно дивитись на товстуна.
- А коли він проснеться?- продовжувала допит Дая.
- Бодхісатва пробудився ще дві з половиною тисяч років тому.
- А коли він почне говорити?- поцікавилась Дая. Чоловік глянув на Даю як на якусь інопланетянку, що раптом зматеріалізувалась перед ним.
- Він вже все сказав ще тоді, архатам,- видно було, що чоловіку важко чути таке невігластво, але він старався стримуватись, щоб не погіршувати собі карму.
- А Ви що тут робите?- не відставала Дая.
- Бодгі,- видавив з себе чоловік і демонстративно перевів погляд на Мунні, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
- Якісь вони тут всі неговіркі, ніби сонні,- пожалілась Дая ангелу.
- Зосереджені на духовному пробудженні,- пояснив той.
- З того краю якась жіночка більш говірлива, пройдемо до неї.
Нарешті вони побачили ту жінку. Вона була теж в золотистому, але, на відміну від Мунні була худою, чорнявою, схожою на циганку чи індуску. Вона не стояла на місці, як решта, а ходила серед натовпу, по периферії і голосно говорила:
- Він повернувся в цей світ страждань по своїй волі, приніс себе в жертву задля вас, щоб розірвати нескінченний цикл кармічних реінкарнацій, щоб вивести вас з цього кола страждань в Нірвану, в Атман, в Вічне Ніщо. Кожен день з ним - це новий оберт колеса Дгарми. Його вчення - це не просто знання і розуміння, г'яна і праджна, не просто мудрість, це шлях, Махаяна, великий шлях порятунку. Він відкрив для вас цей шлях своєю жертвою. Вам вже не треба для досягнення Бодгі, духовного пробудження слідувати Закону Дгарми, обмежувати себе в усьому, збільшуючи свої страждання. Він взяв ваші страждання на себе, він виконав Закон за вас. Вам залишається лише прийняти його дар. Віра і відданість, відданість і віра - це все, що потрібно для Пробудження, Просвітлення і Звільнення.

- А Ви хто?- спитала Дая жінку,- яке маєте відношення до Шакйа Мунні?
- Я деві Марга, голос Бодхісатви. Через мене йде  Знання, Розуміння і Мудрість. Але Просвітлення, Пробудження і Звільнення йде тільки через нього, відповіла жінка, не збавляючи голосу і не зупиняючись.

- Щось він не схожий на індуса-аскета,- сказала Дая.
- Бодхісатва вирвався з циклу кармічних перероджень, не кармою визначається його теперішня інкарнація, а ним самим. Цим Благословенний показує нам, що нема єврея чи елліна, нема індуса чи шведа, нема брахмана чи кшатрія, нема аскета чи обжори, всі ви - лише піщинки вічного Атмана. І кожен тепер отримав шанс вирватись з циклу страждань і злитись з Вічністю.

- А чого стоять тут ці люди?- спитала Дая.
- Бодхісатва вчив,- чи то відповідала на питання Даї, чи то продовжувала свою промову деві Марга,- що всі складні речі недовговічні, тож треба наполегливо прагнути до власного звільнення, і слідувати треба не за лідером, а за вченням. І він дав Дгарму, Вчення і Закон. Але чи багато людей, слідуючи Дгармі, змогли звільнитись за ці тисячі років з циклу перероджень і смертей і досягнути Нірвани? Одиниці. Тому й повернувся Благословенний в цей світ, щоб своєю жертвою відкрити широку дорогу до спасіння. І кожен день, проведений з ним, звільняє від одного кармічного переродження.

- Тож все-таки недостатньо віри і відданості, а треба кожен день тут вистоювати, щоб наблизити своє Звільнення? Непоганий метод накручувати пророку рейтинг,- сказала Дая. - Чи насправді це Ви - пророк, а він,- Дая кивнула в бік Мунні,- лише інвентар?

- А безбожникам і єретикам Звільнення не бачити як своїх вух, череда страждань, смертей і перероджень до все нижчих форм буття чекає їх,- продовжила деві Марга не змінюючи голосу,- бо невірні погляди, недоброзичливість, образи, брехня, сварки, безглузді розмови - такі ж самі важкі гріхи як і вбивство, крадіжка, користолюбство, ненависть, жадоба, ілюзії і сексуальні збочення. Це навіть гірше ніж гріхи, це - невмілі вчинки, що погіршують карму.
Лише очищений від цієї скверни розум здатен бачити справжню суть речей, а не їхній ілюзорний прояв...

Раптом порив вітру припідняв з землі золотисту тогу Мунні і закинув її край Мунні на коліна. Стало зовсім тихо, замовкла навіть деві Марга. Всі побачили, що тога була єдиним одягом Мунні і сидів він не в позі Лотоса, а на низенькому деревяному стільчику. Шакйа Мунні навіть не ворухнувся. Що в нього справді добре виходило - це спати сидячи. Деві Марга мовчки підійшла і поправила тогу.

- Готова посперечатись, що цей епізод значно посилить віру присутніх,- сказала Дая ангелу. - Сьогоднішній день їм треба зарахувати за дві реінкарнації. Та й рейтинг пророка завтра буде відсотків на 15 вищим. Деревяний стільчик - це таки справжнє чудо, де ще таке побачиш. 
А в деві Марги язик підвішений,- продовжила Дая після деякої паузи,- умудряється і на питання реагувати і проповіді не припиняти. І все продумано. Поки більш "просвітлені" в центрі натовпу споглядають живого "Пробудженого" вона "просвітлює" нових на периферії. 
Ну що ж, тут все ясно, пішли Степана провідаєм, ти не памятаєш в якому він секторі?
- В тридцять четвертому.
Біля Степана людей було значно менше, тож всі чули, що він говорив.
- Кажуть, що це Золотий Вік людства,- майже кричав Степан, - а я кажу - це агонія людства. Хто сказав, що людині треба хліба й видовищ? Людині потрібна надія, потрібна перспектива. Без перспективи людство вмирає, воно вже вмерло, його вже нема. Є ще окремі люди, але людства вже нема. Десять мільярдів окремих людей, в яких нема нічого спільного. 
Хто вбив людство, забравши в нього перспективу? Система! І що ми отримали взамін? Сите, безпечне, безцільне існування. Ніщо так не руйнує людину, як відсутність мети і перспективи, бо втрачається сенс існування.

Дая побачила, що Степан її помітив і підняла руку для привітання. Степан кивнув, але продовжував говорити.
- Кажуть, ніби люди нарешті отримали повну свободу - роби, що хочеш, чи нічого не роби, займайся чим хочеш, чи нічим не займайся. Але не може бути свободи, коли нема сенсу існування, є вибір, але нема сенсу щось вибирати.
Людство завжди жило надією. Не хлібом і видовищами, а мрією і надією. І тепер це в нас забрали. Нам нема про що мріяти і на що надіятись, нам нема задля чого жити. Забравши головне в житті, нам кинули пустишку в вигляді погоні за рейтингами, кинули, як кістку собакам, щоб найбільш активні і амбітні мали куди каналізувати свою енергію...

- Ви знаєте, що сьогодні за день?- спитала Дая чоловіка поруч.
- Річниця початку кінця. Чи роковини,- відповів той.
- Так Ви негативно ставитесь до Революції 20-20?
- Революції починають романтики, а  ми вже пожинаємо сумні плоди.
- То Ви не вважаєте Золотий Вік апогеєм людства?
- Ну, якщо апогей - найвища точка, після якої прірва...
- Чому ж прірва?
- Правильно Степан каже, що так званий Золотий Вік - це насправді Апокаліпсис - кінець людства. Отака от іронія, люди думали, що Апокаліпсис - це руйнування, біди і страждання, а пігулка виявилась солоденькою, хоч і не менш вбивчою.
Дая з Степаном були друзями, хоч і опонентами в поглядах на Революцію і Золотий Вік. Вони часто запрошували один одного на свої передачі, де безкомпромісно дискутували. В них рейтинги були практично однакові, тож не виникало проблем хто кому робить більшу послугу, з'являючись на передачах іншого.

- Ви знаєте, що сьогодні за день?- спитала Дая молоду дівчину.
Та з радісною усмішкою підняла обидві руки, на кожній з яких було по два пальці буквою V.
- О, наші на кожному кілометрі,- весело сказала Дая. Їй приємно було побачити однодумця.
- Я дивлюсь Ваш канал,- сказала дівчина, а оце вирішила Степана послухати, бо нічого не зрозуміла з того, що він говорив на Вашій передачі.
- Сьогодні ввечері буде велика ювілейна передача. Буде Степан і інші гості, тож повинно бути цікаво.
- Дякую, обовязково подивлюсь.

Дая опитала ще кількох присутніх тут. Судячи з їх відповідей всі вони були прихильниками Степана (чи його поглядів).
- Ну що, підемо, а то я вже проголодалась,- сказала Дая ангелу. Вони направились до найближчої кабінки ліфта.
Вслід їм ще неслись слова Степана:
- Навіть роби і ангели щасливіші за людей, бо в них є сенс існування...
- Ти щасливий?- спитала Дая ангела.
- Для мене щастя бути тобі корисним.
Вони зайшли в кабінку.
- Додому,- скомандувала Дая, і прискорення втисло її в крісло. В кожної людини є ідентифікаційний маркер, тож ліфту не потрібно уточнювати куди це додому.
Дая замовила обід і пішла помитись. Коли вона вийшла з ванної кімнати обід вже був на столі.
- Ох добре після душу,.. особливо перші два місяці,- сказала вона свій звичний жарт і сіла обідати.
Посуд був одноразовим і після обіду відправлявся транспортним ліфтом на утилізацію і переробку в тій же коробці, в якій прибувало замовлення.
- Я трохи посплю, а ти переглянь записи, відбери що там цікавіше, змонтуй хвилин на дві, ну і з виступів Степана і Шели підбери щось, що їх погляди характеризує.
- З берега теж брати?
- Обовязково,- відповіла Дая після деяких роздумів. Ми ж за обєктивність.
- Може епізод з "інтелігентом" опустити?
- Чому? Хай буде в якості подаруночка для Степана. Степан обовязково схватиться за його "що ще за людство?"
- Там була конфліктна ситуація.
- Ой, теж мені конфлікт, овочем назвала.
- Його ангел втрутилась, значить був конфлікт. Можуть рейтинг зменшити. Треба старатись утримуватись від такого.
- А як той катальник на драконах кілька разів обізвав мене тупою і мій ангел,- Дая зробила недвозначний натяк,- не заступався за мене...
- То інша справа, ініціатором спілкування була ти, та й ти нічого не заперечувала проти такої його манери спілкування. А "інтелігент" попросив тебе відійти, а ти продовжувала його ображати.
- Якщо Адміністрація вважатиме то порушенням, то зменшать рейтинг незалежно від того, чи покажу я той епізод.
- Добре, я включу його.
- А деві Марга, коли я натякнула їй на шахрайство, погрожувати почала в завуайованій формі,- згадала Дая.
- Ти ще подякуй їй, що вона не звинуватила тебе  в образі почуттів віруючих, ти обізвала Шакйа Мунні інвентарем в присутності стількох прихильників, звинуватила в шахрайстві. Тут би вже з твого рейтингу пір'я б посипалось. А її погрози важко довести. Вона взагалі до тебе не зверталась і з тобою не розмовляла. Сказала лише, що безбожники і єретики звільнення не побачать. А хто такі безбожники і єретики? І чи є це погрозою, що їм звільнення не побачити? Та й чи є звільнення благом?
- А довести їхнє шахрайство? 
- В релігійних питаннях це не просто. 
- Чому не просто, бо вони всі шахраї без винятку?
- Така людська традиція, що релігійне шахрайство вважається ніби і не шахрайством, а чимсь духовним.
- Тоді чому деві Марга не пожалілась на мене? 
- Вона  не захотіла з тобою заїдатись, щоб самій не прийшлось виправдовуватись. Твій рейтинг вона могла б пощіпати, але їй це нічого б не додало, могла б і сама втратити.
- Добре, постараюсь все це врахувати, втрачати рейтинг по-дурості мені не хочеться.

Дая сказала ліжку коли її розбудити і лягла поспати.
Прокинулась вона за пів години до початку передачі. 
- Мені треба тонізуючу ванну прийняти, а ти займись студією,- дала завдання ангелу.
Хвилин через 15 вона повернулась свіжою і енергійною. Приміщення квартири перетворились на велику світлу студію.
Посередині стояв стіл і три крісла.
- Який фон?- спитав ангел.
- Треба щось в українському стилі. Річниця ж Української Революції. Щось типу садок вишневий біля хати. Біленька хатинка-мазанка під соломяною стріхою, на порозі кіт спить, стіл хай буде в садку під вишнею, десь далі кури порпаються в смітті і листі, на задньому плані видніється ставочок, качки плавають.
- Отак?- ангел налаштував голографічний фон.
- Ні, вишні якісь нецікаві. Треба щоб цвіли, або з червоними ягодами.
- Так середина ж вересня.
- Не будь занудою.
- Так що, цвіт чи ягоди?
- Давай і те, і те, біле з червоним серед зеленого листя добре виглядатиме. І чому кури білі? Сильно кидаються в очі, краще хай будуть руді, попелясті. І вишня якась рівненька, крутіше виглядатиме стара, крива, корява...
Моделювання фону інтерактивне?- поцікавилась вона.
- Тільки курей і кота.
Дая підійшла до курки, що розгрібала лапами сміття і легенько штовхнула її ногою.
Курка з кудахканням відскочила. Потім провела рукою по вишні. Рука пройшла крізь зображення.
- Будемо надіятись, що Шелі не захочеться на вишню залізти.
Зробивши ще кілька зауважень, на які ангел зразу ж реагував і вносив поправки, Дая лишилась задоволеною виглядом студії. До початку залишалось ще 8 хвилин.
- Ну покажи, що ти там відібрав з опитування і виступів гостей?

- Г-м-м, тут  я й справді істеричкою виглядаю  в епізоді з цим "інтелігентом".
- Так що, вирізати?
- Та хай вже буде. Я ж не ангел врешті-решт, а жива людина. Та й на фоні Шели я  тут ще ангелом виглядатиму.
Гості прибули за дві хвилини до початку. Степан був як завжди елегантним, Шела як завжди непередбачуваною. На цей раз вона була в образі хіппі.

- Сьогодні в мене в гостях знайомі вже вам Шела і Степан, - почала Дая. - Як бачите по вигляду студії сьогодні у нас особливий день. Сьогодні 30 років Революції 20-20, і наша передача буде присвячена саме цій події. Думаю і мої гості погодяться з тим, що ця подія є найзнаменнішою в історії, вона радикально змінила долю людства, чи не так?- Дая з лукавинкою в очах глянула на Степана.
- Про це ми ще поговоримо,- сказав Степан, - а зараз я хочу повідомити, що в Даї сьогодні день народження, тож привітаємо її.
- Ну, це тобі не допоможе,- усміхнулась Дая,- не надійся, що я буду сьогодні доброю і поблажливою до твоїх теорій.
- Так і я ж, привітав тебе, і тепер в мене руки розвязані щодо твоїх поглядів,- в свою чергу усміхнувся Степан.
- Я сьогодні невеличке опитування провела чи знають мешканці нашого міста що сьогодні за день, подивіться. В усякому разі для мене результат несподіваний.

- А той з борідкою, що ти овочем обізвала, думаю все правильно розуміє. На відміну від тебе,- подав репліку Степан.
Дая усміхнулась, вона це передбачила.
- Щось наша гостя сьогодні мовчазна,- Дая спробувала підключити до розмови Шелу.
- Ідіоти,- сказала Шела.
- Хто?
- Ви, всі.
- Ну, це зрозуміло, а в чому це проявляється?
- Ви не хочете бачити очевидного. А все ж елементарно. ВОНИ не зацікавлені в приверненні до себе уваги.
- Хто, інопланетяни? Прибульці?
- Називай як хочеш. ВОНИ - не МИ.

- О, сьогодні в нас багато глядачів,- сказала Дая, глянувши на інформаційний екран.- Напевне немало є й нових, які не знають про що ми говоримо. Тому я коротко поясню.
Все почалось в 2020 році. Тоді людство було ще роздріблене на окремі країни, держави, які часто ворогували і навіть воювали між собою. Зокрема вже 6 років тривала Україно-Російська війна малої інтенсивності. Частина України була окупована.
І от ввечері 17 вересня робота всіх телеканалів в Україні була перервана. На екрані з'явилась дівчинка (напевне компютерна анімація), яка сказала, що прийшла допомогти Україні. Вона дала тиждень на вивід російських військ з окупованих Криму і Донбасу. Спочатку ніхто серйозно це не сприйняв, всі подумали, що це якийсь жарт хакерів.
Але то був не жарт. Через тиждень війна закінчилась. Десятки тисяч російських військовиків і колаборантів були інтерновані і пізніше вислані в Росію. Жоден російський літак, жодна ракета не змогли піднятись в повітря. Війна закінчилась без жертв з обох сторін, не враховуючи небойових втрат внаслідок нерозберихи і паніки.

Після цього почався неймовірний технологічний розвиток України. Так звана Українська Революція. Тон задавали такі фірми як АІ (Альтернативний Інтелект), ММ (Молекулярні Машини), ЕС (Енергетичні Системи), КО (Конструювання Організмів).
Україна стала найрозвиненішою, найсильнішою і найвпливовішою країною світу. Її мова стала міжнародною. До речі, ми зараз спілкуємось саме нею.
Компютери, машини, транспортні засоби, дороги, мости, будинки буквально росли, як ростуть біологічні організми.
Появилось безліч нових організмів з унікальними властивостями - мясні кабачки, трюфельна капуста, водорості і бактерії зі смаком і харчовими властивостями найрізноманітніших продуктів.
Припинилось забруднення природи, люди почали переселятись в комфортабельні плаваючі в океані міста, більша частина суші стала заповідниками. Роби і ангели звільнили людей від турбот про їжу, секс, одяг, житло, від рутинних дій для реалізації бажань, ми можемо тепер зосереджуватись лише на своїх бажаннях, а їх реалізація - то вже, як кажуть, діло техніки. Ну, це ви всі вже й самі добре знаєте.

- Гарна пісенька, молодець,- зааплодувала Шела. Але скажи мені, дорогенька, звідки взялись всі оті АІ, ММ, звідки раптом взялись такі технології в відсталій, розєднаній країні, де всі думали тільки про те як вижити чи куди виїхати?
- Не одній тобі спадало на думку це питання. Це велика загадка цієї великої події. Я сама 15 років займаюсь дослідженням Революції 20-20. 
- І що ти дослідила? Що ти можеш розказати нам новенького? Це загадка тільки для дебілів і ідіотів.
- Одній тобі, розумниці і ясновидиці все ясно і зрозуміло - прилетіли інопланетяни і захопили Землю. Але де ті інопланетяни? Чи хоча б якісь їхні сліди? І чому вони почали своє "захоплення" з України?
- Де прибульці? Де сліди? Та відкрий очі і поглянь навколо! Чому почали захоплення з найслабшої ланки? Ти нічого розумнішого не могла спитати?
- Для чого ж їм захоплювати Землю? Щоб забезпечувати людей всім, що ті забажають, щоб прислуговувати людям? Яка прибульцям з цього вигода?
- Для чогось Земля їм потрібна, якщо захопили. А те, що людей не потруїли, як тарганів, а посадили в клітки,- Шела обвела руками, показуючи, що в клітці,- то може щоб совість була чистою. Приємніше ж вважати себе добродійником, а не варваром. При однаковому результаті. Земля то їхня.
А позбутись нас в клітках, це як два пальці вгору, було б бажання. От вимкнеться завтра Система. Що ти робитимеш?
В тебе є хоч якісь сухарі про запас, чи хоча б банка води? Нема. І довго ти протягнеш? І куди ти звідси дінешся? І що ти їстимеш? Ангела свого? А ти знаєш чи він їстивний? До речі, треба було б попробувати, все-таки якийсь запас. Хоча вони можуть по команді Системи й піти кудись. Чи придушити свого підопічного. Чисто з любові. Щоб не мучився.
- Як страшно жити! Степане, ти теж сухарі і воду тримаєш про запас під ліжком, чи твій ангел їстивна?- Дая вирішила трохи розрядити атмосферу.
- Ну, в мене не такий нюх на прибульців як в Шели, я їх не бачу. Але щодо того, що люди стали абсолютно безпомічними і залежними від штучного інтелекту, від Системи - тут я повністю з нею згоден.
- А звідки ж взявся той інтелект?- підскочила Шела. - Вийшов мужичок з халупки,- Шела кивнула на хатинку,- сів на порозі, погладив кота і задумався: "А що б мені отаке зробити? А зроблю-но я інтелект". Встав, витягнув з стріхи жменю соломи і зробив з неї штучний інтелект. Так ти собі це уявляєш?
- Ну чому ж, тоді вже були якісь компютери, навіть інформаційні мережі. Ідея штучного інтелекту вже тоді в повітрі літала.
- Літала, літала, і сіла не в якійсь великій компютерній фірмі з тисячами програмістів і мільярдними бюджетами, а десь в вишневому садочку серед курей.
- Там же, де й твої інопланетяни,- огризнувся Степан.
Дая зрозуміла, що якраз час перевести розмову в більш конструктивне русло.
- Для знайомства з позиціями і ідеями моїх гостей я підготувала характерні вирізки з їхніх виступів, познайомтесь з поглядами Степана,- сказала вона,- а гості поки заспокояться, попють чаю,- добавила вже до гостей.
Після перегляду підбірки, в глядачів появилось багато реплік чи питань до Степана.
- Степане, хочеш комусь відповісти?- спитала Дая.
Степан швидко переглянув маленькі голограмки бажаючих задати йому питання і вибрав молоду дівчину. Появилось її зображення натуральної величини.
- От Ви все критикуєте,- сказала дівчина. - Добре критикуєте, переконливо, а що Ви пропонуєте? Що конкретно треба було б зробити?
- Якби ж то я знав,- несподівано визнав Степан. - Моя задача - показати проблему, страшну загрозу, що ховається за цим здавалося б благополучним життям. Моя задача - щоб побільше людей побачили, усвідомили цю загрозу, захотіли щось виправити, змінити. І тоді, можливо, спільними зусиллями ми знайдемо вихід.  
- Ну запропонуйте хоч щось в якості ідеї для обговорення,- наполягала дівчина.
- Треба повернути владу у місті людям,- сказав Степан.
- Що повернути? Що таке влада?- не зрозуміла дівчина.
- Зараз всі питання стосовно міста вирішує електронна Адміністрація. А тоді будуть вирішувати люди, обрані більшістю мешканців міста,- пояснив Степан.
- А, Ви про сервіс, обслуговування,- зрозуміла дівчина. - Так хто ж з людей захоче займатись обслуговуванням інших людей? А навіть якщо й допустити, що такі знайдуться, хоча мені в це не віриться, то хіба вони зможуть це робити краще Адміністрації, що працює цілодобово і її інтелектуальні ресурси незрівнянно більші ніж людські?
- В мене нема претензій до роботи Адміністрації по забезпеченню функціонування всіх систем і служб міста,- сказав Степан,- але повинен бути верховний контроль людей за її діяльністю. 
- Так такий контроль і є,- втрутилась Дая,- бо самою метою існування і функціонування Адміністрації є благо мешканців міста, найповніше забезпечення їхніх потреб, бажань, узгодження їхніх бажань і інтересів.
- Ой, ти там знаєш яка в неї справжня мета?- сказала Шела. - Кури теж до пори до часу думають, що люди існують для того, щоб їх годувати і захищати,- кивнула вона в напрямку курей, що порпались в садочку. 
- А й справді, чому б не лишити за людьми верховний контроль за Адміністрацією?- звернулась дівчина вже до Даї.
- Було вже колись таке, ти, напевне, не памятаєш, малою ще була. Але гарантую, що той бардак тобі б не сподобався б.
- А як це було?
- Різні варіанти перепробували. І виборна Рада була, і прийняття рішень за результатами загальних електронних голосувань.
- І чим електронні голосування погані?
- Тим, що люди різні, некомпетентні, далі свого носа не бачать. Сьогодні більшість набрала одна точка зору, завтра протилежна, чуть інакше сформульована. Рішення незбалансовані, суперечать одні одним, виконати їх неможливо, як результат - збої, перебої, простої, аварії, сварки, конфлікти...
- А виборна Рада?
- Те ж саме. Раду обирають ті ж некомпетентні виборці, якими маніпулюють різні шахраї. В результаті в Раду попадають не ті, хто хоче і може служити людям, а ті, хто краще вміє маніпулювати почуттями виборців, для яких сама ця маніпуляція є і метою, і стимулом і предметом їхньої діяльності.
- Все це так, не сперечаюсь,- сказав Степан,- але ж і те, що все вирішує за людей електронна Адміністрація, що люди ніякого впливу не мають на її рішення - це теж неправильно, недопустимо.
- Ну чому ж не мають впливу?- не погодилась Дая. - Служіння людям - мета Адміністрації. Це і є головним фактором контролю. Крім того вона постійно аналізує потреби, вимоги, бажання, звернення людей, конфліктні ситуації, що трапляються між людьми і виробляє такі стратегії і рішення, які б максимально враховували потреби і побажання, узгоджували різні інтереси, сприяли б найменшій конфліктності і найбільшому комфорту.
- Це все те, що на поверхні, а за цією красивою картинкою - прірва, смертельна загроза,- наполягав Степан,- і суть її в тому, що доля людей вже не в їхніх руках, люди стали вкрай залежними, несамостійними.
- От ти все за самостійність і незалежність. Так покажи власним прикладом самостійність і незалежність, відмовся від свого ангела.
Степан з докором подивився на Даю. Це був удар нижче пояса. Переводити розмову з глобальних проблем людства на особистості...
- Джаст бізнес,- розвела руками Дая. Цю фразу колись поширеною мовою вона почула чи то в якомусь фільмі, чи прочитала в якійсь книжці.
- Хіба наркоман не може говорити правильних речей про шкоду від вживання наркотиків?- трохи ображено почав Степан.- Та й чому б я відмовлявся від переваг мати такого друга і помічника як Степа? Щоб самому робити все повільніше, гірше і менше? Навіщо відмовлятись від такої зброї в моїй боротьбі?
- А ти, Шело, не хочеш відмовитись від свого агента прибульців, приставленого до тебе?- Дая вирішила і Шелу куснути.
- Ворога треба знати, вивчати, завжди тримати в полі зору,- весело відповіла та.
- Щось мені ой не віриться, що у вас з ним ворожі стосунки.
- Ха, так ми ж з ним граємося в кішки-мишки. Він любязнічає зі мною, я з ним. Але колись на чомусь він та й проколеться. І я матиму докази. А може й знатиму їхні слабкі місця.
- Ну добре, там в Степана ще є глядачі, бажаючі щось сказати.
Степан подивився на "список" бажаючих.
- О, тут здається є твій "овоч" з берега, чому б нам його не послухати,- зрадів Степан.
- Так, це я,- сказав чоловік з сивою борідкою. - Я зацікавився, що за ентузіастка так "овочів" не любить і вирішив подивитись її передачу. Але мої слова не до оптимістичної білки в колесі,- чоловік кивнув на Даю,- не до казкарки-конспіролога,- кивок в бік Шели,- а до Степана. Можливо він зрозуміє те, що я скажу.
- Може розкажете щось про себе. Хто Ви, чим цікавитесь?- спитала Дая чоловіка.
- Раніше я був вченим, фізико-хіміком, займався нанотехнологіями, в наближенні теперішнього є і мій скромний внесок. А зараз я ніхто. Точніше - музейний експонат, як і всі ви, - сказав чоловік.
- А що Ви хочете сказати мені? - спитав Степан.
- Я хочу сказати, що насправді все набагато гірше, ніж Ви розказуєте.
- Куди вже гірше?- здивувався Степан.
- "Гірше" - навіть не те слово,- сказав чоловік,- все просто безнадійно. Ви ще думаєте, що можна щось змінити на краще, щось виправити, але нічого вже не буде, в людства нема майбутнього. І винні тут не люди, які нічого не розуміють, і не Адміністрація - сервісна служба міста, і не Система,  яка є лише сервісною службою Музею-Заповідника, і, звичайно ж, не казкові прибульці.
- А хто винен?
- В тому то й справа, що ніхто. Просто людство виконало свою місію. Створило Цивілізацію, передало їй естафету розвитку і зайняло своє почесне місце в Музеї біологічних і соціальних форм еволюції.
- А що ж таке цивілізація? І хіба ми не є її частиною?- не зрозумів Степан.
- Технологічна Цивілізація - це нова форма життя, нова стадія розвитку життя і розуму, відмінна від біо-соціальної. 
- І де ж вона?
- Вона пішла вперед, в космос. Вийшла з своєї колиски. Хіба ви не знаєте, що робиться на орбіті, на Місяці, на Марсі, астероїдах, космічних станціях?
- Ну, там ніби "мутанти" і штучні організми в основному, типу робів, ангелів, демонів.
- Так, саме там зараз розвиток і наук і технологій.
- Чому ж люди в цьому не беруть участі? От Ви, наприклад, як вчений.
- Люди неконкурентоздатні порівняно з штучним інтелектом. Та й порівняно з "мутантами".
- Чому вони в космосі цим займаються, а не на Землі?
- Землю Цивілізація вирішила залишити в якості унікального музею-заповідника, де виникло життя, де воно розвилось до розумних форм, створило Цивілізацію.
- І що ж нам, музейним експонатам можна очікувати від цивілізації?
- Нічого поганого. Тільки дбайливе ставлення, ніякої конспірології тут нема. Ми ж не просто музейні експонати, ми -  її батьки. Тож вона може приділити нам частинку своєї уваги і ресурсів.
- Ой, знаєте, діти теж дуже різні бувають і дуже по-різному до батьків ставляться,- сказала Дая.
- Кому б ще нарікати на погане ставлення. Чи ж не Ви тут Золотий Вік рекламуєте?
- Ну що ж, нежданно-негадано у нас нова версія появилась,- оголосила Дая аудиторії.
- Це не версія, це реальність.
- Як казав якийсь філософ, реальність нам не дана, вона - річ в собі. Нам доступні лише її прояви, по яких ми можемо висловлювати версії якою ж є реальність. 
Надіюсь в якійсь з наступних передач ми з Вами детальніше обговоримо Вашу точку зору. Якщо, звичайно, Степан не перехопить Вас раніше.

- Ну, і настав час дати інформацію про погляди Шели,- продовжила Дая.
Після перегляду інформації Шела оглянула "список" бажаючих її щось запитати. Одна немолода жінка активно жестикулювала руками, показуючи, що саме її слід вибрати.
- Зуб даю, розказуватиме як її зелені чоловічки викрали,- шепнула Дая Степану.
- І зовсім вони не зелені,- вже в студії сказала жінка. - Та й "викрали" - не зовсім те, що вони зі мною робили.
- Ну розкажіть коли і як це було,- запропонувала Шела.
- Коли - то розкажу, а от - як,..- жінка оглянула студію і знітилась.
- Сміливіше,- підбадьорила її Дая,- тут всі свої.
- Це сталось ще до захоплення ними Землі, я була тоді ще зовсім молодою,- сказала жінка і знов замовкла.
- І що вони з Вами робили, сексуальні експерименти?- прийшла на допомогу жінці Шела.
- Я спала. І от раптом просипаюсь серед ночі і бачу його в місячному світлі, стоїть біля ліжка і дивиться на мене...
- Інопланетянин? Який він? В скафандрі, з великими очима? Чи з хвостом і ратицями?- спробувала пожартувати Дая.
- Ні, як вони.
- Хто?
- Ангели.
- І?..
- Він присів на ліжко, взяв мою руку, усміхнувся до мене так приязно...- жінка знов замовкла.
- І зайнявся з Вами сексом?
- Я не могла рухатись, не могла чинити опору.
- А що в цьому незвичайного?
- Що він зі мною витворяв! І лагідно, і грубо, і так, і так...
- Зрозуміло. І як Ви це пояснюєте, навіщо це їм було?
- Напевне відпрацьовували конструкцію ангелів, їхню поведінку.
- Ну і як? Ваш теперішній ангел не гірший?
- Ну-у, десь так,- жінка опустила очі.
- Дякую Вам за цікаву розповідь. Шела, вибери ще когось, може питання до тебе є,- продовжила Дая.
Наступним був молодий чоловік років тридцяти.
- Ну, припустимо, що це й справді якісь прибульці захопили Землю. Так а що Ви пропонуєте робити?- спитав він Шелу.
- Рано чи пізно вони на чомусь та й проколяться,- впевнено сказала Шела,- не можна обманювати всіх весь час.
- Ну проколяться, і що?
- Що й треба було доказати! Зараз я одна - голос вопіющого в пустині, а тоді всі в цьому переконаються.
- Ну переконаються, і що?- не вгавав чоловік.
- Так ми тоді рознесемо все це вдрузки!- рішуче повела рукою навкруг Шела.
- Ну рознесемо, а що далі?
- Зробимо все так само, але вже самі, без них!- очі Шели переможно горіли.

- От на цій оптимістичній ноті я хотіла б взяти заключне слово,- сказала Дая. 
- Можна критикувати наш теперішній стан, можна висувати різні конспірологічні версії, але ж погодьтесь, що про таке життя люди навіть не мріяли в своїх утопіях, в своїх уявленнях про світле майбутнє. Навіть при комунізмі потрібно було б працювати по можливостях. І отримувати за потребами, а не за бажаннями. І ніхто тобі не гарантував друзів, любові, сексу. От Степан казав, що раніше людство жило мрією, а зараз її нема. Бо зараз час здійснення мрій і бажань. І не якогось абстрактного людства, а кожної людини. Яке б не було у вас бажання щодо свого життя, ви маєте можливість його здійснити. Якщо не в нашому місті, то в іншому. Наше місто - це місто здорового життя. Тут ви не знайдете ні спиртного, ні цигарок, ні наркотиків. Але якщо у вас є таке бажання - ви можете переселитись в місто, де і випивка і наркотики на всі смаки і в необмеженій кількості. В нашому місті діють досить жорсткі правила щодо образ, насильства, але якщо вони вам не подобаються, то серед сотень міст ви можете вибрати собі таке, де  правила мякіші,  чи й взагалі ніяких правил нема і ви можете реалізувати свої схильності садиста, насильника чи вбивці. Правда там і ви не захищені від цього і можете стати жертвою таких бажань. А ще ж 500 мільйонів людей живуть на суші і взагалі майже поза увагою Системи.
- ВОНИ вирощують в океані ще 40 міст, тож на суші планують залишити не більше ста мільйонів,- перебила Шела.
- Значить є бажаючі жити в комфортних умовах. Нікого ж силою не переселяють в міста.
- Прямою силою то ні, але ж ти не заперечуватимеш, що це цілеспрямована політика переселення людей з суші в клітки в океані.
- Ой, чи хотіла б ти перебратись з цієї "клітки" на сушу, "на свободу"? Та й правильна це політика, суша стає заповідником, і багато місць в океані стали заповідними зонами. Земля - це ж не тільки домівка людей, а й сотень тисяч чи мільйонів видів інших організмів.
На завершення хочу повідомити наших глядачів, що в наступних передачах я планую обговорити такі теми як розмноження людей, різні можливості і правила в цій сфері в нашому місті, а також в деяких інших містах, тему виховання дітей, які тут є варіанти, чи потрібні обовязкові навчальні програми, про життя в інших містах з екзотичними правилами, можливо будуть гості з тих міст, тему рейтингів, які переваги дають високі рейтинги, обмеження при відємних рейтингах, демони... Думаю буде теж цікаво. Тож дивіться мій канал.
Гості поїхали, ангел вимкнув фон, студія почала перетворюватись в житлову квартиру, появились стінки, меблі.
- Чи не перекусити чого?- не стільки питально як стверджувально сказала Дая.
- Що замовити?
- На твій вибір. Ти казав я в калоріях чи в чомусь там перебрала, в чомусь недобрала, давай для здорового балансу. А я поки сполоснусь.
Вечеря була слабенька, якісь салати, соки. Дая вже пожалкувала, що поклалась на ангела, а не вибрала сама. "Зате збалансовано"- заспокоювала себе, "а то станеш як той Мунні".
- Ну як передача?- спитала вона ангела, щоб не концентруватись на такій вечері.
- Дуже добре,- відповів ангел. Рекордна кількість глядачів, майже всі глядачі Степана і Шели були і ще й нових немало.
- Скільки всього?
- 837.
- Непогано. Хоча, як для десятимільйонного міста... А рейтинг?
- За передачу плюс 18. За інцидент з "інтелігентом" мінус 1. 
- Тож за сьогодні мій рейтинг зріс аж на 17 пунктів!- зраділа Дая. Не чекала. Так, дивись, скоро отримаю право регіональної трансляції каналу. А там і до статусу Небожителів чи Безсмертних доберемось,- розмріялась вона.
- Виклик,- перервав її мрії ангел.
- Хто?
- Батько.
- Мій?
- Ну не мій же,- спробував пожартувати ангел.
"Людиною стає"- подумала Дая. Вона не раз помічала, що ангели стають чимсь схожими на своїх підопічних, перебирають від них якісь риси.
- Давай,- сказала вона.
Появилось плоске зображення батька.
"Камера в нього до цих пір не голографічна" - відмітила про себе Дая. Треба буде якось подарувати йому.
- В тебе сьогодні день народження,- хриплуватим голосом почав батько.
- Я думала ти забув, вже вечір, а від вас ні гу-гу.
- Вечір? А де ти зараз? Бо в нас ранок.
- Десь в районі Гаваїв, в Тихому океані.
- А, тоді ясно. Ну поздоровляю тебе, мати теж поздоровляє.
- Мене й дід сьогодні поздоровив?
- Який дід?
- Анатоль.
Запала мовчанка. Батько здивовано дивився на Даю.
- Приснився мені,- пояснила Дая. - Ніколи не снився, а сьогодні напевне з днем народження вирішив  поздоровити.
- А-а-а,- заспокоївся батько, - ясно. Сьогодні, до речі, і в нього день народження.
- Оце так! А я й не знала.
- Може десь в глибинах памяті було, і в сні спливло.
- Навряд чи, я ж його зовсім не памятаю.
- Звідки ж знаєш, що то він приснився?
- Не знаю, чомусь така впевненість була.
- Мати питає коли приїдеш до нас?
- Та от, все справи, навіть сьогодні моталась весь день як білка в колесі.
- Взяла б відпустку, ти ж скільки років вже в нас не була. А тут груша твоя вродила в цьому році як ніколи. Ніби в останній раз.
При слові "відпустка" Дая усміхнулась. Дивно все це, як люди в різних епохах опинились.
- Мати от підказує, що і Аню бери з собою. Вона ж тут ще ні разу не була. Скільки їй вже?
- Шістнадцятий. А це порося то точно забуло про мене. Вона ж то не може сказати, що в іншому часовому поясі.
- В молодих свої інтереси, їм не до батьків. Їм здається, що вони в зовсім іншу епоху живуть, в зовсім іншому світі. Підросте - буде по іншому ставитись. Коли старієш то батьки мало не однолітками стають.
- Скільки тобі зараз?
- 66.
- Здається і діду було 66 коли його не стало.
- Так, він на 30 років старший.
- Прямо кабалістика якась. На 30 років старший, 30 років Революції, 17 вересня, 17 вересня, 17 вересня...
- Мати каже, що приїжджай обовязково, робота це таке, всієї не переробиш, а то скільки там жити лишилось ніхто не знає, хотілося б ще побачитись.
- Постараюсь, як випаде можливість...
- Ну, бувай.
- Фу-у-у, нарешті все скінчилось. Вільна! Йду спати,- Дая була задоволена собою, день був важкий, але успішний.
- В тебе ще сьогодні секс з Майком запланований,- без всяких інтонацій в голосі повідомив ангел.
- Який ще Майк? - здивувалась Дая.- А, так, щось пригадую...
Вона уважно подивилась на ангела. "Цікаво, які в нього зараз почуття? Він ревнує, йому неприємно? Чи навпаки, радий  всьому, що мені було б приємно?"
- Ой, навіть не знаю чи хочеться це зараз мені,- протяжно сказала Дая,- а ти що б порадив?- вона продовжувала уважно дивитись на ангела.
- Тобі вирішувати, - так само спокійно, без  всяких емоцій сказав той.
"Чи ж справжня їхня любов, якщо нема ревнощів?"- думала Дая про ангелів. "Чи може саме така любов і є справжньою? Самовіддана, жертовна, без егоїстичного очікування взаємності.."
- Відміни,- сказала вона,- з мене на сьогодні достатньо вражень.
Ангел кивнув, не проявляючи якоїсь радості з цього приводу.
"Як все-таки добре, що вони не ревниві", подумала Дая. "А то не вистачало б мені ще сцен ревнощів. Навіть не сцен, а нещасного його вигляду було б достатньо, щоб отруювати мені життя, щоб почуватись некомфортно, невільною, винною".
Дая почала готуватись до сну, все ще перебуваючи в трохи збудженому, піднесеному настрої задоволення собою і життям.
- В нас проблеми,- несподівано сказав ангел. Вигляд в нього був стривожений.
- Що таке?- занепокоїлась Дая, глянувши на ангела.
- Майк не приймає відмови.
- Не розумію, про що ти.
- У тебе з Майком домовленість, ти вирішила її не виконувати.
- Ну правильно, неохота мені, не в настрої я, може в мене голова болить,- спробувала пожартувати Дая.
- Ти хочеш пройти експертизу здоровя?- серйозно спитав ангел.
- Це що, жарт такий?- вже сердито сказала Дая.
- Ні, не жарт.
- Ви що, подуріли тут всі? Що, я не маю права відмовитись від сексу, якщо мені не хочеться?
- Можеш, звичайно, але це буде невиконання домовленості, розрив домовленості однією стороною без згоди іншої.
- Ну і що?
- Невиконання домовленостей - це порушення правил. Загрожує зменшенням рейтингу.
- Ой, так чого ж ти, трясця твоїй мамі, мене лякаєш? Ну знизять на якийсь пункт, всіх то проблем.
- Тут одним пунктом не відбудешся, невиконання домовленостей - серйозне порушення. Але це ще не все.
- Не все? Що ще я сьогодні зробила, які ще злочини? Вбила когось? Чи ненароком муху зігнала з її насидженого місця?
- Я тут переглянув інформацію про цього Майка. Повно порушень правил, великий відємний рейтинг.
- Зрозуміло, гарячий африканський хлопець, якому не пояснили, як треба поводитись в місті. Може я з ним поговорю, поясню, що тут не джунглі і не савани.
- Я б не рекомендував тобі з ним говорити і взагалі бачитись. Ти тільки ускладниш собі ситуацію.
- Це яким чином?
- Він переграє тебе, спровокує  на інші порушення і неадекватні вчинки, ти попадеш у ще більшу халепу.
- Мене? Та він Гоголя від Гегеля не відрізнить, не кажучи вже про Канта і Конта. Скільки йому років? Двадцять пять?
- Двадцять три.
- А мені 33. Ні, вже 34 сьогодні. І я ж в людях розбираюсь трохи, вивчала історію, соціологію, канал свій веду. Та й в кого з нас інтелект вищий?
- Він не простий хуліган, що не може стримати себе і тому щось порушує. Він дуже хитрий, підлий, жорстокий,  цинічний, в людях розбирається незрівнянно краще за тебе, відчуває їхні слабкі сторони, вміло маніпулює людьми, добре знає правила, діє на грані фолу. Ти опинишся як муха, що попала в павутиння і чим більше барахтається, тим більше заплутується.
- Ти мене заінтригував. Тепер мені обовязково треба з ним поговорити,- в Даї пробудився спортивний азарт.- Але навіщо все це йому? Для чого, яка мета?
- Люди є різні. В нього такі схильності, такий характер, такий талант. Його і інтерес і сенс життя в тому, щоб маніпулювати людьми, підкоряти їх своїй волі, робити людям проблеми, розставляти їм пастки, затягувати петлі. Він отримує задоволення і радість від людського страху, страждання, приниження, від влади над людьми.
- Ну ти прямо монстра якогось намалював. Я ж його побачила зовсім іншим. Познайомилась з ним вчора під час пробіжки. Біжу  собі, дихаю, обганяю  якогось хлопця спортивного виду.
- Ну Ви прямо мою чоловічу гідність принижуєте,- весело озвався хлопець,- я то думав, що і сам спортивний, а тут мене обганяє молода, симпатична... 
- Так що, мені збавити швидкість, щоб не принижувати Вашу чоловічу гідність?- так же весело відповіла Дая.
Розговорились, біжучи поряд. Було весело, Даї хотілось виглядати молодою, сучасною, розкованою, без комплексів, тож якось легко погодилась продовжити веселе знайомство і випробування чоловічої гідності хлопця в ліжку.

- То була зовсім не випадкова зустріч на пробіжці,- повідомив ангел,- він тобою зацікавився, побачивши  твої передачі.
- Що ж його в мені зацікавило?
- Напевне твій оптимізм, відкритість, довірливість, безпосередність, такий собі ангелочок, метелик, що радісно літає в теплий сонячний день між квіточками, не підозрюючи, що в цьому світі є й загрози і небезпеки.
- І він вирішив показати мені, що в житті є й інші кольори?
- Думаю, він вирішив знищити тебе, насолодившись твоїм сумяттям, страхом, гнівом, розпачем, стражданням.
- Що ж він може мені зробити?
- Він не залишить тебе просто так і постарається псувати тобі життя.
- І що, нічого не можна зробити? Система ж повинна захищати від таких.
- Вона й захищає. В нього великий відємний рейтинг, він під постійним наглядом демонів, при найменшій спробі агресії чи інших незаконних дій з його боку його зупинять.
- Так в чому ж справа?
- В тобі. Ти постійно попадатимеш в тенета, розставлені ним.
- Ти що, взагалі дурочкою мене вважаєш?
- Просто ти не стикалась раніше  з такими людьми, їх не так вже й мало, але ти не попадала в поле їхньої уваги, ти не знаєш як з такими поводитись.
- А як з такими поводитись?
- Для тебе найкраще - ніяк. Батько запрошував тебе в гості, поїдь на місяць. А за цей час з ним щось вирішиться. Така активна людина не зможе так довго чекати, знайде щось інше на свою голову.
- Та він, мабуть, вже про мене забув і шукає собі інших пригод.
- Він і зараз крутиться біля твого дому.
- Навіщо?
- Напевне хоче, щоб ти боялась.
- Вийду поговорю з ним.
- Не раджу.
- А що ти радиш? Постійно думати про нього і боятись?
- Раджу відвідати батьків.
- Це я пізніше зроблю, а зараз в мене просто професійний інтерес до такого екземпляра, якщо він насправді такий, як ти описуєш. Де він?
- В скверику.
- Ну, я пішла.
- Тоді і я з тобою. Пообіцяй не приймати ніяких рішень, не давати ніяких обіцянок, не порадившись зі мною.
- Від порад я ніколи не відмовляюсь.
Майк гуляв доріжками скверика. Дая з ангелом підійшли до нього. Майк робив вигляд, що не помічає їх.
- Майк, я хочу поговорити з тобою,- сказала Дая.
- О, солоденька, як я радий тебе бачити!- вигукнув Майк.
- Майк, давай поговоримо серйозно. Чому ти намагаєшся псувати мені життя, рейтинг? Чому ти мене переслідуєш?
- О боги, ви чули?!- Майк артистично підняв руки і подивився вгору.- Вона догнала мене на пробіжці, спокусила, а потім жорстоко розбила серце і ще й знущається! І ще про якісь рейтинги думає, поламала мені життя, вбила мене, я до неї з відкритою душею, а вона мені ніж в серце,- Майк жестами показав як йому встромили ніж в серце.
- Майк, що ти тут робиш?
- Де ти тут Майка бачиш? Це лише його тінь, все, що від нього залишилось. Ти забрала в мене не тільки апетит і сон, а й випалила всю душу. А що таке людина без душі? Ти знаєш це, Дая? Як це бути без душі? І ще й вийшла понасміхатись наді мною.
- Бачу ти не хочеш серйозно говорити.
- Золотце моє, а ти сама-то хочеш? Хіба ж так можна з людьми поводитись? Сказала б, що не в настрої я сьогодні, втомилась, давай перенесемо на завтра, чи, пробач, помилилась... Хіба ж я не людина, не розумію? А вона передає через свого цербера,- Майк кивнув на ангела,-  ніби я кусок лайна собачого і не вартий навіть, щоб сама сказала.
- Ну пробач, Майк, я й не подумала, що це так виглядатиме.
- Так що, мир? Може завтра зустрінемось? Чи коли тобі зручно.
- Ну, не знаю, Майк,- нерішуче почала Дая.
- Не погоджуйся,- сказав ангел.
- А ти, опудало, чого втручаєшся, коли люди між собою розмовляють?- Майк сердито глянув на ангела.-  Ти і тепер цербера з собою привела, а ще кажеш, що поговорити по-людськи хотіла,- це вже до Даї.
- Майк, давай так,- рішуче сказала Дая,- якщо ти хочеш, щоб мені рейтинг зменшили - твоя воля, заслужила, дура. Але на цьому все. Згинь з мого життя.
- Дорогенька моя, рейтингом хочеш відкупитись? Не вийде. Твоє життя - це твоє, як я можу з нього згинути?
- Погрожуєш? Ну дивись, будеш мене переслідувати - собі ж гірше зробиш. Ти ж знаєш, що під наглядом демонів  і знаєш свій рейтинг, ще  якесь порушення - і загримиш звідси.
- Злякала їжака голою сракою. Та я мрію звідси вибратись, тут мені дихати нема чим, тут померти можна від скуки. Хіба це життя? Хіба ви - живі люди? Ви вже на своїх опудал схожі,- Майк кивнув на Даїного ангела.- Та й не погрожував я тобі ніколи. Я взагалі тебе другий раз бачу, і обидва рази саме ти до мене підходиш. А те, що ти боїшся мене - так і будеш боятись, бо хто боїться навіть за свої рейтинги буде боятись того, кому втрачати нічого. Так що думай про мене весь час, бійся, не спи, як я оце не сплю.
- Це погроза?- спитала Дая ангела.
- Це побажання,- відповів Майк,- спокійної ночі, пташечко. Мені ще подумати треба,- сказав він, відходячи.
- Майк, навіщо все це тобі?- вдогонку спитала Дая.
- Для тебе стараюсь, моя люба, для розширення твоїх горизонтів. Собою жертвую заради тебе. Може колись оціниш і ще й подякуєш,- відповів той не оглядаючись.

- Ну як тобі Майк?- спитала Дая ангела вже вдома.
- Він небезпечний. І хитрий. Ні на чому не проколовся.
- А в мене склалось якесь двояке почуття. Мені здалось, що є в ньому і щось людяне.
- Тобі треба поїхати звідси на деякий час. До батьків, чи до дочки. Чи просто кудись на екскурсію.
- А я тут подумала - це ж непогана тема вимальовується для наступної передачі. В тебе є записи розмов з цим Майком?
- Звичайно, але...
- Ладно, спати, завтра подивимось. Завтра дасть бог день - дасть і їжу.

Дая проснулась вночі з почуттям тривоги. Їй знову приснився дід. Знов він хотів їй щось сказати, але слів не було чути. Але сьогодні він  виглядав більш стурбованим, схвильованим, напевне тому і почуття тривоги в Даї було більш сильним.
Вона нерухомо лежала і думала, що б це все означало.
Було ясно, що щось пішло не так. Дая не була забобонною, але було відчуття, що щось мало статись в її житті, щось змінитись. Звідкись взялось відчуття, що закінчилось її звичне життя, наступала якась тривожна невизначеність.  Не могло бути стільки випадковостей. А ще ця кабалістика з числом 17. 17 вересня її день народження, 17 вересня почалась Українська Революція, виявляється і в діда день народження 17 вересня. А ще мені 34 стукнуло, двічі по сімнадцять. Заснути вже не вдасться, піду прогульнусь.
Вона тихенько відчинила двері на вулицю. Було ще темно. Біля дверей хтось сидів.
"Оце ти і попався"- подумала Дая. Але це виявився її ангел. 
- Побігай краще сьогодні вдома, на доріжці,- сказав він.
- А що, Майк до цих пір в скверику?
Ангел кивнув.
- Що ж мені тепер з дому не виходити? Сидіти вдома і боятись? Що він мені може зробити? Напасти?
- Нападати він не буде, він добре розуміє, що за ним спостерігають, і при спробі нападу зупинять.
- Як зупинять?
- В залежності від ситуації. В екстрених випадках вирублять за долю секунди.
- Як? Чим?
- В демонів великий арсенал спецзасобів. Хімічні, електричні, електромагнітні імпульси.
- Якщо мені він нічим не загрожує, то чого ж я маю боятись?
- Загроза в самій тобі. Він талановитий маніпулятор,  а ти така довірлива.
- Я не збираюсь вступати з ним ні в які дискусії.
- Я побіжу з тобою.
- Ні.
- Тоді пообіцяй, що не наближатимешся до нього і не розмовлятимеш з ним.
- Дуже він мені потрібен. Я хочу його забути якнайшвидше.
Дая  помаленьку побігла своїм звичним маршрутом. На повороті доріжки, біля дерева вона помітила Майка. "Нічого не буду до нього говорити"- твердо вирішила Дая.
- Я прийшов попрощатись з тобою,- голос Майка був тихим і сумним.
- Що?- Дая зупинилась,- попрощатись? Ти  кудись їдеш?
- На "Без Правил",- ще тихіше сказав Майк.
Дая підійшла ближче. 
- На "Без Правил"? І це ти прийшов мені сказати?
- Я випущу тебе з колеса, білочко,- сказав Майк щось незрозуміле.
Дая стояла, намагаючись зрозуміти зміст сказаного.
- Прощавай, сестричко. Я памятатиму тебе,- тихо сказав Майк і відвернувся.
- Прощавай, Ма... - Дая не докінчила фрази. Блискавично, з розвороту Майк вдарив їй ножем в серце.
Дая глухо зойкнула, глянула на фонтанчик крові, що виривався з її грудей,- як же це?- тихо прошепотіла вона, ноги її підкосились і вона впала на траву поряд з Майком.
Все сталось так швидко і несподівано, що демони не встигли вчасно вирубити Майка.
Через пів хвилини в скверику безшумно приземлились дві тарілки, жовта - медична і чорна - демонів. Тіло Даї і Майка  занесли туди і тарілки так само швидко і безшумно зникли в сутінках неба. Ще через хвилину приземлилась голуба тарілка, роби в синіх одежах прибрали сліди крові з трави і тарілка зникла. І вже нічого не нагадувало, що дві хвилини тому тут щось сталось.
Дая відкрила очі. Вона була в якійсь незнайомій кімнаті. Поруч стояла  ангел в жовтій одежі. "Лікарня", зрозуміла Дая.
- Чому я тут? Що сталось?- спитала вона.
- На Вас був напад.
- Де? Чому? Я нічого не памятаю.
- Ми приглушили Вам память останніх подій, такі спогади і переживання не сприяють виздоровленню.
- Але ж я не давала на це дозволу.
- Це тимчасово, стандартна процедура. Після виздоровлення все відновиться і Ви зможете вже самі вибрати, залишати це в памяті, чи ні. Чи залишити тільки память подій без емоційних переживань.
- А де мій ангел?
- Вам дадуть нового.
- Чому? Що з ним сталось?
- Нічого, але він не зумів Вас вберегти.
- Він нічого не винен, я вимагаю повернути мені саме його.
- Добре, добре, не хвилюйтесь, якщо він не винен, то після комплексної перевірки його Вам повернуть.
- Коли?
- Думаю якраз до Вашого повернення додому.
- А коли я зможу додому?
- Завтра вже будете вдома. Випадок нескладний, в стані клінічної смерті Ви були недовго, тож психіка повинна повністю відновитись, а серце - то взагалі дрібниця, нанороботи вже все зшили, кілька днів ще вдома реабілітаційних процедур і будете як нова копійка. А зараз ми знову введемо Вас в стан глибокого сну, треба ще раз все провірити, намітити курс реабілітації...

- Ну  як, прокинулись?- спитала ангел.- Спробуйте помаленьку підвестись і сісти. Ну як, голова не паморочиться? А тепер спробуйте стати на ноги, походіть по кімнаті.
- Трохи крутиться.
- Це нормально, Ви ще ослаблена. Та й після двох днів лежання і в здорової людини крутилася б. Присядьте. Сьогодні поїдете додому. Реабілітаційні процедури ми намітили, Ваш ангел в курсі.
- А де він? 
- Та тут, за дверима, чекає на Вас.
- А як я доберусь додому?
- Ми можемо відвезти Вас і на тарілці, але, думаю, Вам зручніше буде на ліфті. Зразу вдома опинитесь.
- Так я можу йти?
- Можете. Але...- ангел замовкла, напевне вирішуючи чи варто говорити.
- Щось не так?- захвилювалась Дая.
- Та ні, все нормально. Що стосується лікування наслідків нападу все нормально. Але при тестуванні стану Вашої психіки ми виявили, як би це сказати, деякі особливості. Нашої роботи це не стосується, але я все ж вирішила сказати Вам про це.
- І що ж ви виявили?
- Деяке потоншення барєру між свідомістю і підсвідомістю.
- І що це означає?
- Я ж кажу, з нападом це не повязане, воно почалось у Вас ще раніше, хоча клінічна смерть і сприяла поглибленню...
- В чому це може проявлятись?
- В сновидіннях. В крайніх формах можливі проміжні і змішані стани, галюцинації. Ні-ні, у Вас це не настільки виражено. Але, якщо будуть якісь проблеми - звертайтесь в відділ психіатрії. Ми ж по тілу спеціалізуємось.
- Дякую.
За хвилину Дая з ангелом були вже вдома.
- Ти як себе почуваєш?- видав ангел прийняту в людей стандартну фразу ввічливості, адже про стан Даї в нього була обєктивна інформація.
- Я нормально. Ти краще розкажи що там з тобою було.
- Стандартна в таких випадках процедура. Аналіз моїх дій, комплексна перевірка моїх систем.
- Напевне наша помилка була в тому, що мені самій треба було поговорити з Майком, а не доручати тобі відміну.
- Ні, то був би гірший варіант. Він би тебе вмовив перенести на інший день.
- А якби в інший день я вже не відмовлялась?
- Тоді б ти взагалі попала у ще більшу залежність.
- А де ж і хто допустив помилку? Демони? Адміністрація?
- Та от, виявляється, ніхто помилок не допустив, просто ти попалась у вміло розставлені тенета.
- Я ладно, дурепа. А чому демони не зуміли його зупинити?
- Він все дуже добре продумав. Зміг так на тебе вплинути, що ти сама підійшла до нього близько, відвернувся до дерева, щоб не видно було як дістає ножа, та й приспав цим пильність, ніби збирається йти, а десятої долі секунди, яку він мав, поки його не вирубили, виявилось достатньо для нанесення удару.
- А навіщо він це зробив? Навіщо хотів мене вбити?
- Вбити тебе він не хотів. Він же розумів, що тебе оживлять.
- Тоді навіщо?
- Напевне хотів доказати, що може перехитрити і тебе, і твого цербера, і Систему, і демонів.
- І перехитрив же. І хто? Якийсь молодий малограмотний африканець. Показав, що людина може перехитрити Систему. Ніколи б не подумала. Тобі не зрозуміти, але в мене це викликає навіть певну гордість за людей.
- Якби ж то він в чомусь хорошому зміг перевершити Систему, то мені було б зрозуміло,- відповів ангел.
- А кому ж він хотів це доказати чи показати?- спитала Дая.
- Собі. Можливо тобі.
- Він же, напевне, сам все це планував, обдумував, не радився з своєю Майкою чи Маєю, як її там.
- В нього не було свого ангела, він давно відмовився, не подобалось, що вона йому "мораль читає" замість допомагати в його аферах.
- Сам відмовився? Молодець. Оце з Степана познущаюсь!- радісно вигукнула Дая.
- І що тепер з ним?- спитала вже співчутливо.
- Стандартна процедура. На його вибір - або комплексна перебудова психіки, або висилка на "Без Правил".
- Він, звичайно ж, вибрав "Без Правил".
- Так, його вже відправили.
- Цікаво, як там люди живуть?
- Таке ж місто в океані як і наше "Здорове Життя". Тільки там ангелів нема.
- Зовсім?
- Персональних нема. А так, обслуга точно як і тут, роби, медики...
- А як з замовленнями.
- Точно так як і тут, замовляєш, що тобі хочеться і вантажним ліфтом тобі доставляється прямо в квартиру.
- До свого сорому я навіть не знаю як це робиться, завжди на тебе це покладаю. Покажеш мені?
- Це просто. Ти в ліфті як маршрут вибираєш? Голосом, пальцем, так і тут.
- А спиртне, наркотики, там вони можуть собі замовляти?
- Звичайно, без обмежень.
- А зброю?
- Зброю ні.
- Ага! А як же людині реалізувати своє бажання рубанути когось мечем, чи продірявити з автомата? Що ж це за Золотий Вік, вік реалізації бажань? - розійшлась Дая. Тисячі років люди мали таку можливість і в повній мірі користувались нею на численних і постійних війнах. Де ж це ще можна зробити, як не на "Без Правил"?
- Для цього "Гладіатори" є.
- Ніколи не дивилась, треба буде подивитись,  якийсь чоловік на березі щось говорив про це.
- Це дуже популярні видовища. 
- Чому Майк не пішов в Гладіатори, а вибрав Без Правил, він же спортивний і ножем добре володіє.
- Не його це. Він більше схильний до всяких інтриг, маніпуляцій, йому більше влада подобається, ніж бійки.
- А що, на "Без Правил" справді нема ніяких правил?
- З боку Адміністрації одне правило - не псувати умисно комунікації, майно. Щодо людей правил нема. Вони самі встановлюють собі якісь правила і самі слідкують за їх дотриманням.
- І як це виглядає на практиці?
- В кожної банди є якісь свої правила, понятія. І всередині банд і між бандами постійна гризня і війни.
- За що?
- За, владу, за домінування над іншими.
- Для чого їм влада, коли і так є що забажаєш?
- Напевне у людей це природжене бажання, самостійна цінність.
- А демони там є?
- Є, але в них інші функції. Тут в них основна функція - захист людей, а там - захист Системи від умисних руйнувань. Ну і нагляд за незаконною міграцією.
- Щоб не втекли,- догадалась Дая.- А законно звідти можна кудись переселитись?
- Можна. Проходиш комплексне обслідування, погоджуєшся на корекцію психіки, щоб відповідати тим правилам, які діють там, куди хочеш переселитись і якщо там є вільні місця...
- А спроби незаконної міграції бувають?
- Бувають, недавно тарілку медиків захопили і на ній спробували втекти.
- І як?
- Вони не знали, що вона за межі міста не може летіти, в неї автономного джерела енергії нема.
- А як вона в межах міста літає?
- Квазі-віртуальний фотонний резонанс.
- Поясни на пальцях, я в фізиці не сильно...
- В місті є кілька генераторів квазі-віртуальних фотонів. Кожна тарілка має контур для резонансної взаємодії з найближчим генератором.
- А чому взаємодія між генератором і тарілкою здійснюється не віртуальними фотонами, чи реальними, а квазі-віртуальними?
- Віртуальними фотонами можна тільки силу передавати, але не енергію, забезпечувати лише левітацію, а не прискорення. Ну, наприклад, як магнітним полем. А потоки реальних фотонів потрібної потужності... ну сама розумієш.
- А що значить резонансна взаємодія?
- Це значить що в просторі між генератором і приймальним контуром тарілки реальних фотонів нема. Вони девіртуалізуються лише в контурі. Тож ніякого електро-магнітного впливу на сторонні предмети нема.
- Це мене в такій тарілці в лікарню везли. Цікаво, що там зі мною робили.
- Першим ділом, ще в тарілці - глибоке охолодження. Особливо мозку, щоб максимально сповільнити незворотні процеси.
- Як же мене охолоджували, льодом обкладали? Чи в якусь холодну ванну помістили?
- Ні, зовнішнім охолодженням швидко охолодити внутрішні частини не вдасться.
- А як же тоді? Пропускали якусь охолоджуючу рідину по моїй кровоносній системі?
- Це колись раніше так робили. Зараз для цього використовують ефект  резонансного фононного охолодження.
- І як це працює?
- Як мікрохвильова пічка, тільки навпаки. Там нагрівається з середини електромагнітними хвилями, а тут охолоджується.
- Як же можна зсередини охолоджувати?
- Тут щось подібне до принципу роботи лазера чи мазера. Там збуджені стани примусово розряджаються, віддаючи фотони і переходячи на нижчі енергетичні рівні, а тут молекули охолоджуються, віддаючи організовано фонони - теплові коливання.
- А як мене залатали, що зажило швидше ніж на собаці, за два дні навіть рубця не видно?
- Нанороботи попрацювали.
- Вони ж мікроскопічні, як вони можуть два куски якоїсь судини, сухожилля чи мяза притягнути на місце і якось скріпити?
- Вони можуть збиратись в великі макроскопічні структури, яким під силу переміщати і закріплювати в потрібному місці тканини, ніби зшивши їх. А в мікроскопічному вигляді вони можуть працювати з окремими клітинами в місці порізу. Видаляти пошкоджені, розблоковувати потрібні гени, примушуючи спеціалізовані клітини  ставати ювенільними, що можуть ділитись  і зарощувати рану, перетворюючись знов у спеціалізовані. А в міру загоєння рани макроскопічні структури з нанороботів розпадаються і в мікроскопічному вигляді виводяться з організму. Тож тепер для операцій десь всередині не потрібно нічого різати, щоб туди добратись. Випив склянку води з нанороботами, вони пройшли в мікроскопічному вигляді куди треба, не руйнуючи тканин, там зібрались в потрібні структури, зробили, що треба, розпались і вийшли з організму.
- Як ти все це знаєш?
- Ти питаєш, я шукаю інформацію в Системі і в бажаному тобі вигляді подаю.
- Так це і ідентифікаційні маркери так формуються з нанороботів десь всередині голови?
- Про маркери нема конкретної інформації в відкритому доступі.
- Цікаво, а про що ще нема? Мабуть про атомну бомбу?
- Про ядерні і термоядерні бомби є детальна інформація. Про різні їх конструкції, технології, системи ініціації, запобіжні системи. З детальними схемами, розрахунками, поясненнями.
- Це цікаво, про бомби є, а про маркери нема. Хороша тема для конспірологічних теорій Шели, треба їй підказати.
- Теми програмування нанороботів і молекулярних машин теж нема в вільному доступі.
- Чому?
- Їх можна запрограмувати не лише на корисні дії в організмі, а й на деструктивні, на синтез отрут чи вірусів. 
- Та й за їх допомогою можна стерти маркер? Чи не так?
- Тобі приписали  рекріаційну ванну тричі на день на протязі трьох днів,- перервав Даю ангел. 
- Добре, пішли. Ванну я люблю. Навіть рекріаційну.

Після рекріаційної ванни настрій Даї покращився, став більш оптимістичним.
- І як тут планета прожила ці два дні без мене?- спитала вона ангела.
- Нема зла без добра. Ти стала популярною. Степан і Шела провели передачі на тему цього інциденту.
- Ага, стала широковідомою в вузьких колах. І що ж вони там обговорювали?
- Навіщо він це зробив. Хто винен. Чи варто посилити контроль за такими людьми.
- Так хто тут став популярним, я чи Майк?
- Твій рейтинг зріс, незважаючи на порушення домовленості.
- Так що, таки зняли з мене за порушення?
- Не так багато, враховуючи обставини.
- І що ж там пропонувалось на посилення контролю?
- Різне. Аж до вирощування таким людям в мозку структур, які б блокували їх при спробі вчинення злочину.
- І на чому зійшлись?
- А ти б що запропонувала?
- Думаю, теперішнього контролю достатньо. 
- І Степан, і тим більше Шела проти посилення контролю. Вважають повторення такого малоймовірним. Цікавляться твоєю думкою, питають коли ти вийдеш і яку тему плануєш.
- Ех, три дні вихідних. Буду транжирити життя, щось мені неохота зараз нічого планувати,-сказала Дая.
- Випустили білочку з колеса,- додала вона після деякої паузи.
(02-10-2017, 09:59 )Анатoль писав(ла): [ -> ]- А як вона в межах міста літає?
- Квазі-віртуальний фотонний резонанс.
- Поясни на пальцях, я в фізиці не сильно...
- В місті є кілька генераторів квазі-віртуальних фотонів. Кожна тарілка має контур для резонансної взаємодії з найближчим генератором.
- А чому взаємодія між генератором і тарілкою здійснюється не віртуальними фотонами, чи реальними, а квазі-віртуальними?
- Віртуальними фотонами можна тільки силу передавати, але не енергію, забезпечувати лише левітацію, а не прискорення. Ну, наприклад, як магнітним полем. А потоки реальних фотонів потрібної потужності... ну сама розумієш.
- А що значить резонансна взаємодія?
- Це значить що в просторі між генератором і приймальним контуром тарілки реальних фотонів нема. Вони девіртуалізуються лише в контурі. Тож ніякого електро-магнітного впливу на сторонні предмети нема.
- Це мене в такій тарілці в лікарню везли. Цікаво, що там зі мною робили.
- Першим ділом, ще в тарілці - глибоке охолодження. Особливо мозку, щоб максимально сповільнити незворотні процеси.
- Як же мене охолоджували, льодом обкладали? Чи в якусь холодну ванну помістили?
- Ні, зовнішнім охолодженням швидко охолодити внутрішні частини не вдасться.
- А як же тоді? Пропускали якусь охолоджуючу рідину по моїй кровоносній системі?
- Це колись раніше так робили. Зараз для цього використовують ефект  резонансного фононного охолодження.
- І як це працює?
- Як мікрохвильова пічка, тільки навпаки. Там нагрівається з середини електромагнітними хвилями, а тут охолоджується.
- Як же можна зсередини охолоджувати?
- Тут щось подібне до принципу роботи лазера чи мазера. Там збуджені стани примусово розряджаються, віддаючи фотони і переходячи на нижчі енергетичні рівні, а тут молекули охолоджуються, віддаючи організовано фонони - теплові коливання.
- А як мене залатали, що зажило швидше ніж на собаці, за два дні навіть рубця не видно?
- Нанороботи попрацювали.
- Вони ж мікроскопічні, як вони можуть два куски якоїсь судини, сухожилля чи мяза притягнути на місце і якось скріпити?
- Вони можуть збиратись в великі макроскопічні структури, яким під силу переміщати і закріплювати в потрібному місці тканини, ніби зшивши їх. А в мікроскопічному вигляді вони можуть працювати з окремими клітинами в місці порізу. Видаляти пошкоджені, розблоковувати потрібні гени, примушуючи спеціалізовані клітини  ставати ювенільними, що можуть ділитись  і зарощувати рану, перетворюючись знов у спеціалізовані. А в міру загоєння рани макроскопічні структури з нанороботів розпадаються і в мікроскопічному вигляді виводяться з організму. Тож тепер для операцій десь всередині не потрібно нічого різати, щоб туди добратись. Випив склянку води з нанороботами, вони пройшли в мікроскопічному вигляді куди треба, не руйнуючи тканин, там зібрались в потрібні структури, зробили, що треба, розпались і вийшли з організму.
- Як ти все це знаєш?
- Ти питаєш, я шукаю інформацію в Системі і в бажаному тобі вигляді подаю.
- Так це і ідентифікаційні маркери так формуються з нанороботів десь всередині голови?
- Про маркери нема конкретної інформації в відкритому доступі.
- Цікаво, а про що ще нема? Мабуть про атомну бомбу?
- Про ядерні і термоядерні бомби є детальна інформація. Про різні їх конструкції, технології, системи ініціації, запобіжні системи. З детальними схемами, розрахунками, поясненнями.
- Це цікаво, про бомби є, а про маркери нема. Хороша тема для конспірологічних теорій Шели, треба їй підказати.
- Теми програмування нанороботів і молекулярних машин теж нема в вільному доступі.
- Чому?
- Їх можна запрограмувати не лише на корисні дії в організмі, а й на деструктивні, на синтез отрут чи вірусів. 
- Та й за їх допомогою можна стерти маркер? Чи не так?
- Тобі приписали  рекріаційну ванну тричі на день на протязі трьох днів,- перервав Даю ангел. 
- Добре, пішли. Ванну я люблю. Навіть рекріаційну.

Після рекріаційної ванни настрій Даї покращився, став більш оптимістичним.
- І як тут планета прожила ці два дні без мене?- спитала вона ангела.
- Нема зла без добра. Ти стала популярною. Степан і Шела провели передачі на тему цього інциденту.
- Ага, стала широковідомою в вузьких колах. І що ж вони там обговорювали?
- Навіщо він це зробив. Хто винен. Чи варто посилити контроль за такими людьми.
- Так хто тут став популярним, я чи Майк?
- Твій рейтинг зріс, незважаючи на порушення домовленості.
- Так що, таки зняли з мене за порушення?
- Не так багато, враховуючи обставини.
- І що ж там пропонувалось на посилення контролю?
- Різне. Аж до вирощування таким людям в мозку структур, які б блокували їх при спробі вчинення злочину.
- І на чому зійшлись?
- А ти б що запропонувала?
- Думаю, теперішнього контролю достатньо. 
- І Степан, і тим більше Шела проти посилення контролю. Вважають повторення такого малоймовірним. Цікавляться твоєю думкою, питають коли ти вийдеш і яку тему плануєш.
- Ех, три дні вихідних. Буду транжирити життя, щось мені неохота зараз нічого планувати,-сказала Дая.
- Випустили білочку з колеса,- додала вона після деякої паузи.
Квазівіртуальні фотони, резонансна взаємодія, внутрішнє охолодження - це вже поезія, на мою думку. Крім того, живе тіло не тільки з молекул складається...
(02-10-2017, 16:57 )Василь Васьківський писав(ла): [ -> ]Квазівіртуальні фотони, резонансна взаємодія, внутрішнє охолодження - це вже поезія, на мою думку. Крім того, живе тіло не тільки з молекул складається...

Вони ще про кулонівські пари Васьківського не знають. Тому мусять обходитись квазі-віртуальними фотонами і т.п.
(02-10-2017, 17:10 )Анатoль писав(ла): [ -> ]
(02-10-2017, 16:57 )Василь Васьківський писав(ла): [ -> ]Квазівіртуальні фотони, резонансна взаємодія, внутрішнє охолодження - це вже поезія, на мою думку. Крім того, живе тіло не тільки з молекул складається...

Вони ще про кулонівські пари Васьківського не знають. Тому мусять обходитись квазі-віртуальними фотонами і т.п.

А чому не знають? Український фізичний журнал у них є забороненою літературою чи як? Хто такі вони?
Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8